Коротич Віталій Олексійович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Віта́лій Олексі́йович Коро́тич (*26 травня 1936, Київ)
Народився 1936 року в Києві в родині лікаря і сам за фахом лікар. Друкуватися почав з 1958 року в «Молоді України».
З 1961 року друкується в «Літературній Газеті», «Вітчизні», «Дніпрі» та ін. журналах.
Перша збірка поезій «Золоті руки» вийшла 1961 року, друга «Запах неба» — 1962.
Коротич Віталій Олексійович; поет, прозаїк, публіцист; голова редради тижневика «Бульвар» (з 09.1998).
Н. 26.05.1936 (м. Київ); укр.; батько Олексій Степанович (1909—1985) — мікробіолог, проф.; мати Зоя Леонідівна (1910) — патофізіолог, док. наук; дружина Зінаїда Олександрівна (1935); син Андрій (1959—1971); сини Віталій (1971) і Микита (1975) — економісти-міжнародники.
Осв.: Київ. мед. ін-т, лікувальний ф-т (1953-59).
З 1959 — лікар, н.п., Київ. НДІ кардіології. 1965-69 — секретар правл. Сп. письменників України. 1966-67 — гол. ред., журнал «Ранок». 1969-78 — на творчій роботі. 1978-86 — гол. ред., журнал «Всесвіт». Секретар правл. Сп. письменників СРСР (1981-91), секретар правл. Сп. письменників України (1981-86), заст. гол. Укр. респ. ком-ту захисту миру. 05.1986-91 — гол. ред., журнал «Огонек» (м. Москва). 1991-98 — проф. Бостонського ун-ту. Читав лекції в ун-тах Канади, Австралії, Мексики, США. Член ПЕН-клубу. Деп. ВР УРСР 11 склик. 05.1989-91 — нар. деп. СРСР від Харків. міськ. нац.-тер. виб. окр. №58.
Ордени Жовтневої революції, «Знак Пошани», Почесні Грамоти Президій ВР Укр., Грузин., Казах. РСР. Засл. діяч культури Польщі. Лавреат літ. премій ім. О.Толстого (1982), ім. Б.Полєвого (1983), міжнар. премії ім. Ю.Фучика (1984) та ін. Лавреат премії Вейнталя (1987, Вашинґтон, Джорджтаунський ун-т). International Editor of the Year (кращий редактор року в світі) (1989).
Автор поетичних збірок: «Золоті руки» (1961), «Запах неба» (1962), «Вулиця волошок» (1963), «Течія» (1965), «Поезії» (1967), «Вогонь» (1968), «Можливості» (1970; Респ. премія ЛКСМУ ім. М. Островського за 1972), «Перевтілення» (1971), «Щоденник» (1973), «Закон землі» (1975), «Гідність» (1977), «Голоси» (1981), «Закономірність» (1983); повісті «Така лиха пам'ять» (1970); романів «Десяте травня» (1978), «Лице ненависті» (1983; Держ. премія СРСР за 1985), книжок публіцистики: «О Канадо!» (1966), «Зорі та смуги» (1968), «Мандрівка на край світу» (1972), «Людина на повен зріст» (1972), «Людина у себе вдома» (1974; премія ім. П.Тичини «Чуття єдиної родини» за 1978), «Біля витоків світла» (1976); «Кубатура яйця» (1979) і «Побачити зблизька» (1980) — Держ. премія УРСР ім. Т.Шевченка (1981); «Береги океану» (1981), «Твори» (у 2 т., 1986), «Американцы пишут Горбачеву» (1988), «Ленін, том 54» (1990), «От первого лица» (2001), «Жили-были-ели-пили» (2005), «Переведіть мене через майдан» (2005), «От первого лица. II» (2005) та ін. Твори перекладені на 20 мов.
Володіє анґл., польс. мовами.
Коротич Віталій Олексійович - поет, прозаїк, публіцист. Секретар правління Спілки письменників СРСР (1965-69, 1981-91), головний редактор журналу "РАНОК" (1966-67), головний редактор журналу "ВСЕСВІТ" (1978-89), секретар правління Спілки письменників УКРАЇНИ (1981-86), головний редактор журналу "ОГОНЕК" (м.Москва) (1986-91), професор Бостонського університету (1991-98), голова редакційної ради тижневика "Бульвар" (з 1998). Заступник Голови Українського республіканського комітету захисту миру. Лауреат багатьох міжнародних премій (премія ім.Тичини, 1978; Державна премія УРСР ім.Т.Шевченка, 1981; літературна премія ім.Толстого, 1982; міжнародна премія ім.Ю.Фучика, 1984; премія ВЕЙНТАЛЯ, 1987 Вашингтон).