Газонапірний режим

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Газонапірний режим (рос. газонапорный режим; англ. gas head conditions; нім. Gasdruckregime n, Gaskappentrieb m, Gastriebregime n) – режим нафтогазового покладу, при якому нафта переміщується до вибоїв видобувних свердловин в основному під дією напору стисненого газу, який утворює газову шапку.

В процесі зниження пластового тиску відбуваються виділення газу з нафти і міграція його в склепінну частину покладу. Останній збільшує об’єм газової шапки і компенсує в певній мірі зменшення тиску. Газовий фактор тривалий час залишається більш–менш постійним. У міру наближення газонафтового контакту до інтервалів перфорації газ проривається з газової шапки у cвердловину. Газовий фактор різко зростає, і незабаром свердловини переходять на фонтанування чистим газом. При зростанні газового фактора вживають заходів щодо його зниження, а коли це стає неможливим, свердловини закривають. При правильному контролі за витратою газу і регулюванні переміщення газонафтового контакту забезпечуються значні темпи видобування нафти. Кінцеве нафтовилучення 20–30(50)%.

Найкращий ефект досягається в покладах із значною висотою і добре вираженими кутами нахилу пластів, їх високою проникністю, малою в’язкістю нафти. При недостатніх запасах газу Г.р. може створюватися нагнітанням газу через спеціальні свердловини в підвищену частину покладу.

[ред.] Література