Античність (історичні постаті)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
[ред.] Античність
Хамурапі - Вавілонський цар (1728 - 1686 до Р.Х.) Знаменитий своїм Кодексом законів, корені яких лежать у шумерській традиції. Дбав про добробут підданих, слідкуючи за станом зрошувальних систем, міських мурів, релігійних храмів.
Рамзес ІІ - Фараон Єгипту (нар. 1290, пом. 1224 до Р.Х.) Царював 66 років і користався неабияким авторитетом у підданих. Завоював Палестину і Ліван, але програв битву з хеттами біля міста Кадеш. Оженився на дочці хеттського царя для скріплення мирної угоди. Мав понад 100 дітей від багатьох жінок.
Давид - цар Ізраеля (нар. 1040, пом. 962 до Р.Х.) Його авторство багатьох псалмів є сумнівне. Був джурою царя Соломона, але втратив його прихильність і мусив втікати до землі Ханаанської. Там у 1003 р. був помазаний на царство у Геброні. По смерті сина Соломонового Ізбаала став також царем Ізраеля. На кордоні Ізраеля та Юдеї побудував нову столицю держави Єрусалим.
Дарій І Великий - (нар. 550, пом. 486 до Р.Х.) Персидський шах, найвизначніший правитель в історії давнього Сходу. Завоював долину Інду і Єгипет. У 513 р. на чолі величезного війська переправився через [[Босфор по мості, побудованому із суден, а далі через Дунай у Скіфію. Скіфи ухилялися від битви і Дарій мусив повернути назад. У 499 р. повів свое війско у Грецію, де після деяких успіхів у 490 потерпів поразку при Маратоні. Але найбільшу славу Дарій заслужив не як полководець, а як адміністратор. Толерантний до усіх релігій своєї величезної держави, він вдосконалив її адміністративний поділ на сатрапії, сприяв торгівлі, стимулював будівництво доріг, впровадив кур'єрську пошту, ввів стандартну монету, вагу. Розбудував столицю держави Персеполіс і свою нову резиденцію в Сусі.
Будда ("Просвітлений"), Сіддгаратха Гаутама (нар. 560, пом. 480 до Р.Х.) - засновник буддизму. Він був сином раджі, який правив невеликим князівством поблизу Непалу. Оженився у 16 років, але відчув беззмістовність і порожнечу життя, покинув дружину і сина і пішов у мандри в пошуках спасіння. Він познайомився з різними релігійними ідеями і практикою аскетизму, але нічого не приносило йому полегшення. Лише у 35-тирічному віці, лежачи під фіговим деревом, він збагнув "шляхетну істину" (про страждання, їх причину і шляхи їх подолання) і після цього почав свою проповедь п'ятьом знайомим аскетам. Вони стали ядром майбутнього чернечого ордену, а сам він подався з проповідями до Північної Індії, де і помер, перебуваючи у стані нірвани.
Конфуцій, К'юнґ Х'ю або К'юнг Фу-дзе (нар. 551, пом. 479 до Р.Х.) - Китайський філософ дрібношляхетського роду. Добре освічений самоук, він намагався покращити людину і людське суспільство на основі традиційних цінностей. Але його впливи на людей були мінімальні і він подався у мандри з метою просвітництва. Своє вчення він виклав у творах, яке досі є каноном конфуціанства. Відповідно до нього праведне життя і особливо справедливе правління базуються на 5-ти "відносинах" - між правителем і урядовцем, між чоловіком і жінкою, між батьком і сином, старшим і молодшим братами, між друзями. Центральна роль належить родині як взірцю державного устрою. Вчення Конфуція набуло визнання лише через 200 років ро його смерті.
Ксеркс (нар. 519, пом. 465 до Р.Х.) - Персидський шах, син Дарія І. На початку свого правління мусив стлумити повстання у Єгипті і Вавілоні, де зруйнував храми і статую бога Мардука. По тому, в році 480 зібрав у Малій Азії велике військо чисельністю, за різними джерелами, від 150 до 360 тисяч вояків. По збудованому мості через Дарданели, підтримуваний флотом у 800 кораблів, він рушив у напрямку Греції. Біля Термопілів його зустріло 6-титисячне військо під командою спартансьеого царя Леоніда. Лише через зраду Ксерксу вдалося подолати мужніх оборонців Елади, але пізніше перський флот був на його очах знищений греками у морській битві при Саламині. Втративши перспективи перемоги, Ксеркс мусив повертати до Малої Азії. По поверненні до Персеполіса, продовжив адміністративну діяльність у стилі свого батька, але був вбитий заколотниками з числа власної охорони.
Платон (нар. 428, пом. 348 до Р.Х.) - Грецький філософ, який не цурався політичної діяльності, зокрема він став на захист несправедливо засудженого до смертної кари свого вчителя і друга Сократа, через що мусив кілька років переховуватися поза межами Атен. Повернувшися туди у 387 році, він заснував знамениту атенську Академію, зі стін якої вийшло багато відомих вчених, зокрема Арістотель. Його розуміння завдання філософії стало постулатом для філософів Західної Європи.
Александр Великий (нар. 356, пом. 323 до Р.Х.) - Син македонського царя Філіпа ІІ і вихованець Арістотеля, він сів на трон у 20-тирічному віці і забезпечив його міцність перемогами над тракійцями та іллірійцями. Перемоги над перським шахом Дарієм ІІІ при Ґраніке (334) та Іссі (333) відкрили йому шлях до Єгипту, де він коронувався короною фараонів і заснував місто Александрію. Після вирішальної перемоги над Дарієм при Ґавґамелах (331) Вавілон, Персеполіс і Суса піддалися йому без опору. Далі Александр повів своє військо до Середньої Азії, а потім повернув до Індії, але виснажені частини відмовилися переходити Інд, і він мусив повертати через пустелі до Вавілону, який зробив столицею своєї величезної держави. Щоправда, невдовзі він помер від лихоманки, але завдяки його військовим досягненням були відкриті двері на схід для грецької торгівлі, мови і культури.
Арістотель (нар. 384, пом. 322 до Р.Х.) - Грецький філософ, який запліднив західноєвропейську філософію, як ніхто інший. Від 17 років був учнем в Академії Платона, але політичні зацікавлення привели його до двору македонського царя Філіпа ІІ, де він став вихователем Александра Великого. Повернувшися до Атен у 335 році, він заснував свою власну Академію, відому як "Перипатетична школа". На противагу Академії Платона, в якій головна увага приділялася математичним питанням, в цій школі більше займалися біологією і медициною. Арістотель написав більше як 400 творів, з яких збереглося заледве 50, але його природничо-наукові, філософські і політичні погляди в значнім ступеню сформували спосіб мислення середньовічної європейської штуки і науки.
Ганнібал (нар. 247 або 246, пом. 183 до Р.Х.) - Картаґенський військовий та політичний діяч, який майже привів Рим до повної заґлади. Ще дев'ятирічною дитиною він поклявся свому батькові бути вічним ворогом Риму і дотримав слова. Як головнокомандувач картаґенського війська він захопив у 219 Іспанію і посунув через Піренеї і Альпи на Рим. У його війську було 40000 піших вояків, 8000 вершників і 37 бойових слонів. При переході через Альпи значна частина війська була втрачена, тим не менше, Ганнібал розбив римлян у двох битвах в долині річки По. Посуваючися вздовж Апенин, Ганнібал ще два рази завдав римлянам ніщівної поразки - при Тразименському озері у 217 і під Каннами у 216. Остання, в якій він розбив 8 римських легіонів, стала класичним прикладом в історії військового мистецтва. В таких умовах Рим перейшов на тактику зволікання, ухиляючися від подальших битв. Картагенське військо роками човгало по Апенинському півострові, грабуючи місцеве населення і не знаходячи гідного супротивника. У 203 році Ганнібал був відізваний додому, а наступного року при Замі програв битву Сципіону. Намагаючися провести політичні реформи, Ганнібал викликав гнів аристократії і мусив тікати в Малу Азію. Потрапивщи у безвихідну ситуацію, коли римляни почали вимагати його повернення, покінчив життя самогубством.
Цезар Гай Юлій (нар. 13.07.100, пом. 15.03.44 до Р.Х.) - Ім'я Цезаря і сьогодні живе у словах "кайзер" і "цар", а також у поширеній в багатьох мовах назві липня. Він походив з дрібношляхетської родини, але успішно змагався за найвищі посади у державі. У 63 він був обраний Головним Понтіфіком (жерцем), а у 60 став разом із Помпеєм і Красом членом першого триумвірату. Це принесло йому повноваження над Південною Галлією. В наступні роки він у дещо ризикованих походах відкорив усю Галлію до Рейна і висадився у Британії. Коли сенат почав вимагати його відставки, Цезар, впевнений у силі свого війська, у 49 пішов на Рим і тим самим розпочав громадянську війну. Наступного року він розбив Помпея в Греції і пішов далі у Малу Азію і Єгипет, де єгипетською царицею Клеопатрою зробив собі дитину. Повернувшися через Північну Африку й Іспанію до Риму, він зустрів триумфальний прийом і був призначений довічним диктатором. Незадоволені республіканці підготували заколот, і Цезар був у сенаті забитий на смерть.
Август Ґай Октавіан (нар. 23.09.63 до Р.Х., пом. 19.08.14 по Р.Х.) - син сестри Цезаря Юлії, пізніше ним усиновлений. Перебуваючи в Іллірії, довідався про смерть Цезаря і поспішив до Риму, де переміг свого суперника Марка Антонія і склав разом з ним і з другом Цезаря Лепідом другий триумвірат. Розбивши війська вбивць Цезаря Брута і Кассія у Македонії, триумвіри у 42 поділили імперію між собою. Октавін отримав її західне частину, Антоній - східну, а Лепід - Африку. Усунувши Лепіда та інших конкурентів за абсолютну владу, Октавіан зустівся у вирішальній морській битві з Антонієм, союзницею якого стала єгипетська цариця Клеопатра. Октавіан переміг і став єдиним правителем у греко-римському світі. У 27 сенат нагородив його почесними титулом Августа, після чого Октавіан як "принципс" зайняв усі найважливіші республіканські посади. Він дбав про збереження порядку і спокою в державі, заснував нові колонії і підтримував мистецтво. Після смерті він був проголошений богом.
Апостол Павло - (нар. на початку 1 ст. по Р.Х., пом. між 63 і 67 рр.) - Найвизначніший ранньохристиянський місіонер, походив з єврейської глибокорелігійної родини, мав спочатку ім'я Савл. Унаслідував від свого батька римське громадянство, був ревним гонителем ранніх християн. Вле під час своєї подорожі до Дамаска мав видіння Христа, після чого невпинним апостолом християнства. Спочатку проповідував в Аравії, а потім в сірійській Антіохії. На апостольському соборі у 48-49 рр. висловив рішуче переконання, що для навернення язічників на християнство вирішальною є віра у Христа, а не приналежність до юдейсьеої релігії. В наступні роки проповідував у Малій Азії, Македонії, Греції, всюди засновуючи християнські громади. В кінці 50-х років у Єрусалимі він був заарештований і після дворічного ув'язнення був відправлений до Риму, де знайшов мученицьку смерть.
Констянтин Великий (нар. 27.02.280 (?), пом. 22.05.337 по Р.Х.) - римський імператор, перший християнин на троні. Будучи поганином, у 312 перед битвою із своїм суперником Максентієм, правителем Італії, мав видіння хреста ("Під цим знаком переможеш"). Він звелів своїм воякам намалювати монограми Христа на своїх щитах і здобув перемогу. Своїм Міланським едиктом (313) дозволив сповідування християнства по цілій імперії. Перемігши усіх своїх суперників, став єдиним правителем і з політичних міркувань переніс у 330 столицю імперії до Константинополя.
Аврелій Август, святий (нар. 13.11.354, пом. 28.08.430) - один Отців Церкви, народився в Алжирі від батька язичника і матері християнки. Ставши ретором в імператорській резіленції в Мілані, віл впливом проповідей єпископа Амвросія через неоплатонізм прийшов до віри у Бога. Охрестившися разом із сином на Великдень 387 у Амвросія, повернувся до Північної Африки, де кілька років вів чернече життя. Пізніше став священником, а у 395 єпископом. У своїх дискусіях із маніхейцями, аріанами та іншими сектантами поглиблював розуміння сутності успадкованого гріха і Божої милості. У своєму головному творі "Держава Божа" (413 - 426) він розглядає всесвітню історію як протистояння держави Божої і держави земної, яке буде завершене кінцевим судом Божим. Аврелій помер під час облоги його міста вандалами.
Аттіла - король гуннів (роки правління: 434 - 453). "Бичем Божим" назвали його пізніше, але сучасники відчули жорстокість Аттіли на собі вповні. Народ вершників, гунни, опанували велику територію від Каспійського до Балтійського моря аж до Альп. Досягнувши у 434 році влади, Аттіла разом із братом Бледом подвоїли данину на Римську імперію. Оскільки данина сплачувалася скупо, гунські орди пройшли вогнем і мечем через Балканський півострів і оточили Константинополь і змусили римлян сплатити данину у потрійному розмірі. У 451 Аттіла, який між тим вже вбив свого брата, посунув свою орду в Галлію до Луари. Об'єданими зусиллями римлян, вестґотів, буруґугдців та франків під проводом Аеція Флавія у битві на Каталаунських полях було покладено край аґресії гуннів. Щоправда, були ще деяки спроби грабіжницьких наїздів, зокрема в Італію, але несподівана смерть Аттіла у шлюбну ніч була разом з тим і кінцем рихлої держави. Однак ім'я Аттіли надовно збереглося в пам'яті народній, зокрема в Нібелунґах і ісландських саґах.
Теодорих Великий(нар. 454, пом. 30.08.526) - король остґотів. В часи правління Теодоріха в Європі почали сплавлюватися римська і германська культури. Будучи сином короля, він 10 років виховувався у Візантії як заручник, коли остґоти отримали на Балканах земля для поселення в обмін на службу Східній Римській імперії. У 471 він наслідував на троні свого батька. У 488 році імператор Зенона доручив Теодоріху виступити проти узурпатора Одоакра, який на чолі найманого війська, яке головно складалося з герулів, у 476 оволодів Римом, скинув останнього імператора Ромула Авґуста і відіслав знаки імператорської влади до Візантії. Розбивши Одоакра у трьох кривавих битвах, Теодоріх власноручно вбив його мечем на одному з банкетів під час переговорів про розподіл влади над Римом. Ставши єдиним володарем, Теодоріх проводив мудру державну політику, підтримував економіку, толерував католицьку релігію (ґоти були аріанами), допускав римлян до високих державних посад, хоча не дозволяв готам змішуватися з місцевим населенням.