Лавріненко Юрій Андріянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Лавріненко Юрій Андріянович (6 травня 1905, с. Хижинці, Лисянський район - 14 грудня 1987, Нью-Йорк) - український літературознавець і публіцист, дослідник "Розстріляного відродження".

Юрій Андріянович Лавріненко народився 6 травня 1905 року у с. Хижинцях Лисянського району. Навчався в Уманському агротехнікумі. В Умані прилучився до літературного життя.

Умань 1920-х років була епіцентром багатьох значних і бурхливих подій, у тому числі й культурологічних. Там гастролював театр Леся Курбаса, працювали драмгуртки, філії літоб'єднань. До наймасовішої з них – “плужанської” прилучився Ю. Лавріненко став членом літературної організації "Плуг". Тут освоїв майбутній критик ази літературної роботи.

У 1926 році Лавріненко став студентом літературного факультету Харківського університету. Після закінчення університету в 1930 році став аспірантом Харківського науково-дослідного інституту ім. Т.Шевченка. В той же час пише літературознавчі праці “Василь Елан-Блакитний” (1929), “Василь Чумак” (1930), “Творчість Павла Тичини” (1930).

Критична позиція Ю. Лавріненка щодо монополії в літературі стилю соцреалізму викликала підстави для його переслідування. У 1934 році Лавріненка заарештували й засудили на п'ять років заслання до Норильська. Після відбуття терміну заслання він вибрав місцем життя м. Нальчик, там одружився і вже в роки війни пробрався до Києва, згодом до Львова.

З 1944 року Ю. Лавріненко жив в Австрії, потім в США, де важко входив в ритм і цінності американського життя. До того ж прогресувала хвороба, останні роки Лавріненко доживав зовсім калікою. Тим більшу повагу викликає дух ученого-патріота.

В 1950-х роках Ю. Лавріненко пише ряд публіцистичних праць, укладає антологію “Розстріляне відродження”. Він написав десятки досліджень про письменників-сучасників: М. Рильського, М. Семенка, Т. Осьмачку, Є. Маланюка, І. Сенченка, М. Бажана. Найбільше ж творчої уваги приділив П. Тичині, написавши дві ґрунтовні праці “На шляхах клярнетизму” (1977) і “Павло Тичина і його поема про Сковороду на тлі епохи”. Загалом же бібліографія Лавріненкових творів складає майже триста позицій.

У 1959 році у Парижі побачила світ найголовніша праця Ю. Лавріненка – антологія “Розстріляне відродження”. Це видання нелегально поширювалося в Україні в 60-х роках і справило значний вплив на формування світогляду шестидесятників. Понад тридцять літ книга, як і інші його праці, навіть не згадувалися в Україні і тільки останні роки вони почали активно “працювати”.

З 1950 року і до смерті 14 грудня 1987 року Ю. Лавріненко жив у Нью-Йорку. Брав активну участь у створенні Об'єднання українських письменників (ОУП) “Слово”. В 1986 році за свою працю був нагороджений премією Фундації Антоновичів.

[ред.] Праці

  • "Розстріляне відродження" (Париж, 1959)
  • "На шляхах клярнетизму" (1977)
  • "Павло Тичина і його поема про Сковороду на тлі епохи"

[ред.] Джерела

  • Лавріненко Ю.А. Розстріляне відродження: Антологія 1917 – 1933: Поезія – проза – драма – есей. – К.: Вид. Центр “Просвіта”, 2001. – 794 с.
  • Юрій Лавріненко: Твори. Бібліогр. довідка В. Яременка //Українське слово: Хрестоматія. – К., 2001. – Кн.. 3. – С. 643 – 654.
  • Поліщук В. Літописець "Розстріляного відродження" //Розбудова держави. – 1996. - №7. – С. 52 – 54.