Іван Павло II
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Іван Павло ІІ (Ioannes Paulus PP. II) |
|
---|---|
![]() |
|
Totus tuus ego sum, Maria | |
![]() |
|
В миру: | Кароль Юзеф Войтила |
Народжений | 18 травня 1920 Вадовіце, Польща |
Початок понтифікату | 16 жовтня 1978 |
Інтронізація: | 22 жовтня 1978 |
Кінець понтифікату' | 2 квітня 2005 |
Попередник: | Іван Павло І |
Наступник: | Бенедикт XVI |
Портали: Історія |
Іва́н Павло́ ІІ (лат. Ioannes Paulus PP. II, польськ. Jan Paweł II, італ. Giovanni Paolo II, англ. John Paul II (мирське ім'я - Кароль Войтила, польськ. Karol Józef Wojtyła) (Вадовіце, Польща, 18 травня 1920 - Рим, 2 квітня 2005 р.) - 264-й Папа Римський, перший в історії Папа-слов'янин, один із найвидатніших римських понтифіків.
Зміст |
[ред.] Біографія
[ред.] Дитинство
Кароль Юзеф Войтила народився у містечку Вадовіце біля Кракова у родині поручника польської армії та вчительки. Він прекрасно навчався у школі. Коли Каролю виповнилося 8 років, померла його мати, а у 12 він втратив старшого брата.
У дитинстві Кароль найбільше полюбляв футбол, лещета, місцеві кремові тістечка (kremówki) та театр. Мріючи стати професійним актором, Кароль у 14 літ спробував себе у шкільному драматичному гуртку, ще в юності написав п'єсу "Король-Дух". Очолював шкільне Марійське товариство. У 14 років здійснив свою першу прощу до головної святині Польщі в місті Ченстохова.
У 1938 році Кароль прийняв Тайну Миропомазання і здобув свою середню освіту.
[ред.] Юність
1938 року Кароль вступає на філософський факультет Яґеллонського університету і разом з батьком переїздить до Кракова. Водночас продовжує акторську діяльність в експериментальній драматичній трупі "Студія 38". Цього ж навчального року стає членом студентського товариства Пресвятої Євхаристії та Милосердя.
Коли у 1939 році розпочалася Друга світова війна, Кароль Войтила, студент II курсу, змушений був залишити навчання. Він виступає у підпільному театрі й уникає ув'язнення та депортації лише завдяки праці y кам'яному кар'єрі.
[ред.] Приготування до священства
У 1940-1941 рр. працював на хімічному заводі "Сольвей". 1941 року помирає батько Кароля. Тоді ж Кароль стає студентом підпільної духовної семінарії, де розпочинає таємне приготування до священства. Його праця у "Сольвеї" та богословські студії тривали до нещасного випадку на початку 1944 року, коли він, збитий машиною, місяць пробув у лікарні.
Під час 3-го року навчання на богословському факультеті він приймає постриг і вступає до школи канторів, стає віце-прем'єром "Братньої допомоги" (цю посаду обіймав до квітня 1946 р.). 13 жовтня 1946 року кардинал Сапега висвятив К.Войтилу в сан піддиякона, а через тиждень - диякона. У листопаді той же ієрарх висвятив його на священика Римо-Католицької Церкви.
[ред.] Початок служіння
1946 року, майже відразу після рукоположення на священика, він залишає Польщу і вдосконалює свої знання на філософському факультеті Домініканського університету Angelicum у Римі. У 1947 році - здобуває ліценціат з богослов'я, навчається в університетах Фрібургу (Швейцарія) та Лувена (Бельгія). У 1948 році завершує працю над докторатом і повертається до Польщі, де виконує функції вікарія парохії села Неговіце, а потім в одній із міських парохій Кракова.
1949 року Кароль Войтила у Кракові починає працювати з університетською молоддю та медиками у парохії святого Флоріана, а у 1950-му готує свої перші публікації. 1951 року бере дворічну відпустку, щоб підготуватися до університетських викладів.
У 1953 році Войтила отримує ступінь доктора морального богослов'я на теологічному факультеті Яґеллонського університету, після чого викладає в університеті суспільну етику. Незабаром комуністична влада закриває богословський факультет, і навчання доводиться перенести до Краківської семінарії. Тоді ж Войтилі пропонують виклади в Люблінському Католицькому Університеті, де наприкінці 1956 року він очолив кафедру етики.
[ред.] Єпископ, архиєпископ і кардинал
У липні 1958 року за призначенням Папи Пія XII він стає вікарним єпископом Кракова, а з вересня - єпископом.
У жовтні 1962 року він бере участь у роботі 1-ї сесії Другого Ватиканського Cобору як один із його наймолодших учасників. У січні 1964 року під час закриття 2-ї сесії його призначають архиєпископом, митрополитом Краківським. Після завершення 3-ї сесії Собору та впродовж приготування до 4-ї (завершальної) сесії новий архиєпископ працює над документом Schema XIII, Gaudium et Spes (Про Церкву в сучасному світі). Під час роботи сесії польські єпископи опублікували свій лист до німецьких єпископів про примирення зі словами: "Пробачаємо і просимо пробачення".
Одним із перших кроків архиєпископ Войтила було рішення перенести ікону Божої Матері з Ченстохови до своєї єпархії, де протягом року вона виставлялася для поклоніння у 120 парафіях за незмінної присутности архиєпископа, якого 26 червня 1967 р. піднесли до гідности кардинала.
Кардинал Войтила активно подорожує: відвідує польські спільноти різних країн, зібрання, євхаристійні конгреси, помісні синоди; читає лекції, виголошує промови на наукових зібраннях; бере участь у роботі правлячих синодів, які відтепер відбуваються у Римі щоп'ять років з метою розвитку і впровадження декретів Другого Ватиканського Собору. Небагато кардиналів набули стільки міжнародного досвіду за такий короткий проміжок часу.
16 жовтня 1978 року (після смерті папи Павла VІ і короткого правління папи Івана Павла І) кардинала Кароля Юзефа Войтилу обрано 264-им Папою Римським під іменем Івана Павла ІІ.
[ред.] Початок Понтифікату
Вперше з 1523 року (понтифікат Адріана VI) на Апостольський престол піднявся не італієць, а іноземець. Особливе значення обранню Войтили надавав той факт, що новий понтифік походив зі соціалістичної країни.
58-літній Папа, який був у прекрасній фізичній формі, одразу ж зарекомендував себе як глава Церкви, сповнений свіжих ідей і нових задумів. Незабаром стало очевидним, що він поєднує традиційний релігійний консерватизм з безпрецедентними рішеннями та вчинками.
Коли Кароля Войтилу обрали Папою, Церква перебувала у дуже важкому стані. У XX столітті відбулися величезні зміни на суспільному, політичному, економічному і технологічному рівнях. Усі вони зачепили і Церкву. Папа Іван XXIII, скликаючи II Ватиканський Собор, сподівався "осучаснити" Церкву, але цей процес виявився дуже складним і повільним.
На початку 1960-х років з'явилося багато нових тенденцій, що розвинулися впродовж 1970-х: використання та зловживання засобами масової інформації, матеріалізм і споживацтво, сексуальна революція та рухи проти приросту населення, проникнення комунізму в політичні і суспільні структури та утвердження секуляризму як панівної ідеології розвиненого світу.
Іван Павло II, будучи Архиєпископом Кракова, переконався на власному досвіді у складності втілення в життя постанов II Ватиканського Собору.
Тому його понтифікат був позначений двома визначальними рисами: велика кількість опублікованих праць та постійні подорожі, протягом яких Святіший Отець відвідав із пастирським візитом майже усі країни, де є католики.
Іван Павло II та його курія написали стільки праць, які за кількістю і якістю дорівнюють працям таких великих богословів, як Святий Тома Аквінський. Самих лише енциклік Іоанн Павло II видав 14. До найвідоміших належать: Redemptor hominis (1979), Dives in misericordia (1980), Laborem exercens (1981), Slavorum apostoli (1985), Dominum et vivificantem (1986), Sollicitudo rei socialis (1987).
[ред.] Замах на Папу
Активна діяльність Івана Павла II не всім була до вподоби. 13 травня 1981 року член турецького ультранаціоналістичного угруповання Мехмет Алі Аґджа на площі Святого Петра стріляв у Папу, важко поранивши його. Проте куля пройшла в кількох міліметрах від життево важливих органів.
Існує багато свідчень того, що за Аґджею стояли болгарські та радянські спецслужби.
[ред.] Падіння Радянської імперії
Обрання Папою людини з комуністичної держави сприяло прискоренню процесів розпаду Радянської імперії, визволення країн Східної та Центральної Європи і повернення релігійної свободи на всій пострадянській території.
Уже після трьох місяців обрання Іван Павло II приймав у себе з візитом міністра закордонних справ Радянського Союзу А.Громика. Ця зустріч започаткувала низку контактів, які врешті допровадили до зустрічі з Генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим, що відбулася у Ватикані 1 грудня 1989 року. Це була перша (й остання) в історії зустріч глави Ватикану з найвищим комуністичним достойником.
[ред.] Екуменічні відносини
Папа зі Сходу був особливо добре підготований до діалогу з ієрархами інших Церков. Дипломатичні контакти, постійні звертання в посланнях, Апостольські листи і дружні жести сприяли новій довірі та тісним контактам, яких не знали вже століттями.
Константинопольський Патріарх Димитрій відвідав Рим у грудні 1987 року, а 1988 року делегація Ватикану відвідала Москву, де взяла участь у святкуванні Тисячоліття Хрещення Київської Руси.
У травні 1995 року опубліковано Апостольський лист про Східні Церкви "Світло Сходу", і того ж місяця вийшла енцикліка "Щоб усі були одно". У червні Рим відвідав наступник Димитрія, Константинопольський Патріарх Варфоломій I, тоді ж підписано спільну заяву. Через півтора року Католикос Вірменії Ґареґін також прибув до Риму для підписання спільної заяви. Після цих зустрічей з'ясувалося, що не існує доктрини, яка б розділяла Схід і Захід.
Іван Павло II доклав чимало зусиль, щоби покращити відносини із Протестантськими Церквами. Делегації лютеран побували в Римі. 1981 року англіканський Архиєпископ Кентербері Роберт Рунсі відвідав Папу, а в 1989 році підписано спільну заяву. Його наступник Джордж Кері обрав той же шлях, завдяки чому було підписано наступну спільну заяву.
У квітні 1986 року було налагоджено зв'язки з нехристиянськими релігіями. Відвідав єврейську громаду в Римі, Іван Павло II став першим новочасним Папою, який молився в синагозі.
[ред.] Останні роки Понтифікату
У червні 2001 р. Іван Павло II відвідав Україну.
26-річний понтифікат Івана Павла II став 3-м за тривалістю в історії Католицької Церкви після правління Святого Петра і блаженного Пія IX. За цей час понтифік відбув 250 пастирських поїздок, у тому числі 104 закордонні подорожі, подолавши шлях, який більш ніж втричі перевищує відстань від Землі до Місяця.
У ході цих вояжів він відвідав 1022 міста на всіх континентах і провів за межами Ватикану в цілому понад 822 доби. Ці цифри треба розглядати в контексті того, що перша закордонна подорож Папи в історії церкви взагалі відбулася тільки в середині XX століття, і зробив її Павло VI. Нездійсненою мрією Івана Павла II так і залишилася поїздка до Росії.
Ще один рекорд, встановлений Папою, пов’язаний з кількістю віруючих і паломників, до яких він безпосередньо звернувся за роки свого понтификата. Тільки у ході загальних аудієнцій у нього побували близько 17 мільйонів людей.
Понтифік незмінно привертав пильну увагу ЗМІ. В середньому на рік у світі виходило близько 200 книг, присвячених його персоні. Особливий інтерес був прикований до фігури Івана Павла II в перші роки його понтификата, коли він піддавав різкій публічній критиці всі види тоталітаризму і особливо часто - комунізм.
2 квітня 2005 р. Іван Павло II помер від септичного шоку та серцево-судинного колапсу. Про це говориться у свідоцтві про смерть, підписаній доктором Ренато Буццонетті, главою Дирекції охорони здоров’я та гігієни Держави Ватикан.
Папа Римський Іван Павло ІІ пішов у засвіти за 7 хвилин до вечірньої молитви, яка за ватиканським порядком денним припадає на 22.45. Перебуваючи у свідомості, він, як стверджують люди з його найближчого оточення, зробив спробу зробити прощальний жест у бік площі Святого Петра, де чували десятки тисяч вірних.
Іван Павло II є автором понад 120 філософських і богословських робіт, 5 книг, остання з яких, «Пам’ять і ідентичність», вийшла у світ напередодні його останньої госпіталізації 23 лютого 2005 року. Але головним папським "бестселером" стала книга «Переступити поріг надії» (1995), видана майже в 20 мільйонах примірників. Крім того, Іван Павло II є автором п'єс "Золотих справ майстри", "Брат нашого Бога", "Фатальна звістка", поем і віршів.
Іван Павло II добре володів 6 мовами, хоча свої звернення до вірних проголошував і багатьма іншими.
[ред.] Ресурси Інтернет
- Біографія Кароля Войтили — Івана Павла ІІ
- Понтифікат Івана Павла II
- Понтифікат Івана Павла II
- Прощавайте, Папо!
- Без Папи
- Pontificate - John Paul II
Папи Римські Петро • Лін • Анакліт • Климент I • Еварист • Олександр I • Сікст I • Телесфор • Гігін • Пій I • Анікет • Сотер • Елевтерій • Віктор I • Зеферин • Калікст I • Урбан I • Понтіан • Антер • Фабіан • Корнелій • Луцій I • Стефан I • Сікст II • Діонісій • Фелікс I • Євтихій • Гай • Марцелін • Марцел I • Євсевій • Мильтіад • Сільвестр I • Марк • Юлій I • Ліберій • Дамасій I • Сиріцій • Анастасій I • Инокентій I • Зосима • Боніфацій I • Целестін I • Сікст III • Лев I • Гіларій • Сімпліцій • Фелікс III (II) • Геласій I • Анастасій II • Симах • Гормізд • Іоанн I • Фелікс IV (III) • Боніфацій II • Іоанн II • Агапіт I • Сільверій • Вігілій • Пелагій I • Іоанн III • Бенедикт I • Пелагій II • Григорій I • Сабініан • Боніфацій III • Боніфацій IV • Адеодат I • Боніфацій V • Гонорій I • Северин • Іоанн IV • Теодор I • Мартин I • Євгеній I • Віталій • Адеодат II • Домн • Агафон • Лев II • Бенедикт II • Іоанн V • Конон • Сергій I • Іоанн VI • Іоанн VII • Сизиній • Костянтин • Григорій II • Григорій III • Захарій • Стефан II • Стефан II (III) • Павло I • Стефан III (IV) • Адріан I • Лев III • Стефан IV (V) • Пасхалій I • Євгеній II • Валентин • Григорій IV • Сергій II • Лев IV • Бенедикт III • Миколай I • Адріан II • Іоанн VIII • Марин I • Адріан III • Стефан V (VI) • Формоз • Боніфацій VI • Стефан VI (VII) • Роман • Теодор II • Іоанн IX • Бенедикт IV • Лев V • Сергій III • Анастасій III • Ландон • Іоанн X • Лев VI • Стефан VII (VIII) • Іоанн XI • Лев VII • Стефан VIII (IX) • Марин II • Агапіт II • Іоанн XII • Лев VIII • Бенедикт V • Іоанн XIII • Бенедикт VI • Бенедикт VII • Іоанн XIV • Іоанн XV • Григорій V • Сильвестр II • Іоанн XVII • Іоанн XVIII • Сергій IV • Бенедикт VIII • Іоанн XIX • Бенедикт IX • Сильвестр III • Бенедикт IX • Григорій VI • Климент II • Бенедикт IX • Дамасій II • Лев IX • Віктор II • Стефан IX (X) • Ніколас II • Олександр II • Григорій VII • Віктор III • Урбан II • Пасхалій II • Геласій II • Калікст II • Гонорій II • Іннокентій II • Целестин II • Луцій II • Євгеній III • Анастасій IV • Адріан IV • Олександр III • Луцій III • Урбан III • Григорій VIII • Климент III • Целестин III • Іннокентій III • Гонорій III • Григорій IX • Целестин IV • Іннокентій IV • Олександр IV • Урбан IV • Климент IV • Григорій Х • Іннокентій V • Адріан V • Іоанн XXI • Миколай III • Мартин IV • Гонорій IV • Миколай IV • Целестин V • Боніфацій VIII • Бенедикт XI • Климент V • Іоанн XXII • Бенедикт XII • Климент VI • Іннокентій VI • Урбан V • Григорій XI • Урбан VI • Боніфацій IX • Іннокентій VII • Григорій XII • Мартин V • Євгеній IV • Миколай V • Калікст III • Пій II • Павло II • Сікст IV • Іннокентій VIII • Олександр VI • Пій III • Юлій II • Лев X • Адріан VI • Климент VII • Павло III • Юлій III • Марцел II • Павло IV • Пій IV • Пій V • Григорій XIII • Сікст V • Урбан VII • Григорій XIV • Іннокентій IX • Климент VIII • Лев XI • Павло V • Григорій XV • Урбан VIII • Іннокентій X • Олександр VII • Климент IX • Климент X • Іннокентій XI • Олександр VIII • Іннокентій XII • Климент XI • Іннокентій XIII • Бенедикт XIII• Климент XII • Бенедикт XIV • Климент XIII • Климент XIV • Пій VI • Пій VII • Лев XII • Пій VIII • Григорій XVI • Пій IX • Лев XIII • Пій X • Бенедикт XV • Пій XI • Пій XII • Іоанн XXIII • Павло VI • Іван Павло І • Іван Павло II • Бенедикт XVI |