Бурова платформа
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Бурова платформа (рос. буровая платформа; англ. drilling platform; нім. Bohrplattform, Bohrinsel) — устаткування (установка) для буріння на акваторіях з метою розвідки або експлуатації мінеральних ресурсів під дном моря.
Бурові платформи в основному несамохідні, допустима швидкість їх буксирування 4-6 вузлів (при хвилюванні моря до 3 балів, вітру 4-5 балів). У робочому стані на точці буріння витримують сумісну дію при висоті хвиль до 15 м і вітру із швидкістю до 45 м/с. Експлуатаційна маса плавучих бурових платформ (з технологічними запасами 1700-3000 т) сягає 11000-18000 т, автономність роботи по суднових і технологічних запасах 30-90 діб. Потужність енергетичного устаткування бурових платформ 4-12 МВт. Залежно від конструкції і призначення розрізняють самопідіймальні, напівзанурені (понтон з виробничим обладнанням), занурені, стаціонарні і бурові судна. Найбільш поширені самопідіймальні (близьео половини загального числа) та напівзанурені (33 %) бурові платформи.
Самопідіймальні плавучі бурові платформи використовують для буріння головним чином при глибині моря 30-106 м. Вони являють собою водотоннажний три- або чотириопорний понтон з виробничим устаткуванням, піднятий над поверхнею моря з допомогою піднімально-стопорних механізмів на висоту 9-15 м. При буксируванні понтон із піднятими опорами знаходиться на плаву; в точці буріння опори опускаються. В сучасних самопідіймальних плавучих бурових платформах швидкість піднімання (опускання) понтону складає 0,005-0,08 м/с, опор — 0,007-0,01 м/с; сумарна вантажопідйомність механізмів до 10 тис. т. За способом піднімання розрізняють підіймачі крокуючої дії (в основному пневматичні і гідравлічні), неперервної дії (електромеханічні). Конструкція опор забезпечує можливість встановлення бурових платформ на ґрунт з тривкістю не менш 1400 кПа при максимальному заглибленні їх у ґрунт до 15 м. Опори мають квадратну, призматичну або сферичну форму, по всій довжині обладнуються зубчастою рейкою і закінчуються башмаком.
Плавучі напівзанурені бурові платформи використовують для буріння свердловин в основному при глибині моря 100—300 м і являють собою понтон з виробничим обладнанням, піднятий над поверхнею моря (на висоту до 15 м) з допомогою 4 і більше стабілізаційних колон, які опираються на підводні корпуси (2 і більше). Бурові платформи транспортують до точки буріння на нижніх корпусах при осіданні 4-6 м. Плавуча бурова платформа занурюється на 18-20 м шляхом набору водяного баласту в нижні корпуси. Для утримання напівзанурених бурових платформ використовується восьмиточкова якірна система, яка забезпечує обмеження переміщення устаткування від гирла свердловини не більше 4 % від глибини моря.
Занурені бурові платформи застосовують для буріння розвідувальних або експлуатаційних свердловин на нафту і газ на глибині моря до 30 м. Вони являють собою понтон з виробничим обладнанням, піднятий над поверхнею моря з допомогою колон квадратної або циліндричної форми, нижні кінці яких опираються на водотоннажний понтон або башмак, де розміщені баластні системи. Занурена плавуча бурова платфора кладеться на ґрунт (з утримуючою здатністю не менше 600 кПа) в результаті заповнення водою баластних цистерн водотоннажного понтона.
Стаціонарні морські бурові платформи використовують для буріння та експлуатації куща свердловин на нафту і газ при глибині моря до 320 м. З однієї платформи бурять до 60 похило-скерованих свердловин. Стаціонарні бурові платформи є конструкцією у вигляді призми або чотиригранної піраміди, яка піднімається над рівнем моря (на 16-25 м) і опирається на дно з допомогою забитих у дно паль (каркасні бурові платформи) або фундаментних башмаків (гравітаційні бурові платформи). Надводна частина складається з майданчика, на якому розміщені енергетичне, бурове і технологічне устаткування, житловий блок із гелікоптерним майданчиком та інше обладнання загальною масою до 15 тис. Опорний блок каркасних бурових платформ виготовляють у вигляді трубчастої металевої решітки, яка складається з 4-12 колон діаметром 1-2,4 м. Закріплюють блок з допомогою забивних або бурозаливних паль. Гравітаційні платформи виготовляються повністю із залізобетону або комбінованими (опори з металу, башмаки із залізобетону) і утримуються за рахунок маси споруди. Основи гравітаційних бурових платформ складаються з 1-4 колон діаметром 5-10 м. Стаціонарні бурові платформи призначені для тривалої (не менше 25 років) роботи у відкритому морі, тому до них ставляться високі вимоги щодо забезпечення перебування обслуговуючого персоналу, підвищеної пожежо- і вибухобезпеки, захисту від корозії, заходів з охорони довкілля та ін. Характерна особливість стаціонарних бурових платформ — постійна динамічність, тобто для кожного родовища розробляється свій проект комплектації платформ енергетичним, буровим і експлуатаційним обладнанням, при цьому конструкцію платформи визначають умови в районі буріння, глибина буріння, дебіт і кількість свердловин, кількість верстатів для буріння.
Найбільша в світі в кінці ХХ ст. бурова платформа — «Троль-А» розташована на родовищі газу «Поле Тролей» в 60 км від узбережжя Норвегії. Глибина моря — 369 м. Поєднує 39 свердловин в околиці 0,5 км. Строк служби — 50 років.
[ред.] Див. також
- Живучість морської нафтогазової споруди.
[ред.] Література
- Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. ISBN 966-7804-14-3