Кочур Григорій Порфирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Кочур Григорій Порфирович (17.11.1908 - 15.12.1994, Ірпінь) - перекладач, поет, літературознавець, громадський діяч.

Народився 17.11.1908 в селі Феськівка Менського району Чернігівської обл. в селянській родині.

Навчався в Київському інституті народної освіти, де його викладачами були професори С.Савченко, М.Калинович, Б.Якубський, С.Маслов, М.Зеров.

Викладав у Тираспольському та Вінницькому педінститутах.

1943 Кочур разом з дружиною був репресований і відправлений на шахти в Інту (Комі АРСР). Там К. займав провідне місце в інтернаціональному гуртку інтеліґенції, не припиняв творчої діяльности. Перекладав, писав вірші, вивчав з допомогою репресованих нові мови, зокрема, естонську, латвійську, вірменську, грузинську, прилучав до цього друзів. Активне духовне життя допомагало протистояти реаліям каторги.

Після звільнення в 1953 і реабілітації (1962) Кочур повернувся в Україну й оселився в Ірпені під Києвом.

Найближчий соратник М. Рильського, Кочур був неформальним лідером українського перекладацького цеху.

Кочур належав до ключових фіґур національно-культурного відродження в Україні в 60-і. Його оселя в Ірпені була центром, де збиралася опозиційно налаштована творча інтеліґенція. Після першої хвилі арештів серед української інтеліґенції в 1965 Кочур в числі 139 авторів підписав лист-протест 139 на захист своїх друзів і близьких знайомих.

Усі ці роки Кочур багато і плідно працює, виховуючи нове покоління перекладачів. Його переклади охоплюють 26 століть, починаючи від Архілока (давньогрецька поезія) і закінчуючи сучасними поетами, три континенти (Європа, Америка й Азія), біля 30-ти літератур. Він автор статей з теорії перекладів, кваліфікованих передмов до видань зарубіжних авторів, численних рецензій і спогадів.

У 70-х Кочур став усе частіше потрапляти до списків тих, кого "розбирали" на різних зборах, попав до "чорних списків", зокрема, за те, що зустрічався з українськими літераторами з-за кордону. За другої хвилі репресій серед української інтеліґенції в 1973 К. був виключений зі Спілки письмеників України (СПУ): попри тиск, не дав потрібних КДБ показів проти Є.СВЕРСТЮКА. Був практично позбавлений можливости публікуватися.

Тільки 1988 Кочур відновлений в СПУ. 1989 видана невелика збірка його віршів "Інтинський зошит", його табірна поезія з царства "дротяного дракона". 1991 р. виданий том вибраних перекладів "Друге вiдлуння".

Як твердить критик і теоретик перекладів М.Новикова, збірка перекладів Кочура — це "одночасно факт української культури, документ нашого часу і "багатоголосий монолог" самого Кочура".

Кочур — лауреат премії ім. М.Рильського за переклади і Державної премії ім Т.Шевченка за книгу "Друге відлуння".

Тільки у 82-річному віці дістав можливість прийняти зарубіжні запрошення і виступити з доповідями на наукових конференціях у США (Іллінойський університет, 1991), у Польщі й Чехії (1992).

Кочур був дійним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, нагороджений медаллю НТШ ім. М.Грушевського.