Лофофора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Лофофора

Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Кактусові (Cactaceae)
Підродина: Cactoideae
Триба: Cacteae
Рід: Лофофора (Lophophora)
J.M.Coult.
Види
  • Lophophora diffusa
  • Lophophora williamsii - Пейот
Посилання
Віківиди: Lophophora
NCBI: 130136

Низькі кулясті сіро-зеленого кольору рослини на міцному редьковидному корені. Стебло доволі м'ясисте, від 5 до 8 см у діаметрі, маківка покрита жовтувато-сірою шерстю. Ребер 5-13, плоских, прямих або трохи спіральних, з поперечними борозенками (зморшками), що розмежовують ребра на дуже видозмінені бугри. На вершинах ребер, точніше, на вершинах бугрів лежать ареоли, які, попри відсутність колючок несуть жорсткі кистевидні пучки золотавих, пізніше сіруватих волосяних щетинок.

Квіти з'являються з молодих ареол шерстистої маківки. Вони близько 2,5 см у діаметрі, воронкоподібні, з голою зав'яззю і воронковидною люлькою, несе пелюстки. Із зовнішнього боку пелюстки квітів зеленуваті, із внутрішнього — білі чи золотаві до блідо рожево-червоних із темною смужкою в середині. Плід є голою соковитою рожево-червоною ягодою, яка виступає з шерстистої маківки. Насіння чорне, бородавчасте.

Батьківщина: від центральної Мексики до Техасу.

Незабаром після відкриття Америки і завоювання іспанцями Мексики європейці дізналися про «диявольский корінь» — кактус без колючок, якому індіанці поклонялися, як богові. Про це повідав лікар іспанського короля Філіппа II Ф. Ернандес у книзі «Лікарські рослини Нової Іспанії», яка вийшла в 1649 р. у Римі. Ернандес у 1570-1577 рр. спеціально вивчав мексиканські дивовижні рослини.

На діалектах індіанських племен лофофору «пейоте», «пейотл», «хікулі», що в перекладі значить «яка надає сили».

Давні ацтеки, ольмеки, тольтеки, майя — народи, що населяли територію сучасної Мексики — були не лише сонцепоклонниками, а поклонялися і деяким кактусам. Поряд із грибами виду Psilocybe mexicana і ліаною Rivea corymbosa Лофофора Вільямса належить до трійці магічних рослин давньої культури Мексики. Лофофора і досі у індіанців служить культовою приналежністю.

Понад чверть мільйона американських індіанців використовують Lophophora williamsii, як таїнство причетності у Всенародній Американської (Pan-Native American) релігії так званої Споконвічна Американська Церква (Native American Church). Ця повністю легальна релігія охоплює аборигенів у Сполучених Штатах й Канаді. Майже весь пейот до церемоній походить із «пейотових садів» в місцевості Mustang Plainsii на півдні штату Техас. Федеральні закони і закони штату Техас дозволяють збір і використання пейоту аборигенам в релігійних церемоніях.

У соці лофофори містяться алкалоїди: пеллотин, меcкалін, ангалонін, лофофорин та інші. Більшість з них їх діє наркотично, меcкалін, наприклад, викликає в людини барвисті галюцинації, ангалонін - судоми. Лікарські препарати з лофофоры застосовуються у медицині.

Нечисленні види і різновиди лофофори трапляються в мексиканських провінціях Коауіла, Сан-Луіс-Потосі, Закатекас, Дуранго, Тамауліпас, Нуево Леон і Кверетаро, а також південному Техасі. Мешкають у посушливих районах на кам'янистих, нерідко вапнякових ґрунтах. У період тривалої посухи кактуси дуже зморщуються і втягуються в землю, тож знайти їх дуже важко.

Лофофори пристосовані до широкого спектру кліматичних умов. У місцях їх поширення максимальні температури сягають 29-40°C, а мінімальні — 2-10°C. Річна кількість опадів коливається від 176 до 557 мм. У північно-східній частині ареалу, в напівпустелі Чіуауа, клімат дуже сухий. Відносно малою кількістю опадів вирізняється також клімат місць, що перебувають вище 1500 м над рівнем моря, де ще вищі гори затримують вологі повітряні потоки — район поширення L. diffusa неподалік Візарону. Обидва види в основному зустрічаються на схилах вапнякових пагорбів, або на рівних майданчиках, посипаних вапняковим гравієм. Вони зростають, проте, і в заливаемих водою в дощовий період багатих мулом долинах, а також тріщинах майже вертикальних вапнякових скель. Ґрунт завжди містить вапняк і має рH від 7,9 до 8,3.

Лофофори трапляються в місцях свого поширення вельми часто. Нерідко вони утворюють групи — іноді в діаметрі до 1,5 м — з одно- або багатоголових рослин. Утворення пагонів з прикорневой частини стебла в основному починається внаслідок ушкодження, завданого тваринами, вітром чи людиною.

Рослини, очевидно, воліють зростати в місцях, трохи затінених чагарниками, або близько інших рослин, хоча можуть зростати і на повністю відкритих місцях.

[ред.] Джерела

Зображення:Style-stub.gif Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!
Іншими мовами