Зелений Клин
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
- Цей термін має також інші значення
Зелений Клин (інша назва - Зелена Україна), землі українських поселенців у південній частині Далекого Сходу, у сточищі ріки Амур і над Тихим океаном; площа близько 1 млн. км².
Найбільші міста: Хабаровськ, Владивосток, Комсомольськ, Уссурійськ. Загальне господарське значення (включно з експортом) мають видобуток золота і кольорових металів, рибна, лісова промисловість, ловецтво, суднобудування і морський транспорт, з продуктів сільського господарства - соя.
За даними перепису 1926 в Зеленому Клині мешкали 303 тисячі українців (із 315 тис. усіх українців Далекого Сходу), або 24,5% усього далекосхідного населення. В період існування СРСР українське населення регіону зазнало масової русифікації.
Зміст |
[ред.] Історія
Перші спроби опанування Зеленого Клину припадають на першу половину XVII століття, у середині XIX століття починається друга експансія Росії; з ініціативи генерала П. Унтерберґера з 1882 безкоштовний перевіз поселенців - майже винятково українських селян - морем з Одеси та відведення їм найліпших земель в Уссурійсько-Ханківській низовині; після громадянської війни 1922 Зелений Клин остаточно у складі радянської Росії, виселення радянським урядом корейців і китайців як політично непевних елементів, в 1934 році створено Єврейську автономну область, розвиток усіх галузей промисловості заради самодостатності регіону на випадок війни, розбудова транспортного сполучення.
[ред.] Громадська і політична діяльність в 1917-1945 рр.
26 березня 1917 p. відбулися перші згальні збори української громади у Владивостоці, і створено Товариство “Просвіта”, яке очолив Ю. Глушко-Мова.
- У половині червня 1918 р. відбувся загальний Всеукраїнський з’їзд діячів і громадянства Далекого Сходу у місті Микольську Усурійському, який, вирішив організувати Далекосхідну Українську Раду і Національний Фонд на потреби українців. Одночасно з’їзд сформулював політичні вимоги далекосхідного українства у формі національно-територіальної автономії України і її “колоніям-землям, які посіли українці в межах російської держави” .
- Подібний з’їзд українців Маньчжурії відбувся і в Харбіні, який обрав Маньчжурську Окружну Раду. В 1918 p. відбулося ще два українські з’їзди в Харбіні, які домагалися, щоб російський уряд визнав Зелений Клин частиною України та щоб Москва відкликала із Зеленого Клину озброєні російські частини і передала всю зброю українській владі.
- Під кінець жовтня 1918 року був скликаний ІV Надзвичайний з’їзд українців, який затвердив проект конституції українства Далекого Сходу, прийняв постанову про організацію українського війська й обрав новий склад Секретаріaту на чолі з Юрієм Глушком-Мовою. Але потім там влада мінялася, прийшли колчаківці і почали переслідувати український рух. З приходом большевиків почалися масові арешти провідних українців у Владивостоці і розпуск українських організацій.
- Центром культурного та громадсько-політичного життя залишилася Маньчжурія, де провідну роль відігравали колишні старшини Січових Стрільців на чолі з І. Паславським. Там політичне становище українців було значно кращим, ніж в інших осередках.
У Маньчжурії (як і на Зеленому Клину) перші українські поселенці самі були піонерами культурної та економічної розбудови краю. З цього погляду українці в Маньчжурії займали цілком окреме місце.
- Був створений Союз Українських Емігрантів в Маньчжурії, серед яких провід становили Д. Барченко, П. Марчишин, I. Світ і П. Яхно. Активно діяв ОУН[1]. Але й тут організоване українське життя перестало існувати зі вступом радянських військ у 1945 p.
[ред.] Сучасність Зеленої України
За роки радянської влади українська діаспора чисельно збільшилася, зокрема засланцями, але через асиміляцію – насильну чи добровільну, значно зменшилася. Щойно послаблення русифікаційного тиску за Горбачова дало можливість організувати українські громади і сприяти росту національної свідомости через піднесення культурного рівня. В різних місцевостях більшого скупчення українців утворилися українські громадські об’єднання, яких у 1995 p. нараховувалося 74 у 26 регіонах, з них 16 – релігійних (греко-католиків), й усі вони створили Об’єднання Українців Росії на чолі з О. Руденком-Десняком. Більшість цих організацій легально зареєстровано, і вони ведуть свою культурницьку роботу, організовують школи з українською мовою, драматичні гуртки і хори. В 1995 p. уряд України підписав Угоду з урядом РФ про співробітництво в галузі культури, науки й освіти та Угоду про співробітництво між державними комітетами України у справах національностей та міграції і Міністерства РФ у справах національностей та федеративних відносин.
У Владивостоці, де колись діяло Товариство “Просвіта”, організовано в січні 1991 p. Товариство української культури Приморського краю, яке взяло курс на організацію концертів і пропагування українського сценічного слова. Але місцева влада не дуже радо зареєструвала новостворену організацію, і дозволу та часу на трансляцію концертів через телебачення не можна було домогтися.
Інше новостворене далекосхідне об’єднання українців “Зелений Клин”,як і засноване 25 червня 1992 p. Об’єднання Українців Примор’я “Громада”, також не було зареєстроване і припинило свою діяльність. У 1992/93 шкільному році Товариство української культури Приморського краю спробувало створити українську недільну школу, але місцева влада заборонила. В 1992 p. в м. Усурійську Приморського краю було зорганізоване Товариство української мови й культури, діяльність якого зводилася, в основному, до відзначення національно-культурних подій та релігійних свят. Але в 1999 p. воно також припинило своє існування (ст. 224). Була також спроба видавати український часопис “Українець на Зеленому Клині”, який в листопаді 1993 p. перестав виходити через брак не тільки матеріальної, але й моральної підтримки.
Створена “Конституцію національно-культурної автономії (самоврядування) українців на Далекому Сході”.
Література: “Українські поселення на Далекому Сході; історико-соціологічний нарис”, Андрій Попок, Київ 2001.
[ред.] Ресурси в Інтернеті
Етнокультурні регіони України: | |
Бойківщина · Бессарабія · Буджак · Буковина · Волинь · Галичина · Гуцульщина · Донщина · Закарпаття · Запоріжжя · Зелений Клин · Карпатська Україна · Київщина · Кубань · Курщина · Лемківщина · Лівобережна Україна · Малиновий клин · Мармарощина · Надбужжя · Наддніпрянщина · Наддністрянщина · Надпоріжжя · Надпруття · Надсяння · Надчорномор'я · Підляшшя · Поділля · Подніпров'я · Покуття · Полісся · Поросся · Посулля · Правобережна Україна · Приазов'я · Прибужжя · Придністров'я · Придунав'я · Прикарпаття · Пряшівщина · Сірий клин · Слобожанщина · Ставропольщина · Стародубщина · Терщина · Холмщина · Червона Русь· Чернігівщина |