Естонська Апостольсько-Православна Церква
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Естонська Апостольсько-Православна Церква — Автономна Церква у складі Константинопольського Патріархату Вселенської Православної Церкви. Об'єднує православних естонців. Глава - Митрополит Талліннський та Естонський Стефан.
[ред.] Історія
Наприкінці XVII ст. територія сучасної Естонії була завойована Швецією, у результаті чого населення країни прийняло лютеранство. На початку XVIIІ ст. Естонія опинилася під владою Петербурзької Імперії. У цей період, особливо в ХІХ ст., багато естонців під впливом політики уряду прийняли православ’я. Разом з великорусами, що мешкали на естонських землях, православні естонці склали значну за своєю чисельністю громаду.
Після революції 1917 року Естонська Республіка проголосила незалежність, 1920 року була визнана РСФСР. Зважаючи на те, що Естонська єпархія існувала на території нової незалежної держави, а також враховуючи факт гонінь на Церкву в СССР, єпископ Талліннський Александр звернувся до Вселенського (Константинопольського) Патріярха з проханням прийняти Церкву під свою юрисдикцію.
7 червня 1923 року Патріярх Константинопольський Мєлєтій ІV видав Окружне послання (Томос), що приймало Естонську Православну Церкву (ЕПЦ) до своєї юрисдикції та дарувало їй автономію. Він присвоїв єпископу Александру титул митрополита Талліннського та всієї Естонії.
До 1940 року до ЕАПЦ належали 210.000 віруючих, 3 єпископи, 156 приходів, 131 священик, 19 дияконів, 2 монастирі та духовна семінарія. Більшість віруючих були естонцями.
1940 - СССР анексував Естонію. Під час Другої світової війни країну окупували німецькі війська, але 1944 року сюди повернулась совітська влада.
Митрополит Александр, разом із 23 священиками, емігрував до Швеції. Церковне керівництво, осівши у м. Стокгольм, залишилось в юрисдикції Вселенського Патріярха. Паства ЕПЦ на вигнанні складала 10.000 православних естонців, що були розкидані у багатьох країнах світу.
Після смерті 1953 митрополита Александра Вселенський Патріярх призначив нового голову ЕПЦ - ним став Юрій (Вяльб). Після його смерті 1961 естонські приходи, що знаходилися в діяспорі, передані під керівництво грецьких єпископів Константинопольського Патріярхату.
Що стосується Естонської Православної Церкви в Естонії, то в 1944-1945 роки вона була приєднана до Московського Патріярхату Русскої Православної Церкви (РПЦ) як Талліннська та Естонська єпархія. Керуючим єпархії 1961-1990 був митрополіт Алексій (Рідігєр), нинішній патріярх Московський та всієї Руси.
1978 - на вимогу РПЦ, Вселенський Патріярх оголосив Томос 1923 року, що засновував автономну Естонську Церкву, недійсним. Наприкінці совітського владарювання великоруси (та великоруськомовні) становили в ЕССР більшість населення та, відповідно, більшість православного населення країни.
Після розпаду СССР та відновлення у 1991 році незалежності Естонії у православній спільноті розігралася суперечка поміж тими, хто хотів зберегти зв'язок з Московським Патріархатом, та тими, хто хотів відновити автономну Естонську Церкву під юрисдикцією Вселенського Патріархату. (Див.: Руська Православна Церква).
Після тривалих переговорів поміж Константинополем та Москвою дійти згоди так і не вдалося. 20 лютого 1996 року Священний Синод Вселенського Патріархату відновив діяльність Томоса 1923 року та заснував Естонську Автономну Православну Церкву під своєю юрисдикцією, призначивши Архієпископа Карельського та всієї Фінляндії Іоанна місцеблюстителем предстоятеля цією Церкви. Московський Патріярхат зреагував рішуче та швидко: він розірвав стосунки з Вселенською Патріярхією та перестав поминати ім`я Вселенського Патріярха під час літургії.
У квітні 1996 року делегації обох боків зустрілись у м. Цюріх (Швейцарія) та дійшли з цього питання принципової згоди. 16 травня обидва Священних Синоди прийняли рекомендації Цюріхської зустрічі. Домовленість припускає існування в Естонії двох паралельних юрисдикцій, причому було запропоновано самостійно визначитися: чи належати їм до Естонської Церкви в юрисдикції Вселенського Патріарха, або ж до Церкви, яка входить до Московської Патріархії.
При цьому Константинопіль наклав чотирьохмісячний мораторій на своє рішення від 20 лютого про заснування автономної Естонської Церкви. Обидва патріархи висловили згоду з естонським урядом для того, щоб усі православні естонці мали змогу користуватися рівними правами, у тому числі, правом на власність. У результаті домовленості було відновлено повне літургічне спілкування поміж Москвою та Константинополем, а ім`я Патріарха Варфоломія знов внесено до діптіху у Москві.
З 80 православних приходів Естонії 50 приходів з 7.000 віруючих приєдналось до відродженої Естонської Автономної Православної Церкви під юрисдикцією Константинополя. Інші 30 приходів, в яких налічується значно більше членів (від 50.000 до 1000.000) і до яких належать жіночий монастир у Пюхтиці, залишилися в Естонській Православній Церкві Московського Патріярхата.
13 березня 1999 року Священний Синод Вселенського Патріярха обрав єпископа Назіанзінського Стефана митрополитом Таллінським та Естонським.
Вселенська Православна Церква |
Православні Церкви, що перебувають у молитовному спілкуванні між собою і утворюють єдину Вселенську Церкву |
Автокефальні Православні Церкви |
Чотири древніх Патріархати: Константинопольська | Олександрійська | Антиохійська | Єрусалимська Російська | Сербська | Румунська | Болгарська | Грузинська | Кіпрська | Грецька | Польська | Албанська | Чехословацька | Американська |
Автономні Православні Церкви |
Синайська | Фінляндська | Естонська | Японська | Китайська | Українська |
Неканонічні Православні Церкви |
Православні Церкви, що не визнані іншими і не входять до Вселенської Церкви |
УПЦ-КП | УАПЦ | УАПЦК | Македонська | Чорногірська | БАПЦ | ІРПЦ | ЕАПЦ |