Біоелектричні потенціали

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Біоелектри́чні потенціа́ли — електрична напруга, що виникає в органах, тканинах і окремих елементах клітин тваринних і рослинних організмів у процесі їхньої життєдіяльності. Біоелектричні потенціали зазвичай не перевищують 0,05 — 0,1 вольт. Виявляються біоелектричні потенціали по наявності струму (так званого струму спокою при пошкодженні тканини і струму дії при збудженні тканини) в провіднику, що сполучає дві ділянки тканини. Пошкоджена або збуджена ділянка тканини при цьому завжди електронегативна. У деяких тканинах (сітчатка ока, залозисті тканини) біоелектричні потенціали виявляються при відсутності пошкодження або збудження. Біоелектричні потенціали тісно пов'язані з обміном речовин, особливо з окисними процесами. При їх порушенні біоелектричні потенціали відповідно змінюються. Біоелектричні явища є істотним показником стану процесу збудження, яким супроводжуються всі прояви життєдіяльності організмів. Їх реєстрація є важливим методом вивчення функцій всього організму і окремих його органів як в експерименті, так і в клініці (електрокардіографія та ін.). Природа біоелектричних явищ та механізм їх виникнення остаточно не з'ясовані. Значний вклад у вивчення біоелектричних потенціалів внесли українські фізіологи В. Я. Данилевський, В. Ю. Чаговець, Д. С. Воронцов та інші.

[ред.] Джерела

Іншими мовами