Гельман Макс Ісайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Макс Іса́йович Ге́льман (28 листопада (10 грудня) 1892, Одеса16 грудня 1979, Київ) — український скульптор і педагог.

[ред.] Біографічні дані

1916—1917 навчався в школі Товариства заохочування художників у Петрограді (нині Санкт-Петербург), 1921—1922 — у Вищих художньо-технічних майстернях (ВХУТЕМАС) в Москві, 1922—1925 — у Вищому художньо-технічному інституті (ВХУТЕІН) в Ленінграді в майстерні О. Матвєєва.

1926—1964 викладав у Київському художньому інституті (від 1939 — професор). Серед учнів: Галина Петрашевич, Оксана Супрун.

Працював у галузі станкової скульптури.

В Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського є особовий архівний фонд Макса Гельмана.

[ред.] Твори

  • «Повітряний вартовий» (1929).
  • «Будьоннівець» (1935).
  • «На кордоні» (1937).
  • «Бойова подруга» (1945).
  • «Вони воювали за Батьківщину» (1947).
  • «Фашисти тут не пройдуть» (1947).
  • «Проба сталі» (1961).
  • Портрети:
  • Шевченківській темі присвячено:
    • конкурсний проект пам'ятника поетові для Харкова (тонованй гіпс, 1933),
    • барельєф «На панщині» (глина, 1938),
    • скульптурні композиції
      • «Т. Г. Шевченко в Петербурзі» (тонованй гіпс, 1939),
      • «Т. Г. Шевченко» (оргскло,1954).

Гельман був автором оригінальних скульптур спортсменІв, установлених у 30-х роках ХХ століття у Києві на стадіоні «Динамо». Це були бетонні статуї «Кидальник набою (гранати)» та «Тенісистка».

[ред.] Література