Лучицький Володимир Іванович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Володи́мир Іва́нович Лучи́цький (*20 квітня (2 травня) 1877, Київ — †20 жовтня 1949, Київ) — український геолог і петрограф. Син історика Івана Лучицького. Дійсний член АН УРСР (обрано 12 лютого 1945). Заслужений діяч науки УРСР (1947).
[ред.] Біографічні дані
1899 закінчив Київський університет. Учень Петра Армашевського.
Один з організаторів Українського геологічного комітету, 1917—1923 очолював його.
Професор Київського університету (1913 —1923 і 1945 —1949), Московської гірничої академії (1923—1930) і Московського геологорозвідувального інституту (1930 —1941).
1941—1945 проводив геологічні дослідження на Уралі.
Від 1947 директор Інституту геологічних наук АН УРСР.
Нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
[ред.] Наукова діяльність
Працював у галузі петрографії, стратиграфії, гідрогеології.
Велике значення мають його роботи з вивчення Українського кристалічного щита, Криму.
Відкрив родовища графітів, каолінів.
Розробив гідрогеологічну тв геологічну характеристики території України. Склав гідрогеологічні та геологічні карти України.
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1389.
- Український Радянський Енциклопедичний Словник. — Т. 2. — К., 1967. — С. 377.
- Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 6. — К., 1981. — С. 246.
- Онопрієнко Валентин. Володимир Іванович Лучицький. — К.: Наукова думка, 1991. — 192 с.