Василько Микола

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Барон Микола Василько (1868 - 1924) - відомий український громадсько-політичний діяч, професійний дипломат, представник роду українських землевласників із Північної Буковини. Майже двадцять років він був депутатом буковинського крайового сейму та австро-угорського парламенту. Під час Першої світової війни Микола Василько став одним із співзасновників і членом Головної Української Ради (1914 р.) і Загальної Української Ради (1915 р.). Він був одним з організаторів Гуцульсько-Буковинського Легіону, який у 1915-1916 рр. брав участь у бойових діях у складі австро-угорських військ. Барон Василько був прихильником так званої австро-угорської концепції вирішення української проблеми в імперії Габсбурґів, яка передбачала в разі перемоги країн Четверного союзу відновлення Галицько-Волинської держави, як національно-автономного краю. Завдяки своїм зв'язкам з австро-угорськими дипломатами, він сприяв виробленню вигідних для України умов Берестейського миру, а також укладанню таємного договору про виділення Східної Галичини в окремий коронний край. З жовтня 1918 р. Василько входив до Української Національної ради. Після проголошення ЗУНР був її першим дипломатичним представником у Відні. Наприкінці 1919 р., після приходу до влади Директорії, барон Микола Василько був призначений послом УНР у Швейцарії в ранзі міністра. Василько перебував на посаді голови української дипломатичної місії до серпня 1923 р., після чого був переведений послом до Німеччини, де згодом (1924 р.) помер.

[ред.] Джерела