Географічна оболонка
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Географі́чна оболо́нка (рос. географическая оболочка, англ. geography envelope, нім. geographishe Mantel m) — комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і взаємодії окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери.
Верхня межа її проходить на висоті 25…30 км над поверхнею Землі, нижня — під океанами на 5…10 км нижче від їхнього дна.
Потужність географічної оболонки досягає 60…70 км.
Характерна особливість географічної оболонки — наявність речовини в трьох аґреґатних станах: твердому, рідкому й газоподібному. Основні види енергії, що зумовлюють розвиток географічної оболонки, надходять від Сонця та пов'язані з внутрішньою будовою Землі.
Географічній оболонці притаманні цілісність, зумовлена безперервним кругообігом речовини та енергії між складовими її частинами; нерівномірність розвитку в просторі й часі, зокрема ритміка процесів і явищ, зумовлена головним чином астрономічними і геофізичними факторами, безперервність розвитку.
Основними рисами структури географічної оболонки є ярусність її будови і складна закономірна регіональна диференціація, що виявляється у формуванні різних природно-територіальних комплексів. Географічна оболонка є предметом вивчення фізичної географії.
[ред.] Література
- Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. ISBN 966-7804-14-3