Монізм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Монізм - теорія, згідно з якою різні типи буття або субстанції, що здаються різними, врешті зводяться до єдиного джерела. Для розуму, що не рефлектує, у світі існує практично нескінченне число типів субстанції: камінь, дерево, скло, сіль, цукор здаються глибоко та очевидно різними речовинами.
Перші грецькі філософи багато займалися тим, що скорочували число субстанцій, віднаходячи їх тотожність на глибших рівнях. За Емпедоклом існує лише чотири першоречовини: земля, повітря, вогонь та вода. Фалес також ризикнув припустити, що все складається з одного елемента - води, бо вона може знаходитися і в твердому, і в рідкому, і в газоподібному стані.
Разом із цим повсякденні уявлення завжди носили дуалістичний характер. Для більшості людей матерія (що має форму, розмір, відрізняється твердістю та знаходиться в русі) та свідомість (що не має жодної з цих властивостей) є глибоко різними. Системи філософського монізму в своєму розвиткові відштовхувалися від цього повсякденного дуалізму, акцентуючи ту чи іншу складову цього уявлення про двоїстий світоустрій.
Матеріалістичний монізм (наприклад, монізм Демокрита чи Гобса) зводив свідомість до матерії, представляючи ментальні процеси як тілесні реакції. Прикладом, відчуття світла вважали простою реакцією сітківки ока та зорового нерва на промені світла.
На відміну від цього, ідеалістичний монізм (наприклад, монізм Платона, Геґеля, Бредлі, Ройса) зводив матерію до свідомості - або через аналітичне розчленування "матеріальних" речей на відчуття, або показуючи, що просторовий світ є внутрішньо суперечливою конструкцією, і лише розумне може бути дійсним. До цього погляду близький пантеїстичний монізм Спінози, за яким свідомість та матерія суть прояви єдиної субстанції, що лежить в їх основі.
Під монізмом зазвичай розуміють метафізичний монізм того чи іншого роду. Окрім того, є ще епістемологічний монізм, згідно з яким те, що ми відчуваємо у звичайному сприйнятті, є тотожнім об'єкту, яким він є в природі.