Дискурс
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ДИСКУРС (франц. dіscours - промова, виступ) - у широкому смислі слова являє собою складну єдність мовної практики і екстралінґвістичних факторів (значима поведінка, котра маніфестується в доступних почуттєвому сприйняттю формах), необхідних для розуміння тексту, тобто дають уявлення про учасників комунікації, їхніх установках і цілях, умовах вироблення і сприйняття повідомлення.
Традиційно Д. мав значення упорядкованого письмового, але найчастіше мовного повідомлення окремого суб'єкта. В останні десятиліття термін дістав широке поширення в гуманітаристиці і набув нових відтінків значення. Часте ототожнення тексту і Д. зв'язано, по-перше, з відсутністю в деяких європейських мовах терміна, еквівалентного фр.-англ, dіscours(e), а по-друге, з тим, що раніше в обсяг поняття Д. включалася лише мовна практика. В міру становлення дискурсного аналізу як спеціальної області досліджень, з'ясувалося, що значення Д. не обмежується письмовим і усним мовленням, але позначає, крім того, і позамовні семіотичні процеси. Акцент в інтерпретації Д. ставиться на його інтеракціональній природі. Д. - насамперед, це мова, занурена в життя, у соціальний контекст (з цієї причини поняття Д. рідко вживається стосовно древніх текстів).
Д. не є ізольованою текстовою або діалогічною структурою, тому що набагато більше значення в його рамках здобуває паралінґвістичний супровід мови, що виконує ряд функцій (ритмічну, референтну, семантичну, емоційно-оціночну та ін.). Д. - це "істотна складова соціокультурної взаємодії" (Ван Дейк). Філософське звучання термін набув завдяки роботам Фуко. "Дискурсія" розуміється ним як складна сукупність мовних практик, що беруть участь у формуванні уявлень про той об'єкт, що вони припускають. У "археологічних" і "генеалогічних" пошуках Фуко "дискурсія" виявляється своєрідним інструментом пізнання, репрезентуючим досить нетрадиційний підхід до аналізу культури. Фуко цікавить не денотативне значення висловлення, а, навпаки, вичитування в Д. тих значень, що маються на увазі, але залишаються невисловленими, невираженими, причаївшись за фасадом "уже сказаного". У зв'язку з цим виникає проблема аналізу "дискурсивної події" у контексті позамовних умов виникнення дискурсії - економічних, політичних та ін., що сприяли, хоча і не гарантували його появу. Простір "дискурсивних практик" обумовлений можливістю сполучати в мові різночасні події, що вислизають з-під влади культурної ідентифікації, відтворюючи динаміку реального. У дискурсії Фуко виявляє специфічну владу вимовляння, наділену силою щось стверджувати. Говорити - значить мати владу говорити. У цьому відношенні Д. подібний всьому іншому у суспільстві - це такий самий об'єкт боротьби за владу. Багато в чому завдяки роботам Фуко, Альтюссера, Дерріди, Лакана французька школа дискурсного аналізу відрізняється більшою філософською спрямованістю, увагою до ідеологічних, історичних, психоаналітичних аспектів Д.
Сьогодні аналіз Д. являє собою міждисциплінарну область знання; теорія Д. розвивається в лінґвістиці тексту, психолінґвістиці, семіотиці, риториці.
[ред.] Див. також
- Мова
- Філософія техніки
- Габермас Юрґен