Анакреонтика
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
АНАКРЕОНТИКА (анакреонтична поезія), вид ліричної поезії, що оспівує земні радощі, вино, кохання й почуттєві насолоди. Названа на честь засновника жанру, давньогрецького поета Анакреонта.
Під ім'ям Анакреонта дійшов невеликий (59 назв) збірник коротеньких віршованих п'єс, укладений в Олександрійську й пізніші епохи. Він доданий до так званої «Палатинської антології» — збірника-хрестоматії античних поетів, складеного в X ст. Костянтином Кефалою й доповненого в XIV ст. Вміщені там вірші мали численні переклади, що створили у XVIII і на початку XIX ст. особливу течію — «анакреонтичної поезії». В епоху панування поетики французького класицизму анакреонтична «легка» поезія наближала поезію до простоти й натуральності.
Особливий розвиток анакреонтична поезія мала в російській літературі. В стилі Анакреонта писали Державін, Батюшков, Пушкін (в його ліцейський період), Дельвіґ та інші.
Анакреонтів вірш — вірш античної метрики; схема: —UU //—