Ассирія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Асси́рія — стародавня семітська держава у північній Месопотамії у ІІ — І тисячолітті до н. е.
Столицею Ассирії було місто Ашшур, пізніше у VII ст. до н.е — Дур-Шаррукін, Ніневія.
Завдяки вигідному розташуванню та блискучій армії, була однією з найсильніших держав Стародавнього Сходу, що змагалась з Вавилонією;
Зміст |
[ред.] Історія
Ассирія — рабовласницька держава, що існувала в Пн. Месопотамії з кін. 3-го тисячоліття до 7 ст. до н. е. Вважають, що за прадавніх часів тут жили субарейці — племена, які згодом змішалися з семітськими племенами Пд. Месопотамії.
Історію Ассирії поділяють на три історичні відрізки:
- староассирійський XIX—XIV ст. до н.е
- середньоассирійський 1375—1047 рр. до н.е
- новоассирійський 883—609 рр. до н.е
З кінця 20 ст. до н. е. в Ассирії почали замість бронзи вживати залізо, що сприяло розвиткові ремесел та землеробства і давало змогу виготовляти досконалішу зброю для війська. В цей час рабовласники А. починають завоювання сусідніх земель. Цар Ассирії — Шамшіадад І [кін. 19 — поч. 18 ст.] заволодів усією Пн. Месопотамією і частиною Аккада.
З середини 18 ст. до н. е. Ассирія була під владою Вавілонії, потім — Мітанні.
Наприкінці 15 ст. до н. е. Ассирія знову стає незалежною. На той час в Ассирії панувала патріархальна сім'я, в общинах посилювалась майнова диференціація, все більшого значення набувало рабство. Йшов процес уярмлення основної маси землеробів верхівкою суспільства. В 2-й пол. 13 ст. до н. е. царі А. завоювали землі навколо своєї держави і чинили напади на Вавілон. За Тіглатпаласара І [1116— 1090 до н. е.] військо А. через Сірію дійшло до Фінікії. На рубежі 12—11 ст. натиск арамейців, що вийшли з Аравії, обмежив владу царів А. територією власне Ассирії. Нове піднесення Ассирії пов'язане з ім'ям Ашшурнасірпала II [883—859 до н. е.], який успішно воював з Сирією та Фінікією. Завоювання Ассирії супроводились розоренням сусідів і масовим винищенням населення. Тіглатпаласар III [745—727 до н. е.] зміцнив військо Ассирії, перевівши його на держ. утримання, а розорених вільних землеробів наділив землею і зобов'язав виконувати військову повинність. Населення завойованих країн він почав залучати до війська і масами переселяв до інших районів своєї д-ви.
Основою господарства в Ассирії стала експлуатація посаджених на землю рабів, більшість з яких залишалась у власності д-ви. Тіглатпаласар вів запеклі війни з Урарту. Витіснивши урартів з Сірії, військо Ассирії зробило глибокий рейд в район Вірменського нагір'я, спустошило країну і мало не захопило столицю Урарту — Тушпу. Ассирія підкорила Ізраїльське царство і Дамаск, встановила унію з Вавілонією. Саргон II [722— 705 до н. е.] продовжував завойовницьку політику. За Асаргаддона [680—668 до н. е.] А. на короткий час завоювала Єгипет. Зенітом могутності А. було царювання Ашшурбаніпала [669—633 до н. е.], та вже в 50—20-х рр. 7 ст. до н. е. почалося її ослаблення. Повстання поневолених народів розхитували багатоплемінну рабовласницьку державу. Вавілонія, яка 626 до н. е. відокремилась від Ассирії, об'єднавши сили з Мідією, завдала Ассирії нищівних ударів.
У 18 ст. до н.е підкорялась Вавилонському царю Хаммурапі, у 16-15 ст. — царям Мітанні.
У кінці 15 початку 14 ст. Ашшурубаліт I створив сильну державу і підкорив Вавилонію своєму впливові. Найбільшу територію мала у 7 ст. володіючи Межиріччям, Передньою Азією, Єгиптом (захоплений у 670).
Під кінець VII ст. до н. е. завойована Мідією та Вавилонією і приєднана до Нововавилонської держави. Щоб взяти столицю — Ніневію, халдеї перегородили ріку Тигр і спустили во́ди на місто. Цар Сіншарішкун, щоб не датись у полон, підпалив свій палац й сам кинувся у вогонь (612).
605 до н. е. Ассирія перестала існувати.
[ред.] Мистецтво Ассирії
Статуї крилатого бика (шеду) з палацу Саргона II в Дур-Шаррукіні.
[ред.] Див. також
- Асирологія
- Асирійське мистецтво
- Ассирійські правителі
- Ашшурнасірпал ІІ 883—859 рр. д.н. е.
- Тіглатпаласар 745—727 рр. д.н. е.
- Ашшурбаніпал 668—623 рр. д.н. е.
- Асиролог
[ред.] Література
- З.Косідовський. Коли Сонце було богом. — К.: Держлітвидав, 1963
- Шалагінова О.І., Шалагінов Б. Б. Історія Стародавнього світу. — К.: Зодіак-ЕКО, 1994
- Логвин Ю. Про діяння Гільгамеша / «Дерево пам'яті». Кн. укр. іст. оповід. — К.: Веселка, 1991
- Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 21. М.—Л., 1929, с. 483—484, 493—496;
- Тураєв Б. О. Історія Стародавнього Сходу, т. 1 — 2. К.—X., 1938;
- Всемирная история. В 10 т., т. і. М., 1955.
- Українська радянська енциклопедія