Жулинський Микола Григорович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Жулинський Микола Григорович — український літературознавець і політик. Директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України
Народився 25 серпня 1940 р. (с. Новосілки, Демидівський район, Рівненська область).
Освіта вища, закінчив Дубнівське педагогічне училище (1962); Київський університет ім. Т. Шевченка, ф-т журналістики (1968); аспірант Інституту літератури ім. Т.Шевченка (1968-1971)
Кандидатська дисертація "До питання про історичний оптимізм радянської літератури" (Ін-т літератури ім. Т. Шевченка АН України, 1972)
Докторська дисертація "Художня концепція людини і проблема характеру у сучасній радянській літературі" (Київський університет ім. Т.Шевченка, 1981).
З 1960 р. — вчитель 8-річної школи, с. Озерськ Дубнівського району Рівненська область.
З 1962 р. — робітник промкомбінату, Волинський облжитлопостачторг.
З 1963 р. — підсобний робітник, слюсар Луцького електроапаратного заводу.
З 1965 р. — трубозгинальник Ленінградського суднобудівного заводу.
З 1968 р. — аспірант, молодший науковий працівник, науковий секретар, з 1978 р. — заступник директора з наукової роботи, з 1991 р. — директор Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України.
У лютому-листопаді 1992 р. — державний радник України з питань гуманітарної політики, голова колегії Державної думи України.
Жовтень 1992 р. - серпень 1994 р. — віце-прем'єр-міністр України з питань гуманітарної політики.
Народний депутат України 2-го скликання (1994-1998). Голова підкомітету з питань творчої діяльності, мистецтва, мовної та культурно-просвітницької політики Комітету з питань культури і духовності. Член групи "Конституційний центр".
Віце-прем'єр-міністр України (30 грудня 1999 р. - 29 травня 2001 р.).
Народний депутат України 4 скликання (2002-2006) від блоку В.Ющенка "Наша Україна".
Член Спілки письменників України (з 1977 р.), член президії Ради, з 1998 р. — секретар Спілки письменників України.
Заступник голови правління Товариства дружби з українцями за кордоном "Україна", член Української всесвітньої координаційної ради.
1989 — один із ініціаторів створення Міжнародної асоціації україністів.
Нагороджений орденами "За заслуги" ІІІ ст. (вересень 1997 р.), I ст. (серпень 2000 р.).
Лауреат Республіканської премії ім. О.Білецького в галузі літературно-художньої критики (1978), Державної премії України ім. Т.Шевченка (за книгу "Із забуття — в безсмертя", 1991), премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1994).
У листопаді 1993 р. Світовий конгрес вільних українців відзначив М.Жулинського найвищою нагородою закордонних українців - медаллю Св. Володимира за видатний внесок у наукову і політичну діяльність.
Член редколегії журналів "Київ", "Київська старовина", "Слово і час".
Очолював редколегію Зводу пам'яток історії та культури України.
Володіє польською, німецькою мовами.
[ред.] Автор книг
- Пафос життєствердження (1974)
- Людина як міра часу (1979)
- Человек в литературе (1983)
- Наближення (1986)
- Із забуття — в безсмертя (1991)
Понад 500 статей, оглядів, рецензій.