Гетьман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гетьман (від нім. Hauptmann, польськ. Hetman — начальник) — традиційна назва керівників українського козацього війська та, — згодом, — козацької держави. В умовах сьогодення вживається метафорично у відношенні до сучасних можновладців як комплімент.

[ред.] У Польщі та Великому князівстві Литовському

З 2-ї пол. XV ст. – командуючий збройними силами. Початково гетьман призначався королем лише на час воєнних дій, надалі - з 1503 р. посада гетьмана великого коронного, згодом гетьмана великого литовського стала постійною, а з 1581 р. – довічною. З 1527 р. гетьмани стали найвищими військовими керівниками. Їхніми помічниками були гетьмани (відповідно коронний та литовський) польні ("польові" - як військова посада це приблизно відповідало посаді Field Marshal, фельмаршал) що займалися, зокрема, організацією постачання війська, розвідки, керували найманими військами тощо. Вперше ця посада з’явилася у Польщі у 1539 р., у Великому князівстві Литовському дещо пізніше.

[ред.] В Україні

Після утворення 1572 р. українського реєстрового козацького війська гетьманами стали називати його керівників. Уряд Польсько-Литовської держави всіляко уникав вживання даного титулу і підміняв його виразом “старший його Королівської Милості Війська Запорізького”. Однак козацькі керівники продовжували вживання титулу гетьмана (К. Косинський, С. Наливайко, Т. Федорович). Повноваження гетьмана реєстрового козацтва були суттєво обмежені урядом Речі Посполитої, а часто ця посада взагалі скасовувалась. Так, придушення козацько-селянських повстань 16371638 рр. Замість гетьмана було призначено урядового комісара.

Внаслідок відновлення після Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 16481657 рр. української держави гетьман став її главою. В його руках була зосереджена вся повнота виконавчої, законодавчої та судової влади, здійснював зв’язки України з іноземними державами, мав значний вплив на церковні справи. Гетьманські укази – універсали, які були обов’язковими для всього населення. Ознаками влади гетьмана були бунчук та булава.

Після Переяславської ради 1654 р. і укладення Березневих статей 1654р. з Росією розпочалося обмеження повноважень гетьмана. Його формально обирали на генеральній військовій раді на невизначений термін за погодженням із царським урядом. У XVIII ст.. новообраний гетьман затверджувався в Москві чи Петербурзі й укладав з Росією спеціальний договір (статті).

Гетьман очолював уряд України – генеральну старшину, що разом з полковниками утворювала старшинську раду, яка мала значний вплив на державні справи. Посада гетьмана на Лівобережній Україні існувала до 1764 р. (з перервами у 17221727 та 17341750 рр.). Резиденція його послідовно знаходилась у мм. Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. Частина гетьманів була обрана козацькою старшиною, а інші призначалися (польским королем, російським царем, деякі - іншими гетьманами як тимчасовий керівник певної території) - так звані наказні гетьмани.

З 1663 до 1681 р. посада гетьмана існувала також на Правобережній Україні (П. Тетеря, П. Дорошенко, Ю. Хмельницький, М. Ханенко), 17101742 рр. гетьманом України в еміграції був Пилип Орлик.

Упродовж квітня – грудня 1918 р. на чолі Української Держави стояв Павло Скоропадський, який мав титул гетьмана.


[ред.] Дивись також