Диканька
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Дика́нька — селище міського типу Полтавської області, центр Диканського району.
Розташована за 29 км від залізничної станції Полтава. Відома із середини 17 століття. Селище міського типу від 1957.
Зміст |
[ред.] Перша згадка
Досі точна дата виникнення селища залишається невідомою. Уперше воно згадується 1658. Тоді поблизу Диканьки зійшлися в герці загони полтавського полковника Мартина Пушкаря та гетьмана Івана Виговського.
[ред.] Версії про походження назви
Не все зрозуміло і з самою назвою. Одні пов'язують її з наявністю тут колись густих лісових масивів, що видавалися дикими, інші виводять назву від прізвища Дикань, яке, буцімто, мав чоловік, що першим оселився в цій місцині. Таке прізвище, і справді, донині дуже поширене в окрузі.
[ред.] Пам'ятки архітектури
До 1917 Диканькою володіли нащадки Кочубеїв. Частина колись дуже пишної садиби Кочубеїв збереглася донині. А раніше композиційним центром її був красивий парадний палац, побудований наприкінці 19 століття за проектом італійського архітектора Джакомо Кваренгі. Палац Кочубеїв у роки громадянської війни 1918—1920 було зруйновано й розібрано.
Миколаївська церква від 1794 слугувала усипальницею роду Кочубеїв. А про Троїцьку церкву, споруджену дещо раніше, є легенда, пов'язана з Миколою Гоголем: нібито, саме тут бував коваль Вакула з повісті «Ніч перед Різдвом».
[ред.] Пам'ятки природи
Як ніякий інший край області, багата Диканьська земля природою. При самісінькому в'їзді до райцентру є кілька дубів-велетнів, що охороняються як пам'ятки природи. Їм уже не одна сотня років.
Знамениті дуби — то лише частка цього багатства. У районі є пам'ятка природи республіканського значення — Парасоцьке урочище. Та й хіба тільки це? Бузковий та Ялиновий гаї. Відслонення пісковиків, Лісосмуга Ізмаїльського, заповідне урочище Яворівщина, Писарів-щанський парк, який є пам'яткою садово-паркового мистецтва, — це справжні перлини Полтавщини.
[ред.] Поетичний світ Диканьки
Диканька — це маленький світ зі своїми турботами і радощами, оповитий легендами і переказами. Вона неповторна, гостинна і таємнича. Кожна її частина свята цією таємницею, магічністю — і це хвилює, цікавить і вабить. Здається, що саме тут переплітаються реальне з неможливим, святе з грішним, минуле з сучасним. Ос що пише про Диканьку М.К. Пойдеменко:
-
Нашу Диканьку знають усі Вона мов веснянка у русій косі
Дуби зелені, бузковий гай,
Серцю так милий. Гоголя край.
Згадує Диканьку й Олександр Пушкін:
-
Цветет в Диканьке древний ряд Дубов, друзьями насажденных,
Они о праотцах казненных
Доныне внукам говорят.
[ред.] Література
- Диканька // Географічна енциклопедія України. — Т. 1. — К., 1989. — С. 321.
- Жук В. Н. Диканька: Історико-краєзнавчий нарис. — Харків, 1973.
![]() |
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |