Вишневе (місто)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вишневе | |||||
---|---|---|---|---|---|
|
|||||
Основні дані | |||||
Регіон: | Київська | ||||
Район/міськрада: | Києво-Святошинський | ||||
Засноване/перша згадка: | 1887 | ||||
Статус міста | з 1971 року | ||||
Населення | 34 465 | ||||
Поштові індекси: | 08132 | ||||
Телефонний код: | +380-04498 | ||||
Географічні координати: | 50°23' пн.ш. 30°22' сх.д. | ||||
День міста | 01.06 | ||||
Відстань | |||||
Найближча залізнична станція: | Вишневе | ||||
До обл.центру: - фізична: - залізницею: - автошляхами: |
— км — км — км |
||||
До Києва: - фізична: - залізницею: - автошляхами: |
— км — км — км |
||||
Міська влада | |||||
Міський голова: | Гошко Анатолій Олександрович |
Вишневе (англ. - Vyshneve) — місто в Україні, в Києво-Святошинському районі Київської області. Населення 34 465 мешканців (перепис 2001). Географічні координати: 50°23' пн.ш. 30°22' сх.д. На території міста знаходяться залізнична станція Вишневе (Жуляни) на лінії Київ-Волинський—Фастів-1, Молокозавод, Український НДІ порцеляни і скла, дослідний завод та ін. Вишневе є південно-західним передмістям Києва. Статус міста з 1971 року.
Зміст |
[ред.] Історія міста
1.Заснування міста – 1887р.. В 1886р. Було затверджено проект будівництва ПЗЗД протяжністю 428 км. Згідно проекту залізнична дорога повинна була пролягати від Києва-Волинського крізь село Жуляни, Васильків і далі на Фастів, де дорога подвоювалась на Одесу та Катеринослав. Будівництво дороги здійснювало Акціонерне товариство. З ціллю заощадження коштів товариство вирішило скоротити протяжність дороги до Фастова, пустивши її від Києва-Волинського не через село Жуляни а трохи правіше через живописну місцевість, з озерами, які утворились вздовж річки Жуляни. Це було улюблене місце мисливців. В 1887р. були збудовані дерев'яні будівлі залізничної станції, якій дали назву «Жуляни». Робочі не жили на станції постійно а працювали позмінно.
2.Перший мешканець Вишневого – Тимофій Олифирко. Тимофій Олифирко – службовець поштового вагону, поселився на вулиці Пушкінскій в 1912 році. Григорій Бужор – перший стрілочник станції «Жуляни». Микола Іванович Мигай працював контролером ПЗЗД з 1908 по 1919рік. Сім'я Мигаїв мешкає у Вишневому по вулиці Шевченко - тут була перша будівля. В 1912 році було збудовано ще кілька будівель по вулицях Щорса та Шевченко.
3.Восини 1919 року – станція «Жуляни» опинилась в руках червоних партизанів. Під час війни станція «Жуляни» була місцем жорстоких боїв. Петлюрівців змінювали денікінці, військам, яким протистояли червоні партизани. Осінню 1919 року на станцію увірвались денікінці і наказали черговому по станції: «Відкривай семафор! З Боярки на Київ-Волинський йде наший бронепоїзд». В цей день на станції працював Олександр Микитович Табунський. Почувши постріли наступаючих з села Гатне партизанів, він підбіг до командира партизанського полку і повідомив про наближення ворога бронепоїзда. Командир попросив принести йому мундир денікінського офіцера. Як тільки він успів одягти мундир, як підійшов бронепоїзд. Командир спокійно підійшов до бронепоїзда і сказав: «Наказ полковника направити бронепоїзд на перегін Київ-Волинський і там відкрити вогонь.» Йому запропонували сісти в бронепоїзд. Командир пригнув на підніжжя і відкрив вогонь по денікінцям. Вранці партизани вивили денікінців зі станції «Жуляни».
4. 1926-1928 роки. Будівництво захисних укріплень м. Києва. Базовою станцією при будівництві захисних споруд міста стала станція «Жуляни». Сюди прибули грузи для будівництва дотів. При станції були зведені приміщення для штабу по будівництву, караульне приміщення, та підсобне господарство.
5. Магазин продтоварів. В одному з приватних домів розташувалась лавка-магазин, де працював продавець з Києва. Тут можна було купити хліб, сіль, тюльку. Магазина на станції «Жуляни» не було і люди їздили за товаром в Київ.
6. Робочі місця поїзда. Почали свій рух поїзда, тепер їх називають електричками.
7. 1928-1929 роки. Масова колективізація. Зносились невеликі хутори. Виселені хуторяни розселялись на станції «Жуляни» по вулицям Островського, Садовій, Шевченка, Святоюр’ївській, Кутузова.
8. Довоєнний період. З Боярки була перенесена Машинно - Тракторна Станція Києво-Святошинського району. Поряд з МТС розташувалась автоколона та Київська контора “Селенерго”. В 1935 році в селі станції “Жуляни” нараховувалось 80 дворів. Відбувалась індивідуальна розбудова вулиць Карла Маркса, Залізно - дорожньою та Поштовий провулок.
9.1941 рік – Оборона Києва. Під час Великої Вітчизняної війни станція “Жуляни” стала оборонним рубежем на підступах до Києва. Фашисти намагались виконати наказ Гітлера- захопити Київ до 8 серпня 1941 року. Разом із постійними частинами Червоної Армії та підрозділами Залізничодорожніх військ в бій вступили відряди народного ополчення, але фашистам спромоглось прорвати укріплений район, вийти на північно-східну окраїну Жулян і захопити Голосіївський ліс. Поле між селами Крюківщина та станцією «Жуляни» було усіяно тілами вітчизняних воїнів. Кілька дотів продовжували стояти на смерть вже в тилу ворога. Героїчний подвиг здійснив гарнізон дот № 131. Десять воїнів під командуванням лейтенанта Якуніна вели нерівний бій з фашистами. Німці обійшли дот і спалили село. Непокірних воїнів дот вирішили взяти живими, але їхня оборона була неприступна. Тоді ворог підтягнув до дот вогнеметні танки. Воїни загону впали смертю хоробрих. В згадках бувшого військового комісара Київського району И.Ф. Євдокимова «Бійці укріпленого району» ціла глава присвячена бойовому подвигу воїнів 205 дот під командуванням лейтенанта Г.К. Вєтрова. «Фашисти вели по доті непереривний вогонь» - пише воєнком, - скидали на нього важкі бомби. Телефонний кабель був перебитий, із строю виведено електрообладнання, пошкоджені амбразура та кулемет. Бійці доту при світлі ліхтарів набивали кулеметні плівки патронами і відкачували ручним насосом ґрунтовні води. Два бійці були контужені, але гарнізон доту діяв як погрозлива для ворога бойова одиниця.» Невідомо чим закінчилась би осада доту, якщо б наступного дня до загону дот не прорвалося кілька сміливців з 28-го кулеметного батальйону Київського укріпного району. Вони принесли захопленим боєприпаси, їжу та дозвіл командування доту. «Ніколи!»- відповів за всіх лейтенант Вєтров. «Тепер ми можемо не тільки оборонятись, а й вести активні бойові дії». Вночі вони лишали свою залізобетонну кріпость, переходили неглибоку річку Сиверку та несподівано нападали на ворога. Підіймалась паніка. Летіли у небо ракети, вибухали гранати, темноту пронизували постріли автоматів. Та бійці були вже далеко. Великі втрати наносили фашистам бронепоїзда. Бронепоїзд старшого лейтенанта Ананьєва проник у війська противника. В цьому бою артилеристи бронепоїзда розсіяли накопичення німецького війська, розгромили штаб ворога, підірвали склад боєприпасів, знищили близько 300 німецьких солдат. Протягом однієї неділі бронепоїзд здійснив 15 нальотів. Більше 70 днів продовжувалась оборона Києва, і тільки після жорстоких боїв за наказом Головнокомандування наші війська були виведені з міста Києва 21 вересня 1941 року.
10. Пам’ятаємо своїх героїв. За боєві заслуги в роки Великої Вітчизняної війни 365 мешканців Вишневого нагороджені орденами та медалями, 28 з них нагороджені посмертно. 6 липня 1944 року, в бою, на землі Білорусії, знищивши три фашистських танки, загинув смертю хоробрих старший лейтенант Микола Лабуливський. Тяжко раненим повернувся наший земляк, Герой Радянського Союзу Павло Гавриш. Та прожити йому довелось недовго – помер від ран в 1968 р. Між Крюківщиною та станцією «Жуляни» загинув смертю хоробрих Герой Радянського Союзу Микола Балуков. Його іменем названа одна з вулиць міста Вишневого.
11. Нам тут жити…Після визволення від Гітлерівських окупантів будівництво села біля станції «Жуляни» продовжилось. Станція «Жуляни» відносилась до Крюківщинської Селищної Ради. В післявоєнні роки мешканці Вишневого Кучугурова, Токова, Тимченко, Рожко, Панкевич писали: « Ми живемо в місті Вишневому з 1946 року. Весь час працювали на підприємствах Києва. В ті роки не було електропоїздів, їздили на роботу в робочих поїздах, товарняках. Людей набивалось дуже багато. Чіпляючись за поручні прямо на ходу, щоб тільки вспіти на роботу. За часів Сталіна, суворо карали за запізнення, тоді було страшне безробіття, і кожне запізнення приймалося як саботаж. Магазинів в молодому селі ще не було. Стояли в чергах в Києві, щоб що-небудь купити за карточки. Потім почали з’являтись ларьки, жилі дома. Ні радіо, ні світла, ні газу, ні води не було, але на наших очах ставало на ноги майбутнє місто. Точніше, ми його піднімали своїми плечима, відстроювали на безкінечних суботниках, а також після роботи. І все що нам потрібно було – це прожити і пережити на благо наших дітей…»
12. 1952-1955роки – будівництво міської інфраструктури. Перша школа. Із земель колгоспу імені Мічурина с. Крюківщина було виділено 75 гектарів для індивідуального будівництва робочим та службовцям МТС, автобаз та інших організацій району, а також демобілізованим воїнам Радянської Армії. Розпочалось активне будівництво по вулицям Фрунзе, Косовського, Гоголя, Чапаєва, Кооперативної, провулків Дальнього і Широкого. В 1955 році розпочалось будівництво шкіл. Діти ходили в початкову школу села Крюківщина або їздили в Боярку. За ініціативою начальника Управління ПЗЗД Петра Федоровича Кривоноса було дано розпорядження відкрити початкову російську школу на станції «Жуляни». Відповідальна за це розпорядження була педагог Ніна Дмитрівна Сидорська. Вона добилась організації початкової школи в приміщенні гуртожитку барачного типу, як філіал Боярської залізнично-дорожньої школи №18. Школа-філіал №13 в селі при станції «Жуляни» відкрила свої двері 1 вересня 1955 року. Школа–філіал, з часом, відділилася від Боярської школи і стала самостійною.
13. 1960 рік, березень-Наказ Верховної ради УРСР про присвоєння населеному пункту станції міського типу «Жуляни» назву Вишневий. У 1960 році населення села при станції «Жуляни» збільшилося до 3800 чоловік. Легенда про назву села повністю відповідає дійсності: на час перейменування усі подвір’я тонули в буйному вишневому цвіті. Вже в перейменованому селі міського типу Вишневий була створена міська рада депутатів, на чолі якої був Федір Миколайович Леоненко.
14. 1960-1963 роки. Школа №1. Перша бібліотека. Літній кінотеатр. В період 1960-1963 роки була відкрита перша 8-літня школа №1, створена перша бібліотека по вулиці К.Маркса,1, відкрився літній кінотеатр. Господарчі організації Вишневого наводили за свій рахунок порядок на вулицях: Залізнодорожній та Лесі Українки.
15. 1963-1965 роки. Вишневе - промзона Києва. Великим поштовхом для розвитку Вишневого став дозвіл Ради Міністрів УРСР від 1963 року «Про винесення за межі міста Києва ряд промислових підприємств та баз у населений пункт Вишневий.» На той час, на чолі виконкому був Олександр Тимофійович Осадчий. Тож для здійснення цього рішення із земель радгоспу імені Мічуріна було виділено 136 гектарів, де було задумано збудувати великий промисловий вузол, жилі райони, соціально-культурні об’єкти. Розпочалось величезне будівництво.
16. 1965-1970 роки. Закінчувалося будівництво промислових підприємств, здано в експлуатацію 120 тисяч квадратних метрів житла, дві школи, кінотеатр, 12 магазинів, їдальні та багато інших вагомих об’єктів. До кінця 1970 року плани будівництва Вишневого були виконані. Тут проживало 17600 чоловік. В результаті введення в роботу велику кількість об’єктів, уторилось багатогалузеве господарство. Виконком Вишневого висунув пропозицію до вищих органів влади про присвоєння населеному пункту міського типу статус міста.
17.1971рік, березень – Вишневе – місто районного значення. Указом Верховної Ради УРСР в березні 1971 року населеному пункту Вишневе був наданий статус міста районного значення. Голова виконкому Вишневської міської Ради був обраний Микола Миколайович Шундик.
По матеріалам Центральної районної бібліотеки м.Вишневе 2005р.
[ред.] Герб Вишневого
Затверджений 25.12.1989р. міською радою. У пурпурному полі - срібний подвійний перев'яз праворуч. У першій частині - срібні ж дата "1887" і залізнична емблема (схрещені гайковий ключ і молоток). В другий - срібна квітка вишні і понижений хвилястий лазуровий пояс, під яким - срібні серп і молот. Срібна глава обтяжена чорною назвою міста українською мовою.
Емблема означає Південно-Західну залізницю, на якій розташована станція Вишневе (до 2002 року - станція Жуляни). Хвилястий пояс - літописна ріка Желянь, що дала топонім Жуляни.
Автор - В.Гомановський.
[ред.] Ресурси Інтернет
Спільнота міста Вишневе в Живому Журналі
Maps, Weather, and Airports for Vyshneve, Ukraine
[ред.] Дивись також
![]() |
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |