Анархізм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Анархіз́м — суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення всякої державної влади шляхом стихійного бунту мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад). Мета анархізму — створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною. Ідеї анархізму остаточно сформувалися в 19 столітті. Анархізм не треба плутати з нігілізмом (він заперечує суспільство і спрямований на його руйнування); в цілому анархізм це пацифістський рух. Хронологічно анархізм поділяють на індивідуалістичний анархізм — представники: П. Прудон, М. Штірнер; колективістський — М. О. Бакунін; комуністичний — П. О. Кропоткін. В сучасному світі поняття «анархізм» втратило свій первісний зміст і часто вживається як синонім хаосу, безвладдя, дезорганізації.
[ред.] Анархізм в Україні
В Україні анархізм почав поширюватися в кінця 19 століття під впливом ідей П. Кропоткіна. В 1917—1921 роки анархізм був ідейною основою багатьох селянських рухів, особлива махновщини. Лідерами українських анархістів були Нестор Махно, В. Волін (Ейхенбаум), П. Аршинов (Марін). Українські анархісти боролися проти всіх влад — німецьких окупантів, української держави, білогвардійців, більшовиків (з останніми періодично укладали тактичні союзи). На початку 1920-х років всі анархістські рухи в Україні були розгромлені більшовиками.
УРЕ:
αναρχια — безвладдя) — реакційна, ворожа наук. комунізмові дрібнобуржуазна течія, яка заперечує будь-яку держ. владу, необхідність революц. партії робітничого класу, політ. боротьбу, диктатуру пролетаріату. Характерними рисами А. є нерозуміння об'єктивності законів розвитку суспільства, невизнання історичної місії пролетаріату, його завдань у класовій боротьбі, зневажливе ставлення до нац.-визвольного руху. Історія А. як громадсько-політ. течії починається з 40—60-х рр. 19 ст. А. набув найбільшого поширення в Іспанії, Італії, країнах Лат. Америки. А. виникає з класових суперечностей капіталістич. суспільства, коли дрібний власник, намагаючись зберегти свою власність, виступає проти капіталістичного ладу. Гол. ідеологами А. були М. Штірчер П. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. К. Маркс і Ф. Енгельс вели непримиренну боротьбу з А. і його ідеологами, зокрема з Бакуніним і бакуністами, які намагалися зсередини зруйнувати 1-й Інтернаціонал. У 70-х рр. 19 ст. анархісти переходять до індивідуального терору. Проникаючи в профспілки, анархісти намагались протиставити їх пролетарським партіям (див. Анархосиндикалізм). Більшовицька партія, керована Леніним, послідовно вела боротьбу з анархізмом. На Україні А. почав поширюватись на початку 20 ст. (в Одесі — група «непримиренних», у Катеринославі, Єлисаветграді). Велика Жовтн. соціалістич. революція привела до повного розброду і розкладу в рядах анархістів у Росії. Ватажки А. перетворились у злісних ворогів Рад. влади. Зразком цього в Україні були махновський бандитизм, діячі анархістської групи «Набат». Ідеї А. щодо д-ви і революц. партії робітничого класу знайшли свій прояв у ревізіоністській програмі. Союзу комуністів Югославії (1958). Комуністичні партії всіх країн ведуть наполегливу боротьбу проти ідей А., проти намагань буржуазії розколоти робітничий рух.
[ред.] Література
- Українська радянська енциклопедія
- Маркс К. Злиденність філософії. К., 1958;
- Энгельс Ф. Бакунисты за работой. В кн.: Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 15. М., 1935;
- Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 10. Соціалізм і анархізм; т. 25. Держава і революція;
- Сталін Й. В. Анархізм чи соціалізм? Твори, т. 1. К., 1952.