Додекафонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Додекафо́нія (з грец.dodeca – дванадцять; phone – звук) - метод композиції на основі дванадцяти тонів, які співвіднесені лише між собою.

Додекафонія була розроблена і вперше реалізована в композиторській практиці австрійським композитором А.Шенбергом в сюїті для фортепіано ор.25 (1923р.). Передумовою появи додекафонії було поступове ускладнення класичної гармонії, розхитування тональної системи до повної відмови від тональності (див. атональність) та емансипація дисонансу в творчості багатьох композиторів кінця 19-го - початку 20-го століття (Р. Вагнер, Г. Малер, Р. Штраус, Н. Скрябін, І. Стравінський та інші). Криза тональної системи спонукала композиторів до пошуків нових форм вертикальної організації музичної тканини, однією з яких і стала додекафонія.

Сутністю додекафонії є використання серії (тобто певної послідовності) з дванадцяти звуків, що не повторюються, як основного конструктивного елементу музичної тканини. Серія може проводитись в прямому, оберненому, реверсивному русі, горизонтально (створюючи мелодичні мотиви) або вертикально (в аккордах), окремими сегментами тощо.

Початково Шенберг та його послідовники - композитори Нововіденської школи (А.Веберн, А.Берг) при компонуванні додекафонічної музики уникали випадкових тональних співзвуч, однак пізніше додекафонія органічно поєднується з тональністю (напр. скрипковий концерт А.Берга). Плідним напрямком розвитку додекафонії стала серійна та серіальна музика.

Паралельно з А.Шенбергом додекафонія була розроблена російським композитором Н.Рославцем, однак в умовах тогочасної політики СРСР щодо мистецтва, додекафонія тривалий час вважалась проявом "формалізму" та нещадно переслідувалась. В українській музиці додекафонія з'являється в 1960-ті роки в творчості В.Сильвестрова, В. Годзяцького, Л. Грабовського.