Амоніти
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
1. Амоні́т, підклас вимерлих морських головоногих молюсків, родичі сьогоднішніх наутілусів. Існували від девонського до крейдового періоду (200-65 млн. років тому), були дуже поширеними. Діаметр раковини від кількох сантиметрів до 2 м. Близько 1500 видів, що швидко замінювали один одного в часі.
2.Амоніти — вибухові механічні суміші, до складу яких входить амонійна селітра та нітросполуки (тротил, гексоген, динітронафталін, нітрогліцерин, динітрогліколь). Застосовуються в шахтах та кар’єрах. Випускаються у вигляді порошку, патронів, шашок. За водотривкістю поділяються на водостійкі (марка ЖВ) та неводостійкі. За властивостями і призначенням розрізняють: звичайні, запобіжні (для вугільних шахт, небезпечних за газом і пилом), скельні (для міцних г.п.), сірчані (для сірчаних шахт). Типи А.(вітчизняні): № 1ЖВ, № БЖВ, АП-5ЖВ, ПЖВ-20, Т-19.
[ред.] Приклади
Амоніт АП-5ЖВ — потужна запобіжна ВР ІІІ класу обмеженого застосування. Порошкоподібна ВР, світло-жовтого кольору з помітними крупними частинками солі, має досить високі вибухові характеристики, містить 70 % селітри, 18 % тротилу і 12 % полум'ягасника. Застосовується для шпурових зарядів у сухих та мокрих породних вибоях, небезпечних за метаном, але безпечних за пилом.
Амоніт 6ЖВ — слабкосипкий порошок жовтого кольору, який має нульовий кисневий баланс. Складається з 79 % селітри і 21 % тротилу. При ретельному виготовленні і добрій упаковці злежується слабко. Випускається у патронованому вигляді і у паперових крафтцелюлозних мішках. Не придатний для механізованого заряджання. Призначений для висадження порід середньої та вище середньої міцності, сухих та вологих шпурів та свердловин, а також вторинного висадження, застосовується також у якості патронів-бойовиків для висадження ґранульованих і водовмісних ВР.
Амоніт нафтовий №3 ЖВ — запобіжна ВР ІІІ класу, масний на дотик порошок жовтавого кольору, сенсибілізований нітроефірами, водостійкий, чутливий до низьких негативних температур. Застосовується для нафтових та озокеритових шахт, які небезпечні за випарами бензину і важких вуглеводнів.
Амоніт сірчаний №1 ЖВ — запобіжна ВР ІІІ класу, сенсибілізована нітроефірами. Має низьку водостійкість, малу потужність, але добру детонаційну здатність. Чутливий до низьких негативних температур, токсичний. Застосовується для сірчаних та колчеданних шахт, які небезпечні за займанням і вибухами сірчаного пилу.
Амоніт скельний №1 — амонал з добавкою 24 % гексогену і 5 % алюмінію. Випускається у пресованому вигляді з густиною 1,4-1,58 г/см3, водостійкий, придатний для висадження обводнених міцних порід з гідростатичним напором. Має підвищену чутливість до механічних впливів, виділяє менше отруйних газів, ніж амоніти. Застосовується при проходженні стволів шахт, підняттєвих і горизонтальних виробок у особливо міцних породах.
УРЕ:
Ammonitida — ряд мезозойських головоногих молюсків. Іноді А. називають увесь надряд амоноїдей, або амоней (Ammonoidea). За зовн. ознаками А. схожі на сучас. наутилід. Раковина їхня завита в спіраль, рідше (у деяких А. крейдяного періоду) напіврозгорнута, зовсім розгорнута або завиткоподібна, розділена перегородками (септами) на численні камери, в останній з яких знаходилось тіло тварини; інші камери були наповнені повітрям. Зовн. краї перегородок у місці їх приростання до раковин утворюють дуже звивисті і різноман. формою т. з. лопатеві, або перегородкові, лінії, що мають велике значення для систематики А. Розмір раковини — від 1 см до 1 м і навіть більше у поперечнику.
Амоніти були хижаками і жили винятково в морях. З'явились А. в тріасі; в юрі і в крейдяний період вони швидко еволюціонували і дуже поширились в усіх морях, у зв'язку з чим вважаються однією з найважливіших провідних груп організмів, що дозволяють з великою точністю визначати геол. вік відкладів. У кінці крейдяного періоду А. вимерли.
[ред.] Література
- Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. ISBN 966-7804-14-3
- Українська радянська енциклопедія
- Основы палеонтологии. Справочник для палеонтологов и геологов СССР. Моллюски-головоногие, т. 2. М., 1958.
![]() |
Цю сторінку необхідно дописати чи вдосконалити. Саме Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |