Гірник Микола Андрійович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Мико́ла Андрі́йович Гірни́к (7 червня 1923, с. Вербовець, тепер Катеринопільського району Черквської області — †8 грудня 1981, Київ) — український поет, перекладач. Батько поета Павла Гірника.
[ред.] Біографія
Народився в сім'ї селянина. Після закінчення середньої школи вступив на філологічний факультет Львівського університету. Від червня 1941 в Радянській армії. Як командир артилерійської бригади брав участь у боях на Сталінградському та Карельському фронтах. Тричі поранено. 1946 демобілізувався і продовжив начання в Київському університеті, який закінчив 1950.
1949—1954 — на редакційній роботі. Повернувся до неї після навчання на Вищих літературних курсах у Москві.
Нагороджено орденом Червоної Зірки, медалями.
[ред.] Твори
- «Моя Звенигородщина» (1950).
- «Вірність» (1952).
- «Друзі-солдати» (1953).
- «Ромашковий цвіт» (1955).
- «Сонце і грози» (1958).
- «Сурмачі» (1959).
- «В авангарді світу» (1960).
- «Стартують мрії» (1963).
- «Сузівр'я серця» (1965).
- «Цвіте терен» (1966).
- «Крізь відстані» (1969).
- «Одвічне, сьогоденне» (1973).
- «Невтома» (1975).
Перекладав окремі твори російських, білоруських, литовських, казахських письменників.
[ред.] Література
- Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 87.
- Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 46.
- Крижанівський С. А. Гірник Микола Андрійович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 426.