Лисяк-Рудницький Іван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

ЛИСЯК-РУДНИЦЬКИЙ Іван Павлович (27 жовтня 1919 - 25 квітня 1984) - історик української суспільно-політичної думки, політолог, публіцист, син М.Рудницької та відомого українського громадсько-політичного діяча П.Лисяка. Народився у Відні. В 1937 р. закінчив Академічну гімназію у Львові. Навчався на юридичному ф-ті Львівського університету (1933-39). Після 1939 р. жив за кордоном в еміґрації. Навчався на ф-ті зовнішніх відносин Берлінського університету (1940-43). Захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі (1945). В 1940-х рр. був членом українського студентського товариства “Мазепинець”, Української Студентської Громади у Празі та разом з А.Білинським, В.Рудком, О.Пріцаком - членом Націоналістичної Організації Українських Студентів Великонімеччини (НОУС). Після війни переїхав до Австрії, а в 1947 р. до Женеви (Швейцарія), де деякий час слухав лекції в Інституті вищих міжнародних досліджень. 1951-71 рр. у США - в 1951-52 рр. стажувався в Колумбійському університеті і незабаром отримав вчений ступінь доктора філософії. В 1956-67 рр. викладав історію у Ля Саль Коледж (Філадельфія), а в 1967-71 рр. - в Американському університеті у Вашінгтоні.З 1971 р. в Канаді, проф. Альбертського університету, член НТШ та Української Вільної АН. Був одним із засновників Канадського Інституту Українських Студій при Альбертському університеті. Йому належать праці з історії України, української політичної думки XIX-XX ст. та теорії нації. Історичні есе у 2-х томах. Має великий вплив на сучасну світову історіографію.


Протягом всього свого життя дописував до українських емігрантських періодичних видань, зокрема газети “Українські Вісті” і журналу “Зустрічі”, був співробітником “Сучасності” (1961-67). В 1967 Л.-Р. став одним з авторів тексту “Заяви”, надісланої від імені провідних американських інтелектуалів українського походження до керівництва СРСР і УРСР з політичними вимогами встановити громадянство УРСР, наладнати дипломатичні відносини між Українською РСР і зарубіжними країнами, надати українській мові статусу державної в УРСР, легалізувати УАПЦ і УГКЦ та ін. Помер в Едмонтоні (Канада).


Осереддя філософських зацікавлень Л.-Р. становило історичне пізнання, в центрі його історіографічних інтересів — історія укр. суспільно-політ. думки від середини XIX ст. до 30-х років XX ст. Л.- Р. довгий час був прихильником гетьманського руху, однак наприкінці 1940-х рр. відійшов від гетьманського табору. Найвагоміші дослідження Л.-Р. присвячено М.Драгоманову, В.Липинському, М.Хвильовому, О.Назарукові. Провідна тема Л.-Р.-політолога — доля України в новітній історії, передусім аналіз визначальних тенденцій її політ. змін у контексті сучасного світового процесу та політ. прогнозування. Інтелектуальною батьківщиною Л.-Р. була Німеччина XVIII — XX ст. Найвідчутнішим у творчості Л.-Р.-історика є вплив філософії історії Геґеля, його думок про наявність в іст. процесі своєї об’єктивної логіки і про можливість свободи тільки у правовій державі. Вихований на традиціях західноєвропейського лібералізму, Л.-Р. близький до "державницької школи" в укр. історіографії. Звертаючись до антитези "Схід — Захід", він констатував амбівалентність українства, що полягає у поєднанні двох традицій: західної (соціально-політ.) та східної (християнсько-духовної). Укр. нац. відродження Л.-Р. розглядав у контексті аналогічних процесів, що відбуваються з т. зв. "неісторичними" ("недержавними") народами. Їх перетворення в історичні визначається передусім суспільно-культурною спроможністю нац. еліти. Тож атрибутом "іст. нації" Л.-Р. мислить не просто наявність державності, а й збереження нею своїх вищих, елітарних верств. До прикмет "недержавних", "сплебеїзованих" спільнот Л.-Р. відносить особливу роль селянського чинника: в них основну масу становить селянство, а міське середовище або органічно гетерогенне, або відчужується слідом за елітарними верствами. Ця обставина, на думку Л.-Р., ускладнює розгортання укр. нац. руху. Звідси й відсутність важливих ланок нац. життя, неповнота української культури як за внутрішньою структурою, так і за функціями. Культурна цілісність чи принаймні її можливість є привілеєм державної нації. Ідея формування політичної української нації — одна з домінантних у Л.-Р.


[ред.] Праці

Інтелектуальні початки нової України, 1958; Четвертий Універсал та його ідеологічні попередники, 1968, 1977; Між історією і політикою: статті до історії та критики укр. суспільно-політ. думки. — [Б. м.], 1973; Зауваги до проблеми “історичних” і “неісторичних” націй, 1981; Політична думка українських підрадянських дисидентів, 1981; Essays in Modern Ukrainian History by Ivan L. Rudnytsky. — Edmonton, 1987; Нариси з історії нової України. — Львів, 1991; Історичні есе: В 2 т. — К., 1994.


[ред.] Про нього

Грицак Я. Іван Лисяк-Рудницький та його праці з нової укр. історії // Лисяк-Рудницький І. Нариси з історії нової України. — Львів, 1991; Грицак Я. Іван Лисяк-Рудницький (нарис інтелектуальної біографії) // Сучасність. — 1994. — №11.