Ікавізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

ІКАВІЗМ — розвиток звука і на місці давнього (ѣ — ять) та етимологічних *о, *е. Останні внаслідок занепаду у наступному складі редукованих ъ та ь подовжилися і через стадію дифтонгізації (*о > ō > уо, уи, уі, уе ... > і; *е > ē > іе > і) чи звуження цих голосних у монофтонги і делабіалізацію (*о, *е > ō, е > у, ÿ > і) у всіх пд.-сх. та багатьох пд.-зх. говорах змінилися в і: *stolъ > стōл >... > стіл; *selъ, > сēл > ... > сіл. Позиц. перехід [о], [е] в і зумовив чергування фонем: [о] — [і], [е] — [і], розширення сполучуваності голосних і приголосних, зокрема палаталізованих приголосних фонем з голосною і. Секундарний і у новозакритих складах відповідно до давніх *о, *е так само, як [і] < ěЂ), становить норму сучас. укр. літ. мови. Ікавізм — одна з характерних ознак фонол. системи української мови, якою вона виразно виділяється серед ін. слов’ян. мов і одночасно пов’язується із спорідненими явищами в полабській (мертва мова), серболужицькій, сербській, хорватській, польській та чеській мовах (розходження у якості голосного є вторинним). Ікавізм як мовне явище реалізується у мовленнєвому процесі як і́кання.

[ред.] Література

  • Назарова Т. В. K проблеме укр. икавизма. «Вопросы языкознания», 1971, № 2;
  • Назарова T. В. K характеристике укр. волынско-полесского вокализма. В кн.: ОЛА МИ. 1970. М., 1972;
  • Залеський А. М. Вокалізм пд.-зх. говорів української мови. К., 1973;
  • Калнынь Л. Э. Опыт моделирования системы укр. диал. языка. М., 1973.