Баба (міфологія)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Баба - міфічна істота в образі жінки з довгим волоссям, яка убиває або до смерті залоскотує людей. Іноді в образі баби вбачали жіночу іпостась домовика. Цей образ вважають генетичним продовженням прадавнього символу богині родючості /Українська минувшина. - С.219/. С.Плачинда доводить, що з прадавнього символу життя, здоров'я, вагітних, родючості - баби - розвинувся сучасний образ Берегині /Словник української міфології. - С.13/. Таким чином, від одного прадавнього символу відмежовуються полярно протилежні: символ зла та смерті з одного боку /баба або дика баба/ та своєрідний символ ствердження життя і благополуччя /Берегиня/.
Баба — жінка-мати, прародительниця. В сучасній українській мові баба — стара жінка. У давніх слов'ян — була жіночим божеством, яке уособлювало собою хмари, пізніше — світло взагалі або світло Місяця (звідси Баба — тітка Святовита). Божества-баби, за уявою марновірників, нібито проживали на високих горбах або гірських вершинах, звідси велика кількість назв «Бабина гора» у слов'ян, зокрема в Україні.
[ред.] Джерела
- Словник символів, Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. та ін., 1997.
- Українська радянська енциклопедія