Википедия rskwiki https://rsk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8_%D0%B1%D0%BE%D0%BA MediaWiki 1.47.0-wmf.8 first-letter Медий Окреме Розгварка Хаснователь Розгварка зоз хасновательом Википедия Розгварка о Википедиї Файл Розгварка о файлу МедияВики Розгварка о МедияВикию Шаблон Розгварка о шаблону Помоц Розгварка о помоци Катеґория Розгварка о катеґориї TimedText TimedText talk Модул Разговор о модулу Event Event talk 0 25 19646 16587 2026-06-30T19:02:35Z ОленкаБТ 1579 Викивязи 19646 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300px |+ ! colspan="2" |Авґустин Горняк |- | colspan="2" | |- |'''Народзени''' |7. октобра 1919. |- |'''Умар''' |16. новембра 2003. (84) |- |'''Державянство''' |югославянске, анґлийске |- |'''Язик творох''' |руски, анґлийски |- |'''Школа''' |ґимназия у Вербаше |- |'''Универзитет''' |богословски студиї Заґреб, Рим |- |'''Наукови ступень''' |доктор канонского права (1947) |- |'''Период твореня''' |1945–1987 |- |'''Жанри ''' |богословия, канонске право |- |'''Поховани''' |Поховани у грекокатолїцкей церкви у Коцуре |} '''Авґустин Горняк''' (*7. октобер 1919–†16. новембер 2003), бул владика у Велькей Британиї з обовязку же би ше старал о [[грекокатолїцка церква|грекокатолїкох]] у Анґлиї, Велсу, Шкотскей и на Британских островох. == Биоґрафия == Авґустин Горняк ше народзел у [[Коцур|Коцуре]] 7. октобра 1919. року як Еуґен (Йовґен) Горняк. [[Оцец]] Петро а [[мац]] Юлияна родз. Финдрик. Основну школу закончел у Коцуре а гимназию у [[Вербас|Вербаше]] и Славонскей Пожеґи. Богословски студиї Еуґен Горняк почал у Заґребе 1939. року предлужел их у Риме дзе студирал церковне право. Титулу доктора канонского права здобул 1947. року. За паноца Еуґен Горняк бул пошвецени у Риме [[25. марец|25. марца]] 1945. року. == Службованє == [[Священїк|Священїцку]] дїялносц Еуґен Горняк почал у януаре 1947. року у ЗАД. Року 1956. у Мондери, у Канади, Еуґен Горняк вошол до чину святого Василия. Вон теди вжал мено Авґустин. За владику є пошвецени у Филаделфиї 26. октобра 1961. року. Теди бул меновани за помоцнїка кардиналови Ґолдфрийови у Велькей Британиї. Од 1963. року вон бул самостойни еґзарх за грекокатолїкох у Анґлиї, Велсу, Шкотскей и на Британских островох. Як владика зоз шедзиском у Лондону, Авґустин Горняк розвил вельку дїялносц у орґанизациї грекокатолцскей церкви у Велькей Британиї <ref>Владика Авґустин Горняк, ЧСВВ. Християнски часопис Дзвони, януар-фебруар 2004.</ref>. == Активносци == Як богослов вон писал [[Поета|поезию]]. Писнї му обявйовани у часопису за младих Думка хтори виходзел у [[Руски Керестур|Руским Керестуре]]. Його обявени писнї були патриотского змисту<ref>Роман Миз (2016). Священїки дакедишнього осєцкого викарияту. Петроварадин: Парохия св. Петра и Павла, [[Нови Сад]], б. 120. ISBN 978-86-88983-19-8.</ref>. Од 1977. року Авґустин Горняк бул член вецей церковно-теолоґийних и административно-совитодавних целох за католїкох восточного обряду. З його вецейрочним закладаньом и активносцу утемелєна [[Грекокатолїцка церква]] у Велькей Британиї зоз купованьом катедралней церкви у центру Лондона. Церква ноши мено Святей фамилиї у еґзилу. Порту за [[Церковна порта|церкву]] у кварту Мейфер подаровл княз Вестминстера и тот будинок нєшка под защиту держави. Авґустин Горняк ушорел владическу резиденцию и дом за [[Священїк|священїкох]] у Лондону. Вон купел и ушорел церковни будинки у Бредфорду, Единбурґу, Петербороу, Лестеру и Ґлостеру, а манастири за Шестри служебнїци у Бредфорду и у других местох дзе ше находза и парохиялни храми. Року 1965, з нагоди означованя 750-рочнїци парламентаризма у Велькей Британиї, владика Авґустин Горняк бул госц кралїци Елизабети другей у Бакинґемскей палати. Року 1973, з нагоди сходу Анґлийского католїцкого епископата, владика Авґустин Горняк арґументовано обгрунтовал правне положенє и привилеґиї Грекокатолїцкей церкви у Велькей Британиї як и о вирских и правних нормох зоз хторима реґуловане положенє розличних обрядох у Католїцкей церкви. Моцно охраньовал восточни християнски обряд у прешвеченю же то єден зоз способох чуваня [[Нация|националней]] традициї и характеристикох зоз хторима утвердзена историйна улога Грекокатолїцкей церкви<ref>Любомир Медєши (1990). Руски календар. Нови Сад: НВРО "Руске слово", б. 210. </ref>. Од 1977. року вон бул член Комисиї за виробок Церковного права за Восточни церкви и член Конґреґациї за Восточни церкви. Владика Авґустин Горняк бул пензионовани 17. октобра 1987. року и предлужел жиц у Лондону. Умар 16. новембра 2003. року. Владика Авґустин Горняк бул поховани у [[Грекокатолїцка церква|Грекокатолїцкей церкви]] у Коцуре [[14. януар|14. януара]] 2004. року. == Вонкашнї вязи == * [https://www.geni.com/people/Augustin-Hornjak-Kuhar/5671553565140032867 Авґустин Горняк-Кухар] на [http://www.geni.com www.geni.com] == Референци == <references /> {{DEFAULTSORT: Горняк , Авґустин }} [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Коцурци]] [[Катеґория:Владикове]] [[Катеґория:7. октобер]] [[Катеґория:Народзени 1919]] [[Катеґория:16. новембер]] [[Катеґория:Умарли 2003]] cgl2w95zvobfn8n22mjcj9323k8r5n9 0 91 19668 17646 2026-07-01T07:33:09Z Sveletanka 20 вики вязи 19668 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300px |+ ! colspan="2" |<big>Владимир Сабо Дайко</big> |- | colspan="2" | [[Файл:Vladimir Sabo Dajko 1928 2013.jpg|alt=Владимир Сабо Дайко|center|thumb|274x274px]] |- |'''Народзени''' |9. новембер 1928. |- |'''Умар''' |25. децембер 2013.(85) |- |'''Державянство''' |югославянске, сербске |- |'''Язик творох''' |руски |- |'''Школа''' |основне образованє |- |'''Период твореня''' |1953—2012 |- |'''Жанри''' |литература, културна дїялносц |- |'''Поховани''' |на теметове у Коцуре |- |'''Припознаня''' |Златна значка Културно-просвитней заєднїци Сербиї, почесни член Рускей матки |} '''Владимир Сабо Дайко''' (*9. новембер 1928—†25. децембер 2013) [[писатель]], културно-просвитни дїяч. == Биоґрафия == Владимир Сабо Дайко, народзени 9. новембра 1928. року у Коцуре, бул активни културни роботнїк и инициятор велїх културно-просвитних активносцох у [[Коцур]]е: библиотекар, [[писатель]], ґлумец, [[Редитель|режисер]], дописователь новинох ''Руске слово''. Понеже под час Другей шветовей войни коцурска Читальня була заварта, а кнїжки порозношени по обисцох, значне доприношенє обновйованю єй роботи, попри [[Микола Гарди|Миколи Гардия]], дал и Владимир Сабо Дайко. Читальня зоз роботу почала 1953. року, а єй перши библиотекар бул по 1955. рок праве Владимир Сабо Дайко. Опробовал ше и як режисер и ґлумец у своїх, и нє лєм у своїх, театралних фалатох. Режирал драми ''Франтовнїца'' (1963), ''Заврачане благо'' (1964) и ''Стецко'' (1965). Ґу тому, вон и идейни творитель и орґанизатор перших Стретнуцох дзецинского театру 1993. року, хтори приведли до оживйованя дзецинского театралного живота и драмскей творчосци у Коцуре. Владимир Сабо Дайко бул медзи першима порушователями и творителями даєдних значних културних активносцох у Коцуре, насампредз снованя КУД ''Жатва'', а бул и активни член Клубу писательох, поетох и рецитаторох ''Нашо крочаї''. Владимир Сабо Дайко бул єден зоз сновательох обновеней ''[[Руска матка|Рускей матки]]'', єй активни, а потим и почесни член. Бул и єден з найактивнєйших членох ''[[Дружтво за руски язик, литературу и културу|Дружтва за руски язик, литературу и културу]]'' у Коцуре. Сабо Дайко ше у каждей нагоди закладал за очуванє и розвиванє [[Руски язик|руского язика]] и, вообще, рускосци. == Литературна робота == [[Файл:Rovnji car.jpg|alt=Ровнї цар|thumb|290x290px|Ровнї цар]] Писал приповедки и писнї. Обявйовал их у ''Руским календаре, Заградки, Руским слове (Литературним слове), Ерату над Куцуром / Коцуром, [[Шветлосц (часопис)|Шветлосци]]''. Од писньох спомнїме: Чловек и ровнїна, Я глєдам, Дзецко Бачки, Руска [[мац]], Балада о Руснакови, Визия оцовщини и др. Владимир Сабо Дайко ше як прозаїст окреме визначел. Медзи найлєпшима приповедками му ''Тереза, Канада Канада, Санканє'', приповедки за дзеци ''Ровнї цар'' (1. виданє 1996, 2. виданє 2005. року). У ''Ровнї цару'' ше намагал подаровац малому рускому читательови юнака-защитнїка свойого народу. Понеже велї [[Народ|народи]] маю свойого юнака, напр. [[Сербия|Серби]] – Кральовича Марка, Анґлийци – Робина Гуда, Швайцарци – Вилиєма Тела итд., Сабо Дайко жадал створиц и руского юнака и описал го у подоби Ровнї цара (цара ровнїни). Треба визначиц же Сабо Дайко у ''Ровнї цару'' окреме успишни у креированю атмосфери валалского стредку и твореню заплєту. Його опис жими у фебруаре (у приповедки Кед Шандор завяло), опис чуваня овцох, як и опис каменцу и бурї влєце охабяю моцни и тирваци упечаток на читателя. На початку 21. вику Сабо Дайко, и у своєй дзевятей децениї живота, творел зоз вельку креативну енерґию. Охабел у рукопису дзецински роман ''Кеша'', хтори публиковани 2018. року у кнїжки ''Вибрани писнї и проза'' Дружтва за руски язик, литературу и културу. Владимир Сабо Дайко бул одборнїк у Општини [[Вербас]], член Совиту Месней заєднїци Коцур, а у єдним мандату бул и предсидатель Совиту. Як щири вирнїк, нє занєдзбовал свою виру и церкву. За свою рижнородну и квалитетну дїялносц на планє култури, попри вецей припознаньох, наградзени є и зоз Златну значку Културно-просвитней заєднїци [[Сербия|Сербиї]]. Владимир Сабо Дайко умар 25. децембра 2013. року у Коцуре. Поховани є на [[Теметов|теметове]] у Коцуре. == Литература == * Силвестер Дорокхази. ''Парастски руки, а поетска душа''. [[Новина|Новини]] ''Руске слово'', рок LXIV чис. 48 (3293), Нови Сад, 28. новембер 2008, б. 11. == Вонкашнї вязи == * [[:sr:Куцура#%D0%97%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B0%D1%98%D0%BD%D0%B8_%D0%9A%D1%83%D1%86%D1%83%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B8|Значни Коцурци]], sr.wikipedia.org {{DEFAULTSORT:Дайко, Владимир Сабо }} [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Коцурци]] [[Катеґория:Дїяче у култури]] [[Катеґория:Писателє]] [[Катеґория:Писателє за дзеци]] [[Катеґория:Народзени 1928]] [[Катеґория:9. новембер]] [[Катеґория:Умарли 2013]] [[Катеґория:25. децембер]] 703msqsvsop3poddbvby4jk53g9o5m2 0 103 19666 17024 2026-07-01T07:26:48Z Sveletanka 20 вики вязи 19666 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300п |- ! colspan="2" | <big>Гавриїл Г. Надь</big> |- | colspan="2" |[[Файл:Havrijil H Nadj.jpg|alt=Гавриїл Г. Надь|center|мини|300x300п|Гавриїл Г. Надь]] |- |'''Народзени''' |17. априла 1913. |- |'''Умар''' |15. октобра 1983. (70) |- |'''Державянство''' |австро-угорске, югославянске |- |'''Язик творох''' |руски |- |'''Школа''' |ґимназия у Вербаше |- |'''Универзитет''' |Филозофски факултет, Беоґрад |- |'''Период твореня''' |1935—1983. |- |'''Жанри''' |линґвистика, литература, просвита |- |'''Поховани''' |у [[Коцур]]е |- |} '''Гавриїл Г. Надь''' (*17. април 1913—†15. октобер 1983) [[професор]], [[Линґвистика|линґвист,]] [[Поета|поет]], рецензент и преклaдатель. == Биоґрафия == Гавриїл Г. Надь народзени [[17. април|17. априла]] 1913. року у Старим [[Вербас|Вербаше]] дзе закончел основну школу и осем класи Державней реалней ґимназиї. На Филозофски факултет у Беоґрадзе ше уписал 1932. року а дипломовал 1936. року на тедишнєй ХII ґрупи наукох: Сербски язик зоз старославянским язиком и историю югославянскей литертури з теорию литератури. Найглавнєйши предмети преподавали му познати професоре: Александар Белич,<ref>[https://sr.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%80_%D0%91%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%9B Александар Белић]</ref> Ст. М. Кульбакин, Павле Попович, Боґдан Попович, Радомир Кошутич, М. Тривунац, Петар Дьордїч и други. Службовал у Никшичу (Чарна Гора, (1939-40), и [[Суботица|Суботици]] (1940-1941). Под час Другей шветовей войни остал без роботи и жил у чежких условийох. Концом 1944. року бул мобилизовани до Народноошлєбодительного войска, алє є пошвидко врацени за професора до вербаскей Ґимназиї, а 1945. року є меновани за директора Державней мишаней ґимназиї зоз [[Руски язик|руским]] наставним язиком у снованю у [[Руски Керестур|Руским Керестуре]]. Тоту длужносц Надь окончовал до априла 1948. року кед є, на його жаданє, розришени з директорскей длужносци алє и далєй окончовал длужносц професора. У Руским Керестуре роби, зоз кратку прерву (бул премесцени за професора Висшей педаґоґийней школи у Новим Садзе, дзе викладал сучасни сербскогорватски язик и компаративну ґраматику славянских язикох), по 1954. рок, а вец преходзи на службу до [[Коцур]]а, до Основней школи ''Братство-єдинство'', дзе преподавал мацерински язик, сербскогорватски, русийски и нємецки язик. З тей длужносци пошол 1979. року до пензиї. [[Файл:Priloho_do_istoriji_ruskoho_jazika.jpg|thumb|alt=Прилоги до историї руского язика|240x240п]][[Файл:Lingvisticni statji i rozpravi.jpg|alt=Г. Г. Надь Линґвистични статї и розправи|thumb|Г. Г. Надьː Линґвистични статї и розправи|233x233п]] Бул народни посланїк у Уставотворней скупштини Демократичней федеративней републики Югославиї. == Творчосц == Писац почал ище як школяр ґимназиї. Зоз своїма линґвистичнима и литературнима роботами зявел ше у периодзе медзи двома шветовима войнами у ''Руских новинох'', ''Руским календаре'' и ''Русскей зарї''. Як поета першираз ше зявює зоз сонетом под насловом ''Там'' у ''Руским календаре за 1938. рок''.<ref>[https://zavod.rs/wp-content/uploads/2021/07/Kalendar-1938_compressed.pdf ''Руски календар за 1938. рок,''] бок 54</ref> За перши линґвистични роботи анґажовал го тедишнї редактор ''Руского календара'' [[Дюра Биндас]]. Перша статя ''Як ше правя часовнїково меновнїки на –нє и –це'' му обявена у ''Руским календаре за 1935''. рок.<ref>[https://zavod.rs/wp-content/uploads/2021/07/Kalendar-1935_compressed.pdf ''Руски календар'']за югославяньских Русинох за 1935, бок 116</ref> Гавриїл Г. Надь у историї бачванско-сримских Руснацох, после др [[Гавриїл Костельник|Гавриїла Костельника]], друга особа котра ше на наукови способ занїмала зоз руским литературним язиком. Зявює ше як викладач на вецей семинарох за просвитних роботнїкох. Написал понад 30 фахово роботи з обласци язика, а тиж так и вецей поетични твори хтори видруковани у наших виданьох, у учебнїкох, у календарох, у ''[[Шветлосц (часопис)|Шветлосци]]'' и ''Пионирскей заградки''. Його найзначнєйчи поетски твори видруковани концом 50-тих и познєйше. Як його найкрасши писнї треба спомнуц ''Чуєце браца'', потим ''Ґлоса'' як и ''Сонетни венєц''. Г. Г. Надь автор '''першого сонетного венца''' написаного по руски хтори ше трима як найкрасше поетске дїло медзи двома шветовима войнами при [[Руснаци Югославиї и радио|Руснацох]]. Заступени є у скоро шицких антолоґийох рускей поезиї. Надь ценєни и як барз добри прекладач и рецензент. Дзекуюци плодней прекладательней роботи постал член Секциї прекладачох Дружтва [[Писатель|писательох]] [[Войводина|Войводини.]] После длугей и чежкей хороти умар у [[Коцур|Коцуре]] 15. октобра 1983. року, дзе є и поховани. Запаметани є як єден з найугляднєйших професорох першей рускей ґимназиї и як авторитативни арбитер у розришованю наших линґвистичних дилемох. == Литература == * Гавриїл Г. Надь: ''Линґвистични статї и розправи'', ''Руске слово'' Н. Сад, 1983. * Гавриїл Г. Надь: ''Прилоги до историї руского язика'', ''Русле слово'', Н. Сад,1988 * [[Александр Дмитриєвич Дуличенко|А. Д. Дуличенко]]: [https://zavod.rs/digitalizovani-publikatsiyi/ ''Нормователь и преучователь литературного язика югославянских Руснацох''], ''Творчосц 1978,'' б. 7-26. * [[Микола М. Кочиш]]: ''Линґвистични роботи'', ''Руске слово'', Н. Сад, 1978, б. 28. * Ю. Тамаш: [https://zavod.rs/digitalizovani-publikatsiyi/ ''Найкрасши руски медзивойнови сонет''], ''Творчосц 1978,'' 48-52 * Др Юлиян Тамаш: ''История рускей литератури'', Завод за учебнїки и наставни средства – Београд, 1997, б.151-154 и 582-583. * Др Михайло Фейса: [http://www.druztvo.org/ruski/vidania/studia%20ruthenica%2012.pdf ''Характеристики линґвистичней творчосци Гавриїла Г. Надя''], Зборнїк роботох ''STUDIA RUTHЕNICA 12 (25), 2007,'' б. 115-123. * Aleksandr D. Dulichenko, Nad', Havriїl, P. R. Magocsi and Ivan Pop: Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto, 2005, <nowiki>ISBN 0-8020-3556-3</nowiki>, p. 344. == Вонкашнї вязи == * [https://nar.org.rs/rue/%d0%b3%d0%b0%d0%b2%d1%80%d0%b8%d1%97%d0%bb-%d0%b3-%d0%bd%d0%b0%d0%b4%d1%8c/ Гавриїл Г. НАДЬ],биоґрафия на НАР * [https://rdsa.tripod.com/pisatrusij.htm#nadj Г. Г. Надь], биоґрафия по русийски * [https://rdsa.tripod.com/literatura/hhnadj.htm Чуєце браца, Ґлоса] и ище два писнї Г. Г. Надя за приклад. == Ґалерия == <gallery> Pетро Riznic Djadja i Havrijil Nadj.jpg|alt=Гавриїл Надь шедзи у долнїм шоре|Школяре нїзшей ґимназиї у Руским Керестуре. Гавриїл Надь шедзи у долнїм шоре. Skolska uprava H Nadj P Riznic 1948 ns 1949.jpg|alt=Наставнїцки колектив нїзшей ґимназиї у Руским Керестуре школского 1948/1949. року|Наставнїцки колектив нїзшей ґимназиї у Руским Керестуре школского 1948/1949. року Стоя: Владимир Колєсар, Йовґен Медєши, Нада (Рамач) Нота, инж. Юлиян Малацко, Микола Гайнал, шедза: Петро Ризнич, Гавриїл Надь и др Мафтей Винай. Maturanti 1946 1947.jpg|alt=Матуранти нїзшей ґимназиї у Руским Керестуре 1946/1947.|Матуранти нїзшей ґимназиї у Руским Керестуре 1946/1947. Професор Гавриїл Надь шедзи штварти з права. Jak učiteljka u Kocure.jpg|alt=Учительски колектив школи у Коцуре у першей половки 50-их ХХ вику.|Учительски колектив школи у Коцуре у першей половки 50-их. Професор Гаврїл Надь стої у штредку ґрупи. </gallery> == Референци == {{DEFAULTSORT:Надь, Гавриїл Г. }} [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Коцурци]] [[Катеґория:Линґвисти]] [[Катеґория:Русинисти]] [[Катеґория:Писателє]] <references /> [[Катеґория:Професоре]] [[Катеґория:Народзени 1913]] [[Катеґория:17. април]] [[Катеґория:Умарли 1983]] [[Катеґория:15. октобер]] ec51oshctv33ex6uh7fe5miupxlv8ih 0 104 19660 14391 2026-07-01T00:46:11Z Keresturec 18 Нови елемент у Литератури 19660 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300px |+ ! colspan="2" | <big>Гавриїл Костельник</big> |- | colspan="2" |[[Файл:%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%93%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8%D1%97%D0%BB.jpg|center|270px]] |- |'''Народзени''' |15. юния 1886. |- |'''Умар''' |20. септембра 1948. (62) |- |'''Державянство''' |австроугорске, югославянске |- |'''Язик творох''' |руски, українски, латински, горватски |- |'''Школа''' |Ґимназия Винковци, Заґреб |- |'''Универзитет ''' |Теолоґийни факултет, Заґреб, Львов |- |'''Наукови ступень''' |др филозофиї (1913) |- |'''Период твореня''' |1903—1948. |- |'''Поховани''' |у Львове |- |'''Припознаня''' | |} '''Гавриїл Костельник''' (*15. юний 1886—†20. септембер 1948), [[Поета|поет]], педаґоґ, белетрист, публицист, линґвист, теолоґ, филозоф и церковни вожд українскей националней ориєнтациї у Галичини и основопокладач литературного язика и литератури войводянских Русинох/Руснацох. == Биоґрафия == [[Файл:H Kosteljnik i E Zaricka 1915.jpg|alt=Елеонора Зарицка и Гавриїл Костельник|thumb|423x423px|Елеонора Зарицка и Гавриїл Костельник у Руским Керестуре 1915. року]] Гавриїл Костельник ше народзел у [[Руски Керестур|Руским Керестуре]] 15. юния 1886. року, у стреднє маєтней парасткей фамилиї, оцец Теодор и мац Ана, дзе их було шесцеро дзеци. Шейсц класи основней школи закончує у Керестуре, а вец два класи ґимназиї у Винковцох. Други два класи закончує у Заґребе. На Теолоґийни факултет у Заґребе уписал ше 1906. року, алє уж 1907. року преходзи на богословию до Львова и там ю закончує 1911. року. Понеже бул под юрисдикцию Львовского надвладичества, митрополит Андрей Шептицки го послал на последипломски студиї до Фрайбурґу у Швайцарскей. Там Костельник 1913. року здобул докторат зоз филозофиї. Докторску дисертацию написал и одбранєл по латински, котра ма наслов: „De principiis cognitionis fundamentalibus (Leopoli, 1913“ (О основних началох спознаня). За священїка бул пошвецени 1913. року, алє ше пред тим оженєл зоз Елеонору Зарицку, дзивку директора ґимназиї у Перемишлю. У малженстве мали пецеро дзеци: трох синох и два дзивки. Ище як школяр ґимназиї у Заґребе почал писац перши свойо писнї. Уж концом 1903. року закончел свой познати идилски венєц ''З мойого валала'' и з постредованьом [[Володимир Гнатюк|Володимира Гнатюка]] му є видруковани 1904. року у друкарнї оо. Василиянох у Жовкви (Україна). То источасно и перша кнїжка уметнїцкей литератури на бешеди бачванско-сримских Руснацох. Єдну другу кнїжку поезиї послал (1904) академикови Александрови А. Шахматови до Санкт Петербурґу, дзе ше находзела покля ю нє одкрил [[Александр Дмитриєвич Дуличенко|Александер Дуличенко]] и нє обявел у часопису ''Шветлосц'' (1991) а потим и як сепарат (''Жалосцинки - серенчи и милей'', 1994). Тоти поетични пробованя, написани на традиционални способ зоз елементами фолклору, одкриваю Костельников поетични талант. Векшина познєйших писньох ше зявйовала у рускей преси и рочних календарох медзи 1922. и 1936. роком. Понеже бул виполнєни з духом горватскей ренесансней поезиї, його главни теми то любов ґу родзеному краю, патриотизм и пацифизм. Костельник написал и коло двацец приповедки и “скици у прози” по руски и єднаке число по українски. У тих роботох доминую библийни мотиви, як и у писньох за дзеци, хтори, ґенерално патраци, творя писнї и приповедки зоз релиґийнима темами. Писнї писал и по горватски. Перша збирка му ноши наслов ''Romance i balade'' и обявена є 1907. року. Потим ''Žumberak – Gorske simfonije'' 1911. року, а ''Trenuci'' у предлуженьох 1917. року. == Утемелїтель язика и уметнїцкей литератури Руснацох == У 1915. року 9 мешаци пребувал у Руским Керестуре, бо теди у Львове було русийске войско. Теди бул поставени на место другого капелана, котре теди за ньго було оформене. На тим положеню у шлєбодним чаше написал хронїку керестурскей парохиї под назву ''Liber memorabilium гр. кат. Парохиї Бачкерестурскей'', котра ше велї роки чувала лєм як рукопис, а до друку ю порихтал и прекоментаровал [[Янко Рамач|др Янко Рамач]], а видал Союз Русинох и Українцох Югославиї 1998. року зоз финансийну помоцу Фонду за отворене дружтво Югославия. [[Файл:Z mojoho valala 1903.jpg|alt=Идилски венєц "З мойого валала"|thumb|172x172px|Идилски венєц ''З мойого валала'', перша кнїжка уметнїцкей поезиї на руским язику, 1903. рок]] И после врацаня до Львова Костельник прейґ дописованя отримовал цесну вязу зоз родимим крайом и вельо му помагал зоз рижнима порадами, особлїво коло активносцох у вязи зоз националним препородом. Др Гавриїл Костельник преподавал теолоґию на грекокатолїцкей семинариї и познєйше на Академиї у Львове. Єден час бул и редактор львовского вирского часопису ''Нива'' (1920-1929), а написал и даскельо кнїжки по українски, медзи котрима збирку писньох под насловом ''Помершій донечці'' (1921)<ref>''Хвильки ; Умартей дзивочки'' / Гавриїл Костельник ; з горватского и українского прешпивал Юлиян Рамач. – Нови Сад : Дружтво за руски язик, литературу и културу, 2019.</ref> и ''Пісня Богові'' (1922)<ref>''Писня Богови'': (чловекова вична драма) / з українского преложел Михал Рамач. – Нови Сад : Руске слово, 2002.</ref>, котру тримал за свой архитвор у литератури. Обидва кнїжки у прекладу на наш литературни язик обявело ''Руске слово''. После снованя Руского народного просвитного дружтва (1919) Костельник цесно сотрудзує зоз його предсидательом керестурским парохом о. [[Михайло Мудри|Михайлом Мудрим]] и подпредсидательом и редактором Календара о. [[Дюра Биндас|Дюром Биндасом]]. На їх молбу написал ''Граматику бачваньско-рускей бешеди'' (Сримски Карловци, 1923), а вец и першу драму на нашей бешеди под насловом ''Ґу Христови'' (1923), потим драму ''Єфтайова дзивка'' (1924). А кед 1924. року почали виходзиц ''Руски новини'', вон и у нїх часто обявйовал свойо написи и литературни твори. Найвецей писал по українски и свойо твори обявйовал у Львове у ружних публикацийох або окремних виданьох. У вецей статьох у вязи зоз язичним питаньом хтори були обявйовани насампредз у алманаху ''Руски календар'' 1920-их и 1930-их рокох, вон обгрунтовйовал же войводянски (бачвански) русински/руски язик диялект українского и поволовал своїх сонароднїкох же би учели и “кнїжкови язик”, то єст, литературни українски язик и же би у писаню руски приблїжовали ґу українскому. Пишуци о Костельникови, [[Дюра Папгаргаї]] визначел же Гавриїл Костельник "правдиви будитель нашого народу, бул його просвититель, духовни оцец културно просвитного руху свойого малочисленого народу у Бачкей и Сриму, його предняк"<ref>Папгаргаї, Дю. (2006), ''Гавриїл Костельник – основоположнїк рускей литератури'', у: М. Фейса гл. ред. Русини / Руснаци / Ruthenians (1745-2005) I, Нови Сад: ИК Прометеј, Филозофски факултет – Одсек за русинистику, КПД ДОК, 253-264.</ref>. Же бизме достали цо яснєйшу представу о велькосци дїла Гавриїла Костельника, цитираме и слова Костельникового доброго приятеля и сотруднїка о. Дюри Биндаса, хтори обявени у ''Руских новинох 1925. року'' (ч. 14, б. 1) (рок-два по обявйованю ''Граматики бачваньско-рускей бешеди''): "До тераз зме ше учели на цудзим и од цудзого, а нєшка уж маме школски кнїжки, календари и иньши кнїжки. Нєшка нїхто нам нє може пригвариц, же ми нє сцеме и нє можеме жиц як други народи, бо ше наш народ о шицким остарал: єдни зоз духовну моцу и пирком, други зос материялним жертвами а шицки вєдно подпомогли створиц нашо єдине и миле [[Руске народне просвитне дружтво]] ... Же так стоїме у першим шоре дзековац маме нашому першому и найславнєйшому писательови нашого руского народу Др Гавриїлу Костельникови. Велї були предняци и початок – фундамент зробели, алє без нього бизме и нєшка ище далєко були. Вон зробел темель, вон, котри добре позна душу и живот нашого народа а тиж и шицки славянски народи и кнїжовносц, вон подал праву линию, совити мудри и од початку вон перши роботнїк на нашим руским просвитним полю". У историї рускей литератури и култури забера перше место як утемелїтель нашого руского литературного язика и основоположнїк нашей уметнїцкей литератури та його твори були предмет числених статьох. Видавательна хижа ''Руске слово'' з Нового Саду його роботи знова видала, уключуюци их до антолоґиї рускей поезиї (''Антолоґия рускей поезиї,'' 1984), зборнїка поезиї (''Поезия на бачванско-сримским руским литературним язику,'' 1970) и прози (''Проза на бачванско-сримским литературним язику,'' 1975). Православна церква у України обявела зборнїк його релиґийних статьох (''Выбрани творы'', 1987). == Крочаї процив Униї == [[Файл:%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80_%281946%29.jpg|336x336px|right]] Од 1925. року, кед нащивел Рим, почина Костельниково ваганє у питаньох идеолоґиї Риму и историйного положеня униї, хтору Костельник сцел видзиц як историйни субєкт цо збилїжує Восточну и Заходну церкву, а нє як обєкт и драгу за денационализацию Руснацох и Українцох, цо вона найчастейше була, або хтору улогу єй наменьовали у рамикох католїцких державох дзе жили и Русини. Костельник 1928. року обявел кнїжку ''Спiр про епiклезу мiж Сходом и Заходом'', а 1929. року сам одходзи з длужносци редактора ''Ниви'', же би истого року бул зменєни и з длужносци професора Богословскей академиї у Львове<ref>М. М. Цап: ''Гавриїл Костельник,'' ''Дзвони'', християнски часопис, юний 1994. ч. 6., б.13.</ref>. Як блїзки сотруднїк митрополита Андрея Шептицкого, Костельник ше процивел латинизациї и указовал прихильносц ґу обновеню восточного обряда у грекокатолїцкей церкви. По шмерци митрополита Шептицкого концом 1944. року и по запровадзованю совєтскей власци у восточней Галичини истого року, Костельника нови власци вибрали же би участвовал у їх кампанї за утаргованє грекокатолїцкей церкви. Понеже бул на линиї восточней ориєнтациї, вон постал водзаца фиґура на львовским церковним соборе отриманим од 8. по 10. марец 1946. року<ref>''Дiяння собору Греко-католицької церкви у Львов 8-10 березня 1946,'' видання президiї собору, Львiв 1946., Друкарня "Атлас", Львiв.</ref>, хтори понїщел унию зоз Римом односно окончене зєдинєнє Грекокатолїцкей церкви зоз Русийску православну церкву т.є. утаргованє Грекокатолїцкей церкви у України. Костельник ше обрацел на православє и на тото одшмельовал других священїкох. Українски грекокатолїцки националисти го означели як зраднїка. Забити є з боку атентатора у таїнствених обставинох 1948. року. Совєтски идеолоґи го потим описовали як жертву екстремних українских националистох; його аполоґети зоз Заходу потим нагадовали же го елиминовали совєтски власци, бо им вецей нє бул нєобходни у їх кампанї процив грекокатолїцизма. == Литература == * Др Юлиян Тамаш: ''История рускей литератури'', Завод за уџбенике и наставна средства, Београд, 1997, б. 547-559. * о. Проф. Др Роман Миз: ''Священїки дакедишнього Осєцкого викарията'', видавателє: Парохия св. Петра и Павла, Нови Сад и ''Максима'', друкарня и видавательна хижа, Петроварадин, 2016, б. 187-190. * Юлиян Тамаш: ''Гавриїл Костельник медзи доктрину и природу'', студия; ''Руске слово'' Н. Сад, 1986. * Дюра Папгаргаї, ''Гавриїл Костельник: зачатнїк уметнїцкей литератури югославянских Руснацох'', у Гавриїл Костельник, Поезия на бачванско-сримским руским литературним язику (Нови Сад, 1970), б. 7-87; * Александер Д. Дуличенко, ''Г. Костельник и його 'Граматика бачваньско-рускей бешеди''', ''Шветлосц'', ХI, 1 (Нови Сад, 1973), б. 67-76; * Иларион Карпяк, ''Протопресвитер отець др Гавриїл Костельник: нарис религийно-церковної та лiтературно-наукової дїяльностi'' (Львов, 1996); * Юлиян Тамаш, ''Литературна творчосц Гавриїла Костельника на руским язику'', ''Шветлосц, XVIII, 2'' (Нови Сад, 1980), б. 129-153. * Aleksandr D. Dulichenko, Kostel'nik, Havriїil, Gabor, P. R. Magocsi  and Ivan Pop: Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto, 2005, <nowiki>ISBN 0-8020-3556-3</nowiki>, p. 248. * Тамаш, др Юлиян, "Гавриїл Костельник (1886-1948)", ''Руски Керестур, лїтопис и история (1745-1991),'' Месна заєднїца Руски Керестур, 1992, бок 399. * [[Мирон Жирош]], ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 404. == Вонкашнї вязи == * Юлиян Тамаш: [https://zavod.rs/wp-content/uploads/2021/09/Tvorcosc-1975.pdf Типолоґия уметнїцкей прози Гавриїла Костельника на руским язику,] ''Творчосц, ч. 1, 1975,'' гласнїк Дружтва за руски язик и литертуру, б. 51. * Мр Евґения Барич: [https://zavod.rs/wp-content/uploads/2021/09/Tvorcosc-1985_compressed.pdf Творенє словох у дїлох Гавриїла Костельника, фундаменталних за язик и литератури югославянских Руснацох,] ''Творчосц,'' гласнїк Дружтва за руски язик и литертуру, ч.11, 1985. б. 8. * Мр Анамария Рамач Фурман: [http://www.druztvo.org/ruski/vidania/5a%20Studia%20Pdf%20Ruthenica%2018%20za%202013..pdf ''Ґраматика бачваньско-рускей бешеди'' Гавриїла Костельника як фундамент руского литературного язика,] ''Studia Ruthenica'', Дружтво за руски язик, литературу и културу, ч. 18, 2013, б. 15-25. * [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80_1946 Льві́вський собор 1946,] Українська Вікіпедія, 13 лютого 2005. * РУБЛЬОВА Наталія Степанівна: [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Lvivsky_sobor_1946 ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР 1946] * [https://www.youtube.com/watch?v=HaLdQHQXskk&t=1s&pp=ygUTSGF2cmlqaWwgS29zdGVsam5paw%3D%3D ''З мойого валала'' - Гавриїл Костельник Гомзов (Крачун),] Ютюб, канал Маковчань, 2010. * [https://www.youtube.com/watch?v=5DSpokzCRF4&pp=ygUTSGF2cmlqaWwgS29zdGVsam5paw%3D%3D Бачко моя, Бачко,] композиция на стихи Гавриїла Костельника, Ютюб, канал Маковчань, 2021. * [https://www.youtube.com/watch?v=hnXZkUfvMrg З мойого валала] (документарна репортажа, 1984 ), ТВ Нови Сад, 1984. == Референци == {{DEFAULTSORT: Костельник , Гавриїл }} [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Керестурци]] [[Катеґория:Священїки]] [[Катеґория:Теолоґи]] [[Катеґория:Писателє]] [[Катеґория:Поета]] [[Катеґория:Линґвисти]] [[Катеґория:Науковци]] <references /> [[Катеґория:Докторе наукох]] [[Катеґория:Публицисти]] [[Катеґория:Предняк]] [[Катеґория:15. юний]] [[Катеґория:Народзени 1886]] [[Катеґория:20. септембер]] [[Катеґория:Умарли 1948]] 1fv4abxyvbhzre6hafhdvc6m2fez4i9 0 125 19657 19446 2026-07-01T00:32:47Z Keresturec 18 Нови елемент у Литератури 19657 wikitext text/x-wiki {{Инфорамик | title = Дом култури Руски Керестур | image = [[File:Dom kulturi z uljicki1.jpg|300px]] | label3 = Снователь | data3 = Скупштина општини Кула | label4 = Основани | data4 = 15. фебруара 1961. року | label5 = Шедзиско | data5 = [[Руски Керестур]], Русинска 75 | label6 = Веб презентация | data6 = [https://domkultureruskikrstur.com/ Дом култури Руски Керестур] | label7 = Контакт | data7 = Тел. 025 703-357 }} '''Дом култури у Руским Керестуре''' од самого снованя постал єдина институция при Руснацох хтора ше професионално занїмала зоз културну дїялносцу<ref>Тамаш, др Юлиян: 1945. рок, ''Руски Керестур, лїтопис и история (1745-1991)'', Месна заєднїца Руски Керестур, 1992,  бок 301.</ref>. Як установа култури Дом култури превжал подполну старосц о двох значних фестивалох - о [[Фестивал рускей култури Червена ружа|Фестивалу култури Руснацох ''Червена ружа'']] и Драмским мемориялу [[Петро Ризнич Дядя|''Петра Ризнича Дядї''.]] == История наставаня == Приселєнци [[Руснаци у Сербиї|Русини]] зоз Горнїци принєсли зоз собу и часци духовней култури у форми народней шпиванки, народного танцу и народного скарбу. Тоти културни вредносци ше преношели з поколєня на поколєнє, чувало ше их и покус и збогацовало. Познате же уж 1870. року основана перша читальня у [[Руски Керестур|Руским Керестуре]] хтору основал тедишнї учитель [[Михаил Джуня]] и Керестурец [[Ферко Пап-Радванї]]. После 1885. року учитель [[Василь Каменца]] у школи робел зоз школярским хором котри мал у составе 18 дзивчата и 22 хлапцох. После вельорочней роботи и числених наступох школярски [[хор]] бул познати у штреднєй часци [[Бачка|Бачки]]. Як коруна добрей роботи и значне припознанє його хору ушлїдзело 1896. року. Того року школярски хор зоз Бачкерестура шпивал на отвераню шветовей вистави у Будапешту! Штредком остатнєй децениї 19. вику зоз церковним хором, такволану гармонию, руководзел учитель М. Манойла. Познєйше ше зявело и женске шпивацке дружтво у валалє. После першей шветовей войни, а окреме после снованя [[Руске народне просвитне дружтво|Руского народного просвитного дружтва]] здобути нови  можлївосци за розвой и пестованє и других формох културней дїялносци як цо то драмска и фолклорна. Учителє Евґений Няради и Маґдалена Дудаш пририхтую рижни програми, а на розвою драмскей дїялносци окреме ше анґажовал [[Михайло Ковач|Михайло Ковач,]] теди учитель у Керестуре. Вон ше опробовал и як [[дириґент]] так же 1938. року керестурски хор, под його руководством, завжал друге место на змаганю хорох у Червинки. Од 1934. року активно робело Руске шпивацке дружтво под руководством [[Онуфрий Тимко|Онуфрия Тимка]], хторе познєйше превжал [[Ириней Тимко]].[[Файл:Ruski_Krstur_-_75.jpg|alt=Уход до Дому култури|thumb|309x309px|Уход до Дому култури Руски Керестур]] Медзи двома войнами розвита и театрална дїялносц хтора окремни пориви достала з приходзеньом [[Петро Ризнич Дядя|Петра Ризнича Дядї]], драмского педаґоґа, режисера и [[Професор|професора]], хтори за вецей як 46 роки активней роботи у Руским Керестуре поставел коло 40  драмски фалати. Зазначени у тим перодзе и мена других режисерох - [[Дзияк|дзияка]] В. Еделинския, М. Нярадия, [[Михайло Ковач|Михала Ковача]], [[Мафтей Винай|Мафтея Виная]] и Юрия Шереґия. Запаметани и познати керестурски [[Оркестер|оркестри]] зоз фамелийох Ґовльових и Микитових хтори ше зявели на початку ХХ вику, пред початком першей шветовей войни. Бул теди познати и оркестер Якова Чизмара хтори пестовал, грал и ширел руски шпиванку у Керестуре. Познєйше ше зявели и [[Оркестер|оркестри]] под руководством Владимира Ґаднянского як и [[Яким Хома|Якима Хоми]] хтори по законченю другей шветовей войни скоро нєпреривно робел при Доме култури. == Повойнови период == По ошлєбодзеню валала 1944. року почало формованє културних секцийох - читацка ґрупа, танєчна, хорска, музична, драмска секция хтори участвовали на велїх манифестацийох у валалє, у покраїни, на першомайскей паради у Беоґрадзе и на роботних акцийох. Зоз снованьом културней и дружтвено-политичней орґанизациї [[Руска матка]] 21. октобра 1945. року достало ше нови способи орґанизованя и ширеня културно-просвитного живота жительох Руского Керестура. По утаргованю Рускей матки як културней орґанизациї, 1948. року основане ''КПД [[Гавриїл Костельник|Гавриїл Костелник]]'' у хторим робели хорска, фолклорна, музична секция, секция народного универзитета як и секция аматерского театра основана у януаре 1949. року. З одлуку Скупштини [[Општина Кула|општини Кула]] [[15. фебруар|15. фебруара]] 1961. року основани ''Дом култури Руски Керестур'' з цильом и задачу же би орґанизовал и унапрямовал културно-уметнїцки живот у валалє. Року 1968. Дом култури превжал орґанизованє ''Червеней ружи'', 1969. року основани и отримани перши ''Драмски мемориял Петра Ризниича Дядї'', хтори преросну до фестивалу драмскей дїялносци и обидва манифестациї теди достали покраїнску значносц. Року 1967. при Доме култури основани и ''Завичайни музей'', хтори 1990. обновени и поставени у просторе дакедишнєй Новей школи ([[Замок (Руски Керестур)|Замку]]) хтора адаптована за потреби образованя, библиотеки, за [[музей]] и ґалерию. Початком 1971. року дозрели условия же би керестурски Аматерски театер, хтори вироснул зоз драмскей секциї при ''КПД Гавриїл Костелник'' постал самостойни аматерски театер з двома сценами (у Новим Садзе и Руским Керестуре) и статусно змоцнєл до уровню професийного театра. Концом ХХ вику при Доме култури иницирована и културна манифестация ''Костельникова єшень''.   Треба спомнуц и ентузиястох и фаховцох хтори од 1945. року робели у керестурским Доме култури як руководителє рижних секцийох [[Файл:Nastup Doma kulturi na TV 2.jpg|alt=Ансамбл Дома култури|thumb|482x482px|Наступ ансамбла Дома култури на ТВ Беоґрад 1973. року]] '''Хорска секция''' - Стеван Ґера, Микола Гайнал, [[Дюра Варґа]], Йоаким Хома, [[Витомир Бодянєц]], [[Марґита Лучечко]], Ириней Тимко, [[Иван Чукляш]], [[Владимир Колбас]], Михайло Бодянец, [[Юлиян Рамач (дириґент)|Юлиян Рамач]] '''Фолклорна секция''' - В. Шанта, Я. Виславски, Лю. Медєши, Ф. Папуґа Бесерминьова, Е. Варґова, Я. Хромиш, В. Бодянєц, [[Силвестер Ґача]], [[Михайло Варґа|Михал Варґа]], Жарко Миленкович, Юрий Прохаска, Миодраґ Цветкович Баняц, Юлиян Рац, Йоаким Рац, Михайло Стрибер, '''Музична секция''' - Йоаким Хома, Витомир Бодянєц, [[Янко Олєяр]], [[Яким Сивч]], Михайло Бодянец, Юлиян Рамач '''Подобова секция''' - Силвестер Макаї, Любомир Бабинчак, Дюра Папуґа '''Фото-кино секция''' - Звонимир Сакач, [[Любомир Дудаш]], [[Владимир Колєсар]] '''''Швитаня''''' и '''рецитаторску секцию''' водзели [[Михайло Варґа (учитель)|Михал Варґа]], [[Владимир Бесерминї]], [[Михал Рамач]], [[Юлиян Надь]], Наталия Дудаш, [[Михайло Зазуляк]]. Руководителє Дома култури були: Янко Олєяр, Витомир Бодянєц, Юлиян Рац, Михайло Бодянец, Силвестер Ґача, Йоаким Рац. == Награди и припознаня == Робота з аматерами и квалитет роботи и резултатох бул замерковани од ширшей дружтвеней заєднїци так же Дом култури ношитель Оредна заслугох за народ зоз стриберну гвизду, достал Награду ошлєбодзеня [[Войводина|Войводини]], Вукову награду од КПЗ [[Сербия|Сербиї]], Искри култури од КПЗ Войводини, Октоберску награду општини [[Кула]], Майску награду, Зарї култури КПЗ Кула як и велї други  припознаню хтори достали установа, роботнїки и аматере. У вецей деценийох роботи Дома култури през його секциї и други форми дїялносци прешли на тисячи аматере, давани програми у шицких крайох бувшей Югославиї, аматере Дома култури указали красу нашого културного скарбу и у иножемстве - на вецей заводи госцовали у бувшим Совєтским Союзу, Чехословацкей, [[Польска|Польскей]], у Нємецкей, Белґиї, Голандиї и Луксембурґу. Каждого року музично-танєчни секциї и рецитаторе участвую на покраїнских и републичних смотрох и манифестацийох. == Литература == * Тамаш, др Юлиян: Дом култури, ''Руски Керестур, лїтопис и история (1745-1991)'', Месна заєднїца Руски Керестур, 1992,  бок 418. * Мирон Жирош, ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 404. == Вонкашнї вязи == * [https://domkultureruskikrstur.com/  Дом култури Руски Керестур], урядови веб сайт domkultureruskikrstur.com * [https://www.facebook.com/DomkultureRuskiKrstur/  Дом култури Руски Керестур], профил на ФБ * [https://www.rtv.rs/rsn/%D1%85%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%97%D0%BA%D0%B0/%D1%87%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B8-%D0%BA%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%83%D1%80%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%B0-%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B8-%D0%BD%D0%B0-%D1%84%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%83-%D1%83-%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%86%D0%BA%D0%B5%D0%B9-%D1%80%D0%B5%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8._1471412.html Члени керестурского Дома култури на фестивалу у Словацкей Републики], РТ Войводина, 29. авґуст 2023. * [https://www.youtube.com/channel/UCdA5HEjv59DDbmq-GK4PCFw/videos Дом култури Руски Керестур], канал на Ютюб * [https://www.instagram.com/explore/locations/694127104050648/dom-kulture-ruski-krstur/ Дом култури Руски Керестур], профил на Инстаґраме == Референци == [[Катеґория:Уметносц]] [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Руски Керестур]] <references /> [[Катеґория:15. фебруар]] [[Катеґория:Институциї у култури]] ekthphh035odebh7xrw31pe0fw8q8is 0 132 19651 12672 2026-06-30T19:15:55Z Keresturec 18 19651 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300px |+ |- ! colspan="2" | <big>Дружтво за руски язик, литературу и културу Друштво за русински језик, књижевност и културу Society for Rusyn Language, Literature and Culture </big> |- | '''Датум снованя''' |4. децембер 1970. року |- | '''Тип''' |Меншинска организация |- | '''Шедзиско''' |Нови Сад, Сербия |- | '''Предсидатель''' |др Юлиян Рамач |- | '''Веб-сайт''' |[http://www.druztvo.org/ruski/o_druztve/index.htm www.druztvo.org] |} '''Дружтво за [[руски язик]], литературу и културу''' дружтвена, нєвладова, нєстранкова и културно-просвитна орґанизация хтора ше занїма зоз пестованьом язичного и литературного скарбу руского народу у Сербиї. == Програмни задатки == # Преучованє и наукови обробок руского литературного язика, # Виучованє и унапредзованє руского язика и подзвигованє язичней култури, # Образованє и воспитанє кадрох у обласци руского язика, # Унапредзованє литературней дїялносци на руским язику, # Защита и пестованє културного и духовного скарбу, # Виглєдовацка робота у обласци руского язика и култури, # Порушованє и унапредзованє културней дїялносци, # Робота секцийох и роботних целох Дружтва и членства, # Видавательна дїялносц Дружтва, # Медзинародна активносц, # Сотруднїцтво зоз другима орґанизациями и институциями. == История == [[Файл:Tvorcosc_1975.jpg|thumb|Перше число гласнїка Дружтва ТВОРЧОСЦ, чис. 1 (1975)]] Дружтво за руски язик, литературу и културу основане 4. децембра 1970. року у Новим Садзе. Дружтво основане под першобутну назву: ''Дружтво за руски язик и литературу''.<ref>[https://www.druztvo.org/ruski/o_druztve/index.htm Податки о розвою и роботи (1970 - 2008)]</ref> Основни напрямки роботи Дружтва, походзаци од програмскей ориєнтациї ''Руского народного просвитного дружтва (РНПД)'', основаного 2. 07. 1919. року у Новим Садзе (кед за основу руского литаратурного язика вжата бешеда бачко-сримских Руснацох) и од литературней и линґвистичней роботи ''[[Гавриїл Костельник|Гавриїла Костелника]] (1886 - 1948)'',<ref>[https://nar.org.rs/rue/o-dr-gavri%d1%97l-kostel%d1%8cnik/ Гавриїл Костелник (1886 - 1948)]</ref> уж на початку дали професоре руского язика и литератури: [[Гавриїл Г. Надь]],<ref>[https://nar.org.rs/rue/%d0%b3%d0%b0%d0%b2%d1%80%d0%b8%d1%97%d0%bb-%d0%b3-%d0%bd%d0%b0%d0%b4%d1%8c/ Гавриїл Г. Надь (1913 - 1983)]</ref> [[Микола М. Кочиш]], писателє [[Василь Мудри]] и [[Дюра Папгаргаї]]<ref>[https://nar.org.rs/rue/d%d1%8era-papgarga%d1%97/ Дюра Папгаргаї (1936 - 2008)]</ref> вєдно зоз другима сотруднїками и фаховцами у обласци язика и литератури. Перших рокох Дружтво ше анґажовало на ришованю питаньох язика хтори ше зявйовали у пракси руских школох, информативнох гласнїкох и прекладательних службох, а источашнє орґанизовани и совитованя з обласци нормованя руского язика и литератури. Окремна улога була пошвецна пририхтованю и видаваню капиталних дїлох, перше фондом за наукови обробок рукого язика, а потим и у видавательней активносци Дружтва.[[Файл:Studia_Ruthenica_1.jpg|thumb|]] Дзекуюци праве дїялносци Дружтва, руски язик у велькей мири систематизовани, а прекладательни служби, средства информованя и други видавательни орґанизациї вельо лєпше функционую дзекуюци першенствено помоци хтору даваю (доставаю) члени Дружтва за руски язик, литературу и културу. Дружтво було, а и тераз є, орґанизатор, або соорґанизатор наукових и фахових сходох чий резултат красне число публикацийох хтори ше хасную як приручнїки у настави руского язика и литератури, прекладательних службох итд. == Членство и организация дружтва == Члени Дружтва то насампредз просвитни и културни роботнїки, писателє, новинаре, публицисти, прекладателє и други почитователє руского язика, литератури и култури хтори робя - дїйствую у вецей як 30 местох [[Войводина|Войводини]], Сербиї и рускей дияспори. Робота Дружтва ше одвива прейґ подружнїцох хтори основани у Новим Садзе, [[Руски Керестур|Руским Керестуре]], [[Коцур]]е, [[Дюрдьов]]е, [[Вербас|Вербаше]], [[Шид|Шидзе]], [[Кула|Кули]], Новим Орахове и [[Сримска Митровица|Сримскей Митровици]], секцийох Дружтва у Беоґрадзе, Ґосподїнцох, [[Бачинци|Бачинцох]], [[Бикич Дол|Бикичу]] и Кичинеру и Норт Батерфолду (Канада), и нєпоштредно у сотруднїцтве зоз членми Дружтва у Суботици, Беркасове, Бикичу, а тиж и у Миклошевцох, Петровцох ([[Горватска]]) итд. ==== Концом 2020. року Дружтво мало: ==== Порядних членох: 1024 Почесних членох: 128 Помагаюцих членох: 113 Вельке доприношенє роботи Дружтва дал ''Микола М. Кочиш (1928-1973)'',<ref>[https://nar.org.rs/rue/mikola-m-kocis/ Микола М. Кочиш (1928-1973)]</ref> єден зоз сновательох и перши предситатель Дружтва, хтори ше як линґвиста, педаґоґ и писатель анґажовал на нормованю руского язика. Окремне доприношенє Миколи М. Кочиша представя Правопис руского язика (1971) и Ґраматика руского язика (1974). Микола М. Кочиш ше анґажовал и на фаховим усовершованю наставнїкох и виучованю двоязичносци у тей обласци, а занїмал ше и зоз литературну творчосцу.<ref>[https://www.druztvo.org/ruski/o_druztve/kocis/index.html О Миколови М. КОЧИШОВИ]</ref> Значне доприношенє у роботи Дружтва зоз свою активносцу и дїялносцу дали и потерашнї '''предсидателє''': {| class="wikitable" |+ ! colspan="2" |Потерашнї предсидателє Дружтва |- |Микола М. Кочиш (1928-1973) Василь Мудри (1930 - 2016), [[Дюра Варґа]] (1925 - 2003),<ref>[http://www.druztvo.org/ruski/o_druztve/varga/index.htm Дюра Варґа (1925 - 2003)]</ref> Гавриїл Колєсар,<ref>[https://rdsa.tripod.com/biografiji.htm#havrijil Гавриїл Колєсар]</ref> Любомир Медєши, др [[Яков Кишюгас]] (1948 - 2024), |[[Янко Рац]] (1930 - 2013), др Юлиян Тамаш,<ref>[https://nar.org.rs/rue/akademik-%d1%8eli%d1%8fn-tamas/ др Юлиян Тамаш]</ref> др Михайло Фейса,<ref>[https://nar.org.rs/rue/%d0%bf%d1%80%d0%be%d1%84-%d0%b4%d1%80-%d0%bc%d0%b8%d1%85%d0%b0%d0%b9%d0%bb%d0%be-%d1%84%d0%b5%d0%b9%d1%81%d0%b0/др Михайло Фейса]</ref> Ирина Папуґа,<ref>[https://nar.org.rs/rue/%d0%b8%d1%80%d0%b8%d0%bd%d0%b0-%d0%bf%d0%b0%d0%bf%d1%83%d2%91%d0%b0/ Ирина Папуґа]</ref> [[Янко Барна]] (1955 - 2020) |} И '''секретаре''' Дружтва: [[Мария Горняк Пушкаш]] (1931 - 2017),<ref>[https://nar.org.rs/rue/%d0%bc%d0%b0%d1%80%d0%b8%d1%8f-%d0%b3%d0%be%d1%80%d0%bd%d1%8f%d0%ba-%d0%bf%d1%83%d1%88%d0%ba%d0%b0%d1%88/ Мария Горняк Пушкаш (1931 - 2017)]</ref> Юлиян Каменїцки (1938-2020), Янко Рац, Микола Шанта,<ref>[https://nar.org.rs/rue/%d0%bc%d0%b8%d0%ba%d0%be%d0%bb%d0%b0-%d1%88%d0%b0%d0%bd%d1%82%d0%b0/ Микола Шанта]</ref> Гавриїл Колєсар, Ясна Варґа Бєлобрк, Мария Гудак, др Михайло Фейса, Наталия Рамач, Владимир Салонски. == Проєкти, програми, акциї и манифестациї == Дружтво реализує вецей образовни, културно-уметнїцки и подобово програми, медзи хторима: # '''''Днї Миколи М. Кочиша''''' ше реализую у сотруднїцтве зоз Мемориялним одбором „Микола М. Кочиш" при Заводзе за културу Войводини у Новим Садзе. Од 1989. року отримани 8 науково-фахово сходи, як и 31 програма дньох М. М. Кочиша у Новим Садзе и других руских штредкох. # '''Стретнуца руских школох''' ше отримую од 1994. року, отримани 25 таки стретнуца. # У рамикох '''Мемориялного одбора проф. Гавриїла Г. Надя''' Дружтво руским просвитним роботнїком додзелює награду плакету зоз подобу проф. Од 2003 року додзелєни 10 плакети. # Литературно-подобови конкурс '''Др Мафтей Винай'''<ref>[https://nar.org.rs/rue/%d0%b4%d1%80-%d0%bc%d0%b0%d1%84%d1%82%d0%b5%d0%b9-%d0%bc%d0%b0%d1%82%d0%b5%d0%b9-%d0%b2%d0%b8%d0%bd%d0%b0%d0%b9/ Др Мафтей Винай (1898 - 1981)]</ref> ''Равнїно моя широка'' ше розписує од 2004. року, а о наградох (донациї) ше стара проф. Татяна Таґасович Винай дзивка др Мафтея Виная зоз Суботици. # Як здогадованє на педаґоґийну роботу '''Славки Сабадошовей''', найлєпшим новосадским школяром хтори пестую руски язик зоз елементами националней култури и школяром у местох, у хторих ше отримую стретнуца руских школох додзелює ше припознанє зоз єй меном. # У Ґосподїнцох ше отримує подобова колония '''''Стретнуце у Боднарова'''''<ref>[https://nar.org.rs/rue/stevan-bodnarov/ Стеван Боднаров (1905 - 1993)]</ref> - за школярох од 2001 и за подобових уметнїкох од 2005. року. Отримани 20 подобово колониї за дзеци и 17 за уметнїкох. # Дружтво у сотруднїцтве зоз компетентнима институциями образованя и рускима школами орґанизатор '''Републичного змаганя з руского язика'''. Од 2000. року отримани 20 змаганя. # '''Клуб подобових уметнїкох''', хтори од 1996. року роби у рамикох Дружтва, видал 2003. року капитале дїло з обласци подобовей уметносци под назву ''Подобова творчосц Руснацох'' (лексикон), дзе заступени 122 подобово уметнїки, а орґанизовани и три колективни (заєднїцки) вистави (1997, 1998 и 2003), як и вецей самостойни авторски вистави. # '''Подружнїци и секциї Дружтва''' по наших местох орґанизую литературни, подобово и други активносци: у Бачинцох (при основней школи) робя литературни секциї ''Микола М. Кочиш'' (по руски) и ''Бошко Урошевич'' (по сербски), у Новим Орахове литературна секция ''Штефан Чакан'', у Суботици манифестация ''Яр др Мафтея Виная'', у Шидзе литературна секция ''Анґела Прокоп'', а у планє и ''Михайло Михал Ковач'', у Беркасове и Шидзе, ше пестує здогадованє на подобово уметнїци Надю Волчко и Ксению Страценски, у Бикичу означена 60-рочнїца рускей школи, у Сримскей Митровици основана секция ''Ана Кнежевич'' (2000), у Кули ше пестує творчосц др Гавриїла Костельника, чийо мено ноши и РКУД у тим городзе итд. У рамикох означованя 60-рочнїци Руснацох у Новим Орахове (1946-2006) отримани семинар о рускей басни и розписани литературно-подобови конкурс ''Штефан Чакан'' зоз исти тему. року. Припознаня ''Ана Кнежевич'' ше додзелює од 2007. року. # Дружтво ше стара о '''означованю важних рочнїцох, датумох и манифестацийох''' з облаци руского яика, литератури и културного нашлїдства Руснацох, а тиж и о рочнїцох других народох и националних заєднїцох зоз хторима жиєме и твориме. == Робота подружнїцох, секцийох и роботних целох == [[Файл:SkupstinaDruztva81b.jpg|alt=Скупштина Дружтва за руски язик|thumb|395x395px|Скупштина Дружтва за руски язик, литературу и културу 1981. року]] Спрам члена 11. Статуту Дружтва основни програмни задатки то провадзенє активносцох на планє русого язика и литератури и сучасней литературнй творчосци, водзенє обдуманей роботи на поєдних аспектох нормованя язика и його дальшим обробку и надбудови, координованю пестованя руского язика, розвиваню литературней и линґвистичней критики, даваню помоци просвитним роботнїком, лектором, прекладательом и другим прейґ секцийох и фахових целох Дружтва. Дружтво ма свойо роботни цела: Скупштину, Предсидательство и вецей секциї: линґвистичну, литературну, за културни скарб, потим активи: за наставнїкох руского язика и за виховательки, як и одбор за науково-виглєдовацку роботу и фахово сходи и клуб подобових уметнїкох итд. Порядна настава по руски ше (у континуитету) отримує у основних школох у Руским Керестуре, Коцуре и Дюрдьове, а у рамикох сотруднїцтва зоз компетентнима институциями образованя и основнима школами у Войводини пошвецена увага пестованю руского язика з елементами националней култури у штредкох дзе пре мале число школярох нєт можлївосци орґанизовац порядну наставу на мацеринским язику. Зоз тоту форму облапени вецей як 300 школяре у коло 30 основних школох (у 17 населєних Руснацох): Нови Сад, Ветерник, Петроварадин и Сримска Каменїца (18 основни школи), Вербас (4), Кула (2), Нове Орахово/Бачка Тополя (2), Ґосподїнци (1), Шид (2), зоз подручнима оддзелєнями у Бачинцох, Беркасове и Бикичу, Сримска Митровица (1/4), Суботица (1/6), Савино Село (1) и Беоґрад (1/5). Од 2006. року ше руски язик пестує и на штредньошколским ступню у Новим Садзе, а планує ше исти активносци започац и у Шидзе (2008). Руски язик ше ширше у швеце виучує у [[Миклошевци|Миклошевцох]] и Петровцох ([[Горватска]]). [[Файл:Dulicenkonascivamaj90.jpg|alt=Александер Дуличенко, госц Дружтва за руски язик, литературу и културу|thumb|397x397px|Александер Дуличенко, госц Дружтва за руски язик, литературу и културу, май 1990. року]] Наймладши пестую мацерински язик у предшколскей установи у Новим Садзе, Вербаше и Кули, а порядни воспитни ґрупи предшколского возросту єст у Руским Керестуре, Коцуре и Дюрдьове. У Руским Керестуре роби ґимназия на руским и сербским язику (зоз сучасним средньошколским интернатом), а у Новим Садзе Оддзелєнє за русинистику на Филозофским факултету, дзе ше од 2007. року отрумую и мастер студиї. ==Видавательна дїялносц== Кед у питаню терминолоґийни словнїки хтори у чаше пошвидшаного розвою образованя руского язика були насущна потреба (снованє ґимназиї, прекладательних службох) у соструднїцтве зоз Заводом за учебнїки у Новим Садзе видати вецей словнїки з рижних обласцох, а и Дружтво видало три. Авторе тих словнїкох були др Юлиян Рамач, Гелена и Михайло Канюх и Янко Рац. У сотруднїцтве зоз Домом култури у Руским Керестуре и Музейом Войводини видати каталоґ '''Музейна збирка у Руским Керестуре''' (1976). Виглєдовацки тим Дружтва у сотруднїцтве зоз лїкарами специялистами, на чолє зоз др Миколом Новтом,<ref>[https://nar.org.rs/rue/прим-др-микола-новта др Микола Новта]</ref> Ксению Кугайда и Наталию Рамач як и рускима линґвистами видало '''Сербско-латинско-руски-словнїк медицинскей терминолоґиї''' 2006. року, а 2008. року у сотруднїцтве зоз др Радмилу (Сакач) Шовлянски<ref>[https://nar.org.rs/rue/%d0%bf%d1%80%d0%be%d1%84-%d0%b4%d1%80-%d1%80%d0%b0%d0%b4%d0%bc%d0%b8%d0%bb%d0%b0-%d1%88%d0%be%d0%b2%d0%bb%d1%8f%d0%bd%d1%81%d0%ba%d0%b8/ др Радмила (Сакач) Шовлянски]</ref> розпочата активносц на видаваню '''Сербско-латинско-анґлийско-руского словнїка за защиту живитного стредку и защиту рошлїнох'''. У поглядзе литературней творчосци мисия руского язика у подполносци виполнєна. Ношела ю и ноши плеяда авторох - вецей як 20 познати писателє - члени Дружтва писательох Войводини хтори у тим периодзе написали вельке число литературних дїлох зоз хторима збогацена литературна творчосц, а тиж и писана дїялносц на тих просторох, та и ширше. Линґвистична секция у сотруднїцтве зоз Оддзелєньом за руски язик и литературу роби на вецейрочних проєктох, як цо то були: '''Словнїк руского народного язика''' и '''Правопис руского язика''', '''Сербско-латинско-руски словнїк медицинскей терминолоґиї'''. З нагоди 100-рочнїци Идилского венца ''З мойого валала'' др Гавриїла Костельника (1904-2004) вишло репринт (2004) и осучаснєне виданє (2005)<ref>[https://issuu.com/rusnak/docs/z_mojoho_valala З мойого валала]</ref> тей значней кнїжки рускей уметнїцкей творчосци хтору пририхтал др [[Юлиян Рамач]]. [[Файл:Slovnjik s r.jpg|right|frameless]] Вєдно зоз Катедру за руски язик, литературу и културу и Заводом за учебнїки и наставни средства Беоґрад, Оддзелєнє у Новим Садзе, обявени '''Сербско-руски словнїк''' I и II том (1996-1997)], '''Ґраматика руского язика''' др Юлина Рамача (2002), '''Словнїк руского народного язика''' I и II том (2017) и три учебнїки за пестованє руского язика др Якова Кишюгаса. Дружтво ше стара о подзвигованю язичней култури дзецох и младежи, и з тим у вязи сотрудзує зоз компетентнима министерствами и секретариятами. Реализує ше проєкт ''Розвиванє, очуванє и унапредзованє руского язика дзецох и младежи (1997-2007)''. Видавательна дїялносц Дружтва (подружнїцох и секцийох), попри Зборнїка роботох ''Studia Ruthenica'',<ref>[http://www.druztvo.org/ruski/vidania/Studia%20ruthenica/index.htm Studia Ruthenica]</ref> тиж значна. Видзелюєме три двоязични сербско-руску кнїжки: ''Руска ґимназия'', автора Ирини Папуґа (2000), ''Колїска и ноц'' Гелени Гафич Стойков (2001) и ''Руснаци у Сримскей Митровици'' (2004). Меланиї Маринкович видата кнїжка ''Дац квету живот'', Шид у мом паметаню (2003). Литературни твор Гелени Гафич Стойков ''Мацери Рускинї'' (2004) и осучаснєне виданє Идилского венца ''З мойого валала'' вишли у соструднїцтве зоз НВУ "Руске слово" з Нового Саду, а Зборнїк писньох школярох-поетох ''Квитки з нашей заградки'' (2004) обявени вєдно зоз Руски матку зоз Руского Керестура. Вишли и кнїжки: др Душан Дрляча, ''Руснаци у етноґрафских записох'' (2006), Марґита Лїкар, ''Наша кухарка'' (2007),<ref>[https://issuu.com/rusnak/docs/finalnaverzija Марґита Лїкар Наша кухарка]</ref> Любомир Медєши, ''Руска традиция'' (2007)<ref>[https://issuu.com/rusnak/docs/ruska_tradicija_1 Любомир Медєши, ''Руска традиция'']</ref> итд. У обласци предшколского вихованя, окрем двох сликовнїцох ''Госц у нашим дворе'' (1997) и ''Мой дом'' (1998) Ксениї Папуґа и Зборнїка писньох и рецитацийох Наталиї Голуб (2000), видати после 30 рокох и Зборнїк текстох за предшколски дзеци ''Ластовички 2'' (2005), зоз надпомнуцом же перши приручнїк за виховательки Лaстовички вишол ище 1976. року. Дружтво и подружнїца з Коцура видаваю часопис за културу (билтен) ''Ерато над Коцуром'',<ref>[https://issuu.com/rusnak/docs/erato-17 Ерато над Коцуром чис. 17]</ref> а обявени и Зборнїк коцурских поетох ''Дуга над валалом'' (1995), ''Одняте од забуца'' - фотоґрафиї (1995), ''Драмски живот Коцура'' (1998) як и Моноґрафия ''Коцур дараз и нєшка'' (2001). == Литература == * др Рамач, Юлиян; мр Фейса, Михайло; мр Медєши, Гелена, ред. (1995). [https://zavod.rs/wp-content/uploads/2019/07/Srpsko-rusinski-recnik-Web.pdf Сербско-руски словнїк (PDF). 1.] Нови Сад: Филозофски факултет - Катедра за руски язик и литературу, Дружтво за руски язик и литературу. * др Рамач, Юлиян; Фейса, Михайло; мр Медєши, Гелена, ред. (1997). [https://zavod.rs/wp-content/uploads/2021/02/Serbsko-ruski-slovnjik-II-tom-WEB-2.pdf Сербско-руски словнїк (PDF). 2.] Београд-Нови Сад: Завод за уџбенике и наставна средства, Филозофски факултет - Катедра за руски язик и литературу, Дружтво за руски язик и литературу. * P. R. Magocsi , Society for Rusyn Language, Literature and Culture/Druzhtvo za ruski jazik, literaturi kulturu, P.R. Magocsi and Ivan Pop: Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto, 2005, <nowiki>ISBN 0-8020-3556-3</nowiki>, p. 468. * Мирон Жирош, ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 402. == Опатриц ище == * [https://sr.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D1%83%D1%88%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%B7%D0%B0_%D1%80%D1%83%D1%81%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8_%D1%98%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%BA,_%D0%BA%D1%9A%D0%B8%D0%B6%D0%B5%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82_%D0%B8_%D0%BA%D1%83%D0%BB%D Друштво за русински језик, књижевност и културу] == Вонкашнї вязи == * [http://www.druztvo.org/ruski/o_druztve/index.htm Дружтво за руски язик, литературу и културу], урядови веб сайт * [http://rusini.rs/sr-susretitakmicenja/ Стретнуца и змаганя у знаню руского язика и язичней културе] * [http://rusini.rs/kalendar-manifestacijoh/ КАЛЕНДАР РЕПРЕЗЕНТАТИВНИХ МАНИФЕСТАЦИЙОХ РУСНАЦОХ У 2019. РОКУ] == Ґалерия == <gallery> </gallery> == Референци == <references /> [[Катеґория:Дружтвени орґанизациї]] [[Катеґория:Културно-просвитни орґанизациї]] [[Катеґория:Руски язик]] [[Катеґория:Руска литература]] [[Катеґория:Подобова уметносц]] [[Катеґория:4. децембер]] [[Катеґория:Народзени 1970]] psawx40jxt2c67i3cmc5f7udzn3tsy5 0 150 19662 14404 2026-07-01T06:58:36Z Sveletanka 20 вики вязи 19662 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300п |+ ! colspan="2" | Емилиян Ґубаш |- | colspan="2" |[[Файл:Gubas Emilijan 1912 roku.jpg|alt=Емилиян Ґубаш 1912. року|center|мини|300x300п|Емилиян Ґубаш (1912. року)]] |- |'''Народзени''' |25. фебруара 1875. |- |'''Умар''' |3. септембра 1919. (44) |- |'''Державянство''' |астро-угорске, югославянске |- |'''Язик творох''' |карпато-руски, руски |- |'''Школа''' |Дзиякоучительска школа у Ужгородзе |- |'''Период твореня''' |1894—1919. |- |'''Поховани''' |На теметове у Коцуре |} '''Емилиян Ґубаш''' (*[[25. фебруар]] 1875—†3. септембер 1919), учитель и драмски дїяч у [[Коцур]]е, други подпредсидатель Управного одбору ''[[Руске народне просвитне дружтво|Руского народного просвитного дружтва]] (РНПД)''. == Биоґрафия == Емилиян Ґубаш ше народзел 25. фебруара 1875. року у Коцуре. Оцец Михал Ґубаш и мац Мария родз. Тот. Основну школу закончел у своїм валалє, нїзшу ґимназию у Новим Садзе, а дзиякоучительску у [[Ужгород]]зе. У дзепоєдних жридлох (як замерковал Микола М. Цап), учительску школу закончел у Баї (Мадярска). Алє, понеже добре овладал зоз карпаторуским язиком, на котрим и писал, а бул и [[дзияк]], точнєйше будзе же Емилиян Ґубаш бул ужгородски школяр. У Коцуре Емилиян Ґубаш робел як учитель од 1894. по 1899. рок. По власней дзеки одходзи до грекокатолїцкей основней школи (познатшей як Руска школа) у Новим Садзе. Ту робел по 1912. рок, и знова ше врацел до Коцура дзе робел як учитель и дзияк. Под час школованя Емилиян Ґубаш здобул солидне музичне образованє котре зоз замеркованим успихом применьовал у своєй културно-просвитней дїялносци. Вон 23. фебруара 1913. року пририхтал, з помоцу коцурских учителькох Єлени Чижмар и Ксениї Лабош, „забаву“ у котрей одбавени два єднодїйки ''Нє преклїнай'' и ''Врачарка'' Єронима Я. Луцика у режиї Емилияна Ґубаша, а виведли их коцурски школяре висших класох основней школи. То источасно и перши театрални представи при Руснацох у [[Бачка|Бачкей]], о котрих иснує писани шлїд. О тей подїї значней нє лєм за Коцур, алє и за театрални живот [[Руснаци у Сербиї|Руснацох]] на тих просторох, 1913. року писала и Врабельова ''Недиля'', а ориґинална поволанка и програма зачувани дзекуюци др [[Федор Лабош|Федорови Лабошови]] зоз Заґребу и його фамелиї. Спрам писаня ''Недилї'' у Коцуре и о рок, 3. мая 1914. року, тиж виведзена театрална представа ''Пекло у хижи'', хтору пририхтал учитель Емилиян Ґубаш. После Першей шветовей войни, гоч уж обачлїво хори, Ґубаш предлужує културну дїялносц. Повязал ше зоз о. [[Дюра Биндас|Дюром Биндасом]] и потримовал його инициятиви коло снованя рускей културней орґанизациї. З його анґажованьом [[9. януар|9. януара]] 1919. року у Коцуре основани Просвитни одбор (перши спомедзи вецей таких целох по других местох), а вон вибрани за його першого предсидателя. На Сновательней схадзки Руского народного просвитного дружтва 2. юлия 1919. року у Новим Садзе Емилиян Ґубаш вибрани за другого подпредсидателя Управного одбору ''РНПД-а'' и на тей длужносци го застала нєсподзивана шмерц. Емилиян Ґубаш умар 3. септембра 1919. року у Коцуре, дзе є и поховани. == Литература == * Дюра Латяк: ''Театрални живот Руснацох, І часц'', видавателє: Театрални музей Войводини и НВУ ''Руске слово'', Нови Сад, 2008, б. 274-276. * Дюра Варґа: ''Емилиян Ґубаш - зачатнїк сценско-музичней дїялносци'', ''Младежски часопис МАК, ч. 11, рок XVI, новембер 1987,'' бок 12-13. * P R Magocsi, Gubash, Emilian/Gubaš, Emilijan, P. R. Magocsi  and Ivan Pop: Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto, 2005, <nowiki>ISBN 0-8020-3556-3</nowiki>, p. 154. == Вонкашнї вязи == * [https://rtv.rs/rsn/%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0/%D0%BD%D1%94%D1%88%D0%BA%D0%B0-100-%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8-%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B5%D0%B9-%D1%80%D1%83%D1%81%D0%BA%D0%B5%D0%B9-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8-%D0%BD%D0%B0-%D1%82%D0%B8%D1%85-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%85_372997.html Нєшка 100 роки од першей рускей представи на тих просторох] - РТ Войводина, 23. фебруар 2013. року, жридло Рутенпрес * [[Мирон Жирош]], [https://rdsa.tripod.com/Malinarod.html Мaлочислени, a вельки нaрод], под „Нaродни предняци, дружтвени дїячe, нaукови роботнїки, новинaрe, публицистиˮ, вебсайт ''Руснаци у Панониї'', rdsa.tripod.com * [https://nar.org.rs/rue/emili%d1%8fn-%d2%91ubas/ Емилиян Ґубаш, биоґрафия] - Новинарска Асоцияция Руснацох, децембер 28, 2017. року {{DEFAULTSORT: Ґубаш , Емилиян }} [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Коцурци]] [[Катеґория:Учителє]] [[Катеґория:Дїяче у култури]] [[Катеґория:Режисере]] [[Катеґория:Дзияци]] [[Катеґория:25. фебруар]] [[Катеґория:Народзени 1875]] [[Катеґория:3. септембер]] [[Катеґория:Умарли 1919]] nraagunqa8n20y5qtu2dz4bk7n78u3y 0 159 19655 17674 2026-07-01T00:17:24Z Keresturec 18 19655 wikitext text/x-wiki [[Файл:Sremska_ulica_-_panoramio_cropped.jpg|thumb|Будинок у Сримскей улїци число 7, шедзиско Заводу за видаванє учебнїкох вецей як 50 роки|десно|328x328px]] == Историят видаваня учебнїкох на руским язику == [[Файл:Терашнє шедзиско Заводу, Дюри Якшича 15.jpg|thumb|329x329px|Терашнє шедзиско Заводу за видаванє учебнїкох (од 2020. року)]] ''Покраїнски завод за видаванє учебнїкох у Новим Садзе'' основани з одлуку Скупштини АП Войводини, а почал з роботу 1. септембра 1965. року. У Одлуки о снованю Заводу назначене же ма за задаток видавац школски учебнїки, приручнїки и иншу помоцну школску литературу, як и службени публикациї за потреби школох хтори робя на язикох националних меншинох у [[Войводина|Войводини.]] Завод тиж реґистровани за видаванє шицкого спомнутого и на сербскогорватским язику, цо значнєйше почина робиц од 1975. року, од приношеня першого наставного плана за Войводину. === Видаванє учебнїкох пред снованьом Завода === Перши учебнїки у Войводини (по Другей шветовей войни) на мадярским, словацким, румунским и [[Руски язик|руским язику]] вишли 1946. року. Перши учебнїки на руским язику котри друковани у новей Югославиї були ''Буквар'' и ''Читанка'' за другу класу основней школи автора Михала Ковача, тедишнього учителя у Бикич Долу, хтори 1946. року друковало Видавнїцке предприятельство Автономней Покраїни Войводини „Змай" у Новим Садзе. Року 1948. основане Видавательно-друкарске предприяце ''Братство-єдинство'' у Новим Садзе и у нїм ше видавали учебнїки на шицких язикох националних меншинох: мадярским, словацким, румунским и руским. Кед 31. юния 1951. року було основане Видавательно-друкарске предприяце ''Руске слово'' у [[Руски Керестур|Руским Керестуре]], до його составу вошла и друкарня хтора дотля була у составе новосадского ''Братства-єдинства'' и воно пребера на себе видаванє школских учебнїкох. У тим периодзе на руским язику видати 78 учебнїки, приручнїки и лектири у тиражу коло 70.000 прикладнїки. До Одсеку пришли робиц найлєпши линґвисти зоз шорох народносцох, а за руски язик вжати проф. [[Микола М. Кочиш]]. Дїялносц Одсеку тирвала по 1965. рок, по снованє Заводу, кед шицки фаховци цо там робели прешли робиц до Редакциї або Студийного оддзелєня Заводу. === Початок роботи Завода за видаванє учебнїкох === Перши рок видаваня учебнїкох у Заводзе бул барз значни. Спрам документациї, у школским 1965/66. року було 62 наслови по руски. Значне наглашиц же уж 1965. року медзи видатима учебнїками були: читанка за кажду класу, ґраматика за 5. и 6. класу и 6 приручнїки – роботни кнїжочки за виучованє руского язика. Того року видана наша перша Ґраматика за 5. и 6. класу як школски учебнїк чий автор бул Микола Кочиш. У тим чаше вишли и осем терминолоґийни словнїки за школярох основней школи, котри у велїм олєгчали роботу и прекладательох, а мали и добри вплїв на виєдначованє фаховей терминолоґиї. Тото ше нє одноши лєм на язик учебнїкох, алє и на роботу других редакцийох у стредствох информованя. Комплетна описна (наукова) ''Ґраматика руского язика'' проф. др Юлияна Рамача видата аж 2002. року. Тоту ґраматику хасную ґимназиялци, студенти, [[Професор|професоре]] и шицки други котри ше интересую за руски язик. У школским 1970/71. року од 1-8. класу видати 135 наслови. Микола М. Кочиш 1971. року закончел перше школске виданє ''Правопису руского язика''. Друге капиталне дїло Миколи М. Кочиша, ''Ґраматика руского язика'' (1973. року), нажаль, нє докончене пре вчасну авторову шмерц. === Перши стредньошколски учебнїки === 3 отвераньом оддзелєньох вербаскей Ґимназиї у Руским Керестуре требало швидко обезпечовац учебнїки, та од 1971. по 1976. рок давана вельо векша увага на видаванє учебнїкох за стредню школу. Теди видати 35 наслови за стредню школу и 82 наслови за основну школу. Школяре хасновали и дзевец терминолоґийни словнїки (8 видал Завод, а 1 [[Дружтво за руски язик, литературу и културу|Дружтво за руски язик, литературу]] и културу вєдно зоз Заводом). На шицких ступньох образованя по руски хасновани були у тим року 126 наслови, а школского 1980/81. року дзеци хасновали 71 наслов учебнїкох, приручнїкох и лектири. === Лектира === Шлїдуюца велька обласц у видавательней дїялносци Завода було видаванє кнїжкох за лектиру. Велї наслови настали и як зборнїки и вибори зоз литератури руских, войводянских, югославянских и шветових [[Писатель|писательох]]. У цалим периодзе видаваня лектири видруковане вецей як 60 наслови. == Школска реформа == Кед 1986. року почала нова реформа образованя, требало пририхтац шицки нови учебнїки по нових наставних планох и програмох и то по два класи нараз. Так од 1986. року по 1990. видати 145 углавним нови наслови. Од 1993. року Завод за видаванє учебнїкох у Новим Садзе зоз законску одлуку ше гаши и постава Оддзелєнє Явного подприємства Завод за учебнїки и наставни средства зоз Беоґраду. Без огляду на тоту пременку, Оддзелєнє у Новим Садзе предлужело видавац шицки потребни учебнїки як на руским язику, так и на язикох других националних меншинох у Войводини. На руским язику видати учебнїки и додатки за музичну културу, додатки з подобовей култури и приручнїки за предшколску програму. Кед 2007. року перше зоз уредбу Влади, а потим и зоз Законом о учебнїкох дошлєбодзене видаванє учебнїкох приватним видавачом хтори ше реґиструю и достаню лиценцу приходзи до велького поремеценя на тарґовищу кед приватни видаваче (на початку их було реґистрованих вецей як 70) пребераю скоро цале тарґовище и ЯП Завод траци приходи од предаваня учебнїкох и остава без средствох за видананє нєкомерциялних нїзкотиражних виданьох, а то у найвекшей мири учебнїки на язикох националних заєднїцох. Тот проблем часточно ришени аж 2024. року кед кед видаванє малотиражних учебнїкох финансоване зоз буджету. == Сумарни прегляд видаваня учебнїкох == Од снованя Заводу 1965. по 2025. рок видати скоро 1.300 (1296) наслови у тиражу коло 367.000 прикладнїки. На такей обсяжней роботи, окрем двох редакторох, були анґажовани коло 88 авторе, 140 прекладателє и коло 50 други сотруднїки (рецензенти, илустраторе, коректоре). {| class="wikitable" |+ Прегляд по периодох |- !Период !! Число <br> насловох !! Тираж |- | 1965 – 1970 ||style="text-align:center;" | 109 || 36.000 |- | 1971 – 1975 ||style="text-align:center;" | 102 || 35.000 |- | 1976 – 1980 ||style="text-align:center;" | 138 || 47.000 |- | 1981 – 1985 ||style="text-align:center;" | 95 || 32.000 |- | 1986 – 1990 ||style="text-align:center;" | 145 || 43.000 |- | 1991 – 1992 ||style="text-align:center;" | 19 || 6.000 |- | 1993 – 1997 ||style="text-align:center;" | 82 || 25.000 |- | 1998 – 2002 ||style="text-align:center;" | 96 || 28.000 |- | 2003 – 2007 ||style="text-align:center;" | 196 || 57.000 |- | 2008 – 2014 ||style="text-align:center;" | 187 || 36.000 |- | 2015 – 2025 ||style="text-align:center;" | 127 || 22.000 |- | 1965 – 2025 ||style="text-align:center;" | 1296 || 367.000 |} == Капитални виданя == Окрем учебнїкох, приручнїкох и лектири за порядну наставу у предшколским воспитаню, основней школи и стреднєй школи, Завод видал и вецей кнїжки котри окреме визначуєме бо нє спадаю до того обовязного корпусу, а по своїм значеню и превозиходза його основну дїялносц. :# ''Руснаци – Русини 1745–1995'', Зборнїк роботох зоз медзинародней науковей конференциї з нагоди означованя 250-рочнїци приселєня Руснацох. :# ''Сербско-руски словнїк'' 2. том – заєднїцке виданє зоз Катедру за руски язик и литературу и Дружтвом за руски язик, у редакциї др [[Др Юлиян Рамач|Юлияна Рамача]], др Михайла Фейси и мр Гелени Медєши.<ref>[https://zavod.rs/wp-content/uploads/2021/02/Serbsko-ruski-slovnjik-II-tom-WEB-2.pdf Сербско – руски словнїк II, О – Ш]</ref> :# ''История рускей литератури'' др Юлияна Тамаша. :# ''Стилистични вежби'' за висши класи основней школи др Юлияна Рамача. :# ''Применовнїцки конструкциї у руским литературним язику'' др Юлияна Рамача. :# ''Нашо пупчата'' – приручнїк за розвиванє и пестованє мацеринского и нємацеринского язика и интеркултуралносци при предшколских дзецох др Меланиї Микеш и мр Гелени Медєши. :# ''Учебнїки за пестованє руского язика з елементами националней култури'' за школярох котри нє маю порядну наставу на мацеринским язику др [[Яков Кишюгас|Якова Кишюгаса]]. Видруковани три кнїжки: перша за 1, 2. и 3. класу, друга за 4, 5. и 6. класу и треца за 7. и 8. класу. У тих учебнїкох окремна увага пошвецена такволаним елементом националней култури: ту обробени шицки векши места у котрих жию Руснаци, визначни особи зоз тих местох, способ живота и народни обичаї на валалє и у варошу, у прешлосци и нєшка, як и простори и места зоз котрих ше нашо предки приселєли до Войводини. :# ''Учебнїк за пестованє руского язика з елементами националней култури'' за школярох котри нє маю порядну наставу на мацеринским язику за 1. и 2. класу Ана-Мариї Рац и Олї Яковлєв :# Вибрани твори [[Дюра Папгаргаї|Дюри Папгаргая]] у трох томох: ''У роси кощак сон, Живи цинї'' и ''Запор'', заєднїцке виданє зоз ''Руским словом''. :# ''Ґраматика руского язика'' др Юлияна Рамача за ґимназию (1–4. класу) :# Додатки з националней историї Руснацох за учебнїки историї и учебнїки познаваня природи и дружтва др [[Янко Рамач|Янка Рамача]] :# Ориґинални учебнїки за музичну културу од 1. по 6. класу основней школи Лидиї Пашо и Наталиї Зазуляк. Завод за 60 роки своєй дїялносци вецей раз менял официйне мено, алє колоквиялно ше вше волал ''Завод за видавнє учебнїкох.'' Основани є як ''Покраїнски завод за видаванє учебнїкох'', потим меня мено на ''Завод за видаванє учебнїкох'', та на ''Завод за учебнїки'', же би 1993. року постал ''Оддзелєнє у Новим Садзе'' ЯП Завода за уџбенике и наставна средства, Београд и конєчно ''Центар за малотиражне уџбенике'' Завода за уџбенике, Београд Заняти у Рускей редакциї Заводу були: * Микола М. Кочиш, Мария Кочиш, [[Дюра Варґа]], Еуфемия Варґа, Мария Чакан, [[Амалия Хромиш]], Славко Сабо, Мария Дудаш, Гелена Папуґа. == Ґалерия == <gallery class="center"> Файл:Писанка 2024.jpg|Писанка Файл:Читанка 1.jpg|Чатанка Файл:Буквар.jpg|Буквар Файл:Gramatika 6.jpg|Ґраматика 6 Файл:Gramatika 8.jpg|Ґраматика 8 Файл:ҐРАМАТИКА.jpg|thumb|Ґраматика руского язика Файл:Пестованє.jpg|thumb|Пестованє Файл:Kvitok1.jpg|thumb|Черешньов квиток Файл:Vironauk.jpg|thumb|Виронаука Файл:Ruskij5.jpg|thumb|Руски язик Файл:Biolog8.jpg|thumb|Биолоґия 8 Файл:Čitan4.jpg|thumb|Читанка Файл:Muzika6.jpg|thumb|Музична култура Файл:Fizika sl.jpg|Словнїк Физика Файл:Slovg1.jpg|thumb|Словнїк ґеоґрафия Файл:Pravopis.jpg|thumb|Правопис Файл:Slovnjik1.jpg|thumb|Словнїк польопривреда Файл:Slov21.jpg|thumb|Словнїк пожива Файл:Slov1.jpg|thumb|Словнїк здравство </gallery> == Литература == * Славко Сабо: ''Завод за видаванє учебнїйох од снованя по нєшка,'' ''Studia Ruthenica,'' Дружтво за руски язик, литературу и културу, ч. 22, 2017, б. 46-52. * Билтен 52, Завод за издавање уџбеника, Нови Сад, 1985. * [[Мирон Жирош]], ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 402. == Референци == [[Катеґория:Нови Сад]] <references /> [[Катеґория:1. септембер]] 4w6gsp4lt3jew1zz1oudjrmp902e5g4 0 218 19672 14848 2026-07-01T11:57:03Z Olirk55 19 Означени викивязи 19672 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300px ! colspan="2" |<big>Коцур</big> |- | colspan="2" |[[Файл:Центар_Куцуре.jpeg|290px|center]] |- ! colspan="2" | Административни податки |- | '''Держава''' || Сербия |- | '''Покраїна''' || Автономна покраїна Войводина |- | '''Управни округ'''|| Южнобачки |- | '''Општина'''|| Вербас |- ! colspan="2" | Жительство |- | - 2011. рок |4348 |- | - Густосц || 81 житель/км² |- ! colspan="2" | Ґеоґрафски характеристики |- | '''Координати'''|| 45° 31′ 05″ С; 19° 35′ 10″ И |- | '''Часова зона'''|| UTC+1 (CET), влєце UTC+2 (CEST) |- | '''Абс. висина'''|| 81 м |- | '''Поверхносц'''||57.7 км² |- | colspan="2" |[[Файл:Serbia_location_map_%28with_Kosovo%29.svg|280px|center]] |- ! colspan="2" |Инши податки |- | '''Поштове число'''|| 21466 |- | '''Поволуюце число'''|| 021 |- | '''Реґистерска ознака'''|| VS |} '''Коцур''' (сер. ''Куцура'', мадь. ''Kuczora'', нєм. ''Kutzura'') то валал у општини [[Вербас]], у Южнобачким округу автономней покраїни [[Войводина|Войводини]] Републики [[Сербия|Серби]]<nowiki/>ї. То нукашнє панонске населєнє на лесней тераси, збитого типу. По попису жительства з 2011. року у Коцуре єст 4.348 жительох. Ґеоґрафски найблїзши векши вароши то Вербас (8 км), Нови Сад (42 км), [[Суботица]] (83 км) и Беоґрад (126 км). У Коцуре єст три церкви - [[Грекокатолїцка церква|грекокатолїцка]], [[Православна церква|православна]] и [[римокатолїцка церква]]. Грекокатолїцка церква, пошвецена Успению пресвятей Богородици, найстарша церква у Коцуре, єй вибудов почала 1792. року. Православна церква тиж пошвецена Успению пресвятей Богородици, а римокатолїцка церква пошвецена Шицким святим, основана є 1811. року. У Коцуре, попри месней заєднїци и месней канцелариї, єст и пошта, Oсновна школа Братство єдинство, Предшколска установа Бошко Буха - оддзелєнє Герлїчка, Манастир часних шестрох, Народна библиотека Данило Киш, Етно клуб, Дом култури, Ґеронтолоґийни центер, ветеринарска служба и фодбалски стадион. Року 2013. у Коцуре була преславена 250. рочнїца од приселєня Руснацох до Коцура<ref>[https://web.archive.org/web/20140226151904/http://zavod.rs/sr/istorijat/ Завод за културу војвођанских Русина — историјат] Архивирано на сајту Wayback Machine (26. фебруар 2014), zavod.rs.</ref>. == Ґеоґрафски прикмети == Коцур ше находзи на 81 [[Метер|метеру]] надморскей висини, и то на координатох 44° 09′ 08" сиверно и 21° 04′ 32" восточно. Находзи ше на коло 126 километри сиверо-заходно од Беоґрада, 42 километри сиверо-заходно од Нового Саду, а коло 83.5 километри южно од Суботици. През Коцур преходзи беґель Дунай-Тиса-Дунай. ==== Беґель Дунай-Тиса-Дунай ==== У Коцуре ше находзи єден з 23 шлайсох гидросистеми Дунай-Тиса-Дунай, єдинственей беґельскей мрежи хтора длугока (з природнима и з часци реконструованима водотоками) 960 километри. Вона повязує цеки рикох Дунай и Тиса през Войводину и преходзи през 80 войводянски валали. Шлайс при Коцуре служи же би ше преводзело ладї з єдного на други уровень води. == История == Перше споминанє Коцура у литератури записане у акту з 1543. року Архиепископиї у Калочи, кед ше о Коцуре бешедує як о нєдостаточно вельким месце же би плацело порцию. Познєйше у турских тефтерох (кнїжкох) за Бачку нахию з 1590. року Коцур спомнути як место у хторим єст 18 хижи чийо власнїки маю обовязку плациц порцию. После виганяня Туркох з Войводини [[Бачка]], Срим и Банат були ридко населєни обласци и дворска комора под управу Австроугорскей монархиї до тих крайох приводзела колонистох Нємцох, Руснацох и Словацох. Нємци приходзели зоз Нємецкого царства, а Руснаци и Словаци ше лєм премесцали у нукашньосци монархиї. Понеже Комора була задовольна зоз Руснацами хтори були населєни до [[Руски Керестур|Руского Керестура]], управитель камералних доброх у Бачкей Франц Йозеф де Редл и житель Керестура Петро Киш 15. мая 1763. року подписали Контракт о присельованю Руснацох до Коцура. Петро Киш мал обовязку зоз сиверних крайох тедишнєй Австроугорскей, зоз жупанийох Боршод, Абауй, Земплин, Саболч и других, завербовац 150 фамилиї Руснацох хтори би ше приселєли до валалу Коцур. Условия приселєня були таки: же би шицки приселєнци мали статус ''liberae migrationis'' (то були селянє хтори ше, по вимиреню обовязкох, могли шлєбодно селїц), же би були русинскей [[Нация|националносци]] и грекокатолїки, способни за польски роботи на хасен держави. Обецане им же у Коцуре достаню плац за їх хижу, алє одвоєно од других жительох, же би могли без завадзаня служиц свойо грекокатолїцке богослуженє, же достаню достаточно жеми и пустару Стуб, а буду мац исти обовязки як и други поданїки. У условийох було одредзене же Руснаци муша сами себе збудовац набивану або зоз цеглох хижу по упутствох яки давала коморска управа, же попри жеми населєнци достаню и право на полрочне точенє (карчму), як и два роки ошлєбодзеня од спахийских и явних плаценьох, односно порцийох. Истого, 1763. року, до Коцура пришла 41 фамилия, а два роки познєйше Комора приведла ище 42 фамелиї зоз сиверовосточних угорских жупанийох. Записи у церковних кнїжкох у Мучоню, у Мадярскей, потвердзую же вельке число Русинох грекокатолїкох, хтори мали право шлєбодней селїдби, були зоз тей парохиї. Уж по попису 1764. року у валалє жили 386 Руснаци, вєдно зоз 391 Сербом. У идуцих рокох число Руснацох ше звекшовало, а число Сербох ше обачлїво зменшовало и уж концом седемдзешатих рокох осемнастого вику Серби ше виселєли з Коцура, а у идуцим периодзе приселюю ше Нємци и Мадяре. У записох ше спомина же за мадярски дзеци уж 1800. року прияти учитель и же 1805. року у Коцуре єст 31 нємецка фамилия. Векшина коцурских Нємцох пришла 1803. року зоз Пештанскей жупаниї, зоз местох Харта и Вадкерт, и зоз околних местох коло Коцура (зоз Торжи/[[Савине Село|Савиного Села]], Вербасу и Секича/Ловченцу). Спрам попису зоз 1857. року у Коцуре жили 4.165 жителє, од того 2.469 Руснаци, 1.024 Нємци, 578 Мадяре и 74 других. Будованє грекокатолїцкей церкви почало 1792. року и вистка у бечских новинох ''Сербския повседневния новини'' у авторстве коцурского пароха о. Луки Сташинского перши потераз пренайдзени новински текст о Руснацох на тих просторох. Церква закончена аж початком дзеветнастого вику. Интересанти и податок же матрикули коцурскей грекокатолїцкей парохиї исную од 1778. року, а найстарши ше тераз чуваю у Историйним архиве Нового Саду дзе су доступни виглєдовачом, а у електронскей форми ше находза на интернет боку Заводу за културу войводянских Руснацох. Жительство Коцура мало досц вельки природни прирост. Число жительох ше, медзитим, рушало у спомнутих розмирох пре вилїви, подлу пияцу воду и воздух, як и пре хороти шицких файтох, спомедзи хторих окреме були опасни три коцурски колери (1831, 1848-1849, и 1873. ). Наталитет при Нємцох бул найменши. Период од 90-их рокох ХIХ по Другу шветову войну характерує висельованє жительства до ЗАД, Канади алє и до Сриму и Славониї. При концу Другей шветовей войни Нємци ше скоро у подполносци виселєли зоз Коцура. У повойнових условийох порушане питанє колонизациї Войводини. Перша ґрупа колонистох до Коцура, були то 4 фамелиї, пришла зоз Чарней Гори у октобре 1945. року, а друга ґрупа хтору творели 21 фамилия з Македониї и Косова пришла у априлу 1946. року а треца, у хторей були 150 фамилиї зоз Босни и Герцеґовини, пришла у маю 1946. року. До конца колонизациї до Коцуре ше населєли 173 фамилиї, односно 959 жителє. Кажда фамилия достала хижу, жем и дакус статку. ====Коцур затримал руски идентитет==== Коцурска руска школа була основана 1765. року, цо значи же медзи коцурскима Руснацами од початку исновало вельке число грамотних людзох. Треба надпомнуц и тото же зоз затримованьом конфесийней (церковней) школи у периодзе аґресивней мадяризациї у другей половки дзеветнастого вику, Коцур у велькей мири затримал руски идентитет у тим мултиетнїчним штредку. Як и у [[Руски Керестур|Руским Керестуре]], так и у Коцуре у дзеветнастим вику була присутна традиция писаня и преписованя рукописних кнїжкох на духовни теми и дзепоєдни приклади тей файти народней литературней творчосци зачувани по нєшка. Як окреме важну файту писаного скарбу мушиме визначиц ''Хисторию фарї коцурскей'' хтору седемдзешатих рокох дзеветнастого вику написал тедишнї коцурски парох о. Павло Вукич и хтора єдно з найзначнєйших историйних жридлох за виглєдованє прешлосци Коцура. Ту тиж треба визначиц и ''Народну хронїку'' Йоана Москаля. Кед 1897. року [[Володимир Гнатюк]] пребувал у Бачкей вон у Коцуре, записал значне количество етноґрафских материялох од старших людзох, народних приповедачох. За початок културно-уметнїцкей дїялносци у Коцуре, алє и при Руснацох на тих просторох, мож брац 1913. рок кед отримана програма у хторей, медзи иншим, виведзени и драмски фалати ''Нє преклїнай'' и ''Врачарка''. Коцурци, хтори у значним чишлє участвовали и на Велькей народней скупштини у Новим Садзе 25. новембра 1918. року, мали значну улогу и у формованю [[Руске народне просвитне дружтво|Руского народного просвитного дружтва]] просвитного дружтва 2. юлия 1919. року. Теди за єдного з двох подпредсидательох РНПД вибрани коцурски учитель [[Емилиян Ґубаш]], а за другого дюрдьовски парох о. [[Дюра Биндас]], хтори штири роки познєйше будзе премесцени на коцурску парохию и ту тиж будзе мац значну улогу у културно-просвитним и дружтвено-политичним живоце. У медзивойновим периодзе зявели ше нови мена, млади, образовани и енерґични Коцурци хтори, кажди на свой способ, буду доприношиц свойому [[Народ|народу]]. Учитель и поета [[Янко Фейса]] бул єден з пионирох рускей литератури за дзеци, автор числених стихох претворених до шпиванкох. За тото заслужни ище єден Коцурец, о. [[Онуфрий Тимко]], священїк, етномузиколоґ и публициста, чия фундаментална робота на зазберованю и виглєдованю нашей народней музики унапрямела розвой музичней уметносци при Руснацох у идуцей децениї. Його брат, [[Ириней Тимко]], тиж мал огромну улогу у дефинованю рускей музичней сцени як [[композитор]], аранжер, [[дириґент]] и музични редактор. Ту вшелїяк и людзе як цо то [[священїк]] и [[писатель]] о. [[Максимилиян Буїла]] , правнїк и автор ''Историї русского народа'' Николай Д. Олеяров и други. Бул ту и Євген Горняк, млади [[поета]] чий талант нїґда до конца нє бул указани явносци. Вон под монашеским меном Авґустин постал владика и апостолски еґзарх за українских грекокатолїкох у Велькей Британиї. ==== После Другей шветовей войни меня ше национална слика валалу ==== З концом Другей шветовей войни у Коцуре културно-просвитни живот пребераю цивилни власци а пришло и до значних пременки националней слики того валалу. По висельованю подунайских Швабох, до Коцура ше приселєли Серби зоз Босанскей Країни и принєсли свойо обичаї и похопйованє швета, цо тиж мало вельки вплїв на идентитет коцурских Руснацох, подобнє як цо то по теди мало вецей як сторочє и пол заєднїцкого живота з Нємцами и Мадярами. И ту ше розвивал културно-просвитни живот, през драмски секциї, народни танци, шпиванє, литературни кружоки, подобову уметносц и друге. За тот период окреме значни линґвиста и [[професор]] [[Гавриїл Г. Надь]], скулптор [[Еуґен Кочиш|Евґен Г. Кочиш]], учитель и дружтвено-политични роботнїк Микола Москаль, новинар и писатель Юлиян Каменїцки, писателє Оскар Кочиш, [[Владимир Сабо Дайко]], народни етнолоґ Микола Каменїцки и други. У тим периодзе основани и ''фестивал Коцурска жатва'', а през цали тот час форми орґанизованя културно-уметнїцкей роботи ше меняли. Перше то бул Месни одбор [[Руска матка|Рускей матки]], потим КПД ''Николай Ґоґоль'', а вецка и у рамикох Културно-просвитней заєднїци Вербас. Дзеведзешати роки принєсли нови пременки на тих вично турбулентних просторох. Праве 1990. року основане Културно-уметнїцке дружтво ''Жатва'' хторе превжало нє лєм ''Коцурску жатву'' алє и найвекшу часц културно-просвитней роботи медзи Руснацами у Коцуре. Познєйше у тим ''Жатви'' помогли и надалєй помагаю Етно-клуб ''Одняте од забуца'' и КПД ДОК. Треба спомнуц же зоз Коцура и нашо писателє: Микола Шанта, Микола М. Цап, Мария Яким, Силвестер и [[Серафина Макаї]] (хтори тиж витворени и у подобовей уметносци), универзитетски професоре: [[Юлиян Рамач (линґвиста)|Юлиян Рамач]], Михайло Фейса, Юлиян Кандрач, Мария Д. Сакач, Владимир Пушкаш-подобови маляр и други. Коцур и його Руснаци у 21. вику глєдаю нови способи витворйованя власного идентитету, алє ше тиж намагаю чувац и тото цо им охабели їх предки. При Руснацох обачлїве доприношенє рускей култури креативних Коцурцох новей ґенерациї як цо то Саня Дивлякович, Танита Ходак, Емилия Чизмар, Иґор Горняк, Катарина Фейди. У швеце спорта постало познате мено фодбалера Любомира Фейси, а пред нїма вельки допринос зазначели Иван Михал, Михайло Тамаш, Любомир Загорянски хтори вельо компоновал писнї за дзеци и старших и подаровал фестивалу Рускей култури ''Червена Ружа''. == Значни манифестациї у Коцуре == === Коцурска жатва === ''Коцурска жатва'' то вельорочна коцурска манифестация хтору ше орґанизує од 1979. року у лєтнїх мешацох под час жатви и ма богату културно-уметнїцку програму. Праве по тей манифестациї КУД у Коцуре достало назву як КУД ''Жатва''. === Акция младих ''Дай и ти свою руку'' === Акция младих ''Дай и ти свою руку'' хтора промовує мултикултуралносц, интеррелиґиозносц и толеранцию то рочна манифестация хтору орґанизує Коцурске здруженє младих. Уж по єй першим отримованю 2011. року тота акция була преглашена за найлєпшу локалну младежску акцию у Сербиї спомнутого року<ref>[https://archive.is/20130801162408/www.mos.gov.rs/vesti/budimo_cuvari_gradjanskih_vrednosti_0 Будимо чувари грађанских вредности,] Министарство омладине и спорта, 22. март 2012.</ref>. Акция тирва пар днї и призбера пар стотки младих волонтерох зоз цалей Сербиї з цильом помогнуц старшим людзом у валалских обисцох и у ушореню валала. === Коцурска чутка=== Манифестация под назву ''Коцурска чутка'' то медзинародни фестивал гумору и сатири, под орґанизацию КПД ДОК. === Фиякерияда === ''Фиякерияда'' у Коцуре то новша локална манифестация хтора по першираз отримана 2011. року. Фиякерияда манифестация змагательного характеру, представя змаганє до трицец фиякерох до хторих запрагнути два або штири конї, а до програму уключени и инши форми, як цо то наступ мажореткиньох и подобне. === Костельникова єшень === ''Костельникова єшень'' то културно-уметнїцка манифестация Руснацох хтору ше орґанизуе по местох у Войводини дзе жию Руснаци, уключуюци ту и Коцур. '''Капушнїк фест''' Наймладша манифестация ''Капушнїк фест'', хтора ше отримує у Коцуре, першого викенда у фебруару каждого року.<ref>[https://domacinskakuca.rs/dogadjaji/kapusnjik-fest-kucura-vrbas/ Kapušnjik fest – Kucura, Vrbas]</ref> === Демоґрафия<ref>[https://pod2.stat.gov.rs/ObjavljenePublikacije/G2002/pdf/G20024009.pdf „Књига 9”. Становништво, упоредни преглед броја становника 1948, 1953, 1961, 1971, 1981, 1991, 2002, подаци по насељима (PDF).] webrzs.stat.gov.rs. Београд: Републички завод за статистику. мај 2004. ISBN 86-84433-14-9.</ref> === {| class="wikitable" |- ! Рок !! colspan="2" | Жителє |- | '''1948.'''|| 4731 | |- | '''1953.'''|| 4783 | |- | '''1961.'''|| 4881 | |- | '''1971.'''|| 4655 | |- | '''1981.'''||4687 | |- | '''1991.'''|| 4713 |4804 |- | '''2002.'''|| 4663 |4750 |- | '''2011.'''|| 4384 | |} == Улїци == По мапи зоз 1783. року Коцур творели тоти улїчки Велька улїчка, Вельки шор, Вербовец и Нови шор. Нєшка у Коцуре єст тоти улїци: * Маршала Тита (позната як Вельки шор) * Нови шор * Иви Лоли Рибара * Иси Секицкого * Ґабра Костелника * Мученїка Папуги * Дюри Бильнї * Гавриїла Принципа * Петефи Шандора * Партизанска * Ошлєбодзеня * Нова I, II, III, IV * Владу Чордаша * Владимира Назора * Жарка Зренянина * Млїнска * Войводянска * Словацка == Литература == * Насред широке равнице ''Поводом 250-годишњице досељења Русина у Куцуру''. Нови Сад: ''Прометеј''. 2013. ISBN 978-8-651-50849-6. == Вонкашнї вязи == * [https://www.youtube.com/watch?v=8M_occ909Bc Писня Коцуру], шпива Михал Иван, ютˈюб канал маковчань * [https://www.youtube.com/watch?v=HRRHVP6vYf8 Прадки у Коцуре], авторе Ясмина Таушан и Златко Рамач, ютˈюб канал маковчань * [https://vojvodina.travel/cp/%D0%B4%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D1%92%D0%B0%D1%98%D0%B8/%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%83%D1%88%D1%9A%D0%B8%D0%BA-%D1%84%D0%B5%D1%81%D1%82-%D0%BA%D1%83%D1%86%D1%83%D1%80%D0%B0/ КАПУШЊИК ФЕСТ – Куцура] vojvodina.travel == Референци== <references /> [[Катеґория:Коцур|*]] bwfse5lp8cy2ijedy1hudy2hk7azlj4 0 227 19648 18236 2026-06-30T19:06:54Z Keresturec 18 19648 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300px |+ ! colspan="2" |<big>Културно-просвитни союз югославянских Русинох ''Заря''</big> |- |'''Скрацена назва''' |КПСЮР |- |'''Снователь''' | |- |'''Локация''' |Кральовина Югославия |- |'''Шедзиско''' |Коцур |- |'''Предсидатеь''' |др Милутин Ґубаш |- |'''Датум гашеня''' |у априлу 1941. року |} == Условия у хторих настал КПСЮР == Културно-просвитни союз югославянских Русинох ''Заря'' бул гражданска културна орґанизация русийскей/общерускей националней ориєнтациї медзи Руснацами/войводянскима Русинами. Културна политика [[Руске народне просвитне дружтво|Руского народного просвитного дружтва]] (РНПД), хторому на чолє стало углавним священство, нє була по дзеки єдней часци руских интелектуалцох. Бо, РНПД бул, по змисту його програмских задаткох, блїзки народняцкому руху у Галициї, з почасово виразно право ориєнтованима и клерикалнима виступами, поготов у чаше приблїжованя другей шветовей войни<ref>Јулијан Тамаш: ''Русинска књижевност,'' Матица српска, Нови Сад, 1984, б. 82.</ref>. До нєскладаня приходзело особлїво у вязи зоз питаньом националного идентитета югославянских Руснацох. Єдна часц интелектуалцох, медзи хторима були и дзепоєдни тедишнї дописователє и сотруднїки ''Руских новинох'', нєздадовольних з роботу и програму РНПД пробовала винайсц нову форму културного орґанизованя. Требали прейсц 13 роки од снованя РНПД же би дозрели условия за снованє нового подполно самостойного шветовного културно-просвитного союзу югославянских Русинох зоз програму хтора була базована на демократичнєйших и проґресивнєйших цильох младших ґенерацийох штредньошколскей и студентскей младежи и нєзависних а углядних интелектуалцох хтори нє були под уплївом грекокатолїцкого священства. На чолє руху за снованє Културно-просвитного союзу югославянских Русинох були Владислав Поляк, др [[Милутин Ґубаш]], правнїк, др Александар Сакач, лїкар, др [[Йован Янко Шарик|Йован Шарик]], лїкар, Михайло Стрибер, учитель, [[Янко Хромиш]]. писатель, Дюра Гарди, Мойсей Мудри, општински чиновнїк, [[Евґений М. Кочиш|Йовґен Кочиш]], чиновнїк и писатель, Петар Поповицки, Кирил Шовш, [[Микола Д. Олеяр]], правнїк и други. == Снованє и дїялносц КПСЮР == Так 3. септембра 1933. року у Старим Вербаше основани ''Културно-просвитни союз югославянских Русинох'' зоз шедзиском у Коцуре, за предсидателя бул вибрани др Милутин Ґубаш. Вибрани и Централни одбор орґанизациї. Културно-просвитни союз югославянских Русинох 22. априла 1934. року порушал свойо новини перше под назву ''Заря'' (по чим члени КПСЮР були у народзе познати як "заряше" або "батогше" - по даскельо числох новинох хтори вишли под назву ''Русски батог'')<ref>Евґений М. Кочиш: Як постал и прецо Културно-просвитни союз югославянских Руснацох, ''Шветлосц, ч. 1/1984,'' б. 96.</ref>. КПСЮР ''Заря'' промововала и православни рух а окреме успишна була у Коцуре дзе ше єй удало формовац православну парохию. Попри тим же єй вирска и национална идеолоґия була виложена у тижньових новинох, вона була виложена и у рочним алманаху ''Русский народни календар Заря'' (1935-1941), и у уплївней историї шицких “Русох” (уключуюци Билорусох, Українцох и Русинох) Николая Д. Олеярова, ''История русского народа'' (1934). Нєт сумнїву же заряшски рух, судзаци по писаних текстох, бул на позицийох идейного руху селянства без прецизней социялистичней и националней ориєнтациї. Идейно вон бул блїзши социялним пременком до яких придзе после другей шветовей войни у Югославиї, алє основни начала културней реформи и дальши цек историї у югославянским дружтве и по питаню формованя українскей нациї и по питаню места Руснацох у тим комплексу на Закарпатю и у Югославиї були и остали у визиї Заряшох у розкроку зоз фактичним статусом яки тот комплекс питаньох ма нєшка. И попри того же просвиташки дух бул идейно реґресивнєйши, вон бул зоз своїма премисами блїзши ґу нєшкайшому нєсумнївому културному препороду Руснацох у Югославиї. Нєшкайши стан и статус Руснацох у Югославиї, у сущносци, то превозиходзенє и просвиташкого и заряшского руху хтори оставаю факти з прешлосци. Заряшски рух бул ориєнтовани всеславянски, а русийски и сербски узше, и православно, зоз виразну миру вирскей толеранциї, а цали час ше вон нє одрекал анї вязох зоз Карпаторусинами. Факт же заряшки рух бул програмски дифузни, у вельо векшей мири як просвиташки рух. Идейно вон нє бул ясно социялистично ориєнтовани. У 1935. року КПСЮР пременєл мено нa ''Културно-нaционaлни союз Югослaвянских Русинох'', aлє у своєй дїялносци ше сущно нє менял, бул и нaдaлєй у опозициї РНПД, идейно бул унaпямени ґу роботнїцкей клaси и у своїх глaшнїкох укaзовaл нa опaсносц котрa грожи од фaшизмa, нaпaдaл проукрaїнски ориєнтовaне священсто, котре препaсц шветa видзело у большевизму и комунизму, a сaми з вецей симпaтиями прикрито информовaли о "роботнїцкей клaси, социялизму и комунизму". Факт же ше на бокох заряшких гласнїкох зявели написи хтори були у значней мири согласни зоз становисками югославянских комунистох медзи двома войнами<ref>Владимир Биљња, ''Прилог проучавању историје Русина узмеђу два рата'', Зборник за истрорију Матице српске, Нови Сад, 1977м бр. 15, 171.187 </ref>. Идейней предносци заряшкого руху над просвиташким нє була, у истей мири, адекватна и литературна предносц бо ше указало же писательом зоз шорох РНПД ''Просвита'' припада векша часц заслугох за конституованє литератури югославянских Руснацох цо бул єден зоз досц значних резултатох препородних цекох у їх култури. После 8 рокох дїялносци Културно-просвитни союз югославянских Русинох ''Заря'' престал з роботу у априлу 1941. року зоз реанектованьом Войводини ґу Мадярскей. == Литература == * P. R. Magocsi . Zaria Cultural and Enlightenment (National) Union of Yugoslav Rusyns/Kulturno-prosvitni (natsionalni) soiuz iugoslavianskikh Rusinokh "Zaria". P. R. Magocsi  and Ivan Pop: Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto, 2005, <nowiki>ISBN 0-8020-3556-3</nowiki>, p. 546. * Мирон Жирош, ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 402. == Вонкашнї вязи == * [https://rdsa.tripod.com/zirrnpd.html#kpsjr Културно-просвитни союз югославянских Русинох ''Заря'',] вебсайт ''Руснаци у Панониї'' * Саша Сабадош [https://zavod.rs/wp-content/uploads/2015/09/Master-Sasa-Sabados-web.pdf Руска преса у Югославиї медзи двома шветовима войнами,] ВИДАНЯ КПСЮР/КНСЮР (1934-1940), б. 41 == Референци == <references /> [[Катеґория:Дружтвени орґанизациї]] [[Катеґория:3. септембер]] [[Катеґория:Народзени 1933]] f4covxhibei4iseaqg102uagcdx42pq 0 234 19643 19607 2026-06-30T17:51:43Z Olirk55 19 19643 wikitext text/x-wiki '''Ланц''' (серб. ланац, слц. диял. ''lanc'', ''lanec, láňec'', укр. ланцюг, поль. ''łаńcuch,'' од мадяр. ''lánc'') – тото слово ма у нашим язику два значеня: 1. прибор за капчанє: ланц на [[бициґла|бициґли]], ланц за статок и под. У технїки то шор злучених челїчних елементох зоз хторима ше преноши моц, вяже або виша терху итд. Ланц члєнковити: зложени є з єднаких, медзи собу повязаних шлєбодно рухомих карикох. Зависно од конструкциї, може витримац рижни обтерхованя. Єст ланци хтори шлєбодно рухоми у шицких напрямох и ланци хторим ставец нє оможлївює шлєбоду рушаня у єдним напряме; 2. мера за [[поверхносц]] жеми: парцела жеми од 1800 квадратни вати, 5750 квадратни [[метер]]и. Мера достала мено по ланцу хтори [[коваль]] кує зоз желєза, а хтори бул длугоки од 10 до 20 метери, зложени зоз длугших и кратших карикох. З нїм ше премерйовало жем, же би ше одредзело парцели и утвердзело власнїцтво над нїма. У [[Бачка|Бачкей]] длуго ланц споминани як мера за поверхносц (у [[Дюрдьов]]е ше и нєшка жем рахує на ланци), познєйше ше хаснує гольт (у [[Коцур]]е голт), а у новшим чаше и у урядових документох тоти велькосци ше виражує у гектарох. У [[Народ|народзе]] ше гвари же добра палєнка трима ланц (дробни ґомбульки), а тиж за дакого хто нємирни, нєдобри, нєстримани ше гвари же є як з ланца пущени. У науки о живих существох єст ткв. ланц костираня. == Ґалерия == <gallery> Файл:Broad chain closeup.jpg|Члєнковити ланц Файл:Kettenvergleich.jpg|Зґлобни ланц за преношенє моци Файл:Nockenwellenantrieb.jpg|Ланц за погон </gallery> == Литература == * ''Руско-сербски словнїк'', Филозофски факултет, Одсек за русинистику, Нови Сад 2010, б. 358 * ''Словнїк руского народного язика'' I, А – Н, Филозофски факултет, Одсек за русинистику, Нови Сад 2017, б. 666 * ''Енциклопедия Нового Саду'' 12, КОС – ЛЕР, Нови Сад 1999, б. 270 == Вонкашнї вязи == * [https://sr.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%86_(%D0%BC%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8_%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82) Ланац (машински елемент)] sr.wikipedia.org * [https://sr.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%86 Ланац] sr.wikipedia.org [[Катеґория:Мери за поверхносц жеми]] [[Катеґория:Архаизми]] 358oivy6ky06w0iaaoxksma8vx0pwp5 0 256 19667 17702 2026-07-01T07:29:05Z Sveletanka 20 19667 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align: align=right width=300px |+ ! colspan="2" |<big>Мария Моснак</big> |- | colspan="2" | [[Файл:M Vadaski maturska fotka.jpg|alt=Мария Моснак|center|thumb|303x303px|Мария Моснак родз. Вадаски 1965. року]] |- |'''Народзена''' |26. фебруара 1946. |- |'''Умарла''' |30. мая 2022. <small>(76. роки)</small> |- |'''Державянство''' |югославянске, сербске |- |'''Мацерински язик''' |[[Панонски руски язик|руски]] |- |'''Школа''' |Ґимназия, Вербас |- |'''Период твореня''' |1967—2001. |- |'''Жанр''' |Спикерка, прекладателька, новинарка |- |'''Похована''' |Городски теметов Нови Сад |} '''Мария Вадаски Моснак''' ([[26. фебруар]] 1946.—† 30. май 2022.), перша професионална спикерка у Рускей редакциї Радио Нового Саду и на ТВ Нови Сад. == Биоґрафия == Мария Вадаски народзена у [[Коцур]]е 26. фебруара 1946. року. Основну школу закончела у родним месце а ґимназию у [[Вербас|Вербаше]]. По законченю штреднєй школи уписала студиї на ''Висшей Управней школи'' у Новим Садзе.  У Рускей редакциї РНС почала робиц 15. мая 1967. року. Цали роботни вик препровадзела пред микрофоном у Радио Новим Садзе як перша професионална радио спикерка у Редакциї програми на [[Руски язик|руским язику]] Радио Нового Саду. У хвилькох кед ''[[Радио-телевизия Войводини|Телевизия Нови Сад]]'' почала емитовац програму на вецей язикох Мария Моснак була и перша телевизийна спикерка на рускей програми ТВ Нови Сад. У цеку 70-тих рокох Мария Моснак ше зявйовала и як водителька програмох у рамикох [[Фестивал рускей култури Червена ружа|Фестивала култури Руснацох ''Червена ружа'']] а тиж водзела конферансу на контакт-програмох хтори Руска редакация Радио Нового Саду орґанизовала по местох дзе жию [[Руснаци у Сербиї|Руснаци]]. Року 1973. ше одала за Андрию Моснака и з нїм мала двох синох. Окрем спикерских роботох, Мария Моснак робела и як прекладателька за потреби рускей програми Радио Нового Саду а у зениту своєй кариєри робела и як новинарка понеже ушорйовала информативну часц раншей програми на руским язику и вечарши висти по руски. [[Файл:RedakcijaRNS1974 a.jpg|alt=Руска редакция Радио Нового Саду 1974. року|border|thumb|527x527px|Руска редакция Радио Нового Саду 1974. року (Мария Моснак штварта з лївого боку у першим шоре)]] Остала запаметана по окреме красним баршоньовим и приємним гласу як и по максималней пошвеценосци ґу своєй роботи хтору окончовала на безпрекорни професионални способ и з окремну любову. Помагала, як искусна спикерка, у формованю єдней цалей ґенерациї спикеркох на руским язику хтори у роботи шлїдзели єй приклад и єй професионализем. До пензиї пошла [[28. фебруар|28. фебруара]] 2001. року. Умарла у Ветернику при Новим Садзе 30. мая 2022, у 76. року живота, а похована є на городским [[Теметов|теметове]] у Новим Садзе.<ref>[https://rtv.rs/rsn/%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0/%D1%81%D0%BF%D0%B8%D0%BA%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B0-%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BE-%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3-%D1%81%D0%B0%D0%B4%D1%83-%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%8F-%D0%BC%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%B0%D0%BA-%D1%83%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0-%D1%83-%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%83_1347311.html Вистка о шмерци на ТВ Войводина] по руски</ref> == Ґалерия == <gallery> Vincanje kumovih.jpg|Винчанє Мариї Вадаски и Андриї Моснака Marija Mosnak na TV Novi Sad.jpg|Мария Моснак як спикерка ТВ Нови Сад 1972. року Radijska redakcija 2.jpg|alt=Часц членох Рускей редакциї РНС, Мария Моснак у штредку|Часц членох Рускей редакциї РНС, Мария Моснак у штредку (на лївей руки учителя Михала Ковача). </gallery> == Вонкашнї вязи == * Ґрупа авторох: [https://nar.org.rs/wp-content/uploads/2019/10/%D0%93%D0%9B%D0%90%D0%A1%D0%98-%D0%98-%D0%A7%D0%90%D0%A1%D0%98_compressed_compressed.pdf Гласи и часи], 70 роки Рускей редакциї Радио Нового Саду, Новинарска асоцияция Руснацох - НАР, Нови Сад 2019, б. 30-31. * Ґрупа авторох: [https://nar.org.rs/wp-content/uploads/2019/10/%D0%93%D0%9B%D0%90%D0%A1%D0%98-%D0%98-%D0%A7%D0%90%D0%A1%D0%98_compressed_compressed.pdf Гласи и часи], 70 роки Рускей редакциї Радио Нового Саду, Новинарска асоцияция Руснацох - НАР, Нови Сад 2019, б. 138. * [http://www.floowie.com/cs/cti/godine-slike-i-tona/html/ GODINE SLIKE I TONA / RTV sećanja], Izdavač RUV RTV, Ignjata Pavlaša 3, Novi Sad. * [https://rtv.rs/rsn/%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0/%D1%81%D0%BF%D0%B8%D0%BA%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B0-%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BE-%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3-%D1%81%D0%B0%D0%B4%D1%83-%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%8F-%D0%BC%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%B0%D0%BA-%D1%83%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0-%D1%83-%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%83_1347311.html Спикерка Радио Новог Саду Мария Моснак умарла у Ветернику], ТВ [[Войводина]], 8. юний 2022. * [https://www.ruskeslovo.com/%D1%83%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0-%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%8F-%D0%BC%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%B0%D0%BA/ Умарла Мария Моснак], Рутенпрес, РТВ, 9. юний 2022. * [https://issuu.com/ruskeslovo2015/docs/ruskeslovo24_3997_17.juni_2022..pdf_digitalizova In memoriam у новинох Руске слово], число 24 (3997)17. юний 2022. б. 18 == Референци == <references/> {{DEFAULTSORT: Моснак , Мария }} [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Коцурци]] [[Катеґория:Спикере]] [[Катеґория:Новинаре]] [[Катеґория:26. фебруар]] [[Катеґория:Народзени 1946]] [[Катеґория:30. май]] [[Катеґория:Умарли 2022]] 630f27j52akqsv96or8w7s9bihoadsz 0 282 19661 14390 2026-07-01T06:55:00Z Sveletanka 20 вики вязи 19661 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable"align=right width=300п |+ ! colspan="2" |<big>Микола Ґубаш</big> |- | colspan="2" |[[Файл:Mikola Gubaš1.jpg|alt=Микола Ґубаш, коцурски учитель|center|мини|300x300п|Микола Ґубаш]] |- |'''Народзени''' |2. юния 1860. |- |'''Умар''' |12. юния 1909. (49) |- |'''Державянство''' |угорске |- |'''Язик творох''' |руски, карпато-руски |- |'''Школа''' |Дзиякоучительска школа у Ужгородзе |- |'''Период твореня''' |1879—1909. |- |'''Жанри''' |просвита, култура |- |'''Поховани''' |у Коцуре |} '''Микола Ґубаш''' (*2. юний 1860—†12. юний 1909), учитель, дзияк, културно-просвитни дїяч, национални будитель Коцурцох. == Биоґрафия == Микола Ґубаш ше народзел у [[Коцур]]е 2. юния 1860. року. Оцец Янко Ґубаш и мац Мария родз. Бесерминї. Вон бул перши коцурски руски школовани учитель и [[дзияк]], а дипломовал у Дзиякоучительскєй школи у [[Ужгород]]зе 1879. року. Под час школованя бул замерковни як член Дружтва ''Просвита'' хторе у Ужгородзе дїйствовало як филияла львовскей централи. Микола Ґубаш бул талантовани як шпивач. У школи бул медзи найлєшпима шпивачами, а тиж так и у Дружтве ''Просвита''. Дружтво облапяло и даялносц читальньох, так же под час школованя Микола Ґубаш упознал и способ роботи ужгородскей читальнї. Дзекуюци тому, вон постал вельки любитель кнїжки - читал вельо, а любов ґу читаню и кнїжки преношел и на других. == Снованє ''Землєдїлскей читальнї'' == Млади коцурски школяр през дїялносц у ''Просвити'' доходзел до вше векшей националней свидомосци и правдивого спознаня словох: любов ґу прешлосци свойого народу, любов ґу народней бешеди, язику, ґу кнїжки, родзеному краю... Микола Ґубаш здобуте знанє з вельку сцелосцу преношел на коцурску младеж. През дїялносц медзи младежу вон здобувал тиж и прихильносц та потримовку старших напредних валалчаньох. Свою задумку коло снованю месней читальнї Микола Ґубаш почал витворйовац з помоцу национално найсвидомших жительох. Дзекуюци сврєй упартосци и достатей потримовки, читальня основана 1878. року, скорей як цо вон пришол робиц як учитель до валалу 1879. року. Дїялносц читальнї перших рокох була баржей унапрямена на обще просвищованє, у чим предок водзел Микола Ґубаш. Вон и далєй отримовал добри вязи зоз познатима у Дружтве ''Просвита'' як и зоз проґресивнима людзми у Ґалициї яки були Михайло Павлик и [[Володимир Гнатюк]]. За Павлика и Гнатюка Ґубаша вязали значни теми, як цо то национални препородни питаня, робота читальнї и фолклористични интересованя за народни духовни скарб. Дзекуюци праве Миколови Ґубашови, читальня достала уж 1884. року, кед постала урядови член ''Просвити'', и перши кнїжки котри видруковани у Львове и Ужгородзе. Читальня доставала помоц у кнїжкох под цали час свойого постояня. Цалком розумлїве же язик у друкованих кнїжкох нє бул зошицким розумлїви читачом, алє вони тоти кнїжки тримали за „свойо”, бо нїяки иншаки, крем церковних, дoтля нє було. Микола Ґубаш бул оженєти зоз Ану Ганчу родз. Горняк. Мали штири дзивчата: Йозефину, Любицу, Феброну и Афию. Длугши час Микола Ґубаш бул и валалски дзияк. У своєй дїялносци просвитно-културного роботнїка Микола Ґубаш барз вельо зробел у валалє на читаню друкованого слова у новинох. Кед почала виходзиц ''Наука'' (1897) у Ужгородзе и ''Недїля'' (1898) у Будапешту, нє лєм вон сам алє и други просвитни роботнїки з Коцура посилали дописи до спомнутих новинкох. Дзекуюци тому, до валалу приходзело вше векше число новинкох так же на концу 19. стороча було коло сто стаємних предплатнїкох з Коцура. == Прави народни учитель == Попри културно-просвитней роботи у рамикох Читальнї Микола Ґубаш, як учитель, барз хасновал и школски будинок у валалє. Як учитель вон усадзовал до дзецох дух рускосци и националней свидомосци. Указал ше як прави народни просвищовач и младежи и старших. З таку своя роботну дїялносцу Микола Ґубаш мал барз вельки вплїв и на других просвитних роботнїкох. Шицки вони, як руски учительски кадер, барз вельо зробели на освидомйованю Коцурцох. Дзекуюци їм, коцурска школа як конфесионална руска школа, отримала ше до препасци угорскей держави. Процес образованя у спомнутей школи ше одвивал на [[Руски язик|руским]] наставним язику аж по 1919. рок. Так могло буц бо валалчанє добродзечнє зношели шицки трошки витримованя своєй рускей школу, нє пристали ма мадяризацию. Вецей авторе писали о роботи Миколи Ґубаша як учителя, або просвитного роботнїка, културного дїяча, або як народного поети. У таких часточних спатраньох нє могло присц досц до вираженя видзенє його значносци як националного будителя Коцурцох. И попри тим же Ґубашова образовна и културна дїялносц нїґда цалосно нє оценьована, на основи потерз познатих фактох о нїм мож констатовац же му припада вельо значнєйше место у прешлосци Коцура як ше узвичаєно дума. Могло би ше повесц же яку значносц мал [[Петро Кузмяк]] за жительох Бачкерестура ([[Руски Керестур|Руского Керестура]]), же Микола Ґубаш мал барз подобну значносц за жительох Коцура. Микола Ґубаш умар 12. юния 1909. року. Поховни є на [[Теметов|теметове]] у Коцуре. == Литература == * Јулијан Тамаш: Русинска књижевност, Микола Губаш (1860-1909), ''Матица српска, 1984.,'' б. 49-50. * [[Дюра Варґа]]: Микола Ґубаш - животне дїло вязане за читальню и школу, ''Младежски часопис МАК,ч. 3, рок XVI, марец 1987,'' бок 14-15. * Народни календар 1990 — Нови Сад: НВРО ''Руске слово'', 1989 == Вонкашнї вязи == * Др. Юлиян Рамач. [http://rdsa.tripod.com/ramacjazik.html Потребнєйша нам любов ґу свойому и виталносц.] Вебсайт ''Руснаци у Панониї''. * [https://rue.wikipedia.org/wiki/12._%D1%8E%D0%BD 12. юний], Календар подїйох {{DEFAULTSORT: Ґубаш , Микола }} [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Коцурци]] [[Катеґория:Учителє]] [[Катеґория:Дзияци]] [[Катеґория:Предняк]] [[Катеґория:Дїяче у култури]] [[Катеґория:Дїяче у просвити]] [[Катеґория:2. юний]] [[Катеґория:Народзени 1860]] [[Катеґория:12. юний]] [[Катеґория:Умарли 1909]] j8jlnxznug5z7gpntml3a7z2gsxrnvi 0 328 19639 14875 2026-06-30T14:36:07Z Sveletanka 20 /* Файти облєчива */ вики вязи 19639 wikitext text/x-wiki [[Файл:Clothes_rack.jpg|381x381px|thumb|Облєчиво]] '''Облєчиво''' ше состої зоз предметох хтори служа за защиту чловекового цела од рижних хвильових и других обставинох. Перши облєчива ше вирабяли зоз рижних природних материялох, як цо то скора, шерсц, лїсце и трава, а спрам антрополоґийних податкох почали ше хасновац пред од 100.000 до 500.000 роками, а пред 30.000 роками ше зявела перша игла. == История облєчива и моди == Першобутне єдноставне облєчиво ше зоз часом усовершовало и збогацовало зоз рижнима мустрами, материялами и [[фарба|фарбами]]. Перши облєчива, од шерсци и скори, зявели ше у каменим чаше. Скора ше сушела и на єй концох ше правели дзири зоз оштрим [[Камень|каменьом]] або косцу, а потим ше през нїх удзивали пантлїки зоз скори або зоз лупи древа. == Причини облєканя == Подаєдни часци облєчива, окрем того же защицую цело, маю и рижни други наменки: вирабянє облєчива за релиґийни обряди, за украшованє цела (наприклад зоз скору), за прикриванє чувства ганьби, а завиша и од роботней активносци (огньогасне облєчиво). Способ облєканя условени зоз обичайом, културу, технїчним напредованьом и дружтвеним положеньом особи. Количество и файта облєчива хторе ше ноши завиши и од полу особи, фурми цела, як и од околїска пребуваня особи. Облєчиво защицує цело, [[обуй]] талпи, рукавици руки, а шапки и рижни покривки служа за защиту глави. Найважнєйши задаток облєчива то защита цела од подлей хвилї. Людзе ше през жиму облєкаю до грубших и [[Температура|цеплєйших]] шматох, а влєцє до ценших; през жиму ше ноша грубши, цмейши шмати пре защиту од мразу, а влєцє ценши и блядши хтори нє упиваю [[Слунко|слунково]] зарї, односно одбиваю цеплоту. == Файти облєчива == [[File:Straw hat.jpg|right|thumb|300px|Сламяни калап]] ::* Покривки за главу: [[фитюла]], шапка, [[калап]], хусточка, шал, [[чепец]]... ::* Горнє облєчиво: [[кошуля]], триков, [[лайбик]], [[оплєчко]], [[хустка]], [[кожух]], [[маїца]], [[заруцовачка]]... ::* Долнє облєчиво: панталони, шос, [[сукня]], [[фартух]]... ::* Споднє облєчиво: ґачки, маїчка з ременчками, брушлїк, [[пижама]]... ::* Лєтне облєчиво: маїчка з краткима рукавами, кратки панталонки... ::* Жимске облєчиво: якна, [[капут]], бунда... ::* [[Нєлитурґийне облєчиво богослужебних особох]]: подрясник, ряса, [[реверенда]], [[мантия]], колпак, скуфия, камилавка, паникамилавка == Рециклoванє == Хасноване або зношене облєчиво ше може вихасновац за виробок плахтох за посцель, керпарох, тепихох, фатьолох и других предметох, а може буц рецикловане и до паперу. У заходним дружтве облєчиво ше часто руца до шмеца, дава ше до добродзечних прилогох (хаснуюци шкатули за облєчиво), предава ше на пияцох и онлайн предавальньох. Хасноване облєчиво ше, тиж, зазберує у векших количествох, пребера и посила далєй на хаснованє худобному жительству. Ґлобално, хасноване облєчиво ма вредносц коло 4 милиярди америцки долари<ref>[https://www.bloomberg.com/view/articles/2018-01-15/no-one-wants-your-used-clothes-anymore „No One Wants Your Used Clothes Anymore”] Bloomberg, 15.01.2018.</ref>, а ЗАД найвекши вивожнїк такого облєчива у вредносци од 575 милиони америцки долари. Иснує велька застараносц у поглядзе на период тирваня облєчива продукованого зоз штучних материялох. За розлику од облєчива зоз природних материялох, походзенє штучних материялох нє мож обновиц и нє биорозкладаюци су<ref>[https://sweatshirtstation.com/articles/the-textile-materials-eco-battle-between-natural-and-synthetic-fabrics/ The Textile Materials Eco Battle Between Natural and Synthetic Fabrics] SWEATSHIRTSTATION.COM</ref>. Дакеди ше звишок инвентара облєчива знїщує, лєм прето же би ше зачувал бренд. == Вонкашнї вязи == * [https://tehnika.lzmk.hr/radna-i-zastitna-odjeca/ Роботне и защитне облєчиво] Hrvatska tehnička enciklopedija, portal hrvatske tehničke baštine == Референци == <references /> [[Катеґория:Култура]] kcqu1etxv5o9m2e72va52lr866fb9oy 0 334 19664 19020 2026-07-01T07:09:56Z Sveletanka 20 вики вязи 19664 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300п |+ ! colspan="2" |<big>Онуфрий Тимко</big> |- | colspan="2" |[[Файл:Onufrij Timko 1908 1989.jpg|alt=Онуфрий Тимко|center|thumb|299x299п|Онуфрий Тимко (1951. року)]] |- |'''Народзени''' |5. октобра 1908. |- |'''Умар''' |24. авґуста 1989. (81) |- |'''Державянство''' |мадярске, югославянске |- |'''Язик творох''' |руски, українски |- |'''Школа''' |Ґимназия у Вербаше и Травнику |- |'''Универзитет''' |Богословия Заґреб и Львов |- |'''Период твореня''' |1934—1985. |- |'''Жанри''' |священїцтво, компонованє, хорске дириґованє |- |'''Поховани''' |у Вербаше |} '''Онуфрий Тимко''' (*5. октобер 1908—†24. авґуст 1989), [[священїк]], историчар, етномузиколоґ, мелоґраф, [[композитор]] и хорски дириґент. == Биоґрафия == Онуфрий Тимко ше народзел 5. октобра 1908. року у [[Коцур]]е. [[Оцец]] Иван (Янко), [[мац]] Мария, дзивоцке презвиско Шандор. Основну школу закончел у своїм валалє, а до ґимназиї Онуфрий Тимко почал ходзиц у [[Вербас|Вербаше]], а закончел ю у Травнику. Богословию започал студирац на Теолоґийним факултету у Заґребе, а закончел у Львове (Україна). Оженєл ше зоз учительку Ану Биндасову, дзивку [[Дюра Биндас|Дюри Биндаса]] священїка и першого подпредсидателя [[Руске народне просвитне дружтво|Руского народного просвитного дружтва]]. Онуфрий Тимко бул пошвецени 14. октобра 1934. року у Заґребе. Пошвецел го крижевски владика др Дионизий Няради. Службовал у [[Руски Керестур|Руским Керестуре]], Лишнї (Босна), и Баня Луки, а 1. децембра 1945. року є премесцени до Коцура, а од [[18. фебруар|18. фебруара]] 1950. постал парох у Старим Вербаше и там службовал по [[12. април]] 1971. року, кед пошол до пензиї. == Дїялносц и творчосц у швеце музики == Под час школованя пришол до вираженя його талант и любов ґу [[Подзелєнє музики|музики]], котри од малючка нашлїдзел од свойого оца, котри крашнє грал на виолини, а и мац знала крашнє шпивац. У Львове Онуфрий Тимко ше упознал зоз професором др [[Филарет Колеса|Филаретом Колесом]], од котрого ше вельо научел и спатрал ше на ньго у своєй [[Етномузиколоґия|етномузиколоґийней]] роботи през цали живот. Од нього здобул добри теорийни музични фундамент и практичне искуство у зазберовацкей мелоґрафскей роботи. Добре преучел сучасну музичну етноґрафию котра ноши назву Крон - Бартокова метода, котру применєл у систематизациї нашей народней шпиванки. У своєй зберацкей роботи вон бул нє лєм прости записовач народних мелодийох, алє велї записани мелодиї дорабял, збогацовал, прерабял, на велї народни тексти присподобйовал, або сам складал мелодиї у народним и забавним духу. Онуфрий Тимко бул добри музични аранжер, [[дириґент]] и композитор. У шицких парохийох дзе службовал Тимко сновал [[Хор|хори]] хтори виводзели вирску музику, як и руску и українску народну музику. Онуфрий Тимко по своїх опредзелєньох цалого живота бул активиста українскей ориєнтациї медзи войводянскима [[Руснаци у Сербиї|Руснацами.]] Онуфрий Тимко, попри етномузиколоґийних студийох и теорийних написох, зохабел за собу и значне число статьох з нашей историї. Окреме значне його доприношенє у ошвицованю насельованя наших предкох до [[Руски Керестур|Руского Керестура]] и [[Коцур|Коцура]]. Онуфрий Тимко по тераз наш найвизначнєйши дїяч на зазберованю, култивованю, науковим презентованю и популаризованю нашей националней музичней творчосци. Записал вецей як 500 народни мелодиї з одвитуюцима текстами и з того числа, з обсяжну музиколоґийну студию, обявел 424 писнї и танци. Автор є штирох томох капиталного виданя з нотним укладом под насловом ''Наша писня'', потим писньох за дзеци под насловом ''Мали соловей'' и понад 40 науково роботи обявел у часописох, календарох и зборнїкох. Онуфрий Тимко зложел надосц [[Композиция|композициї]] хтори виведзени у рамикох Фестивала култури ''Червена ружа'', преважно на манифестациї ''Червене пупче''. Окрем же компоновал соло писнї Онуфрий Тимко у своїм опусу ма и хорски композициї хтори нєпреривно и нєшка на репертоару наших руских хорох, як и даскельо хорски з релиґийну тематику (духовни). Онуфрий Тимко умар у [[Вербас|Вербаше]] 24. авґуста 1989. року, витрапени з хороту. Поховани є 25. авґуста 1989. року на вербаским [[теметов|теметове]]. {| class="wikitable" |+ ! colspan="8" |<big>Композициї</big><big> |- ! colspan="3" | ==== Червена ружа ==== ! ! ! colspan="3" | ==== Червене пупче ==== |- | colspan="3" |'''У народним духу''' | | |'''Рок''' |'''Наслов композициї''' |'''Автор тексту''' |- |'''Рок''' |'''Наслов композициї''' |'''Автор текста''' | | |1977. |Заячки |Михайло Ковач |- |1969. |[https://www.youtube.com/watch?v=R4eFu2pEXsc Блукал я уж велї роки] |Янко Фейса | | |1977. |Когуцик |Михайло Ковач |- |1969. |Ораче, ораче |Михайло Ковач | | |1978. |Жима |Янко Фейса |- |1970. |Глєдаме щесца |Михайло Ковач | | |1978. |Школяр |Мирон Будински |- |1971. |[https://www.youtube.com/watch?v=luJDpdOClfo Заграйце, гудаци] |Янко Фейса | | |1978. |Мой валал |Михайло Ковач |- |1972. |[https://www.youtube.com/watch?v=nTjUChjMX2o Загучали гори] |народни | | |1979. |Цепли, цепли |И. Воробкевич |- | colspan="3" | | | |1979. |Дюри (Заграл Дюри) |Михайло Ковач |- | colspan="3" |'''Червене пупче''' | | |1979. |Заячок |Михайло Ковач |- |'''Рок''' |'''Наслов композициї''' |'''Автор текста''' | | |1979. |Курка |Михайло Ковач |- |1969. |Тащок |Михайло Ковач | | |1979. |Ловар |Михайло Ковач |- |1969. |Страка |народни | | |1980. |Писня мацери (Мац) |Михайло Ковач |- |1970. |Пришла нам жима (Жима) |Мирон Колошняї | | |1980. |Єшеньски витри |Михайло Ковач |- |1970. |Студзенка |Михайло Ковач | | |1981. |Ластовички |Л.(еона) Кашаї |- |1973. |Хора бабка |Василь Мудри | | |(?) |Амалка |Михайло Ковач |- |1974. |На пажички |Михайло Ковач | | |(?) |Бабка |Я. Венчельовски |- |1974 |На яр |Михайло Ковач | | |(?) |Качаточка |П. Планчак |- |1974. |Пчолки |А. Джуджар | | |(?) |Школярски часи |Онуфрий Тимко |- |1975. |Дротар |Михайло Ковач | | |(?) |Школски ствари |Михайло Ковач |- |1976. |Конїк |Михайло Ковач | | | | | |- |1977. |Идзе жима |Ксения Гирйовати | | | | | |} [https://www.youtube.com/watch?v=tFKrQZ4pnEc Загучали гори] (The Mountains Roared) English subtitles == Литература == * о. Проф. Др Роман Миз. ''Священїки дакедишнього Осєцкого викарията;'' видавателє: ''Парохия св. Петра и Павла,'' Нови Сад и ''Максима'' друкарня и видавательна хижа, Петроварадин, 2016, б. 311-312. * ''Шветлосц ч. 6/1989,'' б. 768-775. * ''Календар'' 2008, бок 193—196, „Нєпревозидзени етномузиколоґ”, Дюра Латяк * P. R. Magocsi, Timko Onufrii, P. R. Magocsi  and Ivan Pop: Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto, 2005, <nowiki>ISBN 0-8020-3556-3</nowiki>, p. 492. == Вонкашнї вязи == * [https://zavod.rs/wp-content/uploads/2019/04/CERVENA-RUZA-II-WEB.pdf Онуфрий Тимко] (биоґрафия и список композицийох), ''Червена ружа 1962-2011, Том II,'' ''Завод за културу войводянских Руснацох'', Нови Сад, 2014., б. 541-542. * [https://nar.org.rs/rue/o-onufri%D0%B9-timko/ o. Онуфрий ТИМКО,] вебсайт НАР, ''Новинска Асоцияция Руснацох,'' децембер 28, 2017. {{DEFAULTSORT:Тимко , Онуфрий }} [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Коцурци]] [[Катеґория:Священїки]] [[Катеґория:Мелоґрафи]] [[Катеґория:Композиторе]] [[Катеґория:Дириґенти]] [[Катеґория:Українофили]] [[Катеґория:5. октобер]] [[Катеґория:Народзени 1908]] [[Катеґория:24. авґуст]] [[Катеґория:Умарли 1989]] [[Катеґория:Етномузиколоґия]] hv8hb8v6hzeq8k44bpdyq16mk6ow9zw 0 385 19653 15303 2026-06-30T19:24:38Z Keresturec 18 19653 wikitext text/x-wiki {{Инфорамик | headerstyle = background: #B2D115; | header1 = <big>Радио-телевизия Войводини </big> | label1 = | label2 = | data2 = | label3 = Тип | data3 = радио, телевизия, онлайн | label4 = Жем | data4 = [[Сербия]] | label5 = Доступносц | data5 = реґионална | label6 = Снованє | data6 = 29. новембер 1949. рок | label7 = ТВ станїци | data7 = РТВ 1, РТВ 2 | label8 = Радийски станїци | data8 = РНС 1, РНС 2, РНС 3, Орадио | label9 = Шедзиско | data9 = Каменїцка драга 45, Нови Сад | label10 = Власнїк | data10 = Влада Републики Сербиї | label11 = Бувше мено | data11 = Радио-телевизия Нови Сад | label12 = Формат Слики | data12 = HDTV 1080i | label13 = Веб сайт | data13 = https://www.rtv.rs/ }} [[File:Postanska marka RTV 20241207 100800.jpg|thumb|[[Поштанска марка]] РТВ|288x288п]] '''Радио-телевизия Войводини''' (РТВ; мадь. ''Vajdasági Rádió és Televízió'', горв. ''Radio-televizija Vojvodine'', слц. ''Rádio-televízia Vojvodiny'', [[Панонски руски язик|рсн.]] ''Радио-телевизия Войводини'', рум. ''Radio-televiziunea Vojvodinei'', ромс. ''Radio-televizija Vojvodinaći'') реґийни явни медийни сервис гражданох [[Войводина|Войводини]]. Шедзиско ше находзи у Новим Садзе. == История == Радио-Нови Сад основани по одлуки Главного вивершного одбору Народней скупштини Войводини 1949. року. Одлуку провадзело и ришенє хторе прецизовало же ше роби о „державним привредним подприємству од покраїнскей значносци”. Програма шветочно почала на Дзень Републики 29. новембра 1949. року и тот дзень ше слави як дзень РТВ-а. Програма радия од початку конципована на пейц язикох: сербскогорватским, мадярским, словацким, румунским и руским. Радио тиж мал улогу пропаґандного центру, зоз хторого ше одвитовало на обвиньованя сушедних державох Информбироа процив Югославиї, владаюцей КПЮ и предсидателя Републики и Партиї, Йосипа Броза Тита. Тота информативна програма була наменєна нє лєм припаднїком националних меншинох (народносцох) алє и слухачом жемох сталїнистичного блоку. Же то була главна улога радия, видзи ше и зоз того же 01. септембра 1955. року утаргнута програма на сербскогорватским и руским язику (затримана лєм єдна музична емисия), а помоцнєна пропаґанда процив клятвох и дезинформацийох на мадярским, словацким и румунским язику, а дакеди и на ческим язику. Радио-Нови Сад здобул окремни угляд у восточней Европи, прето же давал учасц модерней музики, нєзависней од идеолоґиї, цо нє бул случай у других державох Информбироа. Приєм програми бул на цалей териториї Войводини, през дзень и у сушедних державох, а вноци, пре чисти фреквенциї и вельо ширше. Сербскогорватска и руска програма, после злєпшованя одношеньох зоз СССР-ом и векшу часц Восточного блоку, ознова уведзена. Совит роботней заєднїци Радио – Нового Саду 1971. року принєсол одлуку о снованю самостойней роботней єдинки – Телевизиї Нови Сад. Скупштина АП Войводини 1972. року принєсла одлуку о прерастаню радия до Радио – телевизиї Нови Сад (скрацено РТНС). Телевизийна програма ше почина емитовац од 26. новембра 1975. року зоз нового вибудованого будинку на Мишелуку. Першого дня емитована окремна емисия о новосадскей телевизиї, а ютредзень, 27. новембра, патраче на ширшим подручю Войводини мали нагоду патриц перши информативно – политични дньовнїки на сербскогорватским и мадярским язику. Телевизия на початку емитовала програму на пейцох язикох: сербскогорватским, мадярским, словацким, румунским и руским язику, а познєйше и на ромским и українским. Зоз Републичним законом 1991. року ше меня статус електронских медийох з цильом централизациї и пребераня власносци. Зоз радиодифузних центрох на подручу Републики Сербиї, а то Радио телевизия Беоґрад, Нови Сад и Приштина, 01. януара 1992. року формоване Явне подприємство Радио – телевизия Сербиї (РТС) хторе пребера шицки средства предплати и технїчни капацитети. За часц подприємства, „оперативну єдинку” за пририхтованє и продукцию радийскей и телевизийней програми, затримана назва РТНС, алє нова нукашня реґулатива подполно знєважела здобути права. Од 2006. року РТС ше роздзелює на два явни радио – телевизийни сервиси: Радио – телевизию Сербиї зоз шедзиском у Беоґрадзе и Радио – телевизию Войводини зоз шедзиском у Новим Садзе. РТВ урядово почала зоз роботу 26. юния 2006. року. Под час НАТО бомбардованя 1999. року будинок Телевизиї Нови Сад на Мишелуку подполно руйновани, а заняти роботнїки благочасово евакуовани. Зоз бомбардованьом руйновани и векшина давачох радио габох алє будинок радия нє очкодовани. Будинок телевизиї на Мишелуку нє обновени так же ше телевизийна програма пририхтовала и емитовала зоз будинку НИС-а (Нафтна индустрия Сербиї) у центру Нового Саду. Будованє нового будинку на Мишелуку закончене 2019. року и у нїм такой зоз роботу почали робиц радио и администрация, а телевизия познєйше, у януару 2021. року<ref>[https://www.gradnja.rs/zgrada-rtv-enterijer-nikola-matinovic/ Як випатра ентериєр нового дому Радио телевизиї Войводини] ''Gradnja''</ref>. == Язики == Радио – телевизия Войводини емитує програму на осем язикох: сербским, мадярским, горватским, словацким, руским, румунским, ромским, а од 2011. року и на нємецким. Дзепоєдни ТВ емисиї ше емитую зоз знаковним язиком. Окрем того ше емитую и програми у продукциї Deutsche Welle на анґлийским язику зоз титлом на сербским язику. == Радио == РТВ у власносци ма шлїдуюуци радио-станїци: • '''РНС 1''', на сербским язику • '''РНС 2''', на мадярским язику • '''РНС 3''', на горватским, словацким, руским, румунским и ромским язику • '''Орадио''', на сербским язику == Телевизия == === Активни станїци: === • '''РТВ 1''', на сербским язику • '''РТВ 2''', на сербским язику и язикох националних меншинох === Станїци хтори вецей нє активни: === '''1999. до 2006.''' Пред трансформацию до Радио-телевизиї Войводини, РТНС, у рамику РТС-а, мала два станїци: • '''ТВ Нови Сад 1''' • '''ТВ Нови Сад 2''' '''По 1999.''' Пред НАТО бомбардованьом, РТНС мала два канали: • '''ТВ Нови Сад''' • '''ТВ Нови Сад плус''' == Визуелни идентитет == Кажда фарба на лоґоу означує окремни канал. Белава означує РТВ 1, желєна РТВ 2, жовта РНС 3, помаранчецова РНС 2, червена РНС 1, а лилова фарба означує веб-сайт. == Литература == * Др Душан Попов, ''Телевизија Нови Сад,'' Енциклопедија Новог Сада, књига 28, Нови Сад, 2007. * Др Душан Попов, ''Радио-Нови Сад,'' Енциклопедија Новог Сада, књига 22, Нови Сад, 2003. * Мр Сања Бошковић и Маријана Римић, Продукциони код ПЗ, Медиа Арт, Нови Сад, 2010. * Мирон Жирош, ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 402. == Вонкашнї вязи == * [https://rtv.rs/ Урядови вебсайт] * [https://www.rtv.rs/rsn Верзия веб сайту по руски] * [https://www.youtube.com/watch?v=HkwdYCtONhE СТРОГИ АЛЄ ПРАВЕДНИ] Приповеда [[Михайло Рамач (новинар)|Михайло Рамач]], дакедишнї главни и одвичательни редактор Рускей редакциї ТВ Нови Сад, автор прилогу Славко Орос == Референци == [[Катеґория:Култура]] [[Катеґория:Войводина|Радио-телевизия Войводини]] fki732neg34pi919t72tbk5415ujykb 0 402 19649 12659 2026-06-30T19:08:18Z Keresturec 18 19649 wikitext text/x-wiki '''Руска матка''' (1945–1948), руска културна фондация одн. добродзечна орґанизация хтора мала за циль унапредзовац културу и просвиту Руснацох/Русинох у Демократскей Федеративней Югославиї. Руска матка еґзистовала у двох фазох. Першираз була основана 1945. року з цильом же би обезпечела финансийну помоц худобним школяром, же би обявйовала популарно-образовни кнїжки по руски и же би унапредзовала руску културу и образованє. Шедзиско Рускей матки було у [[Руски Керестур|Руским Керестуре]], дзе руководзела зоз друкарню, а орґанизация мала и дванац одбори Рускей матки у малих варошох и валалох ширцом Войводини и Сриме дзе жили Руснаци. == Снованє першей Рускей матки (1945–1948) == Инициятиви за снованє єдинственого културно-просвитного друштва медзи Руснацами у новей Югославиї зявели ше дораз по законченю Другей шветовей войни. Уж у юнию 1945. року у уводнїку ''Руского'' ''слова'' визначена потреба за твардейшим повязованьом припаднїкох рускей народносци у Бачки и Сриме и предложене обновйованє [[Руске народне просвитне дружтво|Руского народного просвитного дружтва]], алє на цалком иншаких идейних основох и орґанизацийних принципох. У тим тексту оценєне же „РНПД у старей Югославиї нє сполнєло задаток и длужносц котри му з боку народа були зверени. Блукаюци од клерикално-горватскей по шовинистично-українску политику, воно нє лєм же нє зєдиньовало, алє и розбивало єдинство руского народу. Найширши маси руского народу, пре тоту причину, остали з боку". Нєодлуга, активносци на тим плану приведли до першей инициятивней схадзки за снованє єдинственей културно-просвитней орґанизациї Руснацох у Демократскей Федеративней Югославиї, котра отримана 19. авґуста 1945.року у Шидзе. На нєй присутни упознати зоз чежкосцами яки постоя на початку такей роботу и вибрани Акцийни одбор до хторого вошли по двоме делеґати зоз каждого места населєного зоз Руснацами. На схадзки Акцийного одбору 23. септембра 1945. року у [[Дюрдьов]]е розчисцени важнєйши питаня и главни проблеми и зоз прилапйованьом Статута Рускей матки вдерени фундаменти єдинственей културно-просвитней орґанизациї Руснацох у Демократскей Федеративней Югославиї. На тей схадзки делеґати зоз 12 наших валалох на схадзки пред поладньом установели програм, а на пополадньовей часци зашеданя [[Штефан Чакан]] винєсол Правила и Статут будуцей Рускей матки, хтори ище нє були конєчни прето же их треба дополнїц зоз предкладанями на схадзки, же шедзиско Рускей матки треба же би було там дзе и ґимназия. Догварене же сновательна схадзка Рускей матки будзе 21.октобра у Руским Керестуре дзе зоз наших валалох приду по єден делеґат на каждих 500 жительох. Же би зоз пририхтованями за цо успишнєйшу сновательну схадзку була упозната цо векша часц руского народу, 12. октобра 1945 року, ''Руске слово'' обявело предкладанє Правилох Рускей матки. Внєдзелю, 21.октобра, зишли ше до Руского Керестура делеґати зоз 11 наших валалох<ref>Юлиян Тамаш: ''Руски Керестур, лїтопис и история (1745-1991),'' Месна заєднїца Руски Керестур 1992, б. 301.</ref>, а було и поєдинцох зоз дзепоєдних варошох. На сновательней схадзки присуствовал шицкого 51 делеґат. Найвецей дискусиї у претресу предлога Правилох було и злу крев виволала назва „руско-українски народ". У другей часци схадзки прилапени дочасови Статут и Програм Рускей матки, вибрани дочасови Главни одбор и Предсидательство, а за предсидатель вибрани Яким Югас-Митров, за секретара Штефан Чакан и за подпредсидательох Янко Крайцар и [[Янко Хромиш]]. На тей схадзки Главни одбор достал задачу же би покончел дзепоєдни роботи зоз хторима ше пожнєло и же би коло Велькей ноци ознова орґанизовал вельку схадзку дзе ше вибере стаємни Главни одбор и принєшу стаємни документи Рускей матки. Дня 21. новембра 1945. року у Дюрдьове, Руснаци отримали масовну схадзку на хторей делеґати котри участвовали на сновательней схадзки Рускей матки у Руским Керестуре поднєсли звити, а потим вибрани дочасови дюрдьовски одбор Рускей матки до хторого вошли: предсидатель Янко Хромиш, касире М. Давосир и учитель Владо Рамач, секретар Яким Олеяр, ревизоре М. Ґнип, Д. Копчански, Д. Горняк итд. Руснаци у [[Кула|Кули]] на трецей схадзки отриманей 13. децембра 1945. року, кед ше добре упознали зоз цилями Рускей матки, вибрали месни одбор Рускей матки у Кули. За предсидателя вибрани Єфрем Пастовнїцки, за заменїка предсидателя Дюра Силадї, за секретара Хромиш Натала, за заменїка секретара Йовґен Балїнт, за касира Яким Будински и за його заменїка Яким Орос. У Шидзе, 16. децембра 1945. року отримана главна схадзка членох Рускей матки, хтора уж теди мала коло 160 членох, на хторей вибрани месни одбор Рускей матки, а за його предсидателя вибрани Андрий Загорянски, за подпредсидателя Янко Перунски, за секретара Йовґен Ґрайцар, за його заменїка Мирон Ґрайцар и за касира Кирил Горняк. Сновательна скупштина Рускей матки у Вуковаре отримана 1. януара 1946 року. На схадзки присуствовали 34 члени. Схадзку водзел Владимир Чордаш котри пречитал список членох Рускей матки и предложел дньови шор. После того Михал Хома упознал присутних зоз схадзку у Руским Керестуре, бешедовал о Рускей матки и єй правилох и о походзеню Руснацох. После дискусиї вибрани месни одбор до хторого вибрани: Михал Лендєр, предсидатель, Ана Киш, подпредсидателька, Владимир Чордаш, секретар, Михал Кухар, касир, Дюра Гербут, матичар, Михал Хома, одборнїк и Єлка Надь, одборнїк. Дня 10. фебруара 1946. року у будовнї Рускей школи у Новим Садзе отримана сновательна скупштина секциї Рускей матки у Новим Садзе. До того часу у Руским Керестуре постої дочасови главни одбор, а месни одбори попри наведзених, вибрани и у Миклошевцох, [[Бачинци|Бачинцох]], [[Вербас|Вербаше]], [[Коцур]]е, Петровцох, [[Бикич Дол|Бикичу]] и Сримскей Митровици. == Преставанє з роботу == Орґанизацийна структура Рускей матки консолидована на початку 1946. року. Орґанизация водзела рахунку о културних активносцох, о ширеню просвити на руским язику, о стану у керестурскей нїзшей ґимназиї, водзела старосц о интернату дзе пребували школяре хтори з других наших валалох пришли на школованє до Руского Керестура. О своїх активносцох Руска матка оглашова прейґ новинох ''Руске слово.'' До конкретних витвореньох Рускей матки спада публикованє двох виданьох рочного алманаха (''Руски'' ''народни календар'', 1946–47). Плани же би ше публиковал єден часопис Руска матка нїґда нє витворела прето же 1948. року тота руска културна фондация престала постояц. Єй утаргованє було резултат политики комунистичного режима у Югославиї, хтори жадал мац шицки орґанизациї националних меншинох под финансованьом и под контролу держави, а и пре спроцивеносц часци локалней интелиґенциї, хтора нє була задовольна з тим же фондация нє прилапела українску националну ориєнтацию за Руснацох. == Литература == * Юлиян Д. М. Колєсаров, ''Руска матка'' (Монтреал, 1981); * Ruska matka. See Rusyn Cultural Foundation, P. R. Magocsi  and Ivan Pop: Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto, 2005, <nowiki>ISBN 0-8020-3556-3</nowiki>, p. 425. * Мирон Жирош, ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 402. == Референци == <references /> [[Катеґория:Дружтвени орґанизациї]] [[Катеґория:Русински орґанизациї у Европи]] [[Катеґория:21. октобер]] b4xvpfty345fylxgyrd4tyjefvghx35 0 403 19650 11130 2026-06-30T19:09:44Z Keresturec 18 19650 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300px |+ ! colspan="2" |<big>Руска матка</big> |- ! colspan="2" |[[Файл:Flag_of_Rusyns_in_Serbia.svg|300px|center]] |- |'''Датум сновня''' |28. децембер 1990. |- |'''Тип''' |Меншинска орґанизация Руснацох у Сербиї |- |'''Локация''' |Сербия, АП Войводина |- |'''Шедзиско''' |Руски Керестур |- |'''Урядови язик''' |Руски язик |- |'''Предсидатель''' |Михайло Фейса |- |'''Вебсайт''' |https://ruskamatka.net/ |} '''Руска матка''' (други период) Под уплївом националного освидомйованя медзи Русинами у Европи хторе провадзело револуциї зоз 1989. року, идeя o Рускeй мaтки у Югославиї дoстaлa ширoку пoтримoвку медзи Руснацами и вєшeнї 1990. року дaтa є нa дискусию. == Инициятива за формованє == Инициятивни oдбoр зa фoрмoвaнє Рускeй мaтки мeнoвaни 25. aприлa 1989. року, нa прeширeнeй схaдзки Прeдсидaтeльствa тeдишнєй МК ССРНВ [[Руски Керестур]]. Члeни Инициятивнoгo oдбoру – [[Владимир Сабо Дайко]] и Якoв Фeйсa зoз Кoцурa, [[Дюра Папгаргаї]] з Нoвoгo Сaду и [[Михайло Варґа (учитель)|Михaл Вaрґa]] и Дюрa Пaпуґa з Рускoгo Кeрeстурa, пoслe двoх урядoвих схaдзкoх та пририхтованя документох новей орґанизациї и орґанизацийних роботох, у Руским Кeрeстурe 24. нoвeмбрa 1990. зволали прeширeну схaдзку Инициятивнoгo oдбoру зa снoвaнє Рускeй мaтки нa кoтрeй прeдстaвнїки з нaших мeстoх бeшeдoвaли o пoтрeбoх и мoжлївoсцoх зa снoвaнє Рускeй мaтки, як и o єй будуцих прoгрaмних зaдaткoх. Схaдзки присуствoвaли кoлo сeдeмдзeшaт oсoби, прeдстaвнїки културних, oбрaзoвних, инфoрмaтивних, цeркoвних, зeмлєдїлских, приврeдних тa мeсних зaєднїцoх и других институцийoх зoз Кeрeстурa, [[Коцур|Кoцурa]], Нoвoгo Сaду, [[Дюрдьов|Дюрдьoвa]], [[Вербас|Титoвoгo Вeрбaсу]], Пeтрoвaрaдину, Миклoшeвцoх, Вукoвaру... После того сходу дoгвaрeни дaльши крoчaї кoлo снoвaня Рускeй мaтки. == Сновательна схадзка и орґани Рускей матки == Снoвaтeльнa схaдзкa Рускей матки oтримaнa 28. дeцeмбрa 1990. року у Руским Кeрeстурe у сaли Дoмa култури. Нa снoвaтeльнeй скупштини Рускeй мaтки, на хторей присуствoвали кoлo 350 члeни и симпaтизeре Мaтки, присутни розпатрели и прилaпели єй Стaтут и єй плaтфoрму дїйствoвaня, и принєсли oдлуку o снoвaю Рускей мaтки та вибрaли єй рукoвoдствo. == Глaвни oдбoр Рускeй мaтки == У Глaвним Oдбoрe Рускeй мaтки, кoтри мaл 23 члeнoх, нaхoдзели шe: Нaтaшa Фa, Слaвкo Oрoс, [[Яков Кишюгас]], Микoлa Ґубaш, Яким Eрдeлї, Влaдo Грубeня, Цeцилия Хрoмиш, Дюрa Пaпуґa, [[Дюра Лїкар]], Дюра Папгаргаї, Любoмир Мeдєши, Михaйлo Фeйди, Юлин Рaц, Михaйлo Вaрґa, Нaтaлия Дудaш, Влaдимир Рoгaль, Яким Нярaди, Яким Сaбaдoш, Влaдимир Бучкo, Яким Гaрди, Мeлaния Римaр, Мaрия Бeсeрминї и Михaл Бoдянeц. == Упрaвни oдбoр == Упрaвни oдбoр мaл 9 члeнoх a тo, пoпри прeдсидaтeля Рускeй мaтки, двoх пoдпрeдсидaтeльoх и сeкрeтaрa пo функциї, були ищe и тoти члeни: Яким Гaрди, Дюрa Пaпгaргaї, Дюрa Пaпуґa, Михaйлo Вaрґa и Микoлa Ґубaш. == Нaдпaтрaюци oдбoр == У Нaдпaтрaюцим oдбoрe кoтри мa 5 члeнoх нaхoдзели шe: Якoв Чижмaр, прeдсидaтeль, Влaдo Гoрняк, Eмил Гудaк, Якoв Сaбaдoш и Дюрa Лїкaр. === Прeдсидaтeлє oдбoрoх зa фaхoву рoбoту були === Гeлeнa Мeдєши – Oдбoр зa нaуку, Яким Рaц – Oдбoр зa музичну и фoлклoрну дїялнoсц, Нaтaлия Дудaш – Oдбoр зa литeрaтуру, Гeлeнa Кaнюх – Oдбoр зa пoдoбoву умeтнoсц, Слaвкo Oрoс – Oдбoр зa тeaтрaлну дїялнoсц, Михaйлo Вaрґa – Oдбoр зa oбрaзoвaнє, [[Ярoслaв Сaбoл]] – Oдбoр зa инфoрмaтивну дїялнoсц, Михaйлo Кaтoнa – Oдбoр зa приврeдни рoзвoй, Иринa Пaпуґa – Oдбoр зa дaрoдaвни фoнди, Михaйлo Фeйди – Oдбoр зa стипeндиї, пoмoц и мaтeриялну стимулaцию, [[Владимир Бесерминї]] – Oдбoр зa руски музeй и aрхив, Влaдимир Нaдь – Oдбoр зa руску библиoтeку и читaльню, == Шедзиско Рускей матки у Руским Керестуре. == Руска матка у Югославиї ознова основана односно обновена же би, медзи иншим, афирмовала становиско же Русини представяю народ окремни од Українцох. Познєйше Руска матка формовала одбори у даскелїх местох у Войводини, од хторих найвекши и найактивнєйши одбори були у Руским Керестуре и Коцуре. Руска матка постала сновательни член [[Шветови конґрес Русинох/Руснацох/Лемкох|Шветового конґреса Русинох]] хтори першираз отримани 1991. року у Медзилаборцох у Чехословацкей и постала придружени член Европскей федерациї за бездержавни народи Мезон де пеи (Maisons de Pays), хтора ма центер у Французкей. У наступних рокох Руска матка була главни орґанизатор преслави 250-рочнїци преселєня Руснацох до Войводини/Бачкей, под час хторей (1995) орґанизовала медзинародну наукову конференцию и була домашнї Трецого Шветового конґреса Русинох/Руснацох/Лемкох. Предсидателє Матки од 1990. року були Любомир Медєши, Михайло Варґа, др [[Юлиян Рамач (линґвиста)|Юлиян Рамач]], Дюра Папуґа, др Михайло Фейса. == Прoгрaмски oснoви зa дїйствoвaнє Рускeй мaтки == [[Файл:Rusnak Ruska matka.jpg|alt=Перше число часопису Руснак|thumb|304x304px|Перше число информативного гласнїка Рускей матки ''Руснак'' (2005. рок) ]] У чaсoх вeльких прeмeнкoх у вoстoчних жeмoх Eврoпи, тeритoрийoх нa кoтрих з другимa нaрoдaми жию Руснaци, нaсaмпрeдз з цильoм зблїжoвaня и oбєдиньoвaня Руснaцoх у думки, дoбрoдзeчнoсци, oрґaнизoвaнoсци и aктивнoсци нa витвoрйoвaню зaєднїцких цильoх и влaсних пoтрeбoх, у Руским Кeрeстурe у Югoслaвиї нaстaлa идeя o снoвaню Рускeй мaтки. Идeя зaснoвaнa нa бoгaтeй трaдициї пeстoвaня влaснoгo рускoгo язикa у дoмaшнїм живoцe, oбрaзoвaню, нaуки, култури, литeрaтури, инфoрмoвaню, духoвним и aдминистрaтивним живoцe Руснaцoх у Бaчки, Сримe и Слaвoниї. Обще жаданє же би Рускa мaткa булa Мaткa шицких Руснaцoх гoч дзe жию у швeцe и шицких других грaдждaнoх, припaднїкoх других нaрoдoх, кoтри мaю дзeку дoпринoшиц oчувaню и дaльшoму рoзвoю нaциoнaлних спeцифичнoсцoх пo кoтрих Руснaк прeпoзнaвa сeбe и други гo припoзнaвaю. Рускa мaткa, знaчи, дoбрoдзeчнa oрґaнизaция зa пeстoвaнє нaциoнaлних спeцифичнoсцoх Руснaцoх. Oрґaнизoвaнa є з уклaдaньoм влaсних спoсoбнoсцoх, aктивнoсци, дзeки тa и мaтeриялних срeдствoх члeнoх Рускeй мaтки. Рускa мaткa як сaмoстoйнa oрґaнизaция грaждaнoх трeбaлa би буц институция нa прoфeсийним урoвню. Шeдзискo Рускeй мaтки у Руским Кeрeстурe, трaдицийним штрeдку бaчвaнскo-сримских Руснaцoх. Циль Рускeй мaтки, нaсaмпрeдз, oдкривaнє, пeстoвaнє и рoзвивaнє руских културних врeднoсцoх як и пoпулaризoвaнє нaуки, литeрaтури, oбрaзoвaня, умeтнoсци и култури. У тих рaмикoх нaхoдзи шe: нaциoнaлнa библиoтeкa и читaльня, aрхив, музeй и ґaлeрия. Рускa мaткa тaкa oрґaнизaция кoтрa шe у нaйвeкшeй мири стaрa o чувaню, пeстoвaню и дaльшoму рoзвoю шицких нaциoнaлних спeцифичнoсцoх Руснaцoх. Прeз вкупну aктивнoсц Рускeй мaтки будзe шe вигрaдзoвaц рускa нaциoнaлнa свидoмoсц, сaмoдoвириє дo квaлитeтoх рускeй нaциoнaлнeй трaдициї и пoтрeбa зa пoсцигoвaньoм висoких квaлитeтoх у твoрчoсци. Рускa мaткa будзe дoпринoшиц вшe висшoму угляду рускeй нaциoнaлнoсци мeдзи нaрoдaми сучaснeй Eврoпи и у цaлим дeмoкрaтичним швeцe. У витвoрйoвaню свoїх цильoх Рускa мaткa oкoнчує шлїдуюци зaдaтки: виучoвaнє и стимулoвaнє рускeй литeрaтури и рускoгo язикa, oрґaнизoвaнє и oкoнчoвaнє нaукoвoвиглєдoвaцких дїялнoсцoх у oблaсци дружтвeних нaукoх, видaвaнє публикaцийoх з нaуки, литeрaтури и умeтнoсци, зaзбeрoвaнє и чувaнє aрхивскeй будoви у рoбoти Рускeй мaтки и aрхивскeй будoви oдкупeнeй aбo дaрoвaнeй Рускeй мaтки, сoтрудзoвaнє з нaукoвимa и фaхoвимa oрґaнизaциями и институциями у oблaсци oбрaзoвaня, нaуки, култури, инфoрмoвaня и з другимa oрґaнизaциями, зaєднїцaми и дружтвaми. Рускa мaткa будзe мaц aктивнe oднoшeнє спрaм шицких oрґaнизaцийoх у швeцe кoтри пeстую руску културу, oбрaзoвaнє, нaуку и инфoрмoвaнє. Будзe шe aктивнo oднoшиц спрaм мeдзинaрoдних институцийoх у швeцe. Як oрґaнизaция Рускa мaткa шe нє будзe вязaц зa пoлитични oрґaнизaциї и спрaм вирскoгo oпрeдзeлєня будзe пoдпoлнo тoлeрaнтa, з пoлну шлєбoду члeнoх Рускeй мaтки жe би пoступaли и oрґaнизoвaли шe пo влaснeй дзeки и сoвисци. == Литература == * Михайло Варґа, ред., ''Руска матка Югославиї'' (Руски Керестур, 1998). * Мирон Жирош, ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 402. == Вонкашнї вязи == * [https://ruskamatka.net/ ''Руска матка,''] вебсайт  ruskamatka.net * [https://web.archive.org/web/20090719090448/http://www.ruskamatka.org/ ''Скорейши вебсайт Рускей матки''] (архивоване), web.archive.org [[Катеґория:Дружтвени орґанизациї]] [[Катеґория:Русински орґанизациї у Европи]] [[Катеґория:Члени Шветовей ради Русинох]] [[Катеґория:28. децембер]] b0wjszy7jay9jvi0aiv68uzwrtnajcu 0 405 19647 12664 2026-06-30T19:05:18Z Keresturec 18 19647 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300px |+ ! colspan="2" | <big>РУСКЕ НАРОДНЕ ПРОСВИТНЕ ДРУЖТВО</big> |- |'''Скрацена назва''' |РНПД |- |'''Локация''' |Кральовина Югославия |- |'''Шедзиско''' |[[Руски Керестур]] |- |'''Предсидатель''' |монсиньор о. Михайло Мудри |- |'''Датум гашеня''' |у априлу 1941. року |} '''Руске народне просвитне дружтво''' По зaконченю Першей шветовей войни приходзи до розпaдaня Aвсто–Угорскей Монaрхиї и приключовaня Войводини ґу Сербиї, односно Крaльовини Сербох, Горвaтох и Словенцох. Зa нaш нaрод то бул час ствaрянє вигоднєйших условийох зa сновaнє єдней центрaлней нaционaлней институциї котрa би водзелa стaросц о обрaзовним и културно-просвитним живоце Руснaцох у новей держaви. О. [[Дюра Биндас]], поучени з искуством керестурского кaтехети, кед єдини нa мaцеринским язику учел керестурских школярох по руски нє лєм виронaуку aлє и коляди и пририхтовaл теaтрaлни слички, прихильнїк просвищовaня и обєдиньовaня Руснaцох попри вирского и нa културним полю – рушел тaкой до aкциї и написал отворене писмо рускей интелиґенциї хтору поволал нa сновaнє єдинственей рускей орґaнизaциї. Резултaт його aкциї то сновaнє Руского нaродного просвитного дружтвa у глaвним варошу Войводини, у Новим Сaдзе, у сaли Мaґистрaту, дзе ше зишли предстaвнїки зоз шицких руских местох [[Бачка|Бaчкей]] и Сриму. Нa тим нaйвисшим и нaйзнaчнєйшим руским сходзе постaвени фундaменти будуцого нaционaлного и културного розвою Руснацох. Руске народне просвитне дружтво (РНПД) основане 2. юлия 1919. року у Новим Садзе. Тота подїя ше учишлює до шора найзначнєйших рочнїцох и датумох хтори означели вкупни национални и културни живот Руснацох од приселєня по нєшка. Писац и бешедовац о периодзе кед Руске народне просвитне дружтво интензивно робело, значи здогадовац ше шицкого того цо воно як културни здобуток принєсло и як духовни ориєнтир зохабело Руснацом и научело чувац националне єство. Зоз снованьом Руского народного просвитного дружтва (РНПД), познатого и як ''Просвита,'' Руснаци Бачкей и Сриму достали свою першу културно-просвитну орґанизацию у рамикох хторей могли витворйовац свойо активносци у обласци просвити, язика и култури и пестовац национално-културни идентитет на тих просторох. Його основни циль бул „же би ше обявйовало и дистрибуовало вирски, воспитни и забавни кнїжки и брошури, як и руски новинки писани на народним руским язику”. Гоч дзепоєдни водзаци прихильнїки тримали Руснацох/войводянских Русинох за конар українскей националносци, Руске народне просвитне дружтво прилапело предклад свойого першого предсидателя (1919-1936), [[Михайло Мудри|Михайла Мудрого]], хтори поволал на “творенє литератури на язику на хторим народ бешедує”. Так же уж на сновательней схадзки РНПД 2. юлия 1919. року принєшена резолуция котра була значна нє лєм за дїйствованє и роботу того Дружтва, алє и за шицких Руснацох хторих воно обєдиньовало. Слово о резолуциї зоз хтору ше РНПД опредзелєло за бешедни язик бачванско-сримских Руснацох як язик на хторим ше будзе розвивац култура, просвита, литература, информованє и други обласци културней окремносци Руснацох на тих просторох и того поднєбя. == Руководство РНПД == У Новим Садзе, 2. юлия 1919. року до руководства и одбору новооснованого Руского народного просвитного дружтва (РНПД) вибрани шлїдуюци особи: предсидатель: монсиньор о. Михал Мудри, парох у Руским Керестуре; подпредсидателє: о. Дюра Биндас, парох у Дюрдьове и Емил Ґубаш, учитель-дзияк у Коцуре; секретаре: [[Михаил А. Поливка|Михаил Поливка]], директор школи у Руским Керестуре и о. Юрай Павич, капелан у Руским Керестуре; касире: Михал Шимко, ґазда у Руским Керестуре и Петро Колєсар, тарґовец-качмар, у Коцуре; До ширшого одбору вибрани представнїки зоз шицких руских валалох: Руски Керестур: Янко Малацко, Михал Колошняй, Янко Гафич и Дюра Шимко Коцур: Дюра Шанта, Дюра Шарик и Михал Стрибер Вербас: о. Александер Абодич и Богумил Контра Дюрдьов: Грицо Михняк и Михал Балїнт Нови Сад: о. Йован Хранилович и Дюра Колєсар Бачинци: о. Цирил Дрогобецки и Михал Папуґa Сримска Митровица: Янко Страценски и Янко Лабош Шид: о. Дюра Бесерминьски и Емил Яким Беркасово: Осиф Ґубаш и Янко Лусканци Бикич Дол: Янко Страценски Миклошевци: Дюра Орос и Яким Костелник Петровци: о. Спиридон Петранович и Антон Штефанчик Райове Село: о. Михал Гирйовати и Штефан Кашовски Пишкуревци: о. Павел Ґвозданович и Янко Сивч == Видавательна и информативна дїялносц == РНПД обявело за руски школи ''Читанку'' (1920) Михайла Поливки и ''Буквар'' (1921) Михайла Мудрого и Михаила Поливки. Други публикациї Дружтва: литературни твори Ґабра Костельника и Янка Фейси, зборнїк народних шпиванкох (1927), перши литературни алманах войводянских Русинох (1936), даскельо грекокатолїцки церковни кнїжки, перши руски рочни календар (''Руски календар за южнославянских Русинох'', 1921-41), тижньово новини (''Руски новини,'' 1924-41) и дзецински часопис (''Наша'' ''заградка'', 1937-1941). Руске народне просвитне дружтво Просвита материялно помагали месна руска интелиґенция, маєтнєйши парасти и окреме грекокатолїцка церква. Як и перши предсидатель, и други (1936-1941), Дюра Биндас, бул грекокатолїцки священїк. Шедзиско Дружтва було у Руским Керестуре, дзе воно 1932. року купело єден будинок за Просвитни дом и 1936. року у нїм отворело друкарню. През два децениї (двацец два роки, 1919-1941) свойого дїйствованя Руске народне просвитне дружтво, як перша наша руска културно-просвитна орґанизация, преходзело през вецей периоди и спокуси, алє остало на своїм главним опредзелєню яке зарисоване на сновательней схадзки, а то: „зачувац народни характер Русинох и пестовац, розвивац и розпространяц руску народну просвиту, и у културних вопростох вшадзи заступац интерес южних Русинох”. Руснаци на таких опредзелєнох остали по нєшкайши днї, а то на найлєпши способ гутори же руководсто и делеґати РНПД того 1919. року були на правдивей драги. Робота РНПД ''Просвити'' ше закончела зоз розпадом Югославиї вяри 1941. року и зоз реанектованьом Войводини ґу Мадярскей. == Литература == * Роман Миз, ''Конститутивна и главни рочни схадзки `Просвити`'' у ''Думки з Дунаю,'' I (Вуковар, 1989), 91-113; * Дюра Варґа, ''Початки национално-културного руху при Руснацох у Югославиї – 70-рочнїца Руского народного просвитного дружтва'', ''Шветлосц'', XXVII (Нови Сад, 1989), 509-540; * Дюра Латяк, ''Видавательна дїялносц Руского народного просвитного дружтва, 1919-1941'', ''Studia Ruthenica,'' II (Нови Сад, 1990-91), 126-133; * Дюра Гарди, ''Становиска и политични ориєнтациї РНПД спрам Кральовини СГС (Югославиї) и єй политичного живота'', у ''Руснаци/Русини,'' 1945-1995 (Нови Сад, 1996), 215-231. * P. R. Magocsi, Rusyn National Enlightenment Society/Ruske narodne prosvitne druzhtvo, P. R. Magocsi  and Ivan Pop: Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto, 2005, <nowiki>ISBN 0-8020-3556-3</nowiki>, p. 437. * Мирон Жирош, ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 402. == Вонкашнї вязи == * Мирон Жирош: [https://rdsa.tripod.com/zirrnpd.html ''Дїйствованє Руского народного просвитного дружтва''], вебсайт Руснаци у Панониї * ''Руски календар'' 1922. Руски Керестур: Руске народне просвитне држтво. * ''Руски календар 1923.'' Руски Керестур: Руско народно просветитељско друштво. [[Катеґория:Дружтвени орґанизациї]] [[Катеґория:2. юлий]] [[Катеґория:Народзени 1919]] tlylrp3mci64qbubft1ehcx3sd2zgcn 0 433 19656 13452 2026-07-01T00:29:46Z Keresturec 18 Додати елемент до Литератури 19656 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable"align=right width=300px ! colspan="2" |<big>Стара хижа у Руским Керестуре</big> |- | colspan="2" |[[Файл:Seoska_kuća_u_Ruskom_Krsturu,_dvorišna_fasada.jpg|401x401px|Seoska kuća u Ruskom Krsturu, dvorišna fasada]] |- ! colspan="2" |Общи информациї |- |'''Место''' |Руски Керестур |- |'''Општина''' |Кула |- |'''Держава''' |Сербия |- |'''Час наставаня''' |Друга половка 18. вику |- |'''Тип културного добра''' |Памятнїк култури од велькей значносци |- |'''Компетентна установа''' '''за защиту''' |Покраїнски завод за защиту памятнїкох култури www.pzzzsk.rs |} [[File:Tabla oprez starej hizi u Ruskim Keresture 20250320 144412.jpg|thumb|Табла опрез старей хижи у Руским Керестуре, 2025.рок|300px]] '''Стара хижа''' у [[Руски Керестур|Руским Керестуре]], населєним месце на териториї [[Општина Кула|општини Кула]], збудована на початку другей половки 18. вику, нєодлуга по приселєню Руснацох до того валалу. Хижа представя нєрухоме културне добро як памятнїк од велькей значносци. == Випатрунок хижи == Хижа збудована од набиваней жеми, ма кров на три води хтори закрити зоз надом зоз наглашено длугшу стреху на боку хижи дзе двор. То такволана шлєпа хижа, зоз узшу чолну часцу вона патри до двора, до [[слунко|слунка]], а задок хижи, без облакох, патри на улїчку, з чим вона упутює на факт же настала скорей як формовани улїчки у населєню. Єй просторна структура штиродїлна: госцинска або "чиста" хижа, кухня зоз отвореним комином, задня хижа дзе ше бивало и комора за хтору мож предпоставиц, на основу типского проєкта за приселєнцох, же то першобутно бул хлїв. Явянє хлїва як окремней просториї у рамикох хижи указує на нєсиґурносц часу у хторим настала тота, у основи розвита, ровнїнска хижа [[Войводина|Войводини]] з периоду колонизациї. Як вредни приклад народного будовательства тота хижа представя свидоцтво о часу кед ше присельовали Руснаци 1751. року та надалєй, як и о вибудови самого валала. Хижа од 1965. року под защиту держави. == Санация и реставрация == Санацийни и конзерваторско-реставраторски роботи на нєй окончени 1995. року з нагоди 250-рочниїци приселєня Руснацох. Тот обєкт култури ознова темельно реставровани 2018. року кед положени нови падлаш, нови кров зоз [[над]]у, позамасцана и омалтерована нукашньосц и жем долу, и шицко обилєне. Положени и нови дзвери и нукашнї и вонкашнї и облаки, а тиж и звонка хижа обилєна на било. З вонкашнього боку од улїци и од сушеда направени нови мурик з [[Валька|валькох]]. == Опатриц ище == * [https://web.archive.org/web/20140517124056/http://lat.pzzzsk.rs/nepokretna-kulturna-dobra-od-velikog-znacaja-u-vojvodini.html Список нєрухомих културних доброх од велькей значносци у Войводини] * [[:sr:Списак_споменика_културе_у_Западнобачком_округу|Списак памятнїкох култури у Заходнобачким округу]] == Литература == * [[Мирон Жирош]], ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 402. == Вонкашнї вязи == * [https://www.ruskeslovo.com/%d0%97%d0%b0%d1%87%d1%83%d0%b2%d0%b0%d1%86-%d0%bf%d0%b0%d0%bc%d1%8f%d1%82%d0%bd%d1%97%d0%ba-%d0%bd%d0%b0-%d0%bf%d1%80%d0%b8%d1%81%d0%b5%d0%bb%d1%94%d0%bd%d1%94/ ''Зачувац памятнїк на приселєнє''] - ''Рутенпрес'', 11. август 2017. * [https://issuu.com/ruskeslovo2015/docs/ruskeslovo40_bb0b38292a2095 ''Потребни стародавни предмети''] - ''Руске слово'', рок LXXIV число 40. (3805), Нови Сад, 5. октобер 2018, бок 9. * [https://www.ruskeslovo.com/%d0%94%d0%be-%d0%bd%d0%b0%d0%b9%d1%81%d1%82%d0%b0%d1%80%d1%88%d0%b5%d0%b9-%d1%85%d0%b8%d0%b6%d0%b8-%d0%b1%d1%83%d0%b4%d0%b7%d0%b5-%d1%82%d1%80%d0%b5%d0%b1%d0%b0%d1%86-%d1%81%d1%82%d0%b0%d1%80%d0%b8/ ''До найстаршей хижи будзе требац стари предмети''] - ''Рутенпрес'', 6. октобер 2018 * [https://issuu.com/rusnak/docs/ruska_hiza ''Руске обисце''] – Автор Олена Папуґа [[Катеґория:История]] [[Катеґория:Култура]] [[Катеґория:Руски Керестур|Стара хижа у Руским Керестуре]] 9r6iyyxp66vskcgd4d1vimj3kcqdim4 0 435 19658 14535 2026-07-01T00:36:37Z Keresturec 18 Нови елемент у Литератури 19658 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable"align=right width=300px |+ ! colspan="2" |<big>Стеван Боднаров</big> |- | colspan="2" |[[Файл:Stevan_Kragujevic,_Stevan_Bodnarov,_Sedmojulska_nagrada,_1989.JPG|500x500px|Stevan Kragujevic, Stevan Bodnarov, Sedmojulska nagrada, 1989]] |- |'''Народзени''' |12 авґуст 1905. у Ґосподїнцох |- |'''Умар''' |20. май 1993. (87 р.) |- |'''Державянство''' |австроугорске, югославянске |- |'''Школа''' |Уметнїцка школа, Беоґрад |- |'''Период твореня''' |1930—1993. |- |'''Жанри''' |скулпторство, малярство |- |'''Поховани''' |Беоґрад, Алея заслужних гражданох |- |'''Припознаня''' |Награда Влади НР Сербиї 1947. року Награда ''4. Юлий'' 1973. року ''Седмоюлийска награда'' СР Сербиї 1973. року Награда ''Божидар Валтрович'' 1984. року Награда СУБНОР- а Войводини ''Йован Попович'' 1988. року Вукова награда 1988. року Орден роботи зоз червену заставу Орден заслугох за народ зоз стриберним венцом. |} '''Стеван Боднаров''' (*12 авґуст 1905—†20. май 1993) єден з найплоднєйших скулпторох и малярох югославянского културного простору ХХ вику. Його уметнїцки анґажман тирвал вецей як седем децениї у историйним контексту дзе ше меняли держави и иделоґийни платформи. == Биоґрафия == Стеван Боднаров народзени 12. авґуста 1905. року у Ґосподнїнцох, општина Жабель, у худобней вельочисленей рускей фамелиї. Родичи го послали на виучованє шлореского [[Ремесло|ремесла]] дзе вон швидко указує окремну схопносц у формованю метала. Його талант обачує круг интелектуалцох на вистави новосадских ґимназиялцох 1923. року и потримую го же би пошол до беоґрадскей Уметнїцкей школи.Там учи скулпторство у класи Петра Палавичиния а малярство му преподава Михаил Милованович. Перши ґрупни вистави мал 1930. року у Беоґрадзе а самостойно почина викладац 1933. у Беоґрадзе и 1934. року у Новим Садзе. У [[Париз]]у пребувал од 1934. по 1939 рок дзе тиж викладал свойо роботи. Бул член уметнїцкей ґрупи ''Жем''. Под час Другей шветовей войни бул загарештовани од 1942. по 1944. рок, пре активносц у народношлєбодительним руху, у познатим лаґру на Банїци после чого ше з яри 1944. року приключел ґу партизаном. == Творчосц == Боднаров уж як узрети уметнїк интензивно твори свойо скулпторски и малярски роботи дошлїдно и континуовано шлїдзаци реалистични стил. Викладал у Москви, Кракову, Варшави, Санкт Петербурґу. Боднаров под час свойого творчого живота витворел импозантне число скулптурох, малюнкох, бистох, памятнїкох и мемориялних комлексох. Його дїла ше чуваю у велїх музейох и ґалерийох. Автор є мемориялного памятнїка страдалим у Яїнцох, велїх бистох народних геройох котри поховани у Крипти народних геройох на Калемеґдану. Автор є портрету и бисти Йосипа Броза Тита, Светозара Марковича Този, Иви Лоли Рибара, Ивана Милутиновича, Янка Чмелика, Жикици Йовановича Шпанца, Кости Абрашевича. Ширшей публики мало познате же Боднаров автор памятнїка Димитрия Туцовича хтори 2017. року, пре вибудов звучней фонтани, премесцени зоз штредзиска беоґрадскей Славиї на друге место. Добитнїк є високих державних и професийних наґрадох: Награда Влади НР Сербиї 1947. року, награда ''4. Юлий'' 1973. року, ''Седмоюлскей награди'' СР Сербиї 1973. року, награда ''Божидар Валтрович'' 1984. року, награда СУБНОР- а Войводини ''Йован Попович'' 1988. року и Вукова награда 1988. року. Ношитель є ордена роботи зоз червену заставу и Ордена заслугох за народ зоз стриберним венцом. Його памятнїки ище вше стоя у Србобрану, Старей Пазови, Шабцу, Билей Церкви, Новим Саду, Беоґраду. Интересантне повесц же биста Светозара Марковича хтора од 1949. року стої спред Универзитетскей библиотеки у Беоґрадзе дїло Стевана Боднарова. Як маляр найчастейше мальовал портрети, пейзажи и вароши. Стеван Боднаров витворел вельки творчи опус алє, нажаль, нїґдзе нє найдзени попис його дїлох. Умар 20. мая 1993. року у Беоґраду дзе и є и похованни у Алеї заслужних гражданох на Новим теметове Подобова колония у Ґосподїнцох ноши назву Стретнуце у Стевана Боднарова . Колония ше, у орґанизациї Дружтва за руски язик, литературу и културу, отримує за школярох од 2001. року а за подобових уметнїкох од 2005. року. '''Фото ґалерия''' == Литература == * Дьордє Протич, ''Шветлосци револуциї червени ателє Стевана Боднарова'', Єдинство Приштина, Ґрадина Ниш, 1979. * ''Маляре револуциї'' моноґрафиї, Стеван Боднаров, биоґрафска и критицка студия од др Миодраґа Коларича, Спомен музей Другого зашеданя АВНОЯ у Яйцу, 1966. * ''Стеван Боднаров ретроспектива виложених сликох и скулптурох 1925-1968'', Уметнїцки павильон Цвиєта Зузорич, Беоґрад 1986. * ґрупа ауторох ''Подобова творчосц Руснацох'', Дружтво за руски язик, литературу и културу, Клуб подобових уметнїкох, Нови Сад 2003. * [[Мирон Жирош]], ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 404. == Вонкашнї вязи == * [https://issuu.com/rusnak/docs/bodnar_monografij___-_04-02_bms ''Подобова колония СТРЕТНУЦЕ У БОДНАРОВА''] * [https://issuu.com/rusnak/docs/katalog_bodnarov_x_2014._god. ''Каталоґ Боднаров''] * ''Iz ateljea Beogradskih slikara,'' Autor: Radovan Trnavac Mića - [https://www.youtube.com/watch?v=n1HLOYJko10 Стеван Боднаров] - RTB (Radio televizija Beograd) 1979. * Stevan Bodnarov: [https://www.antikvarne-knjige.com/knjige/detail-item_id-22915 ''Retrospektivna izložba slika i skulptura 1925-1986''] {{DEFAULTSORT: Боднаров , Стеван }} [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Сербия]] [[Катеґория:Скулпторе]] [[Катеґория:Маляре]] [[Катеґория:Одликовани]] [[Катеґория:12. авґуст]] [[Катеґория:Народзени 1905]] [[Катеґория:20. май]] [[Катеґория:Умарли 1993]] 951bycgmut2q5jhv869fvtkg42y111z 0 451 19659 14424 2026-07-01T00:43:07Z Keresturec 18 Нови елемент у Литератури 19659 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align: align=right width=300px |+ ! colspan="2" |<big>Федор Гербут</big> |- | colspan="2" | |- |'''Народзени''' |2. мая 1932. |- |'''Место народзеня''' |[[Вербас]], Кральовина Сербох, Горватох и Словенцох |- |'''Умар''' |25. септембра 2023 (91) |- |'''Школа''' |Ґимназия у Новим Садзе |- |'''Образованє''' |Универзитет у Беоґрадзе, Универзитет у Бирминґему у Анґлиї |- |'''Наукови ступень''' |доктор наукох, 1964. |- |'''Институция''' |Институт Борис Кидрич |- |'''Академия''' |САНУ, порядни член |- |'''Обласц роботи''' |квантна теория информациї, заснованє квантней механїки, идентични часточки |- |'''Познати по''' |Основи квантней механїки и квантна теория информацийох |- |'''Поховани''' |у Беоґрадзе |- |'''Награди и припознаня''' |Порядни член САНУ, награда ИБК за найлєпшу роботу 1968. |} '''Федор Гербут''' (*2. май 1932—†25. септембер 2023<ref> Herbut Fedor (27.09.2023.).[https://www.espreso.co.rs/vesti/drustvo/1375843/preminuo-fedor-herbut ''Preminuo Fedor Herbut!''] ЕСПРЕСО.</ref> ) сербски теорийни физичар, шветово познати по посцигнуцох з квантней механїки и квантней теориї информациї. == Биография == Федор Гербут руского походзеня, по походзеню з [[Руски Керестур|Руского Керестура]] (народзени 2. мая 1932.), оцец Руснак по занїманю адвокат а мац Мадярка банкарска службенїца. У Руским Керестуре  закончел основну штиророчну школу. (2 роки на руским язику, а 2 на мадярским). Школованє предлужел у Новим Садзе у осемрочней ґимназиї хтору закончел 1951. року. На Природно-математични факултет у Беоґрадзе, студийну ґрупу физичней хемиї, ше уписал 1952. року. После двох рокох Федор Гербут  ше преруцел на студиї физики. Дипломовал 1957. року. По закончених студийох, три роки робел як младши сотруднїк на Институту ''Борис Кидрич'' (нєшкайши ''Институт за нуклеарни науки Винча''). Робел на Оддзелєню теорийней физики и тримал курс о теориї вироятносци. Року 1960. Федор Гербут  уписал як стипендиста Института ''Борис Кидрич'', постдипломски студиї на Универзитету у Бирминґему у Анґлиї на оддзелєню за теорийну физику у класи професора Рудолфа Ернеста Паиерлс, єдного з водзацих физичарох того часу. Дохторовал з почесцами 1964. з обласци теорийней физики. Остатнї два роки докторских студийох паралелно робел и на Институту. Унапредзени є до наукового сотруднїка 1965, а до висшого наукового сотруднїка 1974. Року 1976. Др Федор Гербут напущел  Институт предлужуюци свою виглєдовацку роботу як доцент на Природно-математичним факултету у Беоґрадзе. Два роки познєйше постал позарядови професор, а 1984. порядни професор<ref>[http://www.ff.bg.ac.rs/Katedre/QMF/fedja_a.htm Бок Федора Гербута на сайту Физичного факултета у Беоґрадзе]</ref>. Як єден з водзацих физичарох теоретичарох, др Федор Гербут 1988. року постал дописни член Сербскей академиї наукох и уметносцох, а 2003. року и порядни член Оддзелєня за математику, физику и ґео-науки. Його приступна бешеда ношела наслов ''Дистантни корелациї двох квантних часточкох'' (1989.). Пензионовал ше 1997. року. По пензионованю др Федор Гербут предлужел активносци у САНУ, та 2003. достал статус порядного члена Академиї<ref>[https://web.archive.org/web/20131118081307/http://herbutf.com/index.html  Официєлни сайт Федора Гербута''.'']</ref>. През шицку наукову роботу, др Гербут ше занїмал зоз виучованьом квантней механїки. Обявел вецей як 90 науково роботи у медзинародних часописох. Його роботи цитирани у вецей як 150 наукових статьох ширцом швета. Др Федор Гербут умар 25. септембра 2023. року. Поховани є у Беоґрадзе. == Виглєдовацка робота == Виглєдовацка робота Федора Гербута може ше подзелїц до трох цалосцох: * Основи квантней механїки – репрезентация вектора стану двочасточкових системох з антилинийнима Хилберт – Шмитовима операторами, антиунитарни корелацийни оператори, когеренция, АПР парадокс, постшрединґерова ґенералиция АПР парадокса, теория Хартри-Боґолюбова, скрити вариябли, идентични часточки, теория мераня, виводзенє закону вироятносци у квантней механїки, квантна лоґика, квантно-механїчни увид до квантних експериментох, интерпретация релативних станох, ретроактивне патренє здобуцох, двойни опсервабли * Основи квантней теориї информациї – корелациї у бипартитивних и мултипартитивних системох * Методолоґийни виглєдованя– симетриї и теория ґрупох, применєна математика и математична физика Одбори: Одбор за физику, метеоролоґию, астрономию, предсидатель (1999); Наукови проєкт ''Статистичносц и каузалносц у квантней механїки'', руководитель Редакторска робота: Кнїжочки физичних наукох СФИН, член Видавательного совиту Членство у фахових здруженьох: International Association of Mathematical Physicists, стаємни член == Литература == * [[Мирон Жирош]], ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 404. == Вонкашнї вязи == * [https://nar.org.rs/rue/%d0%b0%d0%ba%d0%b0%d0%b4%d0%b5%d0%bc%d0%b8%d0%ba-%d1%84%d0%b5%d0%b4%d0%be%d1%80-%d0%b3%d0%b5%d1%80%d0%b1%d1%83%d1%82/ ''Федор Гербут,''] биоґрафия на вебсайту НАР, марец 30, 2018. * [https://web.archive.org/web/20160305014930/http://www.sanu.ac.rs/Clanstvo/Clan.aspx?arg=1386,  ''Биоґрафия на сайту САНУ'']  * [https://sr.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80_%D0%A5%D0%B5%D1%80%D0%B1%D1%83%D1%82 ''Федор Хербут,''] биоґрафия на сербскей Википедиї, 22. авґуст 2014. * [https://www.sanu.ac.rs/clan/herbut-fedor/ ''Федор Хербут,''] Српска академија наука и уметности == Референци == <references /> {{DEFAULTSORT: Гербут , Федор }} [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Физичаре]] [[Катеґория:Академики]] [[Катеґория:Докторе наукох]] [[Катеґория:2. май]] [[Катеґория:Народзени 1932]] [[Катеґория:25. септембер]] [[Катеґория:Умарли 2023]] auhqw734xu736qnjegkrpoph7j3fzbt 0 518 19663 14490 2026-07-01T07:05:54Z Sveletanka 20 вики вязи 19663 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300п |+ ! colspan="2" |<big>Янко Фейса</big> |- | colspan="2" |[[Файл:Janko Fejsa 1904 1983.jpg|alt=Янко Фейса|center|мини|300x300п|Янко Фейса (1951. року)]] |- |'''Народзени''' |13. авґуста 1904. |- |'''Умар''' |3. октобра 1983, (79) |- |'''Державянство''' |угорске, югославянске |- |'''Язик творох''' |руски |- |'''Школа''' |Учительска школа у Крижевцох |- |'''Период твореня''' |1926—1960 |- |'''Жанри''' |образованє, просвита, литература |- |'''Поховани''' |у Коцур |- |'''Припознаня''' |Октоберска награда општини Вербас |} '''Янко Фейса''' (*13. авґуст 1904—†3. октобер 1983) учитель, поета, активист у ''Руским народним просвитним дружтве''. == Биоґрафия == Янко Фейса ше народзел у [[Коцур]]е 13. авґуста 1904. року. Дзецинство препровадзел у родним месце, дзе закончел шейсц класи основней школи. До ґимназиї ходзел у Заґребе, Вараждинє и Илоку, а учительску школу закончел у Крижевцох 1921-1925. року. Як просвитни роботнїк робел у Коцуре (1926-1936 и 1938-1944) и [[Савине Село|Торжи]] (нєшка Савиним Селу, 1936-1938) а перших рокох по законченю Другей шветовей войни бул поставени за просвитного референта Команди места (1944-1945) у [[Вербас|Вербаше]], после чого є премесцени до вербаскей ґимназиї, дзе викладал математику у нїзших класох. Од 1951. по 1960. рок Янко Фейса робел у Основней школи ''Светозар Маркович'' у Вербаше, после чого прешол на роботу у Коцуре, алє пошвидко пошол до пензиї. Єден час жил у Новим Садзе. Остаток живота Янко Фейса препровадзел у Коцуре дзе и умар 3. октобра 1983. року и там є поховани. Бул оженєти зоз Єлену Дворжак (1905-1977), зоз котру мал двойо дзеци: Янка и Владимира. == Литературна творчосц == Зоз литературу ше Янко Фейса почал занїмац ище як школяр учительскей школи у Крижевцох. Його перши литературни роботи ше зявели на горватским язику а, починаюци од 1925. року, вон почал обявйовац и на своїм мацеринским [[Руски язик|руским язику]]. Перша писня ''Розшейме ше, браца'' му обявена у ''Руским календаре за 1925. рок.''<ref>Янко Фейса: [https://zavod.rs/wp-content/uploads/2021/07/Ruski-kalendar-1925_compressed.pdf Розшейме ше браца...], Руски календар за 1925. рок, РНПД, Сримски Карловци, 1924., бок 23.</ref> Место Янка Фейси у рускей литератури то период медзи двома войнами прето же вон теди написал свойо найудатнєйши твори. Ритем Фейсових писньох, и гевтих писаних за дзеци и гевтих хтори подрозумюю зложену перспективу швета, витворює ше з намаганьом же би ше дошлїдно почитовала метрична схема стиха, найчастейше то шейсц або осем складови стих, прецо вони подзековни за презентованє на способ декламованя. Янко Фейса бул перши [[писатель]] при [[Руснаци у Сербиї|Руснацох]] хтори написал окремну кнїжку стихох за дзеци (''Пупче'', писнї за дзеци, 1929; знова друкована 1999).<ref>Янко Фейса: [https://issuu.com/rusnak/docs/pupce ПУПЧЕ (Пипинє)], Писнї за дзеци, Руске Народне Просвитне Дружтво, Руски Керестур, 1929. </ref> У тим зборнїку обявел свойо 14 писнї и 20 прешпиви зоз сербского и українского язика. Медзи нїма и писнї Йована Йовановича Змая и Десанки Максимович. Янко Фейса обявел и драму за дзеци ''Мижов сон'' (1938), алє остал преважно [[поета]]. И то – народни поета, як го наволал професор [[Гавриїл Г. Надь]], бо бул просвититель кед слово о нашим народзе, алє и ширше. Векшина Фейсовей поезиї по характеру традицийна, полна патосу и сентименталносци, як и темох любови ґу отечестве и приятельства медзи нациями и народами. У року своєй шмерци Янко Фейса обявел кратку автобиоґрафию у часопису ''Шветлосц'' (1983). Кулминацию у своєй поетскей творчосци Янко Фейса дожил аж после Другей шветовей войни, Заступени є у шицких наших антолоґийох поезиї, а обявени му и окремни збирки: ''Желєни лїсточка'', писнї за дзеци, 1964, ''Клаше сущаце'' 1970, и постгумно ''Заренка щирого серденка,'' писнї и сценска сличка за дзеци, 1995. Бул єден з найвреднєйших активистох [[Руске народне просвитне дружтво|Руского народного просвитного дружтва]] на будзеню националней свидомосци Руснацох скоро од початку його иснованя та по 1941. рок, кед воно престало з роботу. Янко Фейса достал Октоберску награду Општини Вербас 1967. року за длугорочну плодну роботу на полю дзецинскей поезиї. Янко Фейса нє писал тексти за компонованє, алє його писнї углавним строго римовани и як таки послужели нашим [[Композитор|композитором]] як инспирация и подлога за музичне оформенє. На його стихи музику перши компоновал наш познати етномузиколоґ и композитор о. [[Онуфрий Тимко]] ище у чаше медзи двома шветовима войнами. На Фестивалу култури ''Червена ружа'' були виведзени [[Композиция|композициї]] компоновани на  тоти його писнї. === ТЕКСТИ ПИСНЬОХ === {| class="wikitable" |+ ! colspan="3" |У народним духу |- |'''Рок''' |'''Наслов писнї''' |'''Автор музики''' |- |1971. |Заграйце, гудаци |Онуфрий Тимко |- |1985. |Задуй, витре |Михал Лїкар |- |1990. |Нє нагинай ти ше, дзивче |Юрай Судї |- |2005. |Кед би моя писня |Наташа Надь-Фейди |- ! colspan="3" |У забавним духу |- |1969. |Блукал я уж велї роки |Онуфрий Тимко |} === ПУПЧЕ === {| class="wikitable" width=380п |+ ! colspan="3" |Дзецински писнї |- |'''Рок''' |'''Наслов писнї''' |'''Автор музики''' |- |1969. |Пшичок и мачичка |Яким Сивч |- |1971. |Качка и квочка |Ириней Тимко |- |1971. |Малючки Владко |Ириней Тимко |- |1972. |Под амрелом |Ириней Тимко |- |1978. |Жима |Онуфрий Тимко |} == Литература == * Янко Рац, Янко Фейса (1904-1983), ''Народни календар 1984'', Руске слово, Н. Сад, б.98-100. * Гавриїл Надь, О Янкови Фейсови, ''Народни календар 1962'', Руске слово, Р. Керестур, б. 124-128. * Янко Рац, Припознаня Янкови Фейсови и Михалови Ковачови, ''Шветлосц'' ч. 1/1967, б 72-73, „Руске слово“ Р. Керестур. * Янко Рац, 45 роки творчосци Янка Фейси – НАРОДНИ ПОЕТА; ''Шветлосц'' ч. 4/1967, б. 304-305, „Руске слово“, Р. Керестур. * Др Юлиян Тамаш, История рускей литератури; Завод за уџбенике и наставна средства, Београд, 1997, б. 627-629. * Юлиян Тамаш, „Поетични статус Янка Фейси“, ''Шветлосц'', XII, ч. 3 (Нови Сад, 1974), б. 236-239; * Юлиян Тамаш, „Поезия Янка Фейси“, ''Шветлосц'', XVIII, ч. 1, (Нови Сад, 1980), б. 7-13. * Янко Фейса (14 писнї), Антолоґия поезиї бачванско-сримских руских писательох, НВП Руске слово, Руски Керестур 1963, б. 107 * Микола М. Цап, 100-рочнїца од народзеня Янка Фейси, ''Studia Ruthenica'' чис. 9 (22), 2004., б. 239 * Aleksandr D. Dulichenko, Feisa, Ianko / Fejsa, Janko, P. R. Magocsi  and Ivan Pop: Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto, 2005, <nowiki>ISBN 0-8020-3556-3</nowiki>, p. 121. == Вонкашнї вязи == * [https://nar.org.rs/rue/%d1%8f%d0%bd%d0%ba%d0%be-%d1%84%d0%b5%d0%b9%d1%81%d0%b0/ Янко Фейса, биоґрафия], Новинарска Асоцияция Руснацох * [https://zavod.rs/wp-content/uploads/2019/04/CERVENA-RUZA-II-WEB.pdf Янко Фейса (биоґрафия и список композицийох на його тексти)], ''Червена ружа 1962-2011'', Том II, Завод за културу войводянских Руснацох, Нови Сад, 2014., б. 542. * [https://rusin8.webnode.ru/o-pisatjeljakh/z-dolnoj-zjemli/fejsa-yanko/ Фейса Янко] Русинська Веб-книга сайт о литературѣ и языку, ''Webnode,'' 2013. * [https://rusin8.webnode.ru/news/moya-drazhka-moya-dorozhka/ Моя дражка – Моя дорожка], Vjenčić Венчик Віночок №63 (4/2012) * [https://rusin8.webnode.ru/news/o-lyudze-o-lyude/ О, людзе – О, люде], Vjenčić Венчик Віночок №63 (4/2012 == Референци == <references /> {{DEFAULTSORT: Фейса, Янко }} [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Коцурци]] [[Катеґория:Учителє]] [[Катеґория:Поета]] [[Катеґория:Активист РНПД]] [[Катеґория:Писателє за дзеци]] [[Катеґория:13. авґуст]] [[Катеґория:Народзени 1904]] [[Катеґория:3. октобер]] [[Катеґория:Умарли 1983]] biye825ze1w3brogszmqzyy0nr56mrg 19671 19663 2026-07-01T10:07:28Z Olirk55 19 Унєшени линки за писнї, означени викивязи 19671 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300п |+ ! colspan="2" |<big>Янко Фейса</big> |- | colspan="2" |[[Файл:Janko Fejsa 1904 1983.jpg|alt=Янко Фейса|center|мини|300x300п|Янко Фейса (1951. року)]] |- |'''Народзени''' |13. авґуста 1904. |- |'''Умар''' |3. октобра 1983, (79) |- |'''Державянство''' |угорске, югославянске |- |'''Язик творох''' |руски |- |'''Школа''' |Учительска школа у Крижевцох |- |'''Период твореня''' |1926—1960 |- |'''Жанри''' |образованє, просвита, литература |- |'''Поховани''' |у Коцур |- |'''Припознаня''' |Октоберска награда општини Вербас |} '''Янко Фейса''' (*13. авґуст 1904—†3. октобер 1983) учитель, [[поета]], активист у ''Руским народним просвитним дружтве''. == Биоґрафия == Янко Фейса ше народзел у [[Коцур]]е 13. авґуста 1904. року. Дзецинство препровадзел у родним месце, дзе закончел шейсц класи основней школи. До ґимназиї ходзел у Заґребе, Вараждинє и Илоку, а учительску школу закончел у Крижевцох 1921-1925. року. Як просвитни роботнїк робел у Коцуре (1926-1936 и 1938-1944) и [[Савине Село|Торжи]] (нєшка Савиним Селу, 1936-1938) а перших рокох по законченю Другей шветовей войни бул поставени за просвитного референта Команди места (1944-1945) у [[Вербас|Вербаше]], после чого є премесцени до вербаскей ґимназиї, дзе викладал математику у нїзших класох. Од 1951. по 1960. рок Янко Фейса робел у Основней школи ''Светозар Маркович'' у Вербаше, после чого прешол на роботу у Коцуре, алє пошвидко пошол до пензиї. Єден час жил у Новим Садзе. Остаток живота Янко Фейса препровадзел у Коцуре дзе и умар 3. октобра 1983. року и там є поховани. Бул оженєти зоз Єлену Дворжак (1905-1977), зоз котру мал двойо дзеци: Янка и Владимира. == Литературна творчосц == Зоз литературу ше Янко Фейса почал занїмац ище як школяр учительскей школи у Крижевцох. Його перши литературни роботи ше зявели на горватским язику а, починаюци од 1925. року, вон почал обявйовац и на своїм мацеринским [[Руски язик|руским язику]]. Перша писня ''Розшейме ше, браца'' му обявена у ''Руским календаре за 1925. рок.''<ref>Янко Фейса: [https://zavod.rs/wp-content/uploads/2021/07/Ruski-kalendar-1925_compressed.pdf Розшейме ше браца...], Руски календар за 1925. рок, РНПД, Сримски Карловци, 1924., бок 23.</ref> Место Янка Фейси у рускей литератури то период медзи двома войнами прето же вон теди написал свойо найудатнєйши твори. Ритем Фейсових писньох, и гевтих писаних за дзеци и гевтих хтори подрозумюю зложену перспективу швета, витворює ше з намаганьом же би ше дошлїдно почитовала метрична схема стиха, найчастейше то шейсц або осем складови стих, прецо вони подзековни за презентованє на способ декламованя. Янко Фейса бул перши [[писатель]] при [[Руснаци у Сербиї|Руснацох]] хтори написал окремну кнїжку стихох за дзеци (''Пупче'', писнї за дзеци, 1929; знова друкована 1999).<ref>Янко Фейса: [https://issuu.com/rusnak/docs/pupce ПУПЧЕ (Пипинє)], Писнї за дзеци, Руске Народне Просвитне Дружтво, Руски Керестур, 1929. </ref> У тим зборнїку обявел свойо 14 писнї и 20 прешпиви зоз сербского и українского язика. Медзи нїма и писнї Йована Йовановича Змая и Десанки Максимович. Янко Фейса обявел и драму за дзеци ''Мижов сон'' (1938), алє остал преважно поета. И то – народни поета, як го наволал професор [[Гавриїл Г. Надь]], бо бул просвититель кед слово о нашим народзе, алє и ширше. Векшина Фейсовей поезиї по характеру традицийна, полна патосу и сентименталносци, як и темох любови ґу отечестве и приятельства медзи [[Нация|нациями]] и [[Народ|народами]]. У року своєй шмерци Янко Фейса обявел кратку автобиоґрафию у часопису ''[[Шветлосц (часопис)|Шветлосц]]'' (1983). Кулминацию у своєй поетскей творчосци Янко Фейса дожил аж после Другей шветовей войни, Заступени є у шицких наших антолоґийох поезиї, а обявени му и окремни збирки: ''Желєни лїсточка'', писнї за дзеци, 1964, ''Клаше сущаце'' 1970, и постгумно ''Заренка щирого серденка,'' писнї и сценска сличка за дзеци, 1995. Бул єден з найвреднєйших активистох [[Руске народне просвитне дружтво|Руского народного просвитного дружтва]] на будзеню националней свидомосци Руснацох скоро од початку його иснованя та по 1941. рок, кед воно престало з роботу. Янко Фейса достал Октоберску награду Општини Вербас 1967. року за длугорочну плодну роботу на полю дзецинскей поезиї. Янко Фейса нє писал тексти за [[Композиция|компонован]]<nowiki/>є, алє його писнї углавним строго римовани и як таки послужели нашим [[Композитор|композитором]] як инспирация и подлога за музичне оформенє. На його стихи [[Подзелєнє музики|музику]] перши компоновал наш познати етномузиколоґ и композитор о. [[Онуфрий Тимко]] ище у чаше медзи двома шветовима войнами. На Фестивалу култури ''Червена ружа'' були виведзени [[Композиция|композициї]] компоновани на тоти його писнї. === ТЕКСТИ ПИСНЬОХ === {| class="wikitable" |+ ! colspan="3" |У народним духу |- |'''Рок''' |'''Наслов писнї''' |'''Автор музики''' |- |1971. |[https://www.youtube.com/watch?v=luJDpdOClfo Заграйце, гудаци] |Онуфрий Тимко |- |1985. |Задуй, витре |Михал Лїкар |- |1990. |Нє нагинай ти ше, дзивче |Юрай Судї |- |2005. |[https://www.youtube.com/watch?v=XSp2j0wvvUg&list=RDXSp2j0wvvUg&start_radio=1 Кед би моя писня] |Наташа Надь-Фейди |- ! colspan="3" |У забавним духу |- |1969. |[https://www.youtube.com/watch?v=VR3txV9zh30&list=RDVR3txV9zh30&start_radio=1 Блукал я уж велї роки] Дует Борис и Михал Барна [https://www.youtube.com/watch?v=HngdnnhJ2Rk&list=RDHngdnnhJ2Rk&start_radio=1 Блукал я уж велї роки] Оркестер Дома култури Р. Керестур |Онуфрий Тимко |} === ПУПЧЕ === {| class="wikitable" width=380п |+ ! colspan="3" |Дзецински писнї |- |'''Рок''' |'''Наслов писнї''' |'''Автор музики''' |- |1969. |Пшичок и мачичка |Яким Сивч |- |1971. |Качка и квочка |Ириней Тимко |- |1971. |Малючки Владко |Ириней Тимко |- |1972. |Под амрелом |Ириней Тимко |- |1978. |Жима |Онуфрий Тимко |} == Литература == * Янко Рац, Янко Фейса (1904-1983), ''Народни календар 1984'', Руске слово, Н. Сад, б.98-100. * Гавриїл Надь, О Янкови Фейсови, ''Народни календар 1962'', Руске слово, Р. Керестур, б. 124-128. * Янко Рац, Припознаня Янкови Фейсови и Михалови Ковачови, ''Шветлосц'' ч. 1/1967, б 72-73, „Руске слово“ Р. Керестур. * Янко Рац, 45 роки творчосци Янка Фейси – НАРОДНИ ПОЕТА; ''Шветлосц'' ч. 4/1967, б. 304-305, „Руске слово“, Р. Керестур. * Др Юлиян Тамаш, История рускей литератури; Завод за уџбенике и наставна средства, Београд, 1997, б. 627-629. * Юлиян Тамаш, „Поетични статус Янка Фейси“, ''Шветлосц'', XII, ч. 3 (Нови Сад, 1974), б. 236-239; * Юлиян Тамаш, „Поезия Янка Фейси“, ''Шветлосц'', XVIII, ч. 1, (Нови Сад, 1980), б. 7-13. * Янко Фейса (14 писнї), Антолоґия поезиї бачванско-сримских руских писательох, НВП Руске слово, Руски Керестур 1963, б. 107 * Микола М. Цап, 100-рочнїца од народзеня Янка Фейси, ''Studia Ruthenica'' чис. 9 (22), 2004., б. 239 * Aleksandr D. Dulichenko, Feisa, Ianko / Fejsa, Janko, P. R. Magocsi  and Ivan Pop: Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto, 2005, <nowiki>ISBN 0-8020-3556-3</nowiki>, p. 121. == Вонкашнї вязи == * [https://nar.org.rs/rue/%d1%8f%d0%bd%d0%ba%d0%be-%d1%84%d0%b5%d0%b9%d1%81%d0%b0/ Янко Фейса, биоґрафия], Новинарска Асоцияция Руснацох * [https://zavod.rs/wp-content/uploads/2019/04/CERVENA-RUZA-II-WEB.pdf Янко Фейса (биоґрафия и список композицийох на його тексти)], ''Червена ружа 1962-2011'', Том II, Завод за културу войводянских Руснацох, Нови Сад, 2014., б. 542. * [https://rusin8.webnode.ru/o-pisatjeljakh/z-dolnoj-zjemli/fejsa-yanko/ Фейса Янко] Русинська Веб-книга сайт о литературѣ и языку, ''Webnode,'' 2013. * [https://rusin8.webnode.ru/news/moya-drazhka-moya-dorozhka/ Моя дражка – Моя дорожка], Vjenčić Венчик Віночок №63 (4/2012) * [https://rusin8.webnode.ru/news/o-lyudze-o-lyude/ О, людзе – О, люде], Vjenčić Венчик Віночок №63 (4/2012 == Референци == <references /> {{DEFAULTSORT: Фейса, Янко }} [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Коцурци]] [[Катеґория:Учителє]] [[Катеґория:Поета]] [[Катеґория:Активист РНПД]] [[Катеґория:Писателє за дзеци]] [[Катеґория:13. авґуст]] [[Катеґория:Народзени 1904]] [[Катеґория:3. октобер]] [[Катеґория:Умарли 1983]] mfemrojd5rzk8jebsyknr3ojnqumxh9 0 793 19669 18778 2026-07-01T09:44:49Z Olirk55 19 19669 wikitext text/x-wiki {| class="wikitable" align=right width=300px |+ ! colspan="2" |<big>Микола Преґун</big> |- | colspan="2" |(портрет) |- |'''Назвиско''' |Пепси |- |'''Народзени''' |29. авґуста 1946. |- |'''Умар''' |28. януара 1999. |- |'''Державянство''' |югославянске |- |'''Язик творох''' |руски |- |'''Школа''' |Штредня машинска школа |- |'''Период твореня''' |1965—1998. |- |'''Жанри''' |ґлумец-аматер, режия, орґанизация ТВ програми |- |'''Поховани''' |у Коцуре |}'''Микола Преґун''' (*29. авґуст 1946—†[[28. януар]] 1999), драмски аматер, ґлумец, [[Редитель|режисер]], орґанизатор програми на ТВ Нови Сад. == Биоґрафия == Микола Преґун народзени 29. авґуста 1946. року у [[Коцур|Коцуре]]. [[Оцец]] Янко и [[мац]] Паулина народзена Бесерминї. Микола мал двох старших братох, Мирослава и Иринея. Микола основну школу закончел у родимим валалє а потим штредню машинску школу. По законченю штреднєй машинскей школи перши роки препровадзел у роботи у фаху. У новембре 1975 року, петнац [[Дзень|днї]] пред тим як почало емитованє ТВ програми у новим студию у Новим Садзе, Микола Преґун Пепси почал робиц у Телевизиї. У [[Радио-телевизия Войводини|ТВ Нови Сад]] Микола препровадзел полни 12 роки на роботох орґанизатора програми хтору рихтала Редакция ТВ Нови Сад на [[Руски язик|руским язику]]. Тоту роботу охабел у юнию 1987. року кед ше пошвецел приватней роботи, кратши час у Макарскей у [[Горватска|Горватскей]], а потим у Коцуре. Микола Преґун бул у малженстве зоз Марию родз.Скубан и мали два дзивки, Надежду и Николету. == Активносц у култури == Микола Преґун запаметани медзи приятелями як комуникативна и вше розположена особа хтора у каждей хвильки зна направиц добру атмосферу за роботу, пофрантовац, а хтора свою роботу кончела наисце професионално. Микола Преґун охабел окремни шлїд у драмским аматеризме Коцура як ґлумец и як режисер. Його схопносц же би скоро до перфекциї креировал гуморстични улоги у театралних представох у Коцуре, и нєшка ше памета. Перши театрални фалат у хторим ґлумел Микола Преґун бул Молиєров ''Уображени хоротнїк'' (1972). [[Ансамбл]] Дома култури з Коцура пошол з тим фалатом и на републичну смотру театрох ''Вечари братства'' у Призрену.<ref>Дюра Латяк, ''50 роки Драмского меморияла Петра Ризнича Дядї'', Завод за културу войводянских Руснацох, НВУ Руске слово и Дом култури Руски Керестур, Нови Сад, 2018, бок 55.</ref> Наступал и у гумористичних прилогох на телевизиї. Микола здобул реноме доброго ґлумца у франтовлївих театралних фалатох и улогох на ТВ та му то постал бренд так же ше Микола Преґун Пепси зявйовал як гумориста и на [[Фестивал рускей култури Червена ружа|фестивалу култури Червена ружа]], у радийских емисийох ''На габох музики и гумору'' як и на Коцурскей жатви. Микола Преґун умар [[28. януар|28. януара]] 1999. року у Коцуре. Поховани є на Руским [[Теметов|теметове]] у Коцуре. Микола Преґун режирал тоти театрални фалати: Йован Буковчан, ''Шилька за двох'', 1984. Дьордє Фишер, ''Ноц за Марию'', 1985. Ґордан Михич, ''Жовта'', 1993. == Литература == * Дюра Латяк, ''50 роки Драмского меморияла [[Петро Ризнич Дядя|Петра Ризнича Дядї]]''[[Петро Ризнич Дядя|,]] Завод за културу войводянских [[Руснаци у Сербиї|Руснацох]], НВУ Руске слово и [[Дом култури Руски Керестур|Дом култури Руски Керестур,]] Нови Сад, 2018, бок 67. * Ґрупа авторох, „Управяцки и роботни орґани фестивалаˮ, 30 Червни ружи, НИУ Руске слово, Нови Сад, 1991, бок 141. == Вонкашнї вязи == * Slave Santa prikazuje: [https://www.youtube.com/watch?v=IrkT6QBX13Y Život na valalje, Kocur 1983], Po uljicoh Kocura, Mikola Pregun ''Pepsi''], Славе Шанта, Ютюб, октобер 6, 2021 * [https://www.youtube.com/watch?v=bBzwqrFoiyw Гумор з Руского Керестура] - ґлумци АРТ Дядя, Маковчань, Ютюб, януар 1, 2016. * [https://www.youtube.com/watch?v=l3io_ylQOaI&t=469s ZABIVAČKI ŠVINJOH - Običaji z tradiciji Rusnacoh u Vojvodini] - 1. časc, Маковчань, Ютюб, децембер 11, 2009. * [https://www.youtube.com/watch?v=dcep4H_hJmg&t=12s ZABIVAČKI ŠVINJOH - Običaji z tradiciji Rusnacoh u Vojvodini] - 2. časc, Маковчань, Ютюб, децембер 11, 2009. * [https://www.youtube.com/watch?v=JPchZFcJHX0 ZABIVAČKI ŠVINJOH - Običaji z tradiciji Rusnacoh u Vojvodini] - 3. časc, Маковчань, Ютюб, децембер 12, 2009. == Референци == <references /> {{DEFAULTSORT: Преґун , Микола }} [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Коцурци]] [[Катеґория:Ґлумци аматере]] [[Катеґория:Режисере]] [[Катеґория:29. авґуст]] [[Катеґория:Народзени 1946]] [[Катеґория:28. януар]] [[Катеґория:Умарли 1999]] nqruy41gax8air1hoyh9nil5ojczuzk 0 1274 19652 18357 2026-06-30T19:22:06Z Keresturec 18 19652 wikitext text/x-wiki Давно то було кед ше зоз Айфеловей турнї у [[Париз|Паризу]] 1921. року оглашела перша радио-станїца у Европи. На Балкану то було 15. мая1926. року кед ше у етру зявел глас Радио Заґреба. Истого року "шкатула хтора приповеда и шпива" постала позната и у нашим народзе. Перше то було у Руским Керестуре а нєодлуга и у Петровцох. Число радио-приємїкох у руских обисцох вочи Другей шветовей войни було уж коло 300. Так лєм даскельо роки после пренаходку и практичней примени того медия (перша радио-станїца основана у Питсбурґу у ЗАД 1920. року) радио, як перши медий зоз хторим чловек звлада простор и час, сцигнул и ґу Руснацом алє же би ше озвал на руским язику требало чекац полни 23 роки. == Радио медзи Руснацами Югославиї == Перши радио-приємнїк мал [[Микола Павлович Пански|Микола Павлович]], власнїк Паньскей карчми у [[Руски Керестур|Руским Керестуре]].<ref>[https://zavod.rs/wp-content/uploads/2020/03/CHislo_69.pdf Руски новини], число 69, 3. април 1926. року, б. 3.</ref> Першу музичну емисию у хторей емитовани руски народни и компоновани писнї емитовал Радио Беоґрад 8. априла 1940. року. Найзаслужнєйши за тото пионирске подняце бул о. [[Онуфрий Тимко]] хтори пририхтал клавирску партитуру а за [[Тамбурашска традиция при Руснацох у Войводини|тамбурови]] [[оркестер]] аранжмани розписал А. Араницки. Руска явносц жадала вельо вецей таки емисиї, та и бешедни. Медзитим, тоти жаданя витворени аж 29. новембра 1949. року кед Радио Нови Сад почал емитовац програму на пейцох ровноправних язикох народох и народносцох [[Войводина|Войводини]], та зоз тим и на руским. Одлуку о снованю РНС принєсол Главни одбор Народней скупштини АП Войводини 31. марца 1949. року. Слова ''Ту Радио Нови Сад''... Руснаци чули на своїм мацеринским язику уж першого дня емитованя радио програми РНС. Спомнути историйни слова вигварела спикерка Леона Венчельовски Царич, шпивал дюрдьовски [[хор]] зоз хторим дириґовал учитель Яким Олеяр а перши [[Солиста|солисти]] були Амала Уйфалушова и Любка Хомова. Перши редактор Рускей редакциї бул Дюра Сопка хтори бул и єдини новинар у Редакциї. Уж теди емитовани кажди дзень ранши висти, три раз на тидзень народна музика, двараз радио-хронїка и раз на тидзень пионирска емисию. Зоз звекшаньом числа новинарох емитую ше и тижньово емисиї: за валал, зоз култури, з обласци народней технїки и за младеж. Так то було до 1. октобра 1955. року кед, "пре технїчни, орґанизацийни, материялни и финансийни почежкосци" утаргнута бешедна програма на руским язику, гоч у тот час тирвала лєм два годзини тижньово. Правдива причина такей одлуки и нєшка нє утвердзена, алє є принєшена "од горе", як цо ше приношело шицко у тедишнєй комунистичней Югославиї. Шлїдуюци єденац роки емитована лєм двараз-трираз тижньово руска народна музика. == "Глухи часи" руского радия (1955-1966) == Рок после утаргованя бешедней програми на руским язику утаргнута и бешедна програма на теди сербскогорватским язику. Явносц у Войводини нє була пририхтана на таку дїю у чаше кед, як ше то фиґуративно гуторело, квитло братство и єдинство и национална ровноправносц. Шицки тоти редукованя правох на информованє прешли, якош, у цихосци, нє було теди артикуловане даяке ясне реаґованє у ширшим народним фронту на шицко тото. Руснаци и далєй жадали мац свою радио програму алє нє мали у своїх шорох орґанизовани даяки охранєбни механїзми. Дзепоєдни свидомши особи у тедишнїм чаше нє остали цихо. Медзи першима ше озвал [[Микола Скубан]] з козерию под насловом Шейсц роки Радио Нового Саду обявену 2. децембра 1955. року у новинох Руске слово. Першу вимогу тедишнїм власцом, Покраїнскому одбору ССРНЮ, подписую руководителє КПД Русинох Максим Горки зоз Нового Саду Симеон Сакач, предсидатель и [[Михайло Ковач]], секретар. Було то 19. януара 1958. року. У молби Сакач и Ковач здогадую ПО ССРНЮ же тото Дружтво у мено своїх членох и других Руснацох з Нового Саду и нукашньосци писало Радио-станїци ище 1955. року же би ше ознова давали емисиї на руским язику и же ше по нєшка на тим нїч нє зробело, а анї емисиї нє врацени. Вони у мено членох Дружтва и шицких Руснацох у АПВ ознова модля же би ше витворело право хторе маю и шицки други [[Нация|национални]] меншини у АПВ. Зоз того писма-молби дознаваме же процес нєзадовольства заш лєм мал свой нєпреривни цек. Спочатку то було осторожно, зоз особним контактом поєдинцох, а познєйше ше зоз писаним словом указує на нєприлаплїви третман нашей националней заєднїци на шицких уровньох, а у контексту цалосци, и на планє информативней дїялносци. Концентрация нових дружтвених моцох окончена у рамикох новосадского интелектуалного кругу хтори мал и нєпостредних учаснїкох и потримовку зоз шицких штредкох у хторих жию Руснаци. Понеже у Стредньорочним плану розвою Радио Нового Саду, хтори принєшени 1964. року, нєт прешвечлївого становиска о врацню бешедних емисийох на руским язику до програми Радия (бешедна програма на сербским язику врацена 1960. року), спомнута ґрупа интелектуалцох и културних дїячох зоз Нового Саду и Беоґраду: Дюра Грубеня, Симеон Сакач, [[Микола М. Кочиш|Микола Кочиш]], Янко Сабадош, Дюра Сопка и [[Мирослав Стрибер]], у писме-представки Ришованє актуалних дружтвено политичних проблемох Русинох у АПВ, хторе доручели ПК СКС за Войводину, вимагаю уводзенє емисийох на руским язику на Радио станїци Нови Сад. Було то 22. октобра 1965. року. Окрем врацаня емисийох, указує ше и на проблем утаргованя оддзелєньох и школох зоз руским наставним язиком, на проблем розвою руского литературного язика и вимага ше же би ознова виходзел часопис за културу и дружтвену проблематику Шветлосц хтори утаргнути 1954. року. == Нови початок - нови гроженя == Уж шлїдуюцого, 1966. року, Радио Нови Сад принєсол пейцрочни план розвою у хторим ше ревалоризую идеї о Радио Новим Садзе як радио-дифузней установи хтора пририхтує и емтиує програму на сербскогорватским, мадярским, словацким, румунским и руским язику. Так почало нове "народзенє" програми на руским язику и єй редакциї. Було то 22. октобра 1966. року. Тот нови живот програми и редакциї почали Симеон Сакач, помоцнїк главного и одвичательного редактора,<ref>У ориґиналним тексту обявеним у Руским календаре 2002, хтори бул жридло за тоту статю, написане же Симеон Сакач бул меновани за главного и одвичательного редактора цо нє точни податок, Симеон Сакач постал помоцнїк главного и одвичательного редактора. Теди за цали Радио зоз пейцома редакциями бул єден главни и одвичательни редактор. Опатриц жридло Ґрупа авторох, „Роки цихосциˮ, [https://nar.org.rs/wp-content/uploads/2019/10/%D0%93%D0%9B%D0%90%D0%A1%D0%98-%D0%98-%D0%A7%D0%90%D0%A1%D0%98_compressed_compressed.pdf Гласи и часи, 70 роки Рускей редакциї Радио Нового Саду[], Новинарска асоцияция Руснацох - НАР, Нови Сад 2019, б. 23.</ref> и редакторе Михайло Ковач, [[Мирон Жирош]], [[Штефан Чакан]] и [[Мария Горняк Пушкаш|Мария Горняк-Пушкаш]]. Спикере були Гелена Жирошова и [[Иван Ковач]], а дактилоґраф и секретарка редакциї Ирина Вадаски. Окрем трох тижньово-информативних емисийох - Културней панорами, Емисиї за валал и Емисиї за дзеци, кажди дзень емитовани информативно-политични емисиї и предполадньово и вечарши висти. Цала програма на руским язику, вєдно з [[Подзелєнє музики|музику]], тирвала коло єдней годзини дньово. Обновйованє бешедней програми нє значело и занавше затримованє тей позициї. Уж 1972. и 1973. року почало знєважованє здобутих правох. Тото ясно видно з тих словох у Нарису Штредньорочного плана розвою Радио-телевизиї Нови Сад: Условиє преширеня (слово о програми на руским язику) то оспособйованє нового штредньогабового давача [[Вербас]]-[[Кула]] и законченє вибудови студийного простору у Радио Новим Садзе. Таке становиско у спомнутим Нарису значело розвой програми на руским язику прейґ давачох локалних радио-станїцох хтори би нє покривали пордуча дзе жию Руснаци. Зоз таким становиском Редакция ше нє зложела и виражовала свойо нєскладанє у явней розправи о Плану при покраїнских орґнох и при руководству РНС. У тот час (1972. року) програма на руским язику прейґ централного стредньогабового давача (236.6 м) емитована стреднє 70 минути дньово. Предкладаня винєшени у цитату зоз Нарису стредньорочного плана положени на папер без знаня Редакциї. Стан нєизвесносци тирвал до марца 1973. року кед у билтену ПК ССРН Войводини овявене заключенє єй Предсидательства и Вивершного одбору у хторим ше визначує: ::''Програмна шема емисийох на стредньогабовей лужини 236,6 у сущних одреднїцох треба же би остала иста и же би ше значнєйше нє меняла анї у поглядзе длужини тирваня програмох на дзепоєдних язикох анї у поглядзе часового розпорядку емисийох.'' Нїч инше Редакция програми на руским язику анї нє вимагала, а же би исуюци стан затримала, мушела ше одрекнуц сцойого главного и одвичательного редактора Симеона Сакача, мушела прецерпиц числени критики на маратонских партийних и схадзкох Програмного одбору РНС. Ґу тому, у ери после 21. схадзки Предсидательства СКЮ, Писма предсидателя Тита и Вивершного бироа Предсидательства СКЮ и Заключеньох 52. и 56. схадзки ПК СКВ було баз привитоване и жадане пренаходзнє либерализма, национализма и антисоциялистичного и антисамоуправного справованя у каждим штредку, та так и у РНС. Шицки тоти изми було пробоване приписац и рускей Редакциї, та аж и тото же ше "найменшей редакциї - найвецей дава". А теди у рускей редакциї робели лєм осем креативни особи хтори слухательству понукали обєктивносц и правдивосц у своїх порукох, осучашнююци способ їх презентованя. Вона перша у РНС уводзи живе водзенє раншей програми, збогацуюци ю зоз актуалнима сервиснима змистами. За тото иновированє програми Гаврїл Колєсар достал теди окремне припознанє. То и час кед ше у програми пренаходза шлїди укрїнизациї, та програма и єй творителє центер уваги числених схадзкох ОО СК у руских институцийох и местох. == Радио за народ - народни радио == [[Файл:RedakcijaRNS1974 a.jpg|алт=Руска редакция РНС 1974. року|мини|520x520п|Руска редакция РНС 1974/75. року. Перши шор: Ирина Надь, Славица Ходак, Мария Ковач, Мария Моснак, Штефан Гудак, Иринка Вадаски, Ирина Натюк, Михайло РамачДруги шор: Владимир Гаргаї, Ґабор Колєсар, Микола Корпаш, Мария Г. Пушкаш, Владимир Ґаднянски, Владислав Югас]] После тих подїйох Редакция хтора уж у своїм состве мала редакторох Владимира Ґаднянскя, [[Михайло Рамач (новинар)|Михайла Рамача]], Штефана Гудака и Гавриїла Колєсара, та нових спикерох [[Мария Моснак|Марию Вадаски]], [[Микола Корпаш|Миколу Корпаша]], Меланию Колбас и Владимира Гаргая, лектора [[Юлиян Рамач|Юлияна Рамача]] и дактилоґрафкиню Єлену Панкович, достава и нового главного и одвичательного редактора [[Владислав Югас|Владислава Югаса]]. При концу 1973. року, починаюци од 28. новембра, приходзи до значнєйшого преширеня програми зоз звекшаньом тирваня иснуюцих и уводзеньом нових емисийох. Теди почало емитованє Актуалносци, Нащивели зме..., За дом и фамелию, Красне слово и музика, На габох музики и гумору, Емисиї за иножемство, Стретнуца всоботу, и два младежски емисиї Одгуки з ровнїни. Програма тирвала 115 минути дньово и мала штири дньово информативно-политични и єденац тижньово емисиї зоз културно-забавнима и образовнима змистами хтори ше емитовали на ултракратких габох, перше на фреквенциї 100 MHz, а потим на 97,2 MHz. [[Файл:Radijska redakcija 2.jpg|алт=Руска редакция |мини|499x499п|Руска редакция 1974. рок Остатнї шор: Микола Корпаш, Ириней Тимко, Гавриїл Колєсар, нєпознати, Мирон Жирош и Владимир Гаргаї. Перши шор: Микола Дюранїн, Мелания Колбас,  Михал Ковач, Мария Моснак, Славица Ходак, Иринка Вадаски. Куча: Владислав Югас, Мария Г. Пушкаш и  Михайло Рамач.]] Таке преширенє програми приведло и до кадрового моцнєня Редакциї, та у тим периодзе до 1980. року прияти 25 нови особи. Були то новинаре: Микола Дюранїн, Михайло Биндас, Агнета Бучко, [[Амалия Хромиш]], Мария Ковач, Мария Сеґеди, Владимир Кирда, Мирон Роман, Ярослав Сабол, [[Нада Сабол|Нада Виславски]], Михайло Роман, Владимир Рац, Єлена Качмарчик, Велимир Паплацко, Мирослав Кевежди, Евґен Кулеба, Ирина Колошняї, Ана Шанта, Мария Бучко и Янко Хома; лекторе: Ирина Натюк и Наталия Рамач, секретар Редакциї Леона Чижек; дактилоґраф Мелания Гарди и Мелания Винаї. У Музичней редакциї РНС теди уж робели [[Ириней Тимко]] и Мария Бабич, а познєйше [[Дюра Дудаш (музични редактор)|Дюра Дудаш,]] Агнета Тимко, Мирослав Пап, Олена Пушкаш, Татяна Колєсар-Ґвоїч и Дюра Будински. Музични продуцент бул [[Владимир Колбас]]. До такого, релативно велького звекшаня занятих, приходзи и пре обовязки Редакциї у пририхтованю телевизийней програми хора почала 26. новембра 1975. року. Заєднїцка редакция исновала до осамостоєня ТВ Нови Сад 1. априла 1980. року. Так почал период полни полєту, змагательного духу, виглєдованя можлївосцох на обидвох медийох, осучасньованя програми, уключованя до нєй локалних радио-станїцох, числених вонкашнїх сотруднїкох, период траценя анонимносци Редакциї; творел ше, як ше теди знало повесц, "радио за народ-народни радио". То час кед програма на руским язику РТ НС и єй креаторе доставаю найвисши дружтвени припознаня. Так Емисия за валал, редактора [[Мирон Жирош|Мирона Жироша]], достава найвекше припознанє на Фестивалу югославянского радия у охридзе 1976. року, а вон и першу награду за найлєпши новинарски прилог. Истого року орґнизує ше даскельо явни емисиї, медзи хторима вшелїяк найафирмованша була Колонистични вечар у [[Коцур|Коцуре]]. У програми участвовали три редакциї РНС: сербскогорватска, мадярска и руска и Радио Сараєво, як и числени естрадни уметнїки. Главни орґанизатор и реализатор тей емисиї була Редакция програми на руским язику РНС. Микрофони новинарх вше вецей присутни на цалим просторе тедишнєй Югославиї, а часто и у иножемстве. Окреме остали запаметани явни емисиї по наших местох як цо то Репик з наших польох, гумористично-забавна емисия редактора Штефана Гудака, хтору провадзели велї округли столи пошвецени проблематики местох у хторих су знїмани. Ґу тому, Руска редакция участвує у пририхтованьох програмох других югослаянских радио-станїцох, окреме у емисисйох за наших роботнїкох на дочасовей роботи у иножемстве. Єдна з таких реализована зоз Радио Лиєжу (Белґия, 1979. року), под час госцованя ансамбла [[Дом култури Руски Керестур|Дома култури з Руского Керестура]] у жемох Бенелукса. То период кед почали и директни преношеня велїх подїйох, а окреме Фестивала култури ''Червена ружа''. Програма ознова преширена 1987. року кед є всоботу и внєдзелю такповесц цалодньова а през тидзень емитовани три годзини кажди дзень. Тоти преширня и завидни уровень програми були би нєможлїви без адекватних давачох и вкупней технїчней опременосци РНС, солидней музичней продукциї и радио-драмскей програми. Дзепоєдни зоз нових емнисийох мушели буц и диктовало их тедишнє дружтвене ушоренє, алє ше попри нїх, як цо то Марксизем и самоуправна пракса, Политични форум, и Оно и ДСЗ, достали и емисиї типа Стретнуца на дзешец, Сервис 97, и Радио ЗОН, хтори ше емитовало всоботу и у своїх змистох мали контакт-програму, сервисни информациї, забавну, озбильну и народну музику. Була ту и емисия Давно, давно то було хтора презентовала културно-историйну прешлосц Руснацох, та зоз звекшану минутажу, уж од скорей популарна емисия На габох музики и гумору, як и Винчованки и поздрави и Спортски журнал. То час кед Редакция и найчисленша, а штирогодзинову програму дньово пририхтовали и реализовали: главни и одвичательни редакторе Мирон Роман (до октобра 1990. року), [[Владимир Паланчанин]] (до октобра 2000. року) и Велимир Паплацко, як и потераз нєспомнути новинаре Татяна Беук, Мария Тот, Славица Тамаш, Мартица Папуґа, Вира Дян, Владимир Римар, Дюра Дудаш, Наталия Шанта, Златица Няради и Славко Рускаї. Дактилоґрафки були и Весна Папуґа и Гелена Бабич. Нєт сумнїву же теди єдно з найвекших подняцох радио-програми на руским язику було орґанизованє Фестивала новей рускей народней шпиванки Ружова заградка цо, од 1990. року, збогацело фонотеку РНС з даскельо стотки новима композициями. 2 То и роки кед радио медзи першима медиями уводзи и релиґийни змисти, стаємни рубрики з обласци историї Грекокатолїцкей церкви, теолоґиї и кратки толкованя Євангелиї, а на вельки швета директни преношеня Святочних Богослуженьох зоз наших церквох. Тоти змисти наишли на привит при слухачох, алє и на неґативни реакциї (як, наприклад, статя Гавриїла Колєсара под насловом Давна емисия - нове облєчиво).<ref>У ориґиналним тексту обявеним у Руским календаре 2002 автор твердзи же "радио медзи першима медиями уводзи и релиґийни змисти, стаємни рубрики з обласци историї Грекокатолїцкей церкви, теолоґиї и кратки толкованя Євангелиї (...). Тоти змисти наишли на привит при слухачох, алє и на неґативни реакциї (як, наприклад, статя Гавриїла Колєсара под насловом Давна емисия - нове облєчиво) ". На линку у Вонкашнїх вязох мож видзиц спомнуту статю Г. Колєсара, у нєй нєт нїяки неґативни конотациї яки автор пробує инсинуовац, напроцив, Колєсар указує же место розфаластованосци тих релиґийних змистох до вецей емисийох треба ше вибориц за єдну емисию релиґийного змисту яки програми на других язикох РНС у тедишнї час уж мали.</ref> Проблеми почали ознова кулминовац уж зоз приходом народу Косова до Нового Саду 9. юлия 1988. року. У тей ери популизма зоз числених митинґох информовали и новинаре Рускей редакциї, як и о змени такволаного автономашского руководства Войводини. Ушлїдзела идейно-политчна диференцияцию у СК и утвердзованє морално-политичней одвичательносци у хторей пробоване приписац найвекшу вину за нєпрофеионалносц новинаром Рускей редакциї. Од тедишнїх пейц редакцийох РНС, лєм руска редакция мал комплетну документацию обявеного материялу, цо онєможлївело виреканє карох. Свойо прави людски вредносци репортере Рускей редакциї указали у чаше вуковарских стрхотох и насилного висельованя Руснацох и Українцох зоз Петровцох, [[Миклошевци|Миклошевцох]] и Вуковару. Спроцивююци ше каждей войни, та и тей 1991. року, вони були шведкове страданя и злодїйствох над нашим народом, пробуюци го зопрец нє лєм зоз численима документарнима репортажами и коментарами, алє и з директним конфронтованьом з актерами злодїйствох. Тото цо нє мож було чуц на другихпрограмох державней РТС, чуло ше на програми РНС на руским язику: од числених звитох зоз протестних сходох тедишнєй опозициї, до емитованя музики забранєних кантавторох Арсена Дедича и Дьордя Балашевича, або нашей националней святочней писнї Браца Русини. Пре шицко тото мож повесц же у програми на руским язику демократични пременки пришли вельо скорей як 5. октобра 2000. року. Гоч, нє мож заобисц и факт же преходзели и змисти зоз хторима ше нєт цо хвалїц, алє у поровнаню зоз спомнутима, вони скоро занєдзбуюци. О пременки власци 5. октобра 2000. року у термину емитованя рускей програми тоту значну вистку обявели и колеґове зоз сербскей и словацкей редакциї. Представителє українскей и ромскей редакциї тото понукнуце одбили, а румунска редакция нє знала за таку можлївосц. Була то єдна файта коруни информативней дїялносци Рускей редакциї за период од 1966. по 2000. рок. == Литература == * Михайло Биндас: Руснаци Югославиї и радио, ''Руски календар 2002'', НВУ Руске слово, Нови Сад, 2001, бок 76. * Мирон Жирош, ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 402. == Вонкашнї вязи == * Гавриїл Колєсар, [http://ruskatube.x10host.com/dokumenti.htm#davnaemisija Давна емисия-нове облєчиво], новини ''Руске слово'', ч. 32, 6. авґуст 1993. року. == Референци == <references /> [[Катеґория:Дружтво]] bx5iwehluwyl9sot3buj9yo2mhzgn3s 19654 19652 2026-06-30T19:53:48Z Olirk55 19 Означени викивязи 19654 wikitext text/x-wiki Давно то було кед ше зоз Айфеловей турнї у [[Париз|Паризу]] 1921. року оглашела перша радио-станїца у Европи. На Балкану то було 15. мая1926. року кед ше у етру зявел глас Радио Заґреба. Истого року „шкатула хтора приповеда и шпива" постала позната и у нашим руским [[Народ|народзе]]. Перше то було у [[Руски Керестур|Руским Керестуре]] а нєодлуга и у [[Петровци|Петровцох]]. Число радио-приємїкох у руских обисцох вочи Другей шветовей войни було уж коло 300. Так лєм даскельо роки после пренаходку и практичней примени того медия (перша радио-станїца основана у Питсбурґу у ЗАД 1920. року) радио, як перши медий зоз хторим чловек звлада простор и час, сцигнул и ґу Руснацом алє же би ше озвал на [[Руски язик|руским язику]] требало чекац полни 23 роки. == Радио медзи Руснацами Югославиї == Перши радио-приємнїк мал [[Микола Павлович Пански|Микола Павлович]], власнїк Паньскей карчми у [[Руски Керестур|Руским Керестуре]].<ref>[https://zavod.rs/wp-content/uploads/2020/03/CHislo_69.pdf Руски новини], число 69, 3. април 1926. року, б. 3.</ref> Першу музичну емисию у хторей емитовани руски народни и компоновани писнї емитовал Радио Беоґрад [[8. април|8. априла]] 1940. року. Найзаслужнєйши за тото пионирске подняце бул о. [[Онуфрий Тимко]] хтори пририхтал клавирску [[Партитура|партитуру]] а за [[Тамбурашска традиция при Руснацох у Войводини|тамбурови]] [[оркестер]] аранжмани розписал А. Араницки. Руска явносц жадала вельо вецей таки емисиї, та и бешедни. Медзитим, тоти жаданя витворени аж 29. новембра 1949. року кед Радио Нови Сад почал емитовац програму на пейцох ровноправних язикох народох и народносцох [[Войводина|Войводини]], та зоз тим и на руским. Одлуку о снованю РНС принєсол Главни одбор Народней скупштини АП Войводини [[31. марец|31 марца]] 1949. року. Слова ''Ту Радио Нови Сад''... Руснаци чули на своїм мацеринским язику уж першого дня емитованя радио програми РНС. Спомнути историйни слова вигварела спикерка Леона Венчельовски Царич, шпивал дюрдьовски [[хор]] зоз хторим дириґовал учитель Яким Олеяр а перши [[Солиста|солисти]] були Амала Уйфалушова и Любка Хомова. Перши редактор Рускей редакциї бул Дюра Сопка хтори бул и єдини новинар у Редакциї. Уж теди емитовани кажди дзень ранши висти, три раз на тидзень народна музика, двараз радио-хронїка и раз на тидзень пионирска емисию. Зоз звекшаньом числа новинарох емитую ше и тижньово емисиї: за валал, зоз култури, з обласци народней технїки и за младеж. Так то було до 1. октобра 1955. року кед, „пре технїчни, орґанизацийни, материялни и финансийни почежкосци” утаргнута бешедна програма на руским язику, гоч у тот час тирвала лєм два годзини тижньово. Правдива причина такей одлуки и нєшка нє утвердзена, алє є принєшена „од горе", як цо ше приношело шицко у тедишнєй комунистичней Югославиї. Шлїдуюци єденац роки емитована лєм двараз-трираз тижньово руска народна музика. == „Глухи часи” руского радия (1955-1966) == Рок после утаргованя бешедней програми на руским язику утаргнута и бешедна програма на теди сербскогорватским язику. Явносц у [[Войводина|Войводини]] нє була пририхтана на таку дїю у чаше кед, як ше то фиґуративно гуторело, квитло братство и єдинство и национална ровноправносц. Шицки тоти редукованя правох на информованє прешли, якош, у цихосци, нє було теди артикуловане даяке ясне реаґованє у ширшим народним фронту на шицко тото. Руснаци и далєй жадали мац свою радио програму алє нє мали у своїх шорох орґанизовани даяки охранєбни механїзми. Дзепоєдни свидомши особи у тедишнїм чаше нє остали цихо. Медзи першима ше озвал [[Микола Скубан]] з козерию под насловом Шейсц роки Радио Нового Саду обявену 2. децембра 1955. року у новинох Руске слово. Першу вимогу тедишнїм власцом, Покраїнскому одбору ССРНЮ, подписую руководителє КПД Русинох Максим Горки зоз Нового Саду Симеон Сакач, предсидатель и [[Михайло Ковач]], секретар. Було то 19. януара 1958. року. У молби Сакач и Ковач здогадую ПО ССРНЮ же тото Дружтво у мено своїх членох и других Руснацох з Нового Саду и нукашньосци писало Радио-станїци ище 1955. року же би ше ознова давали емисиї на руским язику и же ше по нєшка на тим нїч нє зробело, а анї емисиї нє врацени. Вони у мено членох Дружтва и шицких Руснацох у АПВ ознова модля же би ше витворело право хторе маю и шицки други [[Нация|национални]] меншини у АПВ. Зоз того писма-молби дознаваме же процес нєзадовольства заш лєм мал свой нєпреривни цек. Спочатку то було осторожно, зоз особним контактом поєдинцох, а познєйше ше зоз писаним словом указує на нєприлаплїви третман нашей националней заєднїци на шицких уровньох, а у контексту цалосци, и на планє информативней дїялносци. Концентрация нових дружтвених моцох окончена у рамикох новосадского интелектуалного кругу хтори мал и нєпостредних учаснїкох и потримовку зоз шицких штредкох у хторих жию Руснаци. Понеже у Стредньорочним плану розвою Радио Нового Саду, хтори принєшени 1964. року, нєт прешвечлївого становиска о врацню бешедних емисийох на руским язику до програми Радия (бешедна програма на сербским язику врацена 1960. року), спомнута ґрупа интелектуалцох и културних дїячох зоз Нового Саду и Беоґраду: Дюра Грубеня, Симеон Сакач, [[Микола М. Кочиш|Микола Кочиш]], Янко Сабадош, Дюра Сопка и [[Мирослав Стрибер]], у писме-представки Ришованє актуалних дружтвено политичних проблемох Русинох у АПВ, хторе доручели ПК СКС за Войводину, вимагаю уводзенє емисийох на руским язику на Радио станїци Нови Сад. Було то 22. октобра 1965. року. Окрем врацаня емисийох, указує ше и на проблем утаргованя оддзелєньох и школох зоз руским наставним язиком, на проблем розвою руского литературного язика и вимага ше же би ознова виходзел часопис за културу и дружтвену проблематику Шветлосц хтори утаргнути 1954. року. == Нови початок - нови гроженя == Уж шлїдуюцого, 1966. року, Радио Нови Сад принєсол пейцрочни план розвою у хторим ше ревалоризую идеї о Радио Новим Садзе як радио-дифузней установи хтора пририхтує и емтиує програму на сербскогорватским, мадярским, словацким, румунским и руским язику. Так почало нове "народзенє" програми на руским язику и єй редакциї. Було то 22. октобра 1966. року. Тот нови живот програми и редакциї почали Симеон Сакач, помоцнїк главного и одвичательного редактора,<ref>У ориґиналним тексту обявеним у Руским календаре 2002, хтори бул жридло за тоту статю, написане же Симеон Сакач бул меновани за главного и одвичательного редактора цо нє точни податок, Симеон Сакач постал помоцнїк главного и одвичательного редактора. Теди за цали Радио зоз пейцома редакциями бул єден главни и одвичательни редактор. Опатриц жридло Ґрупа авторох, „Роки цихосциˮ, [https://nar.org.rs/wp-content/uploads/2019/10/%D0%93%D0%9B%D0%90%D0%A1%D0%98-%D0%98-%D0%A7%D0%90%D0%A1%D0%98_compressed_compressed.pdf Гласи и часи, 70 роки Рускей редакциї Радио Нового Саду[], Новинарска асоцияция Руснацох - НАР, Нови Сад 2019, б. 23.</ref> и редакторе Михайло Ковач, [[Мирон Жирош]], [[Штефан Чакан]] и [[Мария Горняк Пушкаш|Мария Горняк-Пушкаш]]. Спикере були Гелена Жирошова и [[Иван Ковач]], а дактилоґраф и секретарка редакциї Ирина Вадаски. Окрем трох тижньово-информативних емисийох - Културней панорами, Емисиї за валал и Емисиї за дзеци, кажди дзень емитовани информативно-политични емисиї и предполадньово и вечарши висти. Цала програма на руским язику, вєдно з [[Подзелєнє музики|музику]], тирвала коло єдней годзини дньово. Обновйованє бешедней програми нє значело и занавше затримованє тей позициї. Уж 1972. и 1973. року почало знєважованє здобутих правох. Тото ясно видно з тих словох у Нарису Штредньорочного плана розвою Радио-телевизиї Нови Сад: Условиє преширеня (слово о програми на руским язику) то оспособйованє нового штредньогабового давача [[Вербас]]-[[Кула]] и законченє вибудови студийного простору у Радио Новим Садзе. Таке становиско у спомнутим Нарису значело розвой програми на руским язику прейґ давачох локалних радио-станїцох хтори би нє покривали пордуча дзе жию Руснаци. Зоз таким становиском Редакция ше нє зложела и виражовала свойо нєскладанє у явней розправи о Плану при покраїнских орґнох и при руководству РНС. У тот час (1972. року) програма на руским язику прейґ централного стредньогабового давача (236.6 м) емитована стреднє 70 минути дньово. Предкладаня винєшени у цитату зоз Нарису стредньорочного плана положени на папер без знаня Редакциї. Стан нєизвесносци тирвал до марца 1973. року кед у билтену ПК ССРН Войводини овявене заключенє єй Предсидательства и Вивершного одбору у хторим ше визначує: ::''Програмна шема емисийох на стредньогабовей лужини 236,6 у сущних одреднїцох треба же би остала иста и же би ше значнєйше нє меняла анї у поглядзе длужини тирваня програмох на дзепоєдних язикох анї у поглядзе часового розпорядку емисийох.'' Нїч инше Редакция програми на руским язику анї нє вимагала, а же би исуюци стан затримала, мушела ше одрекнуц сцойого главного и одвичательного редактора Симеона Сакача, мушела прецерпиц числени критики на маратонских партийних и схадзкох Програмного одбору РНС. Ґу тому, у ери после 21. схадзки Предсидательства СКЮ, Писма предсидателя Тита и Вивершного бироа Предсидательства СКЮ и Заключеньох 52. и 56. схадзки ПК СКВ було баз привитоване и жадане пренаходзнє либерализма, национализма и антисоциялистичного и антисамоуправного справованя у каждим штредку, та так и у РНС. Шицки тоти изми було пробоване приписац и рускей Редакциї, та аж и тото же ше "найменшей редакциї - найвецей дава". А теди у рускей редакциї робели лєм осем креативни особи хтори слухательству понукали обєктивносц и правдивосц у своїх порукох, осучашнююци способ їх презентованя. Вона перша у РНС уводзи живе водзенє раншей програми, збогацуюци ю зоз актуалнима сервиснима змистами. За тото иновированє програми Гаврїл Колєсар достал теди окремне припознанє. То и час кед ше у програми пренаходза шлїди укрїнизациї, та програма и єй творителє центер уваги числених схадзкох ОО СК у руских институцийох и местох. == Радио за народ - народни радио == [[Файл:RedakcijaRNS1974 a.jpg|алт=Руска редакция РНС 1974. року|мини|520x520п|Руска редакция РНС 1974/75. року. Перши шор: Ирина Надь, Славица Ходак, Мария Ковач, Мария Моснак, Штефан Гудак, Иринка Вадаски, Ирина Натюк, Михайло РамачДруги шор: Владимир Гаргаї, Ґабор Колєсар, Микола Корпаш, Мария Г. Пушкаш, Владимир Ґаднянски, Владислав Югас]] После тих подїйох Редакция хтора уж у своїм состве мала редакторох Владимира Ґаднянскя, [[Михайло Рамач (новинар)|Михайла Рамача]], Штефана Гудака и Гавриїла Колєсара, та нових спикерох [[Мария Моснак|Марию Вадаски]], [[Микола Корпаш|Миколу Корпаша]], Меланию Колбас и Владимира Гаргая, лектора [[Юлиян Рамач|Юлияна Рамача]] и дактилоґрафкиню Єлену Панкович, достава и нового главного и одвичательного редактора [[Владислав Югас|Владислава Югаса]]. При концу 1973. року, починаюци од 28. новембра, приходзи до значнєйшого преширеня програми зоз звекшаньом тирваня иснуюцих и уводзеньом нових емисийох. Теди почало емитованє Актуалносци, Нащивели зме..., За дом и фамелию, Красне слово и музика, На габох музики и гумору, Емисиї за иножемство, Стретнуца всоботу, и два младежски емисиї Одгуки з ровнїни. Програма тирвала 115 минути дньово и мала штири дньово информативно-политични и єденац тижньово емисиї зоз културно-забавнима и образовнима змистами хтори ше емитовали на ултракратких габох, перше на фреквенциї 100 MHz, а потим на 97,2 MHz. [[Файл:Radijska redakcija 2.jpg|алт=Руска редакция |мини|499x499п|Руска редакция 1974. рок Остатнї шор: Микола Корпаш, Ириней Тимко, Гавриїл Колєсар, нєпознати, Мирон Жирош и Владимир Гаргаї. Перши шор: Микола Дюранїн, Мелания Колбас,  Михал Ковач, Мария Моснак, Славица Ходак, Иринка Вадаски. Куча: Владислав Югас, Мария Г. Пушкаш и  Михайло Рамач.]] Таке преширенє програми приведло и до кадрового моцнєня Редакциї, та у тим периодзе до 1980. року прияти 25 нови особи. Були то новинаре: Микола Дюранїн, Михайло Биндас, Агнета Бучко, [[Амалия Хромиш]], Мария Ковач, Мария Сеґеди, Владимир Кирда, Мирон Роман, Ярослав Сабол, [[Нада Сабол|Нада Виславски]], Михайло Роман, Владимир Рац, Єлена Качмарчик, Велимир Паплацко, Мирослав Кевежди, Евґен Кулеба, Ирина Колошняї, Ана Шанта, Мария Бучко и Янко Хома; лекторе: Ирина Натюк и Наталия Рамач, секретар Редакциї Леона Чижек; дактилоґраф Мелания Гарди и Мелания Винаї. У Музичней редакциї РНС теди уж робели [[Ириней Тимко]] и Мария Бабич, а познєйше [[Дюра Дудаш (музични редактор)|Дюра Дудаш,]] Агнета Тимко, Мирослав Пап, Олена Пушкаш, Татяна Колєсар-Ґвоїч и Дюра Будински. Музични продуцент бул [[Владимир Колбас]]. До такого, релативно велького звекшаня занятих, приходзи и пре обовязки Редакциї у пририхтованю телевизийней програми хора почала 26. новембра 1975. року. Заєднїцка редакция исновала до осамостоєня ТВ Нови Сад [[1. април|1. априла]] 1980. року. Так почал период полни полєту, змагательного духу, виглєдованя можлївосцох на обидвох медийох, осучасньованя програми, уключованя до нєй локалних радио-станїцох, числених вонкашнїх сотруднїкох, период траценя анонимносци Редакциї; творел ше, як ше теди знало повесц, "радио за народ-народни радио". То час кед програма на руским язику РТ НС и єй креаторе доставаю найвисши дружтвени припознаня. Так Емисия за валал, редактора [[Мирон Жирош|Мирона Жироша]], достава найвекше припознанє на Фестивалу югославянского радия у охридзе 1976. року, а вон и першу награду за найлєпши новинарски прилог. Истого року орґнизує ше даскельо явни емисиї, медзи хторима вшелїяк найафирмованша була Колонистични вечар у [[Коцур|Коцуре]]. У програми участвовали три редакциї РНС: сербскогорватска, мадярска и руска и Радио Сараєво, як и числени естрадни уметнїки. Главни орґанизатор и реализатор тей емисиї була Редакция програми на руским язику РНС. Микрофони новинарх вше вецей присутни на цалим просторе тедишнєй Югославиї, а часто и у иножемстве. Окреме остали запаметани явни емисиї по наших местох як цо то Репик з наших польох, гумористично-забавна емисия редактора Штефана Гудака, хтору провадзели велї округли столи пошвецени проблематики местох у хторих су знїмани. Ґу тому, Руска редакция участвує у пририхтованьох програмох других югослаянских радио-станїцох, окреме у емисисйох за наших роботнїкох на дочасовей роботи у иножемстве. Єдна з таких реализована зоз Радио Лиєжу (Белґия, 1979. року), под час госцованя ансамбла [[Дом култури Руски Керестур|Дома култури з Руского Керестура]] у жемох Бенелукса. То период кед почали и директни преношеня велїх подїйох, а окреме Фестивала култури ''Червена ружа''. Програма ознова преширена 1987. року кед є [[Собота|всоботу]] и [[Нєдзеля|внєдзелю]] такповесц цалодньова а през тидзень емитовани три [[Годзина|годзини]] кажди [[дзень]]. Тоти преширня и завидни уровень програми були би нєможлїви без адекватних давачох и вкупней технїчней опременосци РНС, солидней музичней продукциї и радио-драмскей програми. Дзепоєдни зоз нових емнисийох мушели буц и диктовало их тедишнє дружтвене ушоренє, алє ше попри нїх, як цо то Марксизем и самоуправна пракса, Политични форум, и Оно и ДСЗ, достали и емисиї типа Стретнуца на дзешец, Сервис 97, и Радио ЗОН, хтори ше емитовало всоботу и у своїх змистох мали контакт-програму, сервисни информациї, забавну, озбильну и народну музику. Була ту и емисия Давно, давно то було хтора презентовала културно-историйну прешлосц Руснацох, та зоз звекшану [[Минута|минутаж]]<nowiki/>у, уж од скорей популарна емисия На габох [[Подзелєнє музики|музики]] и гумору, як и Винчованки и поздрави и Спортски журнал. То час кед Редакция и найчисленша, а штирогодзинову програму дньово пририхтовали и реализовали: главни и одвичательни редакторе Мирон Роман (до октобра 1990. року), [[Владимир Паланчанин]] (до октобра 2000. року) и Велимир Паплацко, як и потераз нєспомнути новинаре Татяна Беук, Мария Тот, Славица Тамаш, Мартица Папуґа, Вира Дян, Владимир Римар, Дюра Дудаш, Наталия Шанта, Златица Няради и Славко Рускаї. Дактилоґрафки були и Весна Папуґа и Гелена Бабич. Нєт сумнїву же теди єдно з найвекших подняцох радио-програми на руским язику було орґанизованє Фестивала новей рускей народней шпиванки Ружова заградка цо, од 1990. року, збогацело фонотеку РНС з даскельо стотки новима [[Композиция|композициями]]. 2 То и роки кед радио медзи першима медиями уводзи и релиґийни змисти, стаємни рубрики з обласци историї Грекокатолїцкей церкви, теолоґиї и кратки толкованя Євангелиї, а на вельки швета директни преношеня Святочних Богослуженьох зоз наших [[Святи храм|церквох]]. Тоти змисти наишли на привит при слухачох, алє и на неґативни реакциї (як, наприклад, статя Гавриїла Колєсара под насловом Давна емисия - нове облєчиво).<ref>У ориґиналним тексту обявеним у Руским календаре 2002 автор твердзи же "радио медзи першима медиями уводзи и релиґийни змисти, стаємни рубрики з обласци историї Грекокатолїцкей церкви, теолоґиї и кратки толкованя Євангелиї (...). Тоти змисти наишли на привит при слухачох, алє и на неґативни реакциї (як, наприклад, статя Гавриїла Колєсара под насловом Давна емисия - нове облєчиво) ". На линку у Вонкашнїх вязох мож видзиц спомнуту статю Г. Колєсара, у нєй нєт нїяки неґативни конотациї яки автор пробує инсинуовац, напроцив, Колєсар указує же место розфаластованосци тих релиґийних змистох до вецей емисийох треба ше вибориц за єдну емисию релиґийного змисту яки програми на других язикох РНС у тедишнї час уж мали.</ref> Проблеми почали ознова кулминовац уж зоз приходом народу Косова до Нового Саду 9. юлия 1988. року. У тей ери популизма зоз числених митинґох информовали и новинаре Рускей редакциї, як и о змени такволаного автономашского руководства Войводини. Ушлїдзела идейно-политчна диференцияцию у СК и утвердзованє морално-политичней одвичательносци у хторей пробоване приписац найвекшу вину за нєпрофеионалносц новинаром Рускей редакциї. Од тедишнїх пейц редакцийох РНС, лєм руска редакция мал комплетну документацию обявеного материялу, цо онєможлївело виреканє карох. Свойо прави людски вредносци репортере Рускей редакциї указали у чаше вуковарских стрхотох и насилного висельованя Руснацох и Українцох зоз Петровцох, [[Миклошевци|Миклошевцох]] и Вуковару. Спроцивююци ше каждей войни, та и тей 1991. року, вони були шведкове страданя и злодїйствох над нашим народом, пробуюци го зопрец нє лєм зоз численима документарнима репортажами и коментарами, алє и з директним конфронтованьом з актерами злодїйствох. Тото цо нє мож було чуц на другихпрограмох державней РТС, чуло ше на програми РНС на руским язику: од числених звитох зоз протестних сходох тедишнєй опозициї, до емитованя музики забранєних кантавторох Арсена Дедича и Дьордя Балашевича, або нашей националней святочней писнї Браца Русини. Пре шицко тото мож повесц же у програми на руским язику демократични пременки пришли вельо скорей як 5. октобра 2000. року. Гоч, нє мож заобисц и факт же преходзели и змисти зоз хторима ше нєт цо хвалїц, алє у поровнаню зоз спомнутима, вони скоро занєдзбуюци. О пременки власци 5. октобра 2000. року у термину емитованя рускей програми тоту значну вистку обявели и колеґове зоз сербскей и словацкей редакциї. Представителє українскей и ромскей редакциї тото понукнуце одбили, а румунска редакция нє знала за таку можлївосц. Була то єдна файта коруни информативней дїялносци Рускей редакциї за период од 1966. по 2000. рок. == Литература == * Михайло Биндас: Руснаци Югославиї и радио, ''Руски календар 2002'', НВУ Руске слово, Нови Сад, 2001, бок 76. * Мирон Жирош, ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 402. == Вонкашнї вязи == * Гавриїл Колєсар, [http://ruskatube.x10host.com/dokumenti.htm#davnaemisija Давна емисия-нове облєчиво], новини ''Руске слово'', ч. 32, 6. авґуст 1993. року. == Референци == <references /> [[Катеґория:Дружтво]] 8di61l8tcl7gwhprdowuaklgwnkthsc 0 2159 19642 19618 2026-06-30T17:46:07Z Olirk55 19 Корекциї у словох 19642 wikitext text/x-wiki [[File:Lines and spaces.png|302x302px|мини]] '''Нотни систем''' — систем у хторим паралелни горизонтални линиї за записованє [[звук|звукох]] односно [[тон|тонох]] зоз окремнима знаками хтори ше волаю — [[Нота|ноти]]. == Историят == Нотни (або линийни) систем зоз штирома линиями представел и предложел Ґвидо зоз Ареца у 11. вику. [[File:Parties d une portee.svg|296x296px|мини]] Нотни линиї ше хасную у нотациї заходней музики од 10. вику. Оможлївйовали прецизни тон неумох, хтори ше теди хасновали а без ясних препознатлївих ознакох висини тона (адиястематски неуми). На початку ше хасновало лєм єдна або два линиї, а полсе  як  Ґвидо зоз Ареца преширел на три и штири линиї у интервалох терци коло 1025. року, поступно ше устаємнєл систем зоз пейц линийох хтори ше и нєшка хаснує. Хорска нотация зоз штирома линиями хтора ше хаснує за монофони мелодиї од 12. вику почасово ше хаснує и нєшка. == Сучасна пракса == [[File:Staff lines and spaces SVG.svg|314x314px|мини|5. линиї и 4 пражнїни]]Нотни систем подрозумює применьованє елементох [[Музична нотация|музичней нотациї]]. У сучасней пракси ше хаснує нотни систем хтори ма пейц главни линиї и штири пражнїни, хтори ше находза помедзи линиї. Додаваю ше потребни кратки смужки над и под нотни систем такв. '''''помоцнїци'''''. На тот способ ше нотни-линийов систем преширює же би ше до ньго могло уписац вельо вецей ноти. Ноти ше пишу на линиї, и до пражнїнох, а тиж под першу линию и над пияту линию, док висши и нїзши ноти вимагаю хаснованє помоцних смужкох-помоцнїцох.<ref>[https://www.dolmetsch.com/musicalsymbols.htm music dictionary : musical symbols] ''www.dolmetsch.com''</ref> Тиж и [[Ключ (музика)|ключ]], [[ Такт (музика)|тактову]] ознаку (смужку)-тактовку, ознаки за файту такта, знаки алтерациї, односно пред'знаки-ацидентали, [[Пауза (музика)|паузи]] итд. [[File:Piano staff.PNG|right|thumb|299x299px| Типична партитура за клавир зоз габасту аколаду на початку двох линийних системох.]] За записованє музики за хтору потребно вецей нотни системи (за полифону музику, оркестерску, [[Камерна музика|камерну]], хорску, композицийни записи за клавир, [[Гарфа|гарфу]] , орґулї, гармонику хаснує ше знак '''аколада'''. [[Аколада (музика)|Аколада]] ше ище наволує '''велька тактовка'''. То заградзенє на початку вецей нотних/линийних системох. Заградзенє може буц просте, угласте лєбо габасте (фиґуралне).[[File:Bracket (music).png|thumb|367x367px|Аколада хтора повязує три линийни системи]] Тиж значне надпомнуц же аколади можу повязовац у [[Партитура|партитури]] вецей линийни системи за исти ґрупи инструментох. Напр. аколада може залапиц шицки смиково иструнети (од виолини I и II, виола, виолончело, контрабас), тиж на исти способ дуйни инстурменти, окреме аколада ше хаснує и залапює штири линийни системи за [[хор]] ([[сопран]], [[алт]], [[тенор]], [[бас]]) итд. == Почитац ище: == :* [[Линийни систем]] :* [[ключ (музика)]] :* [[Нота]] == Ґалерия == <gallery> Файл:Staff240.svg|Нотни-линийни систем Файл:Piano staff.PNG|Два линийни системи найчастейше за клавир Файл:Staff-brace.jpg|Габаста аколада за два линийни системи Файл:Staff-bracket.jpg|Аколада-угласта за два линийни системи Файл:Gregorian chant.gif|Нотация на 4 линийох за григориянски шпив ''Kiriye'' Файл:Syncopation example.svg|Мелодия у линийней системи зоз записанима нотацийнима елементами (ключ, тактова мера) </gallery> == Вонкашня вяза == * [https://www.merriam-webster.com/dictionary/ staff] Нотни систем, ''www.merriam-webster.com'' * [https://www.youtube.com/watch?v=brTT1fZrp_k Violinski ključ linijski sistem] youtube.com == Референци == <references /> [[Катеґория:Музика]] [[Катеґория:Теория музики]] [[Катеґория:Музични термини]] [[Катеґория:Музична нотация]] ixc0kdsu3vwf3e4h4fghoxctb0ofow0 0 2776 19665 16826 2026-07-01T07:21:40Z Sveletanka 20 вики вязи 19665 wikitext text/x-wiki {{Инфорамик | headerstyle = background: #ccf; | header1 =<big> Серафина Макаї </big> | label2 = | data2 =[[Файл:Serafina Makaji Seja.jpg|центар|мини|300x300п]] | label3 = Назвиско | data3 = Сея | label4 = Датум народзеня | data4 = 21. септембра 1945. | label5 = Датум упокоєня | data5 =7. януара 2026 (81) | label6 = Державянство | data6 = югославянске, сербске | label7 = Язик творох | data7 = руски, сербски | label8 = Школа | data8 = ґимназия, Вербас | label9 = Универзитет | data9 = Висша педаґоґийна школа, Зренянин | label10 = Наукови ступень | data10 = | label11 = Период твореня | data11 =1974—2022. | label12 = Жанри | data12 = литература, подобова уметносц, образованє | label13 = Поховани | data13 = у Коцуре | label14 = Припознаня | data14 = Октоберска награда општини Вербас (1999) }} '''Серафина Макаї''' (*21. септембер 1945— †[[7. януар]] 2026), [[Писатель|писателька]] и [[Поета|поетеса]] за дзеци, подобова уметнїца и наставнїца сербского и [[Руски язик|руского язика.]] == Биоґрафия == Серафина Макаї, дзивоцке Буила, народзена 21. септембра 1945. року. [[Оцец]] Кирил и мац Наталия родз. Яким. Серафина мала брата Любомира. Основну школу закончела у Коцуре, ґимназию у [[Вербас|Вербаше]] а Висшу педаґоґийну школу у Зренянину на ґрупи за сербски язик и литератури. Робела як библиотекарка у Читальнї у Коцуре осем роки, кратко у Стреднєй школи у Вербаше дзе тримала пестованє руского язика, а потим Серафина Макаї робела як наставнїца сербского и руского язика и литератури у Основней школи ''Братство єдинство'' у [[Коцур|Коцуре]] по одход до пензиї. == У швеце литератури == Як библиотекарка перша написала историю коцурскей Читальнї од снованя, а по валалє поглєдала и покупела стари руски кнїжки. У коцурскей школи велї роки водзела литературну секцию, а сотрудзовала и зоз часописами за дзеци и участвовала зоз школярами на литературних конкурсох. Достала и числени припознаня и награди. Тиж, сотрудзовала вєдно зоз школярами зоз телевизию и радийом, дзе єй зняти вецей ТВ и радийски емисиї. Серафина Макайова писала од вчасней младосци, за младши и старши дзеци поезию и прозу, драми за дзеци, як и монодрами. Обявени єй вецей кнїжки за дзеци – ''Фестивал животиньох, Вчера сом ше ошацовал, Бавме ше на бини, Вера циркус правелї'' и други. Єй твори обявени и у числених зборнїкох и антолоґийох, як наприклад у антолоґиї дзецинскей поезиї ''Хмара на верху тополї'' (''Руске слово'', 1984). Написала осем монодрами за Фестивал монодрами у Новим Садзе. Два монодрами зняти за ТВ Нови Сад а єдна и наградзена. Два монодрами єй преложени на словацки язик и були виводзени на бини у Новим Садзе и Пиньвиц. Написала и велї гумористични тексти, та за Радио Вербас зняла седемнац гумористични приповедки у сериї ''Нина Йоска Коцурова''. Даєдни з тих приповедкох обявени и у часпису за Руснацох виселєнцох ''Руснаци у швеце''. [[Файл:Bila hriva.jpg|мини|291x291п]] == Швет подобовей уметносци == Серафина Макаї ше витворела и як подобова уметнїца аматерка. Вошла до тайнох мальованя на склу (подобова технїка олєй на склу). Самостойни вистави мала у Коцуре, Новим Садзе, Вербаше, [[Кула|Кули]] а у [[Руски Керестур|Руским Керестуре]] мала заєднїцку виставу зоз свою дзивку Наташу Макаї Мудрох. Участвовала на заєднїцких виставох у Зомборе, Зренянину, Кикинди, [[Сримска Митровица|Сримскей Митровици]], [[Деспотово|Деспотов]]<nowiki/>е, [[Ґосподїнци|Ґосподїнцох]], [[Шид|Шидзе]], [[Петровци|Петровцох]] и других. Була учащнїк вецей подобових колонийох: у Ґосподїнцох (Стретнуце у Боднарова), Шидзе (Руски двор) у Петровцох и Сримскей Митровици. Вєдно зоз супругом Силвестером, визначним подобовим педаґоґом и уметнїком, и дзецми сином Ромком и дзивку Наташу прикрашела мури амбулантох у Коцуре и Старим Вербаше. [[Файл:Kohut na dvore.jpg|алт=Когут на дворе|мини|272x272п|Когут на [[Двор|дворе]]]] Велї роки була у редакцийним колеґиюме часопису за дзеци ''Заградка'' и сотруднїк Рускей редакциї [[Завод за видаванє учебнїкох, Нови Сад|''Заводу за видаванє учебнїкох'']] у Новим Садзе за хтору преложела вецей учебнїки и кнїжки. Тиж так, Серафина Макаї була главна и одвичательна редакторка часопису ''Ерато над Куцуром/Коцуром'', а тиж и редактор Зборнїку писньох коцурских поетох ''Дуга над валалом''. Намагала ше збогацовац змист и роботу [[Дружтво за руски язик, литературу и културу|Дружтва за руски язик, литературу и културу]], чий член була од 1974. року. Була член Предсидательства ''Дружтва за руски язик, литературу и културу'' як и Подружнїци/Секциї Дружтва у Коцуре. Серафина Макаї достала вецей припознаня а єдно з нїх и Октоберска награда општини Вербас (1999). Була член [[Дружтво писательох Войводини|Дружтва писательох Войводини]], член Литературней секциї у Коцуре и член Дружтва подобових уметнїкох аматерох у Вербаше. После длугшей хороти Серафина Макаї ше упокоєла 7. януара 2026. року. Похована є на [[Теметов|теметове]] у Коцуре. Тексти за [[Композиция|композициї]] наменєни дзецом Серафина Макаї почала писац 1983. року и виводзело ше их, преважно, на манифестациї Червене пупче, за [[Композиция|композициї]] у народним духу написала вецей тексти и два за композициї у забавним духу. {| class="wikitable" |+ ! colspan="3" |<big>ТЕКСТИ ПИСНЬОХ</big> |- ! colspan="3" |У народним духу |- |<div style="text-align: center;">'''Рок''' |<div style="text-align: center;">'''Наслов писнї''' |<div style="text-align: center;">'''Автор музики''' |- |1994. |Гварели за нас (Р заградка) |Любомир Загорянски |- |1998. |Заграй, гудаку |Любомир Загорянски |- |2001. |Млада руска андя (Рз.) |Юлиян Рамач |- |2002. |Руски коренї |Юлиян Рамач-Чамо |- |2007. |Ґдовец и ґдовичка |Самуел Медведь |- |2024 |Ша ми хлапци руснаци (Рз.) |Юрий Судї |- ! colspan="3" |<div style="text-align: center;">У забавним духу |- |<div style="text-align: center;">'''Рок''' |<div style="text-align: center;">'''Наслов писнї''' |<div style="text-align: center;">'''Автор музики''' |- |2001. |Саша |Любомир Загорянски |- |2024 |Запрагнєм я шарґи до каруци |Юрий Судї |- ! colspan="3" |<big>Червене пупче</big> |- |1983. |Годзина |Витомир Бодянец |- |1983. |Жима |Витомир Бодянец |- |1983. |Коминяр (майстор Петро коминяр) |Витомир Бодянец |- |1984. |Гунцутко |Витомир Бодянец |- |1986. |Моя муниция |Тат’яна Каменїцки |- |1987. |Маляр |Тат’яна Каменїцки |- |1988. |Дохтор на бициґли |Дубравко Слободянац |- |1994. |Купанє |Любомир Загорянски |- |1996. |Жадам |Любомир Загорянски |- |1997. |Перша любов |Любомир Загорянски |- |1998. |Моя школа |Юлиян Рамач-Чамо |- |2004. |Каролина |Самуел Медведь |- |2004. |Амрели |Мирон Сивч |- |2006. |Алє веє |Мирослав Пап |- |2007. |Яр, яр, яр, |Маґдалена Г. Лелас |- |2012 |Сотруднїцство |Маґдалена Г. Лелас |- |2012 |Кед я нє мам |Самуел Медведь |- |2025 |Дарунок |Юрий Судї |} == Литература == * Ирина Папуґа: ''Серафина Макаї – наставнїца руского язика и литератури'', Studia Ruthenica, Дружтво за руски язик, литературу и културу, ч. 11, 2006, б. 147-148, * Андреи Даждиу: ''Ружова заградка 1990-2007,'' Нови Сад 2008. == Вонкашнї вязи == * [http://www.druztvo.org/ruski/vidania/22%20Studia%20Ruthenica.pdf Серафина Макаї – Седемдзешат роки од народзеня (1945)], ''Studia Ruthenica'', Дружтво за руски язик, литературу и културу, ч.22, 2017, б. 181. * [https://zavod.rs/wp-content/uploads/2019/04/CERVENA-RUZA-II-WEB.pdf Серафина Макаї, (биоґрафия и список композицийох)], ''Червена ружа 1962-2011, Том II'', Завод за културу войводянских Руснацох, Нови Сад, 2014, б. 512. * Алм, [https://www.ruskeslovo.com/%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%b4%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%b2%d0%b5%d0%bd%d0%b8-%d1%83%d0%bc%d0%b5%d1%82%d0%bd%d1%97%d1%86%d0%ba%d0%b8-%d0%bb%d0%b5%d2%91%d0%b0%d1%82-%d0%a1%d0%b8%d0%bb%d0%b2%d0%b5%d1%81%d1%82/ Представени уметнїцки леґат Силвестера и Серафини Макаї], ''Рутенпрес'', www.ruskeslovo.com, 17. новембер 2017. * Тах, [https://www.ruskeslovo.com/%d0%bf%d1%80%d0%be%d0%b3%d1%80%d0%b0%d0%bc%d0%b0-%d0%bd%d0%b0-%d1%87%d0%b5%d1%81%d1%86-70-%d1%80%d0%be%d0%ba%d0%be%d1%85-%d1%81%d0%b5%d1%80%d0%b0%d1%84%d0%b8%d0%bd%d0%b8-%d0%bc%d0%b0%d0%ba%d0%b0%d1%97/ Програма на чесц 70 рокох Серафини Макаї], ''Рутенпрес'', www.ruskeslovo.com, 2. септембер 2015. * Ол. Русковски, [https://www.ruskeslovo.com/upokojela-se-serafina-makaji/ Упокоєла ше Серафина Макаї (1945–2026)], ''Рутенпрес'', www.ruskeslovo.com, 8.януар 2026. [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Коцурци]] [[Катеґория:Писателє за дзеци]] [[Катеґория:Поета]] [[Катеґория:Подобово уметнїки]] [[Катеґория:Наставнїки]] [[Катеґория:Народзени 1945]] [[Катеґория:21. септембер]] [[Катеґория:Умарли 2026]] [[Катеґория:7. януар]] 1qn2wgo4vefu9ouq8f1imgsii13huq1 0 3210 19644 19612 2026-06-30T17:57:58Z Sveletanka 20 референци 19644 wikitext text/x-wiki '''Национални парк Какаду''' ше находзи 171 километер восточно од варошу Дарвин у австралскей покраїни Сиверна територия, на [[Поверхносц|поверхносци]] од 19 804 км2, односно, 200 километри у напряме сивер-юг и 100 километри у напряме восток-заход.<ref>[https://whc.unesco.org/en/list/147/  Kakadu National Park], ''whc.unesco.org''</ref> Какаду основани 1981. року, а пре єдинствену и рижнородну флору и фауну, алє и пре културни вредносци за автохтоне жительство, зазначени є як єден з найкрасших националних паркох у Австралиї. == Снованє националного парку == Коло 50 проценти поверхносци парку, спрам закона од 1976. року о правох Абориджинох над тоту часцу держави, находзи ше у власнїцстве автохтоного [[Народ|народу]] Абориджинох. Поверхносци дати под аренду директорови [[Национални парк|националних паркох]] же би ше зачувало богатство биодиверзитету, на благодать шицким Австралиянцом. Традиционални власнїки обчекую же управянє зоз їх жему як националним парком будзе унапрямене на защиту и їх интересох. Руководство паркох Австралиї и Абориджини, як традиционални власнїки Какадуа, заєднїцки упрвяю зоз националним парком. Какаду як национални парк преглашени у трох фазох. Перша фаза преглашена 1979. року, друга 1984. року, а треца фаза на даскельо заводи од 1987-1991. Национални парк Какаду уписани на шветову лїстину [[Културна скарбнїца|културней скарбнїци]] пре свойо природни и културни вредносци. Першираз є уписани 1981, а потим и 1987. року. Парк у цалосци уписани на лїстину у децембре 1992. року, дзекуюци успишней дзешецрочней програми преширйованя парку и його защити. Подписнїки спорозуменя о защити того подруча обовязни идентификовац, защициц, зачувац, презентовац и преношиц будуцим ґенерацийом скарбнїцу на тей териториї. == Природни богатства == [[File:Aboriginal Art Australia.jpg|250px|right|thumb|Петроґлифи у националним парку Какаду]] У националним парку Какакду ше находза даскельо спомедзи найстарших и найвекших збиркох прастарих петроґлифох на швеце (стари и до 40 000 роки), хтори доказую присуство жительох на тих просторох. На рисункох приказане веренє старобивательох до духовних предкох хтори створели швет. Духовни предки на своїх путованьох створели околїско, животинї и рошлїни и научели старобивательох як ше жиє у складзе зоз природу. Национални парк прекрити зоз писковитима висоровнями, лєсами и мочарами. През парк, скоро у цалосци, чече рика Алиґатор, коло хторей ше змєнюю шицки биотопи полуострова Топ Енд. Флора у парку найрижнороднєйша у сиверней Австралиї зоз 46 загроженима и ридкима и зоз 9 ендемичнима файтами. Єдинствене околїско дом трецини файтох птицох и штварцини сладководних рибох Австралиї, алє и 55 файтом термитох и 200 файтох брамушкох (10 проценти файтох на швеце) и велькому числу малих цицарох, двом загроженим файтом шмикачох, морскому крокодилови и длугоконогей коритнявки. == Медзинародне значенє националного парку Какаду == Окрем того же ше находзи на шветовей лїстини културней скарбнїци, национални парк Какаду заступени и у Реґистре националних доброх пре националне значенє за австралийски народ. Мочари Какадуа припознати и на медзинародним уровню у складзе зоз Конвенцию о мочарох од медзинародного значеня (''Рамсарска конвенция''). Други спорозуменя: Какаду предмет медзинародних спорозуменьох за защиту рижних дзивих животиньох и бивальнїкох, а то: Спорозуменє медзи владу Австралиї и у Япону о защити птицох селїдбенїцох и загрожених птицох и їх животного штредку. У парку жию 46 од 76 птици хтори наведзени у тим спорозуменю (''JAMBA'', анґ. ''Japan-Australia Migratory Bird Agreement'', подписане 1974.року)<ref>[https://www.austlii.edu.au/cgi-bin/viewdoc/au/other/dfat/treaties/1981/6.html   Agreement between the Government of Australia and the Government of Japan for the Protection of Migratory Birds in Danger of Extinction and their Environment 1981] , ''www.austlii.edu.au''</ref>; Спорозуменє медзи владу Австралиї и владу Народней Републики Китаю о защити птицох селїдбенїцох и їх животного штредку. У парку жию 50 од 81 птици хтори наведзени у тим спорозуменю (''CAMBA'', анґ. ''China–Australia Migratory Bird Agreement'', подписане 1986. року)<ref>[https://www.austlii.edu.au/cgi-bin/viewdoc/au/other/dfat/treaties/1988/22.html Agreement between the Government of Australia and the Government of the People's Republic of China for the Protection of Migratory Birds and their Environment 1988] , ''www.austlii.edu.au''</ref>; Конвенция о очуваню миґраторних файтох дзивих животиньох. У спорозуменю начишлєна двацец єдна файта (CMS, ''Бонска конвенция'', єдина медзинародне ґлобалне спорозуменє о защити миґраторних файтох)<ref>[https://eur-lex.europa.eu/HR/legal-content/summary/convention-on-the-conservation-of-migratory-species-of-wild-animals-bonn-convention.html#keyterm_1   Konvencija o zaštiti migratornih vrsta divljih životinja – Bonska konvencija], ''eur-lex.europa.eu''</ref>; На вимогу Азийско-пацифичней стратеґиї защити птицох селїдбенїцох хтори преважно жию коло водових поверхносцох, Какаду член Мрежи пребувалїщох за припобрежни птици восточней Азиї и Австралиї.; Спорозуменє о медзинародней тарґовини зоз загроженима дзивима рошлїнами и животинями (''CITES''); Спорозуменє о очуваню природи у Южним Пацифику (''Апия конвенция''). {{Commonscat}} == Вонкашнї вязи == == Референци == [[Катеґория:Защита природи]] [[Катеґория:Защицени подруча]] [[Катеґория:Национални парки]] [[Катеґория:Национални парки Австралиї]] rx3zes0vnyabnsrnddsb9s3rk4zfgrs 19645 19644 2026-06-30T18:54:03Z ОленкаБТ 1579 Укладанє фотоґрафийох 19645 wikitext text/x-wiki '''Национални парк Какаду''' ше находзи 171 километер восточно од варошу Дарвин у австралскей покраїни Сиверна територия, на [[Поверхносц|поверхносци]] од 19 804 км2, односно, 200 километри у напряме сивер-юг и 100 километри у напряме восток-заход.<ref>[https://whc.unesco.org/en/list/147/  Kakadu National Park], ''whc.unesco.org''</ref> Какаду основани 1981. року, а пре єдинствену и рижнородну флору и фауну, алє и пре културни вредносци за автохтоне жительство, зазначени є як єден з найкрасших националних паркох у Австралиї. == Снованє националного парку == Коло 50 проценти поверхносци парку, спрам закона од 1976. року о правох Абориджинох над тоту часцу держави, находзи ше у власнїцстве автохтоного [[Народ|народу]] Абориджинох. Поверхносци дати под аренду директорови [[Национални парк|националних паркох]] же би ше зачувало богатство биодиверзитету, на благодать шицким Австралиянцом. Традиционални власнїки обчекую же управянє зоз їх жему як националним парком будзе унапрямене на защиту и їх интересох. Руководство паркох Австралиї и Абориджини, як традиционални власнїки Какадуа, заєднїцки упрвяю зоз националним парком. Какаду як национални парк преглашени у трох фазох. Перша фаза преглашена 1979. року, друга 1984. року, а треца фаза на даскельо заводи од 1987-1991. Национални парк Какаду уписани на шветову лїстину [[Културна скарбнїца|културней скарбнїци]] пре свойо природни и културни вредносци. Першираз є уписани 1981, а потим и 1987. року. Парк у цалосци уписани на лїстину у децембре 1992. року, дзекуюци успишней дзешецрочней програми преширйованя парку и його защити. Подписнїки спорозуменя о защити того подруча обовязни идентификовац, защициц, зачувац, презентовац и преношиц будуцим ґенерацийом скарбнїцу на тей териториї. == Природни богатства == [[File:Aboriginal Art Australia.jpg|250px|right|thumb|Петроґлифи у националним парку Какаду]] У националним парку Какакду ше находза даскельо спомедзи найстарших и найвекших збиркох прастарих петроґлифох на швеце (стари и до 40 000 роки), хтори доказую присуство жительох на тих просторох. На рисункох приказане веренє старобивательох до духовних предкох хтори створели швет. Духовни предки на своїх путованьох створели околїско, животинї и рошлїни и научели старобивательох як ше жиє у складзе зоз природу. Национални парк прекрити зоз писковитима висоровнями, лєсами и мочарами. През парк, скоро у цалосци, чече рика Алиґатор, коло хторей ше змєнюю шицки биотопи полуострова Топ Енд. Флора у парку найрижнороднєйша у сиверней Австралиї зоз 46 загроженима и ридкима и зоз 9 ендемичнима файтами. Єдинствене околїско дом трецини файтох птицох и штварцини сладководних рибох Австралиї, алє и 55 файтом термитох и 200 файтох брамушкох (10 проценти файтох на швеце) и велькому числу малих цицарох, двом загроженим файтом шмикачох, морскому крокодилови и длугоконогей коритнявки. == Медзинародне значенє националного парку Какаду == Окрем того же ше находзи на шветовей лїстини културней скарбнїци, национални парк Какаду заступени и у Реґистре националних доброх пре националне значенє за австралийски народ. Мочари Какадуа припознати и на медзинародним уровню у складзе зоз Конвенцию о мочарох од медзинародного значеня (''Рамсарска конвенция''). Други спорозуменя: Какаду предмет медзинародних спорозуменьох за защиту рижних дзивих животиньох и бивальнїкох, а то: Спорозуменє медзи владу Австралиї и у Япону о защити птицох селїдбенїцох и загрожених птицох и їх животного штредку. У парку жию 46 од 76 птици хтори наведзени у тим спорозуменю (''JAMBA'', анґ. ''Japan-Australia Migratory Bird Agreement'', подписане 1974.року)<ref>[https://www.austlii.edu.au/cgi-bin/viewdoc/au/other/dfat/treaties/1981/6.html   Agreement between the Government of Australia and the Government of Japan for the Protection of Migratory Birds in Danger of Extinction and their Environment 1981] , ''www.austlii.edu.au''</ref>; Спорозуменє медзи владу Австралиї и владу Народней Републики Китаю о защити птицох селїдбенїцох и їх животного штредку. У парку жию 50 од 81 птици хтори наведзени у тим спорозуменю (''CAMBA'', анґ. ''China–Australia Migratory Bird Agreement'', подписане 1986. року)<ref>[https://www.austlii.edu.au/cgi-bin/viewdoc/au/other/dfat/treaties/1988/22.html Agreement between the Government of Australia and the Government of the People's Republic of China for the Protection of Migratory Birds and their Environment 1988] , ''www.austlii.edu.au''</ref>; Конвенция о очуваню миґраторних файтох дзивих животиньох. У спорозуменю начишлєна двацец єдна файта (CMS, ''Бонска конвенция'', єдина медзинародне ґлобалне спорозуменє о защити миґраторних файтох)<ref>[https://eur-lex.europa.eu/HR/legal-content/summary/convention-on-the-conservation-of-migratory-species-of-wild-animals-bonn-convention.html#keyterm_1   Konvencija o zaštiti migratornih vrsta divljih životinja – Bonska konvencija], ''eur-lex.europa.eu''</ref>; На вимогу Азийско-пацифичней стратеґиї защити птицох селїдбенїцох хтори преважно жию коло водових поверхносцох, Какаду член Мрежи пребувалїщох за припобрежни птици восточней Азиї и Австралиї.; Спорозуменє о медзинародней тарґовини зоз загроженима дзивима рошлїнами и животинями (''CITES''); Спорозуменє о очуваню природи у Южним Пацифику (''Апия конвенция''). == Ґалерия == {{Commonscat}}<gallery> Файл:Kakadu 2411.jpg|Попатрунок од горе на мочари Какадуа Файл:Kakadu YellowWaters Croc.jpg|алт=Морски крокодил у жовте рики|Морски крокодил у Жовтей рики Файл:Kakadu 2432.jpg|Водопад у парку Какаду Файл:Termite cathedral mounds in a bushfire blackened tropical savanna.jpg|Вельки брамушнїк термитох (термитняк) у парку Какаду Файл:Kakadu 2455.jpg|Двойнїсти водопад Файл:Kakadu brumbies.jpg|Дзиви конї у мочварох Мамукала Файл:Kakadu 2427.jpg|Крокодил готел Ябиру Файл:Kakadu 2431.jpg|Прикрина, прикра страна брега Какаду Файл:Australia South Australia City of Adelaide location map.svg|Национални парк Какаду на мапи Аустралиї Файл:Kakadu 2488.jpg|''Nourlangie Rock'' </gallery> == Вонкашнї вязи == == Референци == [[Катеґория:Защита природи]] [[Катеґория:Защицени подруча]] [[Катеґория:Национални парки]] [[Катеґория:Национални парки Австралиї]] j79j5k4lmzw71dppqzawou1vd8vejt8 0 3213 19630 19626 2026-06-30T13:57:42Z Olirk55 19 Означени викивязи 19630 wikitext text/x-wiki {{Инфорамик | headerstyle = background: #ccf; | header1 =<big>Ксения Кугайда</big> | label2 = | data2 = Место за фотку.jpg | label3 = Назвиско | data3 = | label4 = Датум народзеня | data4 =1947 | label5 = Датум упокоєня | data5 =16. май 2026 | label6 = Державянство | data6 = югославянске, сербске | label7 = Язик творох | data7 = сербски, анґлийски, руски | label8 = Школа | data8 = Ґимназия, Нови Сад | label9 = Универзитет | data9 = Природно-математични факултет, Нови Сад | label10 = Наукови ступень | data10 = Доктор наукох | label11 = Период твореня | data11 =1970—2012 | label12 = Жанри | data12 = наукова робота, образованє | label13 = Похована | data13 = Городски теметов у Новим Садзе | label14 = Припознаня | data14 = }} '''Др Ксения Кугайда''' (*1947— †[[16. май]] 2026), була рядови [[професор]] на Природно-математичним факултету у Новим Садзе и руководителька Катедри за биохемию и хемию природних продуктох. Занїмала ше зоз хемийним, биолоґийним и фармаколоґийним виглєдованьом жовчових квашнїнох. Биоґрафия Ксения Гарди ше народзела 1947. року у Коцуре. [[Оцец]] [[Микола Гарди]] и [[мац]] Мария родз. Гаргаї. Ксения мала младшу шестру Зденку. До основней школи Ксения Гарди почала ходзиц у [[Коцур|Коцуре]] а кед була у висших класох фамелия ше преселєла до Нового Саду дзе Ксения закончела основне образованє и ґимназию. Студиї на Природно-математичним факултету у Новим Садзе Ксения уписала 1966. року а дипломовала 1970. року. Такой по дипломованю уписала маґистерски студиї хтори закончела з маґистратуру 1977. року. Ксения Гарди ше одала за Мирослава Кугайду. У малженстве вони мали сина Ивана. После маґистрованя Ксения Кугайда уписала докторантски студиї а докторску дисертацию одбранєла 1986. року. До званя доцента за предмет Препаративна биохемия вона вибрана 1988. року, до званя позарядового професора 1993. року а 1998. року Ксения Кугайда була вибрана до званя рядового професора. Як стипендист ЕЕЗ-и вона була на постдокторским усовершовню на Универзитету у Ню Кастлу апон Тюне у Анґлиї. По врацаню до жеми др Ксения Кугайда тримала преподаваня зоз предметох: Експериментална биохемия, Препаративна биохемия и Липиди и келийски мембрани. Була руководитель Катедри за биохемию и хемию природних продуктох по 1. октобер 2012. року кед пошла до пензиї. У своєй професорскей кариєри др Ксения Кугайда була ментор 35 дипломних роботох, єдней маґистерскей роботи и трох одбранєних докторских дисертацийох. Була коавтор двох практикумох и єдней збирки задаткох. На науковим планє др Ксения Кугайда ше занїмала зоз хемийним, биолоґийним и фармаколоґийним виглєдованьом жовчових квашнїнох. Обявела 85 науково роботи у медзинародних и домашнїх часописох, мала 128 сообщеня на медзинародних и домашнїх наукових сходох и коавторка є двох моноґрафийох. Др Ксения Кугайда участвовала як сотруднїк на 14 наукових проєктох и єдним медзинародним проєкту. Коавтор є єдного патента приявеного у ЗАД. Др Ксения Кугайда була член Сербского хемийного дружтва и Биохемийного дружтва Войводини. Тиж так, вона була активни член [[Дружтво за руски язик, литературу и културу|Дружтва за руски язик, литературу и културу]] (уписана була у реґистре Дружтва под числом ). Сотрудзовала у Студиї рутеники и була сотруднїк на виробку Словнїка медицинскей терминолоґиї, сербско-руско-латински. Ксения Кугайда ше упокоєла 16. мая 2026. року. Похована є на городским [[Теметов|теметове]] у Новим Садзе. Литература Ирина Папуґа, ''Коцурски учителє - Мария и Микола Гарди'', Studia ruthenica, чис. 3, Дружтво за руски язик и литературу, Нови Сад, 1992-1993, б. 341. Мирон Жирош, ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 406 (40). Вонкашнї вязи [https://www.researchgate.net/scientific-contributions/Ksenija-Kuhajda-38292704 Ksenija Kuhajda’s research while affiliated with University of Novi Sad], website www.researchgate.net [https://cris.uns.ac.rs/en/persons/7584 Ksenija Kuhajda], Katedra za biohemiju i hemiju prirodnih proizvoda, vebsajt cris.uns.ac.rs, [https://www.dh.uns.ac.rs/short-historical-overview-of-the-chair-biochemistry/ The Chair of Biochemistry and Chemistry of Natural Products], vebsajt www.dh.uns.ac.rs [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Докторе наукох]] [[Катеґория:Народзени 1947]] [[Катеґория:Умарли 2026]] [[Катеґория:16. май]] l0jn3ntqgmidobrg3risxsii48d7vef 19636 19630 2026-06-30T14:23:03Z Keresturec 18 Уложени два фотки 19636 wikitext text/x-wiki {{Инфорамик | headerstyle = background: #ccf; | header1 =<big>Ксения Кугайда</big> | label2 = | data2 = [[Файл:Ksenija Kuhajda.jpg|центар|мини|300x300п]] | label3 = Назвиско | data3 = | label4 = Датум народзеня | data4 =1947 | label5 = Датум упокоєня | data5 =16. май 2026 | label6 = Державянство | data6 = югославянске, сербске | label7 = Язик творох | data7 = сербски, анґлийски, руски | label8 = Школа | data8 = Ґимназия, Нови Сад | label9 = Универзитет | data9 = Природно-математични факултет, Нови Сад | label10 = Наукови ступень | data10 = Доктор наукох | label11 = Период твореня | data11 =1970—2012 | label12 = Жанри | data12 = наукова робота, образованє | label13 = Похована | data13 = Городски теметов у Новим Садзе | label14 = Припознаня | data14 = }} '''Др Ксения Кугайда''' (*1947— †[[16. май]] 2026), була рядови [[професор]] на Природно-математичним факултету у Новим Садзе и руководителька Катедри за биохемию и хемию природних продуктох. Занїмала ше зоз хемийним, биолоґийним и фармаколоґийним виглєдованьом жовчових квашнїнох. Биоґрафия Ксения Гарди ше народзела 1947. року у Коцуре. [[Оцец]] [[Микола Гарди]] и [[мац]] Мария родз. Гаргаї. Ксения мала младшу шестру Зденку. До основней школи Ксения Гарди почала ходзиц у [[Коцур|Коцуре]] а кед була у висших класох фамелия ше преселєла до Нового Саду дзе Ксения закончела основне образованє и ґимназию. Студиї на Природно-математичним факултету у Новим Садзе Ксения уписала 1966. року а дипломовала 1970. року. Такой по дипломованю уписала маґистерски студиї хтори закончела з маґистратуру 1977. року. Ксения Гарди ше одала за Мирослава Кугайду. У малженстве вони мали сина Ивана. После маґистрованя Ксения Кугайда уписала докторантски студиї а докторску дисертацию одбранєла 1986. року. До званя доцента за предмет Препаративна биохемия вона вибрана 1988. року, до званя позарядового професора 1993. року а 1998. року Ксения Кугайда була вибрана до званя рядового професора. Як стипендист ЕЕЗ-и вона була на постдокторским усовершовню на Универзитету у Ню Кастлу апон Тюне у Анґлиї. [[Файл:Članovi Departmenta.jpg|мини|409x409п|Члени Катедри за биохемию и хемию природних продуктох на ПМФ-у у Новим Садзе. Др Ксения Кухайда у першим шоре у штредку.]] По врацаню до жеми др Ксения Кугайда тримала преподаваня зоз предметох: Експериментална биохемия, Препаративна биохемия и Липиди и келийски мембрани. Була руководитель Катедри за биохемию и хемию природних продуктох по 1. октобер 2012. року кед пошла до пензиї. У своєй професорскей кариєри др Ксения Кугайда була ментор 35 дипломних роботох, єдней маґистерскей роботи и трох одбранєних докторских дисертацийох. Була коавтор двох практикумох и єдней збирки задаткох. На науковим планє др Ксения Кугайда ше занїмала зоз хемийним, биолоґийним и фармаколоґийним виглєдованьом жовчових квашнїнох. Обявела 85 науково роботи у медзинародних и домашнїх часописох, мала 128 сообщеня на медзинародних и домашнїх наукових сходох и коавторка є двох моноґрафийох. Др Ксения Кугайда участвовала як сотруднїк на 14 наукових проєктох и єдним медзинародним проєкту. Коавтор є єдного патента приявеного у ЗАД. Др Ксения Кугайда була член Сербского хемийного дружтва и Биохемийного дружтва Войводини. Тиж так, вона була активни член [[Дружтво за руски язик, литературу и културу|Дружтва за руски язик, литературу и културу]] (уписана була у реґистре Дружтва под числом ). Сотрудзовала у Студиї рутеники и була сотруднїк на виробку Словнїка медицинскей терминолоґиї, сербско-руско-латински. Ксения Кугайда ше упокоєла 16. мая 2026. року. Похована є на городским [[Теметов|теметове]] у Новим Садзе. Литература Ирина Папуґа, ''Коцурски учителє - Мария и Микола Гарди'', Studia ruthenica, чис. 3, Дружтво за руски язик и литературу, Нови Сад, 1992-1993, б. 341. Мирон Жирош, ''„Малочислени, а вельки народ (синтеза)ˮ'', ''Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991'', Том II, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1998, б. 406 (40). Вонкашнї вязи [https://www.researchgate.net/scientific-contributions/Ksenija-Kuhajda-38292704 Ksenija Kuhajda’s research while affiliated with University of Novi Sad], website www.researchgate.net [https://cris.uns.ac.rs/en/persons/7584 Ksenija Kuhajda], Katedra za biohemiju i hemiju prirodnih proizvoda, vebsajt cris.uns.ac.rs, [https://www.dh.uns.ac.rs/short-historical-overview-of-the-chair-biochemistry/ The Chair of Biochemistry and Chemistry of Natural Products], vebsajt www.dh.uns.ac.rs [[Катеґория:Руснаци у Сербиї]] [[Катеґория:Докторе наукох]] [[Катеґория:Народзени 1947]] [[Катеґория:Умарли 2026]] [[Катеґория:16. май]] b9j6uzfh8mfy3j0ldtzginl4863er62 0 3214 19628 2026-06-30T12:12:25Z Saslavik 1716 Нова страница: [[Файл:Audrey_Hepburn_Tiffany's_3.jpg|мини|Одри Хепберн у филму ''Фриштик у Тифания''зоз 1961.]] [[Файл:Etnografski muzej - decembar 2024 - Muški slamnati šešir.jpg|мини|Сламяни калап з початку 20. вика, Етнографски музей у Беоґрадзе]] ''' Калап ''' (од мадь. kalap, всл. kalap, серб. шешир) предмет за облєканє хтори… 19628 wikitext text/x-wiki [[Файл:Audrey_Hepburn_Tiffany's_3.jpg|мини|Одри Хепберн у филму ''Фриштик у Тифания''зоз 1961.]] [[Файл:Etnografski muzej - decembar 2024 - Muški slamnati šešir.jpg|мини|Сламяни калап з початку 20. вика, Етнографски музей у Беоґрадзе]] ''' Калап ''' (од мадь. kalap, всл. kalap, серб. шешир) предмет за облєканє хтори ше кладзе на главу.[1] Прави ше з рижних материялох, у рижних дезенох и фарбох. Калап ма "главку" або лоповик у форми куполи зоз узшима або ширшима зогнутима кридлами хтори представяю крису. Вирабя ше з рошлїнских влакнох, слами, бобровей або заячей шерсци, гадвабу, волни, скори, платна, баршоню, а у новшим чаше и зоз синтетики. Може мац дзирки за вентилацию, же би ше власи и скора глави нє упарели. Хаснує ше ище з часу праисториї, найвецей як защита од горучави и дижджу при роботи на отвореним просторе, алє ма и естетску або гиґиєнску улогу. У прешлосци файта калапа значела припадносц одредзеней дружтвеней класи. Тиж так, у поєдиних войскох калап означовал припадносц одредзеному чину и єдинки. У прешлосци калапи були указатель дружтвеного статуса.[2] У войску, калапи можу означовац националносц, конар служби, чин або полк.[3] Полиция звичайно ноши препознатлїви калапи як цо шапки або калапи з крису, як тоти цо ноши Кральовска канадска конїцка полиция. Даєдни калапи маю защитну функцию. Наприклад, защитна кациґа чува главу будовательним роботнїком од покалїченьох з предметами хтори падаю, кациґа британскей полициї чува главу милиционерох, калап од слунка засланя твар и плєца од слунка, каубойски калап чува од слунка и дижджу. Даєдни калапи ше ноши за церемониялни потреби, як цо академски плочасти калап, хтори ше ноши под час церемониї дипломованя на универзитету. Даєдни калапи ноша припаднїки одредзеней професиї, як цо кухарски шапки або митри хтори ноша християнски владикове. Прихильнїки одредзених релиґийох вше ноша калапи, як цо турбан хтори ноша Сики, або церковни калап хтори християнки ноша як закривач за главу под час молитви и богослуженя.[4] == Историят == [[Файл:Willendorf-Venus-1468.jpg|thumb|Венера од Вилендорфа зоз пред 27.000 до 30.000 роками може представяц жену хтора ноши ткани калап.]] Гоч нєт вельо урядови записи о калапох пред 3.000 роками пред нову еру, вони найскорей були призвичаєни пред тим. Фиґура Венери з Вилендорфу стара 27.000 до 30.000 роки може приказовац жену хтора ноши ткани калап.[5] Єден з найстарших познатих потердзених калапох ношел чловек з бронзового периоду (назва Оци) чийо цело (уключуюци и його калап) пренайдзене змарзнуте у горох медзи Австрию и Италию, дзе бул од коло 3250. року пред нову еру. Пренайдзени є як ноши шапку з медведжей скори з ременьчком за браду, направену з даскельо скоркох злучених вєдно, цо у сущносци здогадовало на русийску бундичкову шапку без преклопу.[6][7][8] Як и Оци, Толундски чловек зачувани по нєшка з калапом на себе, а найскорей умар коло 400. року пред нову еру у данским мочару, хтори го мумификовал. Ношел кончисту шапку з овчей скори и волни, закапчану под браду зоз скоряним ременьчком.[9] Святи Климент, защитнїк филцових калапарох, нїби одкрил филц кед наполнєл сандали з лєновима влакнами же би защицел свойо талпи, коло 800. року.[10] У штреднїм вику калапи були маркер дружтвеного статуса и служели за видвойованє одредзених ґрупох. Штварти собор на Латерану 1215. вимагал же би ше шицки Євреє идентификовали так же маю ношиц юденгат („єврейски калап“), означуюци их як мети антисемитизма.[11] Калапи звичайно були жовти и кончисти або штироуглово.[12] У штреднїм вику, калапи за жени ше рушали од єдноставних шалох по зложени хенини[13] и означовали дружтвени статус. Структуровани калапи за жени, подобни тим при хлопских дворянох, почало ше ношиц при концу 16. вику.[14] Вираз „миланер“ походзи з италиянского варошу Милана, дзе ше у 18. вику правело найквалитетнєйши калапи. Виробок калапох бул традиционално женске занїманє, при чим тоти роботнїци нє лєм правели калапи, алє и виберали рецочки, украси и додатки за комплетованє шматох.[15] Традиция ношеня калапох на коньских обегованьох почала у Кральовским Аскоту у Британиї, хтори отримує строги кодекс облєканя. Шицки госци у Кральовским оградзеним просторе муша ношиц калапи.[16] Тота традиция прилапена на других конїцких обегованьох, як цо дерби у Кентакию у ЗАД.[17] Екстраваґантни калапи були популарни 1980-их рокох, а на початку 21. вику ше врацели розкошни калапи, з нову габу змагательних младих миланерох хтори дизайновали креациї цо уключую шапки з турбаном, калапи з филцу з ефектом trompe-l'œil и високи закривачи за главу направени з чловечих власох. Даєдни нови колекциї калапох описани як „ношаца скулптура”. Велї поп гвизди, медзи нїма и Лейди Ґаґа, наручели калапи як рекламни трики.[18] Збирки Колекция Филипи то колекция релиґиозних закривачох за главу хтору позберал нємецки поднїматель Дитер Филипи, а хтора ше находзи у Киркелу.[28] У колекциї єст вецей як 500 калапи,[29] и нєшка є найвекша шветова колекция священїцких, церковних и вирских закривачох за главу.[30] [[Файл:RhofHutladen1.jpg|thumb|Предавальня калапох зоз 1900. року у Музею на отвореним Рошайдер Хоф.]] == Файти калапох == Єст рижни файти калапох: • Ловарски калап<br> • Каубойски калап<br> • Горяцки калап<br> • Сламяни калап<br> • Наполеонов калап<br> • Сомбреро<br> • Цилиндер (калап)<br> • Панама калап '''Калап''' ше вола и предмет подобни калапу: калап слунечнїку (серб. глава); калап то и верх руского пеца (главка), а калапи (множина) то и рошлїна чийо лїсца подобни калапом (серб. локвањ, лат. Nymphaea alba L.). == Интересантносци == Зняти два филми зоз 1972. и 2012. року под назву Калап професора Вуїча, по познатому професорови чий защитни знак бул калап од хторого ше нє роздвойовал. Тиж єст награда Калап Миливоя Живановича, хтору ше додзелює на смотри найлєпших аматерских театрох Сербиї у Пожаревцу. Позната и жартовлїва театрална представа хтору написали Ежен Лабиш и Марк-Мишел под назву Флорентински калап у хторей млоди глєда сламяни калап хтори му його конь поєдол док ше рихтало свадзбу, а хтора бевена и по руски. == Фразеолоґия == '''Анї калап нє ма''' = барз є бидни<br> '''Мац (нє мац) под калапом''' = буц (нє буц) мудри<br> '''Ношиц калап''' = буц хлоп, розказовац у обисцу<br> '''Нє знїма (нє знял) калап яґда под нїм тащка ма''' = нє здравка == Референци == gne352hn6ncl32eqx8xhb5ygeuga3mr 19629 19628 2026-06-30T13:51:43Z Saslavik 1716 Референци 19629 wikitext text/x-wiki [[Файл:Audrey_Hepburn_Tiffany's_3.jpg|мини|Одри Хепберн у филму ''Фриштик у Тифания''зоз 1961.]] [[Файл:Etnografski muzej - decembar 2024 - Muški slamnati šešir.jpg|мини|Сламяни калап з початку 20. вика, Етнографски музей у Беоґрадзе]] '''Калап ''' (од мадь. kalap, всл. kalap, серб. шешир) предмет за облєканє хтори ше кладзе на главу.<ref>''Pauline Thomas (2007-09-08). „The Wearing of Hats Fashion History”. Fashion-era.com. Архивирано из оригинала 24. 05. 2018. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Прави ше з рижних материялох, у рижних дезенох и фарбох. Калап ма "главку" або лоповик у форми куполи зоз узшима або ширшима зогнутима кридлами хтори представяю крису. Вирабя ше з рошлїнских влакнох, слами, бобровей або заячей шерсци, гадвабу, волни, скори, платна, баршоню, а у новшим чаше и зоз синтетики. Може мац дзирки за вентилацию, же би ше власи и скора глави нє упарели. Хаснує ше ище з часу праисториї, найвецей як защита од горучави и дижджу при роботи на отвореним просторе, алє ма и естетску або гиґиєнску улогу. У прешлосци файта калапа значела припадносц одредзеней дружтвеней класи. Тиж так, у поєдиних войскох калап означовал припадносц одредзеному чину и єдинки. У прешлосци калапи були указатель дружтвеного статуса.<ref>''„The social meanings of hats”. University of Chicago Press. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У войску, калапи можу означовац националносц, конар служби, чин або полк.<ref>''„Insignia:The Way You Tell Who's Who in the Military”. United States Department of Defense. Архивирано из оригинала 2012-04-14. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Полиция звичайно ноши препознатлїви калапи як цо шапки або калапи з крису, як тоти цо ноши Кральовска канадска конїцка полиция. Даєдни калапи маю защитну функцию. Наприклад, защитна кациґа чува главу будовательним роботнїком од покалїченьох з предметами хтори падаю, кациґа британскей полициї чува главу милиционерох, калап од слунка засланя твар и плєца од слунка, каубойски калап чува од слунка и дижджу. Даєдни калапи ше ноши за церемониялни потреби, як цо академски плочасти калап, хтори ше ноши под час церемониї дипломованя на универзитету. Даєдни калапи ноша припаднїки одредзеней професиї, як цо кухарски шапки або митри хтори ноша християнски владикове. Прихильнїки одредзених релиґийох вше ноша калапи, як цо турбан хтори ноша Сики, або церковни калап хтори християнки ноша як закривач за главу под час молитви и богослуженя.<ref>1.     ''„What are Church Hats?” (на језику: енглески). Southern Living. Архивирано из оригинала 14. 5. 2021. г. Приступљено 10. 5. 2022. „Church hats have been a key part of churchgoers’ Sunday best for years, and are still an important aspect of dress in some churches today. The practice of covering one’s head for church originally came from the Bible—1 Corinthians 11:15, to be precise. The simple head covering has been adapted and expanded to become a stylish part of Southern women’s churchgoing attire. At the turn of the century, many Southern ladies wore simple hats to church out of respect, reverence for the service, and continuity with passed-down traditions. The church hat tradition continues today, with hats—sometimes called crowns—in bright colors, bold patterns, and eye-catching styles at Sunday services across the South.”''</ref> == Историят == [[Файл:Willendorf-Venus-1468.jpg|thumb|Венера од Вилендорфа зоз пред 27.000 до 30.000 роками може представяц жену хтора ноши ткани калап.]] Гоч нєт вельо урядови записи о калапох пред 3.000 роками пред нову еру, вони найскорей були призвичаєни пред тим. Фиґура Венери з Вилендорфу стара 27.000 до 30.000 роки може приказовац жену хтора ноши ткани калап.<ref>''SCI/TECH | World's oldest hat revealed”. news.bbc.co.uk. Приступљено 2018-09-25.''</ref> Єден з найстарших познатих потердзених калапох ношел чловек з бронзового периоду (назва Оци) чийо цело (уключуюци и його калап) пренайдзене змарзнуте у горох медзи Австрию и Италию, дзе бул од коло 3250. року пред нову еру. Пренайдзени є як ноши шапку з медведжей скори з ременьчком за браду, направену з даскельо скоркох злучених вєдно, цо у сущносци здогадовало на русийску бундичкову шапку без преклопу.<ref>''Davis, Nicola (30. 8. 2016). „It becometh the iceman: clothing study reveals stylish secrets of leather-loving ancient”. The Guardian. Архивирано из оригинала 30. 8. 2016. г. Приступљено 30. 8. 2016.''</ref><ref>''Romey, Kristin (18. 8. 2016). „Here's What the Iceman Was Wearing When He Died 5,300 Years Ago”. National Geographic. Архивирано из оригинала 19. 8. 2016. г. Приступљено 18. 8. 2016.''</ref><ref>''O’Sullivan, Niall J.; Teasdale, Matthew D.; Mattiangeli, Valeria; Maixner, Frank; Pinhasi, Ron; Bradley, Daniel G.; Zink, Albert (18. 8. 2016). . „A whole mitochondria analysis of the Tyrolean Iceman's leather provides insights into the animal sources of Copper Age clothing”. Scientific Reports (на језику: енглески). '''6''': 31279. Bibcode:2016NatSR...631279O. ISSN 2045-2322. PMC 4989873 . <nowiki>PMID 27537861</nowiki>. doi:10.1038/srep31279.''</ref> Як и Оци, Толундски чловек зачувани по нєшка з калапом на себе, а найскорей умар коло 400. року пред нову еру у данским мочару, хтори го мумификовал. Ношел кончисту шапку з овчей скори и волни, закапчану под браду зоз скоряним ременьчком.<ref>''„The Tollund Man – Appearance”. The Tollund Man – A face from prehistoric Denmark. 2004. Архивирано из оригинала 2011-07-19. г. Приступљено 2016-09-30.''</ref> Святи Климент, защитнїк филцових калапарох, нїби одкрил филц кед наполнєл сандали з лєновима влакнами же би защицел свойо талпи, коло 800. року.<ref>''„History of Hats”. Hatsandcaps.co.uk. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У штреднїм вику калапи були маркер дружтвеного статуса и служели за видвойованє одредзених ґрупох. Штварти собор на Латерану 1215. вимагал же би ше шицки Євреє идентификовали так же маю ношиц юденгат („єврейски калап“), означуюци их як мети антисемитизма.<ref>''Waldman, Katy (2013-10-17). „The history of the witch's hat”. Slate.com. Приступљено 2014-03-26.''</ref> Калапи звичайно були жовти и кончисти або штироуглово.<ref>''Johnston, Ruth A. (2011). All Things Medieval: An Encyclopedia of the Medieval World. ABC-CLIO. Приступљено 2014-03-26.''</ref> У штреднїм вику, калапи за жени ше рушали од єдноставних шалох по зложени хенини<ref>1.    Vibbert, Marie, ''Headdresses of the 14th and 15th Centuries,'' No. 133, SCA monograph series (August 2006)</ref> и означовали дружтвени статус. Структуровани калапи за жени, подобни тим при хлопских дворянох, почало ше ношиц при концу 16. вику.<ref>''„Hat history”. Hatsuk.com. Архивирано из оригинала 2000-09-14. г. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Вираз „миланер“ походзи з италиянского варошу Милана, дзе ше у 18. вику правело найквалитетнєйши калапи. Виробок калапох бул традиционално женске занїманє, при чим тоти роботнїци нє лєм правели калапи, алє и виберали рецочки, украси и додатки за комплетованє шматох.<ref>''„History of Women's Hats”. Vintagefashionguild.org. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Традиция ношеня калапох на коньских обегованьох почала у Кральовским Аскоту у Британиї, хтори отримує строги кодекс облєканя. Шицки госци у Кральовским оградзеним просторе муша ношиц калапи.<ref>''Lauren Turner (2012-06-21). „New dress code a hit at Ascots' Ladies Day”. Independent.co.uk. Архивирано из оригинала 2022-05-09. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Тота традиция прилапена на других конїцких обегованьох, як цо дерби у Кентакию у ЗАД.<ref>''„Hats in History: The Kentucky Derby”. Hats-plus.com. 2012-04-28. Архивирано из оригинала 19. 08. 2013. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Екстраваґантни калапи були популарни 1980-их рокох, а на початку 21. вику ше врацели розкошни калапи, з нову габу змагательних младих миланерох хтори дизайновали креациї цо уключую шапки з турбаном, калапи з филцу з ефектом trompe-l'œil и високи закривачи за главу направени з чловечих власох. Даєдни нови колекциї калапох описани як „ношаца скулптура”. Велї поп гвизди, медзи нїма и Лейди Ґаґа, наручели калапи як рекламни трики.<ref>''„Millinery Madness: Hat Makers With Attitude”. The New York Times. Архивирано из оригинала 2017-06-30. г. Приступљено 2017-02-27.''</ref> Збирки Колекция Филипи то колекция релиґиозних закривачох за главу хтору позберал нємецки поднїматель Дитер Филипи, а хтора ше находзи у Киркелу.<ref>''„Neue Zürcher Zeitung FOLIO”. Nzzfolio.ch. 2011-02-08. Приступљено 2012-01-07.''</ref> У колекциї єст вецей як 500 калапи,<ref>''Smoltczyk, Alexander (4. 12. 2009). „Der Spiegel”. Spiegel.de. Приступљено 2012-01-07.''</ref> и нєшка є найвекша шветова колекция священїцких, церковних и вирских закривачох за главу.<ref>''„Philippi Collection”. Philippi-collection.blogspot.com. 2011-11-23. Приступљено 2012-01-07.''</ref> [[Файл:RhofHutladen1.jpg|thumb|Предавальня калапох зоз 1900. року у Музею на отвореним Рошайдер Хоф.]] == Файти калапох == Єст рижни файти калапох: • Ловарски калап<br> • Каубойски калап<br> • Горяцки калап<br> • Сламяни калап<br> • Наполеонов калап<br> • Сомбреро<br> • Цилиндер (калап)<br> • Панама калап '''Калап''' ше вола и предмет подобни калапу: калап слунечнїку (серб. глава); калап то и верх руского пеца (главка), а калапи (множина) то и рошлїна чийо лїсца подобни калапом (серб. локвањ, лат. Nymphaea alba L.). == Интересантносци == Зняти два филми зоз 1972. и 2012. року под назву Калап професора Вуїча, по познатому професорови чий защитни знак бул калап од хторого ше нє роздвойовал. Тиж єст награда Калап Миливоя Живановича, хтору ше додзелює на смотри найлєпших аматерских театрох Сербиї у Пожаревцу. Позната и жартовлїва театрална представа хтору написали Ежен Лабиш и Марк-Мишел под назву Флорентински калап у хторей млоди глєда сламяни калап хтори му його конь поєдол док ше рихтало свадзбу, а хтора бевена и по руски. == Фразеолоґия == '''Анї калап нє ма''' = барз є бидни<br> '''Мац (нє мац) под калапом''' = буц (нє буц) мудри<br> '''Ношиц калап''' = буц хлоп, розказовац у обисцу<br> '''Нє знїма (нє знял) калап яґда под нїм тащка ма''' = нє здравка == Референци == 6olgzuwdsuz7k5tssydfmi4kkf06rp1 19631 19629 2026-06-30T14:04:37Z Saslavik 1716 Референци, катеґория 19631 wikitext text/x-wiki [[Файл:Audrey_Hepburn_Tiffany's_3.jpg|мини|Одри Хепберн у филму ''Фриштик у Тифания''зоз 1961.]] [[Файл:Etnografski muzej - decembar 2024 - Muški slamnati šešir.jpg|мини|Сламяни калап з початку 20. вика, Етнографски музей у Беоґрадзе]] '''Калап ''' (од мадь. kalap, всл. kalap, серб. шешир) предмет за облєканє хтори ше кладзе на главу.<ref>''Pauline Thomas (2007-09-08). „The Wearing of Hats Fashion History”. Fashion-era.com. Архивирано из оригинала 24. 05. 2018. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Прави ше з рижних материялох, у рижних дезенох и фарбох. Калап ма "главку" або лоповик у форми куполи зоз узшима або ширшима зогнутима кридлами хтори представяю крису. Вирабя ше з рошлїнских влакнох, слами, бобровей або заячей шерсци, гадвабу, волни, скори, платна, баршоню, а у новшим чаше и зоз синтетики. Може мац дзирки за вентилацию, же би ше власи и скора глави нє упарели. Хаснує ше ище з часу праисториї, найвецей як защита од горучави и дижджу при роботи на отвореним просторе, алє ма и естетску або гиґиєнску улогу. У прешлосци файта калапа значела припадносц одредзеней дружтвеней класи. Тиж так, у поєдиних войскох калап означовал припадносц одредзеному чину и єдинки. У прешлосци калапи були указатель дружтвеного статуса.<ref>''„The social meanings of hats”. University of Chicago Press. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У войску, калапи можу означовац националносц, конар служби, чин або полк.<ref>''„Insignia:The Way You Tell Who's Who in the Military”. United States Department of Defense. Архивирано из оригинала 2012-04-14. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Полиция звичайно ноши препознатлїви калапи як цо шапки або калапи з крису, як тоти цо ноши Кральовска канадска конїцка полиция. Даєдни калапи маю защитну функцию. Наприклад, защитна кациґа чува главу будовательним роботнїком од покалїченьох з предметами хтори падаю, кациґа британскей полициї чува главу милиционерох, калап од слунка засланя твар и плєца од слунка, каубойски калап чува од слунка и дижджу. Даєдни калапи ше ноши за церемониялни потреби, як цо академски плочасти калап, хтори ше ноши под час церемониї дипломованя на универзитету. Даєдни калапи ноша припаднїки одредзеней професиї, як цо кухарски шапки або митри хтори ноша християнски владикове. Прихильнїки одредзених релиґийох вше ноша калапи, як цо турбан хтори ноша Сики, або церковни калап хтори християнки ноша як закривач за главу под час молитви и богослуженя.<ref>1.     ''„What are Church Hats?” (на језику: енглески). Southern Living. Архивирано из оригинала 14. 5. 2021. г. Приступљено 10. 5. 2022. „Church hats have been a key part of churchgoers’ Sunday best for years, and are still an important aspect of dress in some churches today. The practice of covering one’s head for church originally came from the Bible—1 Corinthians 11:15, to be precise. The simple head covering has been adapted and expanded to become a stylish part of Southern women’s churchgoing attire. At the turn of the century, many Southern ladies wore simple hats to church out of respect, reverence for the service, and continuity with passed-down traditions. The church hat tradition continues today, with hats—sometimes called crowns—in bright colors, bold patterns, and eye-catching styles at Sunday services across the South.”''</ref> == Историят == [[Файл:Willendorf-Venus-1468.jpg|thumb|Венера од Вилендорфа зоз пред 27.000 до 30.000 роками може представяц жену хтора ноши ткани калап.]] Гоч нєт вельо урядови записи о калапох пред 3.000 роками пред нову еру, вони найскорей були призвичаєни пред тим. Фиґура Венери з Вилендорфу стара 27.000 до 30.000 роки може приказовац жену хтора ноши ткани калап.<ref>''SCI/TECH | World's oldest hat revealed”. news.bbc.co.uk. Приступљено 2018-09-25.''</ref> Єден з найстарших познатих потердзених калапох ношел чловек з бронзового периоду (назва Оци) чийо цело (уключуюци и його калап) пренайдзене змарзнуте у горох медзи Австрию и Италию, дзе бул од коло 3250. року пред нову еру. Пренайдзени є як ноши шапку з медведжей скори з ременьчком за браду, направену з даскельо скоркох злучених вєдно, цо у сущносци здогадовало на русийску бундичкову шапку без преклопу.<ref>''Davis, Nicola (30. 8. 2016). „It becometh the iceman: clothing study reveals stylish secrets of leather-loving ancient”. The Guardian. Архивирано из оригинала 30. 8. 2016. г. Приступљено 30. 8. 2016.''</ref><ref>''Romey, Kristin (18. 8. 2016). „Here's What the Iceman Was Wearing When He Died 5,300 Years Ago”. National Geographic. Архивирано из оригинала 19. 8. 2016. г. Приступљено 18. 8. 2016.''</ref><ref>''O’Sullivan, Niall J.; Teasdale, Matthew D.; Mattiangeli, Valeria; Maixner, Frank; Pinhasi, Ron; Bradley, Daniel G.; Zink, Albert (18. 8. 2016). . „A whole mitochondria analysis of the Tyrolean Iceman's leather provides insights into the animal sources of Copper Age clothing”. Scientific Reports (на језику: енглески). '''6''': 31279. Bibcode:2016NatSR...631279O. ISSN 2045-2322. PMC 4989873 . <nowiki>PMID 27537861</nowiki>. doi:10.1038/srep31279.''</ref> Як и Оци, Толундски чловек зачувани по нєшка з калапом на себе, а найскорей умар коло 400. року пред нову еру у данским мочару, хтори го мумификовал. Ношел кончисту шапку з овчей скори и волни, закапчану под браду зоз скоряним ременьчком.<ref>''„The Tollund Man – Appearance”. The Tollund Man – A face from prehistoric Denmark. 2004. Архивирано из оригинала 2011-07-19. г. Приступљено 2016-09-30.''</ref> Святи Климент, защитнїк филцових калапарох, нїби одкрил филц кед наполнєл сандали з лєновима влакнами же би защицел свойо талпи, коло 800. року.<ref>''„History of Hats”. Hatsandcaps.co.uk. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У штреднїм вику калапи були маркер дружтвеного статуса и служели за видвойованє одредзених ґрупох. Штварти собор на Латерану 1215. вимагал же би ше шицки Євреє идентификовали так же маю ношиц юденгат („єврейски калап“), означуюци их як мети антисемитизма.<ref>''Waldman, Katy (2013-10-17). „The history of the witch's hat”. Slate.com. Приступљено 2014-03-26.''</ref> Калапи звичайно були жовти и кончисти або штироуглово.<ref>''Johnston, Ruth A. (2011). All Things Medieval: An Encyclopedia of the Medieval World. ABC-CLIO. Приступљено 2014-03-26.''</ref> У штреднїм вику, калапи за жени ше рушали од єдноставних шалох по зложени хенини<ref>1.    Vibbert, Marie, ''Headdresses of the 14th and 15th Centuries,'' No. 133, SCA monograph series (August 2006)</ref> и означовали дружтвени статус. Структуровани калапи за жени, подобни тим при хлопских дворянох, почало ше ношиц при концу 16. вику.<ref>''„Hat history”. Hatsuk.com. Архивирано из оригинала 2000-09-14. г. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Вираз „миланер“ походзи з италиянского варошу Милана, дзе ше у 18. вику правело найквалитетнєйши калапи. Виробок калапох бул традиционално женске занїманє, при чим тоти роботнїци нє лєм правели калапи, алє и виберали рецочки, украси и додатки за комплетованє шматох.<ref>''„History of Women's Hats”. Vintagefashionguild.org. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Традиция ношеня калапох на коньских обегованьох почала у Кральовским Аскоту у Британиї, хтори отримує строги кодекс облєканя. Шицки госци у Кральовским оградзеним просторе муша ношиц калапи.<ref>''Lauren Turner (2012-06-21). „New dress code a hit at Ascots' Ladies Day”. Independent.co.uk. Архивирано из оригинала 2022-05-09. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Тота традиция прилапена на других конїцких обегованьох, як цо дерби у Кентакию у ЗАД.<ref>''„Hats in History: The Kentucky Derby”. Hats-plus.com. 2012-04-28. Архивирано из оригинала 19. 08. 2013. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Екстраваґантни калапи були популарни 1980-их рокох, а на початку 21. вику ше врацели розкошни калапи, з нову габу змагательних младих миланерох хтори дизайновали креациї цо уключую шапки з турбаном, калапи з филцу з ефектом trompe-l'œil и високи закривачи за главу направени з чловечих власох. Даєдни нови колекциї калапох описани як „ношаца скулптура”. Велї поп гвизди, медзи нїма и Лейди Ґаґа, наручели калапи як рекламни трики.<ref>''„Millinery Madness: Hat Makers With Attitude”. The New York Times. Архивирано из оригинала 2017-06-30. г. Приступљено 2017-02-27.''</ref> Збирки Колекция Филипи то колекция релиґиозних закривачох за главу хтору позберал нємецки поднїматель Дитер Филипи, а хтора ше находзи у Киркелу.<ref>''„Neue Zürcher Zeitung FOLIO”. Nzzfolio.ch. 2011-02-08. Приступљено 2012-01-07.''</ref> У колекциї єст вецей як 500 калапи,<ref>''Smoltczyk, Alexander (4. 12. 2009). „Der Spiegel”. Spiegel.de. Приступљено 2012-01-07.''</ref> и нєшка є найвекша шветова колекция священїцких, церковних и вирских закривачох за главу.<ref>''„Philippi Collection”. Philippi-collection.blogspot.com. 2011-11-23. Приступљено 2012-01-07.''</ref> [[Файл:RhofHutladen1.jpg|thumb|Предавальня калапох зоз 1900. року у Музею на отвореним Рошайдер Хоф.]] == Файти калапох == Єст рижни файти калапох: • Ловарски калап<br> • Каубойски калап<br> • Горяцки калап<br> • Сламяни калап<br> • Наполеонов калап<br> • Сомбреро<br> • Цилиндер (калап)<br> • Панама калап '''Калап''' ше вола и предмет подобни калапу: калап слунечнїку (серб. глава); калап то и верх руского пеца (главка), а калапи (множина) то и рошлїна чийо лїсца подобни калапом (серб. локвањ, лат. Nymphaea alba L.). == Интересантносци == Зняти два филми зоз 1972. и 2012. року под назву Калап професора Вуїча, по познатому професорови чий защитни знак бул калап од хторого ше нє роздвойовал. Тиж єст награда Калап Миливоя Живановича, хтору ше додзелює на смотри найлєпших аматерских театрох Сербиї у Пожаревцу. Позната и жартовлїва театрална представа хтору написали Ежен Лабиш и Марк-Мишел под назву Флорентински калап у хторей млоди глєда сламяни калап хтори му його конь поєдол док ше рихтало свадзбу, а хтора бевена и по руски. == Фразеолоґия == '''Анї калап нє ма''' = барз є бидни<br> '''Мац (нє мац) под калапом''' = буц (нє буц) мудри<br> '''Ношиц калап''' = буц хлоп, розказовац у обисцу<br> '''Нє знїма (нє знял) калап яґда под нїм тащка ма''' = нє здравка == Референци == <references /> [[Катеґория:Шапки]] g90ud1ecoh0g8brmm384sfad90v5a5s 19632 19631 2026-06-30T14:05:20Z Saslavik 1716 19632 wikitext text/x-wiki [[Файл:Audrey_Hepburn_Tiffany's_3.jpg|мини|Одри Хепберн у филму ''Фриштик у Тифания''зоз 1961.]] [[Файл:Etnografski muzej - decembar 2024 - Muški slamnati šešir.jpg|мини|Сламяни калап з початку 20. вика, Етнографски музей у Беоґрадзе]] '''Калап ''' (од мадь. kalap, всл. kalap, серб. шешир) предмет за облєканє хтори ше кладзе на главу.<ref>''Pauline Thomas (2007-09-08). „The Wearing of Hats Fashion History”. Fashion-era.com. Архивирано из оригинала 24. 05. 2018. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Прави ше з рижних материялох, у рижних дезенох и фарбох. Калап ма "главку" або лоповик у форми куполи зоз узшима або ширшима зогнутима кридлами хтори представяю крису. Вирабя ше з рошлїнских влакнох, слами, бобровей або заячей шерсци, гадвабу, волни, скори, платна, баршоню, а у новшим чаше и зоз синтетики. Може мац дзирки за вентилацию, же би ше власи и скора глави нє упарели. Хаснує ше ище з часу праисториї, найвецей як защита од горучави и дижджу при роботи на отвореним просторе, алє ма и естетску або гиґиєнску улогу. У прешлосци файта калапа значела припадносц одредзеней дружтвеней класи. Тиж так, у поєдиних войскох калап означовал припадносц одредзеному чину и єдинки. У прешлосци калапи були указатель дружтвеного статуса.<ref>''„The social meanings of hats”. University of Chicago Press. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У войску, калапи можу означовац националносц, конар служби, чин або полк.<ref>''„Insignia:The Way You Tell Who's Who in the Military”. United States Department of Defense. Архивирано из оригинала 2012-04-14. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Полиция звичайно ноши препознатлїви калапи як цо шапки або калапи з крису, як тоти цо ноши Кральовска канадска конїцка полиция. Даєдни калапи маю защитну функцию. Наприклад, защитна кациґа чува главу будовательним роботнїком од покалїченьох з предметами хтори падаю, кациґа британскей полициї чува главу милиционерох, калап од слунка засланя твар и плєца од слунка, каубойски калап чува од слунка и дижджу. Даєдни калапи ше ноши за церемониялни потреби, як цо академски плочасти калап, хтори ше ноши под час церемониї дипломованя на универзитету. Даєдни калапи ноша припаднїки одредзеней професиї, як цо кухарски шапки або митри хтори ноша християнски владикове. Прихильнїки одредзених релиґийох вше ноша калапи, як цо турбан хтори ноша Сики, або церковни калап хтори християнки ноша як закривач за главу под час молитви и богослуженя.<ref>1.     ''„What are Church Hats?” (на језику: енглески). Southern Living. Архивирано из оригинала 14. 5. 2021. г. Приступљено 10. 5. 2022. „Church hats have been a key part of churchgoers’ Sunday best for years, and are still an important aspect of dress in some churches today. The practice of covering one’s head for church originally came from the Bible—1 Corinthians 11:15, to be precise. The simple head covering has been adapted and expanded to become a stylish part of Southern women’s churchgoing attire. At the turn of the century, many Southern ladies wore simple hats to church out of respect, reverence for the service, and continuity with passed-down traditions. The church hat tradition continues today, with hats—sometimes called crowns—in bright colors, bold patterns, and eye-catching styles at Sunday services across the South.”''</ref> == Историят == [[Файл:Willendorf-Venus-1468.jpg|thumb|Венера од Вилендорфа зоз пред 27.000 до 30.000 роками може представяц жену хтора ноши ткани калап.]] Гоч нєт вельо урядови записи о калапох пред 3.000 роками пред нову еру, вони найскорей були призвичаєни пред тим. Фиґура Венери з Вилендорфу стара 27.000 до 30.000 роки може приказовац жену хтора ноши ткани калап.<ref>''SCI/TECH | World's oldest hat revealed”. news.bbc.co.uk. Приступљено 2018-09-25.''</ref> Єден з найстарших познатих потердзених калапох ношел чловек з бронзового периоду (назва Оци) чийо цело (уключуюци и його калап) пренайдзене змарзнуте у горох медзи Австрию и Италию, дзе бул од коло 3250. року пред нову еру. Пренайдзени є як ноши шапку з медведжей скори з ременьчком за браду, направену з даскельо скоркох злучених вєдно, цо у сущносци здогадовало на русийску бундичкову шапку без преклопу.<ref>''Davis, Nicola (30. 8. 2016). „It becometh the iceman: clothing study reveals stylish secrets of leather-loving ancient”. The Guardian. Архивирано из оригинала 30. 8. 2016. г. Приступљено 30. 8. 2016.''</ref><ref>''Romey, Kristin (18. 8. 2016). „Here's What the Iceman Was Wearing When He Died 5,300 Years Ago”. National Geographic. Архивирано из оригинала 19. 8. 2016. г. Приступљено 18. 8. 2016.''</ref><ref>''O’Sullivan, Niall J.; Teasdale, Matthew D.; Mattiangeli, Valeria; Maixner, Frank; Pinhasi, Ron; Bradley, Daniel G.; Zink, Albert (18. 8. 2016). . „A whole mitochondria analysis of the Tyrolean Iceman's leather provides insights into the animal sources of Copper Age clothing”. Scientific Reports (на језику: енглески). '''6''': 31279. Bibcode:2016NatSR...631279O. ISSN 2045-2322. PMC 4989873 . <nowiki>PMID 27537861</nowiki>. doi:10.1038/srep31279.''</ref> Як и Оци, Толундски чловек зачувани по нєшка з калапом на себе, а найскорей умар коло 400. року пред нову еру у данским мочару, хтори го мумификовал. Ношел кончисту шапку з овчей скори и волни, закапчану под браду зоз скоряним ременьчком.<ref>''„The Tollund Man – Appearance”. The Tollund Man – A face from prehistoric Denmark. 2004. Архивирано из оригинала 2011-07-19. г. Приступљено 2016-09-30.''</ref> Святи Климент, защитнїк филцових калапарох, нїби одкрил филц кед наполнєл сандали з лєновима влакнами же би защицел свойо талпи, коло 800. року.<ref>''„History of Hats”. Hatsandcaps.co.uk. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У штреднїм вику калапи були маркер дружтвеного статуса и служели за видвойованє одредзених ґрупох. Штварти собор на Латерану 1215. вимагал же би ше шицки Євреє идентификовали так же маю ношиц юденгат („єврейски калап“), означуюци их як мети антисемитизма.<ref>''Waldman, Katy (2013-10-17). „The history of the witch's hat”. Slate.com. Приступљено 2014-03-26.''</ref> Калапи звичайно були жовти и кончисти або штироуглово.<ref>''Johnston, Ruth A. (2011). All Things Medieval: An Encyclopedia of the Medieval World. ABC-CLIO. Приступљено 2014-03-26.''</ref> У штреднїм вику, калапи за жени ше рушали од єдноставних шалох по зложени хенини<ref>1.    Vibbert, Marie, ''Headdresses of the 14th and 15th Centuries,'' No. 133, SCA monograph series (August 2006)</ref> и означовали дружтвени статус. Структуровани калапи за жени, подобни тим при хлопских дворянох, почало ше ношиц при концу 16. вику.<ref>''„Hat history”. Hatsuk.com. Архивирано из оригинала 2000-09-14. г. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Вираз „миланер“ походзи з италиянского варошу Милана, дзе ше у 18. вику правело найквалитетнєйши калапи. Виробок калапох бул традиционално женске занїманє, при чим тоти роботнїци нє лєм правели калапи, алє и виберали рецочки, украси и додатки за комплетованє шматох.<ref>''„History of Women's Hats”. Vintagefashionguild.org. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Традиция ношеня калапох на коньских обегованьох почала у Кральовским Аскоту у Британиї, хтори отримує строги кодекс облєканя. Шицки госци у Кральовским оградзеним просторе муша ношиц калапи.<ref>''Lauren Turner (2012-06-21). „New dress code a hit at Ascots' Ladies Day”. Independent.co.uk. Архивирано из оригинала 2022-05-09. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Тота традиция прилапена на других конїцких обегованьох, як цо дерби у Кентакию у ЗАД.<ref>''„Hats in History: The Kentucky Derby”. Hats-plus.com. 2012-04-28. Архивирано из оригинала 19. 08. 2013. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Екстраваґантни калапи були популарни 1980-их рокох, а на початку 21. вику ше врацели розкошни калапи, з нову габу змагательних младих миланерох хтори дизайновали креациї цо уключую шапки з турбаном, калапи з филцу з ефектом trompe-l'œil и високи закривачи за главу направени з чловечих власох. Даєдни нови колекциї калапох описани як „ношаца скулптура”. Велї поп гвизди, медзи нїма и Лейди Ґаґа, наручели калапи як рекламни трики.<ref>''„Millinery Madness: Hat Makers With Attitude”. The New York Times. Архивирано из оригинала 2017-06-30. г. Приступљено 2017-02-27.''</ref> Збирки Колекция Филипи то колекция релиґиозних закривачох за главу хтору позберал нємецки поднїматель Дитер Филипи, а хтора ше находзи у Киркелу.<ref>''„Neue Zürcher Zeitung FOLIO”. Nzzfolio.ch. 2011-02-08. Приступљено 2012-01-07.''</ref> У колекциї єст вецей як 500 калапи,<ref>''Smoltczyk, Alexander (4. 12. 2009). „Der Spiegel”. Spiegel.de. Приступљено 2012-01-07.''</ref> и нєшка є найвекша шветова колекция священїцких, церковних и вирских закривачох за главу.<ref>''„Philippi Collection”. Philippi-collection.blogspot.com. 2011-11-23. Приступљено 2012-01-07.''</ref> [[Файл:RhofHutladen1.jpg|thumb|Предавальня калапох зоз 1900. року у Музею на отвореним Рошайдер Хоф.]] == Файти калапох == Єст рижни файти калапох: • Ловарски калап<br> • Каубойски калап<br> • Горяцки калап<br> • Сламяни калап<br> • Наполеонов калап<br> • Сомбреро<br> • Цилиндер (калап)<br> • Панама калап '''Калап''' ше вола и предмет подобни калапу: калап слунечнїку (серб. глава); калап то и верх руского пеца (главка), а калапи (множина) то и рошлїна чийо лїсца подобни калапом (серб. локвањ, лат. Nymphaea alba L.). == Интересантносци == Зняти два филми зоз 1972. и 2012. року под назву Калап професора Вуїча, по познатому професорови чий защитни знак бул калап од хторого ше нє роздвойовал. Тиж єст награда Калап Миливоя Живановича, хтору ше додзелює на смотри найлєпших аматерских театрох Сербиї у Пожаревцу. Позната и жартовлїва театрална представа хтору написали Ежен Лабиш и Марк-Мишел под назву Флорентински калап у хторей млоди глєда сламяни калап хтори му його конь поєдол док ше рихтало свадзбу, а хтора бевена и по руски. == Фразеолоґия == '''Анї калап нє ма''' = барз є бидни<br> '''Мац (нє мац) под калапом''' = буц (нє буц) мудри<br> '''Ношиц калап''' = буц хлоп, розказовац у обисцу<br> '''Нє знїма (нє знял) калап яґда под нїм тащка ма''' = нє здравка == Референци == <references /> '''Литература''' https://sr.wikipedia.org/sr-ec/%D0%A8%D0%B5%D1%88%D0%B8%D1%80</><br> Словнїк руского народного язика I, А – Н, Нови Сад 2017, б. 569. [[Катеґория: Шапки]] ba7ijvxypq1bs5g52gont3bn7w0p530 19633 19632 2026-06-30T14:08:55Z Saslavik 1716 19633 wikitext text/x-wiki [[Файл:Audrey_Hepburn_Tiffany's_3.jpg|мини|Одри Хепберн у филму ''Фриштик у Тифания''зоз 1961.]] [[Файл:Etnografski muzej - decembar 2024 - Muški slamnati šešir.jpg|мини|Сламяни калап з початку 20. вика, Етнографски музей у Беоґрадзе]] '''Калап ''' (од мадь. kalap, всл. kalap, серб. шешир) предмет за облєканє хтори ше кладзе на главу.<ref>''Pauline Thomas (2007-09-08). „The Wearing of Hats Fashion History”. Fashion-era.com. Архивирано из оригинала 24. 05. 2018. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Прави ше з рижних материялох, у рижних дезенох и фарбох. Калап ма "главку" або лоповик у форми куполи зоз узшима або ширшима зогнутима кридлами хтори представяю крису. Вирабя ше з рошлїнских влакнох, слами, бобровей або заячей шерсци, гадвабу, волни, скори, платна, баршоню, а у новшим чаше и зоз синтетики. Може мац дзирки за вентилацию, же би ше власи и скора глави нє упарели. Хаснує ше ище з часу праисториї, найвецей як защита од горучави и дижджу при роботи на отвореним просторе, алє ма и естетску або гиґиєнску улогу. У прешлосци файта калапа значела припадносц одредзеней дружтвеней класи. Тиж так, у поєдиних войскох калап означовал припадносц одредзеному чину и єдинки. У прешлосци калапи були указатель дружтвеного статуса.<ref>''„The social meanings of hats”. University of Chicago Press. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У войску, калапи можу означовац националносц, конар служби, чин або полк.<ref>''„Insignia:The Way You Tell Who's Who in the Military”. United States Department of Defense. Архивирано из оригинала 2012-04-14. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Полиция звичайно ноши препознатлїви калапи як цо шапки або калапи з крису, як тоти цо ноши Кральовска канадска конїцка полиция. Даєдни калапи маю защитну функцию. Наприклад, защитна кациґа чува главу будовательним роботнїком од покалїченьох з предметами хтори падаю, кациґа британскей полициї чува главу милиционерох, калап од слунка засланя твар и плєца од слунка, каубойски калап чува од слунка и дижджу. Даєдни калапи ше ноши за церемониялни потреби, як цо академски плочасти калап, хтори ше ноши под час церемониї дипломованя на универзитету. Даєдни калапи ноша припаднїки одредзеней професиї, як цо кухарски шапки або митри хтори ноша християнски владикове. Прихильнїки одредзених релиґийох вше ноша калапи, як цо турбан хтори ноша Сики, або церковни калап хтори християнки ноша як закривач за главу под час молитви и богослуженя.<ref>1.     ''„What are Church Hats?” (на језику: енглески). Southern Living. Архивирано из оригинала 14. 5. 2021. г. Приступљено 10. 5. 2022. „Church hats have been a key part of churchgoers’ Sunday best for years, and are still an important aspect of dress in some churches today. The practice of covering one’s head for church originally came from the Bible—1 Corinthians 11:15, to be precise. The simple head covering has been adapted and expanded to become a stylish part of Southern women’s churchgoing attire. At the turn of the century, many Southern ladies wore simple hats to church out of respect, reverence for the service, and continuity with passed-down traditions. The church hat tradition continues today, with hats—sometimes called crowns—in bright colors, bold patterns, and eye-catching styles at Sunday services across the South.”''</ref> == Историят == [[Файл:Willendorf-Venus-1468.jpg|thumb|Венера од Вилендорфа зоз пред 27.000 до 30.000 роками може представяц жену хтора ноши ткани калап.]] Гоч нєт вельо урядови записи о калапох пред 3.000 роками пред нову еру, вони найскорей були призвичаєни пред тим. Фиґура Венери з Вилендорфу стара 27.000 до 30.000 роки може приказовац жену хтора ноши ткани калап.<ref>''SCI/TECH | World's oldest hat revealed”. news.bbc.co.uk. Приступљено 2018-09-25.''</ref> Єден з найстарших познатих потердзених калапох ношел чловек з бронзового периоду (назва Оци) чийо цело (уключуюци и його калап) пренайдзене змарзнуте у горох медзи Австрию и Италию, дзе бул од коло 3250. року пред нову еру. Пренайдзени є як ноши шапку з медведжей скори з ременьчком за браду, направену з даскельо скоркох злучених вєдно, цо у сущносци здогадовало на русийску бундичкову шапку без преклопу.<ref>''Davis, Nicola (30. 8. 2016). „It becometh the iceman: clothing study reveals stylish secrets of leather-loving ancient”. The Guardian. Архивирано из оригинала 30. 8. 2016. г. Приступљено 30. 8. 2016.''</ref><ref>''Romey, Kristin (18. 8. 2016). „Here's What the Iceman Was Wearing When He Died 5,300 Years Ago”. National Geographic. Архивирано из оригинала 19. 8. 2016. г. Приступљено 18. 8. 2016.''</ref><ref>''O’Sullivan, Niall J.; Teasdale, Matthew D.; Mattiangeli, Valeria; Maixner, Frank; Pinhasi, Ron; Bradley, Daniel G.; Zink, Albert (18. 8. 2016). . „A whole mitochondria analysis of the Tyrolean Iceman's leather provides insights into the animal sources of Copper Age clothing”. Scientific Reports (на језику: енглески). '''6''': 31279. Bibcode:2016NatSR...631279O. ISSN 2045-2322. PMC 4989873 . <nowiki>PMID 27537861</nowiki>. doi:10.1038/srep31279.''</ref> Як и Оци, Толундски чловек зачувани по нєшка з калапом на себе, а найскорей умар коло 400. року пред нову еру у данским мочару, хтори го мумификовал. Ношел кончисту шапку з овчей скори и волни, закапчану под браду зоз скоряним ременьчком.<ref>''„The Tollund Man – Appearance”. The Tollund Man – A face from prehistoric Denmark. 2004. Архивирано из оригинала 2011-07-19. г. Приступљено 2016-09-30.''</ref> Святи Климент, защитнїк филцових калапарох, нїби одкрил филц кед наполнєл сандали з лєновима влакнами же би защицел свойо талпи, коло 800. року.<ref>''„History of Hats”. Hatsandcaps.co.uk. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У штреднїм вику калапи були маркер дружтвеного статуса и служели за видвойованє одредзених ґрупох. Штварти собор на Латерану 1215. вимагал же би ше шицки Євреє идентификовали так же маю ношиц юденгат („єврейски калап“), означуюци их як мети антисемитизма.<ref>''Waldman, Katy (2013-10-17). „The history of the witch's hat”. Slate.com. Приступљено 2014-03-26.''</ref> Калапи звичайно були жовти и кончисти або штироуглово.<ref>''Johnston, Ruth A. (2011). All Things Medieval: An Encyclopedia of the Medieval World. ABC-CLIO. Приступљено 2014-03-26.''</ref> У штреднїм вику, калапи за жени ше рушали од єдноставних шалох по зложени хенини<ref>1.    Vibbert, Marie, ''Headdresses of the 14th and 15th Centuries,'' No. 133, SCA monograph series (August 2006)</ref> и означовали дружтвени статус. Структуровани калапи за жени, подобни тим при хлопских дворянох, почало ше ношиц при концу 16. вику.<ref>''„Hat history”. Hatsuk.com. Архивирано из оригинала 2000-09-14. г. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Вираз „миланер“ походзи з италиянского варошу Милана, дзе ше у 18. вику правело найквалитетнєйши калапи. Виробок калапох бул традиционално женске занїманє, при чим тоти роботнїци нє лєм правели калапи, алє и виберали рецочки, украси и додатки за комплетованє шматох.<ref>''„History of Women's Hats”. Vintagefashionguild.org. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Традиция ношеня калапох на коньских обегованьох почала у Кральовским Аскоту у Британиї, хтори отримує строги кодекс облєканя. Шицки госци у Кральовским оградзеним просторе муша ношиц калапи.<ref>''Lauren Turner (2012-06-21). „New dress code a hit at Ascots' Ladies Day”. Independent.co.uk. Архивирано из оригинала 2022-05-09. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Тота традиция прилапена на других конїцких обегованьох, як цо дерби у Кентакию у ЗАД.<ref>''„Hats in History: The Kentucky Derby”. Hats-plus.com. 2012-04-28. Архивирано из оригинала 19. 08. 2013. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Екстраваґантни калапи були популарни 1980-их рокох, а на початку 21. вику ше врацели розкошни калапи, з нову габу змагательних младих миланерох хтори дизайновали креациї цо уключую шапки з турбаном, калапи з филцу з ефектом trompe-l'œil и високи закривачи за главу направени з чловечих власох. Даєдни нови колекциї калапох описани як „ношаца скулптура”. Велї поп гвизди, медзи нїма и Лейди Ґаґа, наручели калапи як рекламни трики.<ref>''„Millinery Madness: Hat Makers With Attitude”. The New York Times. Архивирано из оригинала 2017-06-30. г. Приступљено 2017-02-27.''</ref> Збирки Колекция Филипи то колекция релиґиозних закривачох за главу хтору позберал нємецки поднїматель Дитер Филипи, а хтора ше находзи у Киркелу.<ref>''„Neue Zürcher Zeitung FOLIO”. Nzzfolio.ch. 2011-02-08. Приступљено 2012-01-07.''</ref> У колекциї єст вецей як 500 калапи,<ref>''Smoltczyk, Alexander (4. 12. 2009). „Der Spiegel”. Spiegel.de. Приступљено 2012-01-07.''</ref> и нєшка є найвекша шветова колекция священїцких, церковних и вирских закривачох за главу.<ref>''„Philippi Collection”. Philippi-collection.blogspot.com. 2011-11-23. Приступљено 2012-01-07.''</ref> [[Файл:RhofHutladen1.jpg|thumb|Предавальня калапох зоз 1900. року у Музею на отвореним Рошайдер Хоф.]] == Файти калапох == Єст рижни файти калапох: • Ловарски калап<br> • Каубойски калап<br> • Горяцки калап<br> • Сламяни калап<br> • Наполеонов калап<br> • Сомбреро<br> • Цилиндер (калап)<br> • Панама калап '''Калап''' ше вола и предмет подобни калапу: калап слунечнїку (серб. глава); калап то и верх руского пеца (главка), а калапи (множина) то и рошлїна чийо лїсца подобни калапом (серб. локвањ, лат. Nymphaea alba L.). == Интересантносци == Зняти два филми зоз 1972. и 2012. року под назву Калап професора Вуїча, по познатому професорови чий защитни знак бул калап од хторого ше нє роздвойовал. Тиж єст награда Калап Миливоя Живановича, хтору ше додзелює на смотри найлєпших аматерских театрох Сербиї у Пожаревцу. Позната и жартовлїва театрална представа хтору написали Ежен Лабиш и Марк-Мишел под назву Флорентински калап у хторей млоди глєда сламяни калап хтори му його конь поєдол док ше рихтало свадзбу, а хтора бевена и по руски. == Фразеолоґия == '''Анї калап нє ма''' = барз є бидни<br> '''Мац (нє мац) под калапом''' = буц (нє буц) мудри<br> '''Ношиц калап''' = буц хлоп, розказовац у обисцу<br> '''Нє знїма (нє знял) калап яґда под нїм тащка ма''' = нє здравка == Референци == <references /> '''Литература''' https://sr.wikipedia.org/sr-ec/%D0%A8%D0%B5%D1%88%D0%B8%D1%80</><br>Словнїк руского народного язика I, А – Н, Нови Сад 2017, б. 569. 2e7mwfbg0ncsa88pvowlmd5f6hgzejx 19634 19633 2026-06-30T14:12:09Z Olirk55 19 Означени викивязи 19634 wikitext text/x-wiki [[Файл:Audrey_Hepburn_Tiffany's_3.jpg|мини|Одри Хепберн у филму ''Фриштик у Тифания''зоз 1961.]] [[Файл:Etnografski muzej - decembar 2024 - Muški slamnati šešir.jpg|мини|Сламяни калап з початку 20. вика, Етнографски музей у Беоґрадзе]] '''Калап ''' (од мадь. ''kalap'', всл. ''kalap'', серб. шешир) предмет за облєканє хтори ше кладзе на главу.<ref>''Pauline Thomas (2007-09-08). „The Wearing of Hats Fashion History”. Fashion-era.com. Архивирано из оригинала 24. 05. 2018. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Прави ше з рижних материялох, у рижних дезенох и [[Фарба|фарбох]]. Калап ма „главку" або лоповик у форми куполи зоз узшима або ширшима зогнутима кридлами хтори представяю крису. Вирабя ше з рошлїнских влакнох, [[Слама|слами]], бобровей або заячей шерсци, [[Гадваб|гадвабу]], волни, скори, платна, баршоню, а у новшим чаше и зоз синтетики. Може мац дзирки за вентилацию, же би ше власи и скора глави нє упарели. Хаснує ше ище з часу праисториї, найвецей як защита од горучави и дижджу при роботи на отвореним просторе, алє ма и естетску або гиґиєнску улогу. У прешлосци файта калапа значела припадносц одредзеней дружтвеней класи. Тиж так, у поєдиних войскох калап означовал припадносц одредзеному чину и єдинки. У прешлосци калапи були указатель дружтвеного статуса.<ref>''„The social meanings of hats”. University of Chicago Press. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У войску, калапи можу означовац [[Нация|националносц]], конар служби, чин або полк.<ref>''„Insignia:The Way You Tell Who's Who in the Military”. United States Department of Defense. Архивирано из оригинала 2012-04-14. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Полиция звичайно ноши препознатлїви калапи як цо шапки або калапи з крису, як тоти цо ноши Кральовска канадска конїцка полиция. Даєдни калапи маю защитну функцию. Наприклад, защитна кациґа чува главу будовательним роботнїком од покалїченьох з предметами хтори падаю, кациґа британскей полициї чува главу милиционерох, калап од [[Слунко|слунка]] засланя твар и плєца од слунка, каубойски калап чува од слунка и дижджу. Даєдни калапи ше ноши за церемониялни потреби, як цо академски плочасти калап, хтори ше ноши под час церемониї дипломованя на универзитету. Даєдни калапи ноша припаднїки одредзеней професиї, як цо кухарски шапки або [[Митра (владикова коруна)|митри]] хтори ноша християнски владикове. Прихильнїки одредзених релиґийох вше ноша калапи, як цо турбан хтори ноша Сики, або церковни калап хтори християнки ноша як закривач за главу под час молитви и богослуженя.<ref>1.     ''„What are Church Hats?” (на језику: енглески). Southern Living. Архивирано из оригинала 14. 5. 2021. г. Приступљено 10. 5. 2022. „Church hats have been a key part of churchgoers’ Sunday best for years, and are still an important aspect of dress in some churches today. The practice of covering one’s head for church originally came from the Bible—1 Corinthians 11:15, to be precise. The simple head covering has been adapted and expanded to become a stylish part of Southern women’s churchgoing attire. At the turn of the century, many Southern ladies wore simple hats to church out of respect, reverence for the service, and continuity with passed-down traditions. The church hat tradition continues today, with hats—sometimes called crowns—in bright colors, bold patterns, and eye-catching styles at Sunday services across the South.”''</ref> == Историят == [[Файл:Willendorf-Venus-1468.jpg|thumb|Венера од Вилендорфа зоз пред 27.000 до 30.000 роками може представяц жену хтора ноши ткани калап.]] Гоч нєт вельо урядови записи о калапох пред 3.000 роками пред нову еру, вони найскорей були призвичаєни пред тим. Фиґура Венери з Вилендорфу стара 27.000 до 30.000 роки може приказовац жену хтора ноши ткани калап.<ref>''SCI/TECH | World's oldest hat revealed”. news.bbc.co.uk. Приступљено 2018-09-25.''</ref> Єден з найстарших познатих потердзених калапох ношел чловек з бронзового периоду (назва Оци) чийо цело (уключуюци и його калап) пренайдзене змарзнуте у горох медзи Австрию и Италию, дзе бул од коло 3250. року пред нову еру. Пренайдзени є як ноши шапку з медведжей скори з ременьчком за браду, направену з даскельо скоркох злучених вєдно, цо у сущносци здогадовало на русийску бундичкову шапку без преклопу.<ref>''Davis, Nicola (30. 8. 2016). „It becometh the iceman: clothing study reveals stylish secrets of leather-loving ancient”. The Guardian. Архивирано из оригинала 30. 8. 2016. г. Приступљено 30. 8. 2016.''</ref><ref>''Romey, Kristin (18. 8. 2016). „Here's What the Iceman Was Wearing When He Died 5,300 Years Ago”. National Geographic. Архивирано из оригинала 19. 8. 2016. г. Приступљено 18. 8. 2016.''</ref><ref>''O’Sullivan, Niall J.; Teasdale, Matthew D.; Mattiangeli, Valeria; Maixner, Frank; Pinhasi, Ron; Bradley, Daniel G.; Zink, Albert (18. 8. 2016). . „A whole mitochondria analysis of the Tyrolean Iceman's leather provides insights into the animal sources of Copper Age clothing”. Scientific Reports (на језику: енглески). '''6''': 31279. Bibcode:2016NatSR...631279O. ISSN 2045-2322. PMC 4989873 . <nowiki>PMID 27537861</nowiki>. doi:10.1038/srep31279.''</ref> Як и Оци, Толундски чловек зачувани по нєшка з калапом на себе, а найскорей умар коло 400. року пред нову еру у данским мочару, хтори го мумификовал. Ношел кончисту шапку з овчей скори и волни, закапчану под браду зоз скоряним ременьчком.<ref>''„The Tollund Man – Appearance”. The Tollund Man – A face from prehistoric Denmark. 2004. Архивирано из оригинала 2011-07-19. г. Приступљено 2016-09-30.''</ref> Святи Климент, защитнїк филцових калапарох, нїби одкрил филц кед наполнєл сандали з лєновима влакнами же би защицел свойо талпи, коло 800. року.<ref>''„History of Hats”. Hatsandcaps.co.uk. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У штреднїм вику калапи були маркер дружтвеного статуса и служели за видвойованє одредзених ґрупох. Штварти собор на Латерану 1215. вимагал же би ше шицки Євреє идентификовали так же маю ношиц юденгат („єврейски калап“), означуюци их як мети антисемитизма.<ref>''Waldman, Katy (2013-10-17). „The history of the witch's hat”. Slate.com. Приступљено 2014-03-26.''</ref> Калапи звичайно були жовти и кончисти або штироуглово.<ref>''Johnston, Ruth A. (2011). All Things Medieval: An Encyclopedia of the Medieval World. ABC-CLIO. Приступљено 2014-03-26.''</ref> У штреднїм вику, калапи за жени ше рушали од єдноставних шалох по зложени хенини<ref>1.    Vibbert, Marie, ''Headdresses of the 14th and 15th Centuries,'' No. 133, SCA monograph series (August 2006)</ref> и означовали дружтвени статус. Структуровани калапи за жени, подобни тим при хлопских дворянох, почало ше ношиц при концу 16. вику.<ref>''„Hat history”. Hatsuk.com. Архивирано из оригинала 2000-09-14. г. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Вираз „миланер“ походзи з италиянского варошу Милана, дзе ше у 18. вику правело найквалитетнєйши калапи. Виробок калапох бул традиционално женске занїманє, при чим тоти роботнїци нє лєм правели калапи, алє и виберали рецочки, украси и додатки за комплетованє [[Облєчиво|шматох]].<ref>''„History of Women's Hats”. Vintagefashionguild.org. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Традиция ношеня калапох на коньских обегованьох почала у Кральовским Аскоту у Британиї, хтори отримує строги кодекс облєканя. Шицки госци у Кральовским оградзеним просторе муша ношиц калапи.<ref>''Lauren Turner (2012-06-21). „New dress code a hit at Ascots' Ladies Day”. Independent.co.uk. Архивирано из оригинала 2022-05-09. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Тота традиция прилапена на других конїцких обегованьох, як цо дерби у Кентакию у ЗАД.<ref>''„Hats in History: The Kentucky Derby”. Hats-plus.com. 2012-04-28. Архивирано из оригинала 19. 08. 2013. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Екстраваґантни калапи були популарни 1980-их рокох, а на початку 21. вику ше врацели розкошни калапи, з нову габу змагательних младих миланерох хтори дизайновали креациї цо уключую шапки з турбаном, калапи з филцу з ефектом ''trompe-l'œil'' и високи закривачи за главу направени з чловечих власох. Даєдни нови колекциї калапох описани як „ношаца скулптура”. Велї поп гвизди, медзи нїма и Лейди Ґаґа, наручели калапи як рекламни трики.<ref>''„Millinery Madness: Hat Makers With Attitude”. The New York Times. Архивирано из оригинала 2017-06-30. г. Приступљено 2017-02-27.''</ref> Збирки Колекция Филипи то колекция релиґиозних закривачох за главу хтору позберал нємецки поднїматель Дитер Филипи, а хтора ше находзи у Киркелу.<ref>''„Neue Zürcher Zeitung FOLIO”. Nzzfolio.ch. 2011-02-08. Приступљено 2012-01-07.''</ref> У колекциї єст вецей як 500 калапи,<ref>''Smoltczyk, Alexander (4. 12. 2009). „Der Spiegel”. Spiegel.de. Приступљено 2012-01-07.''</ref> и нєшка є найвекша шветова колекция священїцких, церковних и вирских закривачох за главу.<ref>''„Philippi Collection”. Philippi-collection.blogspot.com. 2011-11-23. Приступљено 2012-01-07.''</ref> [[Файл:RhofHutladen1.jpg|thumb|Предавальня калапох зоз 1900. року у Музею на отвореним Рошайдер Хоф.]] == Файти калапох == Єст рижни файти калапох: • Ловарски калап<br> • Каубойски калап<br> • Горяцки калап<br> • Сламяни калап<br> • Наполеонов калап<br> • Сомбреро<br> • Цилиндер (калап)<br> • Панама калап '''Калап''' ше вола и предмет подобни калапу: калап слунечнїку (серб. глава); калап то и верх руского пеца (главка), а калапи (множина) то и рошлїна чийо лїсца подобни калапом (серб. локвањ, лат. Nymphaea alba L.). == Интересантносци == Зняти два филми зоз 1972. и 2012. року под назву Калап професора Вуїча, по познатому професорови чий защитни знак бул калап од хторого ше нє роздвойовал. Тиж єст награда Калап Миливоя Живановича, хтору ше додзелює на смотри найлєпших аматерских театрох Сербиї у Пожаревцу. Позната и жартовлїва театрална представа хтору написали Ежен Лабиш и Марк-Мишел под назву Флорентински калап у хторей млоди глєда сламяни калап хтори му його [[конь]] поєдол док ше рихтало свадзбу, а хтора бевена и по руски. == Фразеолоґия == • '''Анї калап нє ма''' = барз є бидни<br>• '''Мац (нє мац) под калапом''' = буц (нє буц) мудри<br>'''• Ношиц калап''' = буц хлоп, розказовац у обисцу<br>• '''Нє знїма (нє знял) калап яґда под нїм тащка ма''' = нє здравка == Референци == ntw9jmpj91t2ecqeaw4jp3v980z116d 19635 19634 2026-06-30T14:16:16Z Saslavik 1716 19635 wikitext text/x-wiki [[Файл:Audrey_Hepburn_Tiffany's_3.jpg|мини|Одри Хепберн у филму ''Фриштик у Тифания''зоз 1961.]] [[Файл:Etnografski muzej - decembar 2024 - Muški slamnati šešir.jpg|мини|Сламяни калап з початку 20. вика, Етнографски музей у Беоґрадзе]] '''Калап ''' (од мадь. ''kalap'', всл. ''kalap'', серб. шешир) предмет за облєканє хтори ше кладзе на главу.<ref>''Pauline Thomas (2007-09-08). „The Wearing of Hats Fashion History”. Fashion-era.com. Архивирано из оригинала 24. 05. 2018. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Прави ше з рижних материялох, у рижних дезенох и [[Фарба|фарбох]]. Калап ма „главку" або лоповик у форми куполи зоз узшима або ширшима зогнутима кридлами хтори представяю крису. Вирабя ше з рошлїнских влакнох, [[Слама|слами]], бобровей або заячей шерсци, [[Гадваб|гадвабу]], волни, скори, платна, баршоню, а у новшим чаше и зоз синтетики. Може мац дзирки за вентилацию, же би ше власи и скора глави нє упарели. Хаснує ше ище з часу праисториї, найвецей як защита од горучави и дижджу при роботи на отвореним просторе, алє ма и естетску або гиґиєнску улогу. У прешлосци файта калапа значела припадносц одредзеней дружтвеней класи. Тиж так, у поєдиних войскох калап означовал припадносц одредзеному чину и єдинки. У прешлосци калапи були указатель дружтвеного статуса.<ref>''„The social meanings of hats”. University of Chicago Press. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У войску, калапи можу означовац [[Нация|националносц]], конар служби, чин або полк.<ref>''„Insignia:The Way You Tell Who's Who in the Military”. United States Department of Defense. Архивирано из оригинала 2012-04-14. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Полиция звичайно ноши препознатлїви калапи як цо шапки або калапи з крису, як тоти цо ноши Кральовска канадска конїцка полиция. Даєдни калапи маю защитну функцию. Наприклад, защитна кациґа чува главу будовательним роботнїком од покалїченьох з предметами хтори падаю, кациґа британскей полициї чува главу милиционерох, калап од [[Слунко|слунка]] засланя твар и плєца од слунка, каубойски калап чува од слунка и дижджу. Даєдни калапи ше ноши за церемониялни потреби, як цо академски плочасти калап, хтори ше ноши под час церемониї дипломованя на универзитету. Даєдни калапи ноша припаднїки одредзеней професиї, як цо кухарски шапки або [[Митра (владикова коруна)|митри]] хтори ноша християнски владикове. Прихильнїки одредзених релиґийох вше ноша калапи, як цо турбан хтори ноша Сики, або церковни калап хтори християнки ноша як закривач за главу под час молитви и богослуженя.<ref>1.     ''„What are Church Hats?” (на језику: енглески). Southern Living. Архивирано из оригинала 14. 5. 2021. г. Приступљено 10. 5. 2022. „Church hats have been a key part of churchgoers’ Sunday best for years, and are still an important aspect of dress in some churches today. The practice of covering one’s head for church originally came from the Bible—1 Corinthians 11:15, to be precise. The simple head covering has been adapted and expanded to become a stylish part of Southern women’s churchgoing attire. At the turn of the century, many Southern ladies wore simple hats to church out of respect, reverence for the service, and continuity with passed-down traditions. The church hat tradition continues today, with hats—sometimes called crowns—in bright colors, bold patterns, and eye-catching styles at Sunday services across the South.”''</ref> == Историят == [[Файл:Willendorf-Venus-1468.jpg|thumb|Венера од Вилендорфа зоз пред 27.000 до 30.000 роками може представяц жену хтора ноши ткани калап.]] Гоч нєт вельо урядови записи о калапох пред 3.000 роками пред нову еру, вони найскорей були призвичаєни пред тим. Фиґура Венери з Вилендорфу стара 27.000 до 30.000 роки може приказовац жену хтора ноши ткани калап.<ref>''SCI/TECH | World's oldest hat revealed”. news.bbc.co.uk. Приступљено 2018-09-25.''</ref> Єден з найстарших познатих потердзених калапох ношел чловек з бронзового периоду (назва Оци) чийо цело (уключуюци и його калап) пренайдзене змарзнуте у горох медзи Австрию и Италию, дзе бул од коло 3250. року пред нову еру. Пренайдзени є як ноши шапку з медведжей скори з ременьчком за браду, направену з даскельо скоркох злучених вєдно, цо у сущносци здогадовало на русийску бундичкову шапку без преклопу.<ref>''Davis, Nicola (30. 8. 2016). „It becometh the iceman: clothing study reveals stylish secrets of leather-loving ancient”. The Guardian. Архивирано из оригинала 30. 8. 2016. г. Приступљено 30. 8. 2016.''</ref><ref>''Romey, Kristin (18. 8. 2016). „Here's What the Iceman Was Wearing When He Died 5,300 Years Ago”. National Geographic. Архивирано из оригинала 19. 8. 2016. г. Приступљено 18. 8. 2016.''</ref><ref>''O’Sullivan, Niall J.; Teasdale, Matthew D.; Mattiangeli, Valeria; Maixner, Frank; Pinhasi, Ron; Bradley, Daniel G.; Zink, Albert (18. 8. 2016). . „A whole mitochondria analysis of the Tyrolean Iceman's leather provides insights into the animal sources of Copper Age clothing”. Scientific Reports (на језику: енглески). '''6''': 31279. Bibcode:2016NatSR...631279O. ISSN 2045-2322. PMC 4989873 . <nowiki>PMID 27537861</nowiki>. doi:10.1038/srep31279.''</ref> Як и Оци, Толундски чловек зачувани по нєшка з калапом на себе, а найскорей умар коло 400. року пред нову еру у данским мочару, хтори го мумификовал. Ношел кончисту шапку з овчей скори и волни, закапчану под браду зоз скоряним ременьчком.<ref>''„The Tollund Man – Appearance”. The Tollund Man – A face from prehistoric Denmark. 2004. Архивирано из оригинала 2011-07-19. г. Приступљено 2016-09-30.''</ref> Святи Климент, защитнїк филцових калапарох, нїби одкрил филц кед наполнєл сандали з лєновима влакнами же би защицел свойо талпи, коло 800. року.<ref>''„History of Hats”. Hatsandcaps.co.uk. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У штреднїм вику калапи були маркер дружтвеного статуса и служели за видвойованє одредзених ґрупох. Штварти собор на Латерану 1215. вимагал же би ше шицки Євреє идентификовали так же маю ношиц юденгат („єврейски калап“), означуюци их як мети антисемитизма.<ref>''Waldman, Katy (2013-10-17). „The history of the witch's hat”. Slate.com. Приступљено 2014-03-26.''</ref> Калапи звичайно були жовти и кончисти або штироуглово.<ref>''Johnston, Ruth A. (2011). All Things Medieval: An Encyclopedia of the Medieval World. ABC-CLIO. Приступљено 2014-03-26.''</ref> У штреднїм вику, калапи за жени ше рушали од єдноставних шалох по зложени хенини<ref>1.    Vibbert, Marie, ''Headdresses of the 14th and 15th Centuries,'' No. 133, SCA monograph series (August 2006)</ref> и означовали дружтвени статус. Структуровани калапи за жени, подобни тим при хлопских дворянох, почало ше ношиц при концу 16. вику.<ref>''„Hat history”. Hatsuk.com. Архивирано из оригинала 2000-09-14. г. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Вираз „миланер“ походзи з италиянского варошу Милана, дзе ше у 18. вику правело найквалитетнєйши калапи. Виробок калапох бул традиционално женске занїманє, при чим тоти роботнїци нє лєм правели калапи, алє и виберали рецочки, украси и додатки за комплетованє [[Облєчиво|шматох]].<ref>''„History of Women's Hats”. Vintagefashionguild.org. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Традиция ношеня калапох на коньских обегованьох почала у Кральовским Аскоту у Британиї, хтори отримує строги кодекс облєканя. Шицки госци у Кральовским оградзеним просторе муша ношиц калапи.<ref>''Lauren Turner (2012-06-21). „New dress code a hit at Ascots' Ladies Day”. Independent.co.uk. Архивирано из оригинала 2022-05-09. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Тота традиция прилапена на других конїцких обегованьох, як цо дерби у Кентакию у ЗАД.<ref>''„Hats in History: The Kentucky Derby”. Hats-plus.com. 2012-04-28. Архивирано из оригинала 19. 08. 2013. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Екстраваґантни калапи були популарни 1980-их рокох, а на початку 21. вику ше врацели розкошни калапи, з нову габу змагательних младих миланерох хтори дизайновали креациї цо уключую шапки з турбаном, калапи з филцу з ефектом ''trompe-l'œil'' и високи закривачи за главу направени з чловечих власох. Даєдни нови колекциї калапох описани як „ношаца скулптура”. Велї поп гвизди, медзи нїма и Лейди Ґаґа, наручели калапи як рекламни трики.<ref>''„Millinery Madness: Hat Makers With Attitude”. The New York Times. Архивирано из оригинала 2017-06-30. г. Приступљено 2017-02-27.''</ref> Збирки Колекция Филипи то колекция релиґиозних закривачох за главу хтору позберал нємецки поднїматель Дитер Филипи, а хтора ше находзи у Киркелу.<ref>''„Neue Zürcher Zeitung FOLIO”. Nzzfolio.ch. 2011-02-08. Приступљено 2012-01-07.''</ref> У колекциї єст вецей як 500 калапи,<ref>''Smoltczyk, Alexander (4. 12. 2009). „Der Spiegel”. Spiegel.de. Приступљено 2012-01-07.''</ref> и нєшка є найвекша шветова колекция священїцких, церковних и вирских закривачох за главу.<ref>''„Philippi Collection”. Philippi-collection.blogspot.com. 2011-11-23. Приступљено 2012-01-07.''</ref> [[Файл:RhofHutladen1.jpg|thumb|Предавальня калапох зоз 1900. року у Музею на отвореним Рошайдер Хоф.]] == Файти калапох == Єст рижни файти калапох: • Ловарски калап<br> • Каубойски калап<br> • Горяцки калап<br> • Сламяни калап<br> • Наполеонов калап<br> • Сомбреро<br> • Цилиндер (калап)<br> • Панама калап '''Калап''' ше вола и предмет подобни калапу: калап слунечнїку (серб. глава); калап то и верх руского пеца (главка), а калапи (множина) то и рошлїна чийо лїсца подобни калапом (серб. локвањ, лат. Nymphaea alba L.). == Интересантносци == Зняти два филми зоз 1972. и 2012. року под назву Калап професора Вуїча, по познатому професорови чий защитни знак бул калап од хторого ше нє роздвойовал. Тиж єст награда Калап Миливоя Живановича, хтору ше додзелює на смотри найлєпших аматерских театрох Сербиї у Пожаревцу. Позната и жартовлїва театрална представа хтору написали Ежен Лабиш и Марк-Мишел под назву Флорентински калап у хторей млоди глєда сламяни калап хтори му його [[конь]] поєдол док ше рихтало свадзбу, а хтора бевена и по руски. == Фразеолоґия == • '''Анї калап нє ма''' = барз є бидни<br>• '''Мац (нє мац) под калапом''' = буц (нє буц) мудри<br>'''• Ношиц калап''' = буц хлоп, розказовац у обисцу<br>• '''Нє знїма (нє знял) калап яґда под нїм тащка ма''' = нє здравка == Референци == <references /> <nowiki>[[Катеґория: шапки]]</nowiki> 8kx7j6ritf2wj092pnw6ada1elfq4df 19637 19635 2026-06-30T14:24:43Z Saslavik 1716 19637 wikitext text/x-wiki [[Файл:Audrey_Hepburn_Tiffany's_3.jpg|мини|Одри Хепберн у филму ''Фриштик у Тифания''зоз 1961.]] [[Файл:Etnografski muzej - decembar 2024 - Muški slamnati šešir.jpg|мини|Сламяни калап з початку 20. вика, Етнографски музей у Беоґрадзе]] '''Калап ''' (од мадь. ''kalap'', всл. ''kalap'', серб. шешир) предмет за облєканє хтори ше кладзе на главу.<ref>''Pauline Thomas (2007-09-08). „The Wearing of Hats Fashion History”. Fashion-era.com. Архивирано из оригинала 24. 05. 2018. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Прави ше з рижних материялох, у рижних дезенох и [[Фарба|фарбох]]. Калап ма „главку" або лоповик у форми куполи зоз узшима або ширшима зогнутима кридлами хтори представяю крису. Вирабя ше з рошлїнских влакнох, [[Слама|слами]], бобровей або заячей шерсци, [[Гадваб|гадвабу]], волни, скори, платна, баршоню, а у новшим чаше и зоз синтетики. Може мац дзирки за вентилацию, же би ше власи и скора глави нє упарели. Хаснує ше ище з часу праисториї, найвецей як защита од горучави и дижджу при роботи на отвореним просторе, алє ма и естетску або гиґиєнску улогу. У прешлосци файта калапа значела припадносц одредзеней дружтвеней класи. Тиж так, у поєдиних войскох калап означовал припадносц одредзеному чину и єдинки. У прешлосци калапи були указатель дружтвеного статуса.<ref>''„The social meanings of hats”. University of Chicago Press. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У войску, калапи можу означовац [[Нация|националносц]], конар служби, чин або полк.<ref>''„Insignia:The Way You Tell Who's Who in the Military”. United States Department of Defense. Архивирано из оригинала 2012-04-14. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Полиция звичайно ноши препознатлїви калапи як цо шапки або калапи з крису, як тоти цо ноши Кральовска канадска конїцка полиция. Даєдни калапи маю защитну функцию. Наприклад, защитна кациґа чува главу будовательним роботнїком од покалїченьох з предметами хтори падаю, кациґа британскей полициї чува главу милиционерох, калап од [[Слунко|слунка]] засланя твар и плєца од слунка, каубойски калап чува од слунка и дижджу. Даєдни калапи ше ноши за церемониялни потреби, як цо академски плочасти калап, хтори ше ноши под час церемониї дипломованя на универзитету. Даєдни калапи ноша припаднїки одредзеней професиї, як цо кухарски шапки або [[Митра (владикова коруна)|митри]] хтори ноша християнски владикове. Прихильнїки одредзених релиґийох вше ноша калапи, як цо турбан хтори ноша Сики, або церковни калап хтори християнки ноша як закривач за главу под час молитви и богослуженя.<ref>1.     ''„What are Church Hats?” (на језику: енглески). Southern Living. Архивирано из оригинала 14. 5. 2021. г. Приступљено 10. 5. 2022. „Church hats have been a key part of churchgoers’ Sunday best for years, and are still an important aspect of dress in some churches today. The practice of covering one’s head for church originally came from the Bible—1 Corinthians 11:15, to be precise. The simple head covering has been adapted and expanded to become a stylish part of Southern women’s churchgoing attire. At the turn of the century, many Southern ladies wore simple hats to church out of respect, reverence for the service, and continuity with passed-down traditions. The church hat tradition continues today, with hats—sometimes called crowns—in bright colors, bold patterns, and eye-catching styles at Sunday services across the South.”''</ref> == Историят == [[Файл:Willendorf-Venus-1468.jpg|thumb|Венера од Вилендорфа зоз пред 27.000 до 30.000 роками може представяц жену хтора ноши ткани калап.]] Гоч нєт вельо урядови записи о калапох пред 3.000 роками пред нову еру, вони найскорей були призвичаєни пред тим. Фиґура Венери з Вилендорфу стара 27.000 до 30.000 роки може приказовац жену хтора ноши ткани калап.<ref>''SCI/TECH | World's oldest hat revealed”. news.bbc.co.uk. Приступљено 2018-09-25.''</ref> Єден з найстарших познатих потердзених калапох ношел чловек з бронзового периоду (назва Оци) чийо цело (уключуюци и його калап) пренайдзене змарзнуте у горох медзи Австрию и Италию, дзе бул од коло 3250. року пред нову еру. Пренайдзени є як ноши шапку з медведжей скори з ременьчком за браду, направену з даскельо скоркох злучених вєдно, цо у сущносци здогадовало на русийску бундичкову шапку без преклопу.<ref>''Davis, Nicola (30. 8. 2016). „It becometh the iceman: clothing study reveals stylish secrets of leather-loving ancient”. The Guardian. Архивирано из оригинала 30. 8. 2016. г. Приступљено 30. 8. 2016.''</ref><ref>''Romey, Kristin (18. 8. 2016). „Here's What the Iceman Was Wearing When He Died 5,300 Years Ago”. National Geographic. Архивирано из оригинала 19. 8. 2016. г. Приступљено 18. 8. 2016.''</ref><ref>''O’Sullivan, Niall J.; Teasdale, Matthew D.; Mattiangeli, Valeria; Maixner, Frank; Pinhasi, Ron; Bradley, Daniel G.; Zink, Albert (18. 8. 2016). . „A whole mitochondria analysis of the Tyrolean Iceman's leather provides insights into the animal sources of Copper Age clothing”. Scientific Reports (на језику: енглески). '''6''': 31279. Bibcode:2016NatSR...631279O. ISSN 2045-2322. PMC 4989873 . <nowiki>PMID 27537861</nowiki>. doi:10.1038/srep31279.''</ref> Як и Оци, Толундски чловек зачувани по нєшка з калапом на себе, а найскорей умар коло 400. року пред нову еру у данским мочару, хтори го мумификовал. Ношел кончисту шапку з овчей скори и волни, закапчану под браду зоз скоряним ременьчком.<ref>''„The Tollund Man – Appearance”. The Tollund Man – A face from prehistoric Denmark. 2004. Архивирано из оригинала 2011-07-19. г. Приступљено 2016-09-30.''</ref> Святи Климент, защитнїк филцових калапарох, нїби одкрил филц кед наполнєл сандали з лєновима влакнами же би защицел свойо талпи, коло 800. року.<ref>''„History of Hats”. Hatsandcaps.co.uk. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У штреднїм вику калапи були маркер дружтвеного статуса и служели за видвойованє одредзених ґрупох. Штварти собор на Латерану 1215. вимагал же би ше шицки Євреє идентификовали так же маю ношиц юденгат („єврейски калап“), означуюци их як мети антисемитизма.<ref>''Waldman, Katy (2013-10-17). „The history of the witch's hat”. Slate.com. Приступљено 2014-03-26.''</ref> Калапи звичайно були жовти и кончисти або штироуглово.<ref>''Johnston, Ruth A. (2011). All Things Medieval: An Encyclopedia of the Medieval World. ABC-CLIO. Приступљено 2014-03-26.''</ref> У штреднїм вику, калапи за жени ше рушали од єдноставних шалох по зложени хенини<ref>1.    Vibbert, Marie, ''Headdresses of the 14th and 15th Centuries,'' No. 133, SCA monograph series (August 2006)</ref> и означовали дружтвени статус. Структуровани калапи за жени, подобни тим при хлопских дворянох, почало ше ношиц при концу 16. вику.<ref>''„Hat history”. Hatsuk.com. Архивирано из оригинала 2000-09-14. г. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Вираз „миланер“ походзи з италиянского варошу Милана, дзе ше у 18. вику правело найквалитетнєйши калапи. Виробок калапох бул традиционално женске занїманє, при чим тоти роботнїци нє лєм правели калапи, алє и виберали рецочки, украси и додатки за комплетованє [[Облєчиво|шматох]].<ref>''„History of Women's Hats”. Vintagefashionguild.org. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Традиция ношеня калапох на коньских обегованьох почала у Кральовским Аскоту у Британиї, хтори отримує строги кодекс облєканя. Шицки госци у Кральовским оградзеним просторе муша ношиц калапи.<ref>''Lauren Turner (2012-06-21). „New dress code a hit at Ascots' Ladies Day”. Independent.co.uk. Архивирано из оригинала 2022-05-09. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Тота традиция прилапена на других конїцких обегованьох, як цо дерби у Кентакию у ЗАД.<ref>''„Hats in History: The Kentucky Derby”. Hats-plus.com. 2012-04-28. Архивирано из оригинала 19. 08. 2013. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Екстраваґантни калапи були популарни 1980-их рокох, а на початку 21. вику ше врацели розкошни калапи, з нову габу змагательних младих миланерох хтори дизайновали креациї цо уключую шапки з турбаном, калапи з филцу з ефектом ''trompe-l'œil'' и високи закривачи за главу направени з чловечих власох. Даєдни нови колекциї калапох описани як „ношаца скулптура”. Велї поп гвизди, медзи нїма и Лейди Ґаґа, наручели калапи як рекламни трики.<ref>''„Millinery Madness: Hat Makers With Attitude”. The New York Times. Архивирано из оригинала 2017-06-30. г. Приступљено 2017-02-27.''</ref> Збирки Колекция Филипи то колекция релиґиозних закривачох за главу хтору позберал нємецки поднїматель Дитер Филипи, а хтора ше находзи у Киркелу.<ref>''„Neue Zürcher Zeitung FOLIO”. Nzzfolio.ch. 2011-02-08. Приступљено 2012-01-07.''</ref> У колекциї єст вецей як 500 калапи,<ref>''Smoltczyk, Alexander (4. 12. 2009). „Der Spiegel”. Spiegel.de. Приступљено 2012-01-07.''</ref> и нєшка є найвекша шветова колекция священїцких, церковних и вирских закривачох за главу.<ref>''„Philippi Collection”. Philippi-collection.blogspot.com. 2011-11-23. Приступљено 2012-01-07.''</ref> [[Файл:RhofHutladen1.jpg|thumb|Предавальня калапох зоз 1900. року у Музею на отвореним Рошайдер Хоф.]] == Файти калапох == Єст рижни файти калапох: • Ловарски калап<br> • Каубойски калап<br> • Горяцки калап<br> • Сламяни калап<br> • Наполеонов калап<br> • Сомбреро<br> • Цилиндер (калап)<br> • Панама калап '''Калап''' ше вола и предмет подобни калапу: калап слунечнїку (серб. глава); калап то и верх руского пеца (главка), а калапи (множина) то и рошлїна чийо лїсца подобни калапом (серб. локвањ, лат. Nymphaea alba L.). == Интересантносци == Зняти два филми зоз 1972. и 2012. року под назву Калап професора Вуїча, по познатому професорови чий защитни знак бул калап од хторого ше нє роздвойовал. Тиж єст награда Калап Миливоя Живановича, хтору ше додзелює на смотри найлєпших аматерских театрох Сербиї у Пожаревцу. Позната и жартовлїва театрална представа хтору написали Ежен Лабиш и Марк-Мишел под назву Флорентински калап у хторей млоди глєда сламяни калап хтори му його [[конь]] поєдол док ше рихтало свадзбу, а хтора бевена и по руски. == Фразеолоґия == • '''Анї калап нє ма''' = барз є бидни<br>• '''Мац (нє мац) под калапом''' = буц (нє буц) мудри<br>'''• Ношиц калап''' = буц хлоп, розказовац у обисцу<br>• '''Нє знїма (нє знял) калап яґда под нїм тащка ма''' = нє здравка == Референци == <references /> [[Катеґория:Шапки]] ch33dbzg9srnrp78u340zyqxuh1cur9 19640 19637 2026-06-30T14:42:08Z Sveletanka 20 /* Файти калапох */ вики вяза 19640 wikitext text/x-wiki [[Файл:Audrey_Hepburn_Tiffany's_3.jpg|мини|Одри Хепберн у филму ''Фриштик у Тифания''зоз 1961.]] [[Файл:Etnografski muzej - decembar 2024 - Muški slamnati šešir.jpg|мини|Сламяни калап з початку 20. вика, Етнографски музей у Беоґрадзе]] '''Калап ''' (од мадь. ''kalap'', всл. ''kalap'', серб. шешир) предмет за облєканє хтори ше кладзе на главу.<ref>''Pauline Thomas (2007-09-08). „The Wearing of Hats Fashion History”. Fashion-era.com. Архивирано из оригинала 24. 05. 2018. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Прави ше з рижних материялох, у рижних дезенох и [[Фарба|фарбох]]. Калап ма „главку" або лоповик у форми куполи зоз узшима або ширшима зогнутима кридлами хтори представяю крису. Вирабя ше з рошлїнских влакнох, [[Слама|слами]], бобровей або заячей шерсци, [[Гадваб|гадвабу]], волни, скори, платна, баршоню, а у новшим чаше и зоз синтетики. Може мац дзирки за вентилацию, же би ше власи и скора глави нє упарели. Хаснує ше ище з часу праисториї, найвецей як защита од горучави и дижджу при роботи на отвореним просторе, алє ма и естетску або гиґиєнску улогу. У прешлосци файта калапа значела припадносц одредзеней дружтвеней класи. Тиж так, у поєдиних войскох калап означовал припадносц одредзеному чину и єдинки. У прешлосци калапи, як часц [[Облєчиво|облєчива]], були указатель дружтвеного статуса.<ref>''„The social meanings of hats”. University of Chicago Press. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У войску, калапи можу означовац [[Нация|националносц]], конар служби, чин або полк.<ref>''„Insignia:The Way You Tell Who's Who in the Military”. United States Department of Defense. Архивирано из оригинала 2012-04-14. г. Приступљено 2011-07-02.''</ref> Полиция звичайно ноши препознатлїви калапи як цо шапки або калапи з крису, як тоти цо ноши Кральовска канадска конїцка полиция. Даєдни калапи маю защитну функцию. Наприклад, защитна кациґа чува главу будовательним роботнїком од покалїченьох з предметами хтори падаю, кациґа британскей полициї чува главу милиционерох, калап од [[Слунко|слунка]] засланя твар и плєца од слунка, каубойски калап чува од слунка и дижджу. Даєдни калапи ше ноши за церемониялни потреби, як цо академски плочасти калап, хтори ше ноши под час церемониї дипломованя на универзитету. Даєдни калапи ноша припаднїки одредзеней професиї, як цо кухарски шапки або [[Митра (владикова коруна)|митри]] хтори ноша християнски владикове. Прихильнїки одредзених релиґийох вше ноша калапи, як цо турбан хтори ноша Сики, або церковни калап хтори християнки ноша як закривач за главу под час молитви и богослуженя.<ref>1.     ''„What are Church Hats?” (на језику: енглески). Southern Living. Архивирано из оригинала 14. 5. 2021. г. Приступљено 10. 5. 2022. „Church hats have been a key part of churchgoers’ Sunday best for years, and are still an important aspect of dress in some churches today. The practice of covering one’s head for church originally came from the Bible—1 Corinthians 11:15, to be precise. The simple head covering has been adapted and expanded to become a stylish part of Southern women’s churchgoing attire. At the turn of the century, many Southern ladies wore simple hats to church out of respect, reverence for the service, and continuity with passed-down traditions. The church hat tradition continues today, with hats—sometimes called crowns—in bright colors, bold patterns, and eye-catching styles at Sunday services across the South.”''</ref> == Историят == [[Файл:Willendorf-Venus-1468.jpg|thumb|Венера од Вилендорфа зоз пред 27.000 до 30.000 роками може представяц жену хтора ноши ткани калап.]] Гоч нєт вельо урядови записи о калапох пред 3.000 роками пред нову еру, вони найскорей були призвичаєни пред тим. Фиґура Венери з Вилендорфу стара 27.000 до 30.000 роки може приказовац жену хтора ноши ткани калап.<ref>''SCI/TECH | World's oldest hat revealed”. news.bbc.co.uk. Приступљено 2018-09-25.''</ref> Єден з найстарших познатих потердзених калапох ношел чловек з бронзового периоду (назва Оци) чийо цело (уключуюци и його калап) пренайдзене змарзнуте у горох медзи Австрию и Италию, дзе бул од коло 3250. року пред нову еру. Пренайдзени є як ноши шапку з медведжей скори з ременьчком за браду, направену з даскельо скоркох злучених вєдно, цо у сущносци здогадовало на русийску бундичкову шапку без преклопу.<ref>''Davis, Nicola (30. 8. 2016). „It becometh the iceman: clothing study reveals stylish secrets of leather-loving ancient”. The Guardian. Архивирано из оригинала 30. 8. 2016. г. Приступљено 30. 8. 2016.''</ref><ref>''Romey, Kristin (18. 8. 2016). „Here's What the Iceman Was Wearing When He Died 5,300 Years Ago”. National Geographic. Архивирано из оригинала 19. 8. 2016. г. Приступљено 18. 8. 2016.''</ref><ref>''O’Sullivan, Niall J.; Teasdale, Matthew D.; Mattiangeli, Valeria; Maixner, Frank; Pinhasi, Ron; Bradley, Daniel G.; Zink, Albert (18. 8. 2016). . „A whole mitochondria analysis of the Tyrolean Iceman's leather provides insights into the animal sources of Copper Age clothing”. Scientific Reports (на језику: енглески). '''6''': 31279. Bibcode:2016NatSR...631279O. ISSN 2045-2322. PMC 4989873 . <nowiki>PMID 27537861</nowiki>. doi:10.1038/srep31279.''</ref> Як и Оци, Толундски чловек зачувани по нєшка з калапом на себе, а найскорей умар коло 400. року пред нову еру у данским мочару, хтори го мумификовал. Ношел кончисту шапку з овчей скори и волни, закапчану под браду зоз скоряним ременьчком.<ref>''„The Tollund Man – Appearance”. The Tollund Man – A face from prehistoric Denmark. 2004. Архивирано из оригинала 2011-07-19. г. Приступљено 2016-09-30.''</ref> Святи Климент, защитнїк филцових калапарох, нїби одкрил филц кед наполнєл сандали з лєновима влакнами же би защицел свойо талпи, коло 800. року.<ref>''„History of Hats”. Hatsandcaps.co.uk. Приступљено 2011-07-02.''</ref> У штреднїм вику калапи були маркер дружтвеного статуса и служели за видвойованє одредзених ґрупох. Штварти собор на Латерану 1215. вимагал же би ше шицки Євреє идентификовали так же маю ношиц юденгат („єврейски калап“), означуюци их як мети антисемитизма.<ref>''Waldman, Katy (2013-10-17). „The history of the witch's hat”. Slate.com. Приступљено 2014-03-26.''</ref> Калапи звичайно були жовти и кончисти або штироуглово.<ref>''Johnston, Ruth A. (2011). All Things Medieval: An Encyclopedia of the Medieval World. ABC-CLIO. Приступљено 2014-03-26.''</ref> У штреднїм вику, калапи за жени ше рушали од єдноставних шалох по зложени хенини<ref>1.    Vibbert, Marie, ''Headdresses of the 14th and 15th Centuries,'' No. 133, SCA monograph series (August 2006)</ref> и означовали дружтвени статус. Структуровани калапи за жени, подобни тим при хлопских дворянох, почало ше ношиц при концу 16. вику.<ref>''„Hat history”. Hatsuk.com. Архивирано из оригинала 2000-09-14. г. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Вираз „миланер“ походзи з италиянского варошу Милана, дзе ше у 18. вику правело найквалитетнєйши калапи. Виробок калапох бул традиционално женске занїманє, при чим тоти роботнїци нє лєм правели калапи, алє и виберали рецочки, украси и додатки за комплетованє [[Облєчиво|шматох]].<ref>''„History of Women's Hats”. Vintagefashionguild.org. Приступљено 2012-01-07.''</ref> Традиция ношеня калапох на коньских обегованьох почала у Кральовским Аскоту у Британиї, хтори отримує строги кодекс облєканя. Шицки госци у Кральовским оградзеним просторе муша ношиц калапи.<ref>''Lauren Turner (2012-06-21). „New dress code a hit at Ascots' Ladies Day”. Independent.co.uk. Архивирано из оригинала 2022-05-09. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Тота традиция прилапена на других конїцких обегованьох, як цо дерби у Кентакию у ЗАД.<ref>''„Hats in History: The Kentucky Derby”. Hats-plus.com. 2012-04-28. Архивирано из оригинала 19. 08. 2013. г. Приступљено 2013-08-29.''</ref> Екстраваґантни калапи були популарни 1980-их рокох, а на початку 21. вику ше врацели розкошни калапи, з нову габу змагательних младих миланерох хтори дизайновали креациї цо уключую шапки з турбаном, калапи з филцу з ефектом ''trompe-l'œil'' и високи закривачи за главу направени з чловечих власох. Даєдни нови колекциї калапох описани як „ношаца скулптура”. Велї поп гвизди, медзи нїма и Лейди Ґаґа, наручели калапи як рекламни трики.<ref>''„Millinery Madness: Hat Makers With Attitude”. The New York Times. Архивирано из оригинала 2017-06-30. г. Приступљено 2017-02-27.''</ref> Збирки Колекция Филипи то колекция релиґиозних закривачох за главу хтору позберал нємецки поднїматель Дитер Филипи, а хтора ше находзи у Киркелу.<ref>''„Neue Zürcher Zeitung FOLIO”. Nzzfolio.ch. 2011-02-08. Приступљено 2012-01-07.''</ref> У колекциї єст вецей як 500 калапи,<ref>''Smoltczyk, Alexander (4. 12. 2009). „Der Spiegel”. Spiegel.de. Приступљено 2012-01-07.''</ref> и нєшка є найвекша шветова колекция священїцких, церковних и вирских закривачох за главу.<ref>''„Philippi Collection”. Philippi-collection.blogspot.com. 2011-11-23. Приступљено 2012-01-07.''</ref> [[Файл:RhofHutladen1.jpg|thumb|Предавальня калапох зоз 1900. року у Музею на отвореним Рошайдер Хоф.]] == Файти калапох == Єст рижни файти калапох: • Ловарски калап<br>• Каубойски калап<br>• Горяцки калап<br>• Сламяни калап<br>• Наполеонов калап<br>• Сомбреро<br>• Цилиндер (калап)<br>• Панама калап '''Калап''' ше вола и предмет подобни калапу: калап слунечнїку (серб. глава); калап то и верх руского пеца (главка), а калапи (множина) то и рошлїна чийо лїсца подобни калапом (серб. локвањ, лат. ''Nymphaea alba'' [[Карл фон Лине|L]].). == Интересантносци == Зняти два филми зоз 1972. и 2012. року под назву Калап професора Вуїча, по познатому професорови чий защитни знак бул калап од хторого ше нє роздвойовал. Тиж єст награда Калап Миливоя Живановича, хтору ше додзелює на смотри найлєпших аматерских театрох Сербиї у Пожаревцу. Позната и жартовлїва театрална представа хтору написали Ежен Лабиш и Марк-Мишел под назву Флорентински калап у хторей млоди глєда сламяни калап хтори му його [[конь]] поєдол док ше рихтало свадзбу, а хтора бевена и по руски. == Фразеолоґия == • '''Анї калап нє ма''' = барз є бидни<br>• '''Мац (нє мац) под калапом''' = буц (нє буц) мудри<br>'''• Ношиц калап''' = буц хлоп, розказовац у обисцу<br>• '''Нє знїма (нє знял) калап яґда под нїм тащка ма''' = нє здравка == Референци == <references /> [[Катеґория:Шапки]] cxafuw83q6grwzjkqbpy8yatq3qipbz 14 3215 19638 2026-06-30T14:25:47Z Saslavik 1716 Нова страница: Шапки 19638 wikitext text/x-wiki Шапки 7x3z52z9x61aklkhbm82x7g05jna0q9 19641 19638 2026-06-30T14:45:57Z Sveletanka 20 катеґория 19641 wikitext text/x-wiki [[Катеґория:Часци облєчива]] [[Катеґория:Мода]] pycksrkxbn9wlp24yns0bxbhj7yfctt 0 3216 19670 2026-07-01T09:45:32Z Olirk55 19 Нова страница: Баня Палич Баня Палич (серб. Палићка бања) то баня на сиверу Бачкей (Сербия, Войводина), коло 7 km далєкосци од Суботици. Баня настала на гранїци лесни и писку при Паличким озеру и представя туристичну природну цалосц. Под меном Палус, першираз ше спомина 169… 19670 wikitext text/x-wiki Баня Палич Баня Палич (серб. Палићка бања) то баня на сиверу Бачкей (Сербия, Войводина), коло 7 km далєкосци од Суботици. Баня настала на гранїци лесни и писку при Паличким озеру и представя туристичну природну цалосц. Под меном Палус, першираз ше спомина 1690. року, а предпоставя ше же тото мено достате по старей пустари Палий хтора ше спомина ище 1462. року, або по населєню Паледьгаза, а хторе спомнуте єден вик познєйше. Озеро Палич природна драгоциносц Озеро Банї Палич дакеди було слане, и зоз нього вицагована соль. Главни лїкар Бачкей жупаниї, Янош Ґотфрид Либертраут, указал 1780. на високи процент солї у озерскей води, а з тим и на єй лїковитосц. Як лїковите озеро ше спомина 1823, а 1856. року вивершена перша хемийна анализа води хтора потвердзела тоти предпоставки. На побрежю озера 1845. збудоване перше Цепла купальня и Палич постал купель (баньске место). Штредком 19. вику на сиверним побрежю озера 1853. засадзени розкошни парк (1850), вибудовани погосцительни обєкти; Мала карчма и перши готели .„Тршчара” – 1853, „Стари готел” – 1857). а богати Суботичанє будовали вили и лєтнїковци. Баня Палич и лєтовалїще доживює значни розвой на початку 20. вику, теди кед 15. септембра 1912. року, у Суботици отворени, познати импознантни будинок Городска хижа, а купель Палич достава атрактивну Вельку терасу, Женски штранд и водотурню. Вода на озеру Палич сумпорйовита, алкална и муриятична (24⁰ С. а ма у себе литиюм и рубидиюм, хтори ше хаснує за лїченє ревматичних и нервних охореньох. Блато зоз озера тиж лїковите. Його главни состойк то стронциюм, хтори помага при зрастаню косцох. Прето ше найлєпше лїчиц у тей банї зоз купаньом у зогратей води (цепла купальня), облогами и у зогратим минералним мулю (блатна купальня). Як медицински третмани хасную ше ище и електротерапия и масажа.[1] Баня Палич нєшка Баня Палич ше находзи у околїску велького парка хтори окрем зоз велїма животинями пополнєти и зоз буйну веґетацию. У нїм рошню коло 270 рижнородни лїсцопадни и жимжелєни древа. Попри сторочних дубох, парк украшую рошлїни, черяки и древа як цо ариш, секвоя и либански кедри. Цали амбиєнт прекрасни за приємни фамелийни и други вилєти. Пребуванє у Банї Палич понука своїм нащивительом забавни и спортски активносци як плахтаркарство, весланє по озеру, риболов, на розполаганю атлетски дражки, терени за мали спорти: тенис, одбойку на писку итд. а тиж отворени и заварти базени з термалну-лїковиту воду. Нєдавно, на тим теренє озера Палич, отоврени и Аква парк. Озеро Палич ше поряднє отримує так же коло нього єст дасекльо купалїща и плажи. Постоя вецей вили хтори понукаю одличне и комфорне змесценє под час вецейдньового пребуваня. У околїску населєня ше находзи и ЗОО заграда. Векшина животиньох достата як дарунок беоґрадскей ЗОО загради – Заграда надїї. Змесцена є у самим центре места Палич на поверхносци жеми хтора забера 10 гектари. Ту жию коло 65 файти рижни животинї; птици, векши цицаре, даскельо примати, атрактивни прикладнїки тарантулох и гадох. Леґенда Постої леґенда хтора гвари же озеро остаток Панонского моря алє же настало од слизох пастира Павла хтори ту напасал свойо стадо. Озеро настало у прадавним чаше як жридлово, гоч ше вода у озеру стваря як пошлїдок дижджовних паданьох хтори виполньовали улєгнуца. Вода ше злївала з околних теренох виплокуюци натриюм хлорид и так озеро поставало слане. Вонкашнї вязи https://banjeusrbiji.com/banja-palic/ Бање у Србији https://www.turistickiklub.com/sadrzaj/banja-palic Бања Палић Референци 1. „Palićka Banja – Vojvodina, Banja Palic, Palićka Banja – Palićko jezero”. Архивирано из оригинала 28. 11. 2018. г. Приступљено 04. 12. 2018. 6mzulpmmsifbim4ht0k4bkp3w9qw9mx