Літургійна поезія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Літургі́йна пое́зія — лірика, розрахована на ритуальне вживання в межах християнської громади (в цьому вбачається відмінність літургійної поезії від християнської поезії взагалі).
До даного жанру, невіддільного від музичного супроводу, належать гімн «Споконвіку було Слово…», пісня Мойсея (Вихід 15.1-19; Повторення Закону 32.1-43), «Пісня над піснями» та інші твори, що складають церковну гімнографію. Літургійна поезія підпорядкована жорстким канонічним нормативам біблійної словесності (гностичні гімни Бардесана, написані у 2-3 ст., согіати Єфрема Сирина, створені у 4 ст., канони Андрія Критського, Івана Дамаскіна, представників сиропалестинської школи (7-8 ст.) з притаманною їхній літургійній поезії важкою метрикою.
До латинського світу цю поезію запровадили, спираючись на «східні» зразки, Гіларій із Пуатьє та Амбросій Медіоланський. Близько 9 ст. літургійна поезія (під впливом арабської лірики, добре знаної у середовищі вагантів та трубадурів) поступово ушляхетнюється, дарма, що пізніше, у 16 ст., католицька церква від більшості творів такого ґатунку відмовилась (утримано близько 120-ти).
Києво-руські переклади відтворювали стиль, ритміку, інтонацію літургійної поезії грецького зразка, але не ізосилабізму (на відміну від давньослов'янських перекладів). У цей час з'являлися і власні твори цього жанру, наприклад, у Григорія Печерського (11-12 ст.). Особливого розквіту літургійна поезія набула в Україні в період бароко (канти).
Інтерпретація літургійної поезії наявна у творчості Григорія Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, Б. Кравціва та інших.
[ред.] Література
- Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 435