Лохвиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Зміст

[ред.] Загальна інформація

Лохвиця - старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва - 220 км, до обласного центру м. Полтави ~ 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.

[ред.] Історія Лохвиці

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. В "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю, В 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них. Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита,

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р
Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця - сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця - центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. В 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких - 691, селянських - 216, єврейських -406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. В період колективізації 1929-1932 рр на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905 рр), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944), "Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).

[ред.] Сучасне місто

Зараз у місті діють швейна фабрика, АТ "Лохвицький промкомбінат", харчосмакове орендне підприємство "Зоря", цегельний завод, торгівельні організацій "Меркурій" та райспоживспілка, дві будівельно-монтажних організації і три шляхових будівельно-експлуатаційних, підприємство "Харчування" АТП-15342 і авто підприємств облспоживспілки, управління житлово-комунального господарства, управління експлуатації газово го господарства, друкарня, районна і дитяча лікарні, поліклініка, 7 аптек, ресторан і кілька кафетерій, ряд побутових підприємств, будинок культури, кінотеатр, краєзнавчий музей, бібліотека, три середні загальноосвітні школи, спортивна і музична школи, медичне училище, СПТУ-27, станції юних техніків і натуралістів, будинок школярів, відділення банку "Україна", "Полтавабанку", ощадного банку, пошта, підприємство електрозв’язку "Лохвицятелеком", кілька малих і кооперативних підприємств. В Лохвиці видаються газети "Зоря" (з 1944) і "Добридень" (з 1997 р.).

Споруджено наступні пам'ятники: українському філософу і просвітителю Г.С. Сковороді (1922, реконструйовано в 1972 р., скульптор І.П. Кавалерідзе), В.Л.ЛенІну (1932, реконструйовано в 1989 р., скульптор В.Рябчук, архітектор М.М.Пивоваров) загиблим у роки Вітчизняної війни воїнам-визволителям (1957, скульптори Я.Й. Рик і Н. Клейн) і пам’ятний знак полеглим воїнам-землякам (1967, реконструйовано в 1975 році), комсомольцям двадцятих років (1968, скульптор Ю. П. Варв’янський), пам’ятний знак воїнам-визволителям стрілецької дивізії Воронезького фронту (1975, реконструйовано в 1989 р., скульптор Шапран, архітектор Гвоздя).

Постановою Ради Міністрів УРСР № 532 від 24 листопада 1976 р. Лохвиця занесена до переліку малих і середніх міст України, що мають пам’ятники Історії, архітектури і містобудування.

У Лохвиці також народився відомий радянський композитор Ісаак Дунаєвський.

[ред.] Різне про Лохвицю

[ред.] Лохвиця

(вірш Дмитра Білоуса із збірки "Чари барвінкові")

Коли ми їдем Київ — Суми,
побіля Лохвиці — місток.
Обабіч — зарості. Внизу ми
аж відчуваєм холодок.
Вже й Лохвиця. Чи не рослина
дала їй назву отаку?
Адже росли тут лох, лохина,
що є в Грінченка в словнику.
Та головне, що річка в'ється
повз давні насипи, вали.
Сухою Лохвицею зветься
і є притокою Сули.
Снігами живиться й дощами,
й, буває, так пересиха,
що, мов калюжка між кущами,
стає воістину суха.
Та назва не дає спокою:
що ж Лохвиця в собі таїть,
що може бути і сухою —
як тайну слова зрозуміть?
Щоб дивну назву розтлумачить,
нас може виручить слівце —
слов'янське локва. Що це значить?
А означає слово це —
калюжа, рудочка, болітце
(а зменшувальне — локвица).
І докажіть ви, що не звідси
походить назва Лохвиця!



Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Іншими мовами