Біблійна сутність Бога

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Нейтральність та неупередженість цієї статті є дискусійною.
Будь ласка, ознайомтесь з відповідним обговоренням та по можливості виправте недоліки.

Біблійна сутність Бога — Біблійне розуміння й визначення Бога включають сутність й атрибути Бога. Під сутністю Бога треба розуміти Його духовність, самобутність, неосяжність і вічність. Близькими або тотожними своїм змістом із словом "сутність", але відмінними від нього звуковою формою, треба вважати наступні варіанти й синоніми: субстанція, єство, істота, суть, природа й натура.

Зміст

[ред.] ДУХОВНІСТЬ (ДУХОВІСТЬ)

Бог — це дійсна Субстанція, Єство, Істота, Сутність, однак не матеріальна, а духовна, як і навчав Ісус Христос, апостол Павло та інші Божі мужі. "Бог є Дух" (Ів. 4:24). "Існує звичайне тіло (фізичне, видиме, тлінне, смертне) й духовне тіло" (невидиме, нетлінне, безсмертне, вічне; 1 Кор. 15:40,46-50; Луки 24:39). Духовність Бога виявляється через притаманні Духові ознаки, а саме: невидимість, безсмертність і особистість.

Бог невидимий, бо Духа годі бачити фізичними очима. Господь сказав Мойсеєві:, що людина не може бачити Його та жити (2 Мойс. 33:20). Апостол Іван свідчить, що ніхто ніколи не бачив Бога ((Івана 1:18), а апостол Павло називає Господа невидимим Богом ((Римлян 1:20; Колосян 1:15; 1 Тимофія 1:17; 6:16). І хоч у Біблії написано, що деякі особи бачили Бога (наприклад: 1 Мойс. 32:31; 2 Мойс. 3:6; 24: 9-11; 4 Мойс. 12:6-8; 5 Мойс. 34:10; Ісаї 6:1 тощо), то фактично вони не бачили Божої сутности (єства, істоти), а тільки рефлексії Його Божества, відображення Його обличчя, наче в дзеркалі, відблиски Його слави та врешті Його ангелів (Івана 1:32; Жидів 1:7; 1 Мойс. 16:7-14; 22:11-18; 2 Мойс. 3:2-5; Суддів 6:11-23; 1 Царів 19:5-7; 2 Царів 19: 35; 1 Мойс. 18:13-33). Усе ж таки Святе Письмо стверджує, що всі спасенні віруючі люди одного дня побачать Бога, одержавши нові, прославлені тіла в день воскресіння мертвих (Псальми 16:15; Йова 19:25-27; Матвія 5:8; Юдеїв 12:14; Об'явлення 22:4).

Духовість Бога виражається також у тому, що Він вічно-живий. Дух виключає не тільки ідею видимої матерії чи тіла, а також наявність життя в матерії. Бог живий, а всі ідоли мертві (Пс. 113:9-17; Ісуса Навина 3:10). Смертність несумісна з Божеством. Бог живе й діє. Бог не тільки Сам вічноживий, але Він є також першоджерелом всякого життя — людей, тваринного світу й рослинного світу. Він безпосереднє першоджерело світу, що постав із Його веління, а не з саморуху матерії, як твердять атеїсти. Він єдина, постійна й вічна основа всього існування, а найголовніше — вічного життя (Івана 5:26; Псальми 35 (36): 10; 83 (84) :3; 1 Самуїлова 17:26; Матвія 16:16).

Врешті духовність Бога позначається властивою Йому особистістю. Загально під особистістю розуміється сукупність властивостей та особливостей певної істоти; зокрема тут відіграють велику роль своєрідні риси характеру, темперамент, обдарованість, інтереси та інші внутрішні психологічні характеристики даної особи. Особистість людини, безперечно, становить її дух, а не її фізичне тіло. Щоправда, в людині особистість і речовинність об'єднані в одній особі на час земного життя. З моментом смерті особистість або дух відокремлюється від речовинности, від фізичного тіла. Тіло гине, а особистість зостається. У день воскресіння мертвих особистість знову з'єднається з тілом.

У Бозі існує особистість без речовинности, без фізичного тіла. Тому Геґель та інші філософи помилялися, представляючи Бога, як безособового духа, бо, власне, сама суть і концепція духа неодмінно містять у собі особистість.

Істотною ознакою особистості є самосвідомість і самовизначення. Самосвідомість Бога полягає в тому, що Він ясно розумів Свою божественну сутність, Свої божественні особливості, Своє божественне завдання й роль у всесвіті та в плані спасіння людства (2 Мойсеєва 3:14; Ісаї 45:5; 1 Коринтян 2:10, 11). Святе Письмо теж говорить, що Бог, за Своєю святою волею й невідмінною постановою, визначив Своє місце в житті народів, в житті кожної окремої особи та Свій лад і компетенцію у володінні небом і землею (Йова 23:13, 14; Римлян 9:11; Жидів 6:17). Біблієписці не раз представляють нам Бога, Який посідає психологічні характеристики особистості, як, наприклад чутливість, волю, бажання тощо (1 Мойс. 6:6; Псальми 102:8-13; Івана 3:16; 1 Мойс. 3:15; Псальми 113:11; Івана 6:38; 1 Мойс. 18:19; 2 Мойс. 3:7; Дії Апостолів 15:18,28).

Бог — це особовість. Люди можуть мати з Ним спільність, поділяти з Ним радість і смуток, звертатися до Нього в усіх справах (1 Мойс. 1:3; 11:5; Пс. 93:9; 1 Мойс. 6:6; 5 Мойс. 1:37; 2 Мойс. 20:5; Пс. 110:4; Дії Апостолів 14:15; Неємії 9:6; Пс. 74:7,8; Даниїла 4:32; Пс. 103:27-30; Матвія 6:26-30).

[ред.] САМОБУТНІСТЬ, САМОІСНУВАННЯ, САМОЕКЗИСТЕНЦІЯ

Бог має основу Свого буття в Самому Собі; інакше кажучи, Він самостійний у Своєму існуванні й діяльності, незалежний від людей, їхніх впливів, від всесвіту, природи й дій ззовні. Ми, люди, та всесвіт маємо основу нашого буття поза собою, не в нас самих. Бог — це безпосереднє першоджерело фізичного й вічного життя, це першопричина всього існуючого видимого й невидимого, Бог створив світ і все, що в ньому, Він єдина, постійна споконвічна основа землі й неба, Він першорушій творчої сили, руху матерії й якісних перетворень у ній. (Приповістей 16:4; Дії Апостолів 14:17; 17:24-28).

Бог Сам ствердив Свою самобутність такими словами: "Я той, що є, сущий" (2 Мойс. 3:14), вона також увіковічнена в Його імені Ягве (2 Мойс. 6:2-3). Божа самобутність базується не на Його волі, але на Його своєріднім єстві. Він існує й діє необхідністю Своєї верховної, надприродної, самокеруючої сутности-істоти.

[ред.] НЕОСЯЖНІСТЬ, БЕЗМЕЖНІСТЬ, БЕЗМІРНІСТЬ, БЕЗКРАЙНІСТЬ, ТРАНСЦЕНДЕНТНІСТЬ

У відношенні до простору, наш Бог є необмежений, безкрайній, не зумовлений ніякою географічною територією й космічними просторами. Він, як Духовне Єство, фактично є надпросторовий і надприродний. Ніхто й ніщо, навіть найбільш обширне, не може Його охопити чи вмістити. Навпаки, ввесь обмежений світ і космічні простори абсолютно залежать від Нього. (1 Царів 8:27; 2 Хронік 2:5; Єремії 23:24; Пс. 138:7-12; Ісаї 66: 1-2; Дії Апостолів 7:49; 17:24,28). Бог перевищує всяку вимірність, переходить межі людського розуміння, знання й досвіду. Він пробуває всюди та скрізь Своєю духовною істотою й є повністю присутній у кожному місці Своєю надприродною силою, владою та знанням. Щоправда, через безтілесність Бога й пізнавальну обмеженість людського розуму й органів чуття нам тяжко повністю збагнути недосяжність і безмежність Божої сутності.

[ред.] ВІЧНІСТЬ (СПОКОНВІЧНІСТЬ, ПОВСЯКЧАСНІСТЬ, БЕЗЧАСОВІСТЬ)

Під вічністю ми розуміємо споконвічність (безпочатковість, безконечність, нескінченність) Божої сутности у відношенні до часу. Вічноживий Бог віків — це першопричина часу, часових інтервалів, епох і періодів, Він зумовлює часові послідовності. Бог вічноживий, бо Той, Хто існує з причини Своєї своєрідної сутности-істоти й має буття в Самому Собі, мусів бути повсякчасно й буде продовжувати Своє буття нескінченно (1 Мойс. 21:33; Псальма 89:2; 101: 27,28; Ісаї 57:15; 2 Петра 3:8; Юдеїв 1:2; 11:3; Івана 1:3).