Кальмарська унія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кальмарська унія (Kalmarunionen) (1397–1521) - унія, що об'єднала три скандинавських королівства (Данію, Норвегію і Швецію з залежними територіями - Фінляндією, Ісландією і Гренландією) під егідою Данії.
Дочка датського короля Вальдемара ІV Маргарита, яка була за норвезьким королем, возвела на датський престол свого сина Олафа і фактично управляла двома державами – Данією і Норвегією. У 1397 р. вона одержала зі згоди шведської знаті і шведський трон. У тому ж році на зборах представників трьох королівств в шведському місті Кальмарі королем трьох країн був проголошений Ерік Померанський – внучатий племінник Маргарити. Був прийнятий акт про вічну унію трьох держав, на чолі яких повинен стояти один король, але в кожній державі зберігались свої закони.
Фактично в унії встановилось панування Данії, як найбільш могутньої країни. Королева Маргарита призначала вірних їй датських і шведських чиновників. Король Ерік Померанський обмежив привілеї ганзейців і встановив мито на їх товари в Зундській протоці.