Варнак
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ВАРНАК — лiро-епiчна побутова поема Тараса Шевченка на розбiйницьку тему, популярну в европейському фольклорi та лiтературному романтизмi. Написана ймовірно в сiчнi-травнi 1848 в Орськiй фортецi; основний текст — автограф у Бiльшiй книжцi (IЛ.-Ф.I.-N 67. — С.87-92). Порiвняно з текстом Малоi книжки (Москва, 19-25 березня 1858), автор доопрацював твiр: увiв вступ, посилив соцiальний антагонiзм образiв, перенiс дiю з Київщини на Волинь (де дiяв i Кармелюк), зняв деякi натуралiстичнi деталi, ушляхетнив образ «сiм'ї» месникiв.
Зміст |
[ред.] Фабула
В основi фабули твору — мотиви насильства пана над крiпачкою, помсти ii нареченого-крiпака не лише <своему> пановi, але крiпосникам взагалi й покаяння та вiдродження запеклого розбiйника. Поет iшов i вiд добре йому вiдомих реальних подiй, вiдбитих у переказах про гайдамакiв та опришкiв, про Устима Кармелюка й Гаркушу, i вiд лiтературно-романтичноi розбiйницької тематики — романiв Вальтера Скотта (зокрема, "Айвенго"), Рiнальдо Рiнальдiнi Х.Вульпiуса, Братiв-розбiйникiв, Дубровського та Капiтанськоi дочки О.Пушкiна, «Предания о Гаркуше» Г.Квiтки-Основ'яненка, «Гаркуши, малороссийского разбойника» В. Нарiжного, драм «Розбiйники» й «Вiльгельм Телль» Ф.Шiллера, поеми «Чернець» I.Козлова та iн. У цих творах Шевченка особливо приваблював широкий народний протест проти насильства й поневолення — тема, якiй присвячено епопею «Гайдамаки». Вiд варнака з поеми «Москалева криниця» герой поеми «В.» рiзниться насамперед мотивом переростанн особистоi помсти в помсту за багатьох. Помста за особисту кривду для поета щонайменше проблематична. Його героiнi, жертви панського насильства (Оксана в поемi «Слепая», Марина в однойменнiй поемi) вбивають пана-гвалтiвника захищаючись, а самозахист i опiр — природнi якостi особистостi, яка обстоюе свою честь та гiднiсть. Помсти прагне й божевiльна Вiдьма в однойменнiй поемi (перший варiант твору мав назву «Осика»), але одужавши, по-християнськи прощае кривдника; так само чинять героi вiршованого оповiдання «Не спалося, а нiч, як море» та поеми «Меж скалами, неначе злодiй»; не мститься Княжна (поема «Княжна»). Iнакше стоiть справа боротьби за волю, мiцно злютованоi з соцiальною помстою визискувачам, — у такiй боротьбi гинуть i невиннi. У поемi «Варнак» на чiльне мiсце автор вперше висувае проблему «перетворення борця проти зла у кривавого месника, що сам уже сiє зло» (Iщук-Пазуняк Н. Я. Кривда, помста i каяття в поемах «Варнак» i «Москалева криниця». // Свiти Тараса Шевченка. — Нью-Йорк-Львiв, 1991. — С.53).
[ред.] Колізія поеми
Головна колiзiя поеми — психологiчна: драма Варнака породжена його становищем невiльника-крiпака; вiн прагне вирватись на волю, але пани не вiдпускають його — анi з крiпацтва, анi навiть до вiйська. Це драма людини, котра усвiдомлюе себе морально й iнтелектуально вищою за своiх власникiв, але цiлковито безправною, пiдвладною примхам людей розбещених та аморальних, на боцi яких закон i влада. Такий лад сам породжуе розбiйництво серед доведених до вiдчаю крiпакiв, а носii цього ладу — пани — сприймаються як нелюдське його породження. Тому Варнак, утвердившись на думцi про нелюдськiсть панiв, нищить їх як нечисть — «без милосердiя i зла», аби змести з лиця землi. Однак поет не приймае такого шляху, бо страждають i невиннi: помста породжує новi й новi злочини, а християнська етика забороняє помсту, — право на неї належить лише Боговi («Мне отмщение, и аз воздам»). Тягар пролитої кровi стає нестерпним для Варнака, i вiн збирається вбити себе. Тут виникає мотив розкаяного розбiйника, поширений у народних переказах. Один з них Шевченко виклав у листi до М. О. Осипова вiд 20 травня 1856 р. як паралель до власної долi. Iснуючi народнi перекази публiкували пiзнiше М. Драгоманов (Малорусские народные предания. — К., 1876) та П. Кулiш (Записки о Южной Руси. — СПб., 1856. — Т.I). Мотив розкаяння пiд впливом церковного дзвону маємо в «Фаустi» Гете, поемi «Чернець» I.Козлова. Майбутнiй Варнак, а натодi — розбiйницький отаман, приходить до розкаяння й морального вiдродження, переживши релiгiйний екстаз, викликаний виглядом Киева з його золотими куполами у перших променях сонця й далеким гармонiйним перегуком дзвонiв: "Дивлюся,// Мов на небi висить // Святий Киiв наш великий.// Святим дивом сяють // Храми Божi, нiби з самим // Богом розмовляють:>. Видиво було сприйняте героєм поеми як Боже чудо, як втручання Бога, щоб оновити його життя, як прояв вищої сили, гармонiї, справедливостi. Саме справедливiсть вимагала, щоб розбiйник понiс покару за невинно пролиту кров, i вiн iде здатися владi й прийняти будь-який вирок.
[ред.] Композиція
Твiр побудований як сповiдь героя — старого варнака. Варнак — образ художнiй, реальний його прототип навряд чи iснував. Про це свiдчить запис Шевченка у щоденнику вiд 20 червня 1857 з приводу другої редакцiї поеми «Москалева криниця» (де теж виведено образ розкаяного вбивцi) про те, що вiн надiслав Я. Кухаренковi листа "со вложением небывалого рассказа мнимого варнака под названием «Москалева криниця».
Головне в розповiднiй композицiї твору — оповiдь варнака про свое життя й виховання, панську кривду, про свою помсту й каяття. Тональнiсть образу варнака, яка виражає авторське ставлення до героя, задана вже в обрамленнi поеми завдяки мотиву самоосуду героя: нещадно картаючи себе, вiн не сподiваеться на милосердя слухача й долi.
[ред.] Автобіографічні мотиви
Автобiографiчнi мотиви самотностi, сирiтства, пристрасного поривання на батькiвщину психологiчно вмотивовують авторове (розповiдачеве) спiвпереживання:"Сивий брате! //Поки живе надiя в хатi, // Нехай живе, Не виганяй:". На певну спiльнiсть образiв автобiографiчного лiричного героя Шевченка й героя поеми «Варнак» вказує й образ нетопленої, покинутої хати-пустки, що метафорично символiзує душу поета, випалену видовищем людських страждань (порiвняймо цi розгорнутi метафори, що набули символiчного змiсту, у вiршi «Заворожи менi, волхве» 1844, та в епiлозi першоi редакцii поеми «Невольник»).
В оповiдi про панську кривду, яка чинилася йому, ще малому слузi-козачку, що був живою iграшкою паненятам, виникае збiрний образ панства — й надалi постiйний об'ект оповiдачевоi зненавистi й зневаги.
Iнакше малює Варнак збiрний образ своеi ватаги барвами фольклорноi символiки: хлопцi знайшли собi нову хату — "Зелену хату i кiмнату // У гаї темному. В лугах,// В степах широких, в байраках // Крутих, глибоких:. // Мене господарем обрали. // Сем'я моя щодень росла:>. Цi збiрнi образи полярно протистоять.
Загалом же поет не приймае iдею кривавоi помсти. «Поет умiв побачити невидиму для iнших межу мiж правдою боротьби проти соцiального i нацiонального зла й оборони покривджених, з одного боку i мiж кривдою, та вже новою, заподiяною самим оборонцем-месником» (Iщук-Пазуняк Н. Там само). Герой чинить вiдповiдно до християнськоi етики й зрештою, i як жертва крiпосництва, i як людина, що розкаялася й усiм життям спокутувала свою, вимушену, провину, теж стае до ряду Шевченкових героiв-праведникiв, як Максим iз «Москалевоi криницi», старий козак iз Степаном i Яриною в «Невольнику», безименнi герої поем «Якби тобi довелося:» та «Меж скалами, неначе злодiй:», Петрусь iз однойменноi поеми, чия праведнiсть полягае в тихому героiзмi буденщини й самозреченнi. Завершуеться цей ряд образом мученика Алкiда («Неофiти») та Йосипа-бондаря, i, нарештi, самого Iсуса Христа в поемi «Марiя».
[ред.] Художні особливості
Мова оповiдача поєднуе особливостi народноi оповiдi — iнтонацiйнi, лексичнi (розмовнi, фольклорнi) та особливостi мови iнтелiгента, переважно русизми, поданi як «чужа мова», iронiчно («А паничiв у гвардiю Поопредiляла»; «возобновленнiї покої»). Романтична гiперболiзацiя розбiйництва героя не суперечить реалiстичному психологiзмовi твору. "Поема є романтичною i за сюжетом («розбiйницький» сюжет, мотив помсти), i за композицiею й стилем («вершиннiсть», схвильовано-пiднесений тон розповiдi, всiлякi романтичнi надмiрностi в зображеннi помсти народних месникiв панам), i за трактуванням образу героя (гiперболiзацiя почуттiв, мотив розчарування й <переродження> героя в фiналi твору). Водночас в поемi наявний реалiстичний елемент — передусiм у зображеннi помiщицького побуту й панськоi моралi:" (Iвакiн Ю. О. Поезiя Шевченка перiоду заслання. — К., 1984. — С.152). Iз принаймнi трьох складових художньоi системи поета, що творять лише йому притаманний синтез (просвiтительського реалiзму, сентименталiзму, слов'янськоi модифiкацii романтизму), в поемi домiнуе романтизм, що виявляеться в iдеалiзацii та гiперболiзацii образу героя, романтичнiй умовностi, полярностi персонажiв, у мотивах розбiйництва, помсти й розкаяння, вершинностi композицii сюжету, лiричнiй манерi розповiдi, формi монологу-сповiдi героя тощо.
[ред.] Віршований розмір
Твiр написано характерним для творiв перiоду заслання розмiром, у якому поеднанi чотиристопний ямб та 14-складовий вiрш з перевагою першого. 14-складником же видiлено особливо вагомi смисловi й композицiйнi фрагменти. Глибиннi семантичнi структури простежуються як у контрастному зiставленнi епiзодiв сюжету й полярностi груп персонажiв, так i в контрастi деталей та лексики, теж суто романтичному.
[ред.] Повість «Варнак»
Фабула поеми «Варнак», значно ширше розроблена сюжетно, лягла в основу повiстi росiйською мовою «Варнак» (1853—1854). Образ Кирила вибудований в бiографiчному часi, де значне мiсце надане зображенню його виховання пiд опiкою доброчесноi панни Магдалени — втiленоi святоi Цецилii. Романтичний ореол безжального месника усунуто, й образ шляхетного розбiйника переведено у сентиментальний ключ. Головний мотив поведiнки Кирила — муки сумлiння, прагнення залишити ватагу й здатися владi, — що вiн, при пiдтримцi Магдалени й своеi колишньоi нареченоi Марисi (теж втiленого ангела), й чинить. Мотиви поеми та образ розкаяного розбiйника позначилися й на другiй редакцii поеми «Москалева криниця» (1857).
[ред.] Проблеми вивчення поеми
Твiр дослiджувався в рiчищi лiтературноi розбiйницькоi традицii та подiбних фабульних мотивiв у самого Шевченка (О. Багрiй, 1930; Ю. Iвакiн, 1984); у планi виявленн християнськоi етики поета (С.Смаль-Стоцький, 1931; Н. Iщук-Пазуняк, 1991); з погляду марксистсько-ленiнськоi соцiологii, коли завважувалася непослiдовнiсть у <революцiйних поглядах> Шевченка, його схиляння в бiк християнськоi етики, що оцiнювалося негативно (Ю.Iвакiн, 1968; Л.Кодацька, 1964); з текстологiчного боку (Е.Ненадкевич, 1964; Ф.Ващук, 1964); у зiставленнi з однойменною повiстю (М.Марковський, 1928; Б.Навроцький, 1931; Л.Кодацька, 1964).
Твори Тараса Шевченка періоду заслання | |
---|---|
Цикл В казематі: |
|
Поеми: Княжна, Іржавець, Чернець, Царі, Титарівна, Марина, Сотник, Петрусь, Москалева криниця |
|
Балади: Варнак |
|