Кушнарьов Євген Петрович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кушнарьо́в Євге́ній Петро́вич (29 січня 1951, м. Харків — 17 січня 2007 м. Ізюм, Харківська область) — український політик, кандидат економічних наук, член Партії регіонів.
Зміст |
[ред.] Біографія
Народився 29 січня 1951 р. у м. Харкові. В 1968 поступив у Харківський інженерно-будівний інститут, який закінчив у 1973 році, отримав кваліфікацію інженера-механіка.
З 1973: інженер-конструктор, механік, начальник ремонтно-механічного цеху, заступник начальника конструкторського відділу, Харківського завод залізобетонних конструкцій №1.
[ред.] 1980-ті роки
З червня 1981 по квітень 1990: на партійній роботі. У цей період працює інструктором, заступником завідуючого відділом пропаганди та агітації Орджонікідзевського райкому партії м. Харкова, інструктором, заступником завідуючого оргвідділом (з 1987), завідуючим відділом адмінорганів, завідуючим оргвідділом Харківського міськкому КПУ.
В 1989 став одним з ініціаторів створення демократичної платформи КПРС та КПУ, співголова Харківського міського партклубу.
[ред.] 1990-ті роки
Березень 1990 — квітень 1994 — Народний депутат України 12 (1) скликання, Салтівський виборчий округ №376, Харківської області. Брав безпосередню участь у розробці Конституції України, найважливіших законодавчих актів, проводив велику роботу по консолідації Верховної Ради, зміцненню міжнародних зв'язків України
Квітень 1990 — квітень 1998: голова Харківської міськради, з 1991: голова Харківського міськвиконкому. Був фундатором становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні, обирався президентом Асоціації міст України у 1994—1997 рр. Академік Академії муніципального управління.
У 1994 році Євген Кушнарьов заснував Харківський Фонд підтримки молодих обдарувань. У 1995 році він очолив Народно-демократичне об'єднання «Нова Україна», а в 1996 році став одним із засновників Народно-демократичної партії (заступником, а згодом першим заступником голови партії).
Грудень 1996 — листопад 1998: Євген Кушнарьов очолював Адміністрацію Президента України. Перебуваючи на цій посаді, був головою Комісії з державних нагород України (з лютого 1997), заступником голови Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, членом Ради національної безпеки і оборони України (з серпня 1997).
З березня 1997 по лютий 1999: голова Національної ради з питань молодіжної політики.
На президентських виборах 1999 — координатор блоку політичних партій «Наш вибір — Леонід Кучма!».
[ред.] 2000-ні роки
У жовтні 2000 повертається до Харкова, де до грудня 2004 очолює Харківську облдержадміністрації.
На посаді губернатора домагається значних економічних успіхів[Джерело?], зокрема, реалізуючи на практиці Закон України про спеціальний режим інвестиційної діяльності[Джерело?], сприяючи створенню технопарків і вільних економічних зон у Харкові[Джерело?], стимулюючи інвестиції (переважно направлялися в машинобудування і поліграфічну галузь)[Джерело?]. На чолі колективу вчених розробляє "Стратегію соціально-економічного розвитку Харківської області до 2011 року"[Джерело?], схвалену Обласною Радою.
На президентських виборах 2004 активно підтримував В. Януковича, зокрема приймав участь у Сєвєродонецькому з'їзді депутатів всіх рівнів, на якому заявив, що «в Харьковской области не будет ни донецкой, ни львовской власти, будет только харьковская власть, в Харьковской области будут жить по своим законам все, кто считает себя харьковчанином»[1], що пізніше дало привід звинувачувати учасників сєвєродонецького з'їзду у сепаратистських закликах[2].
В березні 2006 був обраний народним депутатом України 5 скликання від Партії регіонів, №11 в списку, а також керівник передвиборчого штабу Партії Регіонів. Невдовзі став заступником голови фракції ПРУ в Верховній Раді.
16 січня 2007 під час повернення з полювання зазнав вогнепального поранення черевної порожнини, яке стало для Кушнарьова смертельним. Помер 17 січня 2007 в районній лікарні м. Ізюм Харківської області. За непідтвердженими даними, смертельне поранення Кушнарьову завдав один з його друзів — заступник директора харківського заводу «Точприбор» Дмитро Завальний.[3].
Іменем Кушнарьова буде названо станцію Харківського метрополітену, що має відкритися 2007 року.
[ред.] Нагороди
- Орден князя Ярослава Мудрого V (листопад 1998), IV (листопад 2002), III ст. (листопад 2004).
- Орден Почесного легіону (1997, Франція).
[ред.] Творчість
- Выборы и вилы (рос. мов., 2007, посмертне видання)
- Кінь рудий. Нотатки контрреволюціонера. (рос. мовою, 2005).
- Сто кроків Харківською землею, 2004.
- Стратегія соціально-економічного розвитку Харківської області на період до 2011 року (повний виклад): Монографія. / Під ред. Кушнарьова Є.П. Х., 2004.
[ред.] Посилання
- Персональний сайт
- Є.Кушнарьов на "Відритій Україні"
- Є.Кушнарьов на сайті ВРУ
- Кушнарьов загинув біля фатальної садиби і став сьомою жертвою
[ред.] Примітки
- ↑ Цитата по публікації "Камо грядещи?"
- ↑ Див. також публікацію "Кушнарев усвоил главный урок "оранжевой" революции"
- ↑ За інформацією інтернет-видання "купол"