Конопницька Марія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Конопни́цька Марі́я (пол. Maria Konopnicka 23 травня 1842, Сувалки — 8 жовтня 1910, Львів) — польська письменниця; поет, новеллістка, літературний критик і публіцист, автор творів для дітей і юнацтва.


[ред.] Біографія

Вроджена Василовськая. Рано усиротіла. Дістала домашню освіту. У 1862 вийшла заміж за Ярослава Конопніцкого і жила в маєтку чоловіка Бронув. Сім'я була причетна до повстання 1863 року; побоюючись переслідувань, Конопніцькі виїхали до Німеччини. У Бронув повернулися в 1865 після оголошення амністії. У 1872 Конопніцкий був вимушений продати Бронув і переїхати з дружиною і шістьма дітьми в невеликій фольварк Гусин.

У 1877 Марія Конопніцкая перехала з дітьми до Варшави. Заробляла приватними уроками і літературною працею. З 1890 довго жила за межею у зв'язку з хворобою однієї з дочок. У 1902 з нагоди 25-річчя творчої діяльності одержала в дар від нації невеликий маєток в Жарновце поблизу Кросна в Галіції і там поселилася.

Померла в санаторії у Львові, де і похована.


[ред.] Творчість

Надгробок на Личаківському цвинтарі у Львові
Надгробок на Личаківському цвинтарі у Львові

Дебютувала у пресі віршем «W zimowy poranek» («Зимовим ранком», 1870). У 1876 засади публікувати цикл віршів «W górach» («У горах») в газеті «Tygodnik Ilustrowany». Цикл приніс Конопніцькій популярність, його високо оцінив Генрик Сенкевич. Основна тема творчості Конопніцької — життя сільської і міської бідноти, проповідь служіння народу — звучить вже в першій її книзі віршів «Поезія» (т. 1, 1881). На фольклорних мотивах і поетиці засновані вірші збірки «Поезія» (т. 2, 1883; т. 3, 1886). У поезії Конопніцкой 1890-х рр. посилюються патріотичні мотиви і тема туги по батьківщині. (збірки віршів «Поезія», т. 4, 1896; «Лінії і звуки», 1897).

У епічній поемі «Pan Balcer w Brazylii» («Пан Бальцер в Бразилії», 1892—1906, повне видання 1910), що оповідає про долі польських селян-емігрантів, надала емігрантським поневірянням символічнеськоє значення мученицького шляху народу, що знаходить із стражданнях і боротьбі батьківщину.

До життя селянства, пізніше також і міського пролетаріату, до історії польського національно-визвольного руху зверталася в своїй новелістиці. Перші прозаїчні досліди відносяться до 1882. Спочатку слідувала Болеславу Прусу, Генріку Сенкевічу, Елізі Ожешко. Перша збірка «Cztery nowele» («Чотири новели», 1888), за ним послідували збірки розповідей «Moi znajomi» («Мої знайомі», 1890), «Na drodze» («На дорозі», 1893), «Nowele» («Новели», 1897), «Ludzie i rzeczy» («Люди і речі», 1898), «Na normandzkim brzegu» («На Нормандському березі», 1904).

У 1884—1887 редагувала журнал для жінок «Swit». Користувалася псевдонімами Jan Sawa, Marko, Jan Warez.

Писала твори для дітей, деякі з яких не втратили популярності до цього дня.

Іншими мовами