Напруженість електричного поля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Напру́женість електри́чного по́ля — це електростатична сила, яка діє на одиничний пробний заряд.

Напруженість електричного поля є векторною величиною, тобто характеризується значенням і напрямком у просторі.

Напруженість електричного поля — основна його характеристика.

Сила, яка діє на довільний заряд у електричному полі дорівнює.

\mathbf{F} = q\mathbf{E}

де \mathbf{F} — сила, q — заряд, \mathbf{E}напруженість електричного поля.

В системі СІ вимірюється у В/м, на практиці здебільшого у В/см.

[ред.] Рівняння Максвела

Вектор напруженості електричного поля входить в рівняння Максвела.

Друге рівняння Максвела

\text{rot} \ \mathbf{E} = - \frac{1}{c}\frac{\partial H}{\partial t}

гласить, що джерелом електричного поля може бути змінне магнетне поле (закон магнетної індукції).

[ред.] Поведінка на розривній границі

У випадку різкої границі між середовищами вектор напруженості електричного поля не може бути визначений із диференційних рівнянь Максвела, оскільки при розривах у полях похідні невизначені. В такому випадку використовуються граничні умови. Щодо напруженості електричного поля гранична умова Максвела вимагає тангенційних складових цього вектора.

E_t^{(1)} = E_t^{(2)}.

Тут індекси вгорі характеризують середовища.

На поверхні ідеального провідника тангенційна складова вектора електричного поля дорівнює нулю.

Нормальна складова напруженості електричного поля в загальному випадку неперервною не є. Неперерервність зберігає нормальна складова вектора електричної індукції.

[ред.] Див. також

Іншими мовами