Адоніс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Адоніс, Лувр
Адоніс, Лувр

АДО́НІС (сем. Adonis — володар, пан) — син Кініра та його дочки Мірри (варіанти: Фенікса та німфи Алфесібеї; ассирійського царя Тіанта і його дочки Смірни), яка пристрасно покохала рідного батька за намовою Афродіти. Коли батько довідався про свій злочин, то хотів убити дочку, але боги перетворили її на миррове дерево, з якого через десять місяців народився А. За вроду хлопця відразу покохала Афродіта і таємно віддала його на виховання Персефоні, яка не схотіла повернути красеня Афродіті і та поскаржилася Зевсові. Зевс присудив так: А. мав проводити третину року в Персефони, третину в Афродіти, а останньою третиною міг розпоряджатися за власним розсудом. Проте А. ще в юнацькому віці вбив вепр. За другою версією, чвари й розбрат між богинями виникли після смерті А., з крові якого виросла троянда (варіант: ніжна квітка анемон).

Поширений у грецькій поезії міф про А., як і культ його, — фінікійсько-сірійського походження. Культ А. як божества природи процвітав у Біблі (в Фінікії) та в його околицях, а також на Кіпрі. Звідси цей культ перейшов до Греції, де А. — перетворено в напівбога. Міф про А. — одне з дуже поширених у багатьох стародавніх релігіях уявлень про померле й воскресле божество (пор. євангельську розповідь про Христа).

До міфа про кохання А. й Афродіти часто зверталися художники та письменники античності, доби Відродження й пізніших епох: Тіціан, Веронезе, Пуссен, Рубенс, Джорджоне, Тінторетто, Роден, Шекспір, Лопе де Вега, Ж. Лафонтен та ін. Міф про А. став основою лібретто опер Д. Маццоккі, К. Монтеверді, Дж. Легренці й ін.

У переносному значенні А. — надзвичайно вродливий чоловік.


[ред.] Література