Антонович Дмитро Володимирович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Дмитро́ Володи́мирович Анто́нович (псевдонім Войнаровський, Муха, Шельменко, Подорожній; (2.11.1877, Київ — 12.10.1945, Прага) — український історик мистецтва й театру, політичний діяч, син Володимира Антоновича; один із засновників Революційної української партії, редактор численних українських часописів; член Української Центральної Ради, морський міністр, міністр мистецтва, голова дипломатичної місії в Римі (1919), один з організаторів, ректор Українського вільного університету у Відні та Празі; голова Українського Історико-філологічного товариства у Празі;
Антонович Дмитро Володимирович ) — український громадсько-політичний, державний і культурний діяч, історик мистецтва. Вивчав історію італійського мистецтва та його зв'язків з Україною.
Навчався у 4-й київській гімназії, Київському і Харківському університетах.
29.1.(11.2.)1900 А. разом з М. Русовим, Л. Мацієвичем, П. Андрієвським, О. Коваленком заснували у Харкові Революційну Українську Партію. В 1902-03 редагував у Чернівцях газету «Гасло», а в 1905 — у Харкові газету «Воля».
З 1912 А. викладав історію мистецтва у Київській мистецькій школі. Належав до Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії.
У 1917 р. — один із засновників Української академії мистецтв.
З березня 1917 — активний член Української Центральної Ради, товариш голови УЦР М. Грушевського. В жовтні 1917 А. за дорученням Генерального Секретаріату УЦР-УНР їздив до Одеси, Херсону, Миколаєва з метою з'ясувати питання про можливість українізації Чорноморського флоту. Після повернення у Київ був призначений генеральним секретарем, а 9(22).1918 — міністр морських справ.
У січні 1918 р. — міністр морських справ УНР.
18.1.1918 Мала Рада затвердила запропонований Антоновичем проект українського морського прапора, який розробила Українська морська рада. Прапор складався з двох смуг — угорі жовта, внизу — синя; на синій — золотий тризуб і хрест. В період Директорії УНР — міністр мистецтва в уряд В. Чехівського, голова дипломатичної місії Української Народної Республіки у Римі і Празі. Брав участь у громадсько-мистецькому житті України, був ініціатором заснування Державного драматичного театру (1918) і Державного народного театру (1918-22).
У липні — жовтні 1918 р. — генеральний консул Української Держави у Швеції.
У 1919—1920 рр. — голова місії УНР в Італії.
У 1921 р. — один із засновників, а в 1928—1930, 1937—1938 рр. — ректор Українського вільного університету у Відні і Празі. Директор Музею визвольної боротьби України у Празі.
В 1928-30 і 1937-38 — ректор УВУ, в 1925-45 — голова Українського Історико-філологічного Товариства і директор Музею визвольної боротьби України у Празі.
Помер у Празі.
[ред.] Праці
Автор праць
Українське мистецтво, 300 років українського театру, Т. Шевченко як маляр.
- «Естетика виховання Т.Шевченка»(1914),
- «Українське мистецтво» (1923),
- «Триста років українського театру 1619—1919» (1925) та ін.