Бардін Іван Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Іва́н Па́влович Барді́н (13 листопада 1883, Широкий Уступ — †7 січня 1960) — радянський металург, академік АН СРСР (з 1932), Герой Соціалістичної Праці (з 1945).

Депутат Верховної Ради СРСР 1—5-го скликань.

Народився в селі Широкому Уступі колишньої Саратовської губернії.

В 1910 закінчив Київський політехнічний інститут, де здобув підготовку в галузі металургії під керівництвом В. П. Іжевського; працював робітником на заводах США. Після повернення до Росії (1911) працював на Юзівському металургійному заводі, де познайомився з М. К. Курако, який справив вирішальний вплив на його дальшу виробничу і наукову діяльність. З перших днів існування радянської влади Бардін бере активну участь у створенні металургійній промисловості СРСР, зокрема УРСР.

До 1929 працював головним інженером ряду металургійних заводів України (Єнакіївський, Макіївський, імені Дзержинського) і Південсталі (Харків), з 1929 керував будівництвом Кузнецького металургійного комбінату.

З 1939 — директор Інституту металургії АН СРСР. Під час німецько-радянської війни Бардін провадив велику роботу щодо використання ресурсів східних районів країни для потреб оборони (Сталінська премія, 1941).

1942—60 — віце-президент Академії наук СРСР. У науковій роботі основну увагу приділяв питанням проектування потужних металургійних заводів, створення типових металургійних агрегатів, освоєння і комплексного використання нових видів металургійної сировини, інтенсифікації металургійного процесу за допомогою кисень (Сталінська премія, 1948).

Велике народногосподарське значення мають роботи, які проводилися з участю Бардіна науково-дослідними організаціями УРСР щодо розв'язання проблеми використання керченських руд. Бардін створив перші промислові устави для безперервного розливання сталі (Ленінська премія, 1957).

Нагороджений 7 орденами Леніна.

[ред.] Література