Ліфшиць Ілля Михайлович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ілля́ Миха́йлович Лі́фшиць (31 грудня 1916 (13 січня 1917), Харків — 23 жовтня 1982, Москва) — вчений-фізик. Академік АН СРСР (1970) і АН України (1967).
Зміст |
[ред.] Біографічні дані
Брат фізика-теоретика Євгена Ліфшиця.
Закінчив 1936 Харківський унівеситет (нині Харківський національний університет імені Василя Каразіна), 1938 — Харківський механіко-машинобудівний (згодом — політехнічний) інститут.
1937—1968 працював у Фізико-технічному інституті АН УРСР (Харків), від 1968 — в Інституті фізичних проблем АН СРСР (Москва).
Від 1944 професор Харківського університету, від 1964 — професор Московського університету.
[ред.] Наукові досягнення
Автор фундаментальних праць із теорії фізики твердого тіла, зокрема із загальної теорії конденсованого стану речовини.
Розвинув теорію металевого стану, що ґрунтується на загальних уявленнях про симетрію кристала і про характер електронного енергетичного спектру, сформулював основні положення динамічної теорії реальних кристалів.
[ред.] Відзнаки і нагороди
- Ленінська премія (1967) — за розробку спільно із співробітниками сучасної форми електронної теорії металів, що дозволило розшифрувати електронний енергетичний спектр металів.
- Нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора та медалями.
[ред.] Література
- Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 6. — К., 1981. — С. 205.
- Український Радянський Енциклопедичний Словник. — 2-е видання. — Т. 2. — К., 1987. — С. 287.