Мацієвич Левко Макарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мацієвич Левко Макарович (* 1 (13) січня 1877 р., с. Олександрівка Чигирин­ського повіту Київської губернії (нині Кіровоградська область) - + 24 вересня (7 жовтня) 1910 р., Петербург) - український корабельний інженер, автор багатьох проектів кораблів, підводних човнів, протимінних заслонів тощо; політичний діяч. Перший український авіатор.


Народився в сім'ї дрібного дворянина, службовця цукрового заводу.

Одним із його предків є Арсеній Мацієвич.

1886-1895 - навчався у 3-й Київській гімназії на Подолі, де виявив нахил до математики, фізики, хімії, іноземних мов і класичної літератури.

1895 - вступив на механічне відділення Харківського технологічного інституту. Під час навчання входив до українського гуртка “Студентська громада”, який видавав і поширював книги рідною мовою. Серед його друзів тієї пори був, зокрема, Гнат Хоткевич.

У цей час Мацієвич демонстративно перейшов на українську мову, розмовляв і листувався нею не лише у колі однодумців, як робила тоді більшість українофілів, а й у сімейному колі, активно долучаючи близьких до української культури.

1900 - разом із Дмитром Антоновичем, Михайлом Русовим, Боніфатієм Камінським та іншими був серед засновників Революційної Української Партії (РУП).

За революційну діяльність навесні 1901 року був виключений з інституту і висланий із Харкова до Севастополя під нагляд поліції. Там він поступив на службу у Севастопольський порт.

Початок 1902 року - захистив диплом за кваліфікацією інженера-технолога (проект комерційного пароплава).

Жовтень 1902 року - отримав ще один диплом, представивши до захисту комісії Кронштадтського морського інженерного училища проект броненосного крейсера. Проект одержав найвищу оцінку.

Отримав звання корабельного інженера-капітана.

У Севастополі брав участь у спорудженні крейсера 1-го рангу «Очаків», здійснив технічні розрахунки і спостерігав за ходом будівництва і ремонтом суден.

Від березня 1903 року обіймав посади члена приймальної комісії на Севастопольському рейді, старшого помічника суднобудівника по спорудженню броненосця «Іоан Златоуст».

1903 - брав участь в урочистостях, присвячених відкриттю в Полтаві пам’ятника І.Котляревському, сфотографувався разом із учасниками свята - видатними діячами українського національного руху (Микола Міхновський, Михайло Старицький, Євген Чикаленко, Микола Аркас, Сергій Єфремов, Олена Пчілка, Михайло Коцюбинський, Леся Українка тощо).

1904 - розробив проект бона Севастополь­ського порту.

1904 - начальник Таврійського жандармського управління двічі повідомляє, що Мацієвич перебуває під таємним наглядом «ввиду агентурних указаний на то, что он усиленно агитировал среди рабочих Севастопольского порта».

1905 — розробив два проекти протимінних заслон.

1906 - закінчив за 1-м розрядом Миколаївську морську академію в Петербурзі (кораблебудівне відділення).

1907 - закінчив спеціальний курс УОПП (навчального загону підводного плавання) в Лібаві.

Червень 1907 року - у Кілі (Німеччина) спостерігав за будівництвом для російського флоту підводних човнів «Карп», «Карась» і «Камбала».

Грудень 1907 року - призначений спостерігачем за спорудженням субмарин на Балтійському суднобудівному і механічному заводах (Петербург).

1908 - стає помічником начальника конструкторського бюро Морського технічного комітету Російської імперії.

1908 - розробив проект захисту бойових кораблів від атак торпедами.

Автор 14 проектів підводних човнів (деякі ідеї, закладені в них, випередили свій час). Першим у світі розробив проект авіаносця, розрахованого на 25 літаків.

Разом зі своїм інститутським другом Олександром Коваленком (теж офіцером Чорноморського флоту) створив у Народному домі Севастополя самодіяльний робітничий театр з українським репертуаром, організовував вечори пам‘яті Тараса Шевченка.

Фінансово підтримував український національний рух.

На початку 1908 року захопився авіацією, теорією та практикою повітроплавання.

Травень 1910 р. - після створення в Росії Відділу повітряного флоту (шеф - великий князь Олександр Михайлович) Мацієвич очолив групу зі 7 російських офіцерів, відряджених до Франції для вивчення авіаційного пілотажу (мав також завдання з закупівлі аеропланів). Перебуваючи у Франції, вивчав креслення й авіаційну літературу, багато годин провів у майстернях, де виготовляли аероплани. Відвідав 7 аеродромів, де детально ознайомився з будовою аеропланів і дирижаблів. Одночасно як голова комісії побував у Брюсселі і їздив до Англії, де оглянув близько 20 систем літальних апаратів. Постійно літав на аероплані «Фарман», одержав посвідчення авіатора №178 (це фактично означало входження до двох сотень перших у світі льотчиків).

Розробив тип літального апарата, здатного піднятися з палуби морського судна. Разом із авіатором Єфимовим здійснив перші нічні польоти, працював над пристроєм, який мав рятувати льотчиків під час вимушеної посадки на воду, почав писати книгу «Повітроплавання у морській війні».

У вересні 1910 року повернувся до Санкт-Петербурга і взяв активну участь у Першому всеросійському святі повітроплавання, де завоював кілька призів і став улюбленцем столичної публіки.

Загинув в авіакатастрофі під час польоту над Комендантським полем поблизу Санкт-Петербурга на очах десятків тисяч глядачів, ставши таким чином першою жертвою російської авіації.

Похорон капітана Мацієвича 28 вересня (11 жовтня) 1910 року перетворився на багатолюдну маніфестацію, якої Петербург не бачив від часу смерті Ф.Достоєвського. На його могилу поклали 350 вінків.

Похований на Нікольському кладовищі Олександро-Невської лаври в Петербурзі.

Серед його друзів і знайомих Мацієвича - Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Олександр Олесь, Григорій Коваленко-Коломацький, Борис Лазаревський, Костянтин Арабажин, Людмила Василевська (Дніпрова Чайка), Христина Алчевська, Микола Міхновський, Симон Петлюра.

[ред.] Вшанування пам'яті

На могилі Мацієвича за кошти, зібрані всенародніми пожертвами, встановлено пам'ятник у вигляді 8-метрової колони з червоного фінляндського граніту (автор — І.Фомін, в майбутньому автор будинку Ради Міністрів України в Києві). На місці його загибелі покладено гранітну меморіальну плиту. Неподалік від неї знаходиться майдан ім. капітана Мацієвича.

1911 - при Харківському технологічному інституті відкрито аеросекцію, якій присвоєно ім'я випускника інституту Л.Мацієвича.

На головному авдиторному корпусі Харківського політехнічного інституту (колишній технологічний) встановлено меморіальну таблицю на честь Л.Мацієвича.

1997 року на фасаді одного з будинків у містечку Олександрівка також встановили меморіальну таблицю, напис на якій повідомляє, що тут народився Л.Мацієвич, «піонер авіації і визначний діяч соціал-демократичного руху України».

У краєзнавчому музеї Олександрівки зберігаються матеріали, присвяені видатному авіатору.

[ред.] Родина

Батько - Мацієвич Макар Дмитрович, бухгалтер цукроварні в Олександрівці, що її орендував торговий дім братів Яхненків і Симиренка.

Мати - Тетяна Федорівна Підгаєцька

Дружина - Олександра

Небіж - Василь Антонович Мацієвич (1913-1981), військовий льотчик часів Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.

[ред.] Ресурси Інтернет

Сергій Грабовський. Левко Мацієвич – авіатор, інженер, політик // Радіо Свобода, 10.01.2007

Володимир Жила. Левко Мацієвич - перший український пілот

Український Ікар // День, №180, 4.10.2002

Валентин Сандул. Підкорювач "Фармана" // Персонал Плюс, №13(61), 6.04.2006

Із спогадів Юрія Колларда