Анна Ярославна
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Анна Ярославна (у французьких джерелах Аґнеса) (близько 1024 - після 1075) - дочка київського князя Ярослава Мудрого, онука по матері короля Шотландії і Швеції Олафа III Скотконунга, дружина французького короля Генріха I, королева Франції, мати майбутнього короля Філіпа І. В історії цієї країни вона лишилася, як прабабка майже 30 французьких королів.
В давньоруських джерелах Анна зовсім не згадується. Біографія реконструюється винятково на підставі звісток французьких середньовічних хронік і документів.
Анна Ярославна народилася близько 1024 р. Отримала гарну освіту. Могутність і багатство батька - володаря однієї з найбільших держав того часу, гарна врода приваблювали королів і цісарів інших країн. У 1034 р. її сватає швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III), але через малоліття княжни з того сватання нічого не вийшло. У 1048 р. до Києва прибули посли французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава в боротьбі проти Германської імперії. Наступного року Анна Ярославна з великою свитою і багатим посагом прибула до Франції. У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 р. відбулося вінчання та коронування Анни. Тоді вона прийняла латинство, і в другому хрещенні дістала ім'я Аґнеси. Від Анни з Генріхом народились:
Королева Анна привезла у Францію не тільки дорогоцінний посаг, а й високу культуру, її тут шанували і поважали. Папи Микола II та Григорій VII писали до неї листи, в яких висловлювали шанобливу увагу. Папа Микола II відзначав доброту, благодійність, побожність Анни, просив її впливати на Генріха I.
[ред.] Анна Ярославна, королева Франції
Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом з ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов'янською мовою - найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Франції. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони - вищі васали Франції.
Всупереч поширеній серед істориків думці, вона не була реґентом при синові і ним став граф Болдуїн Фландрський.
1062 року Анна вдруге вийшла заміж за графа Рауля де Крепі-і-Валуа, котрий очолював феодальну опозицію до її колишнього чоловіка. Заради Анни Рауль покинув свою дружину Елеонору, але шлюб був визнаний незаконним. Цікава характеристика, яку дала Елеонора в скарзі на чоловіка: «Королева Анна, - писала вона, - найчарівніша, найкраща серед жінок Франції». Це свідчить, що київська князівна не виглядала в Парижі як дикунка чи провінційна панночка. Коли цей граф 1074 р. помер, вона повернулася до двору сина й знову підписувала разом з ним французькі державні акти. На одному з них зберігся підпис кириличним письмом: – тобто Анна-королева (латинською мовою).
Урочиста коронація Філіппа I відбулася у 1066 р., коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінгенською. Тоді Франція отримала нову першу даму, і Анна на початку 1070-х рр. поступово відходить від державних справ. Востаннє ім’я Анни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім — це історична загадка.
Багато суперечок викликала серед учених подальша її доля. Деякі російські та французькі історики вважали, що по смерті другого чоловіка вона повернулася до Києва й там закінчила своє життя. Однак ще наприкінці 17 ст. вчений абат Менетріє знайшов могилу Анни в церкві Вільєрського абатства, поблизу м. Етамп у Франції. Латинський напис на гробниці мовить: “Тут лежить пані Анна, вдова короля Генріха”. Напевно, невдовзі після 1075 р. Анна померла. Щороку 6 вересня у заснованому нею монастирі у м. Санліс відправляється богослужіння за її душу, цей день вважається днем її смерті. Збереглися фрескове зображення Анни в Софійському соборі у Києві та пізніше скульптурне — на порталі церкви св. Вінсента в м. Санліс. Існує легенда, що на так званому Реймському Євангелії слов’янською мовою, яке, Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1793 р. присягали на вірність французькі королі. Але факти говорять про непричетність Реймського Євангелія до Анни Ярославни і непричетність Реймського Євангелія до коронації французьких королів.
[ред.] Джерела
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк: Вежа, 2000
- Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993
- Українська радянська енциклопедія