Закони Менделя
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зако́ни Ме́нделя — закони, що становлять основу класичної генетики. У своїх працях Г. Мендель ґрунтувався на дослiдженнях проведених на Горосi пахучому (рiд Pisum). Цей об`єкт виявився вдалим, тому що для нього характерне самозапилення, яке уможливлює одержання чистих лiнiй, тобто особин гомозиготних за бiльшiстю генiв.
[ред.] Перший закон Менделя
Цей закон пояснює успадкування однiєї певної ознаки, обумовленої однiєю парою алелей.
Коли Мендель схрестив особини гороху з бiлими i червоними квiтами, то в першому поколiннi (F1) отримав 100% особин із червоними квiтками. Схрестивши мiж собою особини з F1, він отримав у другому поколiннi (F2) 75% особин із червоними квiтками,і 25% - з бiлими.
На основi цих даних Мендель припустив, що червоне забарвлення вiночка квiтки обумовлено домiнантною алеллю (A), а бiле — рецесивною алеллю (а). Вище описанi дослiдження можна схематично зобразити так:

Із вищенаведених результатiв можна припустити, що батькiвське поколiння було гомозиготним, при чому один із батькiв був гомозиготою рецесивною, а iнший — домiнантною. Кожен із них продукував лише один тип гамет. Їх поєднання давало зиготи з однаковим генотипом (Аа), чим i пояснюєтся фенотипова одноманiтнiсть особин F1.
Особини F1 продокують 2 типи гамет. При їх випадковому поєднаннi виникають 3 різні генотипи (АА, Аа, аа), що проявляються у 2 фенотипах.