Байкальська складчастість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Байка́льська скла́дчастість — ера (цикл) тектогенезу в пізньому докембрії (приблизно 1500-550 млн. років), яка передувала Каледонській складчастості раннього палеозою.

Термін запропонований М.С.Шатським в 1932.

Типові райони розвитку геосинклінальних утворень що сформувалися в результаті Байкальської складчастості (байкаліди), — складчасті системи Єнісейського кряжу і Байкальської гірської області. Байкаліди утворюють древні ядра численних палеозойських складчастих систем: Уралу, Таймиру, Центрального Казахстану, Північного Тянь-Шаню, підмурівка Західно-Сибірської плити та ін. Присутність древніх масивів Байкальської складчастості встановлено також на Кавказі, в Афганістані, Ірані і Туреччині. Структури того ж віку, що й байкаліди, широко розвинені на всіх континентах.

Аналоги байкальської складчастості: кадомська (асинтська) — Західна Європа (Франція), катангська — Африка, гадринська і бразильська - Америка, луїнська - Австралія.

Байкальська складчастість зумовила розміщення найголовніших структурних елементів Землі протягом всієї її подальшої історії. В Україні вони виявлені в Карпатах, Криму, Добруджі (Добруджинська складчаста система). З байкальською складчастістю пов'язаний масовий розвиток родовищ мідянистих пісковиків, вияви гідротермальних родовищ руд золота, міді, олова і вольфраму.

[ред.] Література