Когурьо
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Когурьо (кор. 고구려, кит. 高句麗, яп. こうくり・こま; 37 до Р.Х. — 668) — назва корейського племені й одноіменної держави часів трьох корейських королівств.
Плем'я когурьо до початку 1 століття до Р.Х. займало територію середньої течії ріки Ялуцзян (корейська назва — Амноккан), яка в наш час розділяє КНР і КНДР. Перший докладний опис міститься у китайських династичних хроніках ("Сань го чжі", 3 століття). Племінне державне утворення Когурьо домоглося незалежності від Китаю у 37 до Р.Х..
Сучасна назва "Корея" походить від назви середньовічної держави Корьо, яка, у свою чергу, є скороченням від назви "Когурьо".
Столицею держави Когурьо було місто Хвандо (сучасний Цзіань у Північно-східному Китаї), а з початку 5 століття — місто Пхеньян.
Найвищої могутності держава досяглася наприкінці 4 століття, контролюючи велику територію на півночі Корейського півострова й більшу частину Маньчжурії. Посиленню Когурьо сприяла роздробленість сусіднього Китаю, правителі якого не в змозі були відновити свій вплив у Кореї.
У 612 Когурьо відбило завойовницький похід китайської династії Суй, що призвело до її падіння. У 668 державу було розгромлено ордами китайської імперії Тан, яка виступила у союзі з корейською державою Сілла. Тан отримала володіння Когурьо на північ від ріки Тендоган, а Сілла — південні території цього королівства.