Бєляєв Віктор Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ві́ктор Григо́рович Бєля́єв (5 вересня 1929, с. Даурія, нині Борзенського району Читинської області Росії) — український літературознавець, критик. Кандидат філологічних наук (1956).

Зміст

[ред.] Біографічні дані

1952 закінчив Львівський університет. 1953 став членом КПРС.

Від 1952 працював в Інституті літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР: науковий співробітник (1973—1978), завідувач сектору (1986—1991).

1973—1979 — головний редактор журналу «Радянське літературознавство» (від січня 1990 — «Слово і час»), 1984—1989 — перший заступник головного редактора.

Дружина Лілія Вікентіївнва Бєляєва — бібліограф.

[ред.] Дослідження

Досліджує історію російської та української літератур, українсько-російські літературні зв'язки, питання теорії жанрів, становлення та розвитку українського історичного роману.

[ред.] Праці

  • Відображення Жовтневої революції і громадянської війни в українській прозі (Київ, 1957).

Один з авторів колективних праць, колективних монографій:

  • «Історія української радянської літератури» (1964),
  • «Література дружби та єднання» (1972),
  • «Взаємозбагачення і зближення літератур народів СРСР» (1977),
  • «Історія українсько-російських літературних зв'язків» (т. 1—2, 1987).

Автор статей про Максима Горького, Олексія Толстого, Михайла Старицького, Данила Мордовця, Михайла Стельмаха, Степана Тудора, Юрія Смолича, Івана Ле та ін.

[ред.] Література