Маруся Богуславка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Маруся Богуславка


Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам'яная.
Що у тінституто темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
“Гей, козаки,
Ви, біднії невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?”
Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах познавали,
Словами промовляли:
“Гей, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Почім ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера”.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
“Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі християнській великодная
субота,
А завтра святий празник, роковий день Великдень”.
То тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
“Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,

Щастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день Великдень
сказала!”
То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала.
Словами промовляла:
“Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Та не лайте мене, не проклинайте,
Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати;
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати”.
То на святий празник, роковий день Великдень,
Став пан турецький до мечеті від'їжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає,—
До темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:
“Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте,
Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!”
Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай,боже, у просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!

Мару́ся Богусла́вка — Легендарна Українська героїня 16-го або 17-го сторіччя. Подібно до Роксоляни Лісовської, Марусю захопили турки і додали до гарему турецького хана. Знаменита козацька дума цього періоду повідає історію, як Маруся піднімається до такого рівня що її турецький власник залишає її з ключами від його замку (і темниці). Вона використовує можливість звільнити групу українських козаків, які знаходились у полоні там протягом 30 років. Дивно, вона не тікає з ними але залишки з її гаремом, оскільки це стало єдиним способом життя, до якого вона звикла. Маруся символізує тих, хто залишає Україну але все ще має сильне поєднання до землі їх походження.


[ред.] Твори про Марусю


[ред.] Виконнання на бандурі

Кобзарі

Бандуристи

Лірники

[ред.] Маруся у малярстві