Нагірний Василь Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Василь Нагірний
Василь Нагірний

Васи́ль Нагі́рний (11 січня 1848, с.Гірне (Стрийський район, Львівська область) – 25 лютого 1921, Львів) – видатний український архітектор та громадський діяч кінця XIX - початку XX століть. Засновник товариств "Славія", "Народна торгівля", "Сокіл", "Зоря", "Дністер", "Народна Гостиниця", "Товариство для розвою руської штуки". Архітектурна спадщина В.Нагірного налічує кілька сотень об'єктів, серед яких церкви, каплиці, парохіяльні будинки, громадські та приватні будівлі.

Зміст

[ред.] Біографія

Народився в сім’ї середньо-заможних господарів Степана і Анни Гриньовських. Мати померла, коли Василю було півтора року. Після другого одруження батька, його опікуном стала баба (батькова мати), яка була не тільки годувальницею для онука але й життєвим наставником та порадником. Саме вона прищепила хлопцеві любов до своєї віри та народу.

[ред.] Шкільні роки

Після чотирьох років сільської школи-дяківки, зимою 1859 р., батько відвіз Нагірного у Стрий, де записав на другий курс першого класу народної школи. Будучи у першому класі реальної школи - втратив батька і мусив сам заробляти собі на життя приватними лекціями.
Після закінчення трьох класів реальної школи, у 1866 р., Василь Нагірний поїхав до Львова з метою продовжити навчання у четвертому класі. Приїхавши до Львова, не маючи ні знайомих, ні достатньо грошей на прожиття він був прийнятий до новоствореної бурси при "Народнім Домі". Проте, провчившись один чи півтора місяці в бурсі, покидає її і, не маючи можливості записатись до четвертого класу реальної школи, вступає на дворічні педагогічні курси, де навчається один рік. З початком нового шкільного року Василь Нагірний вступив до четвертого і п'ятого класу реальної школи і утримуючись з приватних лекцій закінчив її у 1870 р. У своїх спогадах Нагірний писав, що навчання у вищих класах реальної школи належать до найприкріших у його житті. Йому бракувало всього, що було необхідне не тільки для навчання але й для життя. Він не мав ані однієї книжки, ані що їсти. Не раз жив кілька днів сухим горохом, купленим за кілька крейцарів. Під час тріскучої зими ходив у легкій, майже літній, одежині. Була крайня біда, однак охота до науки поборювала все лихо.

[ред.] Студентські роки

У 1870 році Василь Нагірний вступив як слухач до "Технічної академії", де став членом товариств "Академічний кружок" і "Дружний Лихвар", поставивши собі за мету злучити їх в один. Але його бажання не здійснилося, бо провчився в академії лише рік. Протягом того року йому вдалося дістати лекцію в приватній гімназії проф. Тшашковського, де викладав рахунки і руську мову. Заощадивши трохи грошей з заробітків у цій гімназії, після закінчення першого року, у вересні 1871 р. поїхав до Цюріха, де вписався на підготовчий курс до політехніки, а у 1872 р. перейшов на відділ будівництва.

[ред.] Професійна діяльность

Проект 5-банної церкви в Судовій Вишні
Проект 5-банної церкви в Судовій Вишні

Після закінчення навчання в політехніці, у 1875 р., Василь Нагірний працював довший час у бюро свого професора Штадлєра в Цюріху при укладанні різних конкурсних проектів, пізніше в будівельному уряді у Вінтертурі при будові кантональної техніки, у приватного архітектора Шефера в Арав, а останні чотири роки перебування в Швейцарії (до 22 серпня 1882 р.) - у будівельному уряді в Цюріху.

Одразу після приїзду до Львова, восени 1882 р. Нагірний взявся до роботи над проектуванням церков. Перша церква, взірцем для якої послужив Софійський Собор в Царгороді, була побудована в Яричеві Малому. Пізніше з його бюро вийшли проекти для будівництва церков в Перегинську, Луці, Ракові, Черневі, Вороблику, Острові біля Кристинополя, Олеську, Мостах Великих, Завалові та інші дрібні роботи, як проекти іконостасів та і парохіяльних будиночків. Можна тільки дивуватись неймовірній енергійності і працьовитості цієї людини, адже на 1898 р. припадає закладення вже 54-ї його церкви (в Яворові), до 1902 р. Василь Нагірний виготовив проекти для сотні церков, вісімдесят три з яких муровані, а всього за його проектами побудовано більш як 200 церков.

[ред.] Громадська діяльність

У 1883 році, разом з Євгеном Дудикевичем, Северином Держко, Левом Павенцьким, Корнилом Устияновичем і Іваном Костецьким заснував Товариство "Народна Торгівля". Будучи директором цього товариства, намагається усіляко підтримати і утвердити економічний статус українців. У 1886 р. вийшов з друку його "Порадник для крамниць", де Нагірний докладно описує як відкрити власну крамницю, які кошти для цього потрібні, а також подає зразки необхідних документів. Відомий львівський міщанин Михайло Галібей, в одній зі своїх публікацій, навіть назвав Нагірного "батьком галицької кооперації".
У 1884-1900 р. За ініціативи і активної участі Василя Нагірного були засновані товариства руських ремісників "Зоря", "Дністер", "Сокіл", "Народна Гостиниця".

У 1885-1890 рр. Василь Нагірний обіймає посаду головного редактора газети "Батьківщина", де як фахівець вміщує кілька статей, що стосуються будівництва: "Як класти помости, аби охоронити їх від гриба", "Коли рубати будівельний матеріал?", "Дещо про будову церков", "Дім громадський".

У 1898 році, разом з Іваном Трушем, Михайлом Грушевським та Юліаном Панькевичем засновує "Товариство для розвою руської штуки", на перших зборах якого Василя Нагірного одноголосно вибрано головою. Це товариство мало великий вплив на подальшу долю галицької архітектури та мистецтва в цілому.

[ред.] Родина

25 листопада 1884 року, Василь Нагірний одружився з донькою пароха, властителя селища Рудно Євгена Дудикевича - Марією. Серед чотирьох їхніх дітей: найстарший — Євген, після закінчення політехніки став відомим архітектором і гідно продовжував справу церковного будівництва в Галичині, так вдало розпочату батьком; Євстахій, скінчивши Торговвельну академію, був інспектором "Народної Торгівлі"; донька Анна вийшла заміж за суддю Сафата Рабиновича; наймолодша — Софія, скінчила факультет філософії в університеті.

[ред.] Спадщина

Помер Василь Нагірний 25 лютого 1921 р. і був похований на Личаківському кладовищі у Львові. Його архітектурна спадщина налічує кілька сотень об'єктів, серед яких церкви, каплиці, парохіяльні будинки, громадські та приватні будівлі. Найбільш цінними є сільські церкви, що становлять більшість серед його творів, в основі у яких покладений візантійський стиль.

[ред.] Творчість

Церква у с.Вербляни, 1907р.
Церква у с.Вербляни, 1907р.

Оглядаючи доробок Василя Нагірного, особливий акцент необхідно зробити на проектах українських церков. Адже, за період творчості архітектора (1882-1918) — кожна четверта церква у Галичині, була побудована за його проектом.

Церква у с.Черниця
Церква у с.Черниця

Повернення Нагірного до Львова співпало з періодом національно-суспільного піднесення на галицьких землях, де він, як фахівець, знайшов ланку для втілення таланту. Фактично він перший зробив спробу на професійному рівні створити оригінальну форму української сакральної споруди. Прагнучи творити новий напрямок В.Нагірний пробує поєднати в одному різні стилі, беручи за основу візантійський, дбаючи про збереження традицій обряду. Працюючи одночасно як з деревом так і каменем, намагається виявити найбільш характерні форми, що відповідають даному матеріалу, створити самобутню та оригінальну пластику. Проте, найбільший пласт його творчості складають муровані церкви.

[ред.] Однобанні церкви

Церква у с.Надітичі, 1914р.
Церква у с.Надітичі, 1914р.

Взявши за основу хрещато-банну конструкцію, архітектор максимально спрощує структуру храму і надає їй візантійського характеру з елементами класицизму. Таким чином, врахувавши скромні економічні можливості українського населення, він запропонував просту, компактну, бездоганну з інженерно-технічного боку сакральну споруду, яка вимагала відносно малих коштів та кількості будівельних матеріалів. Тим не менш, кожна церква вирізняється своєю вишуканістю та неповторністю форм.
До них можна віднести муровану церква Св.Дмитра в с.Дмитре біля Щирця, побудовану 1898 р. хрещату в плані. Споруда має вісім гранчастих пілонів на кутах рамен, головна нава перекрита восьмибічною банею на четверику, бічні рамена прямокутної форми з вікнами по боках. За своїм планувальним вирішенням подібні: церква Св.Дмитра, в селі Мальчиці, побудована 1908 р., церква Воздвиження Чесного Хреста в Підгородищі з 1908 р., церква Св.Миколи в Лучинцях 1903 р. і церква Преображення Господнього в Сасові 1898 р. Остання відрізняється лише восьмибічною апсидою.
Величава церква Св.Івана Богослова в селі Суховоля, побудована 1912 р. Споруда хрещата в плані, з північного та південного боків до півкруглої апсиди прилягають захристя та ризниця, головна нава перекрита хрестовим склепінням з круглою банею, бічні рамена прямокутної форми з вікнами по боках. Церкви з аналогічним об'ємно-просторовим вирішенням побудовано також в Гнилиці, Гологорах та Лисичинцях.
Дуже своєрідна за планувальним вирішенням, церква Покрови Пресвятої Богородиці, розміщена на краю містечка Бібрка, побудована 1906 р. Будівля симетрична відносно повздовжньої осі, з великою банею над головною навою, в основі якої лежить квадрат, бічні рамена мають півкруглу форму, головна та бічні апсиди мають вигляд стиснутих циліндрів. Не менш оригінальні однобанні церкви за проектами Василя Нагірного побудовано в Надітичах, Жовчеві та Білому Камені.

Церква у с.Лівчичі, 1906р.
Церква у с.Лівчичі, 1906р.
Церква у м.Славське, 1901р.
Церква у м.Славське, 1901р.
Церква у с.Суховоля, 1912р.
Церква у с.Суховоля, 1912р.
Церква у м.Бібрка, 1906р.
Церква у м.Бібрка, 1906р.

[ред.] Трибанні церкви

Церква у с.Миколаїв, 1903р.
Церква у с.Миколаїв, 1903р.

Трибанні церкви Василя Нагірного відрізняються вираженою чотирикутною в плані навою, до якої примикають з північної та південної сторін бічні рамена, а зі східної та західної — вівтар і бабинець, масивними восьми або чоритибічними підбанниками та своєю насиченістю бань, по периметру яких врізані арчасті вікна. Вони в свою чергу підкреслені вигнутим карнизом, на зразок Володимирського собору в Києві. Як приклад, можна назвати церкви Собору Пресвятої Богородиці в Утішкові (1908), Покрови Пресвятої Богородиці в Миколаєві, що біля Винників (1903), Введення в Храм Пресвятої Богородиці в Перегноєві (1907).

Церква у с.Червоне, 1886р.
Церква у с.Червоне, 1886р.

На особливе місце слід також поставити церкви Різдва Пресвятої Богородиці (1891) в Балучині Буського району та св.Кузьми і Дем’яна (1886) в Червоному Золочівського району. Маючи ідентичне об’ємно-планувальне вирішення, вони різняться лише архітектурними деталями.

Церква у с.Перегноїв, 1907р.
Церква у с.Перегноїв, 1907р.

Автор неодноразово у своїх публікаціях звертав увагу на властивості матеріалу, “бо те що виконується наприклад з дерева, не конче дасться виконати з каменя і навпаки.” (Нагірний В. Кілька слів в справі будівель церковних // Діло.— Львів, 1905.— Ч.225.— С.1) На відміну від попередніх, в цих спорудах застосовується прийом, властивий винятково мурованим об’єктам — коло, яке неможливо застосувати в дереві. Півкуляста баня спирається на округлий підбанник, який в свою чергу врізається в дах. Округлу форму має також і вівтарна частина, до якої приєднані захристя з північного і південного боку. Споруди оздоблені пілястрами, колонами та розкішним карнизом. Бічні рамена завершуються подвійними арчастими вікнами. Внаслідок поєднання тридільного простору та хрещатого плану, була утворена об’ємно-просторова композиція, що як ніяка інша, гармонійно поєднує основні традиції галицької архітектури та модерного трактування щодо відповідності форми і матеріалу.

[ред.] П'ятибанні церкви

Поява мурованих церков з банями, уложеними на кутах центрального квадрату, в Галичині належить В.Нагірному, який виходив з того, що цей тип має візуальну перевагу над першим, в якому бані ставились над вівтарем, навою, бабинцем і бічними раменами — крайні бані не заступають центральну. Одна з найгарніших мурованих п’ятибанних церков Нагірного побудована в Тухлі. Також церкви на п’ять бань побудовані в Черневі (за зразком Софійської церкви в Царгороді), Вороблику Королівському, Токах, Калуші, Долині, Стоянові, Східниці, Мостах Великих, Берездівцях, Судовій Вишні, Олеському та інших місцевостях. Найбільша — в Яворові.


Церква у м.Тухля, 1904р.
Церква у м.Тухля, 1904р.
Церква у с.Стоянів, 1913р.
Церква у с.Стоянів, 1913р.
Церква у м.Олесько, 1891р.
Церква у м.Олесько, 1891р.
Каплиця біля церкви у м.Олесько, 1891р.
Каплиця біля церкви у м.Олесько, 1891р.

[ред.] Джерела

  • Нагірний В. З моїх споминів. — Львів, 1935 р.
  • Нагірні, Леви: Історія родини. — Львів, 2000 р.
  • Бобош Г. Стежками життя та творчості Василя Нагірного (1848 – 1921) // Народознавчі Зошити.— Львів: Інститут народознавства НАН України.— 2000.— №2.— С. 347–355.