Бандуристи діаспори
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
![]() |
Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |
Кобзарське мистецтво в Українській діаспорі
Зацікавлення в кобзарському мистецтві в Західній Українській діаспорі досить поширене. Сама Українська Західна діаспора створилася переважно в ХХ столітті, коли бандура почала популярізуватись поза межами її колиски – Полтавщини, Слобожанщини та Чернігівщини.
Українська інтеліґенція бачила в бандурі знаряддя для поширення національної свідомості. Бандурницький рух почався приблизно після ХІІ Археологічного з’їзду , що відбувся в Харкові в 1902 р., і почав набирати силу із створенням перших ансамблів зрячих бандуристів в 1905-6 рр. На цей час припадає і видання кількох підручників гри на бандурі, та, в 1918 р., створення першої капели зрячих бандуристів в Києві. В 20-их роках кобзарський рух ріс експоненційно. В 1929 році в Україні існувало понад 900 ансамблів та капел.
Лиходійні 30-ті роки та числені репресії проти руху української свідомості сильно зазначилися і на долю розвитку бандури. Постраждали від політичних репресії всі діячі в галузі української культури, і між ними зрячі бандуристи та сліпі кобзарі. Списки кобзарів та бандуристів, які були заарештовані, висланні за межи батьківщини та, в певних випадках, розстрілені, з кожним роком доповнюєтьсяся.
В західній діаспорі зацікавлення в бандурі та в кобзарстві було ще з виїзду на переселення перших українців. Ми бачимо з листівки від київського майстра А. Паплинського до бандуриста В. Шевченка яка була написана в 1914 р. в Москві, що майстер вислав дві бандури та підручники гри на бандурі в Канаду. Таким способом, коли тільки почало народжуватися бандурництво в Україні, в Канаді вже були прихильники гри на бандурі, які мали інструменти та літературу відносно гри на бандурі.
Після поразки Визольних змагань в 1918 рр. кількість українців в західній діаспорі значно збільшилася. В. Ємець видає в Берліні своє працю "Кобза та кобзарі", а в Каліуші (Польща), де з 1921 року були інтерновані воїни УНР, були створені перші бандурні гуртки. В Чехословаччині в 1922-23 рр. була створена майстерня та школа гри на бандурі, яка пізніше переросла в другу капелу бандуристів, що існувала в ті роки, коли подібної капели не було в Україні. В цій майстерні були зроблені понад 100 бандур. В школі гри на бандурі вивчали гру на бандурі понад 60 осіб, в час, коли в Україні подібних курсів та класів не існувало зовсім. Варто також згадати, що перший збірник творів для бандури був виданий в Празі в 1926 р., коли подібних збірників нот для бандури в Україні не існувало.
В Польщі та в Америці в 30-их роках вийшли кілька платівок зі записами гри на бандурі В. Ємця та М. Теліги. Численні концерти різних бандуристів по Европі та Північній Америці також поширили популярність бандури в Західній діаспорі.
Після Другої Світової війни знову велика кількість українців знайшлися поза межами своєї рідної землі. Між ними і жмення бандуристів, які розуміли реальність життя в Сталінській тоталітарній системі, де життя будь-якого українського патріота могло в будь-який час несподівано припинитись. Багато з них вибрали свободу і життя. Між ними були численні бандуристи та деякі професійні артисти Державної капели бандуристів.
Ці артисти в умовах звільненння від ідеологічних тисків почали працювати для себе і для своєї громади. Вони відтворили ті твори, що були раніше заборонені, та створили нові твори, які не мали впливу великодержавної ідеології.
Після смерті Сталіна, західна українська еміграція побачила, що Радянський Союз не розпадеться, і на повертання до дому в скорому часі не можна було сподіватись. Філософія закордонних Українців різко змінилася.
Бандура і кобзарське мистецтво стали знаряддям для боротьби з тоталітарною системою, з несправедливістю та русифікацією.
Українські діаспорні громадські діячі побачили знову, що бандура була прекрасним засобом для виховання молодих людей у діаспорних умовах. Були створені різні ансамблі та капели бандуристів, а також різного роду літні табори для виховання молодих бандуристів та інструкторів, та видання літератури та записів.
Зацікавленість у розвитку кобзарського мистецтва призвела до створення Кобзарського листка, журналу «Бандурист» (Австралія) та «Бандура» (США). Численні статті з'являлися на строінках музичного часопису Вісті та в журналах "Нові Дні" та "Молода Україна".