Вознесіння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вознесі́ння (Вше́стя) завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні – його відзначають на сороковий день після Великодня, і воно має збігатися з четвергом. З цього приводу народне прислів'я каже: „Не прийдеться в середу Вшестя”. Згідно з християнським вченням після воскресіння Христа через сорок днів Бог забрав його на Небо, хоч до цього Він ходив по землі. Це останній день, коли можна вітатися словами „Христос воскрес!”. Опісля Вшестя це вже заборонялося, бо у храмах ховають плащаницю.

[ред.] Витоки празника

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ називає його „всенароднім празником”.

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й инші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

[ред.] Звичаї

На цю відзнаку люди випікали обрядове печиво у формі драбинок, „щоб було по чому Ісусові вилізти на небо”. Такий ритуальний хлібець носили на могилки, щоб в останнє колективно пом’янути померлих.

Крім печива, готували також пласкі млинці з пшоняного борошна, у деяких місцях пекли паски і фарбували крашанки на поминки.

Селяни в цей день обходили свої посіви, качали на них крашанки, оскільки „на Вшестя вже починає викидати колос”. До цього дня намагалися повністю обсіятися, бо через десять днів буде Трійця.