Дорошенко Дмитро Іванович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Дорошенко Дмитро Іванович (27 березня (8 квітня) 1882 — 19 березня 1951) — політичний діяч, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф. Засновник "Просвіти" на Катеринославщині.
З квітня 1917 — крайовий комісар Галичини й Буковини. Член УПСФ, Центральної Ради, Чернігівський губернський комісар. У травні–листопаді 1918 — міністр закордонних справ Української держави. З 1919 — в еміграції, де був організатором і співробітником українських наукових установ.
Зміст |
[ред.] Біографія
Народився в м. Вільно (тепер Вільнюс, Литва). Походив із старовинного українського козацько-старшинського роду на Глухівщині, з якого вийшли два українські гетьмани — Михайло Дорошенко і Петро Дорошенко.
Навчався на історико-філологічному факультеті Варшавського, Петербурзького і Київського університетів. В 1903 очолював Українську студентську громаду в Петербурзі. Дуже рано розпочав політичну діяльність, спочатку як член Революційної Української Партії, а згодом — Товариства Українських Поступовців. Активно займався публіцистикою.
З 1897 співпрацював з політичними виданнями в Галичині, в 1905-1907 — з газетами і журналами національно-демократичного напряму на Наддніпрянській Україні — «Рада», «Украинский вестник», «Украинская жизнь», «Україна». Певний час працював вчителем у середніх школах Києва і Катеринослава. В 1910-1914 — редактор часопису «Дніпрові хвилі» у Катеринославі.
[ред.] Початок Української Революції
Під час першої світової війни обраний уповноваженим Всеросійського Союзу Міст на Південно-Західному фронті (з 1915), очолював відділ допомоги українцям на окупованих російськими військами землях Галичини і Буковини.
В березні 1917 Дорошенко після реорганізації ТУП у Союз Українських Автономістів-Федералістів (з червня 1917 - Українська Партія Соціалістів-Федералістів) став членом цієї організації. З квітня 1917 входив до складу Української Центральної Ради.
22 квітня призначений Тимчасовим урядом крайовим комісаром Галичини і Буковини з правами генерал-губернатора.
Після відступу 2 серпня 1917 російських військ з Галичини повернувся до Києва, наприкінці серпня 1917 йому було запропоновано сформувати новий склад Генерального Секретаріату УЦР-УНР. Проте через розходження у поглядах на шляхи становлення української державності з Михайлом Грушевським Дорошенко відмовився від цієї пропозиції. Незабаром був обраний губернським комісаром Чернігівщини і перебував на цій посаді до кінця 1917.
[ред.] Робота в уряді УНР
Весною 1918 виїхав у Галичину. Після приходу до влади гетьмана П.Скоропадського повернувся до Києва.
20 травня 1918 очолив Міністерство закордонних справ Української Держави. В період керівництва зовнішньополітичним відомством було відкрито дипломатичні представництва України в Румунії, Польщі, Швейцарії, Фінляндії та ряд українських консульств за кордоном і зарубіжних держав у Києві. В липні-серпні 1918 при активній участі Дмитра Дорошенка відбулася ратифікація Берестейського миру 1918 країнами Четверного союзу (крім Австро-Угорщини).
В середині серпня 1918 у відповідь на антиукраїнську політику уряду генерала Сулькевича у Криму Дорошенко намітив ряд заходів по економічній блокаді півострова, після реалізації частини з яких, кримські власті пішли на переговори про форми державного об'єднання України.
Дмитро Дорошенко часто виступав посередником у пошуках шляхів порозуміння між Павлом Скоропадським і національно-демократичними силами та виробленні умов формування українського уряду на повністю національній основі.
В жовтні 1918 робив спроби вступити у переговори з дипломатичними колами держав Антанти у Берні.
Після падіння Гетьманату працював приват-доцентом Кам'янець-Подільського державного українського університету.
[ред.] Еміграція
З 1920 перебував у еміграції.
В 1920 Дорошенко разом з В. Липинським, С. Шеметом та іншими діячами гетьманського руху брав участь у створенні об'єднання українських монархістів - Українського Союзу Хліборобів-Державників.
[ред.] Наукова робота
В 1921-1951 — професор кафедри історії Українського Вільного Університету у Відні, Празі і Мюнхені. Дмитро Дорошенко очолював Український Науковий Інститут у Берліні (1926-1931), Українську Вільну Академію Наук (1945-1951). За визначенням О. Оглоблина [1], Дмитро Дорошенко був першим українським істориком, який дав науковий огляд історії України як процесу розвитку української державності.
Автор близько 1 тис. праць з історії України, історії культури і церкви в Україні. Головні праці Дмитра Дорошенка:
- «Нарис історії України» (ч. І-2, 1932-1933),
- «Історія України 1917-23» (ч. І-2, 1930, 1932),
- «Огляд української історіографії» (1923),
- «Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу» (1940),
- монографії про Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша, Володимира Антоновича, гетьмана Петра Дорошенка та інших.
Визначне місце в українській публіцистиці займають книги спогадів Дорошенка «Мої спогади про давно минуле. 1901-1914» (1949), «Мої спогади про недавно минуле. 1914-20» (1923-1924).
[ред.] Література
- Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 96; портрет.
- Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Перевидання в Україні. — Т. 2. — Львів, 1993. — С. 583—584; портрет.
- Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XІX-XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 200—201.
- Баженов Л. В. Історичне краєзнавство Правобережної України XIX — на початку XX століть: Становлення. Історіографія. Біобібліографія. — Хмельницький, 1995. — С. 199.
- Малий словник історії України. — К., 1997. — С. 139.
- Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — К., 1998. — С. 87-88.
- Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 222.
- Універсальний словник-енциклопедія. — 3-є видання. — К., 2003. — С. 399.
- Современная украинская энциклопедия. — Т. 4. — Харьков: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2005. — С. 387—388.
- Осташко Т. С. Дорошенко Дмитро Іванович // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 455—456.
- Петрикова В. Діячі бібліотечного краєзнавства на Поділлі та їх вплив на розвиток теорії краєзнавчої бібліографії в Україні в післяреволюційні роки // Вісник історико-культурологічного Подільського братства. — 1995. — № 4. — С. 88.
- Криськов А. А. Діяльність Д. І. Дорошенка в еміграції (20-ті роки XX ст.) // Духовні витоки Поділля: Творці історії краю: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9-11 вересня 1994 р., м. Кам'янець-Подільський). — Хмельницький: Поділля, 1994. — С. 38-40.
- Лозовий Віталій. Дмитро Дорошенко // Подолянин. — 1993. — 28 квітня. — С. 3; портрет.
- Мельничук Олександр. Працював без упину на користь України // Історичний календар'97. — К., 1996. — С. 124—125.
- Завальнюк О. М. Д. І. Дорошенко: 75 днів у Кам'янці-Подільському // Краєзнавство: Науковий журнал. — 2001. — № 1-4. — С. 145—148.
Гетьманський рух | ![]() |
---|---|
Провідники: Павло Скоропадський • В’ячеслав Липинський • Данило Скоропадський Відомі учасники: Микола Міхновський • Дмитро Донцов • Володимир Шемет • Сергій Шемет • Дмитро Дорошенко • Олександр Скоропис-Йолтуховський • Адам Монтрезор • Осип Назарук Ідеологічна основа: Український консерватизм • Клясократія Мета: Українська Трудова Дідична Монархія |