Вікіджерела ukwikisource https://uk.wikisource.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0 MediaWiki 1.39.0-wmf.23 first-letter Медіа Спеціальна Обговорення Користувач Обговорення користувача Вікіджерела Обговорення Вікіджерел Файл Обговорення файлу MediaWiki Обговорення MediaWiki Шаблон Обговорення шаблону Довідка Обговорення довідки Категорія Обговорення категорії Автор Обговорення автора Архів Обговорення архіву Сторінка Обговорення сторінки Індекс Обговорення індексу TimedText TimedText talk Модуль Обговорення модуля Gadget Gadget talk Gadget definition Gadget definition talk 0 6409 458159 260003 2022-08-07T17:59:54Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki {{неоднозначність}} * Мати — оповідання [[Автор:Григорій Косинка|Григорія Косинки]] * [[Поезії (Свідзінський, 1940)/Мати|Мати]] — вірш [[Автор:Володимир Свідзінський|Володимира Свідзінського]] * [[Мати (Стефаник)|Мати]] — оповідання [[Автор:Василь Стефаник|Василя Стефаника]] * [[Мати (Микола Хвильовий)|Мати]] — оповідання [[Автор:Микола Хвильовий|Миколи Хвильового]] 73oiewokljnz8ne069qzlobu6cpex7d 458160 458159 2022-08-07T18:01:29Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki {{неоднозначність}} * Мати — оповідання [[Автор:Григорій Косинка|Григорія Косинки]] * [[Поезії (Свідзінський, 1940)/Мати|Мати]] — вірш [[Автор:Володимир Свідзінський|Володимира Свідзінського]] * [[Мати (Стефаник)|Мати]] — новела [[Автор:Василь Стефаник|Василя Стефаника]] * [[Мати (Микола Хвильовий)|Мати]] — оповідання [[Автор:Микола Хвильовий|Миколи Хвильового]] 0qlj2l6nkyvffzpngcw0atc5xgti60x 252 17868 458191 72490 2022-08-07T20:18:25Z Erik tavr 7610 proofread-index text/x-wiki {{:MediaWiki:Proofreadpage_index_template |Type=book |Title=[[Ілюстрована історія України]] |Subtitle= |Language=uk |Volume= |Author=[[Автор:Михайло Грушевський|Михайло Грушевський]] |Translator= |Editor= |Illustrator= |Publisher=Дніпровський Союз Споживчих Союзів України „Дніпросоюз.“ |Address=Київ — Відень |Year=1921 |Key= |ISBN= |OCLC= |irbis= |LCCN= |BNF_ARK= |ARC= |Source=djvu |Image=5 |Progress=V |Pages=<pagelist 5=1 1to8="-"/> |Volumes= |Remarks={{Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/11}} {{Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/12}} |Width= |Css= |Header= |Footer= |Categories= }} 9gf3fcxpxn614w219dtdncoh1bwz1q8 0 17998 458224 447260 2022-08-07T21:24:52Z Leh Palych 5381 Leh Palych перейменував сторінку з [[Над могилою]] на [[Над могилою (Богданович)]] wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва =Над могилою | автор =Максим Богданович | перекладач =Микита Шаповал | секція =вірш | попередня =[[Приде весна!]] | наступна = | рік =1908 | примітки =надруковано в ч. "Літературно-навуковий вісник" №9 1909, с. 511 | мова =українська | мова_оригіналу =білоруська | категорії = Білорусь/Максим Богданович/Переклади Микити Шаповала }} {{Робота без Індексу}} {{block center|<poem> Біля шляху в чистім полі Могила стоїть. Колом кружить завірюха, Гуляє, шумить, На могилі в самотині Калина росте; Її вітер обвіває. Метелиця гне, І кругом тої могили Співає, гудить Про того, хто в чистім полі Похований спить... </poem>}} {{PD-auto | країна = UA | рік-публікації = 1909 | рік-смерті = 1932 }} t5fs2kvb8w9m1xd8wvv3m1xpmyq3lr3 102 20676 458115 206202 2022-08-07T14:34:54Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki {{Автор}} == Твори == * [[Галицкіи приповѣдки и загадки]]. {{fine|Вѣдень, 1841}} {{PD-auto}} {{Authority control}} [[Категорія:Українські автори]] 9jw7lcccvg5e4yzoa0j83e0nfeooz5t 252 21021 458114 57140 2022-08-07T14:32:59Z Leh Palych 5381 proofread-index text/x-wiki {{:MediaWiki:Proofreadpage_index_template |Type=book |Title=[[Галицкіи приповѣдки и загадки]] |Subtitle= |Language=uk |Volume= |Author=[[Автор:Григорій Ількевич|Григор{{макс и}} Ількєвич]], загадки &nbsp;— [[Автор:Іван Бірецький|Івана Бірецького]] (не вказаний) |Translator= |Editor=[[Автор:Яків Головацький|Яків Головацький]] та [[Автор:Іван Головацький|Іван Головацький]] (не вказані) |Illustrator= |Publisher=Напечатано черенками о. о. Мехитаристо̂в |Address=У Вѣдни |Year=1841 |Key=Галицькі приповідки і загадки |ISBN= |OCLC= |irbis= |LCCN= |BNF_ARK= |ARC= |Source=pdf |Image=1 |Progress=V |Pages=<pagelist 2=1 2to7="roman" 1="Foreword" 8=1 133="Afterword"/> |Volumes= |Remarks=* [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Предисловіє|Предисловіє]] * [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки|Приповѣдки]] : [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/А|А]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Б|Б]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/В|В]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Г|Г]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Д|Д]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Є|Є]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Ж|Ж]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/З|З]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/И|И]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/К|К]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Л|Л]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/М|М]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Н|Н]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/О|О]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/П|П]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Р|Р]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/С|С]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Т|Т]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/У|У]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Х|Х]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Ц|Ц]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Ч|Ч]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Ш|Ш]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Щ|Щ]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Ѣ|Ѣ]] • [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/Я|Я]] * [[Галицкіи приповѣдки и загадки/Загадки|Загадки]] |Width= |Css= |Header= |Footer= |Categories= }} hzidfbk8174t8ifublvnfyh45hkth9c 0 21629 458112 57160 2022-08-07T14:27:31Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki <div style="font-family:Lucida Sans Unicode, Cambria, Constantia, Calibri;"> {{заголовок | назва = [[../../]] | автор = | перевизначити_автора = зо̂браніи [[Автор:Григорій Ількевич|Григорим Илькєвичом]] | секція = Загадки | попередня = [[../Приповѣдки/]] | рік = 1841 | місто = Вѣдень | правопис = М | примітки = }} <pages index="Ількєвич. Галицкіи приповѣдки и загадки.pdf" from=126 to=131 /> </div> ek82t4ez5t0wa89ithvdcv6404sb4x1 458113 458112 2022-08-07T14:28:07Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki <div style="font-family:Lucida Sans Unicode, Cambria, Constantia, Calibri;"> {{заголовок | назва = [[../]] | автор = | перевизначити_автора = зо̂браніи [[Автор:Григорій Ількевич|Григорим Илькєвичом]] | секція = Загадки | попередня = [[../Приповѣдки/]] | рік = 1841 | місто = Вѣдень | правопис = М | примітки = }} <pages index="Ількєвич. Галицкіи приповѣдки и загадки.pdf" from=126 to=131 /> </div> t40vsz30j128a19yilykmm0v9kcfpnk 0 21669 458117 57162 2022-08-07T14:38:09Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki <div style="font-family:Lucida Sans Unicode, Cambria, Constantia, Calibri;"> {{заголовок | назва = [[../../]] | автор = | перевизначити_автора = зо̂браніи [[Автор:Григорій Ількевич|Григорим Илькєвичом]] | секція = [[../|Приповѣдки]]<br/>А | попередня = [[../../Предисловіє/]] | наступна = [[../Б/]] | рік = 1841 | місто = Вѣдень | правопис = М | примітки = }} <pages index="Ількєвич. Галицкіи приповѣдки и загадки.pdf" from=10 to=12 fromsection="А" tosection="А" /> 2zbahzwmaet742qg8ocegd67o54jjhu 458118 458117 2022-08-07T14:38:40Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki <div style="font-family:Lucida Sans Unicode, Cambria, Constantia, Calibri;"> {{заголовок | назва = [[../../]] | автор = | перевизначити_автора = зо̂браніи [[Автор:Григорій Ількевич|Григорим Илькєвичом]] | секція = [[../|Приповѣдки]]<br/>А | попередня = [[../../Предисловіє/]] | наступна = [[../Б/]] | рік = 1841 | місто = Вѣдень | правопис = М | примітки = }} <pages index="Ількєвич. Галицкіи приповѣдки и загадки.pdf" from=10 to=12 fromsection="А" tosection="А" /> </div> tekqmt5jxhxixd8ojt4ne8gkgh1uk5m 0 21707 458098 457977 2022-08-07T13:59:43Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki <div style="font-family:Lucida Sans Unicode, Cambria, Constantia, Calibri;"> {{заголовок | назва = [[../../]] | автор = | перевизначити_автора = зо̂браніи [[Автор:Григорій Ількевич|Григорим Илькєвичом]] | секція = [[../|Приповѣдки]]<br/>Я | попередня = [[../Ѣ/]] | наступна = [[../../Загадки/]] | рік = 1841 | місто = Вѣдень | правопис = М | примітки = }} <pages index="Ількєвич. Галицкіи приповѣдки и загадки.pdf" from=120 to=125 fromsection="Я" /> {{bar}} {{reflist}} </div> 5i4ulihc7bvlprpllvv8bpj0dha3vwv 250 21710 458105 110226 2022-08-07T14:03:30Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 124 —}}</noinclude>{{Multicol|line=1px dashed black}} {{нумерований список |{{tooltip|Товарина|велика рогата худоба, одна тварина}}. |{{tooltip|Терлиця|знаряддя для тертя льону, конопель та ін.}}. |{{tooltip|Кульбака|сідло}}. |Ланцюх. |Колеса. |Яблуко&nbsp;— порося. |Блоха. |{{tooltip|Горнець|горщик}}. |Серп. |Мѣсяцъ. |Сонце. |Зубы. |Во̂кна&nbsp;— дверѣ&nbsp;— пѣчь. |Рыба. |Дым. |Рѣпа. |{{tooltip|Каня|канюк}}. |Сокира. |Ласто̂вка. |Човен. |Мороз. |Ворона&nbsp;— свиня. |Ягода. |Перси женскіи. |Дорога. |{{tooltip|Кирниця|криниця}}. |Борщ квашеиый. |Рыболовля. |Ко̂т&nbsp;— сало. |Дым. |{{errata|Снто|Сито}}.}} {{Multicol-break}} {{нумерований список|start=32 |{{tooltip|Мако̂вка|головка маку}}. |Сонце. |Сто̂л накрытіи&nbsp;— в мысцѣ капуста. |Борона. |Ро̂к. |Письмо. |Во̂з. |Камѣнь. |Папороть. |Вода. |Мышь&nbsp;— ко̂т. |{{tooltip|Ковбиця|тут: колода для рубки дров}}. |Жорна. |Дым. |Рѣка. |Коса. |Великдень. |Мѣтла. |Сито. |Сорока. |Звоны. |Млин. |Дверѣ. |Колыска. |Коровячи̂ цыцки. |Стол накрытый зо стравою. |Лѣта чоловѣчи̂. |Тѣло чоловѣче. |Плуг.}} {{Multicol-end}}<noinclude> {{rule|5em}}</noinclude> slebxanf7gwhmbffpbpbyh43ge1t9x1 458111 458105 2022-08-07T14:24:46Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 124 —}}</noinclude>{{block center/s}} {| cellpadding=2 cellspacing=0 style="width:100%; max-width:33em" |- style="vertical-align:top" | style="border-right:1px solid black; width:50%"| #Товарина. #Терлиця. #Кульбака. #Ланцюх. #Колеса. #Яблуко — порося. #Блоха. #Горнець. #Серп. #Мѣсяцъ. #Сонце. #Зубы. #Во̂кна — дверѣ — пѣчь. #Рыба. #Дым. #Рѣпа. #Каня. #Сокира. #Ласто̂вка. #Човен. #Мороз. #Ворона — свиня. #Ягода. #Перси женскіи. #Дорога. #Кирниця. #Борщ квашеный. #Рыболовля. #Ко̂т — сало. #Дым. #Сито. | <ol start=32> <li>Мако̂вка. <li>Сонце. <li>Сто̂л накрытіи — в мысцѣ капуста. <li>Борона. <li>Ро̂к. <li>Письмо. <li>Во̂з. <li>Камѣнь. <li>Папороть. <li>Вода. <li>Мышь — ко̂т. <li>Ковбиця. <li>Жорна. <li>Дым. <li>Рѣка. <li>Коса. <li>Великдень. <li>Мѣтла. <li>Сито. <li>Сорока. <li>Звоны. <li>Млин. <li>Дверѣ. <li>Колыска. <li>Коровячи̂ цыцки. <li>Сто̂л накрытый зо стравою. <li>Лѣта чоловѣчи̂. <li>Тѣло чоловѣче. <li>Плуг. </ol> |} {{block center/e}} {{dhr}} {{rule|6em}}<noinclude></div></noinclude> 9yrf7fqibrp2m62j78914hjwx7z2u7j 458133 458111 2022-08-07T15:37:38Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 124 —}}</noinclude>{{block center/s}} {| cellpadding=2 cellspacing=0 style="width:100%; max-width:33em" |- style="vertical-align:top" | style="border-right:1px solid black; width:50%"| #Товарина. #Терлиця. #Кульбака. #Ланцюх. #Колеса. #Яблуко — порося. #Блоха. #Горнець. #Серп. #Мѣсяцъ. #Сонце. #Зубы. #Во̂кна — дверѣ — пѣчь. #Рыба. #Дым. #Рѣпа. #Каня. #Сокира. #Ласто̂вка. #Човен. #Мороз. #Ворона — свиня. #Ягода. #Перси женскіи. #Дорога. #Кирниця. #Борщ квашеный. #Рыболовля. #Ко̂т — сало. #Дым. #Сито. | <ol start=32> <li>Мако̂вка. <li>Сонце. <li>Сто̂л накрытій — в мысцѣ капуста. <li>Борона. <li>Ро̂к. <li>Письмо. <li>Во̂з. <li>Камѣнь. <li>Папороть. <li>Вода. <li>Мышь — ко̂т. <li>Ковбиця. <li>Жорна. <li>Дым. <li>Рѣка. <li>Коса̀. <li>Великдень. <li>Мѣтла. <li>Сито. <li>Сорока. <li>Звоны. <li>Млин. <li>Дверѣ. <li>Колыска. <li>Коровячи̂ цыцки. <li>Сто̂л накрытый зо стравою. <li>Лѣта чоловѣчи̂. <li>Тѣло чоловѣче. <li>Плуг. </ol> |} {{block center/e}} {{dhr}} {{rule|6em}}<noinclude></div></noinclude> kec3w86699zj4py4p1j5vw7862ypvwo 250 21767 458100 110220 2022-08-07T14:03:26Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" /></noinclude>{{c|{{uc|{{x-larger|'''Загадки.'''}}}}}} {| | style="width:15%" | | style="width:60%" | {{smaller|—&nbsp;—&nbsp;acutissimum ingenium produnt, et literatum etiam ad stuporem rapiunt expressionem vivacitate et convenientia.<br/>{{right|{{tooltip|''Mich. Lutskay.''|Michaelis Lutskay (лат.), Лучкай Михайло Михайлович (справжнє прізвище — Поп) (1789—1843) — український закарпатський мовознавець, фольклорист та історик}}}}}} | style="width:15%" | |} {{нумерований список |{{x-larger|'''Ш'''}}тыри {{tooltip|тыки|палиця, жердина}}, два {{tooltip|патыки|тут: палиця}}, семый замахайло. |За лѣсом, за пралѣсом суха {{tooltip|{{sp|дзява}}|собака}} (собака) бреше. |{{sp|Бо̂льше}} во̂д коня, {{sp|менше}} во̂д свинѣ. |Бери&nbsp;— {{tooltip|{{sp|квичить}}|те саме, що кувікати — видавати звуки „ку-ві“, як порося}}, клади&nbsp;— {{tooltip|квичить|те саме, що кувікати — видавати звуки „ку-ві“, як порося}}, лиши&nbsp;— мовчить. |Чотыре {{sp|братя}} все бѣжуть, а нѣкды негодии̂ здогонитися. |{{sp|Виса висить}}, {{sp|хода}} ходить; виса впа­ла, хода взяла. |{{sp|Чорненьке}}, маленьке, що найбо̂льшу колоду рушить. (або)<br/>{{sp|Менше}} во̂д пчолы, а найбо̂льшу {{sp|ко­лоду}} переверне. |На подѣ ночовав, як упав, нѣхто {{sp|костей}} не збирав (лизав). |{{sp|Кривенькоє}}, маленькоє, все поле счепурляє.}}<noinclude></noinclude> i0f27wmnogq6cmgsemco2u5e1x8pr9j 458121 458100 2022-08-07T14:52:32Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max"></noinclude>{{c|{{x-larger|'''{{sp|ЗАГАДК|0.2em}}И.'''}}}} {{dhr}} {{block center|style=width:20em|{{fine block|— — acutissimum ingenium produnt, et literatum etiam ad stuporem rapiunt expressionum vivacitate et convenientia. {{right|''[[w:Лучкай Михайло Михайлович|Mich. Lutskay]].''}}}} }} <ol> <li>{{largeinitial|Ш|2em}}тыри тыки, два патыки, семый замахайло. <li>За лѣсом, за пралѣсом суха {{sp|дзява}} (собака) бреше. <li>{{sp|Бо̂льше}} во̂д коня, {{sp|менше}} во̂д свинѣ. <li>Бери — {{sp|квичить}}, клади — квичить, лиши — мовчить. <li>Чотыре {{sp|братя}} все бѣжуть, а нѣкды негодни̂ здогонитися. <li>{{sp|Виса}} висить, {{sp|хода}} ходить; виса впала, хода взяла. <li>{{sp|Чорненьке}}, маленьке, що найбо̂льшу колоду рушить. (або)<br/>{{sp|Менше}} во̂д пчолы, а найбо̂льшу {{sp|колоду}} переверне. <li>На подѣ ночовав, як упав, нѣхто {{sp|костей}} не збирав (лизав). <li>{{sp|Кривенькоє}}, маленькоє, все поле счепурляє.<noinclude></ol> </div></noinclude> gfudgu2yo7588c3zagyyxvhsh1oi7cc 458122 458121 2022-08-07T14:53:17Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max"></noinclude>{{c|{{x-larger|'''{{sp|ЗАГАДК|0.3em}}И.'''}}}} {{dhr}} {{block center|style=width:20em|{{fine block|— — acutissimum ingenium produnt, et literatum etiam ad stuporem rapiunt expressionum vivacitate et convenientia. {{right|''[[w:Лучкай Михайло Михайлович|Mich. Lutskay]].''}}}} }} <ol> <li>{{largeinitial|'''Ш'''|2em}}тыри тыки, два патыки, семый замахайло. <li>За лѣсом, за пралѣсом суха {{sp|дзява}} (собака) бреше. <li>{{sp|Бо̂льше}} во̂д коня, {{sp|менше}} во̂д свинѣ. <li>Бери — {{sp|квичить}}, клади — квичить, лиши — мовчить. <li>Чотыре {{sp|братя}} все бѣжуть, а нѣкды негодни̂ здогонитися. <li>{{sp|Виса}} висить, {{sp|хода}} ходить; виса впала, хода взяла. <li>{{sp|Чорненьке}}, маленьке, що найбо̂льшу колоду рушить. (або)<br/>{{sp|Менше}} во̂д пчолы, а найбо̂льшу {{sp|колоду}} переверне. <li>На подѣ ночовав, як упав, нѣхто {{sp|костей}} не збирав (лизав). <li>{{sp|Кривенькоє}}, маленькоє, все поле счепурляє.<noinclude></ol> </div></noinclude> hmdpe9mrbo7wfs4v198a6r447nxyywk 458123 458122 2022-08-07T14:53:57Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max"></noinclude>{{c|{{x-larger|'''{{sp|ЗАГАДК|0.3em}}И.'''}}}} {{dhr}} {{block center|style=width:20em|{{fine block|— — acutissimum ingenium produnt, et literatum etiam ad stuporem rapiunt expressionum vivacitate et convenientia. {{right|''[[w:Лучкай Михайло Михайлович|Mich. Lutskay]].''}}}} }} <ol> <li>{{largeinitial|'''Ш'''|2em}}тыри тыки, два патыки, семый замахайло. <li>За лѣсом, за пралѣсом суха {{sp|дзява}} (собака) бреше. <li>{{sp|Бо̂льше}} во̂д коня, {{sp|менше}} во̂д свинѣ. <li>Бери — {{sp|квичить}}, клади — квичить, лиши — мовчить. <li>Чотыре {{sp|братя}} все бѣжуть, а нѣкды негодни̂ здогонитися. <li>{{sp|Виса}} висить, {{sp|хода}} ходить; виса впала, хода взяла. <li>{{sp|Чорненьке}}, маленьке, що найбо̂льшу колоду рушить. (або)<br/>{{sp|Менше}} во̂д пчолы, а найбо̂льшу {{sp|колоду}} переверне. <li>На подѣ ночовав, як упав, нѣхто {{sp|костей}} не збирав (лизав). <li>{{sp|Кривенькоє}}, маленькоє, все поле счепурляє.<noinclude></ol> </div></noinclude> 3lpgod6lfaxcxqvw5i2xqrxk72dyx73 458131 458123 2022-08-07T15:20:55Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max"></noinclude>{{c|{{x-larger|'''{{sp|ЗАГАДК|0.3em}}И.'''}}}} {{dhr}} {{block center|style=width:20em|{{fine block|— — acutissimum ingenium produnt, et literatum etiam ad stuporem rapiunt expressionum vivacitate et convenientia. {{right|''[[w:Лучкай Михайло Михайлович|Mich. Lutskay]].''}}}} }} <ol> <li>{{largeinitial|'''Ш'''|2em}}тыри тыки, два патыки, семый замахайло. <li>За лѣсом, за пралѣсом суха {{sp|дзява}} (собака) бреше. <li>{{sp|Бо̂льше}} во̂д коня, {{sp|менше}} во̂д свинѣ. <li>Бери — {{sp|квичить}}, клади — квичить, лиши — мовчить. <li>Чотыре {{sp|братя}} все бѣжуть, а нѣкды негодни̂ здогонитися. <li>{{sp|Виса}} висить, {{sp|хода}} ходить; виса впала, хода взяла. <li>{{sp|Чорненьке}}, маленьке, що найбо̂льшу {{sp|колоду}} рушить. (або)<br/>{{sp|Менше}} во̂д пчолы, а найбо̂льшу колоду переверне. <li>На подѣ ночовав, як упав, нѣхто {{sp|костей}} не збирав (лизав). <li>{{sp|Кривенькоє}}, маленькоє, все поле счепурляє.<noinclude></ol> </div></noinclude> tr116fnaxi4kts3jxyd2pc86h9sutpx 250 22687 458084 110214 2022-08-07T13:17:44Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 113 —}}</noinclude><section begin="Ѣ"/>Ѣжь коза лозу, коли сѣна нема.<br/> Ѣжь прѣсняки, {{tooltip|заким|поки}} будуть кисляки.<br/> Ѣжьтє {{sp|борщ}}, {{sp|капусту}}, бо {{sp|пироги}} не-суть.<br/> Ѣжь, що дають, а роби, що кажуть.<br/> Ѣсти, пити було, а принуки не було.<br/> Ѣхала Хима з Єрусалима, во̂зок скрегоче, Хима ся регоче.<br/> <section end="Ѣ"/> <section begin="Я"/>{{c|{{uc|{{larger|'''Я.'''}}}}}} Я го кладу на полицю, а во̂н паде на лавицю.<br/> Я забула, що я {{tooltip|хора|хвора}}&nbsp;— як танцюй, так танцюй.<br/> {{sp|Язко}} (я) мовчить, а все знає.<br/> Языком клепай, а руки при собѣ тримай.<br/> Яка бѣда уродилась, така изгине.<br/> Яка {{sp|вѣра}}, така й офѣра.<br/> Яка голова, така й мова.<br/> Яка грушка, така й юшка.<br/> Яка исповѣдь, такє розгрѣшеньє.<br/> Яка кроква, така й лата, яка робота, така заплата.<br/> Яка мама, така сама.<br/> Яка неня, така й доня.<br/> Яка плата, така подяка.<br/> Яка {{sp|прєдка}}, така нитка.<br/> Яка пряжа, такє й полотно.<br/> Яка {{tooltip|пуга|мотузка, ремінець на держаку, яким поганяють тварин}}, така й смуга.<br/> Яка пшениця, така паланиця.<br/> <section end="Я"/><noinclude></noinclude> oo03w0sasfet8xg2bp5tgi13mlycuov 458088 458084 2022-08-07T13:31:12Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 113 —}}</noinclude><section begin="Ѣ"/><poem>Ѣжь коза лозу, коли сѣна нема. Ѣжь прѣсняки, заким будуть кисляки. Ѣжьтє {{sp|борщ}}, {{sp|капусту}}, бо {{sp|пироги}} не-суть. Ѣжь, що дають, а роби, що кажуть. Ѣсти, пити було, а принуки не було. Ѣхала Хима з Єрусалима, во̂зок скрегоче, Хима ся регоче.</poem><section end="Ѣ"/> <section begin="Я"/>{{c|{{x-larger|'''Я.'''}}}} <poem>Я го кладу на полицю, а во̂н паде на лавицю. Я забула, що я хора — як танцюй, так танцюй. {{sp|Язко}} (я) мовчить, а все знає. Языком клепай, а руки при собѣ тримай. Яка бѣда уродилась, така изгине. Яка {{sp|вѣра}}, така й офѣра. Яка голова, така й мова. Яка грушка, така й юшка. Яка исповѣдь, такє розгрѣшеньє. Яка кроква, така й лата, яка робота, така заплата. Яка мама, така сама. Яка неня, така й доня. Яка плата, така подяка. Яка {{sp|прєдка}}, така нитка. Яка пряжа, такє й полотно. Яка пуга, така й смуга. Яка пшениця, така паланиця.</poem><section end="Я"/><noinclude></div></noinclude> j0hm4koku7auakm5x197g4xp28ptk1e 250 22688 458083 110212 2022-08-07T13:17:43Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 112 —}}</noinclude><section begin="Щ"/>Що не потрѣбне, то и в {{tooltip|горнець|горшик}} не класти.<br/> Що не свербить, то не кортить.<br/> Що не складно, то не ладно.<br/> Що нынѣ менѣ, то завтря тобѣ.<br/> Що платить, с тым на торг учащають.<br/> Що {{sp|правда}}, то не грѣх.<br/> „Що робити з бѣды?“&nbsp;— „Тра в голову заходити.“&nbsp;—<br/> Що старше во̂д {{sp|розуму}}?”&nbsp;— „Увага.“&nbsp;—<br/> Що свѣта, то й міра.<br/> Що там чувати коло вашои хаты? бык цы привык, телиця цы веселится?<br/> Що тверезому на умѣ, то пяному на языцѣ.<br/> „Що то полѣтыка?“&nbsp;— „Нещиро̂сть.”&nbsp;— „А шпекуляція що́?..&nbsp;— „Цы-ганьство.”&nbsp;—<br/> „Що у вас чувати?“&nbsp;— „Гаразд из бѣдою.“<br/> Що увисне, то не утоне.<br/> Що упало, то пропало.<br/> Що хатка, то инча гадка.<br/> Що червоне, то красне; що солодкє, то добре..<br/> <section end="Щ"/> <section begin="Ѣ"/>{{c|{{uc|{{larger|'''Ѣ.'''}}}}}} Ѣв бы ко̂т рыбу, а в воду не хоче.<br/> Ѣдь кобыла, хоть єсь три дни не ѣла.<br/> Ѣжь го̂рко, кисело, солоно&nbsp;— умрешь, а не згнієшь.<br/> <section end="Ѣ"/><noinclude></noinclude> 7nr2439s8ntj1ah3zwpqh3z01ogw5ic 458087 458083 2022-08-07T13:26:59Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 112 —}}</noinclude><section begin="Щ"/><poem>Що не потрѣбне, то и в горнець не класти. Що не свербить, то не кортить. Що не складно, то не ладно. Що нынѣ менѣ, то завтря тобѣ. Що платить, с тым на торг учащають. Що {{sp|правда}}, то не грѣх. „Що робити з бѣды?” — „Тра в голову заходити.” — Що старше во̂д {{sp|розуму}}?” — „Увага.” — Що свѣта, то й міра. Що там чувати коло вашои хаты? бык цы привык, телиця цы веселится? Що тверезому на умѣ, то пяному на языцѣ. „Що то полѣтыка?” — „Нещиро̂сть.” — „А шпекуляція що́?{{errata|..|”}} — „Цыганьство.” — „Що у вас чувати?” — „Гаразд из бѣдою.” Що увисне, то не утоне. Що упало, то пропало. Що хатка, то инча гадка. Що червоне, то красне; що солодкє, то добре.</poem><section end="Щ"/> <section begin="Ѣ"/>{{c|{{x-larger|'''Ѣ.'''}}}} <poem>Ѣв бы ко̂т рыбу, а в воду не хоче. Ѣдь кобыла, хоть єсь три дни не ѣла. Ѣжь го̂рко, кисело, солоно — умрешь, а не згнієшь.</poem><section end="Ѣ"/><noinclude></div></noinclude> d1kv7eqegis0hw7z011f7dwxb19xpzh 250 22689 458082 110211 2022-08-07T13:17:42Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 111 —}}</noinclude><section begin="Щ"/>Що {{sp|громада}} скаже, то й пан не поможе.<br/> Що громадцѣ, то й бабцѣ.<br/> Що два, то не єдин.<br/> Що день, то добридень.<br/> Що дурному по розумѣ?..<br/> „Що дурный робить?”&nbsp;— „Воду мѣряє.“<br/> „Ще дурный робить?”&nbsp;— „Плює, та хапає.”<br/> Що з головы, то й з мысли.<br/> Що знав, то сказав.<br/> Що ко̂нь, то (выб.) не свиня, шерсть не така и нога тонка.<br/> Що кому {{sp|мило}}, хочьбы и половина зогнило.<br/> Що коршма то сто̂й, що корчь то бл*й, {{tooltip|крѣпися|кріпко тримайся}}, а далѣй ступай.<br/> Що край, то иншій обычай.<br/> Що краснѣйше, то смачнѣйше, що староє, то гидноє.<br/> „Що курцѣ снится?”&nbsp;— „Просо.”&nbsp;— „А що дѣвцѣ?”&nbsp;— „Молодець.”&nbsp;—<br/> Що лехко прійде, то лехко по̂де.<br/> Що має высѣти, то не утоне.<br/> Що малый пан влѣпить, то й великій не во̂дойме.<br/> Що менѣ по хлѣбѣ? коли зубо̂в нема.<br/> Що минуло, то ся забуло.<br/> Що {{sp|молодше}}, то солодше, що староє, то твердоє.<br/> Що {{sp|мѣра}}, то вѣра.<br/> Що на мысли, то й на языцѣ.<br/> Що на своим смѣтью, то не згине.<br/> <section end="Щ"/><noinclude></noinclude> 8hv6i656d34vmsewqryggz701d1f0fs 458086 458082 2022-08-07T13:21:42Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 111 —}}</noinclude><poem>Що {{sp|громада}} скаже, то й пан не поможе. Що громадцѣ, то й бабцѣ. Що два, то не єдин. Що день, то добридень. Що дурному по розумѣ?.. „Що дурный робить?” — „Воду мѣряє.” „Ще дурный робить?” — „Плює, та хапає.” Що з головы, то й з мысли. Що знав, то сказав. Що ко̂нь, то (выб.) не свиня, шерсть не така и нога тонка. Що кому {{sp|мило}}, хочьбы и половина зогнило. Що коршма то сто̂й, що корчь то бл*й, крѣпися, а далѣй ступай. Що край, то иншій обычай. Що краснѣйше, то смачнѣйше, що староє, то гидноє. „Що курцѣ снится?” — „Просо.” — „А що дѣвцѣ?” — „Молодець.” — Що лехко прійде, то лехко по̂де. Що має высѣти, то не утоне. Що малый пан влѣпить, то й великій не во̂дойме. Що менѣ по хлѣбѣ? коли зубо̂в нема. Що минуло, то ся забуло. Що {{sp|молодше}}, то солодше, що староє, то твердоє. Що {{sp|мѣра}}, то вѣра. Що на мысли, то й на языцѣ. Що на своим смѣтью, то не згине.</poem><noinclude></div></noinclude> p2yvhxvf4g5guvh21bseo3hfh4gb7ck 250 22690 458077 110210 2022-08-07T12:56:38Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 110 —}}</noinclude><section begin="Ш"/>{{tooltip|Шуми|тут: розмови}} до кумы.<br/> {{tooltip|Шум|тут: розмови}} що не можна, а кишеня порожна.<br/> <section end="Ш"/> <section begin="Щ"/>{{c|{{uc|{{larger|'''Щ.'''}}}}}} Щаслива година, коли заспить вечеру детина.<br/> Щастьє му з рук вылетѣло, як птиця из сѣти.<br/> Щастьє на колѣнѣ не ломится.<br/> Щастьє розум во̂дберає, а нещастьє назад вертає.<br/> Щастьє, як трястьє, кого схоче, то нападе.<br/> Що {{sp|бабине}}, то все не такє, як людськє.<br/> Що Бо̂г дасть, то не напасть.<br/> Що було и не було, всьо ся перебуло.<br/> Щобы'м був {{sp|вѣщим}}, тобы'м бѣды не знав.<br/> Щобы то був за швець, {{tooltip|жебы|тут: якби}} кождому на одним копытѣ робив ?..<br/> Щобы чоловѣк знав, що не знає, тобы и мав, що не має.<br/> Щобы я моглася до тебе шпильков пришпилити.<br/> Що во̂льио {{sp|панови}}, то не во̂льно Иванови.<br/> Що во̂н загадав, тобы и на воловій шкирѣ не списав.<br/> Що в серци, то й на языцѣ.<br/> Що вѣк, то иншій свѣт.<br/> Що вѣсь, то иншая пѣснь.<br/> Що голова, то не хво̂ст.<br/> Що голова, то розум.<br/> <section end="Щ"/><noinclude></noinclude> ivq9cgn5qgaza6zx3jz24d7o4kxpu0l 458081 458077 2022-08-07T13:15:29Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 110 —}}</noinclude><section begin="Ш"/><poem>Шуми до кумы. Шум що не можна, а кишеня порожна.</poem><section end="Ш"/> <section begin="Щ"/>{{c|{{x-larger|'''Щ.'''}}}} <poem>Щаслива година, коли заспить вечеру детина. Щастьє му з рук вылетѣло, як птиця из сѣти. Щастьє на колѣнѣ не ломится. Щастьє розум во̂дберає, а нещастьє назад вертає. Щастьє, як трястьє, кого схоче, то нападе. Що {{sp|бабине}}, то все не такє, як людськє. Що Бо̂г дасть, то не напасть. Що було и не було, всьо ся перебуло. Щобы'м був {{sp|вѣщим}}, тобы'м бѣды не знав. Щобы то був за швець, жебы кождому на одним копытѣ робив?.. Щобы чоловѣк знав, що не знає, тобы и мав, що не має. Щобы я моглася до тебе шпильков пришпилити. Що во̂льно {{sp|панови}}, то не во̂льно Иванови. Що во̂н загадав, тобы и на воловій шкирѣ не списав. Що в серци, то й на языцѣ. Що вѣк, то иншій свѣт. Що вѣсь, то иншая {{sp|пѣснь}}. Що голова, то не хво̂ст. Що голова, то розум.</poem><section end="Щ"/><noinclude></div></noinclude> 318y64jyn7r7jzxve9sgdmq6n3w0k2j 250 22694 458074 110207 2022-08-07T12:56:36Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 107 —}}</noinclude><section begin="Ч"/>Чим бык {{tooltip|навык|звик}}, тым и реве.<br/> Чим горщик накипѣв, тым и смердѣти буде.<br/> Чим дальше в лѣс, тым бо̂льше дров.<br/> Чим не наѣсися, тым ся не налыжешь.<br/> Чи може сова в сонце дивитися?<br/> Чим пес старый, тым хво̂ст твердый.<br/> Чим ся {{sp|мудрый}} встыдає, тым ся дурный {{tooltip|величає|тут: вихваляється}}.<br/> Чим хата богата, тым {{sp|рада}}.<br/> Чим хата має, тым {{sp|гостя}} пріймає.<br/> Чого бы слѣпачище хотѣв, {{tooltip|кобы|тут: якби}} {{tooltip|пло̂т|огорожу}} видѣв?&nbsp;—<br/> Чого жалуєшь козѣ лѣса?.. най ѣсть.<br/> Чого надто, то (выбачте) и безроги не хотять.<br/> Чого не купити, того и не жаловати.<br/> Чого очи не видять, того серцю не жаль.<br/> Чого {{sp|паны}} наварять, тым ся по̂дданіи попарять.<br/> „Чого слѣпый плаче?“&nbsp;— „Бо стежки не баче.“<br/> Чого ся Ивась не научить, того и Иван не буде вмѣти.<br/> Чоловѣк гордѣє, коли му ся добре дѣє.<br/> Чоловѣк за бато̂г, а жѣнка за пиро̂г.<br/> Чоловѣк мыслить, а {{sp|Бо̂г}} {{tooltip|рядить|керує}}.<br/> Чоловѣк на свѣтѣ, як банька на водѣ.<br/> Чоловѣк не ангел, абы не согрѣшив, а не чорт, абы не покутовав.<br/> Чоловѣк не дастся, лише раз з розуму звести.<br/> <section end="Ч"/><noinclude></noinclude> 6i5brff1ez6qk10ylh6bpy35fckrdyh 458078 458074 2022-08-07T13:01:45Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 107 —}}</noinclude><poem>Чим бык навык, тым и реве. Чим горщик накипѣв, тым и смердѣти буде. Чим дальше в лѣс, тым бо̂льше дров. Чим не наѣсися, тым ся не налыжешь. Чи може сова в сонце дивитися? Чим пес старый, тым хво̂ст твердый. Чим ся {{sp|мудрый}} встыдає, тым ся дурный величає. Чим хата богата, тым {{sp|рада}}. Чим хата має, тым {{sp|гостя}} пріймає. Чого бы слѣпачище хотѣв, кобы пло̂т видѣв? — Чого жалуєшь козѣ лѣса?.. най ѣсть. Чого надто, то (выбачте) и безроги не хотять. Чого не купити, того и не жаловати. Чого очи не видять, того серцю не жаль. Чого {{sp|паны}} наварять, тым ся по̂дданіи попарять. „Чого слѣпый плаче?” — „Бо стежки не баче.” Чого ся Ивась не научить, того и Иван не буде вмѣти. Чоловѣк гордѣє, коли му ся добре дѣє. Чоловѣк за бато̂г, а жѣнка за пиро̂г. Чоловѣк мыслить, а {{sp|Бо̂г}} рядить. Чоловѣк на свѣтѣ, як банька на водѣ. Чоловѣк не ангел, абы не согрѣшив, а не чорт, абы не покутовав. Чоловѣк не дастся, лише раз з розуму звести.</poem><noinclude></div></noinclude> dfk0onbgwmxkl7y686lseuhbqkl7lib 250 22695 458075 110208 2022-08-07T12:56:37Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 108 —}}</noinclude><section begin="Ч"/>Чоловѣк не є собѣ ворогом.<br/> Чоловѣк стрѣляє, а Бо̂г кулѣ носить.<br/> Чоловѣк, як муха; нынѣ жіє, а завтря гніє.<br/> „Чому чорт мудрый?“&nbsp;— „Бо старый.“&nbsp;—<br/> Чорна корова, а бѣле молоко дає.<br/> Чорно́ пьє.<br/> Чорт все чортом буде.&nbsp;—<br/> „Чорте! де йдешь?“&nbsp;— „Болото палити.“&nbsp;— „Не буде горѣти.”&nbsp;— „Добро менѣ пако̂сть зробити.”<br/> Чорте! на́ грушь, {{tooltip|тилько|тут: тільки}} мене не ворушь.<br/> Чорт не плаче, коли {{sp|чернець}} скаче.<br/> {{sp|Чорт}} не спить, але людій зводить.<br/> Чорт по тытулѣ, коли нема ничого в шкатулѣ.<br/> Чотыре свѣчок спалила, {{tooltip|заким|поки}} Гриця умыла, а пятый каганець, такой Грицко поганець.<br/> Чув що звонили, а не знає в котрій церквѣ.<br/> Чує муха де струп.<br/> Чужа кошара не наплодить овець.<br/> Чужа хата як {{sp|свекроха}} (мачоха).<br/> Чуже красне&nbsp;— {{sp|своє}} найкрасче.<br/> Чуже миле, своє наймилѣйше&nbsp;— чуже святоє, {{sp|своє}} пренайсвятѣйше.<br/> Чужій кожух не грѣє.<br/> Чужій хлѣб найсмачнѣйшій.<br/> Чужим волом не доробишься.<br/> Чужими руками добре гада ловити.<br/> Чужими руками {{tooltip|тилько|тут: тільки}} огонь брати.<br/> Чужих {{sp|бого̂в}} шукає, а своих дома має.<br/> <section end="Ч"/><noinclude></noinclude> onwjl139bikgtdwi855lj9mhvp05i1h 458079 458075 2022-08-07T13:06:21Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 108 —}}</noinclude><poem>Чоловѣк не є собѣ ворогом. Чоловѣк стрѣляє, а Бо̂г кулѣ носить. Чоловѣк, як муха; нынѣ жіє, а завтря гніє. „Чому чорт мудрый?” — „Бо старый.” — Чорна корова, а бѣле молоко дає. Чорно̀ пьє. Чорт все чортом буде. — „Чорте! де йдешь?” — „Болото палити.” — „Не буде горѣти.” — „Добро менѣ пако̂сть зробити.” Чорте! на̀ грушь, тилько мене не ворушь. Чорт не плаче, коли {{sp|чернець}} скаче. {{sp|Чорт}} не спить, але людій зводить. Чорт по тытулѣ, коли нема ничого в шкатулѣ. Чотыре свѣчок спалила, заким Гриця умыла, а пятый каганець, такой Грицко поганець. Чув що звонили, а не знає в котрій церквѣ. Чує муха де струп. Чужа кошара не наплодить овець. Чужа хата як {{sp|свекроха}} (мачоха). Чуже красне — {{sp|своє}} найкрасче. Чуже миле, {{sp|своє}} наймилѣйше — чуже святоє, {{sp|своє}} пренайсвятѣйше. Чужій кожух не грѣє. Чужій хлѣб найсмачнѣйшій. Чужим волом не доробишься. Чужими руками добре гада ловити. Чужими руками тилько огонь брати. Чужих {{sp|бого̂в}} шукає, а своих дома має.</poem><noinclude></div></noinclude> kgizlggm1oy2sp0n79mcgbh1otn6e6i 250 22696 458076 110209 2022-08-07T12:56:37Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 109 —}}</noinclude><section begin="Ч"/>Чужи̂ руки лехкіи, та не пожитечни̂.<br/> Чуй не чуй&nbsp;— бачь не бачь&nbsp;— а мовчи.<br/> Чухайся во̂л з волом, ко̂нь с коньом а свиня (выб.) о тын, коли нема с ким.<br/> <section end="Ч"/> <section begin="Ш"/>{{c|{{uc|{{larger|'''Ш.'''}}}}}} Шануй горы, мости, будуть цѣли̂ кости.<br/> Шафрану не перетрешь, а {{sp|жѣнки}} не перепрешь.<br/> {{sp|Швець}} знай своє шевство, а у кравецтво не мѣшайся.<br/> {{sp|Швець}} не купець, а коза не {{tooltip|това́р|велика рогата худоба}}.<br/> Швидкій, як медвѣдь за перепелицями.<br/> Шенцѣ-венцѣ&nbsp;— а чорт в кишенцѣ.<br/> Шіє, поре&nbsp;— ниткам горе.<br/> Шіє собо̂тным штыхом на недѣльный торг.<br/> Шибаєся, як чорт по пеклѣ.<br/> Шило в мѣшку не утаится.<br/> Шкиру з него здер.<br/> Шкода псу бѣлого хлѣба, бо го не з ѣсть, лише {{tooltip|покаляє|каляти — бруднити}}.<br/> Шкода учить розуму.<br/> Шкода ходу до поганого роду.<br/> {{sp|Школа}} гола&nbsp;— є де сѣсти, а нема що ѣсти.<br/> {{sp|Шляхтичь}} с переваренои сырватки, шабелька {{tooltip|на лычку|тут: на лику, тобто, навіть не на мотузці}}, перевеслом по̂дперезаный.<br/> Шукає вѣтра у поли.<br/> Шулька двох годує.<br/> <section end="Ш"/><noinclude></noinclude> ho867c6b1cmy96s0jlqv0pz5368aqi9 458080 458076 2022-08-07T13:11:17Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 109 —}}</noinclude><section begin="Ч"/><poem>Чужи̂ руки лехкіи, та не пожитечни̂. Чуй не чуй — бачь не бачь — а мовчи. Чухайся во̂л з волом, ко̂нь с коньом а свиня (выб.) о тын, коли нема с ким.</poem><section end="Ч"/> <section begin="Ш"/>{{c|{{x-larger|'''Ш.'''}}}} <poem>Шануй горы, мости, будуть цѣли̂ кости. Шафрану не перетрешь, а {{sp|жѣнки}} не перепрешь. {{sp|Швець}} знай своє шевство, а у кравецтво не мѣшайся. {{sp|Швець}} не купець, а коза не това́р. Швидкій, як медвѣдь за перепелицями. Шенцѣ-венцѣ — а чорт в кишенцѣ. Шіє, поре — ниткам горе. Шіє собо̂тным штыхом на недѣльный торг. Шибаєся, як чорт по пеклѣ. Шило в мѣшку не утаится. Шкиру з него здер. Шкода псу бѣлого хлѣба, бо го не {{errata|з ѣсть|з-ѣсть}}, лише покаляє. Шкода учить розуму. Шкода ходу до поганого роду. {{sp|Школа}} гола — є де сѣсти, а нема що ѣсти. {{sp|Шляхтичь}} с переваренои сырватки, шабелька на лычку, перевеслом по̂дперезаный. Шукає вѣтра у поли. Шулька двох годує.</poem><section end="Ш"/><noinclude></div></noinclude> rxqqpuekwe6c6n2ihot0uh4r31ylev2 250 22697 458085 110215 2022-08-07T13:17:45Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 114 —}}</noinclude><section begin="Я"/>Яка така {{sp|пѣсенька}} лутша, нѣжь сварка.<br/> Як {{sp|Бо̂г}} несхоче, то хочь бы'сь десять голов мав, нѣчого не зробишь.<br/> Як буде доля, то буде и льоля.<br/> Як будешь паном, то все будешь брав даром.<br/> Як було з ранку, так и до останку.<br/> Якбы втяв.<br/> Якбы го на сто коній всадив.<br/> Якбы го окропом спарив.<br/> Якбы з Богом говорив.<br/> Якбы о голову йшло.<br/> Якбы {{sp|святіи}} до̂м перелетѣли.<br/> Якбы {{sp|сѣмь}} баб до него промовило.<br/> Як бѣда, то до {{sp|Жида}}, а як мине бѣда, най дѣдько бере Жида.<br/> Як в житѣ куко̂ль, то хлѣбови поко̂й, а як звонець, то му конець.<br/> Як в {{sp|пекло}} кинув, так загинув.<br/> Як {{sp|гуляв}}, так гуляв; нѣ чобо̂т, нѣ {{tooltip|холяв|частина чобота, що покриває литку}}.<br/> Як дерево зо̂тнуть, кождый трѣски зберає.<br/> Як добра година, то знайдется родина, а в злій годинѣ нѣчог' по родинѣ.<br/> Як {{sp|дуды}} настроять, так дуды играють.<br/> Якє дерево, такій клин, якій {{sp|батько}} такій сын.<br/> Якє {{sp|житьє}}, така й смерть.<br/> Якє корѣньє, такє й насѣньє.<br/> Якє поѣхало, такє повернуло.<br/> Як єсть, то шелесть, а як скупо, терпи губо.<br/> Якє твоє {{sp|царство}}, така й твоя сила.<br/> <section end="Я"/><noinclude></noinclude> 1y0su0bk6ha43n9plwcgbinu52fl0ul 458089 458085 2022-08-07T13:35:24Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 114 —}}</noinclude><poem>Яка така {{sp|пѣсенька}} лутша, нѣжь сварка. Як {{sp|Бо̂г}} несхоче, то хочь бы'сь десять голов мав, нѣчого не зробишь. Як буде {{sp|доля}}, то буде и льоля. Як будешь паном, то все будешь брав даром. Як було з ранку, так и до останку. Якбы втяв. Якбы го на сто коній всадив. Якбы го окропом спарив. Якбы з Богом говорив. Якбы о голову йшло. Якбы {{sp|святіи}} до̂м перелетѣли. Якбы {{sp|сѣмь}} баб до него промовило. Як бѣда, то до {{sp|Жида}}, а як мине бѣда, най дѣдько бере Жида. Як в житѣ куко̂ль, то хлѣбови поко̂й, а як звонець, то му конець. Як в {{sp|пекло}} кинув, так загинув. Як {{sp|гуляв}}, так гуляв; нѣ чобо̂т, нѣ холяв. Як дерево зо̂тнуть, кождый трѣски зберає. Як добра година, то знайдется родина, а в злій годинѣ нѣчог' по родинѣ. Як {{sp|дуды}} настроять, так дуды играють. Якє дерево, такій клин, якій {{sp|батько}} такій сын. Якє {{sp|житьє}}, така й смерть. Якє корѣньє, такє й насѣньє. Якє поѣхало, такє повернуло. Як єсть, то шелесть, а як скупо, терпи губо. Якє твоє {{sp|царство}}, така й твоя сила.</poem><noinclude></div></noinclude> 0mvo2wxox5ls5mlpfwiwri7ho9weh87 250 22698 458090 110216 2022-08-07T13:36:47Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 115 —}}</noinclude><section begin="Я"/>Якє {{sp|частованьє}}, такє дякованьє.<br/> Якє ѣхало, такє й здыбало.<br/> Як {{sp|жито}} в оборозѣ, то надѣя в Бозѣ.<br/> Як заграють, так танцюй.<br/> Як звав, так звав, абы що дав.<br/> Якій батько, такій сын, выкрали з дѣжки сыр.<br/> Якій дудок, такій чубок.<br/> Якій {{sp|дѣдько}} печеный, такій и вареный.<br/> Якій дѣдько с Химка, така єго жѣнка.<br/> Якій ко̂нь, така и {{tooltip|кульбака|сідло}}.<br/> Якій мелник, такій млын, якій {{sp|отець}}, такій сын.<br/> Якій пан, такій крам.<br/> Якій пастух, така й череда.<br/> Якій пес на утрени, такій и на службѣ.<br/> Якій „помагайбо̂г”, такій „бодайздоров.”&nbsp;— Якій {{sp|розум}}, така й бесѣда.<br/> Якій щепь, така ябло̂нь.<br/> Якій, такій {{sp|уряд}} лутшій, нѣжь проста служба.<br/> Яки сани, таки сами.<br/> Як коржа, так коржа; як спечемо, так дамо.<br/> Як мо̂г, так допомо̂г.<br/> Як {{tooltip|{{sp|Мурин}}|арап}} нѣколи бѣлым, так дурный розумным не буде.<br/> Як мы людям, так люде нам.<br/> Як мы о людьох, так люде о нас говорять.<br/> <section end="Я"/><noinclude></noinclude> bcumvgq0w8vq7xzlronz24s4w5v08ga 458094 458090 2022-08-07T13:40:16Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 115 —}}</noinclude><poem>Якє {{sp|частованьє}}, такє дякованьє. Якє ѣхало, такє й здыбало. Як {{sp|жито}} в оборозѣ, то надѣя в Бозѣ. Як заграють, так танцюй. Як звав, так звав, абы що дав. Якій батько, такій сын, выкрали з дѣжки сыр. Якій дудок, такій чубок. Якій {{sp|дѣдько}} печеный, такій и вареный. Якій дѣдько с Химка, така єго жѣнка. Якій ко̂нь, така и кульбака. Якій мелник, такій млын, якій {{sp|отець}}, такій сын. Якій пан, такій крам. Якій пастух, така й череда. Якій пес на утрени, такій и на службѣ. Якій „помагайбо̂г”, такій „бодайздоров.” — Якій {{sp|розум}}, така й бесѣда. Якій щепь, така ябло̂нь. Якій, такій {{sp|уряд}} лутшій, нѣжь проста служба. Яки сани, таки сами. Як коржа, так коржа; як спечемо, так дамо. Як мо̂г, так допомо̂г. Як {{sp|Мурин}} нѣколи бѣлым, так дурный розумным не буде. Як мы людям, так люде нам. Як мы о людьох, так люде о нас говорять.</poem><noinclude></div></noinclude> 01yj7qx7yu3bgw813jx5bucn3wyv1pg 250 22699 458091 110217 2022-08-07T13:36:48Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 116 —}}</noinclude><section begin="Я"/>Як мысль, так мысль&nbsp;— таки буде {{sp|Перемышль}}<ref>{{sp|Перемышль}}, стародавный го́род над {{sp|Сяном}}, колись столиця княжества Перемыского&nbsp;— нынѣ {{tooltip|обводовоє|центр обводу — округу}} мѣсто, пребываніє руського Епископа. (Є тутки книгопечатня Словенско-руськая и проч.)... Кажуть люде, що якійсь царь строивши сей го́род, задумався, як го назвати?... Ажь чоловѣк якійсь приступивши к нему, сказав: {{sp|Як мысль}} и проч... и во̂дси го́род назван {{sp|Перемышлем}}. (?){{exclude|{{right|{{sp|Пр. Изд.}}}}}}</ref>.<br/> Як напився, то до {{tooltip|кирницѣ|криниці}} задом обернувся.<br/> Як не буде {{sp|Ивана}}, то не буде пана.<br/> Як не даси с прозьбы, то даси с принуки; а чого прозьба не докаже, то докажуть буки.<br/> Як не прійме Бо̂г {{sp|грѣхи}} за жарт, то буде шелесту богато.<br/> Як не про̂дрешь очи, то про̂дрешь мошонку.<br/> Як не сво̂й ходить.<br/> Як огню стережеся.<br/> Якого 'сь пива наварив, такоє и пій.<br/> Як пес {{sp|робить}}, так пес в чоботьох ходить.<br/> Як по̂де {{sp|душа}} по руках, то ся чортови до̂стане.<br/> Як {{sp|посѣяв}}, так зійшло.<br/> Як прійшло, так ся розійшло.<br/> Як пьє, то не проливає, як бьє, то добре влучає.<br/> Як рыбу в сак половив.<br/> <section end="Я"/><noinclude>{{rule|10em|align=left}} <references/></noinclude> 14k7y0puhbzmanqaz7fsfx29pg1xn0y 458095 458091 2022-08-07T13:46:16Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 116 —}}</noinclude><poem>Як мысль, так мысль — таки буде {{sp|Перемышль}}<ref>{{sp|Перемышль}}, стародавный го́род над {{sp|Сяном}}, колись столиця княжества Перемыского — нынѣ обводовоє мѣсто, пребываніє руського Епископа. (Є тутки книгопечатня Словенско-руськая и проч.)… Кажуть люде, що якійсь царь строивши сей го́род, задумався, як го назвати?… Ажь чоловѣк якійсь приступивши к нему, сказав: {{sp|Як мысль}} и проч… и во̂дси го́род назван {{sp|Перемышлем}}. (?) {{right|{{sp|Пр. Изд.}}}}</ref>. Як напився, то до кирницѣ задом обернувся. Як не буде {{sp|Ивана}}, то не буде пана. Як не даси с прозьбы, то даси с принуки; а чого прозьба не докаже, то докажуть буки. Як не прійме Бо̂г {{sp|грѣхи}} за жарт, то буде шелесту богато. Як не про̂дрешь очи, то про̂дрешь мошонку. Як не сво̂й ходить. Як огню стережеся. Якого 'сь пива наварив, такоє и пій. Як пес {{sp|робить}}, так пес в чоботьох ходить. Як по̂де {{sp|душа}} по руках, то ся чортови до̂стане. Як {{sp|посѣяв}}, так зійшло. Як прійшло, так ся розійшло. Як пьє, то не проливає, як бьє, то добре влучає. Як рыбу в сак половив.</poem><noinclude>{{bar}} <references/> </div></noinclude> srp19y8p8ah0yv1zhb52rwitexunx39 250 22700 458092 110218 2022-08-07T13:36:49Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 117 —}}</noinclude><section begin="Я"/>Як свѣт настав, то рак не свистав.<br/> „Як собѣ поживаєте?”&nbsp;— „От! часом с квасом, порою водою.“<br/> Як собѣ постелишь, так ся выспишь.<br/> Як спить, то не ѣсть, як ѣсть, то не дрѣмає.<br/> Як с платка вывинув.<br/> „Як ся звешь?”&nbsp;— „Михайло.”&nbsp;— „А робити хочешь?“&nbsp;— „Нехайно.“&nbsp;— „А борщу?“&nbsp;— „Не хочу.”&nbsp;— „А пирога?“&nbsp;— „Хоть бы й два.”<br/> Як ся зійде {{sp|Стрый}} и {{sp|Лонець}} (рѣки), то буде свѣту конець.<br/> „Як ся маєте?“&nbsp;— „По серединѣ, як вчора так нынѣ.”<br/> Як ся набуло, так ся избуло.<br/> Як ся пріобрѣло, так ся из-ѣло.<br/> Як ся убрав, так го урачили.<br/> Як ся чоловѣк {{sp|гаразд}} має, то и сусѣд буває.<br/> Як-так, абы за моє стало.<br/> Як ты ся тѣшишь, вороги ся смутять; як ты ся смутишь, вороги ся тѣшать.<br/> Як тя видять, так тя пишуть.<br/> Як умре детина, то мала щербина, а як тато, або мама, то велика яма.<br/> Як умѣє, так {{sp|пѣє}}.<br/> Як хорошій, не жаль грошій, як поганый, копну ногами.<br/> Як хто дбає, так и має.<br/> Як хто хоче, так по своєй мамѣ плаче.<br/> <section end="Я"/><noinclude></noinclude> k2hx6me72n9ikiyf9fnkfubogjlwadf 458096 458092 2022-08-07T13:51:32Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 117 —}}</noinclude><poem>Як свѣт настав, то рак не свистав. „Як собѣ поживаєте?” — „От! часом с квасом, порою водою.” Як собѣ постелишь, так ся выспишь. Як спить, то не ѣсть, як ѣсть, то не дрѣмає. Як с платка вывинув. „Як ся звешь?” — „Михайло.” — „А робити хочешь?” — „Нехайно.” — „А борщу?” — „Не хочу.” — „А пирога?” — „Хоть бы й два.” Як ся зійде {{sp|Стрый}} и {{sp|Лонець}} (рѣки), то буде свѣту конець. „Як ся маєте?” — „По серединѣ, як вчора так нынѣ.” Як ся набуло, так ся избуло. Як ся пріобрѣло, так ся из-ѣло. Як ся убрав, так го урачили. Як ся чоловѣк {{sp|гаразд}} має, то и сусѣд буває. Як-так, абы за моє стало. Як ты ся тѣшишь, вороги ся смутять; як ты ся смутишь, вороги ся тѣшать. Як тя видять, так тя пишуть. Як умре детина, то мала щербина, а як тато, або мама, то велика яма. Як умѣє, так {{sp|пѣє}}. Як хорошій, не жаль грошій, як поганый, копну ногами. Як хто дбає, так и має. Як хто хоче, так по своєй мамѣ плаче.</poem><noinclude></div></noinclude> b8jao6tyzdoslt4afch6fo39ig6yku6 250 22701 458093 110219 2022-08-07T13:36:50Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 118 —}}</noinclude><section begin="Я"/>Як чоловѣк {{sp|жѣнки}} не бьє, то в неи утроба росте.<br/> Як {{sp|чорт}} в очерет улѣзе, то в котру схоче дудку грає.<br/> Як?&nbsp;— я не {{sp|дяк}}, десять раз говорити, я скажу раз, але гаразд.<br/> Як я ся гаразд мав, кожный мене добре знав&nbsp;— а як став {{sp|убогій}}, не приходять гостѣ в мои пороги.<br/> Я о цыбулѣ&nbsp;— а во̂н о часнику.<br/> {{sp|Ярь}} (весна) нашь отець и мати, хто не посѣє, не буде зберати.<br/> Я {{sp|Татарина}} зловив, а во̂н мене не пустив; (або в приказцѣ так): „Тату! я зловив {{sp|Татарина}}.“&nbsp;—„То веди го сюда.“&nbsp;— „Не ведется бо.“&nbsp;— „То держи го.“&nbsp;— „Не держится бо.“&nbsp;— „То пусти го.“&nbsp;— „Не пускаєся бо.“&nbsp;—<br/> <section end="Я"/><noinclude>{{rule|10em}}</noinclude> apzrn2t0aqzhfa9o1rl817toggp613k 458097 458093 2022-08-07T13:55:17Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 118 —}}</noinclude><poem>Як чоловѣк {{sp|жѣнки}} не бьє, то в неи утроба росте. Як {{sp|чорт}} в очерет улѣзе, то в котру схоче дудку грає. Як? — я не {{sp|дяк}}, десять раз говорити, я скажу раз, але гаразд. Як я ся гаразд мав, кожный мене добре знав — а як став {{sp|убогій}}, не приходять гостѣ в мои пороги. Я о цыбулѣ — а во̂н о часнику. {{sp|Ярь}} (весна) нашь отець и мати, хто не посѣє, не буде зберати. Я {{sp|Татарина}} зловив, а во̂н мене не пустив; (або в приказцѣ так): „Тату! я зловив {{sp|Татарина}}.” — „То веди го сюда.” — „Не ведется бо.” — „То держи го.” — „Не держится бо.” — „То пусти го.” — „Не пускаєся бо.” —</poem> {{rule|height=2px|5em}}<noinclude></div></noinclude> ade3m1szx7fopywitpk8cuhh8wbdl35 250 22712 458101 110221 2022-08-07T14:03:26Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 120 —}}</noinclude>{{нумерований список|start=10 |Лѣсом иде, не {{sp|трѣсне}}&nbsp;— водою йде, не плюсне. |За лѣсами, за горами {{sp|золота}} дѣжа кисне. |За лѣсом, за {{tooltip|пралѣсом|відвічним, незайманим лісом}} {{sp|бѣліи {{tooltip|хуста|тут: білизна}}}} высять. |Одно просить: {{sp|свитай}} Боже, друге просить: {{sp|смеркай}} Боже, трете мовить: менѣ {{sp|все одно}} як в день, так в ночи. |{{sp|Шуварова}} сестра, {{tooltip|шуваром|шувар — аїр тростиновий, тж. має інші назви: татарське зілля, кушир, кропивка та ін.}} ишла, сѣмь сот {{sp|сорочок}} на собѣ несла. |{{sp|Нѣм|доки}} ся {{sp|отець}} уродить, вже сын по свѣтѣ ходить. |{{sp|Бѣле}} як мука&nbsp;— не мука, {{sp|хво̂ст}} має як мышь&nbsp;— не мышь. |{{sp|Шило-вило}}, {{tooltip|мотовило|знаряддя для змотування пряжі}}, по по̂д небо ходило, по нѣмецки {{sp|говорило}}, по турецки {{sp|заводило}}. |Йде чоловѣк у лѣс&nbsp;— {{sp|дивится}} в село; иде чоловѣк до села&nbsp;— дивится в {{sp|лѣс}}. |{{sp|Шило-вило}} {{tooltip|мотовило|знаряддя для змотування пряжі}}, по по̂д небеса ся вило; в лѣтѣ {{sp|спѣває}}, на зиму нас {{sp|покидає}}. |Во̂з {{sp|без}} колѣс, дорога {{sp|без}} пѣску, бато̂г без тряску. |{{sp|Сивый во̂л}} выпив воды повний до̂л. |{{sp|Скунда}} скаче; {{sp|рында}} рыє. |{{sp|Червоный}} корѣнь, {{sp|винный}} смак&nbsp;— земля го зродила, чому так?}}<noinclude></noinclude> qz6uxocace1m42rloothj7jw2e6g6x6 458127 458101 2022-08-07T15:06:48Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 120 —}} <ol start=10></noinclude><li>Лѣсом иде, не {{sp|трѣсне}} — водою йде, не {{sp|плюсне}}. <li>За лѣсами, за горами {{sp|золота дѣжа}} кисне. <li>За лѣсом, за пралѣсом {{sp|бѣліи хуста}} высять. <li>Одно просить: {{sp|свитай}} Боже, друге просить: {{sp|смеркай}} Боже, трете мовить: менѣ {{sp|все одно}} як в день, так в ночи. <li>{{sp|Шуварова}} сестра, [[w:Очерет звичайний|шуваром]] ишла, сѣмь сот {{sp|сорочок}} на собѣ несла. <li>Нѣм ся {{sp|отець}} уродить, вже {{sp|сын}} по свѣтѣ ходить. <li>{{sp|Бѣле}} як мука — не мука, {{sp|хво̂ст має}} як мышь — не мышь. <li>{{sp|Шило-вило}}, мотовило, по по̂д небо ходило, по нѣмецки {{sp|говорило}}, по турецки {{sp|заводило}}. <li>Йде чоловѣк у лѣс — {{sp|дивится}} в село; иде чоловѣк до села — дивится в {{sp|лѣс}}. <li>{{sp|Шило-вило}} мотовило, по по̂д небеса ся вило; в лѣтѣ {{sp|спѣває}}, на зиму нас {{sp|покидає}}. <li>Во̂з {{sp|без}} колѣс, дорога {{sp|без}} пѣску, бато̂г {{sp|без}} тряску. <li>{{sp|Сивый}} во̂л {{sp|выпив}} воды повний до̂л. <li>{{sp|Скунда}} скаче; {{sp|рында}} рыє. <li>{{sp|Червоный}} корѣнь, {{sp|винный}} смак — земля го зродила, чому так?<noinclude><ol> </div></noinclude> ayfv1s5uvl171j17shsulbxyp0x0b38 458128 458127 2022-08-07T15:12:02Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 120 —}} <ol start=10></noinclude><li>Лѣсом иде, не {{sp|трѣсне}} — водою йде, не {{sp|плюсне}}. <li>За лѣсами, за горами {{sp|золота дѣжа}} кисне. <li>За лѣсом, за пралѣсом {{sp|бѣліи хуста}} высять. <li>Одно просить: {{sp|свитай}} Боже, друге просить: {{sp|смеркай}} Боже, трете мовить: менѣ {{sp|все одно}} як в день, так в ночи. <li>{{sp|Шуварова}} сестра, [[w:Очерет звичайний|шуваром]] ишла, сѣмь сот {{sp|сорочок}} на собѣ несла. <li>Нѣм ся {{sp|отець}} уродить, вже {{sp|сын}} по свѣтѣ ходить. <li>{{sp|Бѣле}} як мука̀ — не мука, {{sp|хво̂ст має}} як мышь — не мышь. <li>{{sp|Шило-вило}}, мотовило, по по̂д небо ходило, по нѣмецки {{sp|говорило}}, по турецки {{sp|заводило}}. <li>Йде чоловѣк у лѣс — {{sp|дивится}} в село; иде чоловѣк до села — дивится в {{sp|лѣс}}. <li>{{sp|Шило-вило}} мотовило, по по̂д небеса ся вило; в лѣтѣ {{sp|спѣває}}, на зиму нас {{sp|покидає}}. <li>Во̂з {{sp|без}} колѣс, дорога {{sp|без}} пѣску, бато̂г {{sp|без}} тряску. <li>{{sp|Сивый}} во̂л {{sp|выпив}} воды повний до̂л. <li>{{sp|Скунда}} скаче; {{sp|рында}} рыє. <li>{{sp|Червоный}} корѣнь, {{sp|винный}} смак — земля го зродила, чому так?<noinclude><ol> </div></noinclude> je0b8eknrbl2rtci7zrahjj5dwjgle6 458129 458128 2022-08-07T15:13:42Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 120 —}} <ol start=10></noinclude><li>Лѣсом иде, не {{sp|трѣсне}} — водою йде, не {{sp|плюсне}}. <li>За лѣсами, за горами {{sp|золота дѣжа}} кисне. <li>За лѣсом, за пралѣсом {{sp|бѣліи хуста}} высять. <li>Одно просить: {{sp|свитай}} Боже, друге просить: {{sp|смеркай}} Боже, трете мовить: менѣ {{sp|все одно}} як в день, так в ночи. <li>{{sp|Шуварова}} сестра, [[w:Очерет звичайний|шуваром]] ишла, сѣмь сот {{sp|сорочок}} на собѣ несла. <li>Нѣм ся {{sp|отець}} уродить, вже {{sp|сын}} по свѣтѣ ходить. <li>{{sp|Бѣле}} як мука̀ — не мука, {{sp|хво̂ст має}} як мышь — не мышь. <li>{{sp|Шило-вило}}, мотовило, по по̂д небо ходило, по нѣмецки {{sp|говорило}}, по турецки {{sp|заводило}}. <li>Иде чоловѣк у лѣс — {{sp|дивится}} в село; иде чоловѣк до села — дивится в {{sp|лѣс}}. <li>{{sp|Шило-вило}} мотовило, по по̂д небеса ся вило; в лѣтѣ {{sp|спѣває}}, на зиму нас {{sp|покидає}}. <li>Во̂з {{sp|без}} колѣс, дорога {{sp|без}} пѣску, бато̂г {{sp|без}} тряску. <li>{{sp|Сивый}} во̂л {{sp|выпив}} воды повний до̂л. <li>{{sp|Скунда}} скаче; {{sp|рында}} рыє. <li>{{sp|Червоный}} корѣнь, {{sp|винный}} смак — земля го зродила, чому так?<noinclude><ol> </div></noinclude> 34shilvl0t7io555dhegwbc61scw4m1 458130 458129 2022-08-07T15:18:41Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 120 —}} <ol start=10></noinclude><li>Лѣсом иде, не {{sp|трѣсне}} — водою йде, не {{sp|плюсне}}. <li>За лѣсами, за горами {{sp|золота дѣжа}} кисне. <li>За лѣсом, за пралѣсом {{sp|бѣліи хуста}} высять. <li>Одно просить: {{sp|свитай}} Боже, друге просить: {{sp|смеркай}} Боже, трете мовить: менѣ {{sp|все одно}} як в день, так в ночи. <li>{{sp|Шуварова}} сестра, [[w:Очерет звичайний|шуваром]] ишла, сѣмь сот {{sp|сорочок}} на собѣ несла. <li>Нѣм ся {{sp|отець}} уродить, вже {{sp|сын}} по свѣтѣ ходить. <li>{{sp|Бѣле}} як мука̀ — не мука, {{sp|хво̂ст має}} як мышь — не мышь. <li>{{sp|Шило-вило}}, мотовило, по по̂д небо ходило, по нѣмецки {{sp|говорило}}, по турецки {{sp|заводило}}. <li>Иде чоловѣк у лѣс — {{sp|дивится}} в село; иде чоловѣк до села — дивится в {{sp|лѣс}}. <li>{{sp|Шило-вило}} мотовило, по по̂д небеса ся вило; в лѣтѣ {{sp|спѣває}}, на зиму нас {{sp|покидає}}. <li>Во̂з {{sp|без}} колѣс, дорога {{sp|без}} пѣску, бато̂г {{sp|без}} тряску. <li>{{sp|Сивый}} во̂л {{sp|выпив}} воды повный до̂л. <li>{{sp|Скунда}} скаче; {{sp|рында}} рыє. <li>{{sp|Червоный}} корѣнь, {{sp|винный}} смак — земля го зродила, чому так?<noinclude><ol> </div></noinclude> 5oj2vurgthr74ykxlan6ld4osk4p15n 458184 458130 2022-08-07T19:15:29Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 120 —}} <ol start=10></noinclude><li>Лѣсом иде, не {{sp|трѣсне}} — водою йде, не {{sp|плюсне}}. <li>За лѣсами, за горами {{sp|золота дѣжа}} кисне. <li>За лѣсом, за пралѣсом {{sp|бѣліи хуста}} высять. <li>Одно просить: {{sp|свитай}} Боже, друге просить: {{sp|смеркай}} Боже, трете мовить: менѣ {{sp|все одно}} як в день, так в ночи. <li>{{sp|Шуварова}} сестра, [[w:Очерет звичайний|шуваром]] ишла, сѣмь сот {{sp|сорочок}} на собѣ несла. <li>Нѣм ся {{sp|отець}} уродить, вже {{sp|сын}} по свѣтѣ ходить. <li>{{sp|Бѣле}} як мука̀ — не мука, {{sp|хво̂ст має}} як мышь — не мышь. <li>{{sp|Шило-вило}}, мотовило, по по̂д небо ходило, по нѣмецки {{sp|говорило}}, по турецки {{sp|заводило}}. <li>Иде чоловѣк у лѣс — {{sp|дивится}} в село; иде чоловѣк до села — дивится в {{sp|лѣс}}. <li>{{sp|Шило-вило}} мотовило, по по̂д небеса ся вило; в лѣтѣ {{sp|спѣває}}, на зиму нас {{sp|покидає}}. <li>Во̂з {{sp|без}} колѣс, дорога {{sp|без}} пѣску, бато̂г {{sp|без}} тряску. <li>{{sp|Сивый}} во̂л {{sp|выпив}} воды повный до̂л. <li>{{sp|Скунда}} скаче; {{sp|рында}} рыє. <li>{{sp|Червоный}} корѣнь, {{sp|винный}} смак — земля го зродила, чому так?<noinclude></ol> </div></noinclude> 6eynwc6u3mykq984crvarwl44tac5te 250 22713 458102 110222 2022-08-07T14:03:27Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 121 —}}</noinclude>{{нумерований список|start=24 |Маленькє, кругленькє на столѣ не бувало, а весь мір {{sp|згодовало}}. |{{sp|Довга}} Гася (лася) {{sp|простяглася}}, кобы встала тобы неба до̂стала. |На серед села зарѣзано {{sp|вола}}; в {{sp|кождій}} хатцѣ по {{tooltip|бокатцѣ|бокатка, букатка, боката, буката — шмат}}. |За лѣсом, за {{tooltip|пралѣсом|відвічним, незайманим лісом}} бочка {{sp|крови мокне}}; в найбѣднѣйшій {{sp|хатѣ}} мусять ю мати. |Йду&nbsp;— {{sp|не берегом}}, кину—не деревом, иму&nbsp;— не курьє, скубу&nbsp;— не пѣрьє. |{{sp|Виса}} висить, {{sp|хода}} ходить. Бога просить, щобы виса впала. |{{sp|Без}} рук, без но̂з (но̂г), на {{sp|по̂д}} вылѣз. |По по̂д {{sp|конѣ}} лягає, до сусѣды бѣгає. (або)</br>В {{sp|стайни}} ся кохало, на руках {{sp|сѣвало}}&nbsp;— хто буде знати буде добре казати. |Стоить при дорозѣ на {{sp|одній нозѣ}}; головка мала, а в нѣй {{tooltip|{{sp|тьма}}|безліч}}. |Стоить {{sp|дерево}} серед села, а в кождій хатцѣ по {{sp|гилячцѣ}}. |Стоить {{sp|дуб}}&nbsp;— на дубѣ липина, на липѣ {{sp|конопля}}, на коноплѣ {{sp|глина}}, на глинѣ {{sp|капуста}}, а в капустѣ свиня. |{{tooltip|{{sp|Плахта-тарахта}}|плахта — вид тканини, тж. жіночий одяг типу спідниці або покривало, килим з неї}} всьо поле збѣгає. (або)</br>{{sp|Дѣравє}} {{tooltip|рядно|вид тканини, білизна або ковдра з неї}} все поле вкрыло, Бога просило, щоб' ся {{sp|зазеленѣло}}.}}<noinclude></noinclude> lsgrq7g3niqdwenaili7o7dt54khzm9 458132 458102 2022-08-07T15:30:45Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 121 —}} <ol start=24></noinclude><li>Маленькє, {{sp|кругленькє}} на столѣ не бувало, а весь мір {{sp|згодовало}}. <li>{{sp|Довга}} Гася (лася) {{sp|простяглася}}, кобы встала тобы неба до̂стала. <li>На серед села зарѣзано {{sp|вола}}; в {{sp|кождій}} хатцѣ по бокатцѣ. <li>За лѣсом, за пралѣсом бочка {{sp|крови мокне}}; в найбѣднѣйшій {{sp|хатѣ}} мусять ю мати. <li>Иду — {{sp|не берегом}}, кину — не деревом, иму — не курьє, скубу — не пѣрьє. <li>{{sp|Виса}} висить, {{sp|хода}} ходить, Бога просить, щобы виса впала. <li>{{sp|Без}} рук, без но̂з (но̂г), на {{sp|по̂д}} вылѣз. <li>По по̂д {{sp|конѣ}} лягає, до сусѣды бѣгає. (або)</br>В {{sp|стайни}} ся кохало, на руках {{sp|сѣвало}} — хто буде знати буде добре казати. <li>Стоить при дорозѣ на {{sp|одній нозѣ}}; головка мала, а в нѣй {{sp|тьма}}. <li>Стоить {{sp|дерево}} серед села, а в кождій хатцѣ по {{sp|гилячцѣ}}. <li>Стоить {{sp|дуб}} — на дубѣ липина, на липѣ {{sp|конопля}}, на коноплѣ {{sp|глина}}, на глинѣ {{sp|капуста}}, а в капустѣ свиня. <li>{{sp|[[w:Плахта|Плахта]]-тарахта}} всьо поле збѣгає. (або)</br>{{sp|Дѣраве}} [[w:Рядно|рядно]] все поле вкрыло, Бога просило, щоб' ся {{sp|зазеленѣло}}.<noinclude></div></noinclude> ndykjfxm64yqkbb64m323vm4m9hh9b0 458185 458132 2022-08-07T19:16:17Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 121 —}} <ol start=24></noinclude><li>Маленькє, {{sp|кругленькє}} на столѣ не бувало, а весь мір {{sp|згодовало}}. <li>{{sp|Довга}} Гася (лася) {{sp|простяглася}}, кобы встала тобы неба до̂стала. <li>На серед села зарѣзано {{sp|вола}}; в {{sp|кождій}} хатцѣ по бокатцѣ. <li>За лѣсом, за пралѣсом бочка {{sp|крови мокне}}; в найбѣднѣйшій {{sp|хатѣ}} мусять ю мати. <li>Иду — {{sp|не берегом}}, кину — не деревом, иму — не курьє, скубу — не пѣрьє. <li>{{sp|Виса}} висить, {{sp|хода}} ходить, Бога просить, щобы виса впала. <li>{{sp|Без}} рук, без но̂з (но̂г), на {{sp|по̂д}} вылѣз. <li>По по̂д {{sp|конѣ}} лягає, до сусѣды бѣгає. (або)</br>В {{sp|стайни}} ся кохало, на руках {{sp|сѣвало}} — хто буде знати буде добре казати. <li>Стоить при дорозѣ на {{sp|одній нозѣ}}; головка мала, а в нѣй {{sp|тьма}}. <li>Стоить {{sp|дерево}} серед села, а в кождій хатцѣ по {{sp|гилячцѣ}}. <li>Стоить {{sp|дуб}} — на дубѣ липина, на липѣ {{sp|конопля}}, на коноплѣ {{sp|глина}}, на глинѣ {{sp|капуста}}, а в капустѣ свиня. <li>{{sp|[[w:Плахта|Плахта]]-тарахта}} всьо поле збѣгає. (або)</br>{{sp|Дѣраве}} [[w:Рядно|рядно]] все поле вкрыло, Бога просило, щоб' ся {{sp|зазеленѣло}}.<noinclude></ol></div></noinclude> rqvh7pwdx0lv229ndgggyenlth0mutb 250 22714 458103 110223 2022-08-07T14:03:28Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 122 —}}</noinclude>{{нумерований список|start=36 |Стоить дуб, а в дубѣ {{sp|дванадцять}} гиляк, в кождій гилѣ по {{tooltip|{{sp|штыри}}|чотири}} гнѣздѣ, в кожди̂м гнѣздѣ по {{sp|сѣмь}} птах. |{{sp|Бѣлоє}} поле, {{sp|гусь}} на нем оре, {{sp|чорне}} насѣньє, мудрый го сѣє. |{{sp|Чотыре}} идуть, дванадцять несуть, де платити треба; {{sp|єден}} ся каже. |Що росте без корѣня? |Що цвите без цвѣту? |Що бѣжить без повода? |Питалася {{sp|швидка}} {{tooltip|свѣрка|тут: мотузка}}; чи є {{tooltip|{{sp|хапко}}|хтось, хто щось хапає}} дома. |Є у нас такій {{sp|баран}}, що у него сорок ран. |Є у нас такій {{sp|ко̂нь}}, що по̂д себе мече гно̂й. |Отець лежить в {{tooltip|повитью|повиття — пелюшки}}, а сын по̂шов по свѣту. |Конець села забито {{sp|вола}}, до {{sp|кождои}} хижки тягнутся кишки. |{{sp|Корова сива}} горы позбивала, пришла домо̂в, тай зарычала. |{{sp|Сѣмь миль}} мосту, а за тым мостом {{sp|цвѣт}}, радує му ся весь свѣт. |{{sp|По земли}} бѣгає, по̂д {{sp|лавов}} лѣгає. |В {{sp|лѣсѣ}} росло, на {{sp|полю}} ся пасло, на {{sp|градцѣ}} схло, на {{sp|столѣ}} ся трясло. |{{sp|Чорне}} як крук, {{sp|бѣле}} як снѣг, {{tooltip|просте|тут: пряме}} як стрѣла, {{sp|криве}} як коса.}}<noinclude></noinclude> o9i6runpmbluclyqkjt9hedq41hj81n 458134 458103 2022-08-07T15:44:46Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 122 —}} <ol start=36></noinclude><li>Стоить {{sp|дуб}}, а в дубѣ {{sp|дванадцять}} гиляк, в кождій гилѣ по {{sp|штыри}} гнѣздѣ, в кожди̂м гнѣздѣ по {{sp|сѣмь}} птах. <li>{{sp|Бѣлоє}} поле, {{sp|гусь}} на нем оре, {{sp|чорне}} насѣньє, мудрый го сѣє. <li>{{sp|Чотыре}} идуть, дванадцять несуть, де платити треба; {{sp|єден}} ся каже. <li>Що росте без корѣня? <li>Що цвите без цвѣту? <li>Що бѣжить без повода? <li>Питалася {{sp|швидка}} свѣрка; чи є {{sp|хапко}} дома. <li>Є у нас такій {{sp|баран}}, що у него сорок ран. <li>Є у нас такій {{sp|ко̂нь}}, що по̂д себе мече гно̂й. <li>{{sp|Отець}} лежить в повитью, а {{sp|сын}} по̂шов по свѣту. <li>Конець села забито {{sp|вола}}, до {{sp|кождои}} хижки тягнутся кишки. <li>{{sp|Корова сива}} горы позбивала, пришла домо̂в, тай зарычала. <li>{{sp|Сѣмь миль}} мосту, а за тым мостом {{sp|цвѣт}}, радує му ся весь свѣт. <li>По {{sp|земли}} бѣгає, по̂д {{sp|лавов}} лѣгає. <li>В {{sp|лѣсѣ}} росло, на {{sp|полю}} ся пасло, на {{sp|градцѣ}} схло, на {{sp|столѣ}} ся трясло. <li>{{sp|Чорне}} як крук, {{sp|бѣле}} як снѣг, просте як стрѣла, {{sp|криве}} як коса.<noinclude></ol> </div></noinclude> 746xa287uc25amrk34foltchstkdxk4 250 22715 458104 110225 2022-08-07T14:03:29Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Artem.komisarenko" />{{c|— 123 —}}</noinclude>{{нумерований список|start=52 |Меже двома горами, {{sp|бьются}} бараны {{sp|золотыми}} рогами. |Мо̂й брат Кундрат, на {{sp|горах}}, на водах, на {{sp|желѣзѣ}}, на {{sp|телѣзѣ}}, на {{sp|рачачій}} нозѣ. |Иде&nbsp;— {{sp|дѣд бабу}} за руку веде. |В {{sp|лѣсѣ}} росло, листок ймѣло, теперь носить {{sp|душу}} и {{sp|тѣло}}. |{{sp|Чотыре}} брати стрѣляют до {{sp|єдного}} пня, а не могут выстрѣлити. |Є у нас {{sp|бучок}}, а на бучку {{sp|яворець}}, на яво̂рци {{tooltip|{{sp|конопка}}|коноплі}}, на конопцѣ {{sp|глинка}}, на глинцѣ {{tooltip|{{sp|млачка}}|болото, багно}}, а в нѣй {{sp|хвостачка}}. |{{sp|Двайцять}} красных, {{sp|тридцять}} сильных, {{sp|пятьдесят}} мудрых, а {{sp|сто}} дурных. |Суть то {{sp|росохи}}, на росохах {{sp|кадобень}}, на кадобци {{sp|драбинка}}, на драбинцѣ {{sp|го̂рка}}, а на го̂рцѣ {{sp|жердьє}}; по ти̂м жердю дики {{sp|пташки}} лѣтают, але крилець не мают. |Стоит при {{sp|дорозѣ}}, розложив обѣ нозѣ&nbsp;— прійшов хлоп, меже ноги льоп: Щастє дай Боже.}}<noinclude>{{rule|10em}}</noinclude> pgv11uqeaozk0dlpeunu1eryw164mvc 458135 458104 2022-08-07T15:55:00Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 123 —}} <ol start=52></noinclude><li>Меже двома горами, {{sp|бьются}} бараны {{sp|золотыми}} рогами. <li>Мо̂й брат Кундрат, на {{sp|горах}}, на водах, на {{sp|желѣзѣ}}, на {{sp|телѣзѣ}}, на {{sp|рачачій}} нозѣ. <li>Иде — {{sp|дѣд бабу}} за руку веде. <li>В {{sp|лѣсѣ}} росло, листок ймѣло, теперь носить {{sp|душу и тѣло}}. <li>{{sp|Чотыре}} братя стрѣляют до {{sp|єдного}} пня, а не могут выстрѣлити. <li>Є у нас {{sp|бучок}}, а на бучку {{sp|яворець}}, на яво̂рци {{sp|конопка}}, на конопцѣ {{sp|глинка}}, на глинцѣ {{sp|млачка}}, а в нѣй {{sp|хвостачка}}. <li>{{sp|Двайцять}} красных, {{sp|тридцять}} сильных, {{sp|пятьдесят}} мудрых, а {{sp|сто}} дурных. <li>Суть то {{sp|росохи}}, на росохах {{sp|кадобець}}, на {{errata|кадовбци|кадобци}} {{sp|драбинка}}, на драбинцѣ {{sp|го̂рка}}, а на го̂рцѣ {{sp|жердьє}}; по ти̂м жердю дики {{sp|пташки}} лѣтают, але крылець не мают. <li>Стоит при {{sp|дорозѣ}}, розложив {{sp|обѣ нозѣ}} — прійшов хлоп, меже ноги льоп: Щастє дай Боже. </ol> {{rule|6em}}<noinclude></div></noinclude> 3rguaux16fafno4n4p1o4d0z2f833oo 458136 458135 2022-08-07T16:02:12Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /><div class="max">{{c|— 123 —}} <ol start=52></noinclude><li>Меже двома горами, {{sp|бьются}} бараны {{sp|золотыми}} рогами. <li>Мо̂й брат Кундрат, на {{sp|горах}}, на водах, на {{sp|желѣзѣ}}, на {{sp|телѣзѣ}}, на {{sp|рачачій}} нозѣ. <li>Иде — {{sp|дѣд бабу}} за руку веде. <li>В {{sp|лѣсѣ}} росло, листок ймѣло, теперь носить {{sp|душу и тѣло}}. <li>{{sp|Чотыре}} братя стрѣляют до {{sp|єдного}} пня, а не могут выстрѣлити. <li>Є у нас {{sp|бучок}}, а на бучку {{sp|яворець}}, на яво̂рци {{sp|конопка}}, на конопцѣ {{sp|глинка}}, на глинцѣ {{sp|млачка}}, а в нѣй {{sp|хвостачка}}. <li>{{sp|Двайцять}} красных, {{sp|тридцять}} сильных, {{sp|пятьдесят}} мудрых, а {{sp|сто}} дурных. <li>Суть то {{sp|росохи}}, на росохах {{sp|кадобець}}, на {{errata|кадовбци|кадобци}} {{sp|драбинка}}, на драбинцѣ {{sp|го̂рка}}, а на го̂рцѣ {{sp|жердьє}}; по ти̂м жердю дики {{sp|пташки}} лѣтают, але крылець не мают. <li>Стоит при {{sp|дорозѣ}}, розложив {{sp|обѣ нозѣ}} — прійшов хлоп, меже ноги льоп: Щастє дай Боже. </ol> {{rule|6em}} {{dhr|2em}}<noinclude></div></noinclude> 56ocf03an8wlmi36xnz923ajaz4bodh 102 26649 458216 457892 2022-08-07T21:18:39Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki {{Підсторінка автора}} {{DEFAULTSORT:Грабовський, Павло }} {{TOC|&nbsp;}} === А === {{Column list|3| }} === Б === * [[З чужого поля (1985)/Батьківщина|Батьківщина]] * [[З чужого поля (1985)/Безнадійний|Безнадійний]] ''{{fine|([[Автор:Олександр Полежаєв|Олександр Полежаєв]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Березонька|Березонька]] ''{{fine|([[Автор:Афанасій Фет|Афанасій Фет]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Бідолашна мати|Бідолашна мати]] ''{{fine|([[Автор:Йован Змай|Йован Змай]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Божий день — нудьга та зради…|Божий день — нудьга та зради…]] ''{{fine|([[Автор:Інокентій Омулевський‎|Інокентій Омулевський]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Бувають години…|Бувають години…]] ''{{fine|([[Автор:Михаїл Греков|Михаїл Греков]])}}'' === В === {{Column list|3| * [[З чужого поля (1985)/В далекій рідній стороні…|В далекій рідній стороні…]] ''{{fine|([[Автор:Інокентій Омулевський‎|Інокентій Омулевський]])}}'' * [[Пролїсок/В далечінь|В далечінь]] * [[З чужого поля (1985)/В окопищах|В окопищах]] ''{{fine|([[Автор:Іван Вазов|Іван Вазов]])}}'' * [[В червонім убранні мандрівниця пізно‎]] ''{{fine|([[Автор:Ада Негрі|Ада Негрі]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Василь Шибанів|Василь Шибанів]] ''{{fine|([[Автор:‎Олексій Толстой|Олексій Толстой]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Весна|Весна]] * [[Виклик (Грабовський)|Виклик]] * [[З чужого поля (1985)/Вихром під час непогоди…|Вихром під час непогоди…]] ''{{fine|([[Автор:Інокентій Омулевський‎|Інокентій Омулевський]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Вітер стогне, завиває…|Вітер стогне, завиває…]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Володарям та суддям|Володарям та суддям]] ''{{fine|([[Автор:Гаврило Державін|Гаврило Державін]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Вона іде…|Вона іде…]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Вони кохалися удвох…|Вони кохалися удвох…]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' }} === Г === * [[Пролїсок/Гадка|Гадка]] * [[З чужого поля (1985)/Гей, повій на сиротину…|Гей, повій на сиротину…]] ''{{fine|([[Автор:Вацлав Ганка|Вацлав Ганка]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Гей, словаки, ще не вмерло слово наше рідне…|Гей, словаки, ще не вмерло слово наше рідне…]] ''{{fine|([[Автор:Самуел Томашик|С. Томашик]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Грати, рушниці, дозорці муштровані…|Грати, рушниці, дозорці муштровані…]] === Д === {{Column list|3| * [[Пролїсок/Дайте!|Дайте!]] * [[Пролїсок/До …|До …]] * [[З чужого поля (1985)/До Бестужева|До Бестужева]] ''{{fine|([[Автор:Кіндрат Рилєєв|Кіндрат Рилєєв]])}}'' * [[Пролїсок/До Галичан|До Галичан]] * [[Пролїсок/До дитини|До дитини]] * [[З чужого поля (1985)/До Італії|До Італії]] ''{{fine|([[Автор:Вінченцо да Філікайя|Вінченцо да Філікайя]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/До матері|До матері]] * [[Пролїсок/До Н. К. С. (Заранку в холодну могилу…)|До Н. К. С.]] («Заранку в холодну могилу…») * [[Пролїсок/До Н. К. С. (Такої певної, сьвятої…)|До Н. К. С.]] («Такої певної, святої…») * [[З чужого поля (1985)/До орла|До орла]] ''{{fine|([[Автор:Іван Вазов|Іван Вазов]])}}'' * [[Пролїсок/До Русї-України|До Русі-України]] * [[З чужого поля (1985)/До самого себе|До самого себе]] ''{{fine|([[Автор:Джакомо Леопарді‎|Джакомо Леопарді]])}}'' * [[До сіячів]] * [[Пролїсок/До товариства|До товариства]] * [[Пролїсок/До України|До України]] * [[Пролїсок/До Українцїв (Є вас всюди, браття милі…)|До Українців]] («Є вас всюди, браття милі…») * [[Пролїсок/До Українцїв (Українцї, браття милі…)|До Українців]] («Українці, браття милі…») * [[Пролїсок/До Українцїв (I)|До Українців]]. I. («Боже! Чи знайдеться край, так зрабований…») * [[Пролїсок/До Українцїв (II)|До Українців]]. II. («Вставайте, Вкраїнці!») * [[Пролїсок/До Українцїв (III)|До Українців]]. III. («Багацько в нас було працівників пера…») * [[Пролїсок/До Українцїв (IV)|До Українців]]. IV. («Гей, брати!») * [[Доля (Грабовський)|Доля]] * [[Доля (Леренц)|Доля]] ''{{fine|([[Автор:Леренц|Леренц]])}}'' * [[Доля (Негрі)|Доля]] ''{{fine|([[Автор:Ада Негрі|Ада Негрі]])}}'' * [[Пролїсок/Допусти|Допусти]] * [[ЛНВ/20/11/Із поезий Миколи Лєнау|Дощ та буря, вечір гасне…]] ''{{fine|([[Автор:Томас Мур|Томас Мур]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Дружно, міцно всіх вас, браття…|Дружно, міцно всіх вас, браття…]] ''{{fine|([[Автор:Михайло Михайлов|Михайло Михайлов]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Дуже березку сокирою тнули…|Дуже березку сокирою тнули…]] * [[Думка (Грабовський)|Думка]] }} === Е === * [[З чужого поля (1985)/Елегія|Елегія]] ''{{fine|([[Автор:Христо Ботев|Христо Ботев]])}}'' === Є === * [[З чужого поля (1985)/Є хвилини, є години…|Є хвилини, є години…]] ''{{fine|([[Автор:Август Харамбашич|Август Харамбашич]])}}'' === Ж === * [[З чужого поля (1985)/Життя|Життя]] ''{{fine|([[Автор:‎Олександр Ольхін|Олександр Ольхін]])}}'' === З === * [[З чужого поля (1985)/З «Чайльд-Гарольда»|З «Чайльд-Гарольда»]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/З жидівських мелодій|З жидівських мелодій]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/За край, де світ уздріли ми…|За край, де світ уздріли ми…]] ''{{fine|([[Автор:Василь Жуковський|Василь Жуковський]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Заклята дочка|Заклята дочка]] * [[З чужого поля (1985)/Зима|Зима]] ''{{fine|([[Автор:Євген Баратинський|Євген Баратинський]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Зорі|Зорі]] ''{{fine|([[Автор:Петар Прерадович|Петар Прерадович]])}}'' === І === {{Column list|3| }} === Й === * [[З чужого поля (1985)/Йшла дівчина з козаченьком…|Йшла дівчина з козаченьком…]] ''{{fine|([[Автор:Людвіг Уланд|Людвіг Уланд]])}}'' === К === * [[З чужого поля (1985)/Кайдани|Кайдани]] ''{{fine|([[Автор:Олександр Полежаєв|Олександр Полежаєв]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Кайданники|Кайданники]] ''{{fine|([[Автор:‎Олексій Толстой|Олексій Толстой]])}}'' * [[Пролїсок/Квітка (до Н. К. С.)|Квітка (до Н. К. С.)]] * [[З чужого поля (1985)/Китайський цісар|Китайський цісар]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' === Л === * [[З чужого поля (1985)/Легко серцю дихать…|Легко серцю дихать…]] ''{{fine|([[Автор:Ніколаус Ленау|Ніколаус Ленау]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Лист на Сибір|Лист на Сибір]] ''{{fine|([[Автор:Олександр Пушкін|Олександр Пушкін]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Луна|Луна]] ''{{fine|([[Автор:Василь Красов|Василь Красов]])}}'' === М === {{Column list|3| * [[З чужого поля (1985)/Мандрівець до пташини|Мандрівець до пташини]] ''{{fine|([[Автор:Моско Москов|Моско Москов]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Мати та дитина|Мати та дитина]] ''{{fine|([[Автор:Олексій Плещеєв|Олексій Плещеєв]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Ми, бургомістри та сенат…|Ми, бургомістри та сенат…]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Молитва (Ботев)|Молитва]] ''{{fine|([[Автор:Христо Ботев|Христо Ботев]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Молитва (Лермонтов)|Молитва]] ''{{fine|([[Автор:Михайло Лермонтов|Михайло Лермонтов]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Муза до поета|Муза до поета]] ''{{fine|([[Автор:Олексій Плещеєв|Олексій Плещеєв]])}}'' }} === Н === {{Column list|3| * [[З чужого поля (1985)/На дальнім небосхилі|На дальнім небосхилі]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' * [[Пролїсок/На лист|На лист]] * [[Пролїсок/На морі|На морі]] * [[З чужого поля (1985)/На п'яті роковини різні Ментанської|На п'яті роковини різні Ментанської]] ''{{fine|([[Автор:Джозуе Кардуччі‎|Джозуе Кардуччі]])}}'' * [[Пролїсок/Над могилою|Над могилою]] * [[Надія (Грабовський)|Надія]] * [[З чужого поля (1985)/Найчудовніший вид…|Найчудовніший вид…]] ''{{fine|([[Автор:Томас Мур|Томас Мур]])}}'' * [[Пролїсок/Народові єврейському|Народові єврейському]] * [[З чужого поля (1985)/Нас омертвячив сон страшний…|Нас омертвячив сон страшний…]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' * [[Не вертай ся — оставай ся‎]] ''{{fine|([[Автор:Ада Негрі|Ада Негрі]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Не вихваляйте мені більш…|Не вихваляйте мені більш…]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Не забудьмо того поля…|Не забудьмо того поля…]] ''{{fine|([[Автор:Томас Мур|Томас Мур]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Не йму я снам, але бува…|Не йму я снам, але бува…]] ''{{fine|([[Автор:Інокентій Омулевський‎|Інокентій Омулевський]])}}'' * [[Нема мені назви. Я — вбога дочка]] ''{{fine|([[Автор:Ада Негрі|Ада Негрі]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Нива|Нива]] ''{{fine|([[Автор:Юлія Жадовська|Юлія Жадовська]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Ні, нема що нам радіть на горе…|Ні, нема що нам радіть на горе…]] ''{{fine|([[Автор:Іван Вазов|Іван Вазов]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Ніч|Ніч]] * [[З чужого поля (1985)/Ніч; небосхил туманіє…|Ніч; небосхил туманіє…]] ''{{fine|([[Автор:Микола Огарьов|Микола Огарьов]])}}'' }} === О === * [[ЛНВ/20/11/Із поезий Миколи Лєнау|О краю мій! Прощаючись на віки…]] ''{{fine|([[Автор:Томас Мур|Томас Мур]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/О, як серцем я хвораю…|О, як серцем я хвораю…]] ''{{fine|([[Автор:Ніколаус Ленау|Ніколаус Ленау]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Осінь (Плещеєв)|Осінь]] ''{{fine|([[Автор:Олексій Плещеєв|Олексій Плещеєв]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Осінь|Осінь]] ''{{fine|([[Автор:Афанасій Фет|Афанасій Фет]])}}'' === П === {{Column list|3| * [[З чужого поля (1985)/Пахне сіном серед луки…|Пахне сіном серед луки…]] ''{{fine|([[Автор:Аполлон Майков|Аполлон Майков]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Пісня про сорочку|Пісня про сорочку]] ''{{fine|([[Автор:Томас Гуд‎|Томас Гуд‎]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Погасла свічка, тільки кінчик гноту…|Погасла свічка, тільки кінчик гноту…]] ''{{fine|([[Автор:‎Всеволод Гаршин|Всеволод Гаршин]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Поезії святої звуки милі!|Поезії святої звуки милі!]] ''{{fine|([[Автор:‎Всеволод Гаршин|Всеволод Гаршин]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Пошли їм, господи, відраду…|Пошли їм, господи, відраду…]] ''{{fine|([[Автор:‎Федір Тютчев|Федір Тютчев]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Пророк|Пророк]] ''{{fine|([[Автор:Микола Некрасов|Микола Некрасов]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Пташка (Пушкін)|Пташка]] ''{{fine|([[Автор:Олександр Пушкін|Олександр Пушкін]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Пташка (Туманський)|Пташка]] ''{{fine|([[Автор:Федір Туманський|Федір Туманський]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Пташка (Плещеєв)|Пташка]] ''{{fine|([[Автор:Олексій Плещеєв|Олексій Плещеєв]])}}'' * [[Пустка (Грабовський)|Пустка]] }} === Р === * [[З чужого поля (1985)/Ридала ти…|Ридала ти…]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Річенька|Річенька]] * [[Пролїсок/Робітникові|Робітникові]] * [[Пролїсок/Розпука крає…|Розпука крає…]] * [[З чужого поля (1985)/Росла собі пальма…|Росла собі пальма…]] ''{{fine|([[Автор:‎Всеволод Гаршин|Всеволод Гаршин]])}}'' === С === {{Column list|3| * [[Сад зачарований]] ''{{fine|([[Автор:Ада Негрі|Ада Негрі]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Саул|Саул]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[Сеї ночи до ліжка мого надійшла‎]] ''{{fine|([[Автор:Ада Негрі|Ада Негрі]])}}'' * [[ЛНВ/20/11/Із поезий Миколи Лєнау|Соловейки, рожі, пахощі та співи…]] ''{{fine|([[Автор:Томас Мур|Томас Мур]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Спів ірокезця|Спів ірокезця‎]] ''{{fine|([[Автор:Олександр Полежаєв|Олександр Полежаєв]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Сповідь Наливайка|Сповідь Наливайка]] ''{{fine|([[Автор:Кіндрат Рилєєв|Кіндрат Рилєєв]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Суд божий над єпископом|Суд божий над єпископом]] ''{{fine|([[Автор:Роберт Сауті|Роберт Сауті]])}}'' * [[Пролїсок/Сучасникові|Сучасникові]] * [[ЛНВ/20/11/Із поезий Миколи Лєнау|Сьвітить сонце красне…]] ''{{fine|([[Автор:Томас Мур|Томас Мур]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Сяли очі, сяла стрічка…|Сяли очі, сяла стрічка…]] }} === Т === * [[З чужого поля (1985)/Ти була мені краща, ніж очі…|Ти була мені краща, ніж очі…]] ''{{fine|([[Автор:Август Харамбашич|Август Харамбашич]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Ткачі|Ткачі]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Тхне домовиною сумною…|Тхне домовиною сумною…]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[Пролїсок/Тяжкий завіт|Тяжкий завіт]] * [[З чужого поля (1985)/Тяжко жити; зникли сили…|Тяжко жити; зникли сили…]] ''{{fine|([[Автор:Едуард Губер|Едуард Губер]])}}'' === У === * [[Пролїсок/У снї|У сні]] * [[З чужого поля (1985)/Удова|Удова]] === Х === * [[З чужого поля (1985)/Хаджій Димитр|Хаджій Димитр]] ''{{fine|([[Автор:Христо Ботев|Христо Ботев]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Хлопчик|Хлопчик]] ''{{fine|([[Автор:Олексій Плещеєв|Олексій Плещеєв]])}}'' === Ц === === Ч === {{Column list|3| }} === Ш === * [[Швачка (Грабовський)|Швачка]] === Щ === * [[З чужого поля (1985)/Щодня надвечір ходила…|Щодня надвечір ходила…]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' === Я === * [[З чужого поля (1985)/Як до самотньої трунини…|Як до самотньої трунини…]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' bjp4u2anqyou898bj3bzw9q8b4kjulr 458236 458216 2022-08-07T23:49:37Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki {{Підсторінка автора}} {{DEFAULTSORT:Грабовський, Павло }} {{TOC|&nbsp;}} === А === {{Column list|3| }} === Б === * [[З чужого поля (1985)/Батьківщина|Батьківщина]] * [[З чужого поля (1985)/Безнадійний|Безнадійний]] ''{{fine|([[Автор:Олександр Полежаєв|Олександр Полежаєв]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Березонька|Березонька]] ''{{fine|([[Автор:Афанасій Фет|Афанасій Фет]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Бідолашна мати|Бідолашна мати]] ''{{fine|([[Автор:Йован Змай|Йован Змай]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Божий день — нудьга та зради…|Божий день — нудьга та зради…]] ''{{fine|([[Автор:Інокентій Омулевський‎|Інокентій Омулевський]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Бувають години…|Бувають години…]] ''{{fine|([[Автор:Михаїл Греков|Михаїл Греков]])}}'' === В === {{Column list|3| * [[З чужого поля (1985)/В далекій рідній стороні…|В далекій рідній стороні…]] ''{{fine|([[Автор:Інокентій Омулевський‎|Інокентій Омулевський]])}}'' * [[Пролїсок/В далечінь|В далечінь]] * [[З чужого поля (1985)/В окопищах|В окопищах]] ''{{fine|([[Автор:Іван Вазов|Іван Вазов]])}}'' * [[В червонім убранні мандрівниця пізно‎]] ''{{fine|([[Автор:Ада Негрі|Ада Негрі]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Василь Шибанів|Василь Шибанів]] ''{{fine|([[Автор:‎Олексій Толстой|Олексій Толстой]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Весна|Весна]] * [[Виклик (Грабовський)|Виклик]] * [[З чужого поля (1985)/Вихром під час непогоди…|Вихром під час непогоди…]] ''{{fine|([[Автор:Інокентій Омулевський‎|Інокентій Омулевський]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Вітер стогне, завиває…|Вітер стогне, завиває…]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Володарям та суддям|Володарям та суддям]] ''{{fine|([[Автор:Гаврило Державін|Гаврило Державін]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Вона іде…|Вона іде…]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Вони кохалися удвох…|Вони кохалися удвох…]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' }} === Г === * [[Пролїсок/Гадка|Гадка]] * [[З чужого поля (1985)/Гей, повій на сиротину…|Гей, повій на сиротину…]] ''{{fine|([[Автор:Вацлав Ганка|Вацлав Ганка]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Гей, словаки, ще не вмерло слово наше рідне…|Гей, словаки, ще не вмерло слово наше рідне…]] ''{{fine|([[Автор:Самуел Томашик|С. Томашик]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Грати, рушниці, дозорці муштровані…|Грати, рушниці, дозорці муштровані…]] === Д === {{Column list|3| * [[Пролїсок/Дайте!|Дайте!]] * [[Пролїсок/До …|До …]] * [[З чужого поля (1985)/До Бестужева|До Бестужева]] ''{{fine|([[Автор:Кіндрат Рилєєв|Кіндрат Рилєєв]])}}'' * [[Пролїсок/До Галичан|До Галичан]] * [[Пролїсок/До дитини|До дитини]] * [[З чужого поля (1985)/До Італії|До Італії]] ''{{fine|([[Автор:Вінченцо да Філікайя|Вінченцо да Філікайя]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/До матері|До матері]] * [[Пролїсок/До Н. К. С. (Заранку в холодну могилу…)|До Н. К. С.]] («Заранку в холодну могилу…») * [[Пролїсок/До Н. К. С. (Такої певної, сьвятої…)|До Н. К. С.]] («Такої певної, святої…») * [[З чужого поля (1985)/До орла|До орла]] ''{{fine|([[Автор:Іван Вазов|Іван Вазов]])}}'' * [[Пролїсок/До Русї-України|До Русі-України]] * [[З чужого поля (1985)/До самого себе|До самого себе]] ''{{fine|([[Автор:Джакомо Леопарді‎|Джакомо Леопарді]])}}'' * [[До сіячів]] * [[Пролїсок/До товариства|До товариства]] * [[Пролїсок/До товариша|До товариша]] * [[Пролїсок/До України|До України]] * [[Пролїсок/До Українцїв (Є вас всюди, браття милі…)|До Українців]] («Є вас всюди, браття милі…») * [[Пролїсок/До Українцїв (Українцї, браття милі…)|До Українців]] («Українці, браття милі…») * [[Пролїсок/До Українцїв (I)|До Українців]]. I. («Боже! Чи знайдеться край, так зрабований…») * [[Пролїсок/До Українцїв (II)|До Українців]]. II. («Вставайте, Вкраїнці!») * [[Пролїсок/До Українцїв (III)|До Українців]]. III. («Багацько в нас було працівників пера…») * [[Пролїсок/До Українцїв (IV)|До Українців]]. IV. («Гей, брати!») * [[Доля (Грабовський)|Доля]] * [[Доля (Леренц)|Доля]] ''{{fine|([[Автор:Леренц|Леренц]])}}'' * [[Доля (Негрі)|Доля]] ''{{fine|([[Автор:Ада Негрі|Ада Негрі]])}}'' * [[Пролїсок/Допусти|Допусти]] * [[ЛНВ/20/11/Із поезий Миколи Лєнау|Дощ та буря, вечір гасне…]] ''{{fine|([[Автор:Томас Мур|Томас Мур]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Дружно, міцно всіх вас, браття…|Дружно, міцно всіх вас, браття…]] ''{{fine|([[Автор:Михайло Михайлов|Михайло Михайлов]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Дуже березку сокирою тнули…|Дуже березку сокирою тнули…]] * [[Думка (Грабовський)|Думка]] }} === Е === * [[З чужого поля (1985)/Елегія|Елегія]] ''{{fine|([[Автор:Христо Ботев|Христо Ботев]])}}'' === Є === * [[З чужого поля (1985)/Є хвилини, є години…|Є хвилини, є години…]] ''{{fine|([[Автор:Август Харамбашич|Август Харамбашич]])}}'' === Ж === * [[З чужого поля (1985)/Життя|Життя]] ''{{fine|([[Автор:‎Олександр Ольхін|Олександр Ольхін]])}}'' === З === * [[З чужого поля (1985)/З «Чайльд-Гарольда»|З «Чайльд-Гарольда»]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/З жидівських мелодій|З жидівських мелодій]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/За край, де світ уздріли ми…|За край, де світ уздріли ми…]] ''{{fine|([[Автор:Василь Жуковський|Василь Жуковський]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Заклята дочка|Заклята дочка]] * [[З чужого поля (1985)/Зима|Зима]] ''{{fine|([[Автор:Євген Баратинський|Євген Баратинський]])}}'' * [[Пролїсок/Зівязницї|Зів'язниці]] * [[З чужого поля (1985)/Зорі|Зорі]] ''{{fine|([[Автор:Петар Прерадович|Петар Прерадович]])}}'' === І === {{Column list|3| }} === Й === * [[З чужого поля (1985)/Йшла дівчина з козаченьком…|Йшла дівчина з козаченьком…]] ''{{fine|([[Автор:Людвіг Уланд|Людвіг Уланд]])}}'' === К === * [[З чужого поля (1985)/Кайдани|Кайдани]] ''{{fine|([[Автор:Олександр Полежаєв|Олександр Полежаєв]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Кайданники|Кайданники]] ''{{fine|([[Автор:‎Олексій Толстой|Олексій Толстой]])}}'' * [[Пролїсок/Квітка (до Н. К. С.)|Квітка (до Н. К. С.)]] * [[З чужого поля (1985)/Китайський цісар|Китайський цісар]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' === Л === * [[З чужого поля (1985)/Легко серцю дихать…|Легко серцю дихать…]] ''{{fine|([[Автор:Ніколаус Ленау|Ніколаус Ленау]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Лист на Сибір|Лист на Сибір]] ''{{fine|([[Автор:Олександр Пушкін|Олександр Пушкін]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Луна|Луна]] ''{{fine|([[Автор:Василь Красов|Василь Красов]])}}'' === М === {{Column list|3| * [[З чужого поля (1985)/Мандрівець до пташини|Мандрівець до пташини]] ''{{fine|([[Автор:Моско Москов|Моско Москов]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Мати та дитина|Мати та дитина]] ''{{fine|([[Автор:Олексій Плещеєв|Олексій Плещеєв]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Ми, бургомістри та сенат…|Ми, бургомістри та сенат…]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Молитва (Ботев)|Молитва]] ''{{fine|([[Автор:Христо Ботев|Христо Ботев]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Молитва (Лермонтов)|Молитва]] ''{{fine|([[Автор:Михайло Лермонтов|Михайло Лермонтов]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Муза до поета|Муза до поета]] ''{{fine|([[Автор:Олексій Плещеєв|Олексій Плещеєв]])}}'' }} === Н === {{Column list|3| * [[З чужого поля (1985)/На дальнім небосхилі|На дальнім небосхилі]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' * [[Пролїсок/На лист|На лист]] * [[Пролїсок/На морі|На морі]] * [[З чужого поля (1985)/На п'яті роковини різні Ментанської|На п'яті роковини різні Ментанської]] ''{{fine|([[Автор:Джозуе Кардуччі‎|Джозуе Кардуччі]])}}'' * [[Над могилою (Грабовський)|Над могилою]] * [[Надія (Грабовський)|Надія]] * [[З чужого поля (1985)/Найчудовніший вид…|Найчудовніший вид…]] ''{{fine|([[Автор:Томас Мур|Томас Мур]])}}'' * [[Пролїсок/Народові єврейському|Народові єврейському]] * [[З чужого поля (1985)/Нас омертвячив сон страшний…|Нас омертвячив сон страшний…]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' * [[Не вертай ся — оставай ся‎]] ''{{fine|([[Автор:Ада Негрі|Ада Негрі]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Не вихваляйте мені більш…|Не вихваляйте мені більш…]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Не забудьмо того поля…|Не забудьмо того поля…]] ''{{fine|([[Автор:Томас Мур|Томас Мур]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Не йму я снам, але бува…|Не йму я снам, але бува…]] ''{{fine|([[Автор:Інокентій Омулевський‎|Інокентій Омулевський]])}}'' * [[Нема мені назви. Я — вбога дочка]] ''{{fine|([[Автор:Ада Негрі|Ада Негрі]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Нива|Нива]] ''{{fine|([[Автор:Юлія Жадовська|Юлія Жадовська]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Ні, нема що нам радіть на горе…|Ні, нема що нам радіть на горе…]] ''{{fine|([[Автор:Іван Вазов|Іван Вазов]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Ніч|Ніч]] * [[З чужого поля (1985)/Ніч; небосхил туманіє…|Ніч; небосхил туманіє…]] ''{{fine|([[Автор:Микола Огарьов|Микола Огарьов]])}}'' }} === О === * [[ЛНВ/20/11/Із поезий Миколи Лєнау|О краю мій! Прощаючись на віки…]] ''{{fine|([[Автор:Томас Мур|Томас Мур]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/О, як серцем я хвораю…|О, як серцем я хвораю…]] ''{{fine|([[Автор:Ніколаус Ленау|Ніколаус Ленау]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Осінь (Плещеєв)|Осінь]] ''{{fine|([[Автор:Олексій Плещеєв|Олексій Плещеєв]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Осінь|Осінь]] ''{{fine|([[Автор:Афанасій Фет|Афанасій Фет]])}}'' === П === {{Column list|3| * [[З чужого поля (1985)/Пахне сіном серед луки…|Пахне сіном серед луки…]] ''{{fine|([[Автор:Аполлон Майков|Аполлон Майков]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Пісня про сорочку|Пісня про сорочку]] ''{{fine|([[Автор:Томас Гуд‎|Томас Гуд‎]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Погасла свічка, тільки кінчик гноту…|Погасла свічка, тільки кінчик гноту…]] ''{{fine|([[Автор:‎Всеволод Гаршин|Всеволод Гаршин]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Поезії святої звуки милі!|Поезії святої звуки милі!]] ''{{fine|([[Автор:‎Всеволод Гаршин|Всеволод Гаршин]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Пошли їм, господи, відраду…|Пошли їм, господи, відраду…]] ''{{fine|([[Автор:‎Федір Тютчев|Федір Тютчев]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Пророк|Пророк]] ''{{fine|([[Автор:Микола Некрасов|Микола Некрасов]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Пташка (Пушкін)|Пташка]] ''{{fine|([[Автор:Олександр Пушкін|Олександр Пушкін]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Пташка (Туманський)|Пташка]] ''{{fine|([[Автор:Федір Туманський|Федір Туманський]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Пташка (Плещеєв)|Пташка]] ''{{fine|([[Автор:Олексій Плещеєв|Олексій Плещеєв]])}}'' * [[Пустка (Грабовський)|Пустка]] }} === Р === * [[З чужого поля (1985)/Ридала ти…|Ридала ти…]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Річенька|Річенька]] * [[Пролїсок/Робітникові|Робітникові]] * [[Пролїсок/Розпука крає…|Розпука крає…]] * [[З чужого поля (1985)/Росла собі пальма…|Росла собі пальма…]] ''{{fine|([[Автор:‎Всеволод Гаршин|Всеволод Гаршин]])}}'' === С === {{Column list|3| * [[Сад зачарований]] ''{{fine|([[Автор:Ада Негрі|Ада Негрі]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Саул|Саул]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[Сеї ночи до ліжка мого надійшла‎]] ''{{fine|([[Автор:Ада Негрі|Ада Негрі]])}}'' * [[ЛНВ/20/11/Із поезий Миколи Лєнау|Соловейки, рожі, пахощі та співи…]] ''{{fine|([[Автор:Томас Мур|Томас Мур]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Спів ірокезця|Спів ірокезця‎]] ''{{fine|([[Автор:Олександр Полежаєв|Олександр Полежаєв]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Сповідь Наливайка|Сповідь Наливайка]] ''{{fine|([[Автор:Кіндрат Рилєєв|Кіндрат Рилєєв]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Суд божий над єпископом|Суд божий над єпископом]] ''{{fine|([[Автор:Роберт Сауті|Роберт Сауті]])}}'' * [[Пролїсок/Сучасникові|Сучасникові]] * [[ЛНВ/20/11/Із поезий Миколи Лєнау|Сьвітить сонце красне…]] ''{{fine|([[Автор:Томас Мур|Томас Мур]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Сяли очі, сяла стрічка…|Сяли очі, сяла стрічка…]] }} === Т === * [[З чужого поля (1985)/Ти була мені краща, ніж очі…|Ти була мені краща, ніж очі…]] ''{{fine|([[Автор:Август Харамбашич|Август Харамбашич]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Ткачі|Ткачі]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Тхне домовиною сумною…|Тхне домовиною сумною…]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' * [[Пролїсок/Тяжкий завіт|Тяжкий завіт]] * [[З чужого поля (1985)/Тяжко жити; зникли сили…|Тяжко жити; зникли сили…]] ''{{fine|([[Автор:Едуард Губер|Едуард Губер]])}}'' === У === * [[Пролїсок/У снї|У сні]] * [[З чужого поля (1985)/Удова|Удова]] === Х === * [[З чужого поля (1985)/Хаджій Димитр|Хаджій Димитр]] ''{{fine|([[Автор:Христо Ботев|Христо Ботев]])}}'' * [[З чужого поля (1985)/Хлопчик|Хлопчик]] ''{{fine|([[Автор:Олексій Плещеєв|Олексій Плещеєв]])}}'' === Ц === === Ч === {{Column list|3| }} === Ш === * [[Швачка (Грабовський)|Швачка]] === Щ === * [[З чужого поля (1985)/Щодня надвечір ходила…|Щодня надвечір ходила…]] ''{{fine|([[Автор:Генріх Гейне‎|Генріх Гейне]])}}'' === Я === * [[З чужого поля (1985)/Як до самотньої трунини…|Як до самотньої трунини…]] ''{{fine|([[Автор:Джордж Гордон Байрон|Джордж Байрон]])}}'' mdvzlrbztachk6qmlai1eyhn91sp6j2 250 31031 458299 72075 2022-08-08T10:40:19Z AlexKozur 2731 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Oleandr" /></noinclude><section begin="Роздвоєннє України"/>{{hwe|зацтва|козацтва}}) з полудневих полків, що тримали ся разом з Запорожем. Сомко тому привів також козацьке військо і навіть армату. Рада з самого початка перейшла на бійку, її перервано, а тим часом Бруховецькому вдало ся перетягнути до себе козаків Сомкових: вони підняли бунт на свою старшину, і Сомко з иньшою старшиною мусїли тїкати до обозу московського боярина, присланого на раду{{—}}а той їх велїв арештувати як ворохобників. По сїм рада вже пішла спокійно, вибрано Бруховецького, московський посол потвердив сей вибір, а Сомка, Золотаренка і ще кількох суджено за зраду, осуджено і стято, без всякої вини. Всїй старшинї взагалї партия Бруховецького дала тепер почути свою побіду: брали з них всякий припас і одежу{{—}}„барзо притуга великая на людей значных была“, каже український лїтописець. {{c|[[File:Ілюстрована історія України 270.jpg]]}} {{c|{{smaller|'''270. Іван Бруховецький, малюнок в лїтописи Величка.'''}}}} <section end="Роздвоєннє України"/> <section begin="Замисли Дорошенка"/>'''87. Замисли Дорошенка.''' Отаким способом з вибором Тетері й Бруховецького Гетьманщина роздїлила ся на дві части. Правобічна Україна зістала ся під зверхністю Польщі, лївобічна під зверхністю Москви. Ослабило се ще гірше сили України, і зробило для неї майже безнадїйним дїло її визволення. Коли воно так тяжко йшло досї, хоч вело ся ще з свіжійшими силами, і то цїлої Гетьманщини,{{—}}то ще тяжше було вести його силами самої правобічної чи лївобічної України{{—}}тим більше, що багато сили йшло на суперечні змагання обох частей. До тогож і тут і там серед замішань, зневіри й несвідомости народньої повиходили на верх і захопили в свої руки власть інтригани, самолюбцї, які не думали про те, щоб вивести Україну з тої матнї, а тільки про свою користь і власть. Та житє було таке тяжке й трудне, що вилізши інтригами на верхи його, не легко було утримати ся на тих верхах, і першим випливши, першим се почув на собі Тетеря. Діставши булаву, першим дїлом зачав він радити королеви, аби вислав великий похід за Днїпро{{—}}здобути і лївобічну Україну. Король справдї спроміг ся на таку, останню вже пробу, і з кінцем року сам пішов з досить значним військом і з Татарами за Днїпро, палячи й руйнуючи меньші місточка, а кріпші обминаючи,{{—}}пройшов аж до Глухова, попробував його здобути, <section end="Замисли Дорошенка"/><noinclude></noinclude> abxa78sr7gvmlumrr3z97itxl4dofjj 116 56939 458125 458002 2022-08-07T15:02:06Z Walentyna2020 9886 wikitext text/x-wiki {{Архіви/справа | назва = Ревізька казка дворян та шляхти Васильківського повіту | рік = 1811 | примітки = [[c:File:ДАКО 280-2-87. 1811. Ревізька казка дворян та шляхти Васильківського повіту.pdf]] }} [[File:ДАКО 280-2-87. 1811. Ревізька казка дворян та шляхти Васильківського повіту.pdf|thumb]] <poem> Именная ведомость о безчиновном и безпоместном Дворянстве или шляхте сочтенном по Васильковскому повету по новопроизведенной в 1811м году ревизии. имена и прозвания; число душ. Сторінка: 2 Біла Церква, Соколівка, Оксентівка (Луб’янка), Блощинці, Мало-Половецьке, Сторінка: 3 Темберщина (Узин), Насташка, Барахтянська Ольшанка, Саварка, Пологи, Мазепинці, Савинці, Чупири, Піщана, - Вінцентовка, Лопатинщина (Янківка), Красний Ліс, Синява, Безпечна, Езерна, Сторінка: 4 Мар’янівка, Житні Гори, Ольшаниця, Митниця, Рейментарщина (Антонівка) - Пруси, Салиха, Триліси, Коженики, Фастівка, Рокитна, Сторінка: 5 Савинці, Яблунівка, Потіївка, Чупири, Макіївка - Василів, Станіславка (Красне), Мотовилівка, Розаліївка, Шкарівка, Фастів Сторінка: 6 Кощіївка, Веприк, - Волиця, Дорогинка, Офірна, Ставки, Бертники, Червона, Снітинка Велика, Фастівець, Сторінка: 7 Пришивальня, Фастівського ключа Нова Слобода-Яблонівка, Дмитрівка, Скригилівка - Шарки, Ромашки, Щербаки Именная ведомость о без чиновном и без местном дворянстве или шляхте сочтенном по Васильковскому повету по новопроизведенной в 1811м году ревизии '''в местечке Белая Церковь''' Томаш Антонов Пуликовский; Бартоломей Тимофеев Доморовский; Антон Иванов Борковский; Францишек Лукьянов Белковский. '''в селе Соколовка''' Казимир Марцинов Моконовский; Михайло Матвеев Жуковский; Рафаил Юзефов Каминский. '''в селе Оксентовка''' Ян Матвеев Луговский. '''в селе Блощинцы''' Матвей Казимиров Черняховский. '''в селе Мало Половецкое''' Михаил Григорьев Пашкевич; '''в селе Темберщина (Узин)''' Андрей Васильев Ярковский холост; '''в селе Насташка''' Федор Иванов Станишевский; '''в селе Ольшанка Барахтянская''' Станислав Андреев Захаржевский; Симон Залеский. '''в селе Саварка''' Ян Александров Кучеровский. '''в селе Пологи''' Тадеуш Осипов Ковальский; Винценты Мартинов Корзун. '''в селе Мазепинцы''' Ян Григорьев Пашкевич; Францишек Ковальский. '''в селе Савинцы''' Доминик Матвеев Горницкий; Марцин Станиславов Володкевич. '''в селе Чупиры''' Юзеф Михайлов Булванович; '''в селе Пищана''' Криштоф Валентеев Зверховский. '''в селе Винцентовка''' Терентий Феликсов Белошицкий; Антоний Александров Шидзинский. '''в селе Лопатинщина (Янковка)''' Ян Иосифов Милкевич; Базилий Шимонов Сташкевич. '''в селе Красний Лес''' Роман Буямский. '''в селе Синява''' Вицентий Михайлов Собетский. '''в деревне Безпечная''' Илья Воломицкий; Фили Яковлев Пашинский; '''в селе Езерна''' Самойло? Юзефов Гринецкий холост; Ян Юзефов Пожарский; Казимир Лаврентьев Ильницкий; Казимир Иванов Канеговский?; Михайло Антонов Бокун вдовь. '''в селе Марьяновка''' Иосиф Александров Тонкель; Станислав Игнатов Войцишевский; Станислав Андреев Козловский; Ян Тимошев Юрковский; Даниил Яковлев Ульяницкий. '''в селе Житние Горы''' Михаил Некрашевский. '''в селе Ольшаница''' Михаил Францишков Меньковский; Ян Васильев Хоцькевич; Ян Викентьев Росоловский. '''в селе Мытница''' Петр Якубов Рочинский; Феликс Бенедиктов Липчинский?; Базилий Шепицкий; Василий Захарьев Тхоржевский. '''в селе Рейментарщина (Антоновка)''' Иван Гонжеровский; Матвей Антонов Радзиевский; Степан Яковлев Старнавский; Яков Островский. '''в селе Прусы''' Степан Яблонский. '''в селе Салиха''' Матеуш Андреев Жимунский; Федор Яковлев Винарский. '''в селе Трилисы''' Василий Михайлов Лагодовский; Ян Францишков Домбровский; Петр Николаев Дзунский. '''в селе Кожениках''' Матвей Григорьев Скибицкий. '''в селе Фастовка''' Ян Владиславов Комарович; '''в местечке Рокитна''' Иван Иоанов Кульчицкий; Юзеф Казимиров Зашевский; Михаил Антонов Маевский; Элияш Семенов Плешкановский; Антоний Александров Сужковский; Юзеф Юрьев Белевский. Иван Юзефов Белевский; Мцей Михайлов Гутовский; Стефан Иванов Чарнецкий; Мартин Томашев Генацкий; Флориан Юзефов Туркель; Василий Меляновский вдовь. '''в селе Савинцы''' Михайло Зверховский. '''в селе Яблуновка''' Леонтий Михайлов Давгун. '''в селе Потиевка''' Гавриил Елиянов Савлович; Марко Войцехов Рокосовский; Тимофей Зенькевич; Иван Николаев Вольский; Кароль Григорьев Овсяницкий; Юзеф Николаев Стенжицкий; Иван Кириллов Ростовецкий. '''в селе Чупыры''' Иосиф Мартинов Медведовский '''в селе Макеевка''' Ян Томашев Гвоздецкий. '''в местечке Василев''' Лаврентий Юзефов Бятлинский. '''в селении Яцки''' Каспер непомнящий имении отца своего Беляновский. '''в деревне Станиславка''' Григорий Данилов Корчинский; Филип Бартломеев Ястремский; '''в селе Помещичья Мотовиловка''' Андрей Сажинский. '''в селе Розалиевка''' Иеронием? Степанов Новицкий; ?рох Медушевский. '''в селе Шкаровка''' Константин Петров Шаповский. '''в местечке Фастов''' Александр Михайлов Каминский; Игнат Петров Кульчицкий; Шимон Новосельский; Антон Юзефов Лясоцкий; Войцех Васильев Блощанович. Ян Яковов Рожанский; Войцех Скрицкий; Францишек Михайлов Шацило; Яковь Юзефов Малишевский; Яковь Федоров Цидревич; Станислав Станиславов Ястришский; Антон Флориянов Грабовский; Стефан Бернадский; Стефан Игнатьев Комуровский; Антон Яновь Василевский. '''в селе Кощиевка ''' Губернский регистратор Петр Михайлов Кальчинский; Адам Александров Осецкий. '''в селе Веприк''' Павел Павлов Радомский; Иосиф Осифов Тичинский; Федор Раевский. Назар Иванов Конофацкий; '''в деревне Волица''' Александр Михайлов Шиманский; Войцех Осипов Степковский; Ян Дмитриев Белецкий. '''в селе Дорогинка''' Бартоломей Павлов Словицкий. '''в деревне Офирна''' Гавриил Федоров Ляховецкий; '''в деревне Ставки''' Денис Людвиков Рушковский; Матеуш Андреев Орфушинский; '''в деревне Бертники''' Федор Сельвестров Перегуда. '''в деревне Червона''' Ян Васильев Созонович. '''В селе Великая Снетиинка''' Петр Никифоров Ветерский. '''в деревне Фастовец''' Петр Михайлов Буханевич; Марцин Федоров Высоцкий. '''в селе Пришивальня''' Петр Лукашов Булановский; Григорий Константинов Лисовецкий; Иван Станиславов Забранский; Василий Васильев Гурский. '''Фастовского ключа в Новая Слобода-Яблуновка''' Францишек Никодимов Барановский холост. '''в селе Димитровка''' Станислав Иванов Сохацкий; Игнатий Гаврилов Нестеревич; Ян Семенов Кульчицкий. '''в селе Скригалевка''' Ян Быстрицкий; Шимон Степанов Чайковский; Михайло Юзефов Котовский. '''в селе Шарки''' Федор Васильев Розводский. '''В селе Ромашки''' Федор Осипов Соколовский. '''в селе Щербаки''' Федор Васильев Ляхоцкий. ИТОГО по Васильковскому повету безпоместной и без чиновной шляхты 272 А всего по обеим ведомостям 1005 </poem> [[Категорія:Васильківський повіт]] [[Категорія:Ревізькі казки Київської губернії 1811 року|Васильківський]] tjrun1mb4iz5paus0t5o7f993i30zqj 116 56946 458124 408461 2022-08-07T14:56:12Z Walentyna2020 9886 wikitext text/x-wiki {{Архіви/справа | назва = Шляхта села Фастовець Васильківського повіту | рік = 1811 | примітки = [[c:File:ДАКО 280-2-94. 1811. Шляхта села Фастовець Васильківського повіту.pdf]] }} [[File:ДАКО 280-2-94. 1811. Шляхта села Фастовець Васильківського повіту.pdf|thumb]] <poem> село Фастівка 1 Буханевич; 2 и 3 Бобровницкий; 4 Дедушиньский; 5 Козловский </poem> [[Категорія:Васильківський повіт]] jdpd2fp0h5fjej75czc1v9ccancxjw6 4 64458 458261 456978 2022-08-08T07:37:19Z Mahnka 11765 wikitext text/x-wiki * [[Ілюстрована історія України]] * [[Книги битія українського народу (1921)]] * [[Матура (збірка)|Матура]] * [[Чигиринскій кобзарь и Гайдамаки]] * [[Три мушкетери (1929)]] * [[Напад на млин (1901)]] * [[Хроніка Гречок]] * [[Украінські пісні]] * [[Наша пісня (1916)]] * [[Рай і поступ (1899)]] * [[Декалог українського націоналіста (1948)]] * [[Українська літературна мова й правопис]] * [[Наша пісня (1917)]] * [[Українська літературна мова й правопис]] * [[Життя й відносини на Радянській Україні]] * [[Програми для збирання етнографічних матеріялів]] * [[Хома Дубило]] * [[Відповідь на критику жіночого альманаха в «Зорі» з р. 1887]] * [[Григорій Савич Сковорода (український фільософ)]] * [[Народні оповідання (1858)]] * [[Хуторна поэзія]] * [[Запорожці (Нечуй-Левицький, 1940)]] * [[Бог його батьків]] * [[Байки (Свєнціцький, 1874)]] * [[Перекотиполе (1874)]] * [[Фармазоны (1874)]] * [[Як совітська Москва звоювала Україну?]] * [[Вибір з творів Осипа Юрія Федьковича]] * [[Вибір поезій (Федькович, 1920)]] * [[Як Москва нищила Україну]] * [[Квітка на багні]] * [[Люкреція Борджія]] * [[Душа на сторожі]] * [[Літопис політики, письменства і мистецтва/7]] * [[Орися (1947)]] * [[Оповіданя (Куліш, 1917)]] * [[Кармелюк (Марко Вовчок, 1917)]] * [[Кармелюк (Марко Вовчок, 1940)]] * [[Оліверъ Твістъ]] * [[Вибрані твори (Гребінка)]] * [[Українські твори]] * [[Баба Параска та баба Палажка]] * [[Иванъ Золотаренко]] * [[Шалений день або одружіння Фіґаро]] * [[Все не в лад]] * [[Орися (1940)]] * [[Ріккі-Тіккі-Таві]] * [[Одно слово (1930)]] * [[Мої спогади про центральну раду]] * [[Спогади (1861–1907)/3]] * [[Коляди і щедрівки (1919)]] * [[Три портрети]] * [[Вінок]] * [[Казки й байки (Грімм, 1940)]] * [[Доробок]] * [[Кубань у кривому дзеркалі]] * [[Шурган]] * [[Кубань (Лісовий)]] * [[Т. Шевченко й А. Міцкевич]] * [[Нариси з історії революції на Кубані]] * [[За кавказькими хребтами]] * [[Смок Беллю]] * [[Левень (1918)]] * [[Осетинські казки]] * [[Княженко (1917)]] * [[Чарівна Коза. Мені моє]] * [[Кавказ. Етноґрафічно-історична розвідка]] * [[Вина і кара]] * [[Крилатий рейд]] * [[Польот над Кавказом]] * [[Твори (Дніпрова Чайка, 1919–1920)/1]] * [[Вибрані вірші (Йогансен)]] * [[Кроковеє коло (збірка)]] * [[Ясен]] * [[Статут Товариства письменників і журналістів ім. Івана Франка]] * [[Плавання]] * [[Як будується оповідання]] * [[Величина і будова звіздяного сьвіта]] * [[Олеся (1948)]] * [[Елементарні закони версифікаціі (віршування)]] * [[Баляди про війну і відбудову]] * [[Оповідання про Майкла Паркера]] * [[Ведмеді]] * [[Три подорожі]] * [[Солоні зайці]] * [[Помилування Проступника]] * [[Життя Гая Сергійовича Шайби (збірка)]] * [[Пролог до Комуни (збірка)]] * [[17 хвилин]] * [[Виріб вин]] * [[Луб'яне решето]] * [[Під парусом на дубі]] * [[Орися (1928)|Орися]] * [[Сестра-жалібниця]] * [[Первісні люде]] * [[Енцикліка про христіянське виховання молоді]] * [[Ксьондзівські найми]] * [[Девять братів і десята сестриця Галя]] * [[Подорож довкола землї в 80 днях]] * [[На перші гулі]] * [[Княжна Галиця]] * [[Дикі лебеді]] * [[На Спокійнім Океані]] * [[Вифлеємські діти]] * [[Подонь (Українська Вороніжчина) в культурному житті України]] * [[Вертеп (Луцик, 1928)]] * [[Іван Франко з близька]] * [[Іменини]] * [[До світла (1913)]] * [[Коні не винні (19??)]] * [[Зіля королевич]] * [[Юнацькі серця]] * [[Пожалували — за пізно!..]] * [[Маруся Орлівна. Бизюківна. Леся]] * [[Пан писар]] * [[Заяць і Медвідь (1940)]] * [[Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка (1925)]] * [[Чоловік з близною]] * [[Захований клєйнод]] * [[Пестра стяжка]] * [[Душогубство в Абей Ґрендж]] * [[Відтятий палець]] * [[Шість Наполєонів]] * [[Робінзон Крузо (1930)]] * [[Танцюючі фіґурки]] * [[Галина]] * [[Одинокий вломник на селі]] * [[Селянська духова сушарня]] * [[Українське мистецтво (Вступ до історії)]] * [[Злодій (Мірбо)]] * [[За Україну]] * [[Малороссійскія приказки]] * [[Конрад Валлєнрод]] * [[Байки (1864)]] * [[Кавказскій плінник]] * [[Пе-коптьор. Посол від чорного царя. Відьма]] * [[Звідки взяли ся і що значать назви «Русь» і «Україна»?]] * [[Украдений син]] * [[Козацька помста]] * [[За сестрою]] * [[Байки (Глібов, 1918)]] * [[Камена]] * [[Історичні піснї українського народа]] * [[Український співаник]] * [[Молодыча боротьба]] * [[Boa Constrictor (1943)]] * [[Козацькі діти]] * [[Boa Constrictor (1907)]] * [[Лїтература галицко-руска і М. Шашкевич]] * [[Чому жінки жадають полїтичних прав]] * [[Твори (Шашкевич, 1960)]] * [[Казка про салдатську душу]] * [[Поезії (Свідзінський, 1940)]] * [[Борці за правду (1947)]] * [[Теорія нації]] * [[Сині етюди (1923)]] * [[Вибрані твори (Едгар По)]] * [[Доля (1897)]] * [[Кайдашева сімя̀|Кайдашева сім'я]] * [[Інститутка (1929)|Інститутка]] * [[Україна і Москва в історичних взаєминах]] * [[Пропащий час. Українцї під Московським царством (1654–1876)]] * [[Весняні бурі]] * [[Дитинство (1929)|Дитинство]] * [[Пес Баскервілів]] * [[Заспів (Чумак)]] * [[Отаман Хмара (1934)|Отаман Хмара]] * [[Дурень і Смерть]] * [[Багряний листопад]] * [[Смерть Тіціяна]] * [[Перша читанка (1921)]] * [[Пригоди статечної миші]] * [[Українські народні казки (1920)|Українські народні казки]] * [[Словянські народні казки]] * [[Убогий та багатий і дівка-чорнявка. Безщасний Данило й розумна жінка]] * [[На стрічу сонцю золотому]] * [[Як Михась, син мельника, ходив до неба по діямант]] * [[Галицькі анекдоти]] * [[Хрунь і чорт]] * [[Не-читальник. Оповідання]] * [[Червона корчма (збірка)]] * [[Назва України. З картами]] * [[Пригоди запорожців]] * [[Сталінізм]] * [[Універсалізм у хліборобскій ідеольоґії (лист до проф. Яворського)]] * [[Перехресні стежки]] * [[Дика панї і иньші оповіданя]] * [[Дорош і інші оповідання]] * [[Страждання молодого Вертера]] * [[Золотий лев (Опільський)]] * [[Верховина і інші оповідання]] * [[Панські жарти (1919)]] * [[Манїпулянтка й иньші оповідання]] * [[Про українських козаків, татар та турків]] * [[Дівоче серце]] * [[Українське мистецтво]] * [[Словник польських скорочень]] * [[Політика Наркомосвіти в галузі мистецтв]] * [[Козацька помста]] * [[ЗДДП Галревкому]] * [[Давні килими Украіни]] 8ta5kxsgua84v2iillwpc9y3p42hpjp 250 190723 458260 397357 2022-08-08T07:07:13Z AlexKozur 2731 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Arxivist" /></noinclude><section begin="0"/> {| style="margin:0 auto;" |- | [[Файл:Буковина. На показ №1.jpg|50px|безрамки|right]] |&nbsp;|| {{c|{{xx-larger|НА ПОКАЗ.}}}} |&nbsp;|| | [[Файл:Буковина. На показ №2.jpg|50px|безрамки|left]] |} {{rule}}{{rule}} {| style="width:100%;" |- | {{block left|offset=1em|style=border:1px solid black; width:13em;|{{smaller block|style=text-align:center|<poem>'''Предплата''' {{sp|платна в Чернівцях}} виносить: на цїлий рік 5 зр. — кр. „ пів року 2 „ 50 „ „ чверть року 1 „ 25 „{{rule|3em}} Поодинокі числа по 12 кр. в книгарнї Г. Пардінього в Чернівцях, ринок ч. 10 і в бюрі ґазет Л. Горовіца, ул. головна ч. 17.</poem>}}}} |{{c|{{x-larger|{{xxxx-larger|'''{{sp|БУКОВИНА}}.'''}}}}}}<br>{{c|{{larger|'''Виходить що тижня в пятницю'''.}}}} | {{block right|offset=1em|style=border:1px solid black; width:13em;|{{smaller block|style=text-align:center|<poem>'''Редакция і Адмінїстрация''' '''„Буковини“''' находять ся в Чернівцях (улиця Петровича, ч. 2.), куди {{sp|всї}} дописи адресувати належить. — Бюро редакциї отворене щодня від 6.—8. години вечором. {{rule|3em}} '''Оповіщеня і прилоги''' обчисляють ся по найдешевших цїнах.</poem>}}}} |} {{rule|height=2px}} {{rh|'''Ч. 2.'''|'''Чернівцї, дня 10-го (лат. 22-го) сїчня 1892.'''|'''Рочник VIII.'''}} {{rule|height=2px}}<section end="0"/> <section begin="1"/>{{c|{{larger|{{sp|Від видавництва}}.}}}} На завізванє дуже богатьох і то самих найлїпших руских патріотів рішили ся ми видавати „Буковину“ що тижня. Сего вимагає доконечно повага буковиньскої Руси, сего вимагае сама руска справа. Ми віримо кріпко в лїпшу будучність буковиньскої Руси і глубоко пересьвідчені, що дїло, котрому ми служимо, підопре всїма силами кождий щирий син свого народу, тим більше що „Буковина“, виходячи що тижня буде цїкавійша для кождого, бо подасть частїйше і більше вістий про руске житє, а притім і дуже дешева, бо ми обрахували все як найточнїйше і раді лиш самі кошта покрити. Просимо проте уклінно всїх наших земляків, підперти нас матеріяльно і морально, а звертаємо ся также до братів Галичан і Українцїв, щоб не забували на свою найменшу сестрицю Буковину. Предплата платна в Чернівцях виносить на цїлий рік 5 зл., на пів року 2.50 кр., 2 на чверть року 1.25 кр. П. Предплатники, що зложили вже предплату на р. 1892-ий після давнійшого оповіщеня, зволять ласкаво єї доповнити. Хто не хоче предплачувати „Буковини“, най ласкаво зверне нам се число. {{rule|5em}}<section end="1"/> <section begin="2"/>{{c|{{larger|'''Згода будує, незгода руйнує.'''}}}} Природний розвій людского житя та дотеперіщні превеликі здобутки людского духа, що вибороли для правдиво людскої засади: „рівне право для всїх“ — силу державної устави, коштують вже не мало мозольної людскої працї, стоять вже не мало людского поту, людскої крови. За свободу, за волю руского народу проляли колись і наші предки цїле море дорогої своєї крови, та на превеликий жаль всї ті тяжкі жертви не спасли нашого народу, противно, впала єго колишня державна сила, що володїла землями від Карпат до Дону і до чорного моря, пропали без слїду єго великі богацтва, а остались лише лати і лахи. Ріжні причини склали ся на сю нашу теперішну народну неміч; довгими віками руйнували дикі горди наші рускі землї, мордували наших людий, забирали найкрасший цьвіт нашого народу в тяжку неволю, та все те не було би ще в силї спровадити нашу теперішну недолю і єї підтримувати, коли-б наші князї, наші гетмани, наші бояри були кріпко вірили в живу силу нашого великого народу, коли-б були старали ся видобувати і совістно плекати сю питому народну силу. Та не так дїлали наші колишнї передові люди, не вірили вони в живу силу свого великого народу, не плекали вони єї, але догаджували по найбільшій части тільки свому самолюбству, проживали для своїх неситих цїлий по межи собою в найбільщій зависти та ненавтсти, покланяли ся для того чужим богам, а вкінцї відцурали ся свого народу. Лишений без проводу, без опіки, без просьвіти мусїв наш колись сильний, богатий, культурний нарід знидїти, та цїлими віками проживати в духовій тьмі і в недостатку. Що йно в сїм столїтю, коли по цїлій Европі повіяв вітер свободи і волї, зібрала ся особливо від 1848 року также мала горстка нашої інтеллїґенциї до працї над освободженєм нашого народу з оковів духової неволї. Та на жаль і ся спасенна народна робота щирих наших патріотів не знайшла підпори зі сторони всеї тої інтеллїгенциї, що носить імя руске на собі, противно велика часть сї позістала або перейшла в найми наших сусісїдів: Москалїв, Поляків, Волохів і Мадярів, чимала часть віддали ся цїлковитій байдужности зглядом народного житя, та поставила собі за цїль житя, служити лише своєму череву та ввагалї мамонї, а мала часть в новійших часах, шуткуючи собі з народної ідеї, почала працювати на загальними социялїстичними проблємами, не зважаючи на се, чи при теперішиих полїтичних і суспільних обставинах, та при теперішиій духовій незрілости нашого руского народу дадуть ся сї проблеми впровадити в кров і житє. Помимо сеї, можна сказати, нашої суспільної невдачі держать тепер все ще наші патріоти, котрих одушевляють народні ідеали, та котрі вірять в живу велику силу нашого двацятьмїлонового народу, загально звані народовцї, так на<section end="2"/> <section begin="3"/>{{c|{{larger|'''На сьвятім вечорі.'''}}}} {{c|(Оповіданє).}} {{rule|3em}} {{c|(Далї).}} <section begin="01"/> Настав сьвятий вечір. Скрізь посьвітили каганцї, скрізь вечеряють, тільки Прокіп та Приська ще не починали вечеряти: вони ждуть, не діждуть ся великого до себе гостя — Миколи. Вже люди й повечеряли, а вони все ждуть. Вже хрещеники та хрещеницї й сьвяту вечерю своїм хрещеним батькам та матїрам почали розносити, а Миколи все немає. — Щось нема Миколи, мабуть не прийде, — сказала Приська. — Еге, мабуть щось помішало прийти, бо прийшов би... він же обіцяв прийти, — сказав Прокіп. — А може він і зовсїм не хтїв прийти. — Чи вже-ж ми так нещасливі, що й бідні нами гнушають ся... чи не піти-б хиба в друге єго попросити! — Та може він ще прийде, — сказав Прокіп. Коли ось рипнули сїнешні двері і в хату ввійшов Микола. — Здрастуйте! 3 сьвятим вечером будьте здорові, — сказав він, поклавши на стіл три колачі в старенькій хустинцї і віддаючи Присцї білу чубату курку. — Ой, Боже-ж мій! Не треба, не треба, — сказала Приська. — Ви-ж бідні. — Нї, нї, візьміть, — сказав Микола. — Та візьми вже, Присько, — сказав Прокіп. — Ти-ж знаєш, що дає біндний чоловік, то того не треба цурати ся, бо воно дорожше золота. — От спасибі вам! — сказав Микола, зітхнувши. — Нехай вас Бог нїколи не забуде, що ви мене бідного отсе тепер не забули. Взяла Приська курку, розвявала їй ноги та, звязавши їй клоччям крила, пустила їй під піч. — А я хїів було отсе знов та звати вас, — сказав Прокіп, — Нехай вам Бог дає всего, чого ви тільки у него попрохаєте за вашу ласку до мене, — сказав Микола. Він ще щось нїби хтїв казати, але замовк, бо щось у горлї в него наче здавило. — Ми думали, що ви вже й не прийдете до нас, — сказала Приська. — Коли-к дїти! Поки-то їх повкладав спати... — А чом же ви нїкого з дїтий з собою не взяли? — спитала Приська —Нехай би прийшло було котре небудь, повечерило-б і воно в нами. — Нехай уже сплять... сказав Микола. — Ну, будемо-ж вечеряти, — сказав Прокіп. Швидко Приська запалила воскову страстну сьвічку і поставила її перед образами, потім вигорнула в запічку жару, поклала єго в покришку і, поверх того жару насипавши ладану та смирни, що принесла з собою колись з лаври, ходила до Києва на прощу, почала ним курити понад столом та поперед образами, що були пообвішувані білими гарно пообшиваними заполочию рушниками. Потім, висипавши той жар з покришки знов у запічок, вона почала з Прокопом молити ся до образів, а Микола впав на вколїшки і почав бити поклони. Сїли вечеряти. Перед вечерею, як і скрізь водить ся, Прокіп налляв з бутлї, що стояла на столї, чарку горівки і випив єї до Миколи, як до гостя — до дорогого чоловіка. — Ну, будьмо здорові, —сказав він до Миколи. — Дай вам, Боже, щастя, та щоб ви здорові були, а помершим душам пошли, Господи, царство небесне! — Дай, Господи.. дай, Мати Божа! — сказав Микола, і на очах єго показали ся слези. — Тай перетерпіли ви, мабуть, тодї, як ото ви нездорові були. Як згадаю, як ви тоді мучились, то аж на серцї тяжко робить ся. Па- мятаете, як ото я до вас колись заходив? Ви тодї лежали, та молили ся Богови, що Він на вас смерть надіслав... — Ой, Боже мій! потерпів я тодї муки. Як би не батюшка, то може-б у землї і зогнив би досї. Такі муки були, що здавалозь, як би хто ніж у серце засадив, то лекше було-б. Нехай батюшку Господь не оставить, як вони мене не оставили: вони для мене десь і дохтора вистарали ся. Усї тоді для мене були забули, сестри рідні — і ті мене тодї були покинули, тільки батюшка та ви про мене тодї й не забули... Нехай вас Господь не забуде на сїм і на тім сьвітї. Як би ви не сказали були батюшцї про мої муки, то, кажу, був би я давно уже на тім сьвітї, а дїти круглими сиротами позістали ся-б і пі-<section end="01"/><section end="3"/><noinclude></noinclude> a504lwv9dhrpueb59sssz7armfzb866 116 197577 458175 410580 2022-08-07T18:49:51Z Olexaz 11838 wikitext text/x-wiki {{Архіви/справа | назва = Ревізька казка чиношової шляхти с. Ольшанець Васильківського повіту | рік = 1811 | примітки = [[c:File:ДАКО 280-2-182. 1811. Ревізька казка чиношової шляхти с. Ольшанець Васильківського повіту.pdf]] }} [[File:ДАКО 280-2-182. 1811. Ревізька казка чиношової шляхти с. Ольшанець Васильківського повіту.pdf|thumb]] <poem> Ревизская Сказка 1811 года … о чиншевой шляхте жительствующей… в селах Ольшаница, Саварка и Оксентовка Сторінка: 1 в селе [[Ольшаниця|Ольшанице]] №1 - №21 Сторінка: 8 в селе [[Саварка|Саварки]] №22 - №29 Сторінка: 10 в деревне [[Луб'янка (Білоцерківський район)|Оксентовке]] №30 - №38 Сторінка: 1 1. Краковецкий Копиковский ? 2. Малиновский Сторінка: 3 Павеселицкий ? 3. Паповский ? Ведмедцкий Сторінка: 4 4. Жуковский 5. Скибинский 6. Гричик ? Сторінка: 5 7. Блищинский Березовский Сторінка: 6 8. Барановская 9. Раецкий Лисовский 10. Дунаевский ? 11. Ильич 12. Мошипелай ? Сторінка: 7 13. Левицкий 14. Звилинский ? 15. Струтинский 16. Зарицкий 17. Кушнеревич Сторінка: 8 18. Соборевский 19. Яшинский 20. Башко.. ? Якубович 21. Пулиновский 22. Малевский ? Сторінка: 9 Янишевский 23. Пашинский 24. Шавлович 25. Заплатинский 26. Балицкий Сторінка: 10 27. Кухарский 28. Яроцкий 29. Заиончковский 30. Вербицкий 31. Смолеский 32. Денбравский Сторінка: 11 33. Волковинский ? 34. Хойнацкий 35. Осовкий 36. Даевский ? 37. Высоцкий 38. Акся...? </poem> [[Категорія:Васильківський повіт]] [[Категорія:Ревізькі казки Київської губернії 1811 року|Васильківський]] tf9rfy3lsae66udyvsg6u7s45v59ted 250 198785 458277 412851 2022-08-08T09:16:39Z Erik tavr 7610 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Erik tavr" /></noinclude>ані хвилини спокою, чіпляється до мене з Еспанією, з Австрією, з Англією. Доречі, про кардинала! Пане Де-Тревій, я вами незадоволений! Пан Де-Тревій передбачав, що король зверне на це розмову. Він знав його здавна і добре розумів, що ці скарги були лише передмова, ніби підбудження, яким король хотів надати духу самому собі. — У чому мав я нещастя не догодити вашій величності? — спитав Де-Тревій, удаючи щонайбільше здивування. — Оце так виконуєте ви свої обов'язки? — вів далі король, не відповідаючи просто на запитання пана Де-Тревія. — Хіба я призначив вас на капітана моїх мушкетерів для того, щоб вони вбивали людей, каламутили цілий квартал і намагалися запалити Париж? А ви не казали мені жодного слова! Проте, я, мабуть, трошки поспішився з обвинуваченням: бунтарі, слід гадати, у в'язниці, і ви прийшли повідомити мене, що правий суд виконано. — Сір! — спокійно відповів пан Де-Тревій. — Я, навпаки, прийшов просити захисту. На моїх людей нападають серед білого дня. — Хто, ґвардійці кардинала? О, я не попущу цього. Де ваші мушкетери? Я ще позавчора наказав вам привести їх. Чому ви цього не зробили? — Вони нанизу, сір, і, коли ви дозволите, Ля-Шене їх покличе. — Так, так, хай ідуть зараз же! У мене нема часу. Три мушкетери та Д'Артаньян, що їх вів Ля-Шене, показалися на сходах. — Ану, йдіть сюди, хлопці-молодці! — сказав король. — Ідіть сюди! Мені треба намилити вам голову! Мушкетери підійшли, вклонившися. Д'Артаньян за ними. — Якого біса четверо вас протягом двох день вивели з лав сімох ґвардійців його еміненції! Це вже занадто, панове, занадто! Коли так піде й далі, його еміненція буде примушений через три тижні набирати собі нову роту, а я примушений буду видавати найсуворіші накази. Ну, там одного ще сяк-так, але сімох, це вже багато, це вже занадто! — Ваша величність сами зволите бачити, як вони збентежені й як вони каються. — Хм, збентежені й каються? — промовив король. — Щось не дуже я йму віри їхньому лицемірству, а надто цій ґасконській штуці. Ану, прошу сюди, пане! Д'Артаньян зрозумів, що мова мовиться про нього, і наблизився до короля із смутком на обличчі.{{nop}}<noinclude></noinclude> ft7b089mbpe0kx5f3pmnrhfyz70fe0y 250 198786 458279 412852 2022-08-08T09:19:12Z Erik tavr 7610 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Erik tavr" /></noinclude>— Що ж ви мені казали про молодого чоловіка? Це ж дитина, пане Де-Тревій, справжня дитина! І це він завдав такого страшенного вдара Жюсакові? — І два таких влучних Бернажу. — Не рахуючи того, — додав Атос — що коли б він не витяг мене з рук Бікара, я, мабуть, не мав би чести з'явитись сьогодні з шанобливим поклоном до вашої величности! — Та це ж справжній чортяка! Мавши таке рукомесло, він роздере багато камзолів і потрощить чимало шпад! А втім — ґасконці завжди негрошовиті, чи не так? — Сір! Мушу сказати, що в їхніх горах ще не знайдено копалень золота. А не погано було б, якби бог утворив там таке диво за усердя, з яким вони підтримували домагання вашого батька. — Ви хочете сказати, що ґасконці й мене поставили на короля, — чи не так, Тревій? — бо я син свого батька! Хай буде так; не відмовляюсь! Ля-Шене! Подивіться по всіх моїх кешенях. Чи не знайдеться там сорока пістолей, і якщо знайдеться, принесіть мені. А тепер, юначе, по щирості, як стояла справа? Д'Артаньян розповів усе, як було: як він не міг спати з радощів, що побачить короля, а тому прийшов до своїх друзів за три години перед авдієнцією, і як вони пішли разом до коршми; як він злякався, що м'яч потрапить йому в обличчя; як з нього глузував Бернажу і як той мало не наложив головою. — Так це правда? Бідний кардинал! Сім найкращих вояків протягом двох днів! А втім досить з вас, панове, чуєте, досить! Ви заплатили за вулицю Феру — і з гаком. Тепер мусите задовольнитися! — Якщо ваша величність задоволені, то й ми теж! — Так, я задоволений, — сказав король, приймаючи від Ля-Шене жменю золота й кидаючи його в руку Д'Артаньянові — Ось доказ того, що я задоволений. Д'Артаньян поклав сорок пістолей у кешеню і палко подякував короля. — Ну, — мовив король, глянувши на дзиґарі, — вже пів на дев'яту, а тому прощайте, бо, як я вам казав, о дев'ятій я на декого чекаю. Дякую богові за вашу відданність. На вас я можу цілком здатися. З вами я можу бути певний, чи не так? — О, сір! — вигукнули разом усі четверо, — ми дозволимо розрубати себе на шматки за вашу величність. — Гаразд, гаразд, але залишайтесь краще непошкоджені, це й для мене буде корисніш. Тревій! — півголосом сказав йому король, коли мушкетери виходили — у вас бракує<noinclude></noinclude> 0w3v27hr58kvtv5p7kaizjkbwd1uj77 250 198871 458281 413068 2022-08-08T09:21:10Z Erik tavr 7610 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Erik tavr" /></noinclude><section begin="6" />мушкетерських вакансій і до того потрібний ще й іспит. Зарахуйте цього юнака в ґвардійську роту вашого зятя Дезесара… А чорт побирай, Тревій! Уявіть собі гримасу, що її зробить кардинал! Він сказиться, та мені байдуже. Це моє право! А кардинал дійсно розлютився. Лютував так, що цілий тиждень не приходив грати до короля. І король, зустрічаючись, щоразу питав його своїм привабним голосом: — Ну, щож, пане кардинале! Як ся мають нещасний Жюсак та бідолаха Бернажу, що так віддані вам? {{dhr}} {{rule|4em}}<section end="6" /> {{dhr|2em}} <section begin="7" />{{c|РОЗДІЛ VII}} {{dhr}} {{c|{{larger|ХАТНЄ ЖИТТЯ МУШКЕТЕРІВ}}}} {{dhr}} Коли Д'Артаньян, вийшовши з Лювру, спитав своїх друзів, як йому використати сорок пістолей, Атос порадив улаштувати добрий обід у „Сосновій шишці“, Портос — узяти льокая, а Араміс — завести собі гарненьку коханку. Обід улаштовано того ж таки дня, і біля столу прислуговував новий льокай. Обід замовляв Атос, льокая знайшов Портос. Пікардієць, якого наш хоробрий мушкетер найняв на Турнельському мості, розважався тим, що плював у воду й пускав жмурки. Портос вирішив, що таке заняття є покажчик спокійного й споглядального розуму, і взяв його без усякої іншої рекомендації. Велична постава Портосова спокусила Плянше (так звали пікардійця). Він гадав, що Портос наймає його для себе, і трошки розчарувався, побачивши Мускетона — слугу Портоса. Портос пояснив Плянше, що його власне господарство, дарма що значне, не дозволяє йому тримати двох льокаїв, і що пікардієць мусить піти служити до Д'Артаньяна. Прислуговуючи за обідом у свого нового господаря і бачивши, як Д'Артаньян, плативши, витяг з кешені жменю золота, Плянше зробив висновок, що тепер його доля забезпечена, і подякував небу. Та золоті сни розвіялись, скоро він почав готувати постіль своєму панові, — у помешканні, що складалося з передпокою та опочивальні, стояло тільки одне ліжко. Плянше ліг у передпокої на ковдрі, яку стягнув з панського ліжка й якою відтоді Д'Артаньян більше вже не користався.{{nop}}<section end="7" /><noinclude></noinclude> 1jlvrkkxosb3wtst9ju9uww7my0whbf 116 199082 458126 413494 2022-08-07T15:04:41Z Walentyna2020 9886 wikitext text/x-wiki {{Архіви/справа | назва = Ревізька казка шляхти Васильківського повіту | рік = 1811 | примітки = [[c:File:ДАКО 280-2-250. 1811. Ревізька казка шляхти Васильківського повіту.pdf]] }} [[File:ДАКО 280-2-250. 1811. Ревізька казка шляхти Васильківського повіту.pdf|thumb]] <poem> 3 (280-2-87) Белая Церковь местечко , Соколовка деревня; 4 Оксентовка (Лубянка) село; Блощинцы село; Мало-Половецое село; Темберщина (Узин) село; Насташка село; Ольшанка Барахтянская село; Саварка село; Пологи село; 5 Мазепинцы село; Савинцы село; Чупыра село; Пищана село; Винцентовка село; Лопатынщина (Янковка) село; Красный Лес (Краснолесы) село; Синява село; Безпечная деревня; Езерна село; 6 Марьяновка село; Житни Горы село; Ольшаница село; Мытница село; Рейментарщина село (Антоновка); 7 Прусы село; Салиха село; Трилесы село; Кожаники село; Фастовка деревня; Рокитна местечко; 8 Савинцы село; Яблуновка село; Потиевка село; Чупыра село; Макиевка село; Василев местечко; Яцки село; Станиславка деревня; Мотовиловка помещичья село; Розалеевка село; Шкаровка село; 9 Фастов местечко; Кощиевка деревня; Веприк село; 10 Волица деревня; Дорогинка село; Офирна деревня; Ставки деревня; Бертники деревня; Червона деревня; Снетинка Великая село; Фастовец деревня; Пришивальня село; Новая Слобода Фастовского ключа; Дмитровка село; 11 Скригалевка село; Шарки село; Ромашки село; Щербаки село. 13 Белая Церковь местечко 280-2-200; 68 Червона деревня 280-2-100; 70 Ольшаница 280-2-182; 76 Саварка 280-2-182; 77 Оксентовка деревня 280-2-182 80 при местечке Фастове Кадлубица 280-2-93 83 Езерна село 280-2-107 115 Телешовка село 280-2-103 117 Городище деревня 280-2-89 120 Потиевка 280-2-194 173 Бертники деревня 280-2-105 177 Ставки село 280-2-104 180 Марьяновка деревня, Лосятин село, Глушки село, Серединной Слобода деревня, Саливонки село, Соколовка деревня, Пологи село, Гребенки село, Ксаверовка село, Митница село 280-2-88; 193 Розалиевка деревня 280-2-134; 200 Безпечна село; 217 Яблуновка село; 221 Черногородка село 280-2-106; 223 Паляничинцы село 280-2-150 225 Черкас 280-2-95; 227 підрахункова відомість 232 Мотовиловка село, Большая Солтановка село 280-2-109; 235 Снигоровка 280-2-135; 237 перечневая ведомость...Радомысльский уезд; 241 Дулицкое село 280-2-111; 244 Пришивальня 280-2-97; 246 перечневая ведомость; 248 Прошение ... Григорий Пилькевич, Антоний Шандыревский; 250 Чупыра село 1812го года, Пилькевич; 253 прошение Пилькевич; 257 объявления; 260 Черногородка село; 261 Объявление; 263 Рибчинский - Овруцкий, Васильковский повет; 267 Сынява село, Прусы село, Саловка деревня 280-2-113; 276 Скригалевка село 286-2-136; 279 Чупира село 286-2-102; 290 Лопатынщина (Янковка) село 286-2-150 та 151 296 Трилесы село 286-2-138; 303 Малая Ольшанка; 306 Дорогинка; 309 Шамраевка 280-2-118; 315 Криштофовка (Шпендовка) село 280-2-110; 317 Матюши село 280-2-147; 321 Красна деревня 280-2-149; 327 рапорт; 328 Мацей Якубов сын Липиньский находится на жительстве в селе Черногородке, упражняется хозяйством; 331 Трушки 280-2-117; 333 Мало-Половецкое село 280-2-184; 335 Василев местечко, Деремезна село 280-2-90; 337 Ромашки село, Бакумовка село 280-2-137; 339 Блощинцы село, Чепелиевка село с приселком Новоянов 280-2-242; 343 Троцкое деревня 280-2-155; 349 Сухолесы 280-2-91; 352 Веприк село 280-2-108; 354 Ковалевка 280-2-161; 356 Рейментарщина (Антоновка) село, Темберщина (Узин) село 280-2-92; 362 Рокитна местечко, Юзефовка деревня 280-2-114; 371 Велико-Половецкое село; 376 Коржовка 280-2-244; 377 Фастовка село 282-2-94; 380 Прошение и свидетельство Кароль Тимофеев Лещинский д.Безпечна; 388 Остров село; 392 Быкова Гребля деревня 280-2-96; 394 Савинцы село 280-2-101; 396 Устимовка село 280-2-185; 398 Пивни село 280-2-150; 400 Яхны село 280-2-178; 402 Королевка село 280-2-179; 404 Шкаровка село 280-2-119; 406 Кожанка село 280-2-243; 408 Пищана деревня 280-2-112; 410 Пищики село 280-2-145; 412 Чмировка деревня 280-2-115; 414 Пилипча село 280-2-148; 416 Насташка село 280-2-120; 422 Барахты село 280-2-98; 424 Ольшанка Барахтянская село 280-2-99; 426 Напрасники (Безугляки) село; 428 Офирна деревня 280-2-122; 430 Котлубица ксензовска деревня 280-2-159; 432 Щербаки деревня; 436 Винцентовка село, Лещинка село 280-2-160; 440 Руда село 280-2-116; 443 Красный Лес (Краснолесы) село 280-2-121; 452 Великая Снетинка село; 454 Мазепинцы село 280-2-176; 458 Фастовец деревня 280-2-292; 464 Григорий Иванов сын Ивановский; 466 Дмитровка деревня 280-2-162; 474 в киевскую казенную палату... 477 Михайло Яковлев сын Пиотровский, женат на Юзефе с Яворских, с.Перегоновка; 483 Томаш Федоров сын Телерук Черкас; 484 прощение 487 Белая Церковь местечко Вицентий Иосифов сын Маньковский; брат его родной Войцех Иосифов сын Маньковский. 491 Борткевич; 495 Жураковский; 499 Сопковский; 502 рапорт 505 отчет? </poem> [[Категорія:Васильківський повіт]] 42cr4rbswvcfzjfiljdm4o5qbautbn9 102 200477 458229 417923 2022-08-07T21:32:03Z Leh Palych 5381 /* Н */ wikitext text/x-wiki {{Підсторінка автора}} {{DEFAULTSORT:Богданович, Максим}} {{TOC|&nbsp;}} === Б === * [[Вінок/Білим цвітом красує калина|Білим цвітом красує калина]] === В === * [[В єгипетській далекій стороні…]] * [[Вінок/Вийшов з хати. Тихо скрізь надворі|Вийшов з хати. Тихо скрізь надворі]] * [[Вінок/В старому саду|В старому саду]] * [[Ворожба]] === Г === * [[Вінок/Гомонять ялини, сосни|Гомонять ялини, сосни]] === Д === * [[Вінок/Дід|Дід]] * [[Додержане слово]] === З === * [[Вінок/Зів'яли польові квітки|Зів'яли польові квітки]] === І === * [[Вінок/І знов я на старій садибі|І знов я на старій садибі]] === К === * [[Вінок/Кволий я, але мене чарує|Кволий я, але мене чарує]] * [[Вінок/Книга|Книга]] * [[Вінок/Коли в темну скойку перлівниці|Коли в темну скойку перлівниці]] * [[Вінок/Краю мій рідний, проклятий від бога|Краю мій рідний, проклятий від бога]] === Л === * [[Леліє зоряний посів]] * [[Вінок/Лист до Ластовського|Лист до Ластовського]] === М === * [[Вінок/Межі|Межі]] * [[Мов ластівка в очеретах…]] * [[Мов ластівка в очеретах…|Мов птах в гнучких очеретах…]] * [[Вінок/Мудрої мови мед золотистий|Мудрої мови мед золотистий]] === Н === {{Column list|3| * [[На добраніч, моя зорянице!]] * [[Вінок/На сонце подивився я|На сонце подивився я]] * {{бі|[[Над могилою (Богданович)|Над могилою]]}} * {{бі|[[Над озером]]}} * [[Вінок/Народе мій, скільки вже літ|Народе мій, скільки вже літ]] * [[Вінок/Не плач за краєм! Глянь в віконце|Не плач за краєм! Глянь в віконце]] * [[Вінок/Непогожий вечір. Серце, друже, в скрусі?|Непогожий вечір. Серце, друже, в скрусі?]] }} === О === * [[Вінок/Озеро (Стояли тут густі бори…)|Озеро (Стояли тут густі бори…)]] * [[Вінок/Озеро (В темнім келисі глибокім…)|Озеро (В темнім келисі глибокім…)]] === П === {{Column list|3| * [[Вінок/Переписувач|Переписувач]] * [[Вінок/Під темним гіллям лип, що скрило нашу пару|Під темним гіллям лип, що скрило нашу пару]] * [[Вінок/Підійми свої очі угору|Підійми свої очі угору]] * [[Погоня (Богданович)|Погоня]] * [[Вінок/Поетові|Поетові]] * [[Привіт тобі, життя на волі!]] * {{бі|[[Приде весна!]]}} * [[Вінок/Пугач|Пугач]] }} === Р === * [[Вінок/Розложиста темрява пуща|Розложиста темрява пуща]] === С === * [[Вінок/Скільки в нашім житті є дорог|Скільки в нашім житті є дорог]] * [[Вінок/Слуцькі ткалі|Слуцькі ткалі]] === Т === * [[Вінок/Теплий вечір, тихий вітер, свіжий стіг|Теплий вечір, тихий вітер, свіжий стіг]] * [[Вінок/Тихо по травах м'яких оксамитова нічка ходила|Тихо по травах м'яких оксамитова нічка ходила]] === У === * [[Вінок/Уночі, як скалка догоряла|Уночі, як скалка догоряла]] * [[Вінок/Упали з грудей пана бога|Упали з грудей пана бога]] === Х === * [[Вінок/Холодна ніч була. Я ліг у темнім полі|Холодна ніч була. Я ліг у темнім полі]] === Ч === * [[Вінок/Чуєш гук? — Це сумний і похмурий лісун|Чуєш гук? — Це сумний і похмурий лісун]] l9fuwej9ffxww3xafo5xayo7wju8mm4 116 201359 458158 420677 2022-08-07T17:30:00Z Walentyna2020 9886 wikitext text/x-wiki {{Архіви/справа | назва = Ревізькі казки однодворців та селян Васильківського повіту | рік = 1834 | примітки = [[c:File:ДАКО 280-2-476. 1834. Ревізькі казки однодворців та селян Васильківського повіту.pdf]] }} [[File:ДАКО 280-2-476. 1834. Ревізькі казки однодворців та селян Васильківського повіту.pdf|thumb]] <poem> '''ОДНОДВОРЦЫ''' 2 Потиевка 57 город Васильков 74 Рачинский, Конфорович Илия Антонов, Войцеховская Акулина; '''КРЕСТЬЯНЕ''' 078 часть села Кадлубица принадлежащая до фастовского римско католического костела 094 Фастовец 117 Червона 131 местечко Рокитна 169 Рокитна, Житни Горы, Ольшаница, Оксентовка, Антоновка, Узин 172 Рокитна 175 Ольшаница 251 Узин 305 Блощинцы 326 Винницкие Ставы 373 Кадлубица 424 Фастов 427 Яков Павлов Липецкий из евреев д.Кощиевка; 431 Фастов; 450 м.Фастов, с.Черногородка; 456 м.Фастов, с.Кадлубица; 461 Фастов; 463 воспитаник общества призрения 474 Евдокия Евстахиева Полянская, Федор Ромашка; 476 Указ… 478 воспитаник общества призрения 501 Тростинка; 566 Житнигоры; '''ОДНОДВОРЦЫ''' 630 местечко Белая Церковь Издебский Петр Николаев; Ильницкий Войцех Матвеев; Домбровский Максим Варфтоломеев; Крупский Каспер Антонов; Вонсальский Войцех Матвеев; Островский Кондрат Федоров; Улятовский Андрей Войцехов; Ягминович Матвей Фадеев; Бартошевич Осип Андреев; '''КРЕСТЬЯНЕ''' 640 Янковка; 695 Черногородка; 719 Великая Солтановка; 733 переведены из деревни Геленовка в деревню Порадовку; переведены из селения Большая Солтановка в деревню Порадова; 736 переведены из селения Большая Солтановка в селение Малая Солтановка; 743 Великая Солтановка; 760 Погребы; 788 Саливонки; 827 УКАЗ ...с.Красна Карп Торбенко, с.Саливонки Влас Григоренко; 829 Саливонки; 832 Олейникова Слобода; 853 Скребыши; 880 Соколовка; 895 Марьяновка; 926 с.Марьяновка Кобзаренко, с.Ксаверовка Ткач, с.Пологи Мудрый; 929 Марьяновка; 934 Марьяновка, с.Кодаки; 935 деревня Юзефовка помещика Проскуры; 952 Юзефовка графа Браницкого; 965 Фурсы; 1006 Трушки. </poem> [[Категорія:Васильківський повіт]] [[Категорія:Ревізькі казки Київської губернії 1834 року|Васильківський]] 3lfg6q86z5k5k7uezl0s15r2ze940po 250 202524 458189 423767 2022-08-07T20:03:05Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" /></noinclude>{{dhr}} {{c|'''{{fine|{{sp|ТАК СОБІ ДО ЗЕМЛЯКІВ}}}}'''}} {{dhr|2em}} Уже я так думаю, що нема і на світі кращого місця, як Полтавська губернія. Господи боже мій милостивий, що за губернія! І степи, і ліси, і сади, і байраки, і щуки, і карасі, і вишні, і черешні, і усякі напитки, і воли, і добрі коні, і добрі люди — усе є, усього багацько! А тих, мовляв, дівчат та молодиць… не против ночі згадуючи! О, бодай їх! досі з думки не йдуть… Одну списав покійничок Котляревський «Наталку Полтавку», та увесь світ звеселив; — усі — і наші, і москалі, і німці, і турки — не нахваляться: ''спасибо,'' — говорять, — ''хоть хахол, а викинул штуку знатную''! Що ж би було, якби всіх списать!.. Та годі з ними! У мене така кумедна натура: як тільки заговорив про дівчат, то і до завтрього не перестав би. А я таки своє:<noinclude></noinclude> 1pz9g6qkz7o40vlpgayk10h0f8pwfa6 458195 458189 2022-08-07T20:30:43Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>{{dhr}} {{c|'''{{fine|{{sp|ТАК СОБІ ДО ЗЕМЛЯКІВ}}}}'''}} {{dhr|2em}} Уже я так думаю, що нема і на світі кращого місця, як Полтавська губернія. Господи боже мій милостивий, що за губернія! І степи, і ліси, і сади, і байраки, і щуки, і карасі, і вишні, і черешні, і усякі напитки, і воли, і добрі коні, і добрі люди — усе є, усього багацько! А тих, мовляв, дівчат та молодиць… не против ночі згадуючи! О, бодай їх! досі з думки не йдуть… Одну списав покійничок Котляревський «Наталку Полтавку», та увесь світ звеселив; — усі — і наші, і москалі, і німці, і турки — не нахваляться: ''спасибо,'' — говорять, — ''хоть хахол, а викинул штуку знатную''! Що ж би було, якби всіх списать!.. Та годі з ними! У мене така кумедна натура: як тільки заговорив про дівчат, то і до завтрього не перестав би. А я таки своє:<noinclude></noinclude> ljygamesioyxg2th4alvo9jtim88z9b 250 202553 458190 423791 2022-08-07T20:10:15Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" /></noinclude>до віку не забуду, як я жив у Полтавській губернії, недалеко від Пирятина. Може вам коли переїздом траплялось бувать у Пирятині? Город путящий: усякі там є крамарі й бублейниці, є і церква божа, як слід, з дзвоницею, і пошта є, і поштарі ходять, мов ті москалі з чорними комірами, і письма роздають чесно, не розпечатувавши. Гарний город! А краще всього у ньому бублики: ні в Прилуці, ні в Лубнах, ні в самому Ніжені немає таких бубликів. З Києва приїжджающі купують да не нахваляться. От що! Жив я собі недалеко од цього лепського города, у селі. Кожний тобі день було що-небудь там веселить серце. Ждеш було весни, як бозна чого. От після Стрітення і стане подувать ген відтіля з Запоріжжя тепленький вітерець; сонечко, вибравшись угору, уже геть припікає, а сіроми волики, стоя біля тину, знай вигрівають свої боки. Незабаром сніжок понявся водою; скрізь вода; степ синіє, як море, а по ньому од сонця як жар грають іскри. Де набереться у господа тієї птиці: скрізь летять гуси, журавлі, лебеді, мов яке летюче військо кудись поспішає. Жайворонки щебечуть під небесами, ластівки в'ються, бугай гуде у болоті, а біля його знай, раз-у-раз, свистить овчарик. Усе живе, усе дише! Далі трохи просохне, стануть палить степи: вийде чоловік у поле, викреше огню, положить його у солом'яний віхоть,<noinclude></noinclude> km7y088f8e5vgu45m3xu5tfihka8dft 458194 458190 2022-08-07T20:30:00Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" /></noinclude>до віку не забуду, як я жив у Полтавській губернії, недалеко від Пирятина. Може вам коли переїздом траплялось бувать у Пирятині? Город путящий: усякі там є крамарі й бублейниці, є і церква божа, як слід, з дзвоницею, і пошта є, і поштарі ходять, мов ті москалі з чорними комірами, і письма роздають чесно, не розпечатувавши. Гарний город! А краще всього у ньому бублики: ні в Прилуці, ні в Лубнах, ні в самому Ніжені немає таких бубликів. З Києва приїжджающі купують да не нахваляться. От що! Жив я собі недалеко од цього лепського города, у селі. Кожний тобі день було щонебудь там веселить серце. Ждеш було весни, як бозна чого. От після Стрітення і стане подувать ген відтіля з Запоріжжя тепленький вітерець; сонечко, вибравшись угору, уже геть припікає, а сіроми волики, стоя біля тину, знай вигрівають свої боки. Незабаром сніжок понявся водою; скрізь вода; степ синіє, як море, а по ньому од сонця як жар грають іскри. Де набереться у господа тієї птиці: скрізь летять гуси, журавлі, лебеді, мов яке летюче військо кудись поспішає. Жайворонки щебечуть під небесами, ластівки в'ються, бугай гуде у болоті, а біля його знай, раз-у-раз, свистить овчарик. Усе живе, усе дише! Далі трохи просохне, стануть палить степи: вийде чоловік у поле, викреше огню, положить його у солом'яний віхоть,<noinclude></noinclude> 9y0lxm4yfevrbje267vv46qhcxya115 458196 458194 2022-08-07T20:30:45Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>до віку не забуду, як я жив у Полтавській губернії, недалеко від Пирятина. Може вам коли переїздом траплялось бувать у Пирятині? Город путящий: усякі там є крамарі й бублейниці, є і церква божа, як слід, з дзвоницею, і пошта є, і поштарі ходять, мов ті москалі з чорними комірами, і письма роздають чесно, не розпечатувавши. Гарний город! А краще всього у ньому бублики: ні в Прилуці, ні в Лубнах, ні в самому Ніжені немає таких бубликів. З Києва приїжджающі купують да не нахваляться. От що! Жив я собі недалеко од цього лепського города, у селі. Кожний тобі день було щонебудь там веселить серце. Ждеш було весни, як бозна чого. От після Стрітення і стане подувать ген відтіля з Запоріжжя тепленький вітерець; сонечко, вибравшись угору, уже геть припікає, а сіроми волики, стоя біля тину, знай вигрівають свої боки. Незабаром сніжок понявся водою; скрізь вода; степ синіє, як море, а по ньому од сонця як жар грають іскри. Де набереться у господа тієї птиці: скрізь летять гуси, журавлі, лебеді, мов яке летюче військо кудись поспішає. Жайворонки щебечуть під небесами, ластівки в'ються, бугай гуде у болоті, а біля його знай, раз-у-раз, свистить овчарик. Усе живе, усе дише! Далі трохи просохне, стануть палить степи: вийде чоловік у поле, викреше огню, положить його у солом'яний віхоть,<noinclude></noinclude> rqghlzgzexmh6soqw4xhb0tgksmssze 250 202554 458197 423792 2022-08-07T20:30:46Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>розмаха гарненько та й кине на долівку; затрещить кругом сухий камиш — і пішло пожарище гулять степом: геть покотить і дим і полум'я; гуля, як той запорожець. А вночі — батечки мої! як воно горить хороше, прехороше! Кругом гоготить та сяє, мов орда підступа та розіклала огнища. І страшно, і весело!.. Через тиждень і не впізнаєш паленого степу — як рута зеленіє. Тільки то там, то там синіє сон та жовтіє горицвіт, по садах цвітуть голубенькі проліски; і вишеньки, і черешеньки, і груші, і яблуні окинуться пахучим біленьким цвітом. Там щоранок кує зозуля, цілісінький день висвистує іволга: ''покинь сані, візьми віз'', щовечір співає соловейко, а на вигоні дівчата затинають веснянки, аж округи луна іде. Так тобі легко дихать, так весело… Прийдеш у хату, шапку об землю, а сам мерщій на коліна перед образами, молишся і плачеш, плачеш і молишся! За що то бог святий так любить своє созданіє? Чи достойні ми ж цього!.. А як настане косовиця і вийдуть наші хлопці у степ! Попереду отаман; заломить бриль на бакір, шаркне по косі разів зо два лопаткою — і пішов косить! за ним другий, третій, усі витягнуться, мов стрічка, по степу; ідуть мовчки, тільки коси блискають, тільки травиця да квіточки лягають перед ними. У долині недалечко підпідьомка перепелиця, а од покосів так і пахне<noinclude></noinclude> tdqudkwxho6usyr20eidmrt3jzhjxo3 250 202555 458198 423794 2022-08-07T20:30:48Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>материнкою та чебрецем; під ногами, мов розсипане добре намисто, червоніють полуниці. Ось уже вечоріє. Кашовар, почепивши на вила свитку, зійшов на могилу та знай маха, щоб ішли вечерять. Біля куреня уже стоять ваганки, повнісінькі галушок з салом, або, коли в піст, то з таранею. Прийшли хлопці, випили по корячку, сіли, їдять собі галушки, настромивши на спички. І пішли розказувати: Семен, каже, підкосив деркача, Микита божиться, що накрив було шапкою на яйцях перепелицю, та якось то вискочила, Хтодонт трохи не наступив на зайця. Сміх, регіт, гудуть, як ті бджоли! А святий вечір сходить на землю, і ніч-мати засвічує зірочки на синьому небі. Або у жнива. Жарко ополудні, сонечко згори так і обливає тебе теплом; пішов би куди, так і ноги не несуть. Овечата лежать собі у холодку; воли теж полягали біля ставка; коні, зібравшись докупи, стоять, понуривши голови, тільки хвостами обганяють оводів. Шпаки — годі вже гулять по степу хмарою — сіли відпочивати біля річки; так і вкрили прездоровенну тополю, аж гілля чорніє. Нащо дике утя сторожка птиця, та і те забилось між ситняг, завернуло під крильце головку, та й куняє на озерці; кача його вода, мов той цурупалок. Усе відпочива. Підеш собі у сад, ляжеш долі догори черева під грушею, і рука тобі лежить, і нога лежить, і голова<noinclude></noinclude> n5vo1vghhbkie7mzhle9fpps4zrbv8i 250 202556 458199 423795 2022-08-07T20:30:49Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>лежить, увесь лежиш, хоч не спиш, а очі закриєш. Так і умер би лежучи. Тихо, тихо, травиця не шелестить, тільки коли не коли задзижчить, летячи мимо тебе, роботяща бджола. Створив же господь таку трудящу тварь!.. Лупнеш очима вгору, над тобою між темним гіллям, як золоті капельки, висять спілі груші; дригнеш нехотя ногою об дерево — так на тебе мов той дощ і бризнуть груші. От, не встаючи, полапцем намацаєш котру біля себе та й їси. Та що то за груші пахучі та солодкі! як візьмеш у рот, так і розтають, із'їси, аж губи злипаються, аж у грудях полегшає, таке спіле та свіже, та гарне! Щоб я тричі німцем став, коли оттут у Петербурсі і нюхав такі груші. Уберуть добрі люди з поля хліб. Обтрусять у саду зимниці! Уже уранці, то і водиця у коритах, де напувають товар, зашерхає, по токах цілісінький день лопотять ціпи. Зовсім осінь! у полі пусто, тільки гави літають; укриють ниву, поклюють чи не поклюють зернят і полетіли дальше, та так сумно крячуть. Поїхать би у степ розбить тугу. Гей, цюцю, Стрілка! сюди! Давай, хлопче, коня. От і виїхав у степ на бурому; коник він кріпкенький; сіделечко на ньому справне, козацьке; біля боку біжить Стрілка. Аж гульк під перекоти-полем зайчик зобгався мов рукавичка, ушки прищулив, дух притаїв і оком не здвине, а пильно дивиться. Тут так у<noinclude></noinclude> 6jy96xk141rlixkuqeigdsufroe4tmq 250 202557 458200 423796 2022-08-07T20:30:51Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>тебе під серцем і тьохне… Спугнув зайця нагайкою — «а тю його!» Зирк, Стрілка зосталася ззаду, обнюхує дурна якийсь кущик… «А тю його, Стрілка!», вона, сердешна, туди, сюди, блись очицями, як уздріла, як уляже! і пішла, пішла моя ластівочка!.. Стриже сіренький степом, тільки хвостиком киває, а вона за ним так і уляга, так здається от-от ухопить; а ти летиш за нею на бурому: чи стерня, чи рілля, чи толока, нічого не бачиш, тільки вітер свистить мимо ушей, аж дух тобі захвачує… То-то весело!.. У село вертаєшся уже повагом, а заєць, мов порося годоване, теліпається ув'язаний у тороках (бо не було зайця, щоб утік від Стрілки). «Глянь, глянь, Кулино! Який заєць! Ходи сюди, Присько! оце кумедія!» Балакають у селі на вулиці дівчата. «Та що тобі зайця! від нього і лисиця ніколи не втікає!» каже Вівдя, та й зарегочуться, вражі, діти. А ти, мов не дочуваєш, їдеш собі ходою, тільки люлечку потягуєш. А що на душі — не питай!.. Мов тебе комісаром вибрали!.. Під'їжджаєш додому, а тут їсти, аж за живіт бере… Мерщій убіг у хату — нагайку на кілочок, а сам за стіл, їси собі добрий борщ з уткою; каша пшоняна так і розсипається; печене порося аж присмагло, та ще щонебудь; вип'єш з півкварти тернівки абощо; та і відпочивай, добродію. Сам собі пан і знать нікого не хочеш!{{nop}}<noinclude></noinclude> rf4s8k7s7t3bazo1z69zho0jytbw2m9 250 206347 458157 438608 2022-08-07T16:54:22Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" /></noinclude>ковуємо за текстом збірки „Моє слово“, стор 41—44. Час написання новелі: літо-осінь 1897 р. 16, 29, 32, 39, 40, 45, 47, 51, 53, 54, 56: — Про теми новель під цими числами заговорив сам автор у мемуарній статті п. н. {{sp|Під вражінням вистави}} „{{sp|Земл}}і“, написаній в 1935 р. з приводу інсценізації його новель театром „Заграва“. Повний текст названої статті Стефаника такий: {{dhr}} {{c|'''Під вражінням вистави „Землі“.'''<ref>Вперше надруковано в ґазеті „Новий Час“, Львів, 25 січня 1937 р., ч. 15.</ref>}} {{block left/s|style=line-height:1.4}}Я мав ще на Різдво поїхати до Львова й дивитися на цю „Землю“ директора „Заграви“, але студінь не дозволила й так я бачив „Землю“ аж навесну в Коломиї, а другий раз в Снятині. Не можу тепер затаїти свого страху перед виставою „Землі“. Непокоїло мене, як вистава піде. Я знав і знаю, що я не можу мати публіки. Чи ця публіка знайдеться в театрі, де інсценізовані мої маленькі оповідання, і чи дир. Блавацький буде в силі поставити моїх героїв так, щоби вони заінтересували ширшу публіку? Я боявся, що страчу і ту невеличку публіку, яку дотепер мав, а найбільше непокоїв мене покутський діялект, Сам він, цей жарґон, тяжкий і негарний і добре говорив [[Автор:Марко Черемшина|Черемшині]] пок. Сильвестер Яричевський, що цілий зміст Стефаникових новель є „мой, та мой“ — Черемшина був у далеко кращому положенню, бо його гуцульський діялект далеко кращий і заквітчаний дуже багато всією красою наших гір. Проф. Яричевський мав багато рації, — не всі діялекти мають місце в літературі, ліпше їх брати до етнографії. І за цей покутський діялект — як кажу — я лякався і не дурно. Крім Блавацького ним не годен ніхто говорити. Кождий діялект, як кожда мова, мусить належати до цілого чоловіка, від дитини аж до старости, або мусить бути вивчений спеціяльною наукою, інакше він стає жарґоном, трохи блазнуватим, а трохи насмішкуватим над говорючим чоловіком. А вже перенятися фразою, бо я фразесович, то треба дійсно вродитися в Русові або вчитися, і то тяжко, того діялекту. Я не міг з молодих літ аж дотепер навчитися мови інтеліґентного оточення, і давно і тепер. Най Бог криє, які прикрості мав [[Автор:Осип-Юрій Федькович|Федькович]], що наслідував<noinclude>{{block left/e}}</noinclude> stubp8bc4sf5r4z3s5bbk6gg7ns7z9a 250 206349 458156 438606 2022-08-07T16:53:14Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" />{{block left/s|style=line-height:1.4}}</noinclude>вона була вдоволена, що не дала вбити, й навіть її Ґьорґій був дуже задоволений. „Побожна“ — мало що варта, як оповідання, а „Морітурі“ річ слаба і не треба було мучити акторів і публіки. {{dhr|0.5em}} {{rule|7em}} {{dhr|0.5em}} По виставі, їдучи додому, вставали переді мною інші герої моїх оповідань, особливо Іван Дідух з „Камінного хреста“. Він дуже не хотів покидати свого камінистого ґрунту, та діти, невістки і доньки, не давали йому жити, і він лиш тому втік до Канади, щоби могти жити дальше. Він дійсно ще довго жив у Канаді, але писав мені, що все чуже довкола нього і що його фарма йому немила, та його дітям добре поводиться. Іван з „Кленових листків“ розпливався все в моїй уяві, я не міг нагадати собі його обличчя. Я боюся, що це не був правдивий чоловік, а так нахапаний з усіх усюдів. А я добре пам'ятаю старого Федора з „Палія“ — і він таки підпалив Курочку, бо сам мені признався, але Курочка зараз побудувався, а Федір пішов жебрати селом. Тома Басараб з „Басарабів“ — це один з багатьох Басарабів, які поповнили самовбивство. Як моя мама не за́ходилася коло всіх них, аби не вішалися, то ані одного не врятувала. Їх чотири поповнили самовбивство. Більше я не міг нагадати собі моїх персонажів тому, що, мабуть, вони нахапані зі всіх усюдів, а я вже забув про них. Неодна постать моїх образків коштувала мене багато праці й паперу. Всі вони розплилися, як хмара, та може молоді поети і письменники десь їх подибають, бо вони високо тепер літають, і привітають їх від мене, бо я лишився на землі і лише завдяки Блавацькому нагадав собі про них з радістю і смутком.{{block left/e}} 16. ПОБОЖНА: Ця новеля була вперше надрукована в „Праці“, 1897, № 17, стор. 132—133, передруковується за текстом збірки „Моє слово“, стор. 61—63. Написана, правдоподібно, в 1897 р. 17. ВЕЧІРНЯ ГОДИНА, 18. З МІСТА ЙДУЧИ, 19. ЗАСІДАННЯ: На початку 1898 р. Стефаник послав редакції Літературно-Наукового Вістника ([[ЛНВ]]) три новелі: Вечірня година, З міста йдучи і Засідання (первісна назва цієї новелі була „Старі і молоді“). Один з членів редакції, здається Олександер Борковський, відповів авторові, що в нього<noinclude></noinclude> q7fd4l15g7dmk6h5pe7yfzbgiv9p4iy 250 206350 458154 438605 2022-08-07T16:48:34Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" /></noinclude>є „обсерваційний талант“, що він вміє, як фонограф чи стенограф, передавати розмови селян в покутському діялекті, що його новелі дуже короткі, за „борзо шкіцовані“, що вони „сирий матеріял“. В листі, датованому „Краків, 11. III. 98“, Стефаник відповів Осипові Маковеєві, тоді редакторові ЛНВ, ось що: {{block left|„Година вечірня“ то така дивна година, що навіває на душу усякі спомини. Спочатку вони мотаються, зникають, як хмарка на небі, а потім запановує один спомин, і він тримає душу в тузі через ту годину. Це образ без рамців, але образ.“ „Балакають собі пролетарії „З міста йдучи“ за тото життя, що минуло і що вчера пропало. Говорять про минуле, про традицію і вже починають фантазією перетикати дійсність. Це зав'язок байки, або байка за добробут. Чи може мистецтву не впасти до вподоби, що вона чує три голоси мужицькі, як полем розходяться і байку творять? Чи доконечно тут голосу автора, або опису тих ротів, що балакають? Хіба мистецтво не є учитель гімназії!“ „Або зійшлися радні на „засіданє“. Йде товариська розмова. Зарисовується в тих розмовах і старий мужик-твердовірець, і новітній, що щось читав з літератури радикальної, і війт боягуз. Зарисовується якась зміна, що наступить за якийсь час і поділить тих радних на табори. Але все те неясне ще, як неясні ті думки, котрі привандровують з міста в село. Такі засідання нині по всій Русі можна найти. Я хотів дати образ такого засідання, а не злодійки. Чому мені редакція радить описувати злодійку?“|style=line-height:1.3}} Всі ці три новелі були друковані вперше в ЛНВ, 1898, травень, т. II, кн. 5, стор. 129—142. Передруковуємо їх за текстом збірки „Моє слово“: „Вечірня година“ стор. 143—146, „З міста йдучи“ стор. 25—31, „Засідання“ стор. 15—21. Дата написання новель: друга половина 1897 р. 20. СВЯТИЙ ВЕЧІР: Новеля появилася друком уперше в газеті „Будучність“, Львів, 1899, № 2. Передруковуємо із збірки „Моє слово“, стор. 47—51. Приблизна дата написання: 1898 р. 21. ЛЕСЕВА ФАМІЛІЯ: Ця новеля вперше появилася друком у збірці „Сина книжечка“, Чернівці, 1899, стор. 39—44.<noinclude></noinclude> 6iipe8gzmvdmez9emiucpea5m7gtvtm 458155 458154 2022-08-07T16:50:08Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" /></noinclude>є „обсерваційний талант“, що він вміє, як фонограф чи стенограф, передавати розмови селян в покутському діялекті, що його новелі дуже короткі, за „борзо шкіцовані“, що вони „сирий матеріял“. В листі, датованому „Краків, 11. III. 98“, Стефаник відповів Осипові Маковеєві, тоді редакторові ЛНВ, ось що: {{block left|„Година вечірня“ то така дивна година, що навіває на душу усякі спомини. Спочатку вони мотаються, зникають, як хмарка на небі, а потім запановує один спомин, і він тримає душу в тузі через ту годину. Це образ без рамців, але образ.“ „Балакають собі пролетарії „З міста йдучи“ за тото життя, що минуло і що вчера пропало. Говорять про минуле, про традицію і вже починають фантазією перетикати дійсність. Це зав'язок байки, або байка за добробут. Чи може мистецтву не впасти до вподоби, що вона чує три голоси мужицькі, як полем розходяться і байку творять? Чи доконечно тут голосу автора, або опису тих ротів, що балакають? Хіба мистецтво не є учитель гімназії!“ „Або зійшлися радні на „засіданє“. Йде товариська розмова. Зарисовується в тих розмовах і старий мужик-твердовірець, і новітній, що щось читав з літератури радикальної, і війт боягуз. Зарисовується якась зміна, що наступить за якийсь час і поділить тих радних на табори. Але все те неясне ще, як неясні ті думки, котрі привандровують з міста в село. Такі засідання нині по всій Русі можна найти. Я хотів дати образ такого засідання, а не злодійки. Чому мені редакція радить описувати злодійку?“|style=line-height:1.4}} Всі ці три новелі були друковані вперше в ЛНВ, 1898, травень, т. II, кн. 5, стор. 129—142. Передруковуємо їх за текстом збірки „Моє слово“: „Вечірня година“ стор. 143—146, „З міста йдучи“ стор. 25—31, „Засідання“ стор. 15—21. Дата написання новель: друга половина 1897 р. 20. СВЯТИЙ ВЕЧІР: Новеля появилася друком уперше в газеті „Будучність“, Львів, 1899, № 2. Передруковуємо із збірки „Моє слово“, стор. 47—51. Приблизна дата написання: 1898 р. 21. ЛЕСЕВА ФАМІЛІЯ: Ця новеля вперше появилася друком у збірці „Сина книжечка“, Чернівці, 1899, стор. 39—44.<noinclude></noinclude> jtmz3b2fao6zu97w72taoshnomr4x4e 250 208660 458151 438617 2022-08-07T16:44:27Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" /></noinclude>Кирилові Гаморакові — автор“. Новелю передруковуємо з неповного автографа, що зберігається в бібліотеці Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, № 517, де збереглися сторінки 4—12, 14—19 і половина 20-ої, останньої сторінки. Решту тексту подаємо за збіркою „Моє слово“, стор. 155—167. Новеля написана, імовірно, в 1898 р. або з початком 1899 р. 30. САНЧАТА: Автограф сценки зберігається в архіві небіжчика Юрія Морачевського, в листі письменника до нього. Сценка попереджена таким вступом: {{left|„Коханий Юрчику! Я прошу та прошу Твого образочка, та й не можу допроситися. Тепер посилаю Тобі образочок писаний, може за нього дістану Твій. Знаєш наші села? То тепер таких образочків, як отой нижче, сотки діються. Малі хлопчики кукають з-поза горну і добре обсервують, чи мама або сестра не зобачить їх саночок. Сотки таких хлоп'ячих сценок тепер по селах. Цей мій образок давній, але я його віднайшов і даю Тобі його, бо він хоть не штудерний, але файний. Такий файний, що моя сестра і моя мама питалися мене, чому я збрехав та й перехристив Василя на Йвана. Але читай!“|style=line-height:1.3}} Далі йде текст цієї автобіографічної сценки. Дата листа, а тим самим дата написання сценки, невідомі, імовірно, написані 1898 або 1899 р. Вперше друкувалася ця сценка в місячнику „Радянська література“, Київ, 1941, квітень-травень, кн. 4—5, стор. 189—191. 31. ПРО ХЛОПЧИКА, ЩО ЙОГО ВЕСНА ВБИЛА: Ця казочка, написана також у листі до пок. Юрія Морачевського; друкується вперше з автографа, що зберігається в його архіві у Львові. Написана, імовірно, 1898 або 1899 р, 32. МОЄ СЛОВО: В листі до Ольги Гаморак з лютого 1899 р. находимо таке цікаве місце про цю новелю: {{block left/s|style=line-height:1.3}}„На Вашу адресу посилаю також моє „Confiteor“ (така була перша назва новелі — Ред.) — признаюся, писане для сестри Калитовської. Тому посилаю до Вас, бо хотів би-м, аби крім Вас двох ніхто не читав. То є моя біографія, держана в тоні Wahrheit und Dichtung. Натурально, що я не заказую його показувати, але прошу, аби-сьте не показу-<noinclude>{{block left/e}}</noinclude> 75zo87nrs4ipi3kwl48bb4nmdktvox2 458165 458151 2022-08-07T18:11:29Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" /></noinclude>Кирилові Гаморакові — автор“. Новелю передруковуємо з неповного автографа, що зберігається в бібліотеці Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, № 517, де збереглися сторінки 4—12, 14—19 і половина 20-ої, останньої сторінки. Решту тексту подаємо за збіркою „Моє слово“, стор. 155—167. Новеля написана, імовірно, в 1898 р. або з початком 1899 р. 30. САНЧАТА: Автограф сценки зберігається в архіві небіжчика Юрія Морачевського, в листі письменника до нього. Сценка попереджена таким вступом: {{left|„Коханий Юрчику! Я прошу та прошу Твого образочка, та й не можу допроситися. Тепер посилаю Тобі образочок писаний, може за нього дістану Твій. Знаєш наші села? То тепер таких образочків, як отой нижче, сотки діються. Малі хлопчики кукають з-поза горну і добре обсервують, чи мама або сестра не зобачить їх саночок. Сотки таких хлоп'ячих сценок тепер по селах. Цей мій образок давній, але я його віднайшов і даю Тобі його, бо він хоть не штудерний, але файний. Такий файний, що моя сестра і моя мама питалися мене, чому я збрехав та й перехристив Василя на Йвана. Але читай!“|style=line-height:1.4}} Далі йде текст цієї автобіографічної сценки. Дата листа, а тим самим дата написання сценки, невідомі, імовірно, написані 1898 або 1899 р. Вперше друкувалася ця сценка в місячнику „Радянська література“, Київ, 1941, квітень-травень, кн. 4—5, стор. 189—191. 31. ПРО ХЛОПЧИКА, ЩО ЙОГО ВЕСНА ВБИЛА: Ця казочка, написана також у листі до пок. Юрія Морачевського; друкується вперше з автографа, що зберігається в його архіві у Львові. Написана, імовірно, 1898 або 1899 р, 32. МОЄ СЛОВО: В листі до Ольги Гаморак з лютого 1899 р. находимо таке цікаве місце про цю новелю: {{block left/s|style=line-height:1.4}}„На Вашу адресу посилаю також моє „Confiteor“ (така була перша назва новелі — Ред.) — признаюся, писане для сестри Калитовської. Тому посилаю до Вас, бо хотів би-м, аби крім Вас двох ніхто не читав. То є моя біографія, держана в тоні Wahrheit und Dichtung. Натурально, що я не заказую його показувати, але прошу, аби-сьте не показу-<noinclude>{{block left/e}}</noinclude> saj3ezsxxdmwowiqoi1sqhqrep3891u 250 209428 458169 439923 2022-08-07T18:45:18Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>{{sp|ДІД ГРИЦЬ}} Я поїхав відвідати мого старого приятеля Гриця. Він давно оглух і тяжко з ним перебалакувати. В руках мав зелену галузку, а коло нього на траві сидів його невеликий внук. — В добрий чєс ви приїхали; я переродивси на молодого, лиш не знаю, ци на дитину зійду, ци на стару голову встиду наберу. Чую тоту музику, як моя стара йшла за мене, дуже бистрі голоси позалітали в вуха. Дотепер були, як оловом заллєті. Мука бути глухому, слова в'єнут на язиці, а стара лиш посмішковуєси з мене та пищит, як сойка, в самі вуха: А нема вже як вічів слухати та з престолів самому до них говорити. Мині з жєлю за люцким словом не раз хотілоси дати себе замурувати. Гірко воно, як живе ще тіло обростає коров та стає стовпом. — Приходитси сидіти в свої душі, як у завалені хаті, де всьо розбите і понівечене. Дес як з мраки, як з мокрого попелу, таскати свій розбитий маєток та від спузи обтирати руки. Рідні діти такі, як чужі, я забув, шо вони були малими.{{nop}}<noinclude></noinclude> bkigyccmmkjqsjle6f7cyh7bsp85cx9 250 209429 458170 439924 2022-08-07T18:45:19Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>{{StrRepChars|6}} — Давно дуже, як нас у місті, самих господарів, багато зібралоси з Черемша, з-над Прута і з-над Дністра, як привезли хлопців до школи. Вони такі тихонькі на міськім ринку, як риба розкидана по дорозі; гинут тікати в зелене поле. Мами сидє на возах, плачут та потихо проклинают наших дорадників, а ми, батьки, радуємоси: Та доки, кажемо, будемо дурні та панам служити будемо, поки діти не вівчимо, а тоді і панів понагонимо. А гет потім, як діти в школах попідростали, то ми, самі дужі господарі, гомоніли коло них, як бджоли коло цвіту. — І той жєль, коли я, як замурований цементом, попав у глібоку пивницу, зробив із мене такого, шо зачєв забувати то, шо мене в житю все радувало. Як я кілька день тому почув у собі нову силу, то, Господи, відай все сонце, яке я двигав на собі три поколіня, воскресло в мині, всі пшениці, шо-м вікосив, ще немолочені. Тепер я — богач, ще погодую цілу Україну. Всі морози, шо підо мнов жили віки, тепер мене кладут на ноги. Іду ніби до дітий, стара напхала в торбу всілячини: і цего їм, і того їм, не жєлує мене, сідлає, як коня. А я замітілями та бурею йду радий, веселий, бо напереді діти, а назаді біла хата. — А шо вони здорові, ростут, вчутси? — Відпочиваю по дорозі, як дуб міцно закорінований у земли, а галузє під небесами, в школі. Тепер я віджив і ще-м дужий, похожу ще по свої<noinclude></noinclude> h8n10s3wvk1ddv3n0h2zecau3hop18a 250 209430 458171 439925 2022-08-07T18:45:21Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>дорозі, бо маю доброї, ласкавої душі в собі повну пазуху. {{StrRepChars|6}} — Гей, як вони всі покінчили школи — тоті наші діти, та як пристали до нас, як ми збилиси до них, до купи! Де, моспане, тут вже шандарям дати раду. Сунемо за дітьми тисєчами, моцні та розумні, свої напереді. Встає Франко з таким ясним чолом, як сонце, спокійно вчит нас, бо він все знає. Приповідає нам, шо як кождий з нас посидит у кременалі за мужицку справу, то вже ніколи нічо боятиси не буде… А Павлик ледви дише, розповідає завзєто тонким голосом — гет ніби без надії — про нашу нужду, а там з-заду, від дверий, крикливий Трильовский в биндах, як дівка, та все сварит, а молоді через це все блище тиснутси до него. Одно слово: земля по містах дудніла під нами і неоден панцкий вугол утік із свого гнізда. {{StrRepChars|6}} — А як Франко приїхав до мене з молодими ночувати, то жінка, хоть як вічів не любила, але не торкотіла на мене в малі хаті, бо виділа, шо наші молоді вчені були коло него такі щєсливі і ясні, якби він кождому поклав золоте колісце на голову. А я приперси до ясеня в саду та й кажу: „Господи, ти звеселив світ свій цими звіздами, а нас, бідних мужиків, звеселив Ти Франком. Будеш мати молитву мою за него щодня“.{{nop}}<noinclude></noinclude> d66npviw99jdfhcyn9tjdfc0rkxfew4 250 209432 458172 439928 2022-08-07T18:45:22Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>— А в хаті я єму сказав: „Мині неписьменному ваше письмо одно за другим сини читают, старе і нове. Коби вам Бог кілько сили дав, аби-сте відшукали всі наші письма, з землі, з старих монастирів і ті, шо замуровані в панцких палатах. Та нагадуйте і нас, хоть потрохи. На другий день я віз єго до колії та здибав якогос пана з кіньми, як зміями, але я з дороги не звернув і капелюха не здоймив. Небоже дідичу, я ще не такого пана везу, як ти. {{StrRepChars|6}} — Ми росли, діти наші множилиси, всі одного духа, та война багато їх поклала в сиру землю, а всі, шо лишилиси, яких ми вігодували і шо їх Франко навчив, зробили одну коменду українську, а коменда каже: має бути Україна. Хто цего чєсу в нас не видів, тому Бог, видко, ласки не вділив. — Внуки пішли, а я ще і внуку відпровадив, аби в шпиталях ходила за хорими. Ані одно не вернуло. Стара здуріла, мене лихословила, Україну проклинала: „Ходив ти, каже, ціле житє по вічах та й діти заказив та й пустив їх стрімголов“. А діти нібито нічо не кажут, обминают, шо я кости їх дітий порозкидав по всему світу. — Я вже був і злагодивси йти за внуками, та поляки ймили на граници, та притащили додому. Довгі роки сидів я поза вуглами хати та не смів до неї ввійти їсти; зробив собі постіль між худобов, та там перебував і літо і зиму. Я оглух,<noinclude></noinclude> e4p15d5gqstt3o2mfrw7x77mw5ik6bv 250 209434 458173 439931 2022-08-07T18:45:23Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>осліп, їсти не їв, хиба барабольку і трохи води. Так мене світ минав і мої діти. — Та найгірші ті наші, шо пішли на службу. Бо як приходит польский жандар та гонит сина на форшпан, то я беру батіг і сідаю, аби-м лиш знав, куди їхати. — А шо, старий, де ваша Україна, а кілько морґів поля ти хотів від пана, а яким міністром мав бути твій внук? — Глухий, кажу, не чую нічо. — То вожу або дівки з ними, або вулицями смітє закіскую і роблю службу. Але ті наші, шо пішли на чужу службу, ніби від мене відвертаютси, ніби не пізнают, ходє сараки, як песики, шо їх ґазда пустив у чисте поле. — Але одна молода професорка таки мене пізнала. Не плаче, не заводит: „Діду Грицю, шо буду робити, мій преложоний хоче, аби-м пристала на єго віру“ — „Небого, кажу, не йди до них в гості, як вони твоєв віров гидуют, сиди в свої хаті, та їж чорний хліб“. {{StrRepChars|6}} — А до вас тепер я маю велику просьбу. Чи я такий здоровий буду довго, чи коротко, бо я відродивси, але як умру, то зараз приїдьте до мене, бо боюси, шо як вже буде по мині, то мої діти пообдирают стіни, та Шевченка та Франка та всіх наших вони повікидают на під. Вони їм діти помордували, вони на них дивитиси негодні, а як я вже буду лежєти в деревищі, то запитайте<noinclude></noinclude> jmgqoua4fb83rg6i87hexsgav2f2g5c 250 209442 458174 439940 2022-08-07T18:45:24Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>при людех моїх дітий, чи вони мої ці образи будут в хаті так шєнувати, як я, чи пообертают лицем до стіни, аби приподобатиси екзекуторам та жандарам. Цей малий внук, він би ще пошєнував моїх приятелів, але де йому ще до сили. — То як мої діти не схотіли би пошєнувати моїх світих, то купіт шкірєну шкатулу та покладьте їх мені на груди. Кажут, шо шкіра не гниє віками. — Та ще одну просьбу маю. Лишєю букату поля, на кого вже ви тепер скажете, аби, як будут згортати кістки наших Стрільців у купи, то аби і за мене хто там згорнув кілька лопат. Але високо, бо на тих костях зацвите наша земля. А до похорону я маю все злагожене, ані одного цвиха дітем не траба постарати. {{c|{{x-larger|&#65121;}}}} На другий день ранісенько прийшов післанець, що дід Гриць, як я від'їхав, казав собі малому внуці заграти на сопілку, напився молока, жартував їдко зі своєю бабою, убрався в білу сорочку, засвітив свічку в руках, ляг на постіль і зараз сконав.{{nop}}<noinclude></noinclude> ipcrdsh9bvhyrokgd75dq67320w6hb1 250 209471 458177 439986 2022-08-07T18:54:11Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>{{sp|НИТКА|0.3em}} {{right|{{fine|Присвячую [[Автор:Марко Черемшина|Іванові Семанюкові]]}}}} У хаті тихо, вікна чорні. Матір Божа ледве освітлена і кужіль. Її чоловік Семен, він як спить, то ще її любить. А коло нього Марія та Василь. А коло неї колиска з Юрком, найменшим. Образи на стінах і велика радість, що вона любить і її люблять. У хаті чисто, сідати би до кужілі. — Він у мене дужий, я ще буду мати діти. — Кілько дітий я не народжу…, то він усіх погодує. — Мушу їх накривати, любити і на них робити. — Нитка довга та предовга, без кінца, ніхто не скінчив нитки. Їх треба убирати, а Бог мені дав їх любити. Хочу, аби мій чоловік чув на своїм тілі всі мої пальці, всі десять. А Марію убирати траба на Великдень, а хлопчиська все роздерут, бо знают, що мама на́ново нашиє. Чоловік спить, як камінь, Марія вже не закрита, а Юрко в колисці коло неї в неспокою. Понакривала і прилягла грудьми коло Юрка. І кужіль і очі і нитка рівна, та безконечна.{{nop}}<noinclude></noinclude> ow0cscgdrd7fyl3ive5tvq04xk2225k 250 209472 458176 439987 2022-08-07T18:53:19Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" /></noinclude>— А як на них понапрєдаю та убілю полотно, як папір, та повішиваю їм усе. — Та з воріт за ними буду дивитиси, за моїм чоловіком та за моїми дітьми. Вони всі мої, як ідут по сонцеви. Вопівночі очі слабнуть, пальці умлівають, а нитку мусить прясти дальше. Та й вона своїм молодим тілом хилиться до кужіля. — Не можна слабнути, вони на мене чекают, всі оті, шо сплє; свою нитку я доведу до кінца. Але прийшла на поміч Матір Божа з образів. Та не хотіла довго помагати. Одної ночі прийшла та й сказала: „Більше тобі помагати не буду. Ходи зі мною“.{{nop}}<noinclude></noinclude> ibf4us79aix5asm69a0gc9r05e9t2jp 458178 458176 2022-08-07T18:54:13Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>— А як на них понапрєдаю та убілю полотно, як папір, та повішиваю їм усе. — Та з воріт за ними буду дивитиси, за моїм чоловіком та за моїми дітьми. Вони всі мої, як ідут по сонцеви. Вопівночі очі слабнуть, пальці умлівають, а нитку мусить прясти дальше. Та й вона своїм молодим тілом хилиться до кужіля. — Не можна слабнути, вони на мене чекают, всі оті, шо сплє; свою нитку я доведу до кінца. Але прийшла на поміч Матір Божа з образів. Та не хотіла довго помагати. Одної ночі прийшла та й сказала: „Більше тобі помагати не буду. Ходи зі мною“.{{nop}}<noinclude></noinclude> 3i2ds9168ua7n1g8b8q0fibswe65q2v 250 209494 458179 440025 2022-08-07T19:02:38Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" /></noinclude>{{sp|ЛЮДМІЛА|0.3em}} {{right|{{fine|Із споминів про [[Автор:Лесь Мартович|Леся Мартовича]]}}}} При кінці минулого літа мав мене відвідати в Русові мій приятель [[w:Бачинський Лев Васильович|Лев Бачинський]]. У хаті підбілювали та прятали, чекалося на гостя. Вечером, як стемніло, ненадійно прийшла до мене Людміла, наймолодша сестра покійного Леся Мартовича. — Пане Стефаник, може б ви мені помогли що, аби мене прийняли до шпиталю в Снятині, бо я дуже хора, ревматизм мучить мене. Платити не маю чим, бо я дуже бідна. І подала мені: Certyfikat przynależności, mocą którego gmina Targowica stwierdza niniejszem, że Ludmiła Krzanowska-Lewandowska, lat 46, rel. gr.-kat., stan: wdowa, zatrudnienie: zarobnica — posiada w tej gminie prawo przynależności. Добрі люди знають, як мало радости є на цім світі, та цей „Certyfikat“ і хора Людміла мене дуже засмутили. Багато літ минуло, як ця zarobnica, наймолодша між дітьми Семена Мартовича, зривала нам, гімназистам, найкращі яблука в їх гарнім саді. — Хатка біленька, на три кімнаті, з рун-<noinclude></noinclude> i6adl1ssh8wmfqjdruvk8gwnx80stv2 458181 458179 2022-08-07T19:10:25Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>{{sp|ЛЮДМІЛА|0.3em}} {{right|{{fine|Із споминів про [[Автор:Лесь Мартович|Леся Мартовича]]}}}} При кінці минулого літа мав мене відвідати в Русові мій приятель [[w:Бачинський Лев Васильович|Лев Бачинський]]. У хаті підбілювали та прятали, чекалося на гостя. Вечером, як стемніло, ненадійно прийшла до мене Людміла, наймолодша сестра покійного Леся Мартовича. — Пане Стефаник, може б ви мені помогли що, аби мене прийняли до шпиталю в Снятині, бо я дуже хора, ревматизм мучить мене. Платити не маю чим, бо я дуже бідна. І подала мені: Certyfikat przynależności, mocą którego gmina Targowica stwierdza niniejszem, że Ludmiła Krzanowska-Lewandowska, lat 46, rel. gr.-kat., stan: wdowa, zatrudnienie: zarobnica — posiada w tej gminie prawo przynależności. Добрі люди знають, як мало радости є на цім світі, та цей „Certyfikat“ і хора Людміла мене дуже засмутили. Багато літ минуло, як ця zarobnica, наймолодша між дітьми Семена Мартовича, зривала нам, гімназистам, найкращі яблука в їх гарнім саді. — Хатка біленька, на три кімнаті, з рун-<noinclude></noinclude> 0rnrz47ffot9y2tywp4yuoy92sg3dhv 250 209503 458182 440019 2022-08-07T19:10:26Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>дуком напереді, і пасіка ще, та достаток середнього господарства. Батько родини Семен Мартович був писарем у Торговиці та в сусідніх селах. Чоловік наскрізь розумний і чесний. Ориґінальне ціле його життя було. Вродився в бідній фамілії, прийшла мачуха і відігнала від хати. Служив довгі роки наймитом у господарів, сам навчився між людьми читати й писати і так він поволі увійшов між господарів, як рівний. Купив коло 15 морґів поля — очевидно, не зараз — оженився на Буковині і жив мирно, а навіть і вигідно. Найстарша його дочка, Марія, одружилася з учителем Стефановим і виховала багато дітей, які все брали дуже жваву участь в українськім житті. Друга сестра Леся Мартовича, Вікторія, віддалася за учителя Новодворського. Одинак „Олесь“ учився в гімназії в Коломиї, а скінчив у Дрогобичі, і ми три, Лев Бачинський, Мартович і я, приятелювали з собою та ходили через вакації до Торговиці, до Серафинець (до Бачинського) і до Русова, до мене; і тепер я не можу забути того щастя, яке нам давав Лесь Мартович своїми геніяльно злосливими оповіданнями. Найрадше перебували ми в Серафинцях, бо мати Бачинського провадила дім вже на інтеліґенську стопу. Скінчивши гімназію, я пішов на університет до Кракова, а Бачинський з Мартовичем студіювали право на університеті в Чернівцях.{{nop}}<noinclude></noinclude> 4kinvv0qbmnf00rmpxttz8jzkcq1xhn 250 209507 458180 440024 2022-08-07T19:09:47Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" /></noinclude>По всіх студіях почалася мандрівка Мартовича по адвокатських канцеляріях. Деякий час редаґував „[[w:Громадський голос|Громадський Голос]]“ у Львові. {{StrRepChars|7|.}} Бачинський приїхав до Русова. Людміла, запрошена мною, прийшла також того дня. Сидимо всі троє, Мартовича заступає його сестра. — Чого ви так посивіли, п. Стефаник, а чого ви так похилилися, п. Бачинський? Ми махнули рукою. Це була відповідь на питання Людміли. — Хата ця, біла колись хата Мартовича — розпалася, садок вирубаний впень, бджіл нема, діти хоровиті. — З цілої родини — кінчила Людміла — я одна лишилася. Родичі давно в гробі. Мій брат і сестри також пішли на вічний супочинок, так і не маю нікого, ні ради, ні поради… І коби хоть могла пацятко купити!… Нам обом безконечно сумно. Бачинський дає їй грошей, обіцяємо старатись для неї за твори її брата дістати які гроші на корову. Мій Боже! Чи геніяльний письменник, покійний Лесь Мартович, не годен із-за гробу дати своїй сестрі корову? — Ех, ви видавці та приятелі, читачі й не читачі, читаюча й нечитаюча українська громадо!…{{nop}}<noinclude></noinclude> qbsa5ejssada49uw0nbiyobcq0bj4lo 458183 458180 2022-08-07T19:10:27Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>По всіх студіях почалася мандрівка Мартовича по адвокатських канцеляріях. Деякий час редаґував „[[w:Громадський голос|Громадський Голос]]“ у Львові. {{StrRepChars|7|.}} Бачинський приїхав до Русова. Людміла, запрошена мною, прийшла також того дня. Сидимо всі троє, Мартовича заступає його сестра. — Чого ви так посивіли, п. Стефаник, а чого ви так похилилися, п. Бачинський? Ми махнули рукою. Це була відповідь на питання Людміли. — Хата ця, біла колись хата Мартовича — розпалася, садок вирубаний впень, бджіл нема, діти хоровиті. — З цілої родини — кінчила Людміла — я одна лишилася. Родичі давно в гробі. Мій брат і сестри також пішли на вічний супочинок, так і не маю нікого, ні ради, ні поради… І коби хоть могла пацятко купити!… Нам обом безконечно сумно. Бачинський дає їй грошей, обіцяємо старатись для неї за твори її брата дістати які гроші на корову. Мій Боже! Чи геніяльний письменник, покійний Лесь Мартович, не годен із-за гробу дати своїй сестрі корову? — Ех, ви видавці та приятелі, читачі й не читачі, читаюча й нечитаюча українська громадо!…{{nop}}<noinclude></noinclude> 1baso1hzcyxkjornqkffsvdyxksm02h 250 209515 458186 440034 2022-08-07T19:35:08Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>{{sp|МЕЖА|0.4em}} {{right|{{fine|Присвячую [[Автор:Микола Хвильовий|Миколі Хвильовому]]}}}} — Господи Боже, із-замолоду то Ти рідше до мене приступав із моїм гріхом, а тепер ні годину не відступаєш. А я Тобі кажу, шо ніц не жєлую. — Шо ти старий говориш, та не гріши! — Заберайтеси всі з хати! Вийшли, і мати розповідає донькам, що їх тато вже сімдесят років має, що ослаб, що вже десять літ, як ледве чутно говорить, а тепер гримить, як грім, та з Богом правдається. Плаче мама і доньки плачуть. За хвилину тихенько всуваються до хати. — Гріх гріхом, а я землі і тепер не дам. То він богатир, у него лани, та йде в мене брати ґрунт, хоче прожерти мою ниву. То я коло неї працую та з кождого боку поглєдаю. А де будєки, та згинаюси і віполюю. Хребет тріскає, руки горє від будєків. А я вночи не годен розправитиси та язиком вілизати руки, як собака рану. Стара коло нього христиться. — Мої ниви на весну зелені, із вітром шепчут. А я прилєгаю на ниву і дєкую вітрови, шо він<noinclude></noinclude> exp3diri4jjzklepb596q7sd0web3ng 250 209519 458187 440039 2022-08-07T19:35:10Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>є на земли, і земли, шо вона родит. А розмова їх обоїх родила в мині молитву до Тебе, Боже, таку, шо Ти ніколи не чув і за цу молитву то Ти повинен мені дарувати. — Ей, тату, не говоріт таке! — Говорю з Богом, заберайтеси мені з хати. Знов виходять і знов потихенько вертають. — Та як вона засне змордована, як та мама, шо нагодувала діти та вкриласи білими пеленами, як лебідь крилом, то я гріхувавси прокидати сніг, аби не змерзла і не пробудиласи. Земля — Твоя донька і Ти повинен мені простити. Стара плачучи похитує головою. — Бере та й бере. А я косу під паху та єму у саме серце. Їж тепер землю. Відсидів, то відсидів у мурах, мій туск за землев не заржєвів. Я прийшов і обіймав свої ниви, але богачі обходили мене здалеку, а Ти, Боже, приходив до мене ще із своєв каров. Я не відсварювавси, але я мав рихт. Стара і доньки зачали голосити. — Суки, вінесіт мене надвір, а самі лишєйтеси в хаті. І суки вийшли. — То не мені рівня, як за межу наші справлєли ворогови кулі і гармати. Молоді, як пінка, співают, як ідут на смерть. А ми позаду збираємо наших співаків та плачемо. Кровйов обкипіли вони, чорні від грязи, ґвера з мертвої руки не мож вірвати… Лиш очи сміютси, бо нема мами, шоби<noinclude></noinclude> qkmpxmsxpsucn50k74ue9txg7t8oqyr 250 209520 458188 440040 2022-08-07T19:35:12Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude>їх затулила. А я плачу та гадаю: „Доки ми ці сміючі очи, як перли, закопуємо, то й наша межа буде. І чому Ти, Боже, не благословив їх?“ — І відтоді я Тебе, Боже, не боюси! — Ой, діти, молітси за грішного тата, він конає. — Зараз буду конати. Аби-сте мені до деревища насипали землі і не вбирали. Я хочу лиш з нев бути, так як Наші… А Ти, Боже, як можеш, то прости, а не воля Твоя — то жбурни мене в Твій вічний кремінал. Ти ж маєш пекло. А я вищому від Тебе скарги не занесу… — Здойміт мене на землю, най її ще раз поцулую. — Ой, діти, наш тато вже сконав у грісі…{{nop}}<noinclude></noinclude> g3k2c6qb7yzvu6ubdq3nb8njkzajhms 250 216345 458109 457126 2022-08-07T14:14:02Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude><section begin="119"/>[[File:H Kvitka.gif|thumb|left|upright=1|{{c|383. Гр. Квітка}}]] Котляревський в „[[Наталка Полтавка|Наталцї Полтавці]]“, Квітка в своїх повїстях, і деякі меньше замітні письменники в своїх творах ставлять собі за завданнє відкрити благородний зміст селянської душі, показати, як в тяжких обставинах селянського житя, під сїромяжною покривкою живуть високі, чисті людські змагання, котрі ріднять українського мужика з його найосвіченїйшим сучасником. Українська лїтература стає демократичною, єднає інтереси вищих освічених верств з інтересами мужицькими, бере в оборону людські права селянина-кріпака, а згодом починає приходити і до розуміння його економічних і соціальних потреб, та тих суспільних і полїтичних доріг, котрі могли б привести до поправлення суспільного становища {{errata|закіпощених|закріпощених}} темних і обрабованих народнїх українських мас. І се питаннє про піднесеннє українських народнїх мас до людського житя стає центральним і головним питаннєм з становища українського відродження, тому що вищі верстви зійшли з національного українського ґрунту і вся надїя українського житя спочивала на селянстві, на надїях його визволення і духового розвою.<section end="119"/> <section begin="120"/>'''120. Українські гуртки росийської України 1830–1840-х років.''' Заінтересованнє українською мовою і народнїм побутом, народнєю словесністю і переказами минулого, симпатії до українського народу і його етноґрафічних прикмет зєднують згодом людей в перші українські гуртки з лїтературними і народолюбними інтересами. Найбільш замітний гурток, перша така громада українська, що вже щось значила в лїтературї й житї українськім, на Українї росийській виробила ся в Харкові. В десятих–тридцятих роках Харків став ся найбільшим духовим огнищем України: коштом місцевого дворянства, потомків слобідськоі старшини, засновано тут унїверситет, далі жіночий інститут, орґанїзував ся театр, розвивала ся досить жвава як на ті часи лїтературна дїяльність; виходили журнали і збірники лїтературні. Що правда, і сї школи харківські, і се письменство — все отсе культурне житє було великоруське, а українська течія проявляла себе в нїй досить скромненько — українськими поезіями або статейками в тих великоруських журна-<section end="120"/><noinclude></noinclude> crpdkoh4vtr6s2wrbrxnr6lfpulw26h 250 216367 458116 457278 2022-08-07T14:35:15Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>чинають грати першу ролю в Галиччинї і на Буковинї, невважаючи на поміч, яку партия москвофільська мала з Росії — далеко богатшу, ніж народовцї від Українцїв. [[File:Нечуй-Левицький І.jpg|thumb|right|upright=1|{{c|399. Іван Нечуй-Левицький.}}]] З другого боку для України росийської Галичина з сього часу стає справдї вікном на світ, що не давало їй заснути в темряві тодішнїх заборон. Позбавлені можности скільки небудь свобідно обговорювати питання української полїтики, завдання і змагання її, росийські Українцї користували ся для сього галицькими виданнями, котрі хоч і були заборонені в Росії, про те поширювали ся на росийській Українї досить значно. На галицькім ґрунтї, на галицьких відносинах, в галицьких виданнях ставили ся, випробовували ся й рішали ся ріжні питання соціальні, полїтичні, національні. Через те галицькі відносини викликали незвичайне заінтересованнє серед свідомійших росийських Українцїв. Не маючи можности у себе дома зайнятися справами полїтичними і національними широко і явно, вони якийсь час — можна сказати — жили галицькими подїями й інтересами, особливо з початком 1890-х років, коли між галицькими Українцями-народовцями зачала ся боротьба між більш уміркованим і більш поступовим, радикальним напрямом. І се давало користне доповненнє до тїсного обсягу культурних справ, полишених росийським Українцям суворим і підозріливим режимом, і заховувало їх від повної односторонности. Тими убогими можливостями культурної української роботи, яку полишала росийська внутрішня політика в сїм часї, не міг задоволити ся і найзавзятійший культурник, що скільки небудь серіозно ставив ся до української стихії. Межі дозволеного були тісні навіть для прихильників лєґальности. Після того як закрито київський віддїл ґеоґрафічного товариства, росийські Українцї довго зіставали ся не тільки без орґану, але й без якогось публичного осередку. Історичне товариство, засноване в Київі, зрідка тільки попадало під впливи українських учених, оживлялось і набирало громадського інтересу. Але з початком 1880-х рр. наладив ся історичний місячник „Кіевская Старина“ (1882–1895),і хоч його інїціатори бр. Лебединцеви стояли далеко від сучасного українського руху, були<noinclude></noinclude> n909dfx0156ujyz306bd9o90skohv3s 250 216380 458150 457340 2022-08-07T16:44:08Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>скаля в шори убрать“. Тому що Запороже, всї дороги і границї були зоставлені московським військом, Запорожці стали відпрошувати ся у Текелїя на заробітки на рибні лови на Тилигул. Діставали пашпорти на 50 душ, а набирали з собою по кілька сот тай виходили за границю. От-так незадовго більша половина їх вийшла в Туреччину, так що лїтом 1776 р. тих Запорозців-мандрівцїв на Тилигулї та під Хаджибеєм зібрало ся до 7000 і тут під Очаковим почали собі селити ся. [[File:Ілюстрована історія України 364.jpg|thumb|right|upright=1|{{c|364. Запорозька церква в Самарі (Новомосковську) збудована в рр. 1773–9.}}]] Коли про се довідали ся в Петербурзї, дуже з того занепокоїли ся, стали підсилати до Запорожцїв ріжних людей та намовляти їх вертати ся, а заразом від турецького правительства допевняли ся, щоб видало Запорожцїв. Але нї Запорозцї не хотїли вертати ся, анї Турки не хотїли їх видавати. {{block center|<poem>Ей оступили прокляті драгунн усї степи й усї плавнї, А вже ж уступили та дві дивізії та в покровські базари — А вже ж славні Запорожцї пяти показали: „Ой ходїмо, братя, Турчина просити, Чи не дасть нам землі вїка дожити“ Пішли наші славні Запорожцї не з добра, а з печали — Ой як утїкали, то все забирали — і з церков ікони, Тільки покидали золотую зброю та вороні конї. Ой пустили ся наші Запорожцї через море дубами, Ой як оглянуть ся до славної Сїчи — умивають ся сльозами. Прийшли до Турка та й вклонили ся низько: „Ой дай же нам землю тай коло границї близько“. „Ой рад же ж я, Запорожцї, вашу волю вчинити, Коли ж все будете, славні Запорожцї, минї зміну (зраду) робити!“ „Ми не будемо, турецький царю, тобі зміни робити, Бо нас присягає усїх сорок тисяч тобі вірно служити!“ Дарую вам землю, ще й обидва лимани (Днїпровий і Днїстровий). Ловіть, хлопцї, рибу та справляйте жупани!<ref>Збираю з ріжних пісень — дуже їх богато про сї подїї. А про скасованнє Гетьманщини майже нїчого нема!</ref></poem>}}<noinclude></noinclude> 3exekn6dnof2eumjgm9gieu9us7xwmd 250 216381 458149 457341 2022-08-07T16:43:19Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>А про московські заклики пісня співає: {{block center|<poem>Ой пише Москаль тай до кошового — а йдїте до мене жити. Ой я дам землю та по прежньому — а по Днїстер границю, Ой брешеш, брешеш ти, вражий Москалю — а ти хочеш обманити: Ой як підемо ми у твою землю, ти будеш лоби голити (в салдати).</poem>}} [[File:Ілюстрована історія України 365.jpg|thumb|left|upright=1|{{c|365. Кошовий банатських козаків (з брошюри 1789 р.).}}]] Щоб Росія не чіпала ся Запорожцїв, султан дав їм землї на Дунайських гірлах; але Запорожцї не дуже охотили ся йти туди і ще кілька років жили над „обома лиманами“. 1778 року їх формально прийнято під власть турецьку, позволено заложити Сїчу, мешкати і промишляти свобідно, а за те служити султанови пішо й конно. Але що росийське правительство доконче добивало ся, аби їх не тримали коло росийської границї, то султан наказав силоміць переводити їх за Дунай. Се дуже не сподобало ся Запорожцям, і декотрі стали вертати ся до Росії. Там Потьомкін, щоб затримати Сїчовиків і иньших охочих від втїкачки за границю, рішив відновити Запорозьке військо, під назвою „Чорноморського війська“ і в 1783 р. поручив Антонови Головатому, Чепізї й иньшим запорозьким старшинам скликати охочих. До сього війська приставали декотрі Запорожцї з тих що вийшли за границю. Иньші звернули ся до цїсаря нїмецького Иосифа, просячи прийняти їх до себе; їх прийнято, позволено заложити собі Сїчу в австрійських землях, в Банатї, над долїшньою Тисою, і в 1785 р. вісїм тисяч Запорожцїв перейшло туди; але довго вони там не зістали ся і незабаром помандрували знов, куди — не маємо докладних звісток, та можна так здогадувати ся, що одні вернули ся до Туреччини, иньші до Росії. В Туреччинї оселено їх з початку в Сейменах, потім нарештї позволено заложити кіш на гірлї Дунайському, коло м. Дунавця, де перед тим сидїли великоросийські виселенцї козаки-Некрасовцї, котрих Запорозцї відти прогнали. В Росії ж новому Чорноморському війську, по скінченню турецької війни, в котрій се військо дуже Росії заслужило ся, — в 1792 р. визначено на мешканне устє Кубани і землї<noinclude></noinclude> 13ue6t4en785u8rvukp0zmh8ptmpwf1 250 216384 458148 457344 2022-08-07T16:42:52Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude><section begin="113"/>між Кубанею й Азовським морем. Позволено відновити давнїй сїчовий устрій — військову старшину, кіш і старі курінї, числом сорок; {{errata|нанадано|надано}} нові клейноди, позволено судити ся своїм судом і свобідно, безданно промишляти всякими промислами. Всього зібрало ся козаків в тім Чорноморськім війську 17 тисяч, і вони положили початок українському заселенню Кубанщини. Першим кошовим чорноморським був Харько (Захар) Чепіга. [[File:Ілюстрована історія України 366.jpg|thumb|right|upright=1|{{c|366. Печатка Чорноморського війська (1792).}}]] Задунайська Сїч держала ся до р. 1828. Жило ся під Турком добре, тільки мучило сумлїннє Запорожцїв, що приходить ся помагати бісурменови воювати християн: {{block center|<poem>Ой наробили та славні Запорозцї та великого жалю: Що не знали, кому поклонить ся — та которому царю. Ой поклонили ся турецькому — під ним добре жити, А за все добре, за одно недобре — що брат на брата бити.</poem>}} [[File:Ілюстрована історія України 367.jpg|thumb|left|upright=1|{{c|367. Печатка кошового дунайських козаків (1801).}}]] Росийське начальство не переставало підманювати сих дунайських Запорожцїв, щоб вертали ся до Росії — через ріжних свояків, знайомих, то що. Від часу до часу більші або меньші ватаги сих дунайських Запорожцїв переходили — але се були дрібницї. Аж 1828 р., як розпочала ся знову війна з Росією, тодїшнїй кошовий задунайський Осип Гладкий задумав перевести Задунайцїв до Росії; він пустив поголоску, що Турки хочуть переселити Запорозців як найдальше від росийської границї — в Єгипет. Заразом намовляв вертати ся під Росію, але що не всї хотіли вертати ся, то він, не відкриваючи свого заміру, вийшов з військом нїби в похід на Москалїв, і тільки на росийській границї сказав своїм Запорозцям, що йде передати ся під Росію. Вороття не було. Прибувши до росийського війська, Гладкий явив ся перед царем і заявив, що піддаєть ся йому. З своїм полком потім брав участь в війнї, а після війни вибрав для оселення свого війська місця на Азовськім побережу, між Бердянском і Маріуполем і тут се невеличке „Азовське військо“ жило аж до 1860-х років, коли їх переселено на Кубань. Але ся зрада Гладкого стягнула велику біду на тих Запорожцїв, що зістали ся на Дунаї. Турецьке правительство скасувало військо, знищило кіш і розселило Задунайцїв по ріжних місцях. Кажуть, що богато їх навіть побито при тім. Гірко проклинали ті Запорозцї Гладкого.<section end="113"/> <section begin="114"/>'''114. Кінець Гетьманщини.''' Скасувавши Запорозьку Сїч, правительство взяло ся до Гетьманцїв. В осени 1780 року указом царським<section end="114"/><noinclude></noinclude> 4auilsasbbx5scs0kor1ztvekcp8njr 250 216385 458147 457346 2022-08-07T16:42:17Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>обявлено, що в Гетьманщині буде заведена така сама ґуберська управа, як і в Росії. Вже перед тим, при сформованню ґубернії Новоросийської, а потім Азовської, примежовано до них сусїднїй полк Полтавський і части Миргородського. Тепер вся Гетьманщина мала перемінити ся в росийські ґубернії, і Румянцеву поручено було розробити плян сеї реформи. На другий рік скасовано малоросийську колєґію і ґенеральний суд, ґенеральну і полкову управу, а Гетьманщину роздїлено на три намісництва: [[w:Київське намісництво|Київське]], [[w:Чернігівське намісництво|Чернигівське]] і [[w:Новгород-Сіверське намісництво|Новгород-сїверське]], визначено туди намістників і заведено суди і палати на росийський взірець: на місце військового суду палати уголовні і гражданські, в кождій ґубернії на місце дотеперішнїх судів гродських і земських суди уїздні; на місце скарбу військового — казьонні палати; для справ міських — ґуберські маґістрати, і т. и. Колєґію малоросийську і військовий суд зіставлено на якийсь час тільки для докінчення не покінчених справ; полкові канцелярії зіставлено для воєнних справ полку, до реформи полкової; так само ріжні уряди, що мали бути з виборних дворянських депутатів, мали ще чекати указів в справі „розбору дворянських прав“ української старшини. [[File:Ілюстрована історія України 368.jpg|thumb|center|upright=2|{{c|368. Козацка корогва, Домонтовської сотнї, справлена 1762 року (чернигівський музей).}}]] Дальшими роспорядженнями тільки доповнено сю перебудову українського устрою на московський лад. В 1783 р. скасовано козаць-<noinclude></noinclude> 93aiuo2ehkow4vuun1732z2m4x8k99l 250 216386 458146 457347 2022-08-07T16:41:45Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>Тільки нарід український не мав себе чим потїшити в кріпацькій неволї своїй. Правительство з новими порядками обіцяло йому свободу від кривд старшинських, від „малих тиранів“ — поміщиків, а на дїлї сї нові порядки зміцнили з небувалою перед тим силою безграничну власть панів над мужиком, з котрої вже не було йому нї виходу нї просвітку. І своє розчарованнє і зневіру в нові порядки нарід вилив у славній піснї про світову неправду. {{block center|<poem>Нема в свїтї правди, правди не зіскати, Бо тепер неправда стала правдувати. Уже тепер правда в панів у темницї, А щира неправда з панами в світлицї! Уже тепер правда в панів у порога, А щира неправда сидить кінець стола! Уже тепер правду ногами топтають, А щиру неправду медом напувають. Десь ти, правдо, вмерла чи ти заключена, Що тепер неправда увесь світ зажерла! Тільки в світі правди що рідная мати, Де би ми її могли в світї одіскати? Ой орлице мати! деж тебе нам взяти? Тебе нї купити, анї заслужити! Коли б тебе, правдо, в світї увидїти, Орловими крильми раді б ми летіти! Ох як же тим дїткам без матери бути? Та що дня заплачуть, не можуть забути! Вже ж бо кінець віку отже приближив ся: Хоч рідного брата тепер стережи ся. І з ним на суд стати — правди не зіскати, Тільки сріблом златом панів насищати. Хто по правдї судить, то того карають, А хто не по правдї, того поважають.</poem>}} [[File:Ілюстрована історія України 369.jpg|thumb|center|upright=1|{{c|369. Ґанок Ґалаґанового будинку (див. 327).}}]]<noinclude></noinclude> ftfgns0vmihcas6yewkbjgzz7n1t483 250 216387 458144 457348 2022-08-07T16:41:05Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>[[File:Ілюстрована історія України 370.jpg|thumb|center|upright=3|{{c|370. Старий вал в Чернигові.}}]] {{c|ЧАСТИНА ШЕСТА.}} {{c|{{larger|Українське відродженнє.}}}} '''115. Прилученнє Галичини і Буковини до Австрії.''' Разом з тим як руйнували ся в другій половині XVIII в. українські порядки на лївім боцї Днїпра та на Запорожу, великі зміни робили ся також і на Правобережу та в Західнїй Українї, творячи нові обставини і нові підстави українського житя. Падала Польща — саме тільки встигла придавити останнї рухи народнї на Правобережу і до решти ослабити національне житє заведеннєм унїї в західнїй Українї, — як прийшов несподїваний кінець державному житю самої Польщі. За кілька років дорешти розібрано її між сусїднї держави, і даремно заходила ся потім польська шляхта, щоб ту свою польську державу вирвати з їх рук і відновити наново. Не на користь вийшли Полякам їх великі придбання в землях українських і литовських: здобуваннє та заходи коло затримання сих земель знесилили саму Польщу, вона ослабла і стала здобичею сусїднїх сильнїйших, міцнїйше орґанїзованих держав. Польська шляхта, захопивши в свої руки правлїннє, поневолила не-шляхетську людність, позбавила всякого значіння і саму королївську власть, відобрала всї засоби від правительства, аби воно, зміцнивши ся, не хотїло покоротити шляхетські вільности і свободи. Держава польська нїколи не мала нї грошей в скарбі своїм, нї війська, нї міцної орґанїзації. Всю силу захопили великі пани маґнати, але вони думали не про державу, не про суспільство, а про свої власні роскоши й інтереси, і дуже часто брали гроші від сусїднїх держав за те, щоб своїми впливами кермувати справами Польщі так, як треба було тим сусїдам, а не їй самій. Вже Хмельнищина задала Польщі такий сильний удар, що від нього вона не здужала поправити ся. А від початків XVIII віку Польщею кермують не її правителї, а заграничні правительства. Вони<noinclude></noinclude> 9vj3o0m3x9p2m77x0x4gt1uf0w9q48a 250 216388 458099 457350 2022-08-07T14:02:07Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>не дають перевести в Польщі нїяких реформ, щоб вона не поправила ся, не стала сильнїйща; мішають ся при кождій нагодї в її внутрішнї справи, підіймають через маґнатів-запроданцїв повстання (конфедерації) і взагалї роблять все що хочуть. А при тім все від часу до часу виникають ріжні проєкти про те, щоб зовсім розібрати сю велику, але слабосилу, на живу нитку зшиту державу, — як то ми вже бачили за часів Хмельницького. [[File:Georgy Konissky.jpeg|thumb|left|upright=1|{{c|371. Георгій Кониський, архіепископ білоруський, голова православної церкви в Польщі в часах розборів.}}]] По смерти короля польського Авґуста III (1763 р.) цариця Катерина зєднавши ся з своїми одномишленниками и Польщі, ввела свої війська, посадила на королївстві польськім свого приятеля Станїслава-Авґуста Понятовского, і хотїла під його іменем кермувати по своєму польськими справами. Головний привід до того давала справа православної віри в Польщі, котру росийське правительство держало нїби в своїй опіцї, а духовні православні до його помочи звертали ся у всяких своїх бідах. Польське правительство хотїло визволити ся від росийських впливів і думало скористати для того, що Росія з 1768 року увязала ся в війну з Туреччиною, а за Туреччиною потягала Австрія, но хотячи дати Росії поширити ся далї на турецьких границях. Росія хотїла взяти під свою власть Крим і Молдаву і домагала ся, щоб Туреччина признала сї землї від себе незалежними, свобідними; Австрія ж не хотїла на се пристати, бажаючи собі поширити ся в молдавських землях. Польща надїялась скористати з сього напруження, але зовсїм несподїваний оборот дав тому всьому пруський король: він задумав собі скористати з такої замотанини і з того напруження між Росією й Польщею й дав таку думку, що Росія замість Туреччини нехай би поширила ся коштом Польщі, а при тім і Прусія та Австрія собі забрали б пограничні землї польські. Цариця Катерина не дуже охотила ся на сей плян, бо не хотїла дїлити ся Польщею, бажаючи задержати її цїлу під своїми впливами. Але як Австрія почала хилити ся до Туреччини, згодила ся цариця на пляни Прусії, щоб її затримати по своїй сторонї. Пішли переговори про се<noinclude></noinclude> g46fq41gpqmw0e0xrormaewiii9dofx 250 216389 458143 457352 2022-08-07T16:40:15Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>і нарештї прийшло до такої угоди, що Росія справдї зрікла ся своїх претенсій на Молдаву. Туречина признала Крим незалежним і в 1783 р. його без усякої війни прилучено до Росії, за згодою Австрії. Замість Молдави Росія взяла собі від Польщі пограничні землі Білоруськї, Австрія Галичину, Прусія — землі коло Балтийського моря. Так стала ся умова між ними в серпні 1772 р., і вислані до Польщі війська без війни позаймали кожде свою пайку, а сойм і правительство польське, настрашені, або й закуплені, мусїли згодити ся на сі утрати й відступити ті землі. [[File:Ілюстрована історія України 372.jpg|thumb|right|upright=2|{{c|372. Карта трьох розоорів Польщі}}{{c|{{smaller|заштрихована Польська держава перед розборами; –·– землї розібрані сусїдами при першім розборі (1772); –··– другий розбір (1793); –···– третїй розбір (1795).}}}}]] Австрія взяла цїле воєводство Руське, майже цїле Белзьке, сусїднї части Подільського і Волинського воєводства і Холмської землї. Посилала ся при тім на те, що сї землі — колишнє князівство Галицько-волинське, що було підвластне королям угорським. Знаємо, що залежність та була дуже коротенька, за молодих лїт короля Данила (див. [[Ілюстрована історія України/Романовичі|гл. 36]]), але з того часу угорські королі титулували себе „королями Галичини і Володимирії“, а що з XVI віку угорська корона перейшла до володарів австрийських, то тепер цїсарева Марія Тереса забрала собі сю нїбито давню угорську провінцію. „Заокруглила“ при тім українські землї ще сусїднїми польськими і те все не прилучила до Угорщини, а до земель австрийських. А маючи тепер в своїх руках порічє горішнього Прута (Покутє), цїсарева, а ще більше син її Йосиф II захотїли прилучити до того й сусїдню частину Молдави: побувавши сам в 1773 р. в сусіднім Семигороді, Йосиф побачив, що для Австрії дуже важно взяти собі північну Молдаву для того, щоб мати з Галичини дорогу до Семигороду, і рішив забрати її від Туреччини. 1774 року австрийське військо перейшло молдавську границю та зайняло Чернівцї, Серет, Сучаву — теперішню Буковину.{{nop}}<noinclude></noinclude> o2fc6fbnkbv2wczs6a6snz6b6qfxtgp 250 216392 458142 457355 2022-08-07T16:39:38Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>північним берегом Чорного моря, і тепер своє військо посунула вона з Туреччини в Польщу. Тодї маґнати противні реформі підняли повстаннє — зробили так звану [[w:Тарговицька конфедерація|торговицьку конфедерацію]] і віддали ся під опіку Росії. Росийське військо зайняло Варшаву. Скликали новий сойм і той під натиском Росі скасував конституцію 1791 р. та вернув старі порядки. Прусія вирікла ся Польщі та пристала до Росії. При сїй оказії зайняла знову землї на західнїй границї, а Росія взяла Киівщину, Поділє, значну частину Волини й Білоруські землї — по лїнїю проведену від курляндської границї на границю австрийську. Сойм покірно підписав відступленнє Росії сих земель. Так як колись, двіста лїт перед тим, на люблинськім соймі польські правителї шафували українськими землями: прилучали, не питаючи ся їх, та змушували потім українських панів силоміць присягати Польщі, — так прийшло ся тепер Полякам. [[File:Ілюстрована історія України 373.jpg|thumb|center|upright=2|{{c|373. Чернівцї по австрийській окупації — стара владича палата.}}]] Але і ся — вже зовсїм обкроєна Польща не пожила довго. Против короля і правительства за їх податливість, підняло ся в 1794 р. повстаннє, щоб добивати ся захоплених земель і визволяти ся з опіки Росії й Прусії. Одначе росийське і пруське військо погромило повстанцїв, Москалї взяли Варшаву і Вильно. Польщі зроблено кінець. Росія забрала решту земель білоруських і українських, як ще зістали ся за Польщею (крім Холмщини і Підляша), иньші краї розібрали Австрія і Прусія. Потім в останнє передїлили ще польські землї в 1815 роцї і так уставив ся нинїшнїй подїл, між Росією, Австрією й Прусією. Білоруські землї опинили ся під Росією, українські зістали ся подїлені між Росією й Австрією, польські між Росією, Австрією й Прусїєю. Так ото з кінцем XVIII в. українські землі опинили ся під властю двох великих, сильних держав — Росії й Австрії, — держав міцно<noinclude></noinclude> fe5lxlaovz8zt3yc19izpab4r35q3x3 250 216407 458141 457413 2022-08-07T16:38:19Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>сцентралїзованих і бюрократичних, то значить з сильною центральною властю, з великим начальством урядничим, з міцною полїцією й військом, а без усякаго майже громадського самопорядкування. Всяка полїтична окремішність наших земель була скасована, самопорядкуваннє або знесено зовсїм, або зведено до найменьших розмірів. Та з нього і так не могли б майже зовсім користати елєменти українські, бо на ґрунтї народнїм зістав ся сам спід громадянства: селянство темне, несвідоме, обідране і позбавлене всяких прав, майже таке саме бідне міщанство, та неучене і темне сїльське духовенство. Даремно пішли всї великі змагання, жертви й подвиги для визволення народу українського, потоки крови своєї й чужої, пролитої для свободи і вільности України. [[File:Ілюстрована історія України 374.jpg|thumb|left|upright=2|{{c|374. Селянська біда, старий малюнок (Поділє, перша полов. XIX в.).}}]] „Польща впала — та й нас задавила“, казав Шевченко. Впала польська держава, але доля Українцїв не поправила ся з того — особливо в тих українських землях, що відійшли під Росію. В тих землях, що одійшли до Австрії, нове правительство австрийське хоч заходило ся коло того, щоб полїпшити долю кріпаків українських, обмежити безграничну власть польських панів над ними, дати більшу освіту селянам, міщанам і особливо духовенству, що зістало ся єдиною освіченїйшою верствою серед Українців. Перехід Галичини під власть Австрії був першим початком відродження українського житя в Західнїй Українї. Але в землях, які відійшли з-під Польщі під Росію, нїчим не стало лекше українському народови. Навпаки, сильна рука нового, росийського начальства надала панованню польського пана над українським хлопом ще більшої моци і певности, якої не мало воно за безсилої, розколиханої держави Польської. Кождий польський пан мав звичайно в кешенї все низше начальство, з яким приходило ся мати дїло в справах з мужиком, і міг бути певний, що всяке дїло йому те начальство покриє і в усїм йому буде помічне. Власть поміщика над мужиком під новим панованнєм дійшла такої моци, якої не мала за польських часів. Тодї гайдамацькі напади і селянські повстання спиняли розвій панської власти; тепер за воєнними командами росийськими, за всякою полїцією польський пан не<noinclude></noinclude> 5rvybgyrpcftv6z4u8pbqwtcrl92knk 250 216409 458107 457415 2022-08-07T14:08:19Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>тим, що йому відібрано старі права і вільности та поверстано в реґулярні полки: воно страшенно хоче вернути собі старі порядки й вільности. З поручення земляків Капнист питає мінїстра, чи можуть вони сподївати ся на поміч Прусії, коли повстануть против Росії, щоб скинути з себе „росийське ярмо“. Але мінїстр дав на се ухильчиву відповідь, не сподїваючи ся, щоб у Прусії справдї дійшло до війни з Росією. Тому Капнист поїхав назад, а на далї, казав, як би пруське правительство хотїло, то може завести зносини з Україною через його брата, що тодї подорожував по Европі. [[File:PGRS 2 042 Kapnist - crop.jpg|thumb|right|upright=1|{{c|378. Василь Капнист.}}]] На хвилю старі порядки наче були й вернули ся. Коли по смерти царицї Катерини (1796) настав царем її син Павло, то він богато з реформ своєї матери зміняв і повертав старі порядки, бо не похваляв полїтики правительства Катерини. Між иньшим і на Українї повернуто де що з того устрою, який був до скасовання гетьманства: вернено ґенеральний суд і иньше, заведене при Розумовськім. Толкували, що до сього призвів Олександр Безбородько, міністр і довірений чоловік царя Павла, український патріот — бувший полковник київський за старого українського правлїння. Може як би сей напрям росийської політики потрівав довше, се відновленнє старого гетьманського устрою пішло б іще далї; але 1801 року царя Павла вбито, і його заступник Олександр I, постановивши правити згідно з правилами своєї бабки царицї Катерини, став привертати і ті росийськи порядки, що завела вона на Українї в 1780-их роках. Потім були надїї на відновленнє козаччини і навіть гетьманства в 1812 і потім в 1831 р., коли росийське правительство в поміч своєму війську збирало добровольні козацькі полки на Українї і для заохоти людей місцеве начальство подавало надії на ріжні полекші. На тодїшнього ґенерал-ґубернатора Рєпніна говорили навіть, що збираєть ся бути гетьманом, бо був свояком Розумовських. Але скінчили ся отсї поголоски і надії дуже сумно, бо правительство, невдоволене ними, заслало тих козаків добровольцїв на Кавказ і там оселило. Всї сї жалі й надїї, хоч не були нї особливо глубокі, нї особливо серіозні, все таки підтримували в вищих, освічених верствах свідомість своєї окремішности від громадянства великоруського, звязки з історичною минувшиною України і сучасним народнїм житєм.{{nop}}<noinclude></noinclude> 4t3yvfvy8bjb0b6e1kgpmj9wioi1jls 250 216410 458108 457417 2022-08-07T14:10:15Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>Зросийщені службисти, що кров свою проливали за росийське отечество і з усїх сил, не за страх, а за совість будували нові росийські порядки на Українї, ширили росийську мову і культуру, самі виступали як росийські письменники і в своїм обиходї перейшли вповнї на мову росийську — вони заразом з побожною любовю збирали память про українську старовину, записували українські вірші та пісні, слова і прислівя, а в своїх записках та листах, не призначених для публїки виславляли колишню українську свободу, давнїх борцїв за українські вільности<ref>Аж дивно буває читати такі відзиви про стару українську „конституцію“{{errata||,}} про колишнє щастє української автономії, про Мазепу як українського героя які знаходимо напр. в записках і листуваннї офіцера росийської служби Мартоса. Побувавши в Галацї, на могилї Мазепи і згадавши як сього „фундатора київської академії і богатьох церков“ що-року з наказу уряду духовенство проклинає в тім же Київі першої недїлї посту „разом з Разіним і иньшими злодїями і розбійниками“, він записує: „Разін був розбійник, а Мазепа — освіченїйший, чоловіколюбнїйший чоловік, зручний вожд і провідник вільного — значить щасливого народу. Після того як він вийшов з Малоросії, її мешканці втеряли свої права, котрі Мазепа боронив так довго з любовю і запалом відповідним для патріота. Його не стало й імення Малоросії й її хоробрих козаків зникло з реєстру народів — невеликих числом, але відомих своїм бутєм і конституцією“…</ref>. І на ґрунті сього роздвоєння національної душі української інтелїґенції згодом починають виростати серіознїйші прояви національного почутя — головно на пунктї привязання до українського слова, устного і письменного, як найбільш живої й яскравої прикмети своєнароднього українського житя. [[File:Portrait of Chancellor A.A. Bezborodko.jpg|thumb|left|upright=1|{{c|379. Олександр Безбородько.}}]] Уживаннє народньої мови в письменстві східньої України не переривало ся до решти нїколи, хоч її й виключено з друкованих книжок і з школи. Навпаки, після того як цензурні заборони вбили українську книжну мову — мішану українсько-словянську, чисто народня українська мова здобула навіть сильнїйшу позицію, як одинока місцева мова: хто хотїв надати українську закраску свому творови, звертав ся до народньої мови. І всї, що цїнили українські прикмети житя, з особливою любовю звертали ся до лїтературних творів писаних народньою мовою і високо їх цїнили, дарма що справжньою культурною, книжньою мовою вважав ся язик вели-<noinclude></noinclude> p2bk4or2fp8ngcwckxz11cdp43edf36 250 216412 458106 457428 2022-08-07T14:06:05Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>кінці XVIII в. починали вже поволї пробивати ся перші парости нового житя. В західнїй Українї вони сходили на ґрунтї церковнім. [[File:Skovoroda.jpg|thumb|left|upright=1|{{c|375. Григорий Сковорода, останнїй представник старої української школи.}}]] Свого часу заведеннє унїї приглушило дуже сильно останки українського житя. Приймали унїю з малодушности, хилячи ся перед панами, а сміливійших приборкувано силоміць. Але наростали нові поколїння, що були унїатами не через свою зраду чи малодушність, а через те що уродили ся в унїї, і для них унїя стала вже вірою народньою, українською. Ті що заводили унїю на те, аби вона послужила дорогою до ополячення і скатоличення, помилили ся в своїх надїях. Через те що унїатське духовенство і взагалї унію не зрівняно в правах з католицтвом і вона зістала ся церквою низшою, мужицькою, зробилась вона прикметою тутешнього українського житя і незадовго стала для західньої України такою ж національною церквою, якою перед тим була церква православна. І коли австрийське правительство, заволодївши Галичиною, заходило ся коло того щоб підняти унїатське духовенство з темноти і пониження, в якім його застало, то се мало чималий вплив на розбудженнє національного житя. Австрийське правительство, побачивши, як польська шляхта поневолила український нарід, взагалї задумувало ся над способами, щоб йому помогти: за Марії Тереси і Йосифа II уряд обмежив власть поміщиків, заводив школи „з місцевою мовою“ (українською) для селян і міщан, вищі школи для духовенства, що було незвичайно убоге і темне. Насамперед сї заходи почали ся на Угорській Українї, наслїдком тих рухів против унїї, що так занепокоїли правительство (див. [[Ілюстрована історія України/Угорська Україна|гл. 108]]). Мукачівську епархію визволено від зверхньої власти католицького епископа Ягри; засновано лїцей в Мукачеві, для виховання духовних; полїпшено матеріальне становище духовенства. Новий епископ Андрій Бачинський (1772–1809) з свого боку<noinclude></noinclude> dlwbnnhoquiiuftnk083hb4hgmhgzkn 250 216413 458140 457436 2022-08-07T16:37:09Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>на протести і представлення українського духовенства сїльським громадам позволено заснувати свої приватні школи з українською мовою, але при тім адмінїстрація наказувала духовенству, щоб не дуже заохочувало селян заводити такі українські школи — аби не причиняти тим собі видатків. Треба сказати одначе, що саме духовенство не оцїнювало всього значіння народнього елєменту і не використовувало тих можливостей, які відкривали для нього правительственні заходи. Набираючи ся деякої культури, нова інтелїґенція, майже виключно сама духовна, тратила давнїйшу звязь з народом, закидала народнїй язик, не вміючи надати йому культурного вжитку, тримала ся старої книжньої мови, звироднїлої, омертвілої, не здатної вже до розвитку, і не знаходячи через те основи для свого культурного поступу, йшла за польським елєментом. [[File:Ілюстрована історія України 376.jpg|thumb|center|upright=2|{{c|376. Святий Юр, митрополича львівська катедра (собор).}}]] Все таки невважаючи на всї помилки і незручности правительства і свого громадянства, що на нїщо зводили часом і найкращі їх заміри, зіставало ся деяке полїпшеннє від тих усїх заходів. Важно було перед усїм, що розвіяло ся те почутє безвиходности, яке огорнуло було українську людність в часи упадку, в XVIII віцї. Заходи австрийського правительства відкрили якийсь просвіток, розбудили надії на кращу будуччину і енерґію змагання, боротьби за кращу долю. Серед нового унїатського духовенства, вихованого в кращих культурних і матеріальних обставинах уже в початках XIX в. зявляють ся освічені і тямущі люде, які думають не тільки про інтереси своєї церкви, а й про інтереси народнї, національні, заходять ся коло піднесення народньої освіти і добробуту, коло розвою національної культури.{{nop}}<noinclude></noinclude> 1sppu2zqdepqwd7xvyboxe2lkm8jfnf 250 216433 458266 458032 2022-08-08T09:00:04Z Madvin 217 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Madvin" /></noinclude><section begin="1" />Сказав один розумний чоловік з давнїх часів, що хто не знав своєї минувшости, своєї історії (бо історією зветь ся оповіданнє про давнїйше житє), то так як би до смерти зістававсь дитиною. Так як дитина не знає сказати про себе нїчого, — чия вона і звідки, а нї про те, що дїєть ся і дїялось наоколо її, — так і чоловік, що не знає нїчого про свій край і народ, про його минувшість і теперішнє житє, виглядає як та дитина. Не личить то чоловікови розумному і розсудному. Треба знати теперішнє житє свого краю та народу, а щоб розуміти, як воно склалось і як його дальше вести, доконче треба знати його минувшість. Як написав [[Автор:Тарас Шевченко|Тарас Шевченко]]: {{block center|<poem>{{fine block|Все розберіть, тай спитайте Тодї себе: що ми? Чиї сини, яких батьків? Ким, за що закуті?}}</poem>}} {{rule|5em}}<section end="1" /> <section begin="2" />{{c|{{larger|'''2. Про найдавнїйші часи.'''}}}} Народ наш живе на Українї уже дуже давно. Півтори тисячі лїт тому наші люде, йдучи з півночи з лїсових сторін, вступили вже в полудневі степові краї, а тисячу двістї або триста лїт тому (600 або 700 лїт по Рождестві Христовім) вони жили вже мало не по цїлій Українї, як і тепер. До того часу, перед тим як народив ся Христос і по [[w:Різдво Христове|Христовім Рождестві]], з яких тисячу лїт, в степовім краю, близше до Чорного моря, жили народи одного коріня з теперішнїми Персами, кохали ся в худобі, в конях і здебільшого кочували по степах з худобою, живучи в шатрах. Звали ся вони [[w:Скіфи|Скифи]], [[w:Сармати|Сармати]], [[w:Алани|Аляни]]. По них то полишили ся в степах наших високі могили, насипані над їх царями та ватажками. Нащадків їх не лишило ся в наших сторонах, тільки на Кавказї зостав ся народ з того коріня, зветь ся [[w:Осетини|Осетинами]]. Під той час, як сї народи жили в степах над Чорним морем, народи славянського коріня, між ними й наші предки, сидїли дальше від моря в краю лїсовім, тай тім середнїм, між лїсом і степами. Множили ся з часом і посували ся все далї на полудень, бо степові народи з часом ставали слабші. Ставало тих степовиків все меньше, а далї й зовсім порозганяли їх нові орди турецького та угорського коріня, що почали сунути в Чорноморські степи з Азії по Рождестві Христовім. Були то [[w:Гуни|Гуни]], [[w:Авари|Авари]], [[w:Болгари|Болгари]]<ref>Сї Болгари, оселивши ся за Дунаєм між Словянами, прийняли потім і мову славянську і змішали ся з тамошнїми Славянами, а ті прийняли їх імя.</ref>, [[w:Угорці|Угри]] (Венгри або Мадяри).<section end="2"/><noinclude></noinclude> l8shua47kfpfvhlssmzypwxek6k161h 250 216435 458267 458034 2022-08-08T09:01:56Z Madvin 217 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|8}}</noinclude><section begin="2" />Для оборони ставили [[w:Дитинець|городи]]; десь серед лїсу чи болота, або на високім шпилю сипали вали, копали рови, аби ворог не міг приступити. В небезпечний час туди збірали своє майно, жінок і дїтей і боронили ся від ворога. Досї від тих городів позоставало ся багато городищ. В спокійні часи ті городи здебільшого стояли порожні, а люди жили собі по хуторах. Тільки в декотрих городах завсїди мешкали люде, особливо заможнїйші, богатші, купцї — для безпечности. Туди приїздили й чужі купцї на торги та привозили товари. [[File:Ілюстрована історія України (1921). c. 40.jpg|380пкс|без рамки|центр]] {{c|{{fine|Жіночий убор з могил наших предків, з часів по розселенню (з Полтавщини).}}}} {{dhr}} Так жили собі предки наші довго окремо. Кождий знав тільки свою околицю, свій город: мали своїх старших, а иньші люде до них не належали. Звали ся ріжними іменами : в теперішнїй Чернигівщинї та Полтавщині люде звали ся [[w:Сіверяни|Сїверяне]], найважнійші городи у них були Чернигів, Новгород Сїверський і Переяслав. Люде коло Київа звали ся [[w:Поляни|Поляне]], а земля та прозвала ся — [[w:Руська земля|Руською землею]]. Ті що сиділи над Тетеревом і Случею, в великих лїсах, звали ся [[w:Деревляни|Деревляне]]. Ті що на Волини — [[w:Дуліби|Дулїби]]. Одного спільного імени не мали, бо жили окремо, і спільної управи не було. Аж пізніїйше се сталось, а саме як, зараз побачимо. {{rule|5em}}<section end="Плач" /><section end="2" /> {{dhr}} <section begin="3" />{{c|{{larger|'''3. Про київську державу.'''}}}} З поміж усїх українських міст найбільше й славнїйше був [[w:Київ|Київ]]. Здавна, з непамятних часів, ще коли люде не знали залїза або міди, а робили собі списи чи сокири з каміня, жили не в хатах, а по печерях, — видко, що там, де тепер Київ, жило богато людей. А се тому перед усїм, що тут сходили ся дві великі ріки: [[w:Дніпро|Дніпро]] і [[w:Десна|Десна]]. Над рікою лекше було прогодувати ся — чи рибою, чи звіриною.<section end="3"/><noinclude></noinclude> eiqjiguzz2c7z9uvf7bre7p0klbyqlc 250 216439 458269 457532 2022-08-08T09:05:06Z Madvin 217 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|12}}</noinclude><section begin="3"/>князям дань давало: не тільки українські, а й иньші, аж під теперішнїй [[w:Санкт-Петербург|Петербург]] та [[w:Москва|Москву]]. По більших городах сидїли родичі київського князя або бояре, з більшим або меньшим полком дружини. Вони збирали дань, з того годували свою дружину, а частину посилали київському князеви: мали теж пильнувати порядку й спокою, судити людей. Траплялось одначе й так, що сї намістники не слухались самі київського князя, бунтовались, і підіймалась війна. Або люде не хотіли давати дани, і київський княз посилав військо, аби їх „примучити“, аби були послушні. Особливо се бувало тодї, як умирав київський князь, і по нїм наступав новий. Найдавнїйші київські князї, яких знаємо, називались [[w:Аскольд|Аскольд]] і [[w:Дир|Дир]]. Про них оповідали, що то вони в 860 роцї ходили човнами [[w:Похід на Царгород (860)|походом на Царгород]]: тодї Русь нагнала великого страху на Царгород: Греки вірили, що тільки чудо боже їх тодї від Руси спасло, що вона, не здобувши міста, вернулась назад. Потім був князь [[w:Олег Віщий|Олег]], славний війнами й походами. Про нього казали, що він був характерник і для того мав у всїм щастє. В 911 роцї він списав торговельну умову з Греками й скоро потім умер. По нїм був той [[w:Ігор Рюрикович|Ігор]], а по його смерти кілька лїт правила його жінка [[w:Ольга (княгиня)|Ольга]], доки виріс син [[w:Святослав Ігорович|Святослав]], що й був князем. Він уславив ся своїми походами, кохав ся у війнї, жив з вояками як простий дружинник, нїчим од них не різнив ся. Він хотїв завоювати Болгарію, але Греки того не дали йому. По нїм лишило ся три сини, що й княжили в ріжних городах. Але спочатку старший брат — київський побив свого брата, що княжив в землї Деревлянській, і той в тій війнї наложив головою, а потім инший брат Володимир зробив те саме з київським і став одним князем на всю державу, в роцї 979.<section end="3"/> {{dhr}} <section begin="4"/>{{c|{{larger|'''4. Володимир і Ярослав. Християнство на Українї.'''}}}} За [[w:Володимир Святославич|Володимира]] та за його сина [[w:Ярослав Мудрий|Ярослава]] держава Київська була найславнїйша й найсильнїйша, нїж коли инше. Ставши київським князем, Володимир позбирав усї українські землї й усї иншї, які перед тим до Київа належали, приборкав неслухняні землї, бояр та князів, що не хотіли йому коритись, і прилучив деякі нові дальші землї. Українська держава сягала тодї від гір Карпатських до Кавказу, а на півночи до Волги, до великих озер, що недалеко Петербурга. На місце бояр і намістників Володимир по більших городах по тих землях посадив своїх синів: він мав багато дїтей, бо мав багато жінок, і як сини підростали, він посилав їх княжити в ріжні городи.{{nop}}<section end="4"/><noinclude></noinclude> 1vr7pfvoxa9elijvu7m7yw6w6j60f7o 250 216443 458272 457683 2022-08-08T09:08:24Z Madvin 217 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|16}}</noinclude><section begin="4"/>була віддана за короля французького, друга за норвежського; сестру свою Ярослав видав за польського короля, а угорській теж був жонатий з українською княжною. Ріжні сусіди, як їм траплялась біда, шукали схоронища й помочи у Ярослава; так, багато помагав він королеви польському, бо той не міг собі ради дати: були все великі бунти в його землях. {{c|[[File:Ілюстрована історія України (1921). 79.jpg]]}} {{c|{{smaller|Ярослав з синами, малюнок, що давнїйше був в софійськім соборі в Київі. (Ярослав підносить Софійську церкву Богови.)}}}} Та слава й сила української держави не довго по Ярославі і постояла. Але хоч і упала вона, богато по нїй слїду всякого — і доброго і лихого — лишилось на довгі віки. Лишилась християнська наука і віра, церква і духовенство, письменство й однакова книжна й церковна мова славянська по всїх землях. Лишивсь один княжий рід, з якого ріжні землї довго потім мали собі князїв, уважаючи, що то їх володарі прирожденні. Лишилось спільне імя руське. Лишилось однакове право і закони, однаковий лад у громадї, в управі, однакові власти. Богато зрівнялось і приподобилось до себе житє по ріжних українських краях і близшими вони одні до одних себе почули. Тому ся українська, Київська держава, хоч давно минулась, має велику вагу в нашій історії.<section end="4"/> {{dhr}} {{rule|4em}} {{dhr}} <section begin="5"/>{{c|{{larger|'''5. Київська держава розпадаєть ся.'''}}}} По Ярославі (вмер р. 1054) лишилось багато синів, і він, вмираючи, роздїлив між ними свою державу. Тодї князї — не тільки у нас, а й по инших краях, ще не розуміли, що держава — то не<section end="5"/><noinclude></noinclude> b648zbjd9g5tbumtw7yb6hygw9iay8e 250 216450 458110 457544 2022-08-07T14:22:25Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>його опер — „Чорноморцїв“ і „різдвяної ночи“ зробили глубоке вражіннє як нова сторінка в історії української культури. Згодом починає підіймати ся український театр і невважаючи на всї перешкоди з боку цензури і адмінїстрації, незвичайно розворушує громадянство, його інтелїґентські і півінтелїґентські верстви. Поруч з такими блискучими успіхами в области вищої української культури — науки, письменства й мистецтва, на другий плян відступало те що робило ся в области соціальній і полїтичній. Київська громада наново завязала перервану правительством нитку народницьких {{errata|заходіві|заходів і}} дала цїнні вклади в народню популярну лїтературу. Вона стояла на ґрунтї Кирило-мефодіївської ідеольоґії й розробляла її програму. Але сучасний соціально-полїтичний радикальний, революційний рух, що розвивав ся серед росийської молодїжи і захоплював в значній мірі також українську молодїж, стрічав ся з доволї рішучою опозицією київської громади, її відпихав від себе росийський державний централїзм сих революційних ґруп, неприхильність до національного питання взагалї й особливо українського, а також нахил до тероризму і взагалї неперебірчивої тактики деяких з сих ґруп. Декотрі з провідників київської громади свідомо й умисно звертали увагу українського громадянства, особливо молодїжи на культурний бік української справи, занехуючи полїтичний, щоб відтягти Українців від участи в росийських революційних рухах, і тим будили навіть невдоволеннє серед самих Українцїв на таке одностороннє „культурництво“. [[File:Драгоманов Михайло.2.gif|thumb|right|upright=1|{{c|397. М. Драгоманів.}}]] Таким одностороннім культурником, і то в дуже тісних межах (так званого „домашнього ужитку“), зрікаючи ся вищих проявів культури, виступав під старість заслужений і славний кирило-мефодіївець [[Автор:Микола Костомаров|Костомаров]]. В київській громаді найбільш яскравими представниками сього ідейного розлому в 1870 — 1880 рр. стали найвизначнїйші духові вожди її [[Автор:Володимир Антонович|Антонович]] і [[Автор:Михайло Драгоманов|Драгоманов]], товариші й співробітники (їх спільним ділом було виданнє „Історичних пісень українського народу", 1874–5 рр., на рос. мові, найважнїйше дїло київської наукової громади) — пізнїйше ідейні антаґоністи. Антонович виступав найбільш авторитетним і поважним представником сього напряму, який рішучо відмежовував ся від росий-<noinclude></noinclude> ra91zrnirrg56s88062s1qgy4pgf1dh 250 216457 458119 457555 2022-08-07T14:38:49Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>сказати — з галицьким намісником (ґр. Бадені) і сподївала ся оперти ся на його помочи, як в 1848 р. Але тодї правительство стояло против польсько шляхти, а тепер було з нею звязане. Та й не те було галицьке громадянство! Поступовійша частина галицьких Українцїв уже перед тим відлучила ся від більш консервативних народовцїв і стала формувати ся в осібну партию, під назвою „радикалів“. Коли ж проголошений був новий союз народовцїв з правительством; сї радикали різко виступили против нього і повели дуже енерґїчну аґітацію против такої „угодової“ полїтики народовцїв. Опозиція їх була глибоко справедлива, бо на дїлї союз з правительством мав бути союзом Українцїв з правлящою польською шляхтою Галиччини, а властиво і не союзом, а відступленнєм від боротьби з шляхетським польським панованнєм за цїну деяких національних уступок, дуже дрібних як на таку принціпіальну справу (одна українська ґімназія, одна українська катедра в унїверситетї й таке иньше). Кінець кінцем проводирі народовцїв, розгледївши, куди веде їх сей союз, та й уступаючи натиску громадської думки, розірвали сю „угоду“, і при нїй зістала ся тільки невеличка ґрупа консервативно-клєрикальна. Переважна більшість народовців, ще глибше переконавши ся на сїм прикладї, як нерозривно звязало ся правительство з польскою шляхтою, рішила стати в рішучій опозиції і до польського пановання і до центрального правительства, що віддавало Галиччину на поталу Полякам, за те що вони підтримували правительство в парляментї. [[File:Karpenko-Kariy Ivan (Tobilevych).jpg|thumb|right|upright=1|{{c|403. Карпенко-Карий (Тобилевич).}}]] За прикладом радикалів, що всї свої пляни оснували на соціальнім і полїтичнім освідомленню селянства й його орґанїзації, народовцї рішили також іти як енерґічнїйше в нарід, освідомляти його полїтично, загрівати до боротьби за свої права та орґанїзувати до участи в полїтичнім житю і полїтичній боротьбі. З сього власне погляду вплив радикалів на галицьке житє був дуже важний, бо він не дав народовцям пересувати ся на право, куди їх тягли консервативні й {{errata|клєриекальнї|клєрикальнї}} елєменти, а змушував вести бодай середню {{errata|лїню|лїнїю}} між сим консервативним, і радикальним напрямом. В 1900 р. народовцї навіть постановили фор-<noinclude></noinclude> t0jvx58tbur2wa8iie3udya9tjb6sw8 250 216459 458120 457558 2022-08-07T14:41:01Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude>мально злити ся до купи з радикалами, прийнявши поступові й соціальні домагання радикальної програми, і перейменували отсю обєднану партию на „національно-демократичну“. Розумієть ся, само приймленнє радикальної проґрами не зробило сих народовцїв справжними поступовцями, в дусї радикальнім; праві елєменти не стратили своїх впливів і все тягнули до угодових порозумінь з правктельством та польськими правителями. Але все таки лівійші елєменти галицького українства стримували народовцїв від занадто різкого і відкритого маршу направо, до котрого тягнуло їх праве крило. [[File:Франко Іван Якович.jpg|thumb|left|upright=1|{{c|404. Іван Франко.}}]] Кінець кінцем, як то звичайно буває, боротьба і конкуренція напрямів незвичайно оживили галицьке житє протягом девятьдесятих–девятьсотих років. Національне і полїтичне усвідомленнє вийшло з громадок інтелїґенції обхопило широкі круги, маси народнї, навчило їх пильнувати своїх прав, боротися за свої економічні, культурні й національні інтереси, доходити їх своїми силами, єдністю, орґанїзацією. Опозиційний напрям, котрим повели галицьке громадянство поступові українські течії, в противність старшому, правительственному народовству 1848–1850-х рр., мав власне той незвичайно користний вплив, що відзвичаїв галицьких Українцїв від сподївань якихось благодатей від правительства чи когось иньшого, навчив будувати свою долю, своє житє власними силами і засобами, та йти пробоєм, не оглядаючи ся, яке вражіннє роблять їх змагання на сильних і владущих. Те що здобуло галицьке українство протягом останнїх десятилїть, воно осягнуло власними силами, своєю орґанїзацією і боротьбою против усяких ворожих перешкод, які ставило польське панованнє всїми своїми величезними засобами. Маючи по своїй сторонї центральне правительство, в своїх руках тримаючи всю державну управу Галиччини і краєве самопорядкуваннє, розпоряджаючи величезною земельною властністю, всякими грошевими і культурними засобами, Поляки всїми силами бороли ся з українським рухом, але таки не могли спинити величнього походу української народньої маси. Осягнено за се десятилїтє справді богато. В сфері національної культури насамперед треба зазначити сотвореннє української науки, про яку стало можна серіозно говорити тільки з сього часу, з тої орґа-<noinclude></noinclude> etgiu7duep3s31uyf16qxejozdj8ybs 250 216470 458275 457648 2022-08-08T09:15:24Z Madvin 217 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|24}}</noinclude><section begin="6"/>й при кожній нагодї раді були собі їх захопити. Се й показало ся, як вимер Романів рід: на Юріївих синах, та на внуку — на синї його доньки, що княжив тут по них, а був убитий боярами в р. 1340.<section end="6"/> {{dhr}} <section begin="7"/>{{c|{{larger|'''7. Литва та Польща забирають собі українські землї.'''}}}} Так ослабла й розпалась Українська держава. Винні в тім були князї й бояри, що брали ся правити, а не вміли анї завести ладу, анї задержати вкупі українські землї. Винна була й громада, що вміла жалїти ся на княже та боярське безголовє, але не старалась і не уміла направити того і вкінцї піддавала ся під татарську власть, замість того, щоб завести порядок у своїй державі. Власна держава — велика сила до всього доброго, треба тільки постаратись, щоб у нїй був добрий лад. А окремим городам та селам без державної звязи, без спільної сили і поради і в теперішнїх часах не дадуть прожити, а не тільки в тодїшнїх. І як розбилась та подїлилась Україна, — стали загарбувати українські землї держави сусїднї. Подїлені та ослаблені землї поднїпрянські, в Київщинї та Черніговщинї, стали забирати князї литовські. Саме тодї як на Україну впала Татарщина, у литовського народу завязувалась своя власна держава, і воєвничі, меткі [[w:Велике князівство Литовське|князї литовскі]] почали забирати землї білоруські сусїднї з Литвою, а далї й українські. Робили се вони по малу й потиху, без ґвалту і крику. Дрібним князям казали помагати їм на війнї, слухатись як своїх зверхників як що накажуть, і ті, не маючи сили противитись мусїли слухатись. Люде наскучивши непорядками і татарською неволею, легко приймали власть квязїв литовських. Тим більше, що князї литовські в справи їх не мішались, нїчого не переміняли. „Ми старини не рухаємо, а новини не уводимо“, — казали звичайно литовські князї, і справді не робили зпочатку великих перемін. Ті князї з литовського княжого дому, чи литовські пани та воєводи, що осїдали ся по українських краях та городах, хрестились на православну віру (Литва була тодї ще не хрещена). Приймали українську мову, в судї судили по місцевим звичаям, в управі теж місцевих порядків пильнували. З часом вони й самі забували, що вони не Українцї, а [[w:Литвини|Литвини]], і люде того не памятали й уважали їх за своїх. В 1340 р. бояре галицькі та волинські, забивши свого князя, що у них княжив (був він внук короля Юрія по матери, а по батькови з польського роду), добровільно взяли за князя [[w:Любарт|Любарта]], сина литовського князя [[w:Гедимін|Гедимина]]. Але того не схотїли допустити король польський і угорський, що вже давнійше умовили ся собі забрати<section end="7"/><noinclude></noinclude> h3sydygvumkbof3g03m5tyws7vr5ni0 250 216474 458278 457653 2022-08-08T09:19:04Z Madvin 217 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="2" user="AlexKozur" />{{right|27}}</noinclude><section begin="7"/>до Польщі. Та король не слухав: казав присягати, бо инакше буде відбирати маєтности й уряди. Пани настрашились і хоч з плачем, а присягли: не мали сміливости противитись. Так тодї сливе всї українські землї прилучено до Польщї. Тільки закарпатські землї зіставались далї під Угорщиною та Чернигівщина тодї належала до Москви, бо тамошнї православні пани, як воювались з Литвинами, піддали ся Москві. Але і Чернигівщину трохи згодом Поляки забрали, хоч на коротко, — тільки тридцять лїт перед Хмельнищиною, яка всї землї заднїпрянські й київські від Польщі відірвала. {{потрібне зображення}}<!-- Святогорсьва церква в Дрогобичі, деревляна церква з тих часів, яв Українцям так тяжко було добитись дозволу на будову камяної церкви.--><section end="7"/> {{rule|5em}} {{dhr}} <section begin="8"/>{{c|{{larger|{{errata||8.}} '''Польські порядки на Українї.'''}}}} Котрі землї переходили під Польщу, заводили там Поляки польські порядки: з початку в Галичинї, потім на Поділї, а тепер і по всїй Українї. А були ті порядки для українських людей, а особливо для людей простих дуже недобрі, далеко гірші нїж були в державі українській, а навіть литовській (поки литовські пани не почали за-<section end="8"/><noinclude></noinclude> m7vufzeobs8vhy2m39m41zo8rb4v68a 458282 458278 2022-08-08T09:22:10Z Madvin 217 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="2" user="AlexKozur" />{{right|27}}</noinclude><section begin="7"/>до Польщі. Та король не слухав: казав присягати, бо инакше буде відбирати маєтности й уряди. Пани настрашились і хоч з плачем, а присягли: не мали сміливости противитись. Так тодї сливе всї українські землї прилучено до Польщї. Тільки закарпатські землї зіставались далї під Угорщиною та Чернигівщина тодї належала до Москви, бо тамошнї православні пани, як воювались з Литвинами, піддали ся Москві. Але і Чернигівщину трохи згодом Поляки забрали, хоч на коротко, — тільки тридцять лїт перед Хмельнищиною, яка всї землї заднїпрянські й київські від Польщі відірвала. {{потрібне зображення}}<!-- Святогорсьва церква в Дрогобичі, деревляна церква з тих часів, яв Українцям так тяжко було добитись дозволу на будову камяної церкви.--><section end="7"/> {{rule|5em}} {{dhr}} <section begin="8"/>{{c|{{larger|'''{{errata||8.}} Польські порядки на Українї.'''}}}} Котрі землї переходили під Польщу, заводили там Поляки польські порядки: з початку в Галичинї, потім на Поділї, а тепер і по всїй Українї. А були ті порядки для українських людей, а особливо для людей простих дуже недобрі, далеко гірші нїж були в державі українській, а навіть литовській (поки литовські пани не почали за-<section end="8"/><noinclude></noinclude> kxgrlfu5ghxagol0xhmb6qsbutxx03j 250 216488 458314 457677 2022-08-08T11:52:01Z Madvin 217 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" /></noinclude>{{block center|{{c|{{x-larger|МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ}}}} {{dhr|3em}} {{c|{{xx-larger|{{uc|Про старі часи на Українї}}}}}} {{c|{{xxxx-larger|'''Коротка історія України'''}}}} {{c|{{larger|(для першого початку)}}}} {{dhr|6em}} {{c|Видання шесте}} {{dhr|8em}} {{c|{{x-larger|ВІДЕНЬ 1919.}}}} {{c|{{fine|З друкарнї Вальдгайм-Бреблє акц. тво.}}}}}}<noinclude></noinclude> os36b8qhlee3lyp4dxff8o63gv4lvkt 458315 458314 2022-08-08T11:54:57Z Madvin 217 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Madvin" /></noinclude>{{block center|{{c|{{x-larger|МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ.}}}} {{dhr|3em}} {{c|{{xx-larger|ПРО СТАРІ ЧАСИ НА УКРАЇНЇ.}}}} {{c|{{xxxx-larger|'''Коротка історія України'''}}}} {{c|{{larger|(для першого початку).}}}} {{dhr|6em}} {{c|Виданнє шесте.}} {{dhr|8em}} {{c|{{x-larger|ВІДЕНЬ 1919.}}}} {{c|{{fine|З друкарнї Вальдгайм-Еберлє акц. тов.}}}}}}<noinclude></noinclude> dmuje3gt0xft0ymlhut3fts91ipwihd 250 216505 458287 458048 2022-08-08T09:32:57Z Madvin 217 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|46}}</noinclude>відваги православним, заохочуючи їх, аби унїї но приймали: обіцяв і оружною рукою буронити православної віри. Деякі з владиків, настрашивши ся тим, відкинули ся від унїї, инші ж знову, покладаючись на поміч короля та панів польських, далї стояли при унїї. В 1596 р. зложений був [[w:Берестейська унія|собор в Берестї]], і тут ті владики, що пристали до {{errata|котоликів|католиків}}, проголосили унїю. Але иньші, разом з православними панами священиками й депутатами з ріжних країв і від самого патріарха, заявили, що унїї не приймають. А тих владиків, що унїю прийняли, патріарші посли засудили, що вони не мають бути більше владиками. [[File:Ілюстрована історія України (1921). c. 182.jpg|без рамки|центр]] {{c|{{fine|Грецько-українська граматика, зложена в брацькій школї львівській і надрукована в брацькій друкарнї 1591 року.}}}} Так роздїлились владики на унїятів і православних. Унїятів з початку нїхто не хотів слухати: православні хотїли їх поскидати. Але король обстав за унїятами, скинути їх не позволив. Навпаки — велїв священикам і людям слухати тих владиків-унїятів, а непослушних їм священиків казав скидати. Брацькі церкви за непослух казав замикати, а як опорожнялось якесь місце владиче або архимандриче, то ті місця давав самим унїятам. І так незадовго всї старші місця були заняті унїятами, а як вмерли сї владики, що зістались при православних, то православні лишили ся зовсїм без владиків.<noinclude></noinclude> 69lrktg28f7y8fmdig30219t3l678jm 250 216582 458152 458018 2022-08-07T16:45:47Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" />{{block left/s|style=line-height:1.3}}</noinclude>вали. Висилаю завтра, аби прийшло якраз на вівторок, коли Калитовська буде у Вас.“{{block left/e}} Вислана Стефаником поезія в прозі збереглася і має присвяту: „Писано для П. Євгенії Калитовської на її уродини д. 28. II. 99“. {{sp|Моє слово}} появилося вперше друком в ЛНВ, 1901, січень, т. XIII, кн. 1, стор. 15—17. Передруковується із збірки „Моє слово“, стор. 149—152, при чому взято під увагу також автограф цієї поезії в прозі п. н. „Мої слова“, що зберігається в архіві І. Франка в бібліотеці Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, № 238, стор. 313—329, хоч цей автограф не є її останньою редакцією. Поезія в прозі написана на початку 1899 р. в Кракові. 33. ПІДПИС: Новеля розказує правдиву подію про те, як Євдокія Стефаник, небога письменника, вчила мешканців його рідного села Русова підписуватися, щоб не платили високих оплат за удостовірення підпису на векселі. Вперше появилася ця новеля в ЛНВ, 1899, березень, т. V., кн. 3. стор. 287—289. Передруковуємо із збірки „Моє слово“, стор. 35—38. Дата написання новелі: січень-лютий 1899. 34. НОВИНА: Новеля розповідає подію, що трапилася в селі Трійці на Покутті у грудні 1898 р. В листі з того місяця і року до Вацлава Морачевського Стефаник, описавши цю страшну подію в формі новелі, що майже не різниться від пізніше друкованого тексту, додає таку замітку: „Шкода, що нема вже тепер русалок, Катрусі було би ліпше, як Гандзуні. Отаких якихось історій так багато діється по селах, що вони, як опирі, кров випивають. Все то є матеріял до заповнення „новинок“ ґазетярських. Ой, так гірко!“ Новеля вперше друкувалася в збірці „Сина книжечка“, 1899, стор. 119—124. Передруковуємо її із збірки „Моє слово“, стор. 127—129. Новеля написана взимку 1899 р. 35. ЛАН: Новеля була надрукована вперше в збірці „Камінний хрест“, Львів, 1900, стор. 69—70; передруковуємо її із збірки „Моє слово“, стор. 139—140. Приблизна дата написання новелі: 1899 р.{{nop}}<noinclude>{{c|— 363 —}}</noinclude> lj6qt0v8bui27l2d2g5jg2lo7i4gmxp 458153 458152 2022-08-07T16:46:34Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" />{{block left/s|style=line-height:1.3}}</noinclude>вали. Висилаю завтра, аби прийшло якраз на вівторок, коли Калитовська буде у Вас.“{{block left/e}} Вислана Стефаником поезія в прозі збереглася і має присвяту: „Писано для П. Євгенії Калитовської на її уродини д. 28. II. 99“. {{sp|Моє слово}} появилося вперше друком в ЛНВ, 1901, січень, т. XIII, кн. 1, стор. 15—17. Передруковується із збірки „Моє слово“, стор. 149—152, при чому взято під увагу також автограф цієї поезії в прозі п. н. „Мої слова“, що зберігається в архіві І. Франка в бібліотеці Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, № 238, стор. 313—329, хоч цей автограф не є її останньою редакцією. Поезія в прозі написана на початку 1899 р. в Кракові. 33. ПІДПИС: Новеля розказує правдиву подію про те, як Євдокія Стефаник, небога письменника, вчила мешканців його рідного села Русова підписуватися, щоб не платили високих оплат за удостовірення підпису на векселі. Вперше появилася ця новеля в ЛНВ, 1899, березень, т. V., кн. 3. стор. 287—289. Передруковуємо із збірки „Моє слово“, стор. 35—38. Дата написання новелі: січень-лютий 1899. 34. НОВИНА: Новеля розповідає подію, що трапилася в селі Трійці на Покутті у грудні 1898 р. В листі з того місяця і року до Вацлава Морачевського Стефаник, описавши цю страшну подію в формі новелі, що майже не різниться від пізніше друкованого тексту, додає таку замітку: {{left|„Шкода, що нема вже тепер русалок, Катрусі було би ліпше, як Гандзуні. Отаких якихось історій так багато діється по селах, що вони, як опирі, кров випивають. Все то є матеріял до заповнення „новинок“ ґазетярських. Ой, так гірко!“|style=line-height:1.3}} Новеля вперше друкувалася в збірці „Сина книжечка“, 1899, стор. 119—124. Передруковуємо її із збірки „Моє слово“, стор. 127—129. Новеля написана взимку 1899 р. 35. ЛАН: Новеля була надрукована вперше в збірці „Камінний хрест“, Львів, 1900, стор. 69—70; передруковуємо її із збірки „Моє слово“, стор. 139—140. Приблизна дата написання новелі: 1899 р.{{nop}}<noinclude>{{c|— 363 —}}</noinclude> qly0pwx21uhv7sjmwvdcdrfczr82l6o 458166 458153 2022-08-07T18:11:31Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" />{{block left/s|style=line-height:1.4}}</noinclude>вали. Висилаю завтра, аби прийшло якраз на вівторок, коли Калитовська буде у Вас.“{{block left/e}} Вислана Стефаником поезія в прозі збереглася і має присвяту: „Писано для П. Євгенії Калитовської на її уродини д. 28. II. 99“. {{sp|Моє слово}} появилося вперше друком в ЛНВ, 1901, січень, т. XIII, кн. 1, стор. 15—17. Передруковується із збірки „Моє слово“, стор. 149—152, при чому взято під увагу також автограф цієї поезії в прозі п. н. „Мої слова“, що зберігається в архіві І. Франка в бібліотеці Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, № 238, стор. 313—329, хоч цей автограф не є її останньою редакцією. Поезія в прозі написана на початку 1899 р. в Кракові. 33. ПІДПИС: Новеля розказує правдиву подію про те, як Євдокія Стефаник, небога письменника, вчила мешканців його рідного села Русова підписуватися, щоб не платили високих оплат за удостовірення підпису на векселі. Вперше появилася ця новеля в ЛНВ, 1899, березень, т. V., кн. 3. стор. 287—289. Передруковуємо із збірки „Моє слово“, стор. 35—38. Дата написання новелі: січень-лютий 1899. 34. НОВИНА: Новеля розповідає подію, що трапилася в селі Трійці на Покутті у грудні 1898 р. В листі з того місяця і року до Вацлава Морачевського Стефаник, описавши цю страшну подію в формі новелі, що майже не різниться від пізніше друкованого тексту, додає таку замітку: {{left|„Шкода, що нема вже тепер русалок, Катрусі було би ліпше, як Гандзуні. Отаких якихось історій так багато діється по селах, що вони, як опирі, кров випивають. Все то є матеріял до заповнення „новинок“ ґазетярських. Ой, так гірко!“|style=line-height:1.4}} Новеля вперше друкувалася в збірці „Сина книжечка“, 1899, стор. 119—124. Передруковуємо її із збірки „Моє слово“, стор. 127—129. Новеля написана взимку 1899 р. 35. ЛАН: Новеля була надрукована вперше в збірці „Камінний хрест“, Львів, 1900, стор. 69—70; передруковуємо її із збірки „Моє слово“, стор. 139—140. Приблизна дата написання новелі: 1899 р.{{nop}}<noinclude>{{c|— 363 —}}</noinclude> ny5j0hwpgptbdld1crvao8lro1l71ls 250 216587 458073 457932 2022-08-07T12:51:09Z Ong all 13793 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Ong all" /></noinclude><section begin="129"/>били своє важне діло, не вважаючи на всі бичи і скорпіони адмінїстративних і судових кар, на всякі перепони для їх передплати і поширення. Ся преса обєднала і звязала в одно громадянство розсипані атоми украінськоі інтелїґенції, висунула перед ним основні полїтичні, суспільні і національні домагання українського житя, а поруч них вперше серіозно поставлені були й економічні завдання. Заснованнє „[[w:Українське наукове товариство|Українського наукового товариства]]“ (1907), що згуртувало українські наукові сили з ріжних наук в своїх виданнях зазначило домаганнє повноти української культури — не якогось „домашнього обихода“ старих часів, а в усїх областях культурного житя. Серіозно поставлено жаданнє української школи. [[File:Коцюбинський Михайло.jpg|thumb|right|upright=1|{{c|408. Михайло Коцюбинський.}}]] Набільші перешкоди стрінуло поширенє освіти і практичного знання в народнїх масах; „Просвіти“, що заснувались для сеї мети в ріжних містах, в одних місцях не дозволялись, в иньших закривались і скоро були вбиті майже вповнї. Але популярна лїтература, що значно роздвинула ся за сї роки, захопила широкі круги народнї, — і се показало себе незадовго.<section end="129"/> <section begin="130"/>'''130. Перед війною.''' Росийська революція 1905 р. була великим святом світової свободи. Вісти про неї як елєктрична течія пройшли скрізь, осмілюючи і підіймаючи прихильників полїтичного і соціального визволення. За революцією росийською пішла турецька, китайська, перська. Здавало ся, світ іде швидким кроком в краї свободи і справедливости. Але сї успіхи визвільного руху підняли на ноги також і всїх його ворогів, привели їх до обєднання і рішучих заходів. І сю реакцію з особливою силою прийшло ся дізнати на собі українському народови як в Росії так і в Австрії. На австрійських відносинах росийська революція відбила ся дуже сильно. Вона підняла на ноги всі демократичні, соціалїстичні, національно-опозиційні елєменти в цїлій Австро-Угорщині. Припало се на час загострення між Австрією й Угорщиною, кличі демократичні і соціалістичні переплутали ся з полїтичними і національними. Загальне розворушеннє вилилося в великий рух за реформу виборчого права на основі загальности, рівности, безпосередности й тайности (чотирохчленна чи „чотирохвостна“ формула). Розвинула ся величезна, бурхлива аґітація по ріжних краях, в тім дуже сильно і в Галиччині, серед української людности. Україн-<section end="130"/><noinclude></noinclude> 869l395q9v8kmoj0q9e59yg3l4haj7k 250 216598 458145 458041 2022-08-07T16:41:28Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /></noinclude>36. СКІН: Як це стверджує лист Стефаника до Михайла Павлика, датований „Русів, 29. XI. 99“, письменник написав цю новелю восени 1899 р., коли піклувався своєю вмираючою матір'ю. Вперше друкувалася вона в газеті „Громадський Голос“, Львів, 1 грудня 1899, № 23, стор. 187—189. Передруковуємо її із збірки „Дорога“, Львів, 1901, Накладом Українсько-руської Видавничої Спілки, стор. 5—7. Збірку „Дорога“, як і збірку „Моє слово“, письменник готував дуже дбайливо до друку, сам переводив останню коректу, тому тексти новель цієї збірки треба вважати за останню і найкращу їх редакцію. 37. ДОРОГА: В листі до Ольги Гаморак з лютого 1900 р. Стефаник пише про цю поезію в прозі: „Посилаю „Дорогу“ для сестри. Вона дуже велико правдива, хоть смутна. Тримайте у себе, аж передасьте в руки“. Цей текст „Дороги“ трохи різниться від останньої редакції; він зберігся і має присвяту „Вп. Євгенії Калитовській на д. 28. II. 1900“. Поезія в прозі друкувалася вперше в збірці „Дорога“, 1901, стор. 1—4; звідтіля її передруковуємо. Приблизний час написання: кінець 1899 і початок 1900 р. 38. ДАВНИНА: Новеля друкувалася вперше в газеті „Громадський Голос“, 1900, № 17 (6 вересня), стор. 138—140 і № 18 (12 вересня), стор. 150—152. Передруковується із збірки „Дорога“, 1901, стор. 8—14. Приблизний час написання: перша половина 1900 р. 39. ПАЛІЙ: Спершу Стефаник хотів опрацювати цей сюжет у формі драми, як писав у листі до Вацлава Морачевського з другої половини 1900 р.: {{left|„Новеля „Палій“ є написана живцем з такої ж драми, котру я хотів післати на конкурс, але знищив. 1) В хаті Курочка, 2) В шинку за містом, 3) В стайні панській, 4) В хаті Палія. Такий був розклад актів. Третій акт був найкращий, але ціла драма мені не подобалася. Я не покинув гадки написати цю саму драму, але згодом, як буду трохи спокійний. А знищив я тому, аби нічим з давнього не путати собі рук.“|style=line-height:1.3}} Ще одну, чи не найінтереснішу обставину у зв'язку з написанням цієї новелі маємо в листі Стефаника до Ольги Га-<noinclude>{{c|— 364 —}}</noinclude> bwcmo99vvuu6lwrqu187spy3j5op4lv 458167 458145 2022-08-07T18:11:32Z Leh Palych 5381 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /></noinclude>36. СКІН: Як це стверджує лист Стефаника до Михайла Павлика, датований „Русів, 29. XI. 99“, письменник написав цю новелю восени 1899 р., коли піклувався своєю вмираючою матір'ю. Вперше друкувалася вона в газеті „Громадський Голос“, Львів, 1 грудня 1899, № 23, стор. 187—189. Передруковуємо її із збірки „Дорога“, Львів, 1901, Накладом Українсько-руської Видавничої Спілки, стор. 5—7. Збірку „Дорога“, як і збірку „Моє слово“, письменник готував дуже дбайливо до друку, сам переводив останню коректу, тому тексти новель цієї збірки треба вважати за останню і найкращу їх редакцію. 37. ДОРОГА: В листі до Ольги Гаморак з лютого 1900 р. Стефаник пише про цю поезію в прозі: „Посилаю „Дорогу“ для сестри. Вона дуже велико правдива, хоть смутна. Тримайте у себе, аж передасьте в руки“. Цей текст „Дороги“ трохи різниться від останньої редакції; він зберігся і має присвяту „Вп. Євгенії Калитовській на д. 28. II. 1900“. Поезія в прозі друкувалася вперше в збірці „Дорога“, 1901, стор. 1—4; звідтіля її передруковуємо. Приблизний час написання: кінець 1899 і початок 1900 р. 38. ДАВНИНА: Новеля друкувалася вперше в газеті „Громадський Голос“, 1900, № 17 (6 вересня), стор. 138—140 і № 18 (12 вересня), стор. 150—152. Передруковується із збірки „Дорога“, 1901, стор. 8—14. Приблизний час написання: перша половина 1900 р. 39. ПАЛІЙ: Спершу Стефаник хотів опрацювати цей сюжет у формі драми, як писав у листі до Вацлава Морачевського з другої половини 1900 р.: {{left|„Новеля „Палій“ є написана живцем з такої ж драми, котру я хотів післати на конкурс, але знищив. 1) В хаті Курочка, 2) В шинку за містом, 3) В стайні панській, 4) В хаті Палія. Такий був розклад актів. Третій акт був найкращий, але ціла драма мені не подобалася. Я не покинув гадки написати цю саму драму, але згодом, як буду трохи спокійний. А знищив я тому, аби нічим з давнього не путати собі рук.“|style=line-height:1.4}} Ще одну, чи не найінтереснішу обставину у зв'язку з написанням цієї новелі маємо в листі Стефаника до Ольги Га-<noinclude>{{c|— 364 —}}</noinclude> hc24ssc9mmw9tka4nuldtkdjk8a3nj8 250 216599 458138 458042 2022-08-07T16:24:47Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /></noinclude>полотна рантухові, а перли, що розсипалися по землі, розбивала костуром. Стара сіла перед піччю і кидала в вогонь панський крам, один за другим. Катерина дрижала біла, як стіна в куті, і держалася руками стола, аби не впасти. — Твоє курвинство вже згоріло, коби-м і тебе могла запхати у той вогонь, але-м стара та не міцна. То твій чоловік обтіскує з себе вуши та тєгне гармату з болота, а ти свою дитину кинула в мене на постіль, як сука, та футишси з московским офіцером. Сидиш з ним в колясках, як пава, люди ховаютси від твоїх поїздів, а їх колеса їдут почерез моє серце. Ти заткала у мій сивий волос смердєчу квітку ганьби. Вогонь потах. Тепер стара вилізла на постіль і здоймала з грядок мережані та вишивані сорочки, коверці всілякі, рушники забирані і тонкі полотна. — Катеринко, нарабований жидівский крам пішов з димом, а це твоє віно старала-м чистими руками, як прийшла-с на світ. Мати гляділа, як кат, сівши на купу віна, а донька розхилила великі очі, повні гріху, але осяяні ласкавим небом. — Житє твоє, небого, серед нас скінчилоси, ти чужа всім, насип оцес порох в московску гарбату і зараз спокутуєш гріх. А я тебе файно вберу, я тебе ще краще поховаю і затреш ганьбу на нас старих та на твої дитині.{{nop}}<noinclude>{{c|— 324 —}}</noinclude> 07t8fmptx2vl5hpkpymgjpjlobjq1jv 250 216600 458137 458045 2022-08-07T16:19:49Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /></noinclude>{{sp|МАТИ|0.4em}} Стара Верижиха підперлася високим костуром, йдучи до своєї доньки. Думала: — Осінь богата, горобці ледви літают, такі повні, а навіть бідні діти потовстіли. — Слава-йсу! Сіла в доньки на лаву, та тихо сказала до себе: — Але ж бо файна. — Та шо ти донько робиш, та чому ти за хлопца свого забула, шо дідови з рук не злазит і робити не дає? Катерина затряслася, як осиковий листок перед бурею. — Донько, підпали вогонь та звари мені тої московскої гарбати, бо, чую, помічна дуже. Вогонь горить. — Та покажи мені, доню, ті дарунки, шо подарував тобі той великий москаль. — Ой, мамо, я негодна рук від себе звести, отам ті дарунки! Верижиха своїм костуром стягла з грядок шовкові хустки та спідниці та тоненькі черевички та<noinclude>{{rh|{{smaller|21*}}|— 323 —|}}</noinclude> 740kvuvgculkmfhpybn3f1lhgnmayin 250 216601 458139 458044 2022-08-07T16:29:22Z Leh Palych 5381 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="Leh Palych" /></noinclude>Катерина від постелі попри стіл та попри лаву ледве перелізла поріг. Стара сиділа довго на прегарнім віні, потім встала, замкнула хату і йшла додому. — Боже, не лиш ти право маєш давати кару, але й я. {{StrRepChars|6}} У церкві і коло церкви всі люди її обминали, бо вона намовила Катерину, аби вона повісилася, а стара Верижиха гукала на них здалека: — То як моя Катерина жила, то по сто вас приходило на день, аби казати, шо вона цілому селови принесла ганьбу, шо найліпші коні з москалем забрала, шо справлєла в кого гроші, шо курвиласи в жидівских перинах і дзуркотіла краденими перлами. Мій старий тижнями не входив до хати, бо не міг клєкнути перед образами, бо все вас була повна хата, аби нігтями роздрапувати наше серце, а тепер, як-им єї вісадила на гилю́, то ви вже милосерні. Чого ще хочете від мене, дикі звірі? Як ще підховаю її дитину, то піду за нею, ви шельми! Накинула на шию мотуз і з довгим костуром, самотня, дорогою пішла додому.{{nop}}<noinclude>{{c|— 325 —}}</noinclude> 7pg8m3gt2niubytfnm5778pn4xuc76z 0 216605 458161 2022-08-07T18:02:27Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{версії |автор = Василь Стефаник |назва = Мати |примітки = новела |подібне = Мати |nointro = так }} * [[Твори (Стефаник, 1942)/Мати|Мати]] {{Збірка|Стефаник, 1942}} 42w9uzc0qaub8ici44yzvaj7ug4k9dz 0 216606 458162 2022-08-07T18:05:41Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Твори]] | автор = Василь Стефаник | секція = Гріх | попередня = [[../У нас все свято/]] | наступна = [[../Примітки/]] | рік = 1942 | місто = Львів | видавець = Українське Видавництво | примітки = }} <pages index="Твори (Стефаник 1942).pdf" from=361 to=365 /> kky7547uztao9ehbql5v4jwo1mfiw54 0 216607 458163 2022-08-07T18:07:24Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Твори]] | автор = Василь Стефаник | секція = Примітки | попередня = [[../Гріх («Вдова Марта давно хора…»)|Гріх]] | наступна = [[../Словничок менше зрозумілих слів/]] | рік = 1942 | місто = Львів | видавець = Українське Видавництво | примітки = }} <pages index="Твори (Стефаник 1942).pdf" from=366 to=381 /> 9zf0i74575jye48s69wkhxov38fxzgc 458164 458163 2022-08-07T18:08:21Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Твори]] | автор = Василь Стефаник | секція = Примітки | попередня = [[../Гріх («Вдова Марта давно хора…»)|Гріх]] | наступна = [[../Словничок менше зрозумілих слів/]] | рік = 1942 | місто = Львів | видавець = Українське Видавництво | примітки = }} <pages index="Твори (Стефаник 1942).pdf" from=366 to=381 /> {{bar}} {{reflist}} kdv5syedcarkyscudsnn83k2w18ewxx 0 216608 458168 2022-08-07T18:15:38Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Твори]] | автор = Василь Стефаник | секція = Мати | перевизначити_версії = '''[[Мати (Стефаник)|Мати]]''' | попередня = [[../Гріх («Думає собі Касіяниха…»)|Гріх]] | наступна = [[../Роса/]] | рік = 1942 | місто = Львів | видавець = Українське Видавництво | примітки = }} <pages index="Твори (Стефаник 1942).pdf" from=335 to=337 /> 6o92ze1a72j3ut65rd4iuid5nozuhxa 250 216609 458192 2022-08-07T20:27:14Z Erik tavr 7610 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Erik tavr" /></noinclude>ясністю думки, що не має нічого спільного з хоробливою яскравістю мрії. Отруйні, себелюбні чи світолюбні маріння, здавалось, його геть покинули й спростили йому життя, бо він сам зрозумів, що мусить ще чимало перевалів перейти, щоб робити висновки. Небезпечний нахил до неповної індукції, коли юнак на підставі перших двох десятків років земного гостювання, років смішних і наївних, пробує від себе установити світові закони, раз-у-раз стукаючись лобом об дійсність, поступився в ньому мудрому прагненню поступово обізнатися з життям і накупчити в собі достатню кількість його фактів. Він зробився поважним, трохи гордим, мав вигляд розумненького юнака, що, хоч і молодий ще, а багато що знає, геть усе тямить і кожному може розтлумачити, що, як, куди й до чого. В Інституті Степан простував велетенськими кроками. Поруч науки, він дедалі більш висувався в громадському житті студенства, що в масі своїй того часу було байдуже й неймовірливе до колективізму через печатку обов'язковости, що на громадськості лежала. Людина визнає солодкість тільки забороненого плоду, і біблійний переказ про це міг би бути доречний політикам. У всякому разі, для тих, у кого громадська жилка органічна й від зовнішніх обставин не залежить, тодішнє студенство було неораним, хоч і малородючим полем. Після кількох виступів на загальностудентських зборах, Степана обрано на секретаря студентського бюра Спілки Робземліс і на члена інститутського бюра КУБУЧу. Він став страшенно заклопотаний, страшенно діловий, насилу вміщаючи в добу всі обов'язки перед собою та громадою. На вечірці, що організовував КУБУЧу актовій залі Інституту на користь незаможних студентів, ухвалили, крім виступу запрошених артистів, улаштувати й живу газету, і Степанові спало на думку запропонувати увазі Редколегії своє оповідання «Бритва», що валялось у нього чернеткою без видимої мети. Діставши ухвалу, хлопець трохи почистив та підгострів її для масового гоління і виступив із своїм виробом перед авдиторією. Тільки перший момент він хвилювався, потім раптом заспокоївся, і, почуваючи, як уважнішають слухачі, остаточно спіймав темп читання і мірно, опукло довів його до кінця, без зайвих піднесень та павз, діставши стільки ж<noinclude></noinclude> r302ze68naa9p7klgklh8n9j250mo9z 250 216610 458193 2022-08-07T20:29:47Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" /></noinclude>Перед тим козаки боронили тільки своїх козацьких прав, та почасти селянства тамошнього, що за ними тягло. Тепер стають вони оборонцями цїлого українського, — або як тодї ще казали — руського народу. А що тодї найважнїйшою національною, всенародньою справою вважалась оборона православної віри, що була, як я сказав, мовби знаком української народности супроти польської, то козаки дуже завзято боронять православну віру від унїятів. Коли, приміром, до Київа приїхав уніатський протопоп та став відбирати від православних церкви та запечатувати, тодїшннй отаман козацький прислав козаків сказати йому аби того не робив, бо забють його „як пса“. Той не послухавсь і козаки його справдї утопили в Днїпрі й церкви православним вернули. Тому то унїя скрізь брала гору над православними, а до Київщини уяїяти навіть заглянути не сміли, боячи ся козаків. Через те Київ стає головним огнищем українського церковного житя. Львівські братчики тодї вже ледве могли себе оборонити, за те в Київі саме закладаєть ся брацтво, школа, друкарня, а гетьман тодїшнїй — Петро Сагайдачний бере братчиків в свою опіку: з усїм військом козацьким він вписав ся до київського брацтва. Найбільшу ж поміч він зробив православній церкві тим, що як у 1620 р. переїздив через Київ єрусалимський патріарх, Сагайдачний з духовними київськими попросили його, аби поставив їм митрополита й владиків на місця умерших, або тих, що на унїю перейшли. Патріарх се й зробив, під охороною козацького війська, і так відновлена була православна церква. Боячи ся козаків, король не важив ся чіпати тих православних владиків. Кілька лїт сидїли вони в Київі під охороною козацького війська, аж по смерти того короля Жигимонта від нового короля Володислава козацькі посли й иньші українські депутати вимогли те, що він признав ту православну церкву за законну й визначив, де ті православні владики мали пробувати. Та Київ зістаєть ся і потім, під козацькою охороною, столицею, українського житя. Богато в тім часї зробив для нього новий митрополит, Петро Могила. Давнїйшу брацьку школу він побільшив, помножив учителями, посилав на науку в чужі краї православних ченцїв, аби вони могли бути ученими людьми, учителями, письменниками. Школа ся пізнїйше звала ся Могилянською академією, на память трудів Могилиних; вона єсть і досї в Київі, тільки тепер там учать ся на попів, ченцїв та на архиєреїв, а тодї учили ся в нїй всякого стану люде. Була вона на ті часи як унїверситет, і студентів в нїй бувало більше тисячі, з них виходили потім і духовні, і світські, навіть воєнні люде.{{nop}}<noinclude></noinclude> cygmxhjw55n31xn30mt1yu796oc310g 458201 458193 2022-08-07T20:32:12Z AlexKozur 2731 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|48}}</noinclude>Перед тим козаки боронили тільки своїх козацьких прав, та почасти селянства тамошнього, що за ними тягло. Тепер стають вони оборонцями цїлого українського, — або як тодї ще казали — руського народу. А що тодї найважнїйшою національною, всенародньою справою вважалась оборона православної віри, що була, як я сказав, мовби знаком української народности супроти польської, то козаки дуже завзято боронять православну віру від унїятів. Коли, приміром, до Київа приїхав уніатський протопоп та став відбирати від православних церкви та запечатувати, тодїшннй отаман козацький прислав козаків сказати йому аби того не робив, бо забють його „як пса“. Той не послухавсь і козаки його справдї утопили в Днїпрі й церкви православним вернули. Тому то унїя скрізь брала гору над православними, а до Київщини уяїяти навіть заглянути не сміли, боячи ся козаків. Через те Київ стає головним огнищем українського церковного житя. Львівські братчики тодї вже ледве могли себе оборонити, за те в Київі саме закладаєть ся брацтво, школа, друкарня, а гетьман тодїшнїй — Петро Сагайдачний бере братчиків в свою опіку: з усїм військом козацьким він вписав ся до київського брацтва. Найбільшу ж поміч він зробив православній церкві тим, що як у 1620 р. переїздив через Київ єрусалимський патріарх, Сагайдачний з духовними київськими попросили його, аби поставив їм митрополита й владиків на місця умерших, або тих, що на унїю перейшли. Патріарх се й зробив, під охороною козацького війська, і так відновлена була православна церква. Боячи ся козаків, король не важив ся чіпати тих православних владиків. Кілька лїт сидїли вони в Київі під охороною козацького війська, аж по смерти того короля Жигимонта від нового короля Володислава козацькі посли й иньші українські депутати вимогли те, що він признав ту православну церкву за законну й визначив, де ті православні владики мали пробувати. Та Київ зістаєть ся і потім, під козацькою охороною, столицею, українського житя. Богато в тім часї зробив для нього новий митрополит, Петро Могила. Давнїйшу брацьку школу він побільшив, помножив учителями, посилав на науку в чужі краї православних ченцїв, аби вони могли бути ученими людьми, учителями, письменниками. Школа ся пізнїйше звала ся Могилянською академією, на память трудів Могилиних; вона єсть і досї в Київі, тільки тепер там учать ся на попів, ченцїв та на архиєреїв, а тодї учили ся в нїй всякого стану люде. Була вона на ті часи як унїверситет, і студентів в нїй бувало більше тисячі, з них виходили потім і духовні, і світські, навіть воєнні люде.{{nop}}<noinclude></noinclude> ek8fr8yls8twwswnlolm2hf4ed1ryub 458202 458201 2022-08-07T20:41:02Z AlexKozur 2731 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|48}}</noinclude>Перед тим козаки боронили тільки своїх козацьких прав, та почасти селянства тамошнього, що за ними тягло. Тепер стають вони оборонцями цїлого українського, — або як тодї ще казали — руського народу. А що тодї найважнїйшою національною, всенародньою справою вважалась оборона православної віри, що була, як я сказав, мовби знаком української народности супроти польської, то козаки дуже завзято боронять православну віру від унїятів. Коли, приміром, до Київа приїхав уніатський [[w:протопіп|протопоп]] та став відбирати від православних церкви та запечатувати, тодїшннй отаман козацький прислав козаків сказати йому аби того не робив, бо забють його „як пса“. Той не послухавсь і козаки його справдї утопили в Днїпрі й церкви православним вернули. Тому то унїя скрізь брала гору над православними, а до Київщини уяїяти навіть заглянути не сміли, боячи ся козаків. Через те Київ стає головним огнищем українського церковного житя. Львівські братчики тодї вже ледве могли себе оборонити, за те в Київі саме закладаєть ся брацтво, школа, друкарня, а гетьман тодїшнїй — [[w:Петро Конашевич-Сагайдачний|Петро Сагайдачний]] бере братчиків в свою опіку: з усїм військом козацьким він вписав ся до київського брацтва. Найбільшу ж поміч він зробив православній церкві тим, що як у 1620 р. переїздив через Київ єрусалимський патріарх, Сагайдачний з духовними київськими попросили його, аби поставив їм митрополита й владиків на місця умерших, або тих, що на унїю перейшли. Патріарх се й зробив, під охороною козацького війська, і так відновлена була православна церква. Боячи ся козаків, король не важив ся чіпати тих православних владиків. Кілька лїт сидїли вони в Київі під охороною козацького війська, аж по смерти того короля Жигимонта від нового короля Володислава козацькі посли й иньші українські депутати вимогли те, що він признав ту православну церкву за законну й визначив, де ті православні владики мали пробувати. Та Київ зістаєть ся і потім, під козацькою охороною, столицею, українського житя. Богато в тім часї зробив для нього новий митрополит, Петро Могила. Давнїйшу брацьку школу він побільшив, помножив учителями, посилав на науку в чужі краї православних ченцїв, аби вони могли бути ученими людьми, учителями, письменниками. Школа ся пізнїйше звала ся [[w:Національний університет «Києво-Могилянська академія»|Могилянською академією]], на память трудів Могилиних; вона єсть і досї в Київі, тільки тепер там учать ся на попів, ченцїв та на архиєреїв, а тодї учили ся в нїй всякого стану люде. Була вона на ті часи як унїверситет, і студентів в нїй бувало більше тисячі, з них виходили потім і духовні, і світські, навіть воєнні люде.{{nop}}<noinclude></noinclude> l9swetdlkvdlhnk9x7ml01ry6a0wmd4 250 216611 458203 2022-08-07T20:41:29Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|49}}</noinclude><section begin="13"/>Українцї мали тепер школу не гіршу від польських; з неї виходили письменні й учені люде на всю Україну. Також друковало ся в Київі богато книжок — на цїлу Україну. Окрім книг церковних виходили тут ріжні книжки в оборону православної віри против католиків і унїятів. В 1674 р. була надрукована тут і перша історія України — називала ся [[w:Синопсис Київський|„Синопсис“]]. Правда, в нїй українська історія була помішана з московською, а богато де чого зовсїм бракувало, але за браком кращої, її потім богато разів передруковували. Перший раз, по богатьох лїтах, відколи впала українська держава, дух вступив в український народ. Почув він свою силу, — що може чогось добитись і свого оборонити. Почув, що єсть він на світї, почули свою одність ріжні землї українські і ріжні стани, української людности. А на передї українського народу, як його щит і меч, як його оборона, стояла тепер козаччина. {{rule|5em}}<section end="13"/> {{dhr}} <section begin="14"/>{{c|{{larger|'''14. Козацькі війни перед Хмельниччиною.'''}}}} Нїколи перед тим козаки не мали такої сили й слави як за Сагайдачного. Правительство польське зайняте було [[w:Польсько-московська війна (1609—1618)|війною]] в {{errata|Мосщинї|Московщинї}} (в тім часї Польща замало не знищила [[w:Московське царство|Московської держави]]). В тій війнї були йому потрібні козаки, й за те позволяло воно їм на Україні робити що хочуть. Або не так позволяло, як не боронило. Україна київська й заднїпрянська була в козацьких руках, були вони тут хозяями, і пани польські, на них оглядаючись, не важились і селян тїснити в сусїдстві козаків. Тому й селянство тутешнє було далеко свобіднїйше та достатнїйше, нїж на Волини та в Галичинї, не дуже то позволяло панам над собою коверзувати й на кожний поклик готово було разом з козаками на панів повстати. Але поки Польща давала козакам у всїм свободу, до того не приходило. Козаки тодї найбільше [[w:Морські походи запорозьких козаків|ходили на турецькі землї]] Чорним морем, аж до Константинополя та Синопа (на малоазійськім побережу). В 1614 р. знищили вони Синоп, попалили арсенал, де зберігали ся всякі військові й корабельні запаси, й наробили Туркам шкоди на яких 40 мілїонів. На другий рік на 80 човнах напали на околиці Константинополя, султанської столицї. Попалили кораблї, які там при березї стояли, знищили передмістя й пішли собі. Турецькі кораблі погнались за ними, наздогнали їх коло Дунаю, але козаки їх не злякались: кинулись на турецькі кораблї, порубали й забрали в неволю Турків, що були на тих кораблях, а самі кораблї привели під <section end="14"/><noinclude></noinclude> kf77akmq94yti0coi48lk0er89b7j21 250 216612 458204 2022-08-07T20:44:23Z Leh Palych 5381 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" />{{block center/s}}</noinclude><section begin="1" /><poem>На зітлїлому нашому трупі Невмируще братерство зросте! {{-=-|1.6em}}</poem>{{block center/e}}<section end="1"/> {{dhr|2em}} <section begin="2"/>{{block center|<poem>{{c|'''Тяжкий завіт.'''}} Любить врага, Всестраднице сьвята, Ти людям грішним завіщала, Конаючи під тяжою хреста За сонце правди, як повчала… {{gap|2.5em}}Твої завіти… бережу я їх… {{gap|2.5em}}Ти стежку сьвітиш і з могили… {{gap|2.5em}}Але простить мучителїв твоїх {{gap|2.5em}}Я не відчую в собі сили! {{-=-|1.6em}}</poem>}}<section end="2"/> {{dhr|2em}} <section begin="3"/>{{block center/s}}<poem>{{c|'''Сучасникові.'''}} Оце дивлюсь безрадісно на тебе, Загляну в душу змучену твою, — І несподївано самого себе {{gap|2.5em}}В тобі, мій брате, пізнаю! Ще з пілюшок здобувся ти отрути, Не бачив навіть радощів життя, — А вже воно на тебе вспіло тхнути {{gap|2.5em}}Диханням смертного пиття! І підеш ти гірким шляхом недуги, У темряві шукаючи зорі,</poem><section end="3"/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude> a8z9coupeo5uyvi2c79mb4ezr2b48m0 458237 458204 2022-08-07T23:51:22Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" />{{block center/s}}</noinclude><section begin="1" /><poem>На зітлїлому нашому трупі Невмируще братерство зросте! {{-=-|1.6em}}</poem>{{block center/e}}<section end="1"/> {{dhr|2em}} <section begin="2"/>{{block center|<poem>{{c|'''Тяжкий завіт.'''}} Любить врага, Всестраднице сьвята, Ти людям грішним завіщала, Конаючи під тяжою хреста За сонце правди, як повчала… {{gap|2.5em}}Твої завіти… бережу я їх… {{gap|2.5em}}Ти стежку сьвітиш і з могили… {{gap|2.5em}}Але простить мучителїв твоїх {{gap|2.5em}}Я не відчую в собі сили! {{-=-|1.6em}}</poem>}}<section end="2"/> {{dhr|2em}} <section begin="3"/>{{block center/s}}<poem>{{c|'''Сучасникові.'''}} Оце дивлюсь безрадісно на тебе, Загляну в душу змучену твою, — І несподївано самого себе {{gap|2.5em}}В тобі, мій брате, пізнаю! Ще з пілюшок здобувся ти отрути, Не бачив навіть радощів життя, — А вже воно на тебе вспіло тхнути {{gap|2.5em}}Диханням смертного пиття! І підеш ти гірким шляхом недуги, У темряві шукаючи зорі,</poem><section end="3"/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude> fbvqvdbm4oizje33oqagogpgebynyb0 250 216613 458205 2022-08-07T20:48:58Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" /></noinclude>турецьку кріпость Очаків (стояла на устю Дніпра), і тут, на очах Турків, їх спалили. І иньші такі походи робили. Турецький султан дуже гнївавсь за се; грозивсь королеви Польщу зруйнувати, як не зроблять з козаками порядку: насилав Татар на Україну. Нарештї в 1620 р. [[w:Хотинська війна|вислав своє військо]] на Польщу. Козаки гнївались тодї на Польщу й не помогли їй. [[w:Станіслав Жолкевський|Жолкєвский]] пішов з самим польським військом против турецького, але Турки його погромили, й самого Жолкєвского в битві убито. По тім турецьке військо пішло назад, але на другий рік пішов на Польщу сам султан з іще більшим військом. Великий страх напав на Поляків, думали, що вже їм кінець прийшов. Просили Сагайдачного, аби доконче їм поміг з козаками. Не одно тодї мусїв обіцяти король Жиґимонт козацьким послам, — між иньшим і те, що новопоставлених у Київі митрополита та владиків не буде чіпати і не боронитиме їм правити православною церквою. Тодї Сагайдачний пішов помагати польському війську. [[Файл:Ukrainian Hetman Sahaidachny.jpg|380px|безрамки|центр]] {{c|{{fine|Петро Сагайдачний.}}}} {{dhr}} Військо польське стояло за Днїстром, в теперішнїй [[w:Бесарабія|Бесарабії]] [[w:Битва під Хотином (1621)|під Хотином]], містом турецьким. Султан прийшов на них з величезним військом, але козаки з Поляками не дались йому; особливо козаки при тім показували чуда відваги й оборотности воєнної. Султан помирив ся з Поляками й пішов назад. Всї в Польщі признавали, що тільки завдяки козакам Польща увільнилась від небезпеки, — що Сагайдачний спас Поляків від останньої біди. Але Сагайдачний вмер по кількох місяцях ранений у тій війні з Турками. Поляки стали забувати свою вдячність до козаків, а нарікати на клопоти, які через козаків мають. Турків вони тепер не боялись, як їх козаки приборкали. Війна московська скінчилась теж. Тим часом пани з України скаржились на козаків, що через них не можуть хазяйнувати — бо селяне їх не слухають. Правительство польське почало знову жадати по давньому, щоб козаків не було більше понад те, що в реєстр вписано, иньші щоб своїм панам були послушні, щоб козаки по панських маєтностях не проживали, Турків<noinclude></noinclude> a6f8nr8gvvli3b8o8hh76ujhax40dda 250 216614 458206 2022-08-07T20:51:27Z Leh Palych 5381 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" />{{block center/s}}</noinclude><section begin="3" /><poem>Конаючи з невимовної туги, {{gap|2.5em}}Довіковічним бранцем прі! Дізнаєшся в кайданах самотини, У тридцять лїт — знесилений дїдусь, Гадавши нишком: кращої години {{gap|2.5em}}Я в мирі ледве чи діждусь… Та вірую, що хрест мій не безплодний, Що хрест отой —— бездольний люд спасе, Запинить певно стогін всенародний, {{gap|2.5em}}Вітчинї щастя принесе! {{-=-|1.6em}}</poem>{{block center/e}}<section end="3"/> {{dhr|2em}} <section begin="1"/>{{block center|<poem>{{c|'''До Галичан.'''}} Міцно, браття, стиснїм руки, Обіймімось горяче; Вкупі рушмо проти муки, Що вражає боляче! Здавна нам одна дорога, Незворітна та тяжка; Всїх однако мати вбога До роботи заклика. Годї-ж спільної розради, Що люд путами скула; Годї з нас тієї стради, Що країна приняла! {{-=-|1.6em}}</poem>}}<section end="1"/><noinclude></noinclude> olotlh7fbqnjo9c0a8wgltk7ibvysyz 458238 458206 2022-08-07T23:51:23Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" />{{block center/s}}</noinclude><section begin="3" /><poem>Конаючи з невимовної туги, {{gap|2.5em}}Довіковічним бранцем прі! Дізнаєшся в кайданах самотини, У тридцять лїт — знесилений дїдусь, Гадавши нишком: кращої години {{gap|2.5em}}Я в мирі ледве чи діждусь… Та вірую, що хрест мій не безплодний, Що хрест отой —— бездольний люд спасе, Запинить певно стогін всенародний, {{gap|2.5em}}Вітчинї щастя принесе! {{-=-|1.6em}}</poem>{{block center/e}}<section end="3"/> {{dhr|2em}} <section begin="1"/>{{block center|<poem>{{c|'''До Галичан.'''}} Міцно, браття, стиснїм руки, Обіймімось горяче; Вкупі рушмо проти муки, Що вражає боляче! Здавна нам одна дорога, Незворітна та тяжка; Всїх однако мати вбога До роботи заклика. Годї-ж спільної розради, Що люд путами скула; Годї з нас тієї стради, Що країна приняла! {{-=-|1.6em}}</poem>}}<section end="1"/><noinclude></noinclude> t7198qgwzl3jlke8z7pn25aim0geuck 0 216615 458207 2022-08-07T20:53:41Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../]] | автор = | перевизначити_автора = [[Автор:Павло Грабовський|Павло Граб]] | секція = До товариства | попередня = [[../У снї/]] | наступна = [[../Тяжкий завіт/]] | рік = 1894 | місто = Львів | видавець = накладом Костя Панковського | правопис = Ж | примітки = }} <pages index="Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf" from=22 to=23 onlysection="1" /> ofnlrafbpp5f8z1yjbqt6aiqr277c8n 0 216616 458208 2022-08-07T20:54:59Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../]] | автор = | перевизначити_автора = [[Автор:Павло Грабовський|Павло Граб]] | секція = Тяжкий завіт | попередня = [[../До товариства/]] | наступна = [[../Сучасникові/]] | рік = 1894 | місто = Львів | видавець = накладом Костя Панковського | правопис = Ж | примітки = }} <pages index="Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf" include=23 onlysection="2" /> m4mdeecy1jvqo0ialzuf2rcos4r3kvg 0 216617 458209 2022-08-07T20:56:09Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../]] | автор = | перевизначити_автора = [[Автор:Павло Грабовський|Павло Граб]] | секція = Сучасникові | попередня = [[../Тяжкий завіт/]] | наступна = [[../До Галичан/]] | рік = 1894 | місто = Львів | видавець = накладом Костя Панковського | правопис = Ж | примітки = }} <pages index="Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf" from=23 to=24 onlysection="3" /> 7dcu0ykrmu8qum7hhp0owywf23zql7p 0 216618 458210 2022-08-07T20:57:31Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../]] | автор = | перевизначити_автора = [[Автор:Павло Грабовський|Павло Граб]] | секція = До Галичан | попередня = [[../Сучасникові/]] | наступна = [[../До Русї-України/]] | рік = 1894 | місто = Львів | видавець = накладом Костя Панковського | правопис = Ж | примітки = }} <pages index="Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf" include=24 onlysection="1" /> rcbdu182kgu20n3fbyrzqpcagolp2o4 250 216619 458211 2022-08-07T21:01:21Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|51}}</noinclude>і Татар не зачіпали, і таке иньше. Козаки не слухались і 1625 р. прийшло до [[w:Повстання Жмайла|війни]]. Польське військо, як за Жолкєвського, поспішило ся скорим маршом на козаків, доки вони ще не постягались. Були битви коло [[w:Битва на Куруковому озері|Крилова і Курукова]], на границї теперішної Київської ґубернї з Херсонською; з обох боків богато погинуло людей, і потім почались переговори. Козаки згодились, аби їх не було більше понад 6 тисяч, і обіцяли на чужі землї не ходити. Надїялись вони, що зачнеть ся незадовго [[w:Польсько-шведська війна (1626—1629)|нова війна]] у Польщї з Швецією, й Польща сама буде як найбільше козаків потрібувати, а ті умови в непамять підуть. Так воно й справдї сталось, і козаки знов робили на Українї, що хотїли. По війнї шведській пробували Поляки козаків приборкати, але в тій [[w:Повстання Федоровича|війнї]] (1630) Полякам пощастило ще меньше як у попередній. Про сю війну оповідали потім, що як козаки з Поляками стояли [[w:Битва під Переяславом (1630)|під Переяславом]] то Тарас, гетьман козацький в ночи Поляків побив (Тарасова ніч зветь ся): {{block center|{{fine block|<poem>Лягло сонце за горою, зірви засияли, А козаки як та хмара ляхів обступали Як став місяць серед неба, ревнула гармата: Прокинулись Ляшки-панки — нікуди втікати! Прокинулись Ляшки-панки та й не повставали Зійшло сонце, Ляшки-панки покотом лежали.</poem> {{right|(Шевченко, [[Тарасова ніч]]).}}}}}} Скоро потім умер старий король Жиґимонт, завзятий ворог православної віри і козацтва, взагалї всього українського. Його син і наступник [[w:Владислав IV Ваза|Володислав]] навпаки старавсь задоволити православних, щоб прихилити до себе і прарославне громадянство і козаччину. Мав в плянах великі війни і для того хотїв мати козаків за собою. Али пани польські хотїли спокою для господарства і не хотїли війни і податків для неї. Вони гасили всї війни, які виникали, пильнували короля і козаків, аби не давали приводу до війни. Щоб козаки не ходили на море, поставлено коло Кодацького порогу на Днїпрі кріпость, [[w:Кодацька фортеця|Кодак]], і так не пускали людей на Запороже і на степові промисли. Оттак козаки сподївались при новім королї поширення вольностей, а опинили ся в тїснотї, якої ще досї не знали! Завязалась війна з Шведами, козаків покликано на Балтійське море воювати з шведською фльотою. Покладаючи ся на сю війну — що польське військо буде там заняте, козаки під проводом Сулими [[w:Взяття Кодака|знищили Кодак]] (1635). Але польські пани загасили війну з Шведами, і польське військо могло вдарити на козаків. Сього не хотїло ся реєстровим козакам. А ще до того<noinclude></noinclude> deprq0wzj18rqfm9mc2cezxrguyhahj 458212 458211 2022-08-07T21:06:24Z AlexKozur 2731 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|51}}</noinclude>і Татар не зачіпали, і таке иньше. Козаки не слухались і 1625 р. прийшло до [[w:Повстання Жмайла|війни]]. Польське військо, як за Жолкєвського, поспішило ся скорим маршом на козаків, доки вони ще не постягались. Були битви коло [[w:Битва на Куруковому озері|Крилова і Курукова]], на границї теперішної Київської ґубернї з Херсонською; з обох боків богато погинуло людей, і потім почались переговори. Козаки згодились, аби їх не було більше понад 6 тисяч, і обіцяли на чужі землї не ходити. Надїялись вони, що зачнеть ся незадовго [[w:Польсько-шведська війна (1626—1629)|нова війна]] у Польщї з Швецією, й Польща сама буде як найбільше козаків потрібувати, а ті умови в непамять підуть. Так воно й справдї сталось, і козаки знов робили на Українї, що хотїли. По війнї шведській пробували Поляки козаків приборкати, але в тій [[w:Повстання Федоровича|війнї]] (1630) Полякам пощастило ще меньше як у попередній. Про сю війну оповідали потім, що як козаки з Поляками стояли [[w:Битва під Переяславом (1630)|під Переяславом]] то Тарас, гетьман козацький в ночи Поляків побив (Тарасова ніч зветь ся): {{block center|{{fine block|<poem>Лягло сонце за горою, зірви засияли, А козаки як та хмара ляхів обступали Як став місяць серед неба, ревнула гармата: Прокинулись Ляшки-панки — нікуди втікати! Прокинулись Ляшки-панки та й не повставали Зійшло сонце, Ляшки-панки покотом лежали.</poem> {{right|(Шевченко, [[Тарасова ніч]]).}}}}}} Скоро потім умер старий король Жиґимонт, завзятий ворог православної віри і козацтва, взагалї всього українського. Його син і наступник [[w:Владислав IV Ваза|Володислав]] навпаки старавсь задоволити православних, щоб прихилити до себе і прарославне громадянство і козаччину. Мав в плянах великі війни і для того хотїв мати козаків за собою. Али пани польські хотїли спокою для господарства і не хотїли війни і податків для неї. Вони гасили всї війни, які виникали, пильнували короля і козаків, аби не давали приводу до війни. Щоб козаки не ходили на море, поставлено коло Кодацького порогу на Днїпрі кріпость, [[w:Кодацька фортеця|Кодак]], і так не пускали людей на Запороже і на степові промисли. Оттак козаки сподївались при новім королї поширення вольностей, а опинили ся в тїснотї, якої ще досї не знали! Завязалась війна з Шведами, козаків покликано на Балтійське море воювати з шведською фльотою. Покладаючи ся на сю війну — що польське військо буде там заняте, козаки під проводом [[w:Іван Сулима|Сулими]] [[w:Взяття Кодака|знищили Кодак]] (1635). Але польські пани загасили війну з Шведами, і польське військо могло вдарити на козаків. Сього не хотїло ся реєстровим козакам. А ще до того<noinclude></noinclude> s7u5ff6thgqtm7lt6n8ucwuuemtpx4f 250 216620 458213 2022-08-07T21:07:07Z Leh Palych 5381 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" /></noinclude><section begin="1" />{{block center|<poem>{{c|'''До Русї-України.'''}} Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь, Давно сподїваного раю Від себе власно сподївавсь. Щоб велич простого народа Запанувала на Русї, Щоб чарівна селянська врода Росла в коханнї та красї. Щоб Русь порізнена устала З під віковічного ярма, І квітом повним розцьвітала У згодї з ближнїми всїма! {{-=-|1.6em}}</poem>}}<section end="1"/> {{dhr|2em}} <section begin="2"/>{{block center/s}}<poem>{{c|'''{{sp|Гадк|0.3em}}а.'''}} Власне щастя та турботи, Власні думки… кинь гадать… До громадської роботи Слїд життя своє віддать. Згинуть марні пеклування В тихім захистку хрестів, Розлетяться почування, Крім любови до братів. Вона піде поміж миром, Яко заповідь людська;</poem><section end="2"/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude> e395umvno2o4wk7wpxhtwciwd5x4igz 458239 458213 2022-08-07T23:51:24Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" /></noinclude><section begin="1" />{{block center|<poem>{{c|'''До Русї-України.'''}} Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь, Давно сподїваного раю Від себе власно сподївавсь. Щоб велич простого народа Запанувала на Русї, Щоб чарівна селянська врода Росла в коханнї та красї. Щоб Русь порізнена устала З під віковічного ярма, І квітом повним розцьвітала У згодї з ближнїми всїма! {{-=-|1.6em}}</poem>}}<section end="1"/> {{dhr|2em}} <section begin="2"/>{{block center/s}}<poem>{{c|'''{{sp|Гадк|0.3em}}а.'''}} Власне щастя та турботи, Власні думки… кинь гадать… До громадської роботи Слїд життя своє віддать. Згинуть марні пеклування В тихім захистку хрестів, Розлетяться почування, Крім любови до братів. Вона піде поміж миром, Яко заповідь людська;</poem><section end="2"/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude> q6fjao6e0b8d4nb0zp02xlhg0njmhz0 250 216621 458214 2022-08-07T21:12:43Z Leh Palych 5381 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" />{{block center/s}}</noinclude><section begin="2" /><poem>Щастя всїх — сьвятим кумиром Стане мужа — бояка! {{-=-|1.6em}}</poem>{{block center/e}}<section end="2"/> {{dhr|2em}} <section begin="3"/>{{block center|<poem>{{c|'''Над могилою.'''}} І пекло мук, і крови море, Якого може не знайду, І найлютїйше в сьвітї горе Я бачив, — гіршого не жду. Чи мислив я-ж, щоб ізнялася Рука на неї всесьвяту, Щоб кров та чиста пролилася, Щоб пімста вбила душу ту! {{-=-|1.6em}}</poem>}}<section end="3"/> {{dhr|2em}} <section begin="1"/>{{block center/s}}<poem>{{c|'''До …'''}} Що нї хвилину, Скутий журбою, Серденьком лину Я за тобою. {{gap|2.5em}}Думоньку-мрію {{gap|2.5em}}Марно кохаю, {{gap|2.5em}}Тяжко болїю, {{gap|2.5em}}Тихо зітхаю. Тільки зірнути, Радо заплакать,</poem><section end="1"/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude> dpstiqayxyte23yhxnoxhdbeknrxldb 458240 458214 2022-08-07T23:51:25Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" />{{block center/s}}</noinclude><section begin="2" /><poem>Щастя всїх — сьвятим кумиром Стане мужа — бояка! {{-=-|1.6em}}</poem>{{block center/e}}<section end="2"/> {{dhr|2em}} <section begin="3"/>{{block center|<poem>{{c|'''Над могилою.'''}} І пекло мук, і крови море, Якого може не знайду, І найлютїйше в сьвітї горе Я бачив, — гіршого не жду. Чи мислив я-ж, щоб ізнялася Рука на неї всесьвяту, Щоб кров та чиста пролилася, Щоб пімста вбила душу ту! {{-=-|1.6em}}</poem>}}<section end="3"/> {{dhr|2em}} <section begin="1"/>{{block center/s}}<poem>{{c|'''До …'''}} Що нї хвилину, Скутий журбою, Серденьком лину Я за тобою. {{gap|2.5em}}Думоньку-мрію {{gap|2.5em}}Марно кохаю, {{gap|2.5em}}Тяжко болїю, {{gap|2.5em}}Тихо зітхаю. Тільки зірнути, Радо заплакать,</poem><section end="1"/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude> 9lqaz64nv0zq8bzvesd3vq8wir85ycq 0 216622 458215 2022-08-07T21:15:32Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../]] | автор = | перевизначити_автора = [[Автор:Павло Грабовський|Павло Граб]] | секція = До Русї-України | попередня = [[../До Галичан/]] | наступна = [[../Гадка/]] | рік = 1894 | місто = Львів | видавець = накладом Костя Панковського | правопис = Ж | примітки = }} <pages index="Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf" include=25 onlysection="1" /> 2dl7zja7j5e9w3b5tgzuhvjzsoizc73 250 216623 458217 2022-08-07T21:18:46Z AlexKozur 2731 /* Проблематична */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="2" user="AlexKozur" />{{left|52}}</noinclude>польські комісари сипнули грошима між старшину, щоб намовляла реєстровців відступити від Сулими. Сулиму з товаришами видано і скарано смертю. Але невдоволеннє між козаками з того тільки збільшилось, і війна таки розгорілась, два роки потім. Панам тодї удалось загасити всї війни і польське військо поставлено по кватирах на Українї, для порядку ніби. Та від тих польських вояків завсїди тільки непорядки виходили, бо наприкрялись людям, забирали від них всячину, зневажали. Піднялось [[w:Повстання Павлюка|повстаннє]]. Зачав його гетьман [[w:Павло Бут|Павлюк]], скликаючи всїх „благочестивих“ (так православних звали), аби повставали на Поляків. Сила народу тодї повстала, — приставали до козаків, побивали панів та панське військо по кватирах. {{потрібне зображення}}<!--> [[|380px|безрамки|центр]] {{c|{{fine|Митрополит Петро Могила.}}}}<--> Повстаннє було велике, але війна того року не пощастила козакам; їх побито [[w:Кумейківська битва|під Кумейками]], і [[w:Миколай Потоцький|Потоцький]], що командував польським військом, почав вішати та голови стинати всїм, хто до повстання ходив (1637). На весну одначе повстаннє прокинулось ще сильнїйше. Почав його гетьман [[w:Яків Острянин|Острянин]]. З початку побив він Поляків, але погнавшись за ними, задалеко загнав ся, не діждавши війська, що надходило до нього з ріжних боків. Поляки побили ті ватаги під Лубнами, а потім [[w:Жовнинська битва (1638)|під Жовнином]] погромили й самого Острянина. Тодї Острянин кинув військо, пішов з частиною козаків за моськовську границю й оселив ся слободами під [[w:Чугуїв|Чугуєвим]]. Але в війську козацькім узяв провід [[w:Дмитро Гуня|Дмитро Гуня]], славний войовник. Він військо козацьке відвів над Днїпро, на устє Сили, і тут в такім гарнім місцї табором став і так добре се місце укріпив, що Поляки нїяк не могли козакам нїчого зробити. Шість тижнїв боронились тут козаки, і силу побили польського війська. Та підрізала Гуню се, ще Поляки<noinclude></noinclude> 0zc079m3ezz11bzeshthilf5ji2zdtf 0 216624 458218 2022-08-07T21:19:29Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../]] | автор = | перевизначити_автора = [[Автор:Павло Грабовський|Павло Граб]] | секція = Гадка | попередня = [[../До Русї-України/]] | наступна = [[../Над могилою/]] | рік = 1894 | місто = Львів | видавець = накладом Костя Панковського | правопис = Ж | примітки = }} <pages index="Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf" from=25 to=26 onlysection="2" /> 0f3kj2dctx881rzs6jfdnlnt3z56vmm 0 216625 458219 2022-08-07T21:22:20Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../]] | автор = | перевизначити_автора = [[Автор:Павло Грабовський|Павло Граб]] | секція = Над могилою | перевизначити_версії = '''[[Над могилою (Грабовський)|Над могилою]]''' | попередня = [[../Гадка/]] | наступна = [[..//]] | рік = 1894 | місто = Львів | видавець = накладом Костя Панковського | правопис = Ж | примітки = }} <pages index="Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf" include=26 onlysection="3" /> b8ulye4gc1anq2d3mr1sriqw0uzkrlo 458220 458219 2022-08-07T21:22:57Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../]] | автор = | перевизначити_автора = [[Автор:Павло Грабовський|Павло Граб]] | секція = Над могилою | перевизначити_версії = '''[[Над могилою (Грабовський)|Над могилою]]''' | попередня = [[../Гадка/]] | наступна = [[../До …/]] | рік = 1894 | місто = Львів | видавець = накладом Костя Панковського | правопис = Ж | примітки = }} <pages index="Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf" include=26 onlysection="3" /> i55l7rs566ywh4dw8gdum1uge8x9v31 250 216626 458221 2022-08-07T21:23:14Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|53}}</noinclude>заступили дорогу й погромили військо, що з Запорожа до Гунї йшло з поживою та військовим запасом. Як се сталось, Гуна мусїв піддати ся бо вже козаки не мали що їсти, анї чим стріляти — тільки на ту поміч покладали надію. Поляки дуже розгнївались на козаків за ті дві війни: де могли, не жалували, — чи силою, чи підступом нищили, рубали. Тепер же сподівались задавити їх до останку. Зовсїм знести козацьке військо, як у 1596 р. були ухвалили, Поляки тепер уже не хотїли: переконались, що без нього не обійдуть ся. Але хотїли в руках його держати. Всю вищу старшину над козаками від себе понастановляли. Реєстр списали і всїх, хто до того реєстру не попав, з козацтва виключили; повписували ріжнях своїх повірників, а кому не вірили — в реєстр не вписали. Знов розложили польське військо по Українї — аби козаків пильнувало. Відбудували наново Кодак на Днїпрі і залогу з реєстрових на Запорожу поставили, — аби в степах не піднялась нїяка своєволя козацька. І здавало ся, справдї придушили козаччину, а з нею й цїлу Україну. {{rule|5em}} {{dhr}} {{c|{{larger|'''15. Хмельниччина.'''}}}} В такій неволї прожила Україна без малого десять лїт. Пани пильнували, щоб король нїякої війни не починав. Польща нї з ким війни не мала, козаків не потрібувала, і польське військо могло стерегти панського спокою на Українї. Король Володислав хотїв війну з Турками почати і козаків до того взяти, — навіть з їх старшими накладав і листи їм дав, аби човни собі будували та на море йшли, аби з того війна з Турком зачалась. Але старшина знала, що того пани не хочуть, затаїла листи і не рушила козаків, аби з того їй біди не вийшло. Аж тепер настав добрий час для панів. Козакам по панських маєтностях не вільно було пробувати, могли тепер пани господарити, як хотїли. Множились села й хутори в їх маєтках, збільшилось число їх „підданих“, заводили вони двори й [[w:фільварок|фільварки]], накладали на селян ріжні оплати, та ладили ся завести й панщину, в самій глибокій, козацькій {{errata|Україні|Українї}}. Але тільки до часу те все держалось. Україна угиналась під тяжким ярмом, але тільки часу чекала, аби його скинути. Селяне були невдоволені на панів, на їх вимисли. Козаки „випищики“ се-б-то виключені з реєстру, тільки чекали хвилї; щоб скинути з себе підданство. Реєстрові були сердиті на польську старшину, що їх за слуг своїх мала, зневажала, а грошей заслужених що не платила. Духовні й міщане відказували на кривди, які діялись від унїятів і католиків пра-<noinclude></noinclude> gn9weocy4l28bbc13warb40rtz32hjx 458222 458221 2022-08-07T21:23:37Z AlexKozur 2731 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|53}}</noinclude>заступили дорогу й погромили військо, що з Запорожа до Гунї йшло з поживою та військовим запасом. Як се сталось, Гуна мусїв піддати ся бо вже козаки не мали що їсти, анї чим стріляти — тільки на ту поміч покладали надію. Поляки дуже розгнївались на козаків за ті дві війни: де могли, не жалували, — чи силою, чи підступом нищили, рубали. Тепер же сподівались задавити їх до останку. Зовсїм знести козацьке військо, як у 1596 р. були ухвалили, Поляки тепер уже не хотїли: переконались, що без нього не обійдуть ся. Але хотїли в руках його держати. Всю вищу старшину над козаками від себе понастановляли. Реєстр списали і всїх, хто до того реєстру не попав, з козацтва виключили; повписували ріжнях своїх повірників, а кому не вірили — в реєстр не вписали. Знов розложили польське військо по Українї — аби козаків пильнувало. Відбудували наново Кодак на Днїпрі і залогу з реєстрових на Запорожу поставили, — аби в степах не піднялась нїяка своєволя козацька. І здавало ся, справдї придушили козаччину, а з нею й цїлу Україну. {{rule|5em}} {{dhr}} {{c|{{larger|'''15. Хмельниччина.'''}}}} В такій неволї прожила Україна без малого десять лїт. Пани пильнували, щоб король нїякої війни не починав. Польща нї з ким війни не мала, козаків не потрібувала, і польське військо могло стерегти панського спокою на Українї. Король Володислав хотїв війну з Турками почати і козаків до того взяти, — навіть з їх старшими накладав і листи їм дав, аби човни собі будували та на море йшли, аби з того війна з Турком зачалась. Але старшина знала, що того пани не хочуть, затаїла листи і не рушила козаків, аби з того їй біди не вийшло. Аж тепер настав добрий час для панів. Козакам по панських маєтностях не вільно було пробувати, могли тепер пани господарити, як хотїли. Множились села й хутори в їх маєтках, збільшилось число їх „підданих“, заводили вони двори й [[w:фільварок|фільварки]], накладали на селян ріжні оплати, та ладили ся завести й панщину, в самій глибокій, козацькій {{errata|Україні|Українї}}. Але тільки до часу те все держалось. Україна угиналась під тяжким ярмом, але тільки часу чекала, аби його скинути. Селяне були невдоволені на панів, на їх вимисли. Козаки „випищики“ се-б-то виключені з реєстру, тільки чекали хвилї; щоб скинути з себе підданство. Реєстрові були сердиті на польську старшину, що їх за слуг своїх мала, зневажала, а грошей заслужених що не платила. Духовні й міщане відказували на кривди, які діялись від унїятів і католиків пра-<noinclude></noinclude> qwniaz53fpvunc1oaxnyrf3ayxt9bxs 458291 458222 2022-08-08T09:38:13Z Madvin 217 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|53}}</noinclude><section begin="14"/>заступили дорогу й погромили військо, що з Запорожа до Гунї йшло з поживою та військовим запасом. Як се сталось, Гуна мусїв піддати ся бо вже козаки не мали що їсти, анї чим стріляти — тільки на ту поміч покладали надію. Поляки дуже розгнївались на козаків за ті дві війни: де могли, не жалували, — чи силою, чи підступом нищили, рубали. Тепер же сподівались задавити їх до останку. Зовсїм знести козацьке військо, як у 1596 р. були ухвалили, Поляки тепер уже не хотїли: переконались, що без нього не обійдуть ся. Але хотїли в руках його держати. Всю вищу старшину над козаками від себе понастановляли. Реєстр списали і всїх, хто до того реєстру не попав, з козацтва виключили; повписували ріжнях своїх повірників, а кому не вірили — в реєстр не вписали. Знов розложили польське військо по Українї — аби козаків пильнувало. Відбудували наново Кодак на Днїпрі і залогу з реєстрових на Запорожу поставили, — аби в степах не піднялась нїяка своєволя козацька. І здавало ся, справдї придушили козаччину, а з нею й цїлу Україну.<section end="14"/> {{rule|5em}} {{dhr}} <section begin="15"/>{{c|{{larger|'''15. Хмельниччина.'''}}}} В такій неволї прожила Україна без малого десять лїт. Пани пильнували, щоб король нїякої війни не починав. Польща нї з ким війни не мала, козаків не потрібувала, і польське військо могло стерегти панського спокою на Українї. Король Володислав хотїв війну з Турками почати і козаків до того взяти, — навіть з їх старшими накладав і листи їм дав, аби човни собі будували та на море йшли, аби з того війна з Турком зачалась. Але старшина знала, що того пани не хочуть, затаїла листи і не рушила козаків, аби з того їй біди не вийшло. Аж тепер настав добрий час для панів. Козакам по панських маєтностях не вільно було пробувати, могли тепер пани господарити, як хотїли. Множились села й хутори в їх маєтках, збільшилось число їх „підданих“, заводили вони двори й [[w:фільварок|фільварки]], накладали на селян ріжні оплати, та ладили ся завести й панщину, в самій глибокій, козацькій {{errata|Україні|Українї}}. Але тільки до часу те все держалось. Україна угиналась під тяжким ярмом, але тільки часу чекала, аби його скинути. Селяне були невдоволені на панів, на їх вимисли. Козаки „випищики“ се-б-то виключені з реєстру, тільки чекали хвилї; щоб скинути з себе підданство. Реєстрові були сердиті на польську старшину, що їх за слуг своїх мала, зневажала, а грошей заслужених що не платила. Духовні й міщане відказували на кривди, які діялись від унїятів і католиків пра-<section end="15"/><noinclude></noinclude> 37d598kxxhdh1m0c6g0hfyoq0owg5nw 0 216627 458223 2022-08-07T21:24:13Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{версії | назва = Над могилою | автор = Павло Грабовський | nointro = так | подібне = Над могилою }} * [[Пролїсок/Над могилою|Над могилою]] {{збірка|Пролїсок}} dkm3wdyzlqxjuj4macx2v5x6q0h53h3 0 216628 458225 2022-08-07T21:24:52Z Leh Palych 5381 Leh Palych перейменував сторінку з [[Над могилою]] на [[Над могилою (Богданович)]] wikitext text/x-wiki #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Над могилою (Богданович)]] 6rezoyvwfzj1tik5xtj35aogr864j3n 458226 458225 2022-08-07T21:28:34Z Leh Palych 5381 Вилучено перенаправлення на [[Над могилою (Богданович)]] wikitext text/x-wiki {{неоднозначність}} * [[Над могилою (Богданович)]] — вірш [[Автор:Максим Богданович|Максима Богдановича]] * [[Над могилою (Грабовський)|Над могилою]] — вірш [[Автор:Павло Грабовський|Павла Грабовського]] f9bwbozd72wibow5j5fij8lla24rgot 458228 458226 2022-08-07T21:29:20Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki {{неоднозначність}} * [[Над могилою (Богданович)|Над могилою]] — вірш [[Автор:Максим Богданович|Максима Богдановича]] * [[Над могилою (Грабовський)|Над могилою]] — вірш [[Автор:Павло Грабовський|Павла Грабовського]] tdydr67pzbhnvx1isgdnyfx3wku7t5u 250 216629 458227 2022-08-07T21:28:59Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|54}}</noinclude>вославній вірі і вкраїнським людям. І все чекало тільки іскри, аби відразу спалахнути ясним огнем. І тодї, каже старий літописець український, серед ріжних кривд, які українським людям робили ся, „натрапили на чоловіка одного, у которого відібрали пасїку, а та пасїка наробила лиха на всю Польщу“. А був тим чоловіком сотник козацький чигиринський [[w:Богдан Хмельницький|Зиновій-Богдан Хмельницький]]. Був він чоловік заможний, досить, учений, в війську козацькім заслужений; в пізнїйшім показав він себе як надзвичайний войовник і правитель та великого хисту і вдачі чоловік. Після повстання Павлюка настановлено його військовим писарем; по повстаннї 1638 р., як козаки не могли вищих урядів займати, настановлено його сотником чигиринським. Та не злюбив його підстароста чигиринський! Намовив старосту, щоб відібрав від Хмельницького його батьківщину — хутір [[w:Суботів|Суботов]], бо він батькови Хмельницького попереднїм старостою був даний не на віки, а тільки „до ласки“. І відібрано йому той хутір, та ще як! Наслали людей, як самого Хмельницького не було дома, — поїхав десь у козацькій справі, — знищили майно Хмельницького, а хлопця, сина його так канчуками вибили, що він з того вмер. Хмельницький став своїх кривд доходити, та його оскаржено як бунтівника, всаджено до вязницї і навіть свого житя він був непевний. Тодї, як пущено його з арешту, удав ся він на Низ. Як старий козак знав він там усї входи і виходи, і став збирати всїх, хто був з польського пановання невдоволений, аби кривд своїх доходити. Було се зимою з [[w:Хмельниччина|1647 року на 1648]]. Зібравши людей Хмельницький опанував Сїч — залога з реєстровцїв, що стояла тут, пристала до нього. Взявши в руки Запороже, повів він переговори з ханом кримським, щоб прихилити його до помочи козакам на Поляків. Хан тодї був недобрий на Поляків, бо довгий час грошей йому не давали, до того в Криму була розруха, був голод, і Татарам хотїлось війною поживитись. Тому хан обіцяв Хмельницькому, що пішле йому в поміч перекопського мурзу [[w:Тугай-Бей|Тугайбея]] з великим військом. Велика се річ була для козаків; нераз уже й перед Хмельницьким ріжні гетьмани козацькі старали ся дістати поміч від Татар на Поляків, та се їм не вдавалось, а Хмельницькому вдало ся. Коли висланцї Хмельницького понесли про се вісти по Українї між людей, що реєстровцї пристали до Хмельницького, і хан йому помагає, почав ся великий рух між людьми. Старший над військом польським ([[w:Великий гетьман коронний|гетьман коронний]] називав ся) Потоцький, прочувши про<noinclude></noinclude> aegsr297jwb4dlhee3ua30pg6v627xo 250 216630 458230 2022-08-07T21:39:52Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|55}}</noinclude>се, почав ладитись і собі до походу. Наперед вислав на Хмельницького свого сина [[w:Стефан Потоцький (ніжинський староста)|Стефана]] з польським військом і козаками, решту реєстрових козаків з драґунами виправив Днїпром човнами, а сам з своїм помічником ([[w:Польний гетьман коронний|гетьманом польним]]) збирав головне військо з ним поволї посувавсь на полудне, чекаючи вістей від сина. Тим часом син його попавсь у велику біду. Надїючись на свої сили йшов він не питаючись. А тим часом Хмельницький обступив його несподівано з своїм військом і Татарами [[w:Битва під Жовтими Водами|на Жовтих Водах]]. Козаки реєстрові, що в тім війську були, прилучились до Хмельницького, а й ті що Днїпром плили — реєстрові та драґуни, також з {{errata|Українців|Українцїв}} набрані, теж до Хмельницького пристали. Побачивши се, став Стефан Потоцький відступати. Але Хмельницький з усїм військом обпав його і погромив так, що сливе нїхто цїлий не вийшов. [[Файл:Chmielnicki, Bohdan Zenobi.jpg|380px|безрамки|центр]] {{c|{{fine|Богдан Хмельницький.}}}} {{dhr}} Потім Хмельницький пішов на головне польське військо. Воно, не маючи вістей від переднього полку, теж почало відступати, але [[w:Корсунська битва|під Корсунем]] ударив на нього Хмельницький, загнав у засїдку й погромив також до решти. Обоз, гармату, все забрали козаки. З цїлого війська<noinclude></noinclude> skput7ewzaqv8rcwqlv6pzvq7d8ag9r 250 216631 458231 2022-08-07T21:51:23Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|56}}</noinclude><section begin="15"/>ледве кілька сот утїкло, та й то головно джури та слуги панські. Потоцький і [[w:Мартин Калиновський (гетьман)|Калїновський]] — обидва в руки козацькі попали, — Хмельницький віддав їх Татарам. Як у думі співаєть ся: {{block center|{{fine|<poem>Тогдї козаки Ляхів доганяли, Пана Потоцького піймали, як барана і звязали Та перед Хмельницького гетьмана примчали; „Гей пане Потоцький, чом у тебе й досї розум жіноцький! Не вмів ти єси в Камянцї Подільськім пробувати, Печеного поросяти, курицї з перцем та з шафраном уживати, А тепер зумієш ти з нами козаками воювати, Житньої соломахи з туслуком<ref>Сіль у водї розпущена, щоб рибу солити.</ref> уплітати, Хіба велю тебе до рук кримському хану дати. Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилини жувати“,</poem>}}}} Ще такого не бувало на {{errata|Україні|Українї}}. Не тільки все українське панство, а й цїла Польща зісталась без війська й оборони. Як би козаки схотїли, могли-б за кілька день безпечно бути в Кракові чи Варшаві. Але Хмельницький тодї не мав у гадцї нишити Польщу. По побідї корсунській пройшов до Білої Церкви й став тут табором. Навколо Україна як море хвилювалась. Підіймалось селянство, зброїлось, побивало або проганяло панів та Жидів-арендарів, нищило панські двори та католицькі костели, що за той час пани побудували на Вкраїнї. Тїкали пани куди видно, аж над саму Вислу — як у {{errata|пісні|піснї}} співаєть ся: {{block center|{{fine|<poem>Зависли Ляшки, зависли, Як чорна хмара на Вислї —</poem>}}}} збігли ся туди з усїх країв. Инші знову, в кім дух український жив, до війська козацького приставали. За короткий час не стало духа панського та польського на Україні тій що близше Днїпра, а люде українські співали: {{block center|{{fine|<poem>Та немає лучче, та немає краще, Як у нас на Вкраїнї! Та немає Ляха, та немає пана — Не буде ізміни! Або останнї слова ще й инакше співали ся: Та немає Ляха, та немає Жида. Не буде унії.</poem>}}}} {{rule|5em}}<section end="15"/> {{dhr}} <section begin="16"/>{{c|{{larger|16. Україна відриваєть ся від Польщі.}}}} Хмельницький і його товариші, розпочинаючи повстаннє, не мали иншої думки, як тілька те, щоб вернути вільности козацькі й порядки з-перед повстань 1637—1638 р. р. та прикоротити пано-<section end="16"/><noinclude></noinclude> 7cben0yowtfo4khe84dt33rv134mb79 458232 458231 2022-08-07T21:55:48Z AlexKozur 2731 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|56}}</noinclude><section begin="15"/>ледве кілька сот утїкло, та й то головно джури та слуги панські. Потоцький і [[w:Мартин Калиновський (гетьман)|Калїновський]] — обидва в руки козацькі попали, — Хмельницький віддав їх Татарам. Як у думі співаєть ся: {{block center|{{fine block|<poem>Тогдї козаки Ляхів доганяли, Пана Потоцького піймали, як барана і звязали Та перед Хмельницького гетьмана примчали; „Гей пане Потоцький, чом у тебе й досї розум жіноцький! Не вмів ти єси в Камянцї Подільськім пробувати, Печеного поросяти, курицї з перцем та з шафраном уживати, А тепер зумієш ти з нами козаками воювати, Житньої соломахи з туслуком<ref>Сіль у водї розпущена, щоб рибу солити.</ref> уплітати, Хіба велю тебе до рук кримському хану дати. Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилини жувати“,</poem>}}}} Ще такого не бувало на {{errata|Україні|Українї}}. Не тільки все українське панство, а й цїла Польща зісталась без війська й оборони. Як би козаки схотїли, могли-б за кілька день безпечно бути в Кракові чи Варшаві. Але Хмельницький тодї не мав у гадцї нишити Польщу. По побідї корсунській пройшов до Білої Церкви й став тут табором. Навколо Україна як море хвилювалась. Підіймалось селянство, зброїлось, побивало або проганяло панів та Жидів-арендарів, нищило панські двори та католицькі костели, що за той час пани побудували на Вкраїнї. Тїкали пани куди видно, аж над саму Вислу — як у {{errata|пісні|піснї}} співаєть ся: {{block center|{{fine block|<poem>Зависли Ляшки, зависли, Як чорна хмара на Вислї —</poem>}}}} збігли ся туди з усїх країв. Инші знову, в кім дух український жив, до війська козацького приставали. За короткий час не стало духа панського та польського на Україні тій що близше Днїпра, а люде українські співали: {{block center|{{fine block|<poem>Та немає лучче, та немає краще, Як у нас на Вкраїнї! Та немає Ляха, та немає пана — Не буде ізміни! Або останнї слова ще й инакше співали ся: Та немає Ляха, та немає Жида. Не буде унії.</poem>}}}} {{rule|5em}}<section end="15"/> {{dhr}} <section begin="16"/>{{c|{{larger|16. Україна відриваєть ся від Польщі.}}}} Хмельницький і його товариші, розпочинаючи повстаннє, не мали иншої думки, як тілька те, щоб вернути вільности козацькі й порядки з-перед повстань 1637—1638 р. р. та прикоротити пано-<section end="16"/><noinclude></noinclude> ldxwberc4ygzw7e5caebqtlnx9qvx8x 458294 458232 2022-08-08T09:40:28Z Madvin 217 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|56}}</noinclude><section begin="15"/>ледве кілька сот утїкло, та й то головно джури та слуги панські. Потоцький і [[w:Мартин Калиновський (гетьман)|Калїновський]] — обидва в руки козацькі попали, — Хмельницький віддав їх Татарам. Як у думі співаєть ся: {{block center|{{fine block|<poem>Тогдї козаки Ляхів доганяли, Пана Потоцького піймали, як барана і звязали Та перед Хмельницького гетьмана примчали; „Гей пане Потоцький, чом у тебе й досї розум жіноцький! Не вмів ти єси в Камянцї Подільськім пробувати, Печеного поросяти, курицї з перцем та з шафраном уживати, А тепер зумієш ти з нами козаками воювати, Житньої соломахи з туслуком<ref>Сіль у водї розпущена, щоб рибу солити.</ref> уплітати, Хіба велю тебе до рук кримському хану дати. Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилини жувати“,</poem>}}}} Ще такого не бувало на {{errata|Україні|Українї}}. Не тільки все українське панство, а й цїла Польща зісталась без війська й оборони. Як би козаки схотїли, могли-б за кілька день безпечно бути в Кракові чи Варшаві. Але Хмельницький тодї не мав у гадцї нишити Польщу. По побідї корсунській пройшов до Білої Церкви й став тут табором. Навколо Україна як море хвилювалась. Підіймалось селянство, зброїлось, побивало або проганяло панів та Жидів-арендарів, нищило панські двори та католицькі костели, що за той час пани побудували на Вкраїнї. Тїкали пани куди видно, аж над саму Вислу — як у {{errata|пісні|піснї}} співаєть ся: {{block center|{{fine block|<poem>Зависли Ляшки, зависли, Як чорна хмара на Вислї —</poem>}}}} збігли ся туди з усїх країв. Инші знову, в кім дух український жив, до війська козацького приставали. За короткий час не стало духа панського та польського на Україні тій що близше Днїпра, а люде українські співали: {{block center|{{fine block|<poem>Та немає лучче, та немає краще, Як у нас на Вкраїнї! Та немає Ляха, та немає пана — Не буде ізміни! Або останнї слова ще й инакше співали ся: Та немає Ляха, та немає Жида. Не буде унії.</poem>}}}} {{rule|5em}}<section end="15"/> {{dhr}} <section begin="16"/>{{c|{{larger|'''16. Україна відриваєть ся від Польщі.'''}}}} Хмельницький і його товариші, розпочинаючи повстаннє, не мали иншої думки, як тілька те, щоб вернути вільности козацькі й порядки з-перед повстань 1637–1638 р. р. та прикоротити пано-<section end="16"/><noinclude></noinclude> r3czb9cxf37kotfeww47i0ghf7ls8pf 458295 458294 2022-08-08T09:41:15Z Madvin 217 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|56}}</noinclude><section begin="15"/>ледве кілька сот утїкло, та й то головно джури та слуги панські. Потоцький і [[w:Мартин Калиновський (гетьман)|Калїновський]] — обидва в руки козацькі попали, — Хмельницький віддав їх Татарам. Як у думі співаєть ся: {{block center|{{fine block|<poem>Тогдї козаки Ляхів доганяли, Пана Потоцького піймали, як барана і звязали Та перед Хмельницького гетьмана примчали; „Гей пане Потоцький, чом у тебе й досї розум жіноцький! Не вмів ти єси в Камянцї Подільськім пробувати, Печеного поросяти, курицї з перцем та з шафраном уживати, А тепер зумієш ти з нами козаками воювати, Житньої соломахи з туслуком<ref>Сіль у водї розпущена, щоб рибу солити.</ref> уплітати, Хіба велю тебе до рук кримському хану дати. Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилини жувати“,</poem>}}}} Ще такого не бувало на {{errata|Україні|Українї}}. Не тільки все українське панство, а й цїла Польща зісталась без війська й оборони. Як би козаки схотїли, могли-б за кілька день безпечно бути в Кракові чи Варшаві. Але Хмельницький тодї не мав у гадцї нишити Польщу. По побідї корсунській пройшов до Білої Церкви й став тут табором. Навколо Україна як море хвилювалась. Підіймалось селянство, зброїлось, побивало або проганяло панів та Жидів-арендарів, нищило панські двори та католицькі костели, що за той час пани побудували на Вкраїнї. Тїкали пани куди видно, аж над саму Вислу — як у {{errata|пісні|піснї}} співаєть ся: {{block center|{{fine block|<poem>Зависли Ляшки, зависли, Як чорна хмара на Вислї —</poem>}}}} збігли ся туди з усїх країв. Инші знову, в кім дух український жив, до війська козацького приставали. За короткий час не стало духа панського та польського на Україні тій що близше Днїпра, а люде українські співали: {{block center|{{fine block|<poem>Та немає лучче, та немає краще, Як у нас на Вкраїнї! Та немає Ляха, та немає пана — Не буде ізміни!</poem>}}}} Або останнї слова ще й инакше співали ся: {{block center|{{fine block|<poem>Та немає Ляха, та немає Жида. Не буде унії.</poem>}}}} {{rule|5em}}<section end="15"/> {{dhr}} <section begin="16"/>{{c|{{larger|'''16. Україна відриваєть ся від Польщі.'''}}}} Хмельницький і його товариші, розпочинаючи повстаннє, не мали иншої думки, як тілька те, щоб вернути вільности козацькі й порядки з-перед повстань 1637–1638 р. р. та прикоротити пано-<section end="16"/><noinclude></noinclude> bsp4kih4iajtygvlvpcdc8hz4oaossr 250 216632 458233 2022-08-07T23:44:47Z Leh Palych 5381 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Leh Palych" />{{block center/s}}</noinclude><section begin="1" /><poem>Раз пригорнути, Раз побалакать… {{gap|2.5em}}Біль дуж діймає, {{gap|2.5em}}Турботу буде… {{gap|2.5em}}Тебе немає, {{gap|2.5em}}Тебе не буде! {{-=-|1.6em}}</poem>{{block center/e}}<section end="1"/> {{dhr|2em}} <section begin="2"/>{{block center|<poem>{{c|'''Зівязницї.'''}} За нарід свій нещасливий, Повна щирої журби, Ти ступила на правдивий Шлях сьвятої боротьби. Опинились ми в неволї, Побратались взапертї; Ти не знала краще долї, Як лихі кохання ті. І моливсь я нишком Богу, В нерозважному страху, Щоб тебе, мою небогу, Зло не стріло на шляху! {{-=-|1.6em}}</poem>}}<section end="2"/> {{dhr|2em}} <section begin="3"/>{{block center/s}}<poem>{{c|'''До товариша.'''}} Не скаржись на власне довідане горе, Що в жизнї нести довелось;</poem><section end="3"/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude> 6dgrx4upgxcywz9r9zhjdme5b7b8t2m 458241 458233 2022-08-07T23:51:26Z LehBot 11101 /* Схвалена */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="4" user="LehBot" />{{block center/s}}</noinclude><section begin="1" /><poem>Раз пригорнути, Раз побалакать… {{gap|2.5em}}Біль дуж діймає, {{gap|2.5em}}Турботу буде… {{gap|2.5em}}Тебе немає, {{gap|2.5em}}Тебе не буде! {{-=-|1.6em}}</poem>{{block center/e}}<section end="1"/> {{dhr|2em}} <section begin="2"/>{{block center|<poem>{{c|'''Зівязницї.'''}} За нарід свій нещасливий, Повна щирої журби, Ти ступила на правдивий Шлях сьвятої боротьби. Опинились ми в неволї, Побратались взапертї; Ти не знала краще долї, Як лихі кохання ті. І моливсь я нишком Богу, В нерозважному страху, Щоб тебе, мою небогу, Зло не стріло на шляху! {{-=-|1.6em}}</poem>}}<section end="2"/> {{dhr|2em}} <section begin="3"/>{{block center/s}}<poem>{{c|'''До товариша.'''}} Не скаржись на власне довідане горе, Що в жизнї нести довелось;</poem><section end="3"/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude> 4842bhvfa6112f4l13g4sozf7apf1ar 0 216633 458234 2022-08-07T23:47:23Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../]] | автор = | перевизначити_автора = [[Автор:Павло Грабовський|Павло Граб]] | секція = До … | попередня = [[../Над могилою/]] | наступна = [[../Зівязницї/]] | рік = 1894 | місто = Львів | видавець = накладом Костя Панковського | правопис = Ж | примітки = }} <pages index="Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf" from=26 to=27 onlysection="1" /> eeovwjtoa1bo37h83x768nmxijd8oeh 0 216634 458235 2022-08-07T23:49:04Z Leh Palych 5381 . wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../]] | автор = | перевизначити_автора = [[Автор:Павло Грабовський|Павло Граб]] | секція = Зівязницї | попередня = [[../До …/]] | наступна = [[../До товариша/]] | рік = 1894 | місто = Львів | видавець = накладом Костя Панковського | правопис = Ж | примітки = }} <pages index="Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf" include=27 onlysection="2" /> 5h1mr8wvpzjfpkm7kmbsmmi2zpxn5no 250 216635 458242 2022-08-08T02:35:53Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" /></noinclude>морак з датою „Краків, 12. IV. 1900“, який устійнює також час написання новелі — навесну 1900 р.: {{left|„Я тепер борикаюся з пролетарем сільським, з палієм, з анархістом. Пишу за нього, а властиво за себе. Бо можна свої муки і розпуки класти комунебудь на плечі, аби ними зівав на світ, як великою раною. Має то бути річ далеко довша, як я дотепер писав. При довших оповіданнях треба багато зуживати сили на то, аби читача тягнути дальше. Отак вислухуватися я дуже не люблю і буду старатися „льокайство“ зредукувати до мінімума. Хто знає, чи я буду годен цю річ завершити так, як хочу. Я не можу цілими днями дрижати в гарячці, ані не можу мозком так обертати, аби видіти все, і найменшу ґримасу пролетаря. Я такий дуже змучений.“|style=line-height:1.4}} Друкувався вперше „Палій“ в ЛНВ, 1900, червень, т. X, кн. 6, стор. 249—261. Передруковуємо з автографа, що зберігається в архіві І. Франка в бібліотеці Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, ч. 118, стор. 80—95, причому ми ввели ті зміни в тексті, які ввів сам автор в останній редакції новелі та подаємо їх за текстом збірки „Дорога“, 1901, стор. 25—42. 40. КЛЕНОВІ ЛИСТКИ: Ця новеля коштувала Стефаника дуже багато праці, про що свідчить аж сім, не раз дуже далеких один від одного варіянтів, більшість з них з наголовком „Мужичка“. Письменник любив цю новелю найбільше з усіх своїх передвоєнних творів. Вона появилася вперше в ЛНВ, 1900, грудень, т. XII, кн. 12, стор. 330—337. Передруковується з автографа, що зберігається в бібліотеці Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, № 517, стор. 2—27, там бракує лише першої сторінки. Решта тексту подається за текстом збірки „Дорога“, 1901, стор. 43—53. Письменник написав новелю в селі Чортовець біля Городенки в місяцях липень—серпень—вересень 1900 р. 41. ВІСТУНИ: Ця новеля була надрукована вперше в збірці „Дорога“, 1901, стор. 15—18, звідкіля передруковується. Приблизний час написання 1900 р. 42. МАЙ, 43. ПОХОРОН, 44. СОН: Вперше друкувалися ці три новелі в збірці „Дорога“, 1901, Май, стор. 19—24, {{sp|По}}<noinclude>{{c|— 365 —}}</noinclude> 28xym0x1oa3sby1pwl17wzpxx044vq2 250 216636 458243 2022-08-08T02:56:49Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" /></noinclude>{{sp|РОСА|0.4em}} {{right|{{fine|Присвячую „Просвіті“}}}} Старий Лазар досвітком сапав грядки. Досвітні пасма витягали сонце на землю, а Лазар потрясав сивим волоссям і, спершися на сапу, усміхався, бо дуже любив цей ярий переддень. В сутінках світанку він все малював будучність своїх дітей, внуків і правнуків. Тихо, птахи співають, а роса їсть ноги. Але цю росу кожда стеблинка так радо двигає на собі, мов божий трунок. — Ей, ти росо, їла ти мене від дитини; я коло овец плакав від тебе. А як був молодий, то мусів підкочувати білі штани, йдучи від дівки, шоби мама не сварила, а як став ґаздою і заходив в збіжє косити, то ти жерла мене і кусала і боронила перед косою кожде стебло, аби їх ще завтра напоїти своїм різким напитком, але восени ти найгірша, бо забирают від тебе все, кому ти шодня лице мила, Ти так як мама, шо не дає своїх дітий. — Ото-м си, росо, находив по тобі, ото-с мене си наїла, але твоя їдь була як мід, шо щипає<noinclude>{{c|— 326 —}}</noinclude> qz75fsczpdpdcwrga08kt49xkjpqk33 250 216637 458244 2022-08-08T02:56:53Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" /></noinclude>І смакує. Я тебе сімдесєть років не проминув ані одного дня, я все чекав ясного сонца і воно велике та ласкаве вісушувало мене, а тебе, росо, забирало до неба, шоби вечером зливати, як умліває вся травинка. Ти, Боже, поливаєш всю землю росою, так як ми росадник. Ех, ти, божа водице, ти давала дужість і здоровлє пшеницам та житам, але і я був від тебе дужий та різкий. Баную дуже, шо ти мене не будеш заросювати, як ти, світе сонце, родишси. {{StrRepChars|6}} Глянув на свою білу хату. — О, я з тебе, мій палацу, тихонько дуже віходжу, аби не будити купи внуків. Вони так файно сплє, порозкидаютси, шо гріх рипнути дверима; їх сон світий, бо їх Бог взєв на свої коліна, на колінах божих вони ростут. А стара зараз за мнов встає, накриває діти і ходит тихо, як кітка, та лагодит їм сніданок. Мій ласкавий Боже, чим я годен відплатити Твою ласку? Ти мене своїм сонцем, дощем і бурею тримав у силі довгі роки, аби мої діти і їх діти жили і росли! — Але внуки инші, як давно були, в них книжки, в них співанки инші. А дурна стара радуєси ними та будує Україну; здуріла стара від внуків. Видурюют від неї гроші на театр та на книжки та тєгают стару коробку по читальнях, а вона вертає з ними додому та радуєси, як дівка. „Мой, старий, каже, але аби ти видів, який козак наш Тома, у сивій кучмі, у синих гачах, а люди<noinclude>{{c|— 327 —}}</noinclude> n8y9ybtt5605sfs2k7wezy8fv1xw2tp 250 216638 458245 2022-08-08T02:56:57Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" /></noinclude>плещут єму в долоні, а він так говорит як у книжці, а сорочка горит на нім. Ей, якби ти си хоть раз подивив на них!“ „Я, кажу, старий, шоби си дивити на таке і не винен тому, шо ти з своїми внуками наново дівочиш. Але ти мені скажи, відки ти гроші маєш на кучми та на сине сукно, та на вогневі сорочки, бо ти така сліпа, як кертица, ти їм не вішила, відколи ти здуріла з тою Україною, то мені в мошенці все гроші хибуют.“ — Але внуки не п'ют, не гуляют і до коршми не йдут, а гудут, як бджола: Україна, Україна. Малий Кирило підходит мене, як дитину: „Діду, діду, я прочитаю таке файне“. — Та читає, та добре там написано, але я письма не знаю, а лиш через охоту малого сідаю з ним та потакую. — Вони в мене чемні, най їх Бог благословит з їх надіями. Вони хотє нового, на то вони і молоді. З цих дум вирвало його сонце, що зійшло, як золото, і стара, що кликала на сніданок. — Ти вічне сонце, ти знов благословиш мене на сніданок. Та-м слабий; роса, твоя донька, не має вже на мені шо пити, самі кости. Але в мене внуків багато. Роса має кого обливати своїми перлами. А ти мамо наша, ясне сонечко, все благослови їх до сніданку. Старий Лазар росяним листком обтер свої мокрі очі і пішов до хати між внуків.<noinclude>{{c|— 328 —}}</noinclude> 07gte823wt5vmu9zirf4hsil3srcg9s 0 216639 458246 2022-08-08T03:00:57Z AlexKozur 2731 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Твори]] | автор = Василь Стефаник | секція = Роса <!-->| перевизначити_версії = '''[[Роса (Стефаник)|Роса]]'''<--> | попередня = [[../Мати (Стефаник)|Гріх]] | наступна = [[../Дурні баби/]] | рік = 1942 | місто = Львів | видавець = Українське Видавництво... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Твори]] | автор = Василь Стефаник | секція = Роса <!-->| перевизначити_версії = '''[[Роса (Стефаник)|Роса]]'''<--> | попередня = [[../Мати (Стефаник)|Гріх]] | наступна = [[../Дурні баби/]] | рік = 1942 | місто = Львів | видавець = Українське Видавництво | примітки = }} <pages index="Твори (Стефаник 1942).pdf" from=338 to=340 /> tbtnxndjbtwghxsl9un4pwy3vbihd0e 458289 458246 2022-08-08T09:35:33Z Leh Palych 5381 wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Твори]] | автор = Василь Стефаник | секція = Роса | попередня = [[../Мати/]] | наступна = [[../Дурні баби/]] | рік = 1942 | місто = Львів | видавець = Українське Видавництво | примітки = }} <pages index="Твори (Стефаник 1942).pdf" from=338 to=340 /> raokccgyxvpf5a6ishm3o9x752uxm34 250 216640 458247 2022-08-08T03:03:03Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|57}}</noinclude>ваннє польського панства на Українї. При тім вони були певні, що й король сам хотїв би помогти козакам, та не може через панів — отже треба панам трохи нагнати холоду. Тому по своїх побідах Хмельницький думає, що може й досить буде їм сеї науки. Росписав листи до ріжної польської старшини де виправдував ся з свого повстання, а до короля вислав послів, щоб козакам вернули їх давнї вольности, виплатили незаплачену плату та побільшили реєстр до 12 тисяч (стільки сам король хотїв побільшити для війни з Турками). Просив отже небагато, та сподївавсь, що по тих побідах козаки на Українї будуть панами, як за Сагайдачного, і нїхто їм того реєстру чи инших постанов не буде пильнувати. Але саме під той час умер король Володислав, а пани, зібравши ся вибирати короля, одним разом казали козакам чекати з своїми справами до нового короля, а другим разом ухваляли збірати військо на козаків. До того ще впав тодї між повстанців кн. [[w:Ярема Вишневецький|Ярема Вишневецький]], великий ворог козаків, що знищили йому його заднїпрянські маєтки (Прилуччину та Лубенщину). Почав на {{errata|Браславщині|Браславщинї}} бити ся з повстанцями, зачепив ся з славним ватажком [[w:Максим Кривоніс|Кривоносом]] (Перебійносом), що про нього пісня споминає — {{block center|{{fine block|<poem>Гей не дивуйте, добрії люде, Що на Вкраїні повстало — Що за Дашевим, під Сорокою Множество Ляхів пропало. Перебийніс водить не много, Сімсот козаків з собою. Рубає мечем голови з плечей, А решту топить водою.</poem>}}}} [[Файл:Maxym Kryvonis (woodcut of Kryvonis's likeness, probably a Polish caricature).jpg|380px|безрамки|центр]] {{c|{{fine|Максим Кривонос (Перебийніс).}}}} {{dhr}} Козаччину се дуже роздражнило. Хмельницький був з-під Білої Церкви відійшов до Чигрина, покладаючись на польські запевнення, що тепер козацька справа буде полагоджена. Тепер же знову рушив на козацьке пограниче, а далї на Волинь, де польські пани збирали против нього сили. Польське військо напало на нього [[w:Битва під Пилявцями|під Пилявцями]]. Воно було велике, але нездале. В першій же серьозній битві Поляки стільки потратили свого війська, що постановили відступити. Але поки ла-<noinclude></noinclude> lj6ja9nn3xt7jhnzi5cmwq3rxgu39gw 250 216641 458248 2022-08-08T03:12:15Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|58}}</noinclude>дились до того відступлення, в ночи напав на польське військо великий страх: пішла поголоска, що старші з війська потайки тїкають, і всї пустились навтеки куди видко. Бігли без памяти, лишивши козакам пребогатий табор. Військо було зложене з панів-шляхти, а вибирались пани на той похід, як на весїллє, а не на війну: везли з собою дорогоцїнні убори, дорогу посуду і всяку всячину. І все те дісталось козакам. Польща знову зісталась без війська й оборони, але Хмельницький все ще хотїв з нею не битись, а миритись — по доброму справу кінчити. Він пройшов з військом в Галичину, де люде також піднялись на панів, потїм у Холмщину, під [[w:Замостя|Замостє]], і тут чекав вибору нового короля. Подавав і свій голос за брата покійного короля [[w:Ян II Казимир|Володислава Яна-Казимира]], й справдї його Поляки вибрали, сподїваючись, що тим скорше прийдуть до згоди з Хмельницьким. Ян-Казимир по своїм виборі написав до Хмельницького, щоб він на Україну вертав ся, а він, король, до нього висилає послів, що всї потреби козацькі задовольнять. Одержавши сей лист, Хмельницький казав стріляти з гармат на знак радости й військо своє завернув на Україну. Було се під зиму 1648 р., в місяцї падолистї. Скінчивши таким чином війну Хмельницький поїхав до Київа, де його всї з великою радістю й честю витали, як освободителя України, називаючи новим [[w:Мойсей|Мойсеєм]]: як Мойсей ізраїльський народ увільнив з неволї єгипетської, так Хмельницькій увільнив Україну з неволї лядської, — казали на Українї. В Київі окружили його люде найбільш учені, досвідні та найбільше українству вірні й прихильні. Серед них здавна була така думка, що Українцям з Польщею нїчого робить, треба звязати ся з Туреччиною або з Москвою, та відбити ся від Поляків і зробити Україну вільним краєм, окремою державою. Розмовляючи з тими людьми, та з патріархом єрусалимським, що там тодї пробував, і Хмельницький став инакшими очима дивити ся на справу. Досї він мав перед очима козацькі потреби, тепер зрозумів, що се справа дрібна, треба брати ширше. Треба думати про увільненнє від Польщі всього українського народу, щоб міг він жити свобідно і сам собою правити, під охороною козацького війська. „Доказав я, чого не думав, тепер докажу, що надумав, — казав Хмельницький: вибю з лядської неволї увесь наш народ руський (себ то український). Попереду воював я за свою шкоду і кривду, тепер буду воювати за нашу православну віру (знаємо, що в тім часї православна віра вважала ся за знак української народности). Поможе менї в тім вся чернь (простий народ), аж по Люблин, по Краків,<noinclude></noinclude> shdm9ije73jjc5zys9yzhayiuwor129 250 216642 458249 2022-08-08T03:56:18Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|59}}</noinclude>та, що не відступає нашої віри, і я її не відступлю, бо то права рука наша“! В лютім, (февралї) 1649 р. приїхали королївські посли, привезли Хмельницькому клейноти від короля й хотїли з ним умовлятись, які порядки між козаками мають бути. Але для Хмельницького тепер се вже була дрібна річ, холи він хотїв зовсїм увільнити Україну від польських панів, щоб вона й далї зісталась самостійною, окремою державою, якою стала з попереднього року, як Поляків погромлено. Він не хотїв і умовлятись з тими послами, відіслав їх нї з чим; сказав, що буде війна. Натомість вислав послів до инших держав: до Туреччини{{errata||,}} Московщини, Угорщини, Молдави, намовляючи воювати Польщу разом з Українцями. Війна почала ся під лїто — війна велика, найважнійша, яка коли небудь досї підіймалась на Українї. І з української і з польської сторони розуміли, що се буде боротьба на житє і на смерть, буде рішатись доля України й Польщі. На Українї надднїпрянськй все, що здужало, йшло в козаки. В поміч Хмелницькому вибрав ся сам хан з усею ордою, сподїваючись великої здобичі по торішнїх побідах Хмельницького. В Польщі король зібрав полки які міг і теж сам пустивсь їх вести на козаків. [[Файл:Історія України-Русі. 1912. Власноручний підпис Богдана Хмельницького.png|500px|безрамки|центр]] {{c|{{fine|Підпись Хмельницького з останнїх лїт його гетьманування (зменьшена).}}}} {{dhr}} Але король був до війни нездалий, а Хмельницький — великий войовник. Іще король полків не зібрав, а Хмельницький уже обступив польське передове військо [[w:Облога Збаража|під Збаражем]], на границї Волини й Галичини, й притис його так, що воно ґвалтом до короля почало кричати, аби йшов виручати. Король мусїв іти на поміч, хоч не мав іще з собою усього шляхецького війська. Але Хмельницький, довідавши ся про се, лишив частину війська під Збаражем, а сам з Татарами непомітно, серед мраки й дощу, зайшов королеви дорогу [[w:Зборівська битва (1649)|коло Зборова]]. Обступив його військо і почав битву. Королеви з рештою війська не було виходу. Та зрадив Хмельницького хан. Король післав до нього своїх людей та почав умовляти, аби відступив ся від Хмельницького. Обіцяв великі гроші, позволив ханови забрати скільки<noinclude></noinclude> t6r19sq8o4l7ej9t5evr6vjcl8iqnxh 250 216643 458250 2022-08-08T04:04:15Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|60}}</noinclude><section begin="16"/>схоче в неволю людей з України, і хан пристав на се. Добив з ним король торгу: заплатив йому за згоду золотом і кровю українською. Став хан Хмельницькому тодї вже від себе казати, аби помирив ся з королем, а инакше Татари злучать ся з королем на козаків. Гірко було Хмельницькому і козакам, а нїчого робити. Мусїли мирити ся з королем. Списали йому свої пункти, щоб було за військом козацьким те, чим воно зараз володїє, і вірі праволавній щоб не було утиску, а унїя щоб була скасована, — та Поляки, маючи за собою хана, і на се не приставали. Мусїло військо спускати і з тих невеликих жадань. Списали таку умову, названу Зборівським трактатом. Козаків має бути 40 тисяч, можуть вони мешкати де хочуть у воєводствах Київським, Браславськім і Чернигівськім (землях побожських і надднїпрянських), а військо польське в ті {{errata|землі|землї}} входити не має; начальство в тих землях має бути з православних (Українцїв); кривди православної віри мають бути заспокоєні; хто в козацький реєстр не вписаний, має бути своїм панам послушний, і в усїм иншім лишали ся старі полські порядки. Засмучений вертав ся Хмельницький з старшиною на Україну. Навіть оповістити того, на чім погодились з королем, не важились. Особливо був великий гнїв за того невільника, що позволено Татарам. На Українї не знали, що то королеве дїло, і Хмельницький тільки з біди на те позволив. Думали, що то він дав дозвід Татарам на Українї брати невільника, і за се його кляли. Таку пісню зложили. {{block center|{{fine block|<poem>Бодай тебе, Хмельниченьку, перва куля не минула, Що велїв Ордї брати дївки й молодицї! Парубки йдуть гукаючи, а дївчата співаючи, А молоді молодицї старого Хмеля проклинають… Бодай тебе Хмельначенку, перва куля не минула.</poem>}}}} Не знали люде правди. Як то в думі співаєть ся: {{block center|{{fine block|<poem>Бог святий знав, Бог святий і відає Що Хмельницький думає гадає. Тогдїж то не могли знати нї сотники, нї полковники, Нї джури козацькиї, нї мужі громадськиї, Що наш пан гетьман Хмельницький Батю Зинов Богдану чигиринський У городї у Чигиринї задумав вже й загадав</poem>}}}} {{rule|5em}}<section end="16"/> {{dhr}} <section begin="17"/>{{c|{{larger|'''17. Україна обєднуєть ся з Московщиною.'''}}}} З того що дїялось як Українї по Зборівськім трактатї Хмельницький ясно побачив, що люде українські таки нїяк уже не пристануть на те, щоб Польща над ними панувала і йому Хмельниць-<section end="17"/><noinclude></noinclude> e28q0ak4gsxwaqbqlkwlcq7gftd5pzf 250 216644 458251 2022-08-08T04:20:13Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|61}}</noinclude>кому, й старшинї за се кінець зробилиб. Тому й не оповіщав людей, на чім згода стала, а всякими способами протягав її здїйсненнє. Козацьких військ не виводив звідти, звідки їм „трактат“ казав; польських панїв до їх маєтків на Вкраїну не пускав, і польського війська також. Знав і те також, що й польські пани не хочуть Зборівської умови сповняти, — мовляв у нїй за-богато козакам і Українї попущено. Тому далї шукав помочи на Польщу по инших державах, сподїваючись скорої війни, і доконче хотїв відірвати ся від Польщі. Справдї, вже на другий рік (1650) заносилось на нову війну з Поляками. Але що хан тримав ся Польщі й не хотїв козакам помагати, то вийшла натомість війна з Волощиною (Молдавою), котру Хмельницький немилосердно погромив за хистку й невірну полїтику її воєводи. Тільки за рік пізнійше Хмельницький перетягнув до себе хана і почав війну з Польщею. Та хан і вдруге зрадив Хмельницького, [[w:Битва під Берестечком|під Берестечком]], і знову Хмельницький мусїв з королем миритись. Се звав ся [[w:Білоцерківський мирний договір|Білоцерківський трактат]], він був подібний до попереднього, тільки для України ще гірший. Сповняти його Хмельницький не {{errata|хотів|хотїв}}, і в 1652 р. зачав нову війну. І сим разом татарська орда почала з королем накладати. Але Хмельницький уже не схотїв укладати з королем трактатів нїяких. Досї він не мав иньшої помочи як тільки від Татар — та й то більше біди від них було як помочи. Тепер же прийшла до нього звістка, що московський цар намірив ся з Хмельницьким Польщу воювати, — тому Хмельницький не хотїв більше мирити ся з Польщею. Москву на Польщу намовляв він вже від самого початку війни, Московському цареви і хотїлось і боявсь він з Польщею зачинати. Хотїлось — бо сподївав ся від Польщі щось здобути. Давнї московські царі були з київського княжого роду, й вони все думали про те, як би забрати ті українські та білоруські землї, що за давнїх часів належали до київських князїв. До того-ж Польща недавно, за короля Жигимонта, богато краю забрала від Москви, і се Москві хотїло ся теж назад вернути. Але й бояла ся вона тої війни. При тім же {{errata|Хмелницький|Хмельницький}} хотїв тільки помочи на Польщу, а Москва, як уже воювати з Польщею, то хотїла, щоб Україна прилучилась до [[w:Московська держава|Московської держави]]. Довго про се були переговори. Хмельницькому хотїлось як найскорше напустити Москву на Польщу, й для того згодив ся він піддатись з Україною під зверхність московського царя й зєднати Україну з Московською державою. І з кінцем 1653 р. повідомив його цар, що він з земським собором — скли-<noinclude></noinclude> 6n8gb2ih3laftex7fy1kukebwcxwduz 250 216645 458252 2022-08-08T04:23:43Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|62}}</noinclude>каними з усього царства людьми, порішив Україну прийняти під свою зверхність і разом з Українцями воювати Польщу. З тим разом вислав він своїх бояр до Хмельницького, аби від нього, від старшини козацької і від усїх людей прийняти присягу московському цареви. Сї бояре приїхали до Хмельницького до Переяслава, і дня [[w:Переяславська рада|8-го сїчня]] скликав Хмельницький раду козацьку військову. На нїй ухвалили пристати до Москви з тим, щоб цар зіставив Україну при її вільности і ворогам її не видавав. Тодї бояре закликали всїх до церкви, щоб присягти цареви. Але Хмельницький з старшиною зажадав, аби наперед бояре присягли за царя, що він вільности й порядків України порушати не буде й ворогам її не видасть. Такий порядок в Польщі був, — тай скрізь, де свобода має бути забезпечена, — що новий король насамперед складає присягу на закони й права, що буде їх сповняти, а тодї народ складає йому присягу, що буде його слухати й шанувати. На те бояре сказали, що вони такої присяги не можуть зложити, бо московський цар — „самодержець“ і присяги своїм підданим не складає. Старшину се дуже збентежило, і вона не могла зрозуміти такого порядку, що царь не хоче присягти на захованнє свободи України. Але що бояре таки нїяк не хотїли присягти, то гетьман з старшиною, аби справи не розбити, — бо дуже хотїли мати московську поміч против Польщі, — згодились присягти на слово боярів-послів, що цар не тільки зіставить в цїлости права й устави, привилеї і всякі свободи України, себто її нинїшнїй самостійний державний устрій, а ще примножить і розширить. Так сталась [[w:Переяславська угода (1630)|„Переяславська умова“]], з котрою Україна пристала до Москви, „під високу царську руку“. Як з української так і з московської сторони на неї дивились як на непорушну умову, котру можна тільки за обопільною згодою змінити. Але вона була устна. Щоб цар її закріпив своєю грамотою, постановили, що військо пошле своїх послів до Москви і ті вияснять цареви та боярам українські порядки, права і вільности і цар їх потвердить своїм привилєєм. На тім гетьман і старшина присягли цареви й потім люде по всїх городах і селах присягли московському цареви. Місяць потім вислав Хмельницький з старшиною своїх послів до Москви — умовити ся що-до дальших порядків на {{errata|Україні|Українї}}, які мають бути. Та тут уже зараз виявила ся ріжниця між бажанням й плянами українськими й московськими. Сї роки — від самого повстання Україна жила як самостійна держава: вибраний гетьман з радою старшини й військовою радою правив усїм краєм. Хмельницький з старшиною хотїли й на далї задержати такій устрій, — щоб Україна самостійно<noinclude></noinclude> p8vsoco4cnwz64rsgt4se6s04ctjz0y 250 216646 458253 2022-08-08T04:31:34Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|63}}</noinclude><section begin="17"/>правилась собі сама вибраними своїми людьми, тільки була під зверхністю московського царя. Але в Москві на те не пристали, бо Московська держава не мала в собі такого свобідного устрою. Правительство московське лишило на Українї поки що все далї в управі гетьмана й старшини козацької. Але щоб так на завсїди мало бути, на се не дало згоди в своїх відповідях на козацькі домагання (так званих [[w:Березневі статті|„статях Б. Хмельницького“]]). Згодилось, щоб військо козацьке свобідно вибирало гетьмана, а царя тільки сповіщало при виборі; щоб Україна з гетьманом сама мала зносини з иншими державами, як самостійна держава; щоб було військо козацьке, 60 тисяч гетьманови підвластне, і щоб до суду українського нїякі московські, власти не мішались. Але прислала зараз до Київа своїх воєводів з військом, — нїби то України хоронити, а більше щоб України й самого гетьмана пильнувати. [[Файл:Subotiv church of Bohdan Khmelnytsky.jpg|380px|безрамки|центр]] {{c|{{fine|Богданова церква, {{errata|дебув|де був}} похований Хмельницький (малюнок Шевченка)}}}} {{dhr}} Ті воєводи побудували собі осібну кріпость у Київі й гетьмана нї в чім не слухали. Таких воєводів з військом хотїло правительство московське поставити й по инших більших українських городах. Все се Українцям дуже мало подобалось — так що Хмельницький і не оповістив війську царських „статей“, як не оповістив ранїйше Зборівського „трактату“. {{rule|5em}}<section end="17"/> {{dhr}} <section begin="18"/>{{c|{{larger|'''18. Україна не хоче бути під Москвою.'''}}}} Хмельницький з старшиною з усього бачили, що їм з Москвою не по дорозї: чого иншого вони хотїли, а що инше вона задумує. Українцї бажали, щоб Україна, як відірвалась від Польщі, так і зісталась свобідною, самостійною державою, а від Москви хотїли, підмоги, щоб усї українські землї від Поляків відібрати і до купи злучити. А московські бояре бажам Україну помаленьку до рук своїх узяти й правити нею, як правили иншими землями. Обєднаннєм України вони мало журили ся, а хотїли забрати білоруські землї від<section end="18"/><noinclude></noinclude> g0uwvjb3f9uouox7na58hiphysl8qo5 250 216647 458254 2022-08-08T05:53:29Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|64}}</noinclude>Польщі (чи властиво від Литви, що від 1569 р. була тїсно злучена з Польщею). Се їм ішло добре, тим більше, що на Польщу напала тодї ще й Швеція. Тодї Поляки почали з царем переговори: обіцяли йому, що виберуть його польським королем — так щоб він польських земель уже не нищив. Цар на се пристав, повірив, і перемирє з Польщею зробив. Учинив се без порозуміння з Українцями, і на Українї се вважали за зломаннє умови. Українцї знали, що Поляки царя королем не виберуть, але бояли ся, що заприязнивши ся з Польщею, Москва, чого доброго, ще й Україну їй назад віддасть. Через те гнївались на Москву за се перемирє, і Хмельницький став шукати нових помічників на Польщу, а злуку з Москвою хотїв розірвати. Під Польщу вертатись він нїяк не хотїв. Як його король польський намовляв до нього вернутись, він польському послови таку байку сказав: „У одного чоловіка жив в хатї уж. Він був домашнїй, нїкого не кусав; йому ставили страву і не боронили лазити по хатї. Раз хлопець їв молоко, уж прилїз і став собі хлептати; хлопець ударив ложкою ужа, а той зі злости вкусив хлопця. Хлопець крикнув, прибіг господар, і схотів зарубаги ужа, але відрубав йому тільки хвоста, а уж утїк. Хлопець же з того укушення вмер. З того часу перестало вести ся тому господареви, — пішло нещастє за нещастєм. Сказали йому, що се через те, що він, образив ужа. Тодї господар став мирити ся з ужем, поставив йому молока. Але уж наївсь і знову сховавсь до нори. — Вже, каже, не буде між нами давньої приязни: тобі твого сина не забути, а менї — мого хвоста; живім кождий собі сам, у добрій згодї, і оден другому помагаймо, а більшого вже нїчого не видумаємо. — Так і Поляки, казав Хмельницький, — нехай нас лишать і зречуть ся всеї України, то ми будемо їм по силї помічні, будемо їх від ворогів боронити. Але що-ж! — Коли в Польщі хоч сто панів лишить ся, то вони того не попустять. А козаки знов не пристануть на те, що ті пани хочуть.“ Тому Хмельницький шукав инших союзників, помічників на Поляків. Він пересилав ся з Туреччиною, Швецією, Угорщиною, намовляючи їх на Польщу. Він розумів, що поки Польща буде мати силу, вона України не попустить. Нарештї з Швецією й угорським (семигородським) воєводою [[w:Ракоці Дєрдь II|Ракоцієм]] уложив він умову, щоб спільно воювати Польщу, зовсїм знищити й між собою її землї подїлити. А Москва тим часом, як я вже сказав, встигла помирити ся з Польщею, і разом із нею зачала воювати з Шведами. Накликала й Хмельницького, аби з Польщею, не зачіпавсь, а воював Шведів.{{nop}}<noinclude></noinclude> g1nfraqbdc1iratxxzzba6idyf89q2i 250 216648 458255 2022-08-08T06:01:13Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|65}}</noinclude>Але Хмельницький не послухав. Він нїяк не хотїв розривати з Швецією, навпаки став укладати з нею тїсний союз, обіцяючи їй помагати против кождого неприятеля (хоч би й против Москви), а Шведи за те обіцяли боронити незалежности України і цїлости її земель. Весною 1657 р. Хмельницький і зачав війну з Польщею на спілку з Швецією й Ракоцієм, а против волї Москви. Так мала злука України з Москвою розірватись. Але в війнї козакам не пощастило, в війську прокинув ся непослух. Хмельницький і без того був хорий, а ся прикрість іще більше його розстроїла і він умер 27 липня 1657 р., лишивши справи непорішеними. [[Файл:Ivan Vygovskiy 1720.jpg|380px|безрамки|центр]] {{c|{{fine|Іван Виговський.}}}} {{dhr}} Дуже не в часї вмер і з великим жалем проводила його в могилу Україна. Поховали його в Суботові в церкві, що він побудував. Але кілька років пізнїйше, коли польське військо йшло через Україну, польський воєвода [[w:Стефан Чарнецький|Чарнєцкий]] казав на злість викопати Богдана з могили, спалити його кости й попіл по вітру розвіяти — за те, що він Україну від Польщі відірвав. Польщі то нїчого не помогло, а Хмельницькому не пошкодило. За заслуги Хмельницького ще за житя його вибрало військо козацьке гетьманом сина його Юрка, — „нехай тая слава буде, що Хмельницький гетьманом“ Але до булави треба голови, а Юрко був молодий та нездалий. Тому старшина потім се перемінила й настановила гетьманом Івана Виговського, що був військовим писарем. Але в війську се було богатьом не до вподоби, і се було недобре в тій великій замотанинї в якій опинилась тодї Україна.{{nop}}<noinclude></noinclude> ryv4t86dnm6wb1i1wk35lcxlwl9n6il 458257 458255 2022-08-08T06:12:01Z AlexKozur 2731 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|65}}</noinclude>Але Хмельницький не послухав. Він нїяк не хотїв розривати з Швецією, навпаки став укладати з нею тїсний союз, обіцяючи їй помагати против кождого неприятеля (хоч би й против Москви), а Шведи за те обіцяли боронити незалежности України і цїлости її земель. Весною 1657 р. Хмельницький і зачав війну з Польщею на спілку з Швецією й Ракоцієм, а против волї Москви. Так мала злука України з Москвою розірватись. Але в війнї козакам не пощастило, в війську прокинув ся непослух. Хмельницький і без того був хорий, а ся прикрість іще більше його розстроїла і він умер 27 липня 1657 р., лишивши справи непорішеними. [[Файл:Ivan Vygovskiy 1720.jpg|380px|безрамки|центр]] {{c|{{fine|Іван Виговський.}}}} {{dhr}} Дуже не в часї вмер і з великим жалем проводила його в могилу Україна. Поховали його в Суботові в церкві, що він побудував. Але кілька років пізнїйше, коли польське військо йшло через Україну, польський воєвода [[w:Стефан Чарнецький|Чарнєцкий]] казав на злість викопати Богдана з могили, спалити його кости й попіл по вітру розвіяти — за те, що він Україну від Польщі відірвав. Польщі то нїчого не помогло, а Хмельницькому не пошкодило. За заслуги Хмельницького ще за житя його вибрало військо козацьке гетьманом сина його [[w:Юрій Хмельницький|Юрка]], — „нехай тая слава буде, що Хмельницький гетьманом“ Але до булави треба голови, а Юрко був молодий та нездалий. Тому старшина потім се перемінила й настановила гетьманом Івана Виговського, що був військовим писарем. Але в війську се було богатьом не до вподоби, і се було недобре в тій великій замотанинї в якій опинилась тодї Україна.{{nop}}<noinclude></noinclude> itgp43c90f3ol2nwhwbzmjsa4kfum2i 250 216649 458256 2022-08-08T06:06:52Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|66}}</noinclude>Хотїла вона жити свобідно, по своїй волї, але з одного боку протягала до неї руки Польща, не хотячи пустити від себе: то війною пробувала вернути, то намовляла козацьку старшину, аби під короля вернулась. З другого боку й Москва, раз Україну під царську руку прийнявши, не хотїла упускати. Але вернути ся під Польщу, — значило, що й паниб на Вкраїну вернулись, почалиб підданство та панщину заводити: від тогоб вони нї защо не відреклись. Під Москвою бути — московські бояре Україну своїми воєводами та залогами обсадять, московські порядки заведуть. А скоро тільки вони себе дали взнаки на Українї, скоро тільки ті воєводи зявились, зараз почались скарги, що воєводи українські права ламають, людий зневажають, і від вояків московських, від кривд і здирств Москви нема людям просвітку. Не можна було на се пристати. Старшина козацька від разу, ще за Хмельницького, поміркувала, що під Москвою не буде Українї свободи. Тому вона не від того була, щоб прийти знову до ладу з Польщею. Але люде українські й чути про Польщу не хотїли, і на старшину невірно {{errata|дивилися|дивили ся}} за її переговори з королем. Старий Хмельницький се розумів, що під Польщу вже нема воротя, тому накладав з Швецією, Угорщиною, Туреччиною, тільки не з нею. Але його наступникам на гетьманстві не було так з чого вибирати, бо Швеція кинула війну з Польщею, зайнята иньшими справами; союз з Швецією так і не війшов в житє. Туреччина й Семигород підупали й на них не можна було рахувати. Отже щоб вирвати ся з московських рук, Богданові наступники не бачили иньшого виходу як союз з Польщею. Не рахуючи ся з настроєм народу вони думали, що можна й під польського короля вернутись, тільки забезпечити, щоб Україна мала свою автономію: щоб мала свою виборну осібну управу, в яку-б Поляки не мішались, а правилиб Україною гетьмани й иньші власти, вибрані військом і людом українським — що се буде краще як московська зверхність. Таку умову й зробив незабаром по смерти Хмельницького новий гетьман [[w:Іван Виговський|Виговський]] в Гадячі, в 1658 р. Називаєть ся [[w:Гадяцький договір|Гадяцька умова]], або Гадяцька унїя. На основі сього трактату Україна мала війти яко рівноправний з Польщею й Литвою член до [[w:Річ Посполита|„Польської республїки“]] (річи-посполитої), під назвою в. кн. Руського. З полїтичного боку се мало свої добрі сторони. Але люде на Українї — тій, що з-під Польщі вибилась<ref>Волинь, Галичина й більша частина Поділя зіставились під Польщею. Козацька управа тільки по [[w:Случ (притока Горині)|Случ]] сягала, тому й говорилось: знай, Ляше, що по Случ — то наше.</ref> — про Польщу, як я казав уже, анї чути не хотїли.<noinclude></noinclude> cefdsyg7pmdm7op1wdna60pmi2arbk8 250 216650 458258 2022-08-08T06:20:33Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" /></noinclude>Вони думали, що старшинї заманулось панувати на Українї над народом з польськими панами разом, і не хотїли старшини слухати. Виговський, умовивши ся з Поляками, підняв [[w:Московсько-українська війна (1658—1659)|повстаннє]] на Українї против Москви і сильно побив московське військо [[w:Конотопська битва|під Конотопом]], але українські люде, особливо на лївім боцї Днїпра (в Полтавщинї та Чернигівщинї), здебільшого не схотїли за ним іти. Не хотїли під Польщу вертатись, тому не хотїли розривати з Москвою. Військо козацьке Виговського скинуло, кажучи, що се панський, старшинський гетьман, та вибрало знов Юрка Хмельниченка. [[Файл:Arolsen Klebeband 02 303.jpg|380px|безрамки|центр]] {{c|{{fine|Юрко Хмельниченко.}}}} {{dhr}} Ще воєводів і стрільцїв московських люде тодї добре не зазнали. Як зазнали, то кілька років пізнїйше уже на них самі бунтовались і скрізь їх по Українї побивали. Та все таки від тих воєводів не сподївались такого лиха, як від польських панів. А московські воєводи навмисно ще більше відводили людей від старшини: казали людям, що старшина їх хоче своїми підданими поробити, під Польщу запроторити, а цар їх хоче від старшини боронити, щоб вони від неї кривди не мали. І те роздвоєннє, що люде й старшина одні одним не вірили та наперекір робили, найгірше Україну підтинало та ворогам на поталу давало. {{rule|5em}} {{gap}}<noinclude></noinclude> 4cloliv2adhswql3suj5x3o3y549jmc 458309 458258 2022-08-08T11:39:21Z Madvin 217 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" /></noinclude>Вони думали, що старшинї заманулось панувати на Українї над народом з польськими панами разом, і не хотїли старшини слухати. Виговський, умовивши ся з Поляками, підняв [[w:Московсько-українська війна (1658—1659)|повстаннє]] на Українї против Москви і сильно побив московське військо [[w:Конотопська битва|під Конотопом]], але українські люде, особливо на лївім боцї Днїпра (в Полтавщинї та Чернигівщинї), здебільшого не схотїли за ним іти. Не хотїли під Польщу вертатись, тому не хотїли розривати з Москвою. Військо козацьке Виговського скинуло, кажучи, що се панський, старшинський гетьман, та вибрало знов Юрка Хмельниченка. [[Файл:Arolsen Klebeband 02 303.jpg|380px|безрамки|центр]] {{c|{{fine|Юрко Хмельниченко.}}}} {{dhr}} Ще воєводів і стрільцїв московських люде тодї добре не зазнали. Як зазнали, то кілька років пізнїйше уже на них самі бунтовались і скрізь їх по Українї побивали. Та все таки від тих воєводів не сподївались такого лиха, як від польських панів. А московські воєводи навмисно ще більше відводили людей від старшини: казали людям, що старшина їх хоче своїми підданими поробити, під Польщу запроторити, а цар їх хоче від старшини боронити, щоб вони від неї кривди не мали. І те роздвоєннє, що люде й старшина одні одним не вірили та наперекір робили, найгірше Україну підтинало та ворогам на поталу давало. {{rule|5em}}<noinclude></noinclude> oeihehcn3ztlg1xz399103uv94tst8s 250 216651 458259 2022-08-08T06:48:06Z AlexKozur 2731 /* Без тексту */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="0" user="AlexKozur" /></noinclude><noinclude></noinclude> fxous2hi1iyp004bfjrwk8rqj2hcgsw 250 216652 458262 2022-08-08T07:44:31Z Mahnka 11765 /* Skorygowana */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Mahnka" /></noinclude>{{c|ГАННА.}} Я не знаю, чого ви іще маєте нарікати? Робите найлїпші інтереса в цїлім домі. Шинок нїколи не є порожний, повно у нїм, як лїто так зима. Якби так я була на місци Зібенгара, забрала би ся до вас інакше. Не спекали би ся ви мене пустими трема сотками талярів. Нище тисячки не пустила би я вам. Та й так іще будете богато заривати. {{c|ВЕРМЕЛЬСКІРХ}} {{c|{{fine|встав та ходить посвистуючи.}}}} Чи маєте іще що сказати? Аж люлька погасла мінї із страху. {{c|ЮРКО}} {{fine block|молодий, причесаний кельнер йде дуже швидко сходами поза шкляними дверми та несе начинє до снїданя. Іще поза дверми пристає здивований, отвирає їх однак, розглядаєть ся пивничним коритарем на право та на лїво.}} {{c|ЮРКО.}} До сто чортів! Куди-ж я зайшов? {{c|ГАННА.}} {{c|{{fine|сьмієть ся через балїю.}}}} Ви заблукали. Мусите вернути ся. {{c|ЮРКО.}} Та тут можна дістати, Бог знає, який за ворот голови. У сїй будї не міг би визнати ся не аби який кінь! {{c|ГАННА.}} Ви мабуть лише що прийшли, га?{{nop}}<noinclude></noinclude> 6cbn9lakuv7h6a0b8flg15viebw54kp 250 216653 458263 2022-08-08T07:52:47Z Mahnka 11765 /* Skorygowana */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Mahnka" /></noinclude>{{c|ЮРКО.}} Лише вчера. Ну, скажіть-но мінї панство! Се не приключало ся мінї іще нїколи, хоч я був вже не у однім домі. Тут треба би брати все гірського провідника із собою. {{c|ВЕРМЕЛЬСКІРХ.}} Скажіть-но ви мінї, чи не є ви часом з Дрезна? {{c|{{errata|ЮСКО|ЮРКО}}.}} Моє родинне місто Майсен. {{c|ВЕРМЕЛЬСКІРХ.}} Так? Справдї?! {{c|ЮРКО.}} Але скажіть-но мінї, як видістати ся із відси? {{c|ГАННА}} {{c|{{fine|кокетує кельнера своїм звичайом; дуже оживлена.}}}} Все горі сходами. Таких ластівочих хвостиків ми не потрібуємо тут в пивницї. {{c|ЮРКО.}} Тут є мабуть парадний вхід? {{c|ГАННА.}} Ви думаєте, бачить ся, що се собача буда, що? Тут мешкають найпоряднїйші люди! {{c|ЮРКО}} {{c|{{fine|в дружнїй, шутливий спосіб.}}}} Молодице, молодице, знаєте що, ходїть-но за мною, покажіть мінї дорогу: з вами то я не<noinclude></noinclude> nmzcp9ylnejub06l7b7bq2vqbn79qvi 250 216654 458264 2022-08-08T08:22:19Z Erik tavr 7610 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Erik tavr" /></noinclude>дивно на світі ведеться! Взявся він до крамарської родини хтозна звідки, притулився, втрутився й он що коїть, — та хоч би ж з наміру, а то без найменшого зусилля. Якось воно так трапляється, що те, до чого прагнеш, тебе дурить, а чого не сподіваєшся, робиться саме собою. Іноді він мельки думав про Гнідого й Максима, що з першим майже ніколи не здибався, а з другим ніби приятелював, хоч теж бачився не щодня. Чи не догадуються вони? Н і, звичайно ні, бо ніщо не зраджувало жадних змін у внутрішньому, замкненому й похмурному житті цієї чудернацької родини. А він безперечно щось постеріг би, спіймав би якийсь погляд чи натяк. Сумління підказувало йому, що все викриється, швидко викриється, і буде кепсько. Від таких, дуже ймовірних — навіть без математичних обчислень — можливостів йому котився по спині неприємний холодок. Але голоси перестороги хутко глухнули у вирі його наукового запалу, що взагалі не часто дозволяв їм зринати. Так само не турбував він себе й питанням про назву. Любов? Може бути. Смішно, але можливо. Кому стане сміливости проголосити: ось це любов, а це вже ні? Черевики можуть бути стоптані, драні, латані, скривлені й держані, все таки черевиками лишаючись. Чому ж для любови раз-у-раз вимагати новенького взуття? Вона ходить часом у постолах і пантофлях. У всякому разі, таємниця й заборонність розпалювали хлопцеві цікавість, що цілком заступає юнакові кохання, і в заспокоєнні пристрасти йому зароджувалось почуття ніжности й подяки. Під млосним його впливом хлопець навіть цілував їй руки, — а це були перші жіночі руки, що здобулись у нього на таку честь. Бо він був глибоко свідомий того піднесення, що його після її дотику опанувало, того вибуху діяльних сил, що поцілунок її збурив, як електрична іскра. Вона вплелася в його життя невидним, потайним, але могутнім чинником, даючи, крім того, спізнати в собі жінку, що не розмінюється на дрібні кривляння й не силкується нічого вдавати. Перед нею всі дівчата, що він знав, були маніжними ляльками, які віддатись вважали за подвиг, саможертву й не відплатну послугу. Поволі присвячуючи хлопця до таємниць кохання, вона навчала його цінувати поцілунок, що досі йому нікчемною<noinclude></noinclude> 463rk29h5vgurg3nji8b8eyotopkfpk 0 216655 458265 2022-08-08T08:55:41Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 1. Про наш край і народ | наступна = 2. [[../Про найдавнїйші часи/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 1. Про наш край і народ | наступна = 2. [[../Про найдавнїйші часи/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=4 to=7 tosection="1" /> irkhzjd19e4nobv3tlaowq4j18cfkeo 0 216656 458268 2022-08-08T09:03:09Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 2. Про найдавнїйші часи | попередня = 1. [[../Про наш край і народ/]] | наступна = 3. [[../Про київську державу/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Укра... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 2. Про найдавнїйші часи | попередня = 1. [[../Про наш край і народ/]] | наступна = 3. [[../Про київську державу/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=7 fromsection="2" to=9 tosection="2" /> {{bar}} {{примітки}} oma98ijshjnaj9176h3bc06mofjhk64 250 216657 458270 2022-08-08T09:05:27Z Erik tavr 7610 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="Erik tavr" /></noinclude>оплесків, що й запрошений із опери тенор. Ба більше — щось кинуло йому навіть квітку, що, не долетівши помосту, сумно впала на підлогу, але він не визнав за потрібне підняти цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави. Взагалі, він до успіху свого поставився дуже неприхильно, і коли один з учасників живої газети, студент останнього курсу Борис Задорожній, палко похвалив його і почав розпитувати, чи ще він щось написав, хлопець похмуро відповів: — Нема часу на ці дурниці. — Даремно, — сказав Задорожній. — Що нас чекає, коли кінчимо? Заженуть на завод, у контору — і край. Обростай мохом. А оповідання писати — хороша річ! Я, от тільки хвилина гуляща, так і читаю щось. Степан заперечував. Оповідання — це пусте, розвага. Без них можна жити. І між ними виникла маленька дискусія про письменство, якого Степан був одвертим ворогом, а Борис — великим прихильником. Проте, вдома він за тиждень написав ще два оповідання. Студент Задорожній , що так щиро привітав його письменницькі заходи, став — чи не через це саме? — добрим його приятелем, до кого він і за порадою охоче звертався, і додому навіть часом заходив. Доля цього веселого і здібного хлопця була повна злиднів та прикростів . Він мав необережність родитися від священика, що хоч і помер тому років з десять, але й цим не змив плями з синової чести. Двічі його виключали з Інституту за соціяльне походження, і він двічі поновлювався, бо особисте минуле його було справді бездоганне; на пятий рік він дійшов третього курсу та дістав посаду нічного сторожа в Комгоспі, вважаючи себе за найщасливішу в світі людину. Навесні він мав кінчити Інститут по відділу цукрової промисловости. Степам почував до нього приязнь і глибоку віру в його художній смак. Отже Борис став інтимним вірником його письменницьких спроб і першим, доброзичливим до того ж, суддею його творів. — Ану, послухай, — казав хлопець, розгортаючи пакунок паперів. Борис слухав і ухвалював. — Це я між іншим, — казав Степан. Так він написав з півдесятка оповідань на повстанські<noinclude></noinclude> obtundldhatr506h7rma63zpo3y4czi 0 216658 458271 2022-08-08T09:05:34Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 3. Про київську державу | попередня = 2. [[../Про найдавнїйші часи/]] | наступна = 4. [[../Володимир і Ярослав. Християнство на Українї/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 3. Про київську державу | попередня = 2. [[../Про найдавнїйші часи/]] | наступна = 4. [[../Володимир і Ярослав. Християнство на Українї/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=9 fromsection="3" to=13 tosection="3" /> cu4ussl3jjdc8zl539kx8joe2oa6m18 0 216659 458273 2022-08-08T09:08:42Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 4. Володимир і Ярослав. Християнство на Українї | попередня = 3. [[../Про київську державу/]] | наступна = 5. [[../Київська держава розпадаєть ся/]] | примітки = }} <pages index="Г... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 4. Володимир і Ярослав. Християнство на Українї | попередня = 3. [[../Про київську державу/]] | наступна = 5. [[../Київська держава розпадаєть ся/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=13 fromsection="4" to=17 tosection="4" /> rzb8bwjwz9mirrui3i2utl48u2iqmb1 0 216660 458274 2022-08-08T09:11:06Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 5. Київська держава розпадаєть ся | попередня = 4. [[../Володимир і Ярослав. Християнство на Українї/]] | наступна = 6. [[../Татарський погром. Галицька держава/]] | примі... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 5. Київська держава розпадаєть ся | попередня = 4. [[../Володимир і Ярослав. Християнство на Українї/]] | наступна = 6. [[../Татарський погром. Галицька держава/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=17 fromsection="5" to=20 /> 68n3yhw0y1x1eaeshax0cq5m3qu5og3 0 216661 458276 2022-08-08T09:15:43Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 6. Татарський погром. Галицька держава | попередня = 5. [[../Київська держава розпадаєть ся/]] | наступна = 7. [[../Литва та Польща забирають собі українські землї/]] | пр... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 6. Татарський погром. Галицька держава | попередня = 5. [[../Київська держава розпадаєть ся/]] | наступна = 7. [[../Литва та Польща забирають собі українські землї/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=21 to=25 tosection="6" /> bfc5k1kx7shqe3tklev6pv07zd2k04q 0 216662 458280 2022-08-08T09:20:03Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 7. Литва та Польща забирають собі українські землї | попередня = 6. [[../Татарський погром. Галицька держава/]] | наступна = 8. [[../Польські порядки на Українї/]] | примі... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 7. Литва та Польща забирають собі українські землї | попередня = 6. [[../Татарський погром. Галицька держава/]] | наступна = 8. [[../Польські порядки на Українї/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=25 fromsection="7" to=28 tosection="7" /> 693kz8ie77oej3nkidl1tfimtch9swr 0 216663 458283 2022-08-08T09:22:24Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 8. Польські порядки на Українї | попередня = 7. [[../Литва та Польща забирають собі українські землї/]] | наступна = 9. [[../Козаччина/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 8. Польські порядки на Українї | попередня = 7. [[../Литва та Польща забирають собі українські землї/]] | наступна = 9. [[../Козаччина/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=28 fromsection="8" to=33 tosection="8" /> {{bar}} {{примітки}} hgqqyo5ofuv6y789i1ccw4eezlxfwmz 0 216664 458284 2022-08-08T09:25:30Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 9. Козаччина | попередня = 8. [[../Польські порядки на Українї/]] | наступна = 10. [[../Правительство польське хоче робити порядки у козаків/]] | примітки = }} <pages index="Грушев... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 9. Козаччина | попередня = 8. [[../Польські порядки на Українї/]] | наступна = 10. [[../Правительство польське хоче робити порядки у козаків/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=33 fromsection="9" to=37 tosection="9" /> {{bar}} {{примітки}} i7isubgf2bjz37j3o28m02ydmu1zagd 0 216665 458285 2022-08-08T09:28:38Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 10. Правительство польське хоче робити порядки у козаків | попередня = 9. [[../Козаччина/]] | наступна = 11. [[../Перші війни козаків з панами та державою Польською/]] | пр... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 10. Правительство польське хоче робити порядки у козаків | попередня = 9. [[../Козаччина/]] | наступна = 11. [[../Перші війни козаків з панами та державою Польською/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=37 fromsection="10" to=39 /> {{bar}} {{примітки}} 95bjxlj34fee0jwbscrbpgw9wzu8c6r 0 216666 458286 2022-08-08T09:30:11Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 11. Перші війни козаків з панами та державою Польською | попередня = 10. [[../Правительство польське хоче робити порядки у козаків/]] | наступна = 12. ../Українцї бороня... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 11. Перші війни козаків з панами та державою Польською | попередня = 10. [[../Правительство польське хоче робити порядки у козаків/]] | наступна = 12. [[../Українцї боронять своєї віри/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=40 to=44 tosection="11" /> {{bar}} {{примітки}} 8a79tl56k1yjck1s3tqto6xt6e80vjp 0 216667 458288 2022-08-08T09:33:29Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 12. Українцї боронять своєї віри | попередня = 11. [[../Перші війни козаків з панами та державою Польською/]] | наступна = 13. ../Козаки боронять віру і права українсько... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 12. Українцї боронять своєї віри | попередня = 11. [[../Перші війни козаків з панами та державою Польською/]] | наступна = 13. [[../Козаки боронять віру і права українського народу/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=44 fromsection="12" to=47 /> olxt7f4dfut3vrl2o4qge8n8o5kbzps 0 216668 458290 2022-08-08T09:35:43Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 13. Козаки боронять віру і права українського народу | попередня = 12. [[../Українцї боронять своєї віри/]] | наступна = 14. [[../Козацькі війни перед Хмельниччиною/]] | пр... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 13. Козаки боронять віру і права українського народу | попередня = 12. [[../Українцї боронять своєї віри/]] | наступна = 14. [[../Козацькі війни перед Хмельниччиною/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=48 to=50 tosection="13" /> 7km8swn3ymtvowftzvl4gpubqlp8gio 0 216669 458292 2022-08-08T09:38:30Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 14. Козацькі війни перед Хмельниччиною | попередня = 13. [[../Козаки боронять віру і права українського народу/]] | наступна = 15. [[../Хмельниччина/]] | примітки = }} <pages index... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 14. Козацькі війни перед Хмельниччиною | попередня = 13. [[../Козаки боронять віру і права українського народу/]] | наступна = 15. [[../Хмельниччина/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=50 fromsection="14" to=54 tosection="14" /> qawh12cimbzs6xg1rllg8i4twqkpek3 0 216670 458293 2022-08-08T09:39:54Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 15. Хмельниччина | попередня = 14. [[../Козацькі війни перед Хмельниччиною/]] | наступна = 16. [[../Україна відриваєть ся від Польщі/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М.... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 15. Хмельниччина | попередня = 14. [[../Козацькі війни перед Хмельниччиною/]] | наступна = 16. [[../Україна відриваєть ся від Польщі/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=54 fromsection="15" to=57 tosection="15" /> {{bar}} {{примітки}} t5h3ppxr6am6snno0qapqap79o1zrw2 250 216671 458296 2022-08-08T10:17:26Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|68}}</noinclude>{{c|{{larger|'''19. Незгода на Українї'''}}}} То таки була правда, що старшина дивилась на порядки польські чи московські (де також пани поміщики — бояре людей у тяжкім кріпацтві держали), та й собі хотїла на Українї поміщикувати. Хутори закладала, людей, осаджувала на них та казала собі чинші грошеві чи осипи збіжем давати, в господарстві помагати. Не минуло яких пятьдесять лїт від того часу, як народ український, з Хмельницьким повставши, панів з України повиганяв і землю всю, що панською була, для всїх вільною зробив, а вже з тої козацької старшини нове панство викублилось. Землї позасїдало, людей своїми підданими поробило і вже до панщини почало нагинати. Сей панський дух в старшин почули українські люде дуже скоро — тому й не хотїли слухати старшини. Є така гарна дума старосвітська про Хвеська Ганджу Андибера, гетьмана запорозького. Вона зложена недовго по смерти старого Хмельницького і з неї видко, як тодї вже люде на Українї невірно дивились на старшину, прозиваючи їх Ляхами за панський дух. В думі оповідаєть ся, як зайшов бідний обдертий козак до коршми черкаської: {{block center|{{fine block|<poem>Там пили три Ляхи, дуки срібляники. Первий пив Гаврило Довгополенко переяславський, Другий Війтенко нїженський, Третїй пив Золотаренко чернигівський. От вони пили-підпивали з козака-нетяги насміхались, На шинкарку покликали: „Гей шинкарко Горовая, Насте молодая, Добре ти дбай, Нам солодкі меди, оковиту горілку ще підсипай, Сього козака, пресучого сина, у потилицю з хати випихай!“</poem>}}}} Але козак-нетяга, випивши доброго меду, став сам на тих дуків гримати: {{block center|{{fine block|<poem>„Гей ви, Ляхове, вразькі синове, ів порогу посувайтесь, „Менї козаку-нетязї на покутї місце попускайте, „Посувайтесь тїсно, „Щоб було менї козаку-нетязї де на покутї із лаптямя сїсти!“ Тодї ляхи дуки срібляники добре дбали, Дальше ік порогу посували, Козаку-нетязї більше місця на покутї поступали. Тодї козак-нетяга на покутї сїдає, Із-під поли позлотистий недолимок<ref>Булаву.</ref> виймає Шинкарцї молодій за цебер меду заставляє.</poem>}}}} Вийняв з череса червінцї та заложив ними весь стіл. Закликав до квартирки: аж тут один козак іде, шати дорогії несе, другий —<noinclude></noinclude> 9ek0453lyk1qt14tll1r3v3n2zjzae9 458297 458296 2022-08-08T10:19:24Z AlexKozur 2731 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|68}}</noinclude>{{c|{{larger|'''19. Незгода на Українї'''}}}} То таки була правда, що старшина дивилась на порядки польські чи московські (де також пани поміщики — бояре людей у тяжкім кріпацтві держали), та й собі хотїла на Українї поміщикувати. Хутори закладала, людей, осаджувала на них та казала собі чинші грошеві чи осипи збіжем давати, в господарстві помагати. Не минуло яких пятьдесять лїт від того часу, як народ український, з Хмельницьким повставши, панів з України повиганяв і землю всю, що панською була, для всїх вільною зробив, а вже з тої козацької старшини нове панство викублилось. Землї позасїдало, людей своїми підданими поробило і вже до панщини почало нагинати. Сей панський дух в старшин почули українські люде дуже скоро — тому й не хотїли слухати старшини. Є така гарна дума старосвітська про [[w:Андибер Фесько Ганжа|Хвеська Ганджу Андибера]], гетьмана запорозького. Вона зложена недовго по смерти старого Хмельницького і з неї видко, як тодї вже люде на Українї невірно дивились на старшину, прозиваючи їх Ляхами за панський дух. В думі оповідаєть ся, як зайшов бідний обдертий козак до коршми черкаської: {{block center|{{fine block|<poem>Там пили три Ляхи, дуки срібляники. Первий пив Гаврило Довгополенко переяславський, Другий Війтенко нїженський, Третїй пив Золотаренко чернигівський. От вони пили-підпивали з козака-нетяги насміхались, На шинкарку покликали: „Гей шинкарко Горовая, Насте молодая, Добре ти дбай, Нам солодкі меди, оковиту горілку ще підсипай, Сього козака, пресучого сина, у потилицю з хати випихай!“</poem>}}}} Але козак-нетяга, випивши доброго меду, став сам на тих дуків гримати: {{block center|{{fine block|<poem>„Гей ви, Ляхове, вразькі синове, ів порогу посувайтесь, „Менї козаку-нетязї на покутї місце попускайте, „Посувайтесь тїсно, „Щоб було менї козаку-нетязї де на покутї із лаптямя сїсти!“ Тодї ляхи дуки срібляники добре дбали, Дальше ік порогу посували, Козаку-нетязї більше місця на покутї поступали. Тодї козак-нетяга на покутї сїдає, Із-під поли позлотистий недолимок<ref>Булаву.</ref> виймає Шинкарцї молодій за цебер меду заставляє.</poem>}}}} Вийняв з череса червінцї та заложив ними весь стіл. Закликав до квартирки: аж тут один козак іде, шати дорогії несе, другий —<noinclude></noinclude> 4jwtyq33kqvq6nbscc8bv4gt2kz0w4j 458308 458297 2022-08-08T11:38:18Z Madvin 217 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|68}}</noinclude>{{c|{{larger|'''19. Незгода на Українї.'''}}}} То таки була правда, що старшина дивилась на порядки польські чи московські (де також пани поміщики — бояре людей у тяжкім кріпацтві держали), та й собі хотїла на Українї поміщикувати. Хутори закладала, людей, осаджувала на них та казала собі чинші грошеві чи осипи збіжем давати, в господарстві помагати. Не минуло яких пятьдесять лїт від того часу, як народ український, з Хмельницьким повставши, панів з України повиганяв і землю всю, що панською була, для всїх вільною зробив, а вже з тої козацької старшини нове панство викублилось. Землї позасїдало, людей своїми підданими поробило і вже до панщини почало нагинати. Сей панський дух в старшин почули українські люде дуже скоро — тому й не хотїли слухати старшини. Є така гарна дума старосвітська про [[w:Андибер Фесько Ганжа|Хвеська Ганджу Андибера]], гетьмана запорозького. Вона зложена недовго по смерти старого Хмельницького і з неї видко, як тодї вже люде на Українї невірно дивились на старшину, прозиваючи їх Ляхами за панський дух. В думі оповідаєть ся, як зайшов бідний обдертий козак до коршми черкаської: {{block center|{{fine block|<poem>Там пили три Ляхи, дуки срібляники. Первий пив Гаврило Довгополенко переяславський, Другий Війтенко нїженський, Третїй пив Золотаренко чернигівський. От вони пили-підпивали з козака-нетяги насміхались, На шинкарку покликали: „Гей шинкарко Горовая, Насте молодая, Добре ти дбай, Нам солодкі меди, оковиту горілку ще підсипай, Сього козака, пресучого сина, у потилицю з хати випихай!“</poem>}}}} Але козак-нетяга, випивши доброго меду, став сам на тих дуків гримати: {{block center|{{fine block|<poem>„Гей ви, Ляхове, вразькі синове, ів порогу посувайтесь, „Менї козаку-нетязї на покутї місце попускайте, „Посувайтесь тїсно, „Щоб було менї козаку-нетязї де на покутї із лаптямя сїсти!“ Тодї ляхи дуки срібляники добре дбали, Дальше ік порогу посували, Козаку-нетязї більше місця на покутї поступали. Тодї козак-нетяга на покутї сїдає, Із-під поли позлотистий недолимок<ref>Булаву.</ref> виймає Шинкарцї молодій за цебер меду заставляє.</poem>}}}} Вийняв з череса червінцї та заложив ними весь стіл. Закликав до квартирки: аж тут один козак іде, шати дорогії несе, другий —<noinclude></noinclude> ddv5oivwlym7onsi7oigbg1z7yax3sn 250 216672 458298 2022-08-08T10:29:56Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|69}}</noinclude>чоботи сапянцї, третїй — шапку козацьку. Убрали нетягу, і пізнали тодї дуки, що се гетьман запорозький Фесько Ганжа Андибор. Стали його до себе до компанїї запрошати та медом горілкою частувати. — {{block center|{{fine block|<poem>То він теє од дуків срібляників приймав, сам не випивав. А все на свої шати проливав: „Ей шати, мої шати, пийте гуляйте! Не мене шанують, бо вас поважають: Як я вас на собї не мав, То й нести від дуків-ерібляників не знав.“ Тодї то Фесько Ганжа Андибер, гетьман запорозький, стиха словами промавляв: „Ей козаки, каже, дїти, друзї, молодцї! Прошу я вас, добре дбайте, Сих дуків срібляників наче волів із-за стола вивождайте, Перед вікнами покладайте, у три березини потягайте, Щоб вони мене споминали, мене до-віку памятали!“ Тогдїж то козаки, дїти, друзї, молодцї, добре дбали, Сих дуків срібляників за лоб брали, Із-за стола наче волів вивождали, Перед вікнами покладали, у три березини потягали, Словами промовляли; „Ей дуки, кажуть ви дуки! За вами, всї луги і луки! Нїгде нашому брату, козаку-{{errata|нетязі|нетязї}}, стати І коня попасти.“</poem>}}}} Під тими дуками представлені тут три полковники козацькі: переяславський, київський і {{errata|ніжинський|нїжинський}}, а під тим нетягою — гетьман [[w:Іван Брюховецький|Бруховецький]], отаман кошовий запорозький, що по Юрку Хмельниченку хотїв на гетьманство дістатись. Він на старшину відказував, а себе за великого приятеля простому людови удавав. Як же гетьманом став, обдирав людей гірше нїж ті дуки, і Москві їх запродав. Так і не раз бувало: хто під старшиною яму копав, та на панський дух старшинський нарікав, потім як сам на верх діставсь, сам таким же зробив ся. Хто тільки з простого народу виходив наверх, зараз тягнуло його до панства; хотїв маєтности мати, підданих держати, роботою їх обкладати. Щоб тому запобігти, треба було иньших способів: треба було підданство заборонити, щоб один чоловік до другого, до його особи не міг мати нїяких прав, як пан до підданого; треба булоб міру земельну уставити, щоб по-над неї нїхто землї більше не мав; треба було з свобідних земель запас установити, який би цїлій Українї, всьому народови належав, з цього давала сяб земля для господарства, а як хтось перестав на нїй робити, до того б запасу поверталась. Але все се такі річи, до яких тільки за<noinclude></noinclude> bahtgo9vklssyblt54a5v0u9fulocjw 250 216673 458300 2022-08-08T10:42:29Z AlexKozur 2731 /* Проблематична */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="2" user="AlexKozur" />{{left|70}}</noinclude>теперішнїх часів люде стали додумуватись, а тодї того не розуміла нї старшина, нї простий народ. Простий народ на Москву надїї покладав і вірив, коли воєводи його на старшину підмовляли. Але в самій Московщинї був кріпацький дух, і Москва на Українї своїм повірникам, що їй вислужувались, роздавала землї селян, і самаж найбільше помагала їм на Українї кріпацтво заводити, людей приборкувати. А тим часом, противлячи ся старшинї, на перекір їй роблячи, простий народ не добачив і не вмів розріжнити доброго від злого: що старшина не тільки панування бажала, але хотїла забезпечити й свободу та самостійність Українї. Не вміли люде від неї того перейняти, в тім помогти, а панським забаганкам зась сказати. Без народуж не могла старшина й за право українське стояти і нарештї піддала ся Москві, побачивши, що не може без народу їй противитись. Зрікла ся прав і свободи української, а за то від московського правительства дістала на простих людей всякі права панські, грамоти царські та надання. {{потрібне зображення}}<!-->[[|380px|безрамки|центр]] {{c|{{fine|[[w:Петро Дорошенко|Петро Дорошенко]], сучасна італїйська ґравюра.}}}}<--> Так і впала українська свобода через те ворогованнє — що старшина панувати хотїла: з чужого ярма народ визволяючи, своє накладала, а люде не попускали, та в тій боротьбі з старшиною<noinclude></noinclude> 7mxds1l6y3murwq11omhgo85vn5s1hb 250 216674 458301 2022-08-08T10:47:09Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{right|71}}</noinclude><section begin="19"/>й свою власну свободу прогавили. І не стало анї свободи на Українї, анї людям не покращало. Попали таки в підданство та кріпацтво старшинї, і таж Москва помагала тим новим панам держати своїх людей в кріпацтві. Свобода людська так само була противна московському ладови як і полїтична свобода автономної України. {{rule|5em}}<section end="19"/> <section begin="20"/>{{c|{{larger|'''20. Руїна.'''}}}} Так от старшина хотїла вернутись до Польщі, аби лиш свободу Українї забезпечити, та люде не хотїли. Москви держатись — так Москва не хотїла попустити, щоб Україна сама своїми виборними людьми: гетьманом та полковниками правилась без московських воєводів. Навпаки, вона все того пильнувала, щоб там своїх воєводів завести, а гетьманську власть укоротити. Й кидались і старшина і люде українські то в той бік, то в сей бік і не було їм просвітку, а в тих роздорах та війнах тільки гинула українська сила, земля пустїла, люде розбігались. І назвав ся той час „руїною", знищеннєм України. Виговський хотїв тримати з Польщею, забезпечивши українську самостійність, щоб Україна при Польщі була осібним „великим князївством Руським.“ Але люде не хотїли вертатись під Польщу, скинули Виговського й обрали гетьманом Хмельниченка. Хмельниченко з своєю старшиною рад був Москви триматись, тільки хотїв, аби Москва де в чім попустила: щоб воєводів нїде окрім Київа не було; щоб військо московське, яке на Українї буде, гетьманови було послушне; щоб московські бояре в українські справи поза гетьманом не мішались. Він стояв тодї з військом на правім боцї Днїпра; воєвода московський закликав, щоб він до нього приїхав, про се умовитись. Колиж Хмельниченко послухав і приїхав, військо московське його обступило, скликали раду з тих місць, де люде за Москвою потягали, і тодї на радї бояре московські зовсїм иньші постанови прочитали: гетьманови власти й права ще поменьшили, а воєводам щоб іще бути в Переяславі, Чернигові, Нїжині й инших містах. Хмельниченко з старшиною раді не раді згодились, бо були в московських руках. Тількиж другого року, як Поляки московське військо погромили, знову пристали до Польщі — бо в Москві зневірились. Тодї ото Україна й роздїлилась: [[w:Правобережна Україна|правобічна]] сторона (Київщина) зісталась при Польщі, а [[w:Лівобережна Україна|лївобічна]] (Полтавщина й Чернигівщина) — при Москві. Пішли з того війни великі, Польща хотїла й лївобічну Україну забрати, а Москва — правобічну. І було з того велике спустошеннє, й людям біда.{{nop}}<section end="20"/><noinclude></noinclude> p80t0jg05t3rcblwqs76k08ss75c0gy 250 216675 458302 2022-08-08T10:57:10Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|72}}</noinclude>На лївім боцї гетьманом вибрано [[w:Іван Брюховецький|Бруховецького]], що так до людей придобрювавсь. Запобігав він ласки у Москви й Москва помогла йому на гетьманство дістатись, а тих полковників, що йому противились, смертю скарала. За московською волею пристав він на те, щоб Москва з українських людей податки збирала, й завела Москва свої нові податки на людей. Стали люде дуже на те нарікати й бунтовати, бо не хотїли нових московських податків, а Бруховецький радив Москві непослушні села та містечка палити та побивати. Але люде бунтовали ся далї, і Бруховецький побояв ся, що так і його з гетьманства скинуть, і Москва йому не поможе. Тож і він забунтував проти Москви, казав побивати московських воєводів і хотїв з Москвою воюватись разом з правобічними. На правім боці Днїпра Хмельниченка вже гетьманом тодї не було, перемінилось їх кілька, аж настав в 1665 р. гетьманом [[w:Петро Дорошенко|Петро Дорошенко]]. Він не хотїв з Польщею тримати, а надумав піддатись Туреччинї, щоб вона йому помогла від Польщі відборонитись. Думав він, до сили прийшовши, Україну до купи зібрати, Москву змусити, щоб зіставила Україну тільки під зверхністю царською, а українські справи лишила Українцям самим порядкувати, щоб нїхто до її управи не мішавсь. От саме тодї Бруховецький закликав Дорошенка, аби йшов [[w:Антимосковське повстання 1668|Москву воювати]]. Дорошенко й прийшов, але тодї всї люде з лївобічної України пристали до нього, а Бруховецького вбили за його невірність. Так Дорошенко став гетьманом обох сторін Днїпра і сподївав ся, що тепер Москва згодить ся на те, чого він хотїв — Українї свободу забезпечити. Але під той час стала ся Дорошенкови в його сїмї пригода, і він, покинувши військо, спішно поїхав до Чигирина. Московські воєводи скористали з сього й почали свою роботу між Українцями. Ріжні люде стали говорити, що краще таки Москви триматись аби тільки свободу попустила Українї. Полковника [[w:Дем'ян Многогрішний|Многогрішного]], котрого Дорошенко замість себе лишив, вони проголосили гетьманом. Але й Многогрішний того-ж від Москви допевняв ся, що й Дорошенко — аби вона в українські справи не втручалась. Тодї й московські бояре стали водити та пробувати, котрий поступить з свого, Дорошенко чи Многогрішний. Многогрішний був слабший і пристав на московські бажання. Тільки недовго гетьманував, бо його старшина не любила і скинула, а собі нового гетьмана вибрала — [[w:Іван Самойлович|Самойловича]], Поповича призвищем. Дорошенко тим часом накликав Турків, аби йшли та помогли йому Україну визволяти — усю, де лиш живе український народ,<noinclude></noinclude> ce43bxzoqkyrpql05g96ubhceu1t1r6 250 216676 458303 2022-08-08T11:09:12Z AlexKozur 2731 /* Проблематична */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="2" user="AlexKozur" />{{right|73}}</noinclude>від Перемишля аж до Путивля, — так йому Турки обіцяли. Дорошенка тодї держала ся Київщина, полуднева Полтавщина й Запороже. На Запорожі тодї верховодив [[w:Іван Сірко|Сїрко]], славний лицар — він Москві дуже протививсь, особливо відколи на Сибіру побував, боярами засланий без вини й права. Він тримав з Дорошенком. Але як люди довідали ся, що Дорошенко піддавсь Туркови, богато людей від нього відкинулось. Бо люде Турків боялись і ненавиділи як бісурменів, татарських братів, і з Київщини богато людей стало тїкати за Днїпро. В 1672 р. [[w:Польско-турецкая война (1672—1676)|прийшли Турки]] Дорошенкови в поміч, вигнали Поляків з Київщини, Браславщини й Поділя, й віддали сї землї Дорошенкови. Але сей похід турецький ще більше настрашив тутешнїх людей. Особливо то їх гнївало й страшило, що турки малих хлопців забирали, турчили їх і в турецьке військо потім записували. Тому люде тїкали від Дорошенка. {{потрібне зображення}}<!-->[[Файл:Пам'ятник Івану Сірку.jpg|380px|безрамки|центр]] {{c|{{fine|Могила Сїрка на Запорожу.}}}}<--> Дорошенко переговорював з Москвою, що піддав сяб їй, як би вона його хоч на самім правім березї гетьманом лишила і в тутешнї справи не мішалась. Але Самойлович відмовляв московських бояр від того — бояв ся Дорошенка. Та й Польща не приставала на те, щоб правобічна Україна була під Дорошенком, і протестувалась перед Москвою, а Москва недовго перед тим, в 1667 р., таку [[w:Андрусівське перемир'я|угоду]] з Польщею зробила, що крім Київа самого, вся Україна на правім боці Днїпра зістаєть ся Польщі, тільки лївобічна під Москвою має бути. Дуже Українцї за се на Москву тодї жалували, що вона Україною з Польщею подїлилась — против умови з Богданом Хмельницьким. І се правда, що як би Москва схотїла була Україну при її свободї держати, то Україна цїлаб Москви трималась, і не прийшло сяб їй з Польщею дїлитись. Дорошенко ще кілька років держав ся на правім боцї. Завзятий козак був, не хотїв піддати ся Москві. Все думав якось тої свободи дійти. Але що мало не всї його покинули, за Днїпро повтїкали, не хотячи під Турком жити, то й він в [[w:Московсько-турецька війна (1676—1681)|1676 р.]] піддавсь, як Самойлович з московським військом прийшов його з Чигирина виганяти.{{nop}}<noinclude></noinclude> 4lb6kbjdu9q8eg14v2cfx03bhc4ohf0 250 216677 458304 2022-08-08T11:15:02Z AlexKozur 2731 /* Вичитана */ proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|74}}</noinclude><section begin="20"/>Хотїв в спокою свою старість дожити, коли не вдалось те, що він думав — Україну визволити, цїлу до купи злучити й над нею гетьманувати. Але Москва казала йому в московські краї їхати, і там він і умер: Мов орел той приборканий Без крил та без волї Знеміг славний Дорошенко, Сидячи в неволї: Тай умер з нудьги. Остило Волочить кайдани! І забули на Вкраїнї Славного гетьмана. Забули тодї, а тепер спомянули за його завзатє! Тодї Самойлович паном зістав ся, й решту людей з Київщини за Днїпро зігнав, і Київщина зістала ся пусткою. Москва відступила полудневу Київщину й теперішню Херсонщину Туркам, аби з ними помиритись. Одначе недовго по тім кілька полковників, між ними [[w:Семен Палій|Семен Палїй]], славний полковник фастівський, стали знову людей в Київщинї й Браславщинї садити, козаччину заводити, з Татарами та Поляками воювати, і знову віджила трохи країна. Навіть з Лївобіча люде стали туди тїкати, бо в лївобічній гетьманщинї також не солодко людям ставало. {{rule|5em}}<section end="20"/> <section begin="21"/>{{c|{{larger|'''21. Мазепині часи.'''}}}} Самойлович іще десять лїт був гетьманом по тім, як піддав ся Дорошенко. Але таки не потрапив московським боярам і вони казали старшинї його скинути, а вибрати на його місце ґенерального осаула [[w:Іван Мазепа|Івана Мазепу]]. Самойловичаж на Сибір заслано, як Многогрішного перед тим, хоч вини нїякої анї за сим, анї за тим не було. І Мазепа довго потрапляв Москві, хоч то й дуже тяжко було бо тодї новий цар Петро загадував Українцям ріжну небувалу службу: казав козацькі полки в далекі сторони посилати кріпости будувати, потім канали коло Петербургу копати, де сила силенна козаків погинула від незвичайного повітря й нездорової води. Дуже за те люде відказували на Москву й на Мазепу, що вислужуєть ся їй. Не любили також Мазепу, як і Самойловича за те, що дуже з новими панами-старшиною тримає, помагає їй панство на Українї заводити. [[w:Петро Іваненко (Петрик)|Петрик Іваненко]], канцелярист військовий пробував з Запорожцями й Татарами Мазепу скинути, визволити Україну від тих нових панів та від Москви. Але Мазепу Москва боронила, а народ уже так від тих віковічних війн і повстань притомивсь, що й не рушив ся на панів. Але Мазепа не був Українї ворог, навпаки любив її і в дечім добре для неї робив, Приміром, за школи дбав і їм помагав, любив мистецтво, будівництво, набудував гарних і роскішних церков на славу<section end="21"/><noinclude></noinclude> tiy13y6toh5r6imheheaj8oq2sxh463 458305 458304 2022-08-08T11:16:21Z AlexKozur 2731 proofread-page text/x-wiki <noinclude><pagequality level="3" user="AlexKozur" />{{left|74}}</noinclude><section begin="20"/>Хотїв в спокою свою старість дожити, коли не вдалось те, що він думав — Україну визволити, цїлу до купи злучити й над нею гетьманувати. Але Москва казала йому в московські краї їхати, і там він і умер: {{Multicol||align=center}} {{fine block|<poem>Мов орел той приборканий Без крил та без волї Знеміг славний Дорошенко, Сидячи в неволї: </poem>}} {{Multicol-break}} {{fine block|<poem>Тай умер з нудьги. Остило Волочить кайдани! І забули на Вкраїнї Славного гетьмана.</poem>}} {{Multicol-end}} Забули тодї, а тепер спомянули за його завзатє! Тодї Самойлович паном зістав ся, й решту людей з Київщини за Днїпро зігнав, і Київщина зістала ся пусткою. Москва відступила полудневу Київщину й теперішню Херсонщину Туркам, аби з ними помиритись. Одначе недовго по тім кілька полковників, між ними [[w:Семен Палій|Семен Палїй]], славний полковник фастівський, стали знову людей в Київщинї й Браславщинї садити, козаччину заводити, з Татарами та Поляками воювати, і знову віджила трохи країна. Навіть з Лївобіча люде стали туди тїкати, бо в лївобічній гетьманщинї також не солодко людям ставало. {{rule|5em}}<section end="20"/> <section begin="21"/>{{c|{{larger|'''21. Мазепині часи.'''}}}} Самойлович іще десять лїт був гетьманом по тім, як піддав ся Дорошенко. Але таки не потрапив московським боярам і вони казали старшинї його скинути, а вибрати на його місце ґенерального осаула [[w:Іван Мазепа|Івана Мазепу]]. Самойловичаж на Сибір заслано, як Многогрішного перед тим, хоч вини нїякої анї за сим, анї за тим не було. І Мазепа довго потрапляв Москві, хоч то й дуже тяжко було бо тодї новий цар Петро загадував Українцям ріжну небувалу службу: казав козацькі полки в далекі сторони посилати кріпости будувати, потім канали коло Петербургу копати, де сила силенна козаків погинула від незвичайного повітря й нездорової води. Дуже за те люде відказували на Москву й на Мазепу, що вислужуєть ся їй. Не любили також Мазепу, як і Самойловича за те, що дуже з новими панами-старшиною тримає, помагає їй панство на Українї заводити. [[w:Петро Іваненко (Петрик)|Петрик Іваненко]], канцелярист військовий пробував з Запорожцями й Татарами Мазепу скинути, визволити Україну від тих нових панів та від Москви. Але Мазепу Москва боронила, а народ уже так від тих віковічних війн і повстань притомивсь, що й не рушив ся на панів. Але Мазепа не був Українї ворог, навпаки любив її і в дечім добре для неї робив, Приміром, за школи дбав і їм помагав, любив мистецтво, будівництво, набудував гарних і роскішних церков на славу<section end="21"/><noinclude></noinclude> 6w62jhxvwjnfvvuccrd6pmp6swioz4z 0 216678 458306 2022-08-08T11:35:21Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 16. Україна відриваєть ся від Польщі | попередня = 15. [[../Хмельниччина/]] | наступна = 17. [[../Україна обєднуєть ся з Московщиною/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. П... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 16. Україна відриваєть ся від Польщі | попередня = 15. [[../Хмельниччина/]] | наступна = 17. [[../Україна обєднуєть ся з Московщиною/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=57 fromsection="16" to=61 tosection="16" /> smn2hfrenzmgx3dwl8d6j4ins84ehd0 0 216679 458307 2022-08-08T11:37:17Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 17. Україна обєднуєть ся з Московщиною | попередня = 16. [[../Україна відриваєть ся від Польщі/]] | наступна = 18. [[../Україна не хоче бути під Москвою/]] | примітки = }} <pages i... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 17. Україна обєднуєть ся з Московщиною | попередня = 16. [[../Україна відриваєть ся від Польщі/]] | наступна = 18. [[../Україна не хоче бути під Москвою/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=61 fromsection="17" to=64 tosection="17" /> sso1k2pbit1xfmm2d41dc9ezz19ee13 0 216680 458310 2022-08-08T11:39:40Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 18. Україна не хоче бути під Москвою | попередня = 17. [[../Україна обєднуєть ся з Московщиною/]] | наступна = 19. [[../Незгода на Українї/]] | примітки = }} <pages index="Грушевськи... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 18. Україна не хоче бути під Москвою | попередня = 17. [[../Україна обєднуєть ся з Московщиною/]] | наступна = 19. [[../Незгода на Українї/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=64 fromsection="18" to=68 /> {{bar}} {{примітки}} dgur6mnz1nkj7nd453v2gcyp04tz92t 0 216681 458311 2022-08-08T11:41:57Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 19. Незгода на Українї | попередня = 18. [[../Україна не хоче бути під Москвою/]] | наступна = 20. [[../Руїна/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні.... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 19. Незгода на Українї | попередня = 18. [[../Україна не хоче бути під Москвою/]] | наступна = 20. [[../Руїна/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=69 to=72 tosection="19" /> {{bar}} {{примітки}} fvgaiukz9l4v5uqgy458j1rz18swnqc 0 216682 458312 2022-08-08T11:43:14Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 20. Руїна | попередня = 19. [[../Незгода на Українї/]] | наступна = 21. [[../Мазепині часи/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія У... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = [[../|Про старі часи на Українї]] | автор = Михайло Грушевський | секція = 20. Руїна | попередня = 19. [[../Незгода на Українї/]] | наступна = 21. [[../Мазепині часи/]] | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" from=72 fromsection="20" to=75 tosection="20" /> o0ihs1l36drwn4wvpkin54snumm3pui 0 216683 458313 2022-08-08T11:51:46Z Madvin 217 Створена сторінка: {{заголовок | назва = Про старі часи на Українї | автор = Михайло Грушевський | рік = 1919 | обкладинка = Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu | сторінка_обкладинки = 1 | місто = Відень | видавець = Дніпро... wikitext text/x-wiki {{заголовок | назва = Про старі часи на Українї | автор = Михайло Грушевський | рік = 1919 | обкладинка = Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu | сторінка_обкладинки = 1 | місто = Відень | видавець = Дніпросоюз | примітки = }} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" include=1 /> {{page break|label=}} <section begin="ToC" /> {{Додатковий зміст|заголовок=|коментар=| :1. [[/Про наш край і народ/]] :2. [[/Про найдавнїйші часи/]] :3. [[/Про київську державу/]] :4. [[/Володимир і Ярослав. Християнство на Українї/]] :5. [[/Київська держава розпадаєть ся/]] :6. [[/Татарський погром. Галицька держава/]] :7. [[/Литва та Польща забирають собі українські землї/]] :8. [[/Польські порядки на Українї/]] :9. [[/Козаччина/]] :10. [[/Правительство польське хоче робити порядки у козаків/]] :11. [[/Перші війни козаків з панами та державою Польською/]] :12. [[/Українцї боронять своєї віри/]] :13. [[/Козаки боронять віру і права українського народу/]] :14. [[/Козацькі війни перед Хмельниччиною/]] :15. [[/Хмельниччина/]] :16. [[/Україна відриваєть ся від Польщі/]] :17. [[/Україна обєднуєть ся з Московщиною/]] :18. [[/Україна не хоче бути під Москвою/]] :19. [[/Незгода на Українї/]] :20. [[/Руїна/]] :21. [[/Мазепині часи/]] :22. [[/Український устрій і московські порядки/]] :23. [[/Нове поневоленнє українського народу/]] :24. [[/Гайдамаччина. Кінець Польщі/]] :25. [[/Українство підупадає/]] :26. [[/Українство відживає/]] :27. [[/Шевченко й його товариші/]] :28. [[/Український рух в 1860 і 1870-х роках/]] :29. [[/Українство під забороною. Робота на галицькім ґрунті/]] :30. [[/Перша свобода українського слова/]] :31. [[/Велика війна і нищеннє українства/]] :32. [[/Революція і визволеннє України/]] :33. [[/Українська народня Республїка/]] }} <section end="ToC" /> {{page break|label=}} <pages index="Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu" include="2,122-123" /> {{PD-auto |країна=AT |рік-публікації=1919 |рік-смерті=1934 }} jx194fr55nxmzxp9u2o2slb0omfzjql