Магнітна проникність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Магнітна проникність (найчастіше позначається літерою μ) пов'язує між собою вектори індукції \mathbf{B} \ та напруженості \mathbf{H} \ статичного магнітного поля в середовищі:

\mathbf{B} = \mu \mathbf{H}.

(дана формула справедлива лише для статичного, тобто незмінного у часі, магнітного поля в середовищах, що не мають властивостей магнітного гістерезису).


В системі СІ величина μ у попередній формулі має назву абсолютної магнітної проникності і обчислюється як добуток магнітної проникності вакууму μ0 та відносної магнітної проникності середовища μr:

μ = μ0μr.


Магнітна проникність середовища μ (μr у системі СІ) залежить від властивостей речовини, з якої утворене це середовище і пов'язана з магнітною сприйнятливістю χm:

μ = 1 + χm.


У залежності від величини відносної магнітної проникності, речивони класифікуються наступним чином:

При μ < 1 — матеріал є діамагнетиком
При μ > 1 — матеріал є парамагнетиком
При μ > > 1 — матеріал є магнітно упорядкованим (феромагнетиком, антиферомагнетиком, ферімагнетиком).


Магнітна проникність анізотропних середовищ є тензорною величиною, внаслідок чого напрямки векторів індукції та напруженості магнітного поля можуть відрізнятися один від одного.