Крупицький Микільський монастир
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Крупи́цький Микі́льський монасти́р (Бату́ринський Мико́ло-Крупи́цький монасти́р) — православний монастир у с.Осіч Бахмацького району Чернігівської обл. за 7 км. від Батурина.
Входить до Державного історико-культурологічного заповідника “Гетьманська столиця” (створеного Постановою Кабінету Міністрів України № 445 від 14 червня 1993 р.). Поштова адреса: 16511, с. Осіч Бахмацького району Чернігівської обл., Свято-Миколаївський Крупицький жіночий монастир. Телефон: 4-96-53.
Зміст |
[ред.] Історія монастиря
Заснований у домонгольський період (за деякими даними - у XV ст.) на місці явлення ікони Св. Миколая. У XVІ ст. зруйнований татарами, відновлений на новому місці.
З татарами (а можливо, ще татаро-монголами) пов'язана легенда про заснування монастиря: "Колись Орда, не змігши подолати мури обителі приступом, облягла її й прирекла всіх, хто там був, на голодну смерть. Але Господь зглянувся на моління православних, і з хмари над монастирем посипалися манні крупи".
Монастир набуває особливого значення з оголошенням Батурина гетьманською столицею, стає релігійним центром всієї Лівобережної України. З Крупницькою обителлю тісно пов’язані життя і діяльність таких визначних діячів доби Гетьманщини, як Феодосій Гугуревич, Гедеон Одорський, Дмитро Туптало, Іван Мигура, Іван Домонтович, Володимир Сокальський. Маценатами монастиря були гетьмани Самойлович і Мазепа.
Ліквідований більшовиками у 1922 р. Після відновлення у 1999 р. - жіночий.
[ред.] Архітектурні пам'ятки
- Собор Св. Миколая (1680 р.): п'ятиглавий храм в стилі українського барокко, збудований на кошти генерального судді Івана Домонтовича (похований в соборі у 1683 р.). Розібраний "по цеглині" у 30 р.р. ХХ ст.
- Мала Миколаївська церква «на скитку».
- Спасо-Преображенська церква (1803 - 1804 р.р.).
- Дзвінниця (середина ХІХ ст.).
[ред.] Святині монастиря
[ред.] Частина мощей Св. Варвари
У 1651 р. під час захоплення Києва каральною експедицією литовський гетьман Януш Радзівіл вивіз дві частки мощей Св. Великомучениці Варвари з Михайлівського Золотоверхого собору. Одну з цих часток він відіслав як подарунок віленському єпископу Георгію Тишкевичу, іншу подарував своїй дружині Марії.
Після смерті Марії Радзивіл її частка дісталася київському митрополиту Йосипу Тукальському і певний час знаходилась у Каневі - його тогочасній резиденції. Після смерті митрополита святиня потрапила до Батурина, де зберігалася у гетьманській казні.
У 1683 році Св. Варвара явилася уві сні Дмитрові Тупталу - на той час крупицькому ігуменові. Дізнавшись про зберігання частки мощей у Батурині, він, домігшись дозволу у гетьмана Івана Мазепи, урочисто переніс святиню до Крупицького Микільського монастиря 15 січня 1691 р. і постановив щовівторка відправляти Великомучениці молебен.
[ред.] Чудотворний образ Св. Миколая "Крупицький"
Власне, чудесне явлення цієї ікони і стало причиною заснування монастиря. До 1812 р. святиня знаходилася в Малій Миколаївській церкві «на скитку» - тобто на первісному місці існування монастиря.
[ред.] Ігумени та ігумені
- 1669 – 1677 р.р. - Ісаакій, автор рукописного збірника UNICUM.
- 1682 - 26 жовтня 1683 р. і 1686 - 1692 р.р.: Дмитро Туптало (Св. Димитрій Ростовський).
- 1710 - 1712 р.р.: Іларіон Мигура - визначний український гравер.
- з 1999 р. - Дорофея (в миру Валентина Хохлова).
![]() |
Ця стаття в процесі редагування. Будь ласка, не редагуйте та не змінюйте її, оскільки Ваші зміни можуть бути втрачені. |