Акорд
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
АКОРД В МУЗИЦІ (італ. accordo - узгоджую) - ритмічно одночасне сполучення кількох (не менше трьох) різних за висотою звуків. В класичній гармонії акордом вважається лише таке сполучення звуків, в якому звуки розташовані по терціях, або можуть бути розташовані шляхом перенесень на октаву. Таке визначення вперше висунув І.Г.Вольтер в 1732. При цьому звуки, що не можуть бути розташовані по терціях, в класичній гармонії вважаються неакордовими. В той же час в старовинній музиці (до Вольтера), а також в багатьох випадках - в музиці ХХ століття, акордом називається будь-яке сполучення одночасно звучащих тонів. Залежно від кількості різноіменних звуків, що можуть бути розташовані по терціях, акорди поділяються на:
- тризвуки (3 звуки),
- септакорди (4 звуки),
- нонакорди (5 звуків),
- ундецимакорди (6 звуків) і
- тердецимакорди (7 звуків).
Нижній звук акорду називають основним тоном, інші звуки отримують назву у відповідності з інтервалом, що вони утворюють з основним тоном. Будь-який звук акорду може бути подвоєним (потроєним), або перенесеним в іншу октаву. Якщо основний тон акорду перестає бути нижнім - відбувається обернення акорду. Акорд може бути розташованим тісно або широко. При тісному розташуванні сусідні голоси (крім басу) віддаленими на інтервал секунди, терції, або кварти, при широкому - на інтервал квінти, сексти або септими. Бас із тенором може утворювати будь-який інтервал. Зустрічаються також акорди в змішаному розташуванні. В атональній музиці (див. атональність) акорди класифікують по інтервальному складу. Розрізняють акорди секундової (т.зв. кластери), терцової (а також політерцової), квартової та змішаної структури.