Відмінок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Відмінок — граматична категорія імен (іменників, прикметників, займенників,числівників), що відбиває його синтаксичний стосунок до інших слів у реченні. Категорія відмінку характеризує аналітичні мови. Так, зміна синтаксичних стосунків слова «книга» у реченнях «Книга — джерело знань», «Петро купив гарну книгу», «Що написано в цій книзі?», «Усі полиці завалено книгами» є зміною слова «книга» за відмінками або відмінюванням.

Граматично, відмінок означає зміну форми імені за рахунок додавання або зміни відмінкового закінчення (у флективних мовах) (напр. укр. вікно — вікна, англ. Mary «Марія» — Mary's «Марійчин, Марі (чий?)», лат. schola «школа» — scholam «школу») або спеціального афіксуаглютинативних мовах) (напр. фін. Soumi «Фінляндія», Suomelle «до Фінляндії», Suometta «без Фінляндії», тур. Türkiye «Туреччина», Türkiye'ye «до Туреччини», Türkiyede «у Туреччині»).

Українська мова має сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий та кличний. Инші слов'янські мови мають або тi ж сім відмінків (польська, чеська, сербська) або ж шість (російська, словацька), або ж не мають їх геть (болгарська). Відмінки відсутнi у більшости європейських мов (окрім німецької та ісландської, в яких по чотири відмінки), а в англійській та скандинавських мовах існують тільки прямий (називний) та родовий відмінки.

У деяких мовах світу існує по кільканадцять відмінків — як, наприклад у фінській або угорській. Ці відмінки зазвичай перекладаються українською за допомогою імен у відповідному відмінку з прийменником: фінський відмінок комітатив — Naapurimme tuli vaimoinensa ja lapsinensa «наш сусід прийшов з жінкою та дитиною».

За вживання з прийменниками, відмінки втрачають свої первісні синтаксичні значення та набувають нових. Порівняймо вживання знахідного відмінку: «Я знайшов книгу (кого? що?)» та «Я поклав грош у книгу (насправді тут питання куди?, але формально у що?)».

Відмінок прикметника, займенника, числівника завжди узгоджуться з відмінком іменника, до якого вони відносяться: мисливець вийшов на полювання зi своїми двома вірними псами (займенник «свій», числівник «два», прикметник «вірний» узгоджуються з орудним відмінком іменника «пес» («пси» у множині).

[ред.] Найпоширеніші відмінки