Великий вибух
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Теорія Великого вибуху належить до фізичної космології. Згідно до неї Всесвіт виник з надзвичайно щільного та гарячого стану приблизно 13,7 мільярдів років тому.
З неї випливає, що простір розширюється згідно з моделлю загальної відносності Фрідмана. Екстрапольовані у минуле, ці спостереження вказують на те, що всесвіт розширився з початкового стану, в якому вся матерія та енергія концентрувалися, маючи величезну температуру та густину. Фізики не мають єдиної точки зору на те, що саме передувало початковому станові, хоча теорія загальної відносності завбачає гравітаційну сингулярність.
Термін Великий вибух у вузькому сенсі вживається для позначення точки у часі, коли почалося розширення всесвіту, що спостерігається, - за підрахунками близько 13,7 мільярдів років тому. У ширшому сенсі Великим вибухом називають превалюючу космологічну парадигму, котра пояснює витоки та розширення всесвіту, а також склад та композицію первісної матерії за допомогою нуклеосинтезу, як стверджується у Алфер-Бете-Гамов (Альфа-Бета-Гамма) теорії.
Одним з наслідків Великого вибуху є те, що умови сьогоднішнього всесвіту відрізняються від умов у минулому і майбутньому. Виходячи зі цієї моделі, у 1948 році Джордж Гамов якісно спрогнозував існування космічної мікрохвильової фонової радіації, яка була відкрита невдовзі, у шістдесятих роках, і послужила підтвердженням на користь теорії Великого вибуху та її переваги над теорією усталеного становища всесвіту.