Аларіх I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Аларіх I (лат. Alaricus)(близько 370-410 рр.) - полководець і король вестготів, був першим германським вождем, який взяв місто Рим.

Аларіх був народжений на острові в гирлі Дунаю. Його батько належав до вестготського роду Балті.

Зміст

[ред.] На службі Риму

У 394 р. Аларіх служив лідером федератів (лат. foederati) у Римського імператора Феодосія I в кампанії в якій Феодосій скрушив узурпатора Флавія Євгенія. Аларіх брав участь в битві над річкой Фрігід 6 вересня 395 р. де було вбито Євгенія.

Після смерті Феодосія у 395 і змінах у владі Аларіх очевидно сподівався, що він буде підвищений від простого командира федератів до генерала регулярної армії. У цьому йому було відказано. Серед вестготів, шо жили в провінції Нижня Мезія (лат. Moesia Inferior), назрівало повстання. У битві над Фрігід вони перенесли непропорційно великі втрати, і згідно слуху це було зроблено навмисно для ослаблення племен готів. Їх оплати після кампанії також бракувало. Готи підняли Аларіха на щиті і проголосили його королем.

[ред.] У Греції

Спочатку Аларіх наніс удар на східну імперію. Готи підійшли до Константинополя але не в змозі зробити облогу відступили на захід а потім пішли на південь через Фессалію і пройшли через залишену без прикриття Фермопільську ущелину до Греції. Аларіх спустошив Аттіку але Афіни врятувалися від розорення багатим викупом. Потім він пройшов до Пелопонесу і захопив його найзнаменитіши міста — Коринф, Аргос і Спарту. Тут, проте, його звитяжна кар'єра затрималась. У 397 р. римський полководець Стіліхон перетнув морем до Греції і успішно оточив готів в Еліді. Звідти Аларіх відступив з труднощамі і не без підозри потурання від Стіліхону, хто здогадно отримав наказ відійти. Аларіх потім перетнув Корінфську затоку і дійшов до провінції Епір. Тут готські грабування тривали поки східно-римський імператор Аркадій призначил Аларіха головнокомандуючим провінції Іллірія.

[ред.] Перше вторгнення до Італії

Приблизно в році 400 Аларіх зробив своє перше вторгнення до Італії, разом з іншим готським вождем - Радагайсус (Radagaisus). Після розповсюдження спустошення по Північної Італії Аларіх зустрів Стіліхона в Полентіі (Pollentia), зараз в П'ємонті. Битва, яка послідувала 6 квітня 402 (збіг з Великоднем), була перемогою для Риму. Після іншої поразки під Вероною Аларіх покинув Італію, ймовірно в 403 р. Він не "проник до міста" але його вторгнення Італії привело до важливіх результатів. Це примусило перемістити імперську резиденцію з Мілана до Равени, це зробило необхідним відкликати Легіон XX Valeria Victrix з Британії, і це ймовірно полегшило велике вторгнення Вандалів, Свевів, і Аланів до Галії.

[ред.] Друге вторгнення до Італії

Пізніше Аларіх перетворюється на друга і союзника його супротивника Стіліхона. Відчуженість між східною і західною імперіями в 407 р. загрожує громадянською війною, і Стіліхон фактично пропонує використовувати сили Аларіха для того, щоб присилити вимоги західно-римського імператора Гонорія щодо префектури Іллірія. Смерть східно-римського імператора Аркадія в травні 408 р. призвело до покращення відношень. Але Аларіх фактично ввів військо до Епіру і вимагав відшкодувати витрати. Названа сума був великою - 4,000 фунтів золота. Під сильним тиском Стіліхона Римський сенат погодився обіцяти його оплату.

Але три місяці пізніше Стіліхон і головні міністри його партії були зрадницькі убиті на замовлення Гонорія. Внаслідок безладу в Італії дружини і діти воїнів федератів були вбиті. 30000 федератів кидаються до табору Аларіха, вимагаючі помсти. Він провів готів через Юліанськи Альпи і у вересні 408 це військо почало строгу облогу Риму. Ніякої крові не було втрачено в цей час; голод був зброєю. Коли посли Сенату пробували злякати Аларіха натяками на те, що можуть зробити громадяни у розпачі він із сміхом надав його знамениту відповідь: "Густу траву легше косити!". Після торгівлі римські громадяни були згодні заплатити у викуп більш ніж двох тисяч фунтів золота, окрім дорогоцінного одягу шовку і шкіри і три тисячі фунтів перцю. Так закінчилась перша облога Риму Аларіхом.

Аларіх намагався досягти кращой позиції у переговорах з Римськими правителями. Його вимоги були великими — поступка блоку території 200 миль завдовжки до 150 вшир між Дунаєм і Венеційською затокою (щоб бути ймовірно на деяких термінах номінальної залежності від імперії) і пост головнокомандуючого імперської армії. Як всі спроби провадити задовільні переговори з імператором закінчились невдачею Аларіх, після проведення другої облоги і блокади Риму в 409 р, прийшов до угоди з сенатом. З їх згодою він встановив конкуруючим імператором префекта Риму, грека званого Прискус Аталус(Priscus Attalus). Аталус, проте, виявився абсолютно непридатним для його високої позиції; він відкинув пораду Аларіха і втратив внаслідок провінцію Африку, житницю Риму, яку захищали прихильники Гонорія. Позицію Гонорія також дуже підсилило прибуття шести легіонів які відправив з Константинополя його племінник Феодосій II.

Аларіх звільнив свого маріонеткового імператора, після останніх одинадцяти місяців безрезультатного правління, і ще раз пробував відкрити переговори з Гонорієм. Ці переговори ймовірно мали б успіх аколи б не вплив іншого гота, Саруса (Sarus), спадкового ворога Аларіха і його роду. Коли Аларіх знайшов себе ще раз перехитреним махінаціями такого ворога, він пішов на південь і почав його третю облогу Риму. Ніякий захист очевидно не був можливий; є натяки, не добре підтверджені, на зраду; є більша вірогідність несподіванки. 24 серпня 410 р. Аларіх і його вестготи увірвались через Саларські ворота на північному сході міста. Рим було пограбовано але не спалено. Не були пограбовані церкви.

Покинувші місто, готи пішли на південь, до Калабрії. Аларіх бажав захопити Африку, яка із-за її зерна була зараз ключем до правлення Італії, але його кораблі були розбити штормом, в якому багато його воїнів загинули. Аларіх помер в 410 р. після, ймовірно, лихоманки і його тіло було поховане під руслом річки Бусенто (Busento). Тіло його, за Іордана, було опущене, разом з багатьма скарбами, на дно річки а полонені, які були використані для цієї роботи, були вбити, щоб ніхто не міг дізнатися про місце його поховання. Королем після нього був вибраний його зять Атаульф.

Головні джерела життєопису Аларіху - історик Орозій і поет Клавдіан (Claudius Claudianus) - обидва сучасники; упереджений язичницький історик Зосима, який жив ймовірно півсторіччя після смерті Аларіха; і Іордан, гот, хто написав історію його нації в році 551, засновувавши його роботу на ранішій історії Кассіодора (зараз втрачено), якій був написаний близько 520 р.