Домовик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Домовик - це "хатнє" божество, що опікується життям усієї родини, яка живе в одній хаті.

Вважають, що домовиком ставав найавторитетніший, найшанованіший член родини, який помирав. Це був позитивний образ, язичницький символ добра і хатнього затишку. "Після скасування язичництва 988 р. церква зробила домовика образом негативним" /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С.23/. І.Нечуй-Левицький теж звертав на це увагу, зазначаючи, що у давні часи домовик був богом хатнього вогню й печі і був, певно, добрим богом, а не дідьком. Літні сільські люди й зараз вірять у те, що домовики живуть на припічку і допомагають людям у веденні домашнього господарства. Є легенди, що багаті люди самі добувають собі домовиків: беруть малесеньке куряче яйце, кладуть собі під пахву і носять 9 днів; на десятий з нього вилуплюється домовик, який вірою і правдою служить своєму господареві /звідси прислів'я: багатому чорт дітей колише, в старій печі дідько топить/.

Під впливом християнства образ домовика переосмислився і почав сприйматися як нечиста сила, що може завдавати шкоди в хаті. Він стає символом домашніх розладів, негараздів. "Якоїсь особливої однієї назви для домового бога в нас не склалося, але одною з них була, здається, Чур чи Цур та Пек. Цур і Пек так само оберігали родину, і в разі небезпеки на ворога пускали свого Цура й Пека закляттям: "Цур тобі, Пек!" Звідси й старі наші вирази: "цуратися" - відділитися, відійти від когось за межу Цура, "спекатися" - позбутися неприємного при допомозі Пека. Може сюди й слово: безпека, небезпечний /без Пека/. Чур або Цур, ст.сл. Щур, - це обоготворений предок, пор. пращур" /Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування... - С.125/. На Україні вважалося, що домовик міг бути і символом охорони домашнього вогнища, захистом сім'ї і символом злого духу та насланого на сім'ю нещастя.

[ред.] Джерела

  • Словник символів, Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. та ін., 1997.