Анти-Дюрінг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

«А́нти-Дю́рінг» — видатний твір марксизму, написаний Ф. Енгельсом за участю К. Маркса. Це твір полемічного характеру, спрямований проти проповідника особливого прусського «соціалізму», метафізика, еклектика-позитивіста Дюрінга, роботи якого на той час живили опортунізм в рядах нім. с.-д. партії. Маркс і Енгельс в інтересах зміцнення партії і ліквідації загрози сектантського розколу її рядів, в інтересах подолання опортунізму в робітн. русі викрили шкідливі погляди Дюрінга та його спільників. Починаючи з 1877 Енгельс опублікував у центр. органі нім. с.-д. газ. «Вперед» («Vorwärts»)ряд статей, в яких критикував погляди Дюрінга. В серпні 1878 ці статті вийшли окремою книгою під назвою «Переворот в науці, учинений паном Євгеном Дюрінгом». Викриваючи суть ворожих революц. пролетаріатові антинаук. поглядів Дюрінга і його прихильників, Енгельс водночас завдав нищівного удару анархізмові й опортунізмові і дав послідовний систематичний виклад марксистської теорії. В. І. Ленін писав: «Всю боротьбу з Дюрінгом Енгельс провів цілком під лозунгом послідовного проведення матеріалізму, обвинувачуючи матеріаліста Дюрінга за словесне засмічення суті справи, за фразу, за прийоми міркування, які виражають собою поступку ідеалізмові, перехід на позицію ідеалізму. Або послідовний до кінця матеріалізм, або брехня і плутанина філософського ідеалізму, — ось та постановка питання, яка дана в кожному параграфі „Анти-Дюрінга"...» (Твори, т. 14, с. 310).

[ред.] Склад

«А.-Д.» складається з 3 відділів: філософії, політ, економії і соціалізму. В першому відділі Енгельс, розвиваючи і висвітлюючи всі сторони філософського вчення марксизму, піддає критиці роботи Дюрінга з питань філософії, викриває його як матеріаліста-метафі-зика, еклектика, що у тлумаченні деяких питань скочується на позиції ідеалізму. Важливе значення мають розділи філософського відділу «А.-Д.», присвячені теорії пізнання. Енгельс показує, що вся історія філософії — це історія боротьби двох протилежних напрямів — матеріалізму й ідеалізму. Всі намагання численних представників шкіл та шкілок у філософії поставити себе поза цими двома осн. напрямами вели, по суті, до безпринципної еклектики, до хитань між ними. Серед багатьох плутаників і еклектиків був і Дюрінг, який вважав, що основні форми буття, прості елементи знання, аксіоми філософії можна і треба виводити не з зовнішнього світу, а з голови, щоб потім втиснути в цю схему природу і людину. За Дюрінгом, не принципи повинні узгоджуватись з природою і людиною, а, навпаки, ці останні повинні узгоджуватись з відкритими і встановленими раз і назавжди принципами.

Ця ідеалістична точка зору докорінно відрізняється від дійсного стану речей, що його адекватно відображує марксист. філософ. матеріалізм. Енгельс вказував, що «... не природа, не людство узгоджується з принципами, а, навпаки, принципи вірні лише остільки, оскільки вони відповідають природі й історії» (Анти-Дюрінг. К., 1953, с. 33). Дюрінг висунув положення про незмінний, «самому собі рівний первинний стан матерії». З цього положення виходить, ніби був такий час, коли матерія була в абсолютному спокої, а потім з невідомих причин прийшла в рух. Матеріалізм, визнаючи матерію первинною, що цілком відповідає дійсності, доводить неможливість її існування без руху і руху без матерії. Визнаючи існування матерії без руху, відриваючи матерію від руху, Дюрінг змушений так чи інакше допускати існування першого поштовху як джерела руху. В цьому питанні, як і в багатьох інших, він скочується на позиції ідеалізму. Дюрінг твердив, що єдність світу — в його бутті, і тим самим відступав від матеріалізму. «Дійсна єдність світу, — писав Енгельс, — полягає в його матеріальності, а ця остання доводиться не парою фокусницьких фраз, а довгим і трудним розвитком філософії та природознавства» (Анти-Дюрінг. К., 1953, с. 40). Метафізик Дюрінг відкидав суперечності в об'єктивному світі. Спочатку він створив прірву між рухом і спокоєм, а потім намагався знайти перехід від «статичного до динамічного». Підміняючи закон єдності і боротьби протилежностей механістичним «законом» антагонізму сил, що діють у протилежних напрямах, він виступає також і проти ін. законів діалектики.

Викриваючи Дюрінга, Енгельс доводить, що суперечності та їх боротьба—закон розвитку об'єктивного світу і людського мислення, що закони переходу поступових кількісних змін в докорінні якісні, заперечення заперечення є не апріорними схемами, як це намагається показати Дюрінг, а заг. законами розвитку природи, суспільства і мислення. Матеріалістич. діалектика — єдино наук, метод дослідження і революц. перетворення світу, наука, яка вічно живе і розвивається. Після смерті Маркса і Енгельса діалектич. матеріалізм був далі розвинутий в працях В. І. Леніна і його учнів, у рішенпях Комуністичної партії Радянського Союзу і братніх робітн. і комуністич. партій.

У другому відділі Енгельс розглядає осн. положення економіч. вчення Маркса, приділяє багато уваги питанню матеріалістич. розуміння історії. Маркс і Енгельс, дослідивши історію людського суспільства і застосувавши принципи діалектич. матеріалізму до суспільного життя, довели, що економіч. лад суспільства, його матеріальні умови є тією реальною силою, якою визначається вся надбудова правових і політ. інституцій, філософських та ін. поглядів. З протилежними твердженнями виступив Дюрінг, який вважав, що істор. підвалиною суспільного розвитку є форми політ. відносин, що політ. насильство породжує власність, класи та державу, а економіка є лише їх наслідком. Ці ідеї Дюрінга пізніше знайшли своє відображення в різноманітних фашистських «теоріях насильства», в «працях» сучас. проповідників політики «з позиції сили». «Теорія» Дюрінга ідеалістична тому, що політична дія (політ. насильство), яка є похідною від економіч. базису, видається за первинну; ця «теорія» метафізична, бо насильство в ній розглядається абстрактно, поза зв'язком з конкретними умовами розвитку суспільства; вона реакційна тому, що виправдовує насильство капіталістів над трудящими.

Критикуючи Дюрінга, Енгельс на фактах історії викриває справжні причини розколу суспільства на класи. Цими причинами є розвиток способу виробн. матеріальних благ, зростання продуктивності і спеціалізації суспільної праці, поява суспільного розподілу праці й обміну, виникнення приватної власності на знаряддя і засоби вироби. Неминучим наслідком виникнення класів є держава— знаряддя насильства в руках панівного класу. Викриваючи неспроможність дюрінгів-ської «теорії насильства», Енгельс критикує його також за трактування насильства як абсолютного зла. Він показує, що все залежить від конкретної ситуації, від того, проти кого спрямоване насильство, в чиїх воно інтересах.

Маркс і Енгельс довели також всю неспроможність поглядів Дюрінга в галузі політекономії, які являють собою мішанину з різноманітних економічних вчень. Відділ «Політична економія» Енгельс присвятив характеристиці і захистові ідей марксистської політекономії, довівши, що питання про додаткову вартість є її основним, центр. питанням.

Третій відділ «А.-Д.» присвячений висвітленню марксистської теорії наук. соціалізму. Енгельс, показуючи, як соціалізм з утопії перетворився в науку, доводить, що він є доконечним результатом розвитку суспільства, неминучим наслідком класової боротьби. Теорія наук. соціалізму є принципово новою, в її основі лежить матеріалістич. розуміння історії, діалектич. підхід до аналізу явищ суспільного життя. Енгельс викриває суперечності капіталістич. способу вироби., пояснює їх виникнення, характер і специфіку, тобто аналізує умови матеріального життя суспільства. Розвиток продуктивних сил капіталізму створює економіч. передумови для повалення капіталістич. ладу. «Примушуючи все більше і більше обертати в державну власність великі усуспільнені засоби виробництва, капіталізм сам показує шлях до вчинення цього перевороту. Пролетаріат бере державну владу і перетворює засоби виробництва насамперед у державну власність» (Анти-Дюрінг. К., 1953, с. 238). Енгельс піддає критиці реформістів, які перехід деяких галузей виробн. в руки держави намагалися видати за явища соціалістич. порядку. Ця критика повністю стосується сучас. реформістів, що всіляко прикрашають капіталізм і намагаються капіталістич. націоналізацію, вигідну лише монополістам, подати як соціалізм. Енгельс, критикуючи Дюрінга, показав, а життя довело, що є лише один шлях переходу від капіталізму до соціалізму, шлях повалення політ. влади буржуазії, зруйнування старої держ. машини і встановлення диктатури пролетаріату.

Тепер, коли наша країна вступила в новий важливиц етап розгорнутого комуністич. будівництва, коли існує могутній світовий табір соціалізму, у ряді капіталістич. країн став можливим мирний, парламентський шлях переходу влади до рук пролетаріату. Але суть цього переходу докорінно відрізняється від реформістського розуміння даного питання, тому що мова йде не про «мирне» вростання капіталізму в соціалізм, а про можливість встановлення диктатури пролетаріату рево-люц. шляхом без громадянської війни. Здійснення цієї можливості залежить не тільки від пролетаріату, але й від сили опору буржуазії. Сучас. ревізіоністи, шукачі «особливих шляхів» будівництва соціалізму, «національного комунізму», духовно споріднені з Дю-рінгом, який проповідував специфічний прусський «соціалізм», вважаючи, що його коріння занурені в «універсальний принцип справедливості» природної системи суспільства.

Енгельс в «А.-Д.» розкриває причини існування протилежності між містом і селом, між розумовою і фіз. працею і показує шляхи усунення цих протилежностей; розглядає питання про державу та її походження, про роль держави в новому суспільстві і про умови її відмирання. Твір Енгельса «А.-Д.»— зразок партійної критики світогляду, ворожого робітн. класові. Вона і тепер є одним з джерел пізнання революц. теорії марксизму.

За роки Рад. влади «А.-Д.» вийшов в СРСР 62 виданнями, заг. тиражем 2 452 тис. примірників. Укр. мовою ця праця вийшла вперше 1932.

[ред.] Література

  • Українська радянська енциклопедія
  • Ленін В. І. Твори. Вид. 4:
    • т. 1. Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?;
    • т. 14. Матеріалізм і емпіріокритицизм;
    • т. 25. Держава і революція;
  • Хрущов М. С. Сорок років Великої Жовтневої соціалістичної революції. К., 1957.


Ця стаття створена за матеріалами першого видання УРЕ.
Текст може містити радянську пропаганду, бути заідеологізованим, застарілим тощо.
Іншими мовами