Гебраїзм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

гебраї́зм [від лат. Hebraeus, грец. ‛εβραϊκός (‛εβραίϊκος) — єврейський] — слово, рідше вислів, запозичені з гебрейської мови. Прямих запозичень в українській мові практично не зафіксовано: першим проміжним ланцюгом виступає переважно грецька мова, з якої гебраїзми переходили до старослов’янської, а з неї — до давньокиївської мови, звідки потрапили до української. Менше гебраїзмів проникло в українську мову через їдиш, ще менше — через німецьку і французьку мови.

В українській мові гебраїзми належать переважно до біблійної та релігійної лексики (Адам, алілуя, амінь, геєна, Едем, левіафан, манна, месія, Молох, осанна, Саваоф, сатана, серафим, Талмуд, Тора, хам, херувим), передають специфічні етнокультурні реалії (єврей, іудей, кабала, караїм, кошерний, маца, меламед, пейси, рабин, хедер, цимес, шамес). Частину гебраїзмів становлять арґо (бахур, махлювати, хохма, шабаш, шмон та ін.) і окремі лексичні одиниці (бегемот). До гебраїзмів належать і нові лексичні запозичення з сучасної гебрейської мови (кібуц, кнесет тощо).