Водневий електрод
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
![]() |
Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |
Благородні метали, наприклад золото, платина та деякі інші, мають міцну кристалічну гратку і їх катіони не переходять в розчин з металу. Відповідно, такі метали не мають на межі метал-розчин характерного стрибку потенціалу. Однак, якщо на поверхні металу сорбовані речовини, здатні окиснюватися або відновлюватися, ці метали вже представляють системи, що знаходяться у рівновазі з розчином. У водневому електроді в якості інертного металу використовують платину, на поверхні якої адсорбується газуватий водень. Для збільшення адсорбуючої поверхні платину електролітично покривають шаром тонкодисперсної платини (платиновою черню). Водневий електрон обратимий відносно йона водню, отже є електродом першого роду. На поверхні водневого електроду встановлюється рівновага: H2 ↔ 2H ↔ 2H+ + 2e- В результаті цих процесів на межі між платиною та розчином йонів водню утворюється подвійний електричний шар, що обумовлює стрибок потенціалу. Величина цього потенціалу при даній температурі залежить від активності водневих йонів в розчині та кількості поглинутого платиною водню, що пропорційне його тиску: εН = - (2,303·RT/2F)·lgPH2 + (2,303·RT/F)·lg aH+ Електрод з платини, насичений воднем під тиском 1 атм. і поміщений у водний розчин з активністю йонів водню, що дорівнює одиниці, називають нормальним водневим електродом. За міжнародною угодою його потенціал умовно прийнятий за нуль. Насправді при тиску 1 атм рівняння для потенціалу водневого електроду буде мати вигляд: εН = (2,303·RT/F)·lg aH+ = (2,303·RT/F)·lg [H+].
[ред.] Будова
![]() |
Цю сторінку необхідно дописати чи вдосконалити. Саме Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |