Антонович Володимир Боніфатійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

T.Маєргофер. Портрет В.Антоновича. Автолітографія, кінець 19ст.
T.Маєргофер. Портрет В.Антоновича. Автолітографія, кінець 19ст.

Антоно́вич Володи́мир Боніфа́тійович (30 січня 1834, Махнівка — 21 березня 1908) — український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської Громади.

Н. у м. Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії. Закінчив медичний (1855 р.) та історико-філологічний (1860 р.) факультети Київського університету. У 1861 р. приєднався до так званих «хлопоманів». Один з організаторів Київської громади. В 18631880 рр. — головний редактор Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві, з 1878 р. — професор російської історії Київського університету, голова Історичного Товариства Нестора-літописця (з 1881 р.), організатор археологічних з'їздів в Україні. А. — автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Зібрав, зредагував і видав 8 тт. «Архива Юго-Западной России», що стосуються історії Правобережної України 16—18 ст. Вступні статті А. до цих томів присвячені

  • історії козацтва
    • «О происхождении козачества», 1863;
    • «Последние времена козачества на правом берегу Днепра по актам 1679—1716 гг.», 1868),
  • гайдамаччини
    • «О гайдамачестве», 1876 і
    • «О мнимом крестьянском восстании на Волыни в 1789 г.», 1902),
  • селянства
    • «О крестьянах в Юго-Западной России по актам 1770—1798 гг.», 1870),
  • шляхетства
    • «О происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России», 1867),
  • міст і міщанства
    • «О городах в Юго-Западной России по актам 1432—1798 гг.», 1870),
  • церкви
    • «Об унии и состоянии православной церкви с половины 17 до конца 18 в.», 1871).

Інші головні праці А.:

  • «Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого князя Ольгерда» (1877-78);
  • «Киев, его судьба и значение с 14 по 16 ст.», (1882);
  • «Уманський сотник Іван Гонта» (1882);
  • «Монографии по истории Западной и Юго-Западной России» (1885).

За редакцією А. вийшли також

  • «Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей» (1874);
  • «Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной России» (1888);
  • «Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси» (1890—1896);
  • «Дневник Станислава Освенцима» (1643—1651) та ін.

А. належать історичні примітки до видання М.Драгоманова «Исторические песни малорусского народа» (1874—1875).

Найважливіші праці А. з археології:

  • «Раскопки в земле древлян» (1893);
  • «Археологическая карта Киевской губернии» (1895);
  • «Археологическая карта Волынской губернии» (1902);
  • «Описаниe монет и медалей, хранящихся в нумизматическом музее Университета св. Владимира» (1896).

А. був представником народницької школи в українській історіографії. Він створив т.зв. «київську школу» істориків, що в особі учнів А. з Київського університету (Д.Багалій, П. Голубовський, М.Грушевський, М. Довнар-Запольський, І. Линниченко та ін.) заклала підвалини сучасної історичної науки.

У своїх працях А. уникав синтези, документально досліджуючи окремі історичні явища. Лише в своїх науково-популярних лекціях («Бесіди про часи козацькі в Україні» (1897); «Виклади про часи козацькі в Україні» (1912) А. дав загальний огляд української історії від часів сформування козаччини. А. був видатним українським громадським діячем. Належачи до т.зв. «хлопоманів», він надрукував у відповідь польському публіцистові Зенону Фішеві (псевдонім Падалиця) відому статтю «Моя исповедь» (1862), де подав обґрунтування ідеології «хлопоманів». Майже півстоліття А. стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, був головою київської Старої Громади, і за його ініціативою 1890 р. в Галичині дійшло до «угоди» між поляками й українцями у Львівському соймі. А. належить велика роль в реалізації плану переїзду М. Грушевського до Львова і створення там наукового осередку.

[ред.] Література

Іншими мовами