Захер-Мазох Леопольд фон
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
Леопольд Ріттер фон Захер-Мазох (нім. Leopold Ritter Sacher-Masoch) (27 січня 1836 – 9 березня 1895) — австрійський письменник, автор романів та новел на еротичні, а також фолк-теми.
[ред.] Біографія
Леопольд фон Захер-Мазох народився 27 січня 1836 року в м. Лемберґ (тодішня назва Львова) в родині поліцай-президента Королівства Галичини та Володимирії (Königreich Galizien und Lodomerien) Леопольда Захера. Предками його батька були іспанці, що у 16 столітті поселилися в Празі, та богемські німці.
Його мати Шарлотта була дочкою професора і тодішнього ректора Львівського університету Франца фон Мазоха. Деякі дослідники твердять про її русинське (українське) походження.
На місці будинку, де народився майбутній письменник, тепер стоїть відомий у Львові "Ґранд-Готель" (дехто стверджує, що це сталося на теперішній вулиці Коперника, але останні архівні дослідження заперечують це).
Леопольд, старший син у родині, народився на 9-му році шлюбу батьків і спочатку був такий кволий, що надії на його видужання майже не було. Його здоров'я почало покращуватися після того, як його віддали на вигодування до української селянки у підльвівське містечко Винники. З її молоком він всотав і любов до землі свого народження, яка не покинула його до кінця життя. Згодом, уже будучи письменником, Захер-Мазох багато з почутого з уст годувальниці вплітав у канву своїх німецькомовних новел.
Коли Леопольду було 12 років, родина переїхала до Праги, де хлопчик вивчив німецьку мову, якою потім і писав свої твори.
У батьківському домі Леопольд виховувався в атмосфері Просвітництва та лібералізму, характерної для часу правління цісаря Франца-Йозефа. Вже в дитинстві у ньому почали проявлятися схильності, які потім і зробили його знаменитим. Захер-Мазоха приваблювали ситуації жорстокості; йому подобалося дивитися на картини із зображенням страт, а улюбленою читанкою були житія мучеників. Важливою особистістю його дитинства стала родичка з боку батька, графиня Ксенобія, яка була водночас надзвичайно гарною та жорстокою жінкою. Одного разу, граючи у схованку зі своїми сестрами, він сховався у спальні графині і став свідком того, як спочатку графиня привела туди коханця, а через кілька хвилин у спальню вдерся її чоловік з двома друзями. Графиня побила та вигнала трьох непроханих гостей, коханець втік, а Леопольд необачно видав свою присутність, після чого графиня побила і його. Проте від її ударів хлопчик відчував незрозуміле задоволення. Чоловік незабаром повернувся, а Леопольд, сховавшися за дверима, чув удари батога та стогони графа. Образи і батога, і хутра, яке полюбляла носити графиня, стали постійними мотивами у творчості Захер-Мазоха, а жінок він з того часу сприймав як істот, яких слід водночас і любити, і ненавидіти.
Захер-Мазох був успішним учнем і студентом. В університетах Праги та Ґрацу, куди переїздить 1854 року, він вивчає юриспруденцію, математику та історію, і у віці 19 років стає доктором права. Ставши приват-доцентом в університеті Ґрацу, він 1858 року анонімно опубліковує роман "Одна галіцька історія. Рік 1846". З того часу Захер-Мазох щорічно створював по книзі, а то й більше, експериментуючи з найрізноманітнішими літературними жанрами. Він писав історичні дослідження (напр., "Повстання в Ґенті в часи правління Карла V"), п'єси, фейлетони, літературно-критичні твори. Був засновником і редактором декількох журналів, які, проте, виходили недовго.
Як стверджують літературні енциклопедії Німеччини та Австрії, 1860 року Леопольда фон Захер-Мазоха запросили читати лекції з історії у Львівському університеті. Однозначної думки серед науковців , чи прийняв він те запрошення, немає, але на таку можливість вказують наявні в його творчості враження від Галичини саме дорослого чоловіка, а не хлопчака.
Певний час Захер-Мазох суміщав академічну кар'єру з письменництвом, бо літературна та видавнича діяльність не приносила йому достатнього прибутку. Але після успіху в читачів роману "Дон Жуан з Коломиї" (1872) (написаного французькою мовою й опублікованого в одному з паризьких журналів) вирішив повністю присвятити себе літературі.
У цей час Леопольд фон Захер-Мазох одружився зі своєю палкою прихильницею Авророю фон Рюмслін. Марнославна, жадібна до грошей, одягу та візитів у вищий світ, Аврора також почала писати, взявши собі псевдо "Ванда фон Дунаєва" (ім'я героїні "Венери в хутрах"). Згодом вони уже разом підписувалися під низькопробними новелками прізвищем Захер-Мазох (без зазначеня імені). Непомірні вимоги дружини привели письменника до злиднів і змусили зайнятися звичайним заробітчанством. Він опустився до рівня порнографії і почав писати невибагливі новели, одягаючи своїх героїнь у колоритні гуцульські кацабайки та хустки і присмачуючи розповідь батогами та канчуками, за що отримав характеристику "батько однієї перверсії". Довівши Леопольда фон Захер-Мазоха до такого стану, Аврора покинула його (згодом вона написала популярні у читачів мемуари "Повість мого життя"). А сам письменник одружився з молодшою за нього на 20 років гувернанткою своїх дітей, з якою проте теж не зазнав щастя.
1881 року Захер-Мазох оселився у Лейпціґу і решту життя провів у Німеччині.
Творчість Захер-Мазоха належить до епохи, коли на тлі розквіту промисловості, пишноти життя нової буржуазії та занепаду села інтелігенція жила у світі, де поєднувалася ідеалізація сільського життя з матеріалістичними та епікурейськими тенденціями, а чуттєвість і кохання стали центром і метою людського життя. Переживання особистого життя Захер-Мазоха, який отримував патологічну сексуальну насолоду від підкорення фізичному та емоційному насильству з боку жінок, знайшли своє відображення в його творах. Майже автобіографічний характер носять романи "Розлучена жінка" (1870) та "Венера в хутрах" (1870) (в основу "Розлученої жінки" лягло пережите й вистраждане під час роману з Анною фон Коттвіц, а на "Венеру в хутрах" письменника надихнула інтриґа з Фанні фон Пістор).
Тема знущання деспотичної жінки над слабким чоловіком постійно виникає також в історичних творах Захер-Мазоха і з плином часу стає настільки виразною, що 1886 року віденський психолог Ріхард фон Крафт-Ебінґ називає сексуальну патологію, що характеризується отриманням задоволення від болю та підкорення, мазохізмом.
Твори Захер-Мазоха перекладалися на багато європейських мов та видавалися масовими накладами. Особливо популярним він був у Франції. Його творчість високо оцінювали Еміль Золя, Ґюстав Флобер, Альфонс Доде, Александр Дюма-батько і Александр Дюма-син. 1886 року з рук президента Франції Захер-Мазох прийняв орден Почесного Леґіону.
Останні роки свого життя Захер-Мазох провів у німецькому селищі Ліндгайм у Гессені, де й помер 9 березня 1895 року. Незвичність його долі не закінчилась і на цьому - як стверджують, урну з його прахом знищила пожежа 1929 року.
[ред.] Захер-Мазох і Україна
Захер-Мазох увійшов до історії літератури не лише як виразник мазохізму. Для німецької літератури він відкрив народне життя Східної Європи. Захер-Мазох докладно вивчав мову, звичаї та перекази народів Галичини. Найкращі новели з народного життя входять до збірки "Галицькі оповідання" (1876), "Єврейські оповідання" (1878), "Польські єврейські оповідання" (1886). Ці твори повні симпатії до нижчих верств населення Галичини.
Відомий тогочасний галицький журналіст і літератор Левко Сапогівський у львівському часописі "Зоря" 1880 року так писав про письменника: "Захер-Мазох перший з чужинців звеличив наш народ з такою любов'ю, якої тяжко навіть межи нашими авторами знайти".
Твори Захер-Мазоха багато перекладали і видавали в Галичині XIX століття (за тодішніми бібліографічними джерелами, таких видань було до 15). Це роман "Новий Йов" ("Родимий листок", 1879), уривок повісті "Бал руських питомців" і оповідання (радше історичний нарис) "Княгиня Любомирська" ("Зоря", 1880, 1882), оповідання і новели "Привид", "Єврейський Рафаель", "Дикуни", "Слов'янські жінки", "Відродження", "Миша", "Пан і пани Рись", "Заскія", "Три весілля" тощо, які в 1882-1893 рр. з'являлись в таких виданнях, як "Слово", "Червоная Русь", "Бесіда", "Галичанин" та ін.
У наш час перші переклади творів Захер-Мазоха українською мовою з'явилися 1994 року. Журнал "Всесвіт" тоді опублікував повість "Дон Жуан з Коломиї" (переклад з німецької Наталки Іваничук) та "Жіночі образки з Галичини" (переклад з німецької Івана Герасима).
1999 року у Львові вийшов окремий том українських перекладів з Л.Захер-Мазоха (Захер Мазох Леопольд. Жіночі образки з Галичини. Вибрані твори. - Львів, 1999)
1991 року художники-львів'яни Ігор Подольчак та Ігор Дюрич (за участю Романа Віктюка) створили Фонд Мазоха, який успішно діє дотепер, прославившись низкою гучних і скандальних акцій.
Наприкінці 1990-х років на сцені Оперної студії Київської консерваторії поставили спектакль-феєрію «Цвіркун» (балетмейстер Сергій Швидкий) - за мотивами роману Л.Захер-Мазоха «Венера в хутрах».
[ред.] Деякі твори Леопольда фон Захер-Мазоха
- 1858 — Одна галицька історія. Рік 1846
- 1867 — Останній король мадярів
- 1870-1877 — Спадок Каїна
- 1870 — Венера у хутрах
- 1870 — Розлучена жінка
- 1872 — Дон Жуан з Коломиї
- 1874 — Месалінки
- 1876 — Галицькі оповідання
- 1876 — Ідеали нашого часу
- 1878 — Єврейські історії
- 1882 — Гайдамак
- 1882 — Рай на Дністрі
- 1882 — Нові єврейські історії
- 1882 — Василь Гамен
- 1885 — Віденські придворні історії
- 1886 — Криваве весілля в Києві
- 1886 — Російські придворні історії
- 1886 — Польські єврейські оповідання
- 1886 — Ловчиня душ
- 1886 — Вічна молодість
- 1890 — Змія в раю
- 1893 — Чари сцени
- 1907 (публікація) — Жорстокі жінки
[ред.] Тексти Захер-Мазоха в Інтернеті
- Жіночі образки з Галичини
- Карпатські розбійники
- Странник (російською мовою)