Комуністична партія України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Комуністична Партія України - до 1952 - Комуністична Партія (більшовиків) України (КП(б)У) - частина Комуністичної Партії Радянського Союзу, що об'єднувала осередки останньої в межах України, керувала всіма ділянками суспільного життя, посідаючи абсолютну владу. Ідеологічно КП(б)У ґрунтувалася на марксизмі-ленінізмі, проголошувала своєю метою побудову комуністичного суспільства.

Зміст

[ред.] Виникнення

КПУ виникла з більшовицьких осередків Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії (РСДРП), що діяла в Україні. До революції 1917 вони не були об'єднані в окрему всеукраїнську організацію. Більшовики, як і всі інші російські партії, не визнавали українців окремою нацією, вважаючи Україну органічною частиною Росії. Тому питання про створення окремої територіальної організації ніколи не ставили.

КП(б)У утворена 18-20 квітня 1918 р. у Таганрозі (нині - Росія) на нараді представників більшовицьких організацій України за ініціативою Миколи Скрипника під назвою Комуністична партія (більшовиків) України.

На І з'їзді КП(б)У, який відбувся у липні 1918 в Москві на вимогу російських більшовиків ухвалила рішення про входження до складу РКП(б) (згодом - ВКП(б), КПРС) із збереженням власної назви. Спочатку партію очолював Георгій П'ятаков(липень-вересень 1918 р.), потім - Серафима Гопнер (вересень-жовтень 1918 р.), Емануїл Квірінг (жовтень 1918 р. -березень 1919 р.), Станіслав Косіор (травень 1919 - листопад 1920 р.).

У березні 1920 р. - під тиском Комінтерну до КП(б)У приєдналася Українська комуністична партія (боротьбистів), а згодом - і Українська комуністична партія. До 1925 року змінилося ще три партійних керівники - Вячеслав Молотов (листопад 1920 р. - грудень 1921 рр.), Дмитро Мануїльський (грудень 1921 р. - квітень 1923 р.) і ще раз Емануїл Квірінг. У 1925 році першим секретарем ЦК КП(б)У став Лазар Каганович, який проводив подвійну політику - формально партія підтримувала курс на українізацію, неформально - усі її чільні провідники ізолювалися і усувалися від впливу на ухвалення рішень.

[ред.] Репресії

У 1928 р. КП(б)У знову очолив Станіслав Косіор. Партія взяла курс на виконання завдань керівництва ВКП(б) щодо форсованої індустріалізації та примусової колективізації сільського господарства, наслідком якої став голодомор 1932-33 рр. Незгодні з такою політикою комуністи піддавалися репресіям - у 1929-1933 рр., з лав КП(б)У було виключено 77 тисяч осіб (46% складу партії). У 1936-1938 рр. партією прокотилася ще одна хвиля репресій, з партії було виключено (і переважно знищено) більше половини її членів, серед яких і попередні виконавці волі ЦК ВКП(б) Постишев і Косіор. У 1938 р. КП(б)У очолив Микита Хрущов.

[ред.] В роки Другої світової

Під час другої світової війни - в умовах нацистської окупації - КП(б)У діяла в підпіллі, а після повернення на територію України Червоної Армії швидко відновила свою структуру.

[ред.] Післявоєнна відбудова

У березні 1947 р. на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У знову повернули Лазаря Кагановича, у грудні того ж року його вкотре змінив Микита Хрущов, а з грудня 1949 р. українськими комуністами керував Леонід Мельников. З приходом до керівництва КПРС самого Хрущова і в СРСР, і в Україні почалася "відлига". Однак політика керівництва Компартії України - Олексія Кириченка (1953-57 рр.), Миколи Підгорного (1957-1963 рр.) і Петра Шелеста (1963-1972 рр.) послідовністю не відзначалися. На часи Шелеста припадає кілька кампанії по боротьбі з дисидентами, які традиційно звинувачувалися в "українському націоналізмі", але й самого керівника КПУ усунули з посади з майже аналогічною аргументацією.

[ред.] Застій

А ось з приходом до керма партії Володимира Щербицького у відносинах з керівництвом КПРС встановилося повне взаєморозуміння. Яке пізніше назвали "застоєм". Щербицький відіграв значну роль в приході до влади в Москві Михайла Горбачова, але з ним в очільників КПУ відносини не склалися.

[ред.] Перебудова

Врешті решт у жовтні 1989 р. Горбачов домігся призначення на посаду першого секретаря ЦК Компартії України свого протеже Володимира Івашка. У квітні 1990 р. Івашка обрали ще й головою Президії Верховної Ради України. Але обидві посади він обіймав недовго. Вже влітку 1990 р. він переїхав на роботу до Москви. Компартію очолив Станіслав Гуренко, а на посаді спікера парламенту Івашка змінив другий секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук. За іронією долі саме Кравчук - як голова Президії Верховної Ради України - підписав не лише Акт проголошення незалежності України, але й документи про припинення діяльності, а потім і заборону КПУ у серпні 1991 року.

[ред.] Відновлення партії

Після заборони КПУ частина колишніх комуністів вступила до новоствореної Соціалістичної партії України. А в 19 червня 1993 р.- на з'їзді у Донецьку Компартія була відновлена (формально - заново створена). Очолив КПУ Петро Симоненко. КПУ була офіційно зареєстрована у жовтні 1993 року. З того часу постійно декларувала свою опозиційність - до президентів Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми та Віктора Ющенка.

[ред.] Парламентська партія

Після парламентських виборів 1994 року КПУ перетворилася на потужну політичну силу Верховної Ради, комуністи фактично сформували керівництво парламенту та отримали портфелі керівників ключових парламентських комісій. Самостійної участі в президентських виборах 1994 року Компартія участі не брала, підтримавши кандидатуру лідера Соціалістичної партії Олександра Мороза.

На парламентських виборах 1998 р. комуністи здобули 123 мандати (84 - за списком і 39 - в одномандатних округах). Згодом чисельність фракції скоротилася до 110 депутатів. Проте це не заважало КПУ бути основою парламентської більшості, яка діяла до 2000 року.

Під час виборів керівника держави у 1999 році лідер КПУ Петро Симоненко в першому турі виборів отримав 22,24% голосів і посів друге місце, в другому турі здобув 37,8% голосів, поступившись Леоніду Кучмі.

На виборах до Верховної Ради 2002 р. комуністи отримали 20,01% голосів (друге місце після "Нашої України").

Під час президентських виборів у 2004 р. Петро Симоненко в першому турі виборів здобув 5% голосів (4-е місце).

Під час парламентських виборів у 2006 р. за КПУ проголосували 3,66% виборців (5 місце, найгірший результат за всю історію партії). Проте це не завадило комуністам вперше з 2000 р. увійти до парламентської більшості (разом з СПУ та Партією регіонів).

Центральний друкований орган партії - газета "Комуніст".

[ред.] Джерела інтернет

Офіційний сайт партії

Аналіз офіційного сайту партії