Антисептика
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Антисептика (грец. αντι — проти і σηπτικος — гнійний) — сукупність заходів, спрямованих на знезаражування ран за допомогою хем. методів.
На відміну від асептики, що використовує фіз. методи переважно для запобігання проникненню збудників інфекцій в рану, А. передбачає не тільки знезаражування предметів, які дотикаються до рани, а, по можливості, і самої рани (іноді шляхом діяння на організм в цілому).
[ред.] Генеза
Лікування ран за допомогою вина, оцту, бальзамів та ін. відоме з найдавніших часів, проте наукове обґрунтування антисептики стало можливим лише в 19 ст. завдяки працям франц. бактеріолога Л. Пастера. На основі цих праць англ. вчений Дж. Лістер 1867 вперше використав антисептику в хірург. практиці. Лістер запропонував знезаражувати руки хірурга, рану і навіть повітря операційної за допомогою 5%-ного розчину карболової к-ти і довів, що такий метод запобігає нагноюванню операційних ран. Відтоді почався невпинний розвиток антисептики.
Сучас. медицина використовує як антисептичні засоби велику кількість різноман. речовин, що мають бактерицидну дію, добре зберігаються у вигляді розчинів і не розкладаються, потрапляючи в рану. Ці речовини не повинні дуже пригнічувати життєдіяльність тканин і викликати отруєння організму.
Поряд з місцевим застосуванням антисептичні засоби вводяться в порожнини організму, у м'язи, під шкіру (впорскування антибіотиків), у кров або приймаються всередину (сульфаніламіди). У мед. практиці антисептика широко поєднується з асептикою.
[ред.] Література
- Українська радянська енциклопедія
- Брейдо И. С. История антисептики и асептики в России. Л., 1956;
- Гирголав С. С. Лечение огнестрельных ран. В кн.: Опыт советской медицины в Великой Отечественной войне 1941 — 1945 гг., т. 1. М., 1951.