Густинський монастир
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ГУСТИ'НСЬКИЙ ТРÓЇЦЬКИЙ МОНАСТИР – монастир в селі Густиня, на правому березі річки Удай біля міста Прилуки Чернігівської області.
Густинський літопис, розповідає, що Троіцька церква стоїть на тілах трьох мучеників. З літопису дізнаємося і про страшну трагедію, яка розігралася в нашім краї у 1640 році. Татарська орда з Криму дійшла під самий Київ і лише там, одержавши грізну відсіч, пронеслись назад до Перекопу, люто випалюючи на своєму шляху козацькі села й хутори. Дуже постраждала й Прилуччина. Коли все вгамувалося, через три дні, подорожні поблизу монастиря натрапили на порізаних дітей, кинутих на роздоріжжі й доправили до монастиря. Ігумена Іллі на той час не було, а хтось із монахів розпорядився поховати дітей у старій келії. А потім про це й зовсім забули, і навіть отцю-ігумену не доповіли. Якось отець Ілля уві сні побачив трьох діток, які молилися перед Всевишнім, прохаючи милості Божої Густинській обителі та її братії. Ігумен розповів про це братії, тоді ж хтось і згадав про поховання, їх розкопали, знайшовши тіла мучеників-немовлят нетлінними і, поклавши до гробниці-раки, урочисто поховали посеред монастиря, де розпочалося будівництво нової церкви. І саме над могилою спорудили вівтар на честь Святої Трійці.
Серед засновників монастиря було чимало козаків, які, передчуваючи близьку смерть, ішли у ченці — але смерть відступала, ченці жили ще довго, розповідаючи про цілюще повітря і «живу воду» з підземних ключів. До Густині досі приїздять люди і, помолившись чудотворній іконі Густинської Богоматері, набирають цілющої води. Щира молитва й унікальна за своїми якостями вода зцілили багатьох людей, яким сучасна медицина пророкувала смерть від невиліковних захворювань.
Зміст |
[ред.] Історія
Заснований в 1600 році ієросхімонахом Іосафом на острові Густинь у володіннях князів Вишневецьких. Будівництво затрималось через похід козаків на поміч польському королю, з метою посадити на московський трон Лжедмитрія.
В 1614 році була споруджена мала дерев'яна церква на четь Пресвятої Живоначальної Троіци (Троїцька церква). Так виник монастир, ієгуменом вибрали старця Іософа. В допомогу собі з управління Густинським монастирем Іоасаф обрав Ісайю Копинського, ігумена і настоятеля Антонієвих (при Києво-Печерській Лаврі) печер. Оглянувши і схваливши обране для монастиря місце, Ісайя виклопотав у православного князя Михайла Корибута Вишневецького, у володінні якого перебував тоді острів Густинь, право на володіння цим островом.
В 1615 році володар цих земель Михайло Корибут Вишневецький дає монастирю грамоту на володіння островом Густинь, навколишніх лісів, луків та орних земель. Отримавши бажану грамоту на володіння островом Густинню та іншими угіддями, забезпечивши таким чином обитель до подальшого існування, Ісайя приступив до будівництва монастиря.
В 1620 році, повертаючись із Москви через Україну Густинський монастир, на запрошення гетьмана Петра Сагайдачного, відвідав єрусалимський патріарх Феофан. В Києві патріарх, на прохання гетьмана і, користуючись своїм виключним правом, висвятив на митрополита київського Іова Борецького та ще п'ятьох єпископів. Так була відновлена вища ієрархія української православної церкви. В числі нових єпископів був і фундатор монастирів на Прилуччині, а тоді ігумен Києво-Братського монастиря Ісая Копинський. Його висвятили єпископом у Перемишль, але через гоніння й переслідування Ісая змушений був повернутися до Києва. Святитель продовжував опікуватись православними монастирями в Україні, а згодом і зовсім перебрався знову до Густині. Ісая Копинський ще при житті першого ігумена Іоасафа, починаючи десь з 1615 року, на протязі двох десятиліть управляв Густинським монастирем, а всі настоятелі в ті роки фактично були його намісниками.
У 1624 році Святитель переніс із Густині до Ладана Троїцьку церкву, а на її місці побудував нову, набагато більшу й красивішу. Як записав густинський літописець:"...создаша зело красну" церкву. Тоді ж були побудовані келії для братії й трапеза з церквою Успіня Богородиці.
Пожежі, які були в 1625 та в 1636 рр знищили майже всі будівля. В 1636 році монастир згорів увесь до тла, "со всією окрасою і ліпотою". Згарище було настільки жахливим, що ченці вирішили відбудувати монастир на новому місці, ближче до гаті, що вела через Удай до Роменського шляху. Лише за два роки (1636-1637) удалося побудувати Успенську церкву з трапезою, братські келії, перенести стару дзвіницю, обгородити монастир і обкопати ровом.
У цей час за підтримку лівобережними монастирями народних повстань проти шляхти Ярема Вишневецький почав карати не тільки козаків і посполитих, але й ченців. Ігумен Василій з братією Густинського монастиря, не чекаючи своєї черги, прихопивши все найцінніше, втік до Путивля "в чужую землю Московськую", як записав літописець.
У 1639 р монастир відвідав митрополит Петро Могила і привіз із собою нового ігумена з Лаври Іллю Торського. Митрополит Могила встановлює хрест на місці де має бути нова церква. Він назначив нового ієгумена та наказав збудувати нову велику церкву. На будівництво нової церкви у 1641 році ігумен випросив значну допомогу від молдавського господаря Василія та від московського царя Михайла Федоровича.
За п'ять років монастир був відновлений, побудована небаченої краси Троїцька церква. В 1641 році вона була закладена, а в 1644 році вона була побудована та посвячена, як Церква святої Трійці.
1648 - монастир зруйновали повстанці, але Б.Хмельницький взяв цю обитель під свою "протекцію й оборону" та забезпечив її земельні володіння, що ствердила також своїм універсалом 1655 р. гетьманова Ганна Хмельницька.
У 1654 році, їдучи з Києва до Москви, Густиню відвідав антіохійський патріарх Макарій із сином Павлом Алеппським, який залишив чудовий опис монастиря. Особливо високоповажних арабських мандрівників вразила краса іконостасу Троїцької церкви.
Пожежа 1671 року знищила Троіцьку церкву, дзвіницю, келії та побутові будівлі. Залишилися тільки Успенська трапезна церква, церква Петра і Павла. Відновлення почалося з ігуменського, або Варваринського корпусу з келіями, брамою й дзвіницею. До 1672 зведено нові будівлі замість знищених, а в 1674-1676 на кошти гетьмана Івана Самойловича було розпочато будівництво нової великої кам'яної п'ятиглавої Троіцької церкви, яка існує і понині.
23 травня 1675 року Троїцька церква була освячена архієпископом Чернігівським Лазарем Барановичем.
У 1670-1680 роках монастиреві всіляко допомагали і про нього опікувалися гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа, прилуцький полковник Лазар Горленко, а в 1690-х роках його син, теж прилуцький полковник Дмитро Лазарович Горленко. На цей час припадає найбільший розквіт Густині. Монастир прикрашається новими монументальними спорудами, збагачується новими володіннями. За кошти полковника Дмитра Горленка звели високі цегляні мури навколо монастиря, побудували кам'яні надбрамні церкви - Миколаївську із заходу й Петропавловську зі сходу.
Наприкінці XVII століття полковник Дмитро Горленко, щоб надійно захистити монастир, побудував навколо нього грандіозні мури з брамами й баштами. Були вони з двоярусними аркадами, внутрішніми проходами всередині стіни і з вузькими бійницями. Це була унікальна архітектурна пам'ятка, недаремно на неї звернув увагу Т. Г. Шевченко.
У 1734 році східну частину мурів, яка виходила до Удаю, перебудували, нові стіни декорували з внутрішнього боку фігурними арками. Значна перебудова стін відбулася у 1754-1756 роках, загальна довжина їх сягала 558 метрів. Реставрацію їх провели і в 1850-х рр. Нині фортечні мури втрачені майже повністю, їх будують заново.
Крім Самойловича й інші гетьмани, а також козацька старшина дарувала монастирю землі, села та хутори. В середині XVIII столітті монастирю належало більше трьох тисяч десятин в Чернігівській губернії та більше трьох тисяч душ селян. Багатством монастир поступався лише Києво-Печерській лаврі. Гетьман Мазепа збудував кам’яну церкву Успіння Богородиці.
В кінці 18 ст. цей монастир був одним із найбагатших в Україні, але 1786 року російський уряд секуляризував його володіння.
Катерина II, указом 1786 року перевела монастир до розряду "позаштатних", а потім і зовсім ліквідувала. Після затвердження штатів для монастирів в 1793 році Густинський монастир був закритий. Більш ніж 50 років він простояв недіючим, огорода, будівлі, церкви було пошкодженно, напівзруйновано.
Відновлення почалося в 1841 році зі збору коштів серед населення Полтавщини, до якого і звернувся Гедеон із відозвою. У 1843 році вийшов указ Синоду про присвоєння монастиреві 3-го класу, а ще через півроку - 15 травня 1844 року, на храмове свято, в день Святої Трійці відбулося урочисте відкриття монастиря. Але з відбудовою не поспішали. Тоді ж, у 1844 році, настоятелем у Густиню Синод призначив колишнього архімандрита одного з монастирів Санкт-Петербурзької єпархії Варсонофія. Як зазначає український письменник О. Кониський "...першим ділом таких оновителів - знівечити в монастирі і по церквах все, що нагадує українську окремішність, усе, що не підходить під мірку й смак московсько-візантійського чернечого деспотизму й аскетизму". В головній Троїцькій церкві знищили портрети князя Вишневецького і гетьмана Мазепи, засипали родовий склеп Горленків, познімали з образів і переплавили дорогоцінні шати з гербами Горленків і Самойловичів. Старовинні іконостаси й козацькі ікони замінили новими, замовленими в Петербурзі. Ось, що встиг за роки свого правління Варсонофій. Але не можна й не згадати про те, що він за цей же час відновив напівзруйновані церкви, спорудив дзвіницю, побудував також готель, два флігелі для монахів, господарчий двір із коморами й стайнями.
28 червня 1845 року на Прилуччину завітав Т. Г. Шевченко, маючи за мету змалювати архітектурні й історичні пам'ятки стародавньої Густині.
В тому ж, 1845 році, на території монастиря був похований генерал-губернатор Малоросії князь Микола Григорович Репнін. Згодом під Трапезною церквою був влаштований родинний склеп Репніних-Волконських. Під Троїцькою церквою є склеп Горленкових та Марковичей. В церкві з лівого боку іконостасу знаходиться чудотворна Густинська ікона Богоматері з Передвічним Немовлям на руках.
В монастирі після відродження його, одна за другою відновлювались церкви. Усі вони в якійсь мірі були перебудовані, модернізовані, деякі споруди від цього значно втратили, залишилася непорушною й незмінною лише головна Троїцька церква. Архімандрит Нектарій, що правив у Густині наприкінці XIX століття довершив відродження монастиря. Він подбав про те, щоб створити людям усі умови для спілкування з Богом. Густиня стала воістину прекрасним місцем для душевного спокою, відпочинку. Нектарій відновив стару валківську греблю з п'ятьма містками, сад біля монастиря, започаткував декоративний парк навколо монастирських мурів. Були вже висаджені дерева, влаштовані квітники, алеї з альтанками і зручними лавами, побудована загорожа з хвіртками. Перед монастирем дивував богомольців сонячний годинник із чудернацькими знаками зодіаку. Густиня знову чарувала зір своєю тихою гармонійною красою, вона знову стала місцем паломництва, дійсно святим місцем. Знову, як і сотні років тому, під її стінами збиралися велелюдні, гомінкі, барвисті ярмарки. І знову, як і колись, сяяла неземною красою Ікона Густинської Божої Матері, яку урочисто виносили з Троїцької церкви і ставили у капличці посеред ярмарку.
Монастир процвітав до жовтневої революції 1917 року в Петрограді. І знову монастир було закрито, на цей раз надовго - в березні 1924 році. На цьому місці було організовано дітячу колонію, яка існувала аж до 40рр, ікони та різний іконостас XVII століття були порубані на дрова, В 30-х роках ХХ століття було прийняте рішення про повну руйнацію Густинського монастиря, але Микола Макаренко й інші не байдужі до своєї історії люди, змогли відстояти монастир.
В 1943 році, при німецькій окупації, було дозволено оселитись тут монашкам з закритого радянською владою Ладинського Покровського монастиря, монастир знову відродився як жіночий. Після війни, ще відчувалось сталінське послаблення гонінь на віру, але до монашок підселяють психів.
В 1940-х роках на території монастиря був розміщений психоневрологічний диспансер. Самих же монахинь в 1959 році після чергового закриття Густиньської обителі, виставляють за ворота. Пошкодежння які спричинили безпритульні діти вражає своєю безчинністю і жахом, вони грабували склепи, зривали ікони, знущалися з них.
У 1980-х та на початку 1990-х років силами прилуцьких реставраторів велися відновлювальні роботи, та, як завжди, держава виділяла настільки мізерні кошти, що їх вистачало лише для латання дірок. Дещо робилося на Троїцькій і Воскресенській (Успенській) церквах, дещо на готелі, але в жахливому стані ще перебували Петропавловська і Миколаївська церкви, ігуменський корпус і монастирські мури. Здавалося, що цим спорудам уже нічого не допоможе, ще десяток-два років і вони б перетворилися на купи битої цегли.
Споруди, що залишились від монастиря “охороняла” держава. Охоронна табличка тих часів висить й зараз. Зрозуміло, що охорона ця була умовна. На щастя, в 1991 році психдиспансер був закритий й в 1993 році монашки повернулись в Густинський Свято-Троїцький монастир.
В 1993 році 17 грудня відбулася перша Божествена Літругія, освячено престол в Воскресенькому храмі. Монастир функціонує як жіночий. На территорії є готель для відвідувачів.
В даний час монастирем керує ігуменя Віра (Віра Григорівна Таран). Це саме вона підняла з руїн монастир і люди ніколи не забудуть її благородного подвигу. Вона донині керує відбудовою монастирських храмів і споруд, охоче переповідає численним туристам історію Густинського монастиря і земель, на яких обитель розташована. Під керівництвом ігумені Віри черниці вивчають Закон Божий і такі «мирські» науки, як тваринництво і сільське господарство, адже живуть мешканці обителі з того, що виростили на землі. Сьогодні в обителі живуть 3 схимниць (матушок) 35 черниць і 15 послушниць. Серед них чимало досить молодих – до тридцяти років, причому у багатьох – дипломи вищих навчальних закладів. Сьогодні Густиня повністю забезпечує себе всім необхідним.
За останні десять років відбудовано Свято-Троїцький собор і Миколаївську церкву, відреставровано дзвіницю і частково огорожу монастиря. В 1994 році була відновлена Воскресенська церква, в 1997 році – Троїцька, в 1999 році – Миколаївська. В 2000 році - Петро-Павлівська церква. З благословення ігумені Віри нову велику й гарну ікону було написано 2000 року — до урочистостей з нагоди 400-ліття обителі. Копію було зроблено з невеличкого за розміром образу, котрий потемнів від часу і був привезений з Єлецького Успенського монастиря.
Поки лише імпровізована дзвіниця у дворі, нагадує про складну долю цього монастиря. Але вже скоро будуть підняті дзвони на монастирську дзвіницю. Відбудовуються й монастирські господарські будівлі та паркан. Зараз в монастирі перебуває Густинська чудотворна ікона Божої Матері та ковчег з чудотворними мощами різних святих. Коло монастирського паркану влаштоване цілюще джерело.
[ред.] Споруди
[ред.] Святині
[ред.] Персоналії
[ред.] Джерела
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк:Вежа, 2000
- Рад. енциклопедія історії України. Т. 1 - К., 1969