Армашевський Петро Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Петро́ Я́кович Армаше́вський (1 січня (13 січня) 1851, с. Людкове Новозибківського повіту Чернігівської губернії, нині Брянської області Росії22 травня 1919, Київ) — український геолог-петрограф, російський монархіст. Доктор мінералогії та геогнозії (1903). Член Ради українських геологічних компаній. Член Київського товариства дослідників природи. Член Французького мінералогічного товариства.

Професор Армашевський
Професор Армашевський

Зміст

[ред.] Біографія

Народився в дворянській родині. По матері — Марії Матвіївні — був рідним племінником українського історика Олександра Матвійовича Лазаревського.

Закнічив Чернігівську класичну гімназію, 1872 — природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету.

[ред.] Учений і педагог

Після закінчення університету Армашевського 28 березня 1873 призначили хранителем мінералогічного кабінету університету. Упродовж 1873—1882 він щоліта їздив у наукові відрядження в Чернігівську, Полтавську, Волинську, Херсонську та Таврійську губернії, де проводив геологічні спостереження. Результатом цих досліджень стала дисертація «Геологічний нарис Чернігівської губернії», за яку 1883 фізико-математичний факультет Київського університету надав Армашевському ступінь магістра мінералогії та геології. У листопаді 1883 його затвердили доцентом, а 1 лютого 1885 естраординарним професором кафедри мінералогії та геології.

1902—1904, 1911—1917 Армашевський був суддею професорського дисциплінарного суду університету.

28 березня 1903 після публічного захисту на фізико-математичному факультеті Московського університету дисертації «Геологічні дослідження в області басейнів Дніпра та Дону» рада цього університету затвердила Армашевського доктором мінералогії та геології. Після цього він став ординарним професором Київського університету.

У 1905—1909 Армашевський був деканом фізико-математичного факультету.

У квітні 1906 рада університету відрядила Армашевського в Санкт-Петербург для участі в з’їзді, який обирав членів Державної Ради від ученої корпорації.

1910 Армашевський брав участь у XI Міжнародному конгресі з геології в Стокгольмі. Вершиною педагогічної кар’єри Армашевського стало затвердження його 24 червня 1917 заслуженим професором Київського університету.

Армашевський був палким прихильником жіночої освіти. Він приклав багато сил для організації в Києві Вищих жіночих курсів (1878), декілька років був їх директором.

Керівник кафедри мінералогії та петрографії (1885—1916). Засновник наукової школи, до якої належали професори Володимир Лучицький і Олександр Дубянський.

[ред.] На благо Києва

Був знавцем нашарувань, на яких розміщений Київ. Армашевський — член комісій із питань артезіанського водопостачання Києва та запобігання зсувам нагірних його частин уздовж берега Дніпра. До більшовицького перевороту 1917 — постійний голова думської комісії з цих питань. Розробив для Києва мережу артезіанських колодязів, яка давала змогу замінити дніпровську воду артезіанською. Розробив, запровадив і здійснював постійне інспектування системи штолень, що забезпечили припинення зсувів на Володимирській гірці та в інших місцях Києва.

[ред.] Громадський діяч

Армашевський був не тільки вченим і педагогом, але й активним громадським діячем. Так, він був:

  • головою Опікунського товариства над Київським будинком працелюбства,
  • віце-головою правління Товориства людителів старовини та мистецтв,
  • головою Київського відділення Російського товариства охорони тварин,
  • головою секції мінералогії при Київському товаристві любителів природи,
  • членом спостережного комітету Товариства взаємного страхування майна від вогню в Києві,
  • кандидатом у члени правління Київського товариства боротьби з дитячою смертністю,
  • головою Товариства природодослідників у Києві,
  • членом комітету зі спорудження пам’ятника Петру Столипіну.

[ред.] Монархіст

Армашевський брав активну участь і в монархістському русі, був членом «Киевского Русского Собрания».

1908 Армашевського обрали товаришем (заступником) голови «Киевского клуба русских националистов», які проголошували боротьбу проти «украинских и еврейских козней».

1912 як делегат від Києва брав участь у Всеросійському національному з'їзді. Проте, коли 1913 головою Клубу став Анатолій Савенко, Армашевский у мотивованому листі склав із себе звання члена Клубу та перестав брати участь у його діяльності. Деякий час намагався налагодити видання газети правого спрямування «Киев», але через брак коштів і професійно підготовлених працівників часопис було закрито.

[ред.] Трагічний фінал

Про останні роки життя професора Армашевського повідав князь Микола Жевахов: «З приходом революції Петро Якович повністю відійшов від громадської діяльності та замкнувся у своєму кабінеті, прагнучи бути стороннім спостерігачем того сумбуру, який принесли так звані «свободи». Він опрацьовував курс улюбленої кристалографії, перечитував класиків природознавства, заглмблювався в Святе Євангеліє».

Проте як прихильника монархізму Армашевського 14 травня 1919 заарештувало Київське губернське ЧК. Через 8 днів його розстріляли. Разом з Армашевським загинуло ще чимало членів «Киевского клуба русских националистов».

У некролозі «Пам’яті П. Я. Армашевського» Володимир Вернадський писав: «Жетвою відступників від законів Божих і людських судилося загинути Петрові Яковичу. Не можна забувати цього злочину. Не почуття помсти воно повинно викликати в нас, але прагнення до морального відродження, духовного піднесення в боротьбі проти повернення пережитого жаху».

Дружина вченого Марія Володимирівна (уроджена графиня Капніст, по першому чоловікові — Врублевська) була правнучкою відомого письменника Василя Капніста. Вона ненадовго пережила чоловіка. Переховуючись від переслідувань спочатку в Києві, потім в Одесі, Марія Володимирівна не мала ні хвилини спокою від постійного страху потрапити в руки більшовиків, Восени 1920 вона захворіла на так і не з’ясовану лікарями хворобу й померла 19 грудня 1920 в Одесі.

[ред.] Наукова робота

Праці Армашевського і, зокрема, складені ним геологічні карти Чернігівщини (1883) і 46-й аркуш загальної карти Росії, що охоплює майже всю Придніпровську низовину (1903), є однією з основ сучасної стратиграфії України.

Армашевський встановив палеозойські відклади на Волині (1898); істотно уточнив стратиграфію палеогенових відкладів України, обґрунтувавши при цьому існування канівського ярусу (1903); висунув водну гіпотезу походження лесу (1889); є одним з основоположників осадової петрографії; працював у галузі гідрогеології; вивчав київські зсуви; проводив археологічні дослідження.

[ред.] Праці

  • О валунных образованиях в лессе Черниговской губернии и некоторых прилегающих местностях // Речи и протоколы 6-го съезда Русских естествоиспытателей и врачей. — Санкт-Петербург, 1880.
  • Предварительный отчёт о геологических исследованиях в Полтавской губернии в 1883 году // Известия геологического комитета. — Т. 6. — 1883.
  • Геологический очерк Черниговской губернии // Записки Киевского общества естествоиспытателей. — Т. 7. — Выпуск 7. — 1887.
  • О нахождении Paludina diluviana в послетретичных образованиях Южной России // Записки Киевского общества естествоиспытателей. — Т. 10. — Выпуск 1. — 1889.
  • Геологический очерк Черниговской губернии. — К., 1883.
  • О геологическом строении Киева: [Публичная лекция]. — К., 1896.
  • Публичные лекции по геологии и истории Киева. — К., 1897.
  • К геологии Киева // Записки Киевского общества естествоиспытателей. — Т. 16. — Выпуск 1. — 1899.
  • Общая геологическая карта России. Лист 46-й (Полтава — Харьков — Обоянь) // Труды геологического комитета. — Т. 15. — Выпуск 1. — 1903.
  • Геологические исследования в области бассейна Днепра и Дона: Общая геологическая карта России. Лист 46 // Труды геологического комитета. — Т. 15. — Выпуск 1. — 1903.

[ред.] Література

[ред.] Дивись також