Довгалевський Митрофан
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Довгалевський Митрофан, світське ім’я Михайло (дата та місце нар. і см. невідомі) – український учений та письменник пер. пол. ХVIII ст. Соціальне походження невідоме. До 1732 р. навчався в Києво-Могилянській Академії, де записав курс риторики проф. І. Негребецького (1722 р.) та курс філософії І. Левицького (1723 р.). В 1733 р. прийняв чернечий постриг і став професором Києво-Могилянської академії. Протягом 1735/1736 навчального року викладав в класі синтаксими курс “Система синтаксису”. Рукописний текст цього курсу, складений латинською, польською та українською мовами, містив зокрема різноманітні вправи та домашні завдання, лекції, переклади античних байок та ін. В 1736 р. Д., викладаючи у класі поетики Києво-Могилянської академії, пише теоретичну працю під назвою “Сад поетичний, вирощений задля збирання квітів і плодів віршованого і прозового слова в Київській Могильно-Заборовській академії для більшої користі українському садівникові і його Православній Батьківщині біля Йорданського і Марійського морів у році, в якому особливо чудове місце дало наказ [здобути] зброєю Озов, 1 вересня 1736 року”. “Сад поетичний” Д. став одною з найбільш ґрунтовних праць пер. пол. ХVIII ст. з теорії поезії. Перша частина містить тлумачення, зразки античного, польського та українського віршування, друга присвячена риториці. В поетиці Д. знайшли відображення теоретичні засади літератури барокової доби. Д. належить також компендіум “Ключ для достойного вступу молодим поетам...”, в якому викладені основні принципи поетичної теорії. Як письменник Д. проявив себе в написанні двох шкільних драм. Перша з них – різдвяна “Коміческое дєйствіе”, розповідає про народження Христа, прихід волхвів до царя Ірода, побиття дітей та покарання Ірода. Друга – великодня “Властотворный образ человъколюбия Божія” (1737 р.), присвячена створенню людини, вигнанню її з раю та поверненню праведників з пекла. Драми були поставлені відповідно 25.12.1736 р. та 10.04.1737 р. Інтерес дослідників пригортають гумористичні інтермедії на соціально-побутову тематику (по 5 до кожної драми), що були написані мовою близькою до народної. Героями інтермедій є характерні персонажі того часу – астролог, циган, білорус, селяни, козаки, москалі, поляки, чий політичний гніт особливо підкреслюється. Авторство інтермедій становить дискусійне питання. Не виключено, що вони належать одному з учнів Д., ймовірно С. Лебединському. Ряд дослідників приписують перу Д. “Кант благодарственной преосвященнійшому нашому Кіевскому Рафаїлу за новоустроенія училища в Кіевъ”. Останні роки життя Д. провів в Київському Михайлівському Золотоверхому монастирі, де, ймовірно, й помер. Похований в Києві, на цвинтарі Київського Братського монастиря й Києво-Могилянської академії. Твори Д., насамперед “Сад поетичний”, справили значний вплив на формування української естетико-літературної культури. Д. першим серед київських професорів сформулював теоретичні засади української поетичної творчості. Твори: Поетика (Сад поетичний). К., 1973.
![]() |
Ця стаття або абзац не містить джерел (літератури, веб-посилань тощо) Допоможіть Вікіпедії поповнити їх. |