Елькін Давид Генріхович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Дави́д Ге́нріхович Е́лькін (31 жовтня 1895 р. — †5 липня 1983 р.) — психолог.

Народився 31 жовтня 1895 р. у Воронежі. Син про­візора. Дитячі роки пройшли в Одесі. Після закінчення першої класичної гімназії з золотою медаллю він в 1914 р. вступив до Петербурзького психоневрологічного інституту. Бажання спеціалізуватися в галузі психоневрології формувалося під впливом матеріалістичних природничо-наукових ідей І. М. Сеченова, діяльності якого Д. Г. Елькін згодом присвятив декілька своїх статей, В. М. Бехтерева, І. П. Павлова.

Військова баталія першої світової війни та бажання отримати кла­сичну університетську освіту примусили його повернутися до Одеси, де залишилась його родина. В 1915 р. Д. Г. Елькін перевівся на природни­чо-науковий відділ фізико-математичного факультету Новоросійського університету, який закінчив у 1921 р. Великий вплив на становлення Д. Г. Елькіна як психолога мали наукові погляди та ідеї М. М. Ланґе. Під його безпосереднім керівництвом молодий вчений пройшов курс занять з експериментальної педагогічної психології.

З 1917 р. Д. Г. Елькін завідував психологічною лабораторією в Одесь­кому міському інституті дитячої психології та експериментальної педа­гогіки ім. Н. В. Якуніна. В 1922 р. перейшов на роботу до Одеського інституту народної освіти як асистент кафедри психології, де читав кур­си із психології та логіки. Свою наукову діяльність Д. Г. Елькін почав з досліджень часових і просторових відношень у дітей, особливостей по­будови ними часової перспективи. Подальші експериментальні дослід­ження присвячені умовам високої продуктивності пам’яті. Результати цих досліджень були надруковані в «Записках Института народного об­разования», французькому та німецькому психологічних журналах й отримали схвальні відгуки. Спираючись на тезу Г. Спенсера, що в сприй­манні часу майже всі його складові елементи відтворені, тільки остання ланка, тільки відчуття нинішньої миті дається у своїй живій формі, Д. Г. Елькін дослідив вплив кількості подій, що запам’ятовуються, на відтворення і оцінку тривалості минулого. Займаючись розробкою пи­тань дитячої і педагогічної психології, Д. Г. Елькін опублікував моно­графію «Педагогіка і психологія пам’яті» (1948), в якій викладено ряд практичних рекомендацій навчання з метою підвищення його ефектив­ності. В 1930 р. Д. Г. Елькін отримав звання професора, став завідувачем кафедри.

З середини 1930-х pp. стан психологічної науки різко погіршився. Бо­ротьба за так звану "матеріалістичну психологію" знаменувала чіткий наказ діалектико-матеріалістичного світогляду, викорінювання психотехніки та ви­користання психологічного експерименту як об'єктивного методу. Таке упереджене відношення до психології як науки збереглося до 1960-х pp. Але в цей період вчений почав планові дослідження з розробки проблем сприйняття часу. Будучи глибоко впевненим у тому, що тільки з по­зицій рефлекторної природи психіки можна дати пояснення психологі­чним факторам, він провів фундаментальні дослідження в галузі відчуття та сприйняття часу. Ним висвітлені питання: про мозкову локаліза­цію часових сприйнять і їхнього фізіологічного механізму, про участь кінестатичного, тактильного, слухового, зорового аналізаторів у сприй­нятті часу, про орієнтацію тварин у часі, про роль часових мір, емоційних станів, уявлення, мислення в сприйнятті та оцінці часу. Ці експеримен­тальні дослідження стали змістом дисертації Д. Г. Елькіна, яку він пред­ставив до захисту в 1945 p ., але її повернули на доробок. Право захисти­ти її Д. Г. Елькіну дали тільки в 1952 р. Офіційними опонентами на захисті були професори Б. М. Теплов, К. М. Корнилов, О. Р. Лурія. Після захисту дисертації Д. Г. Елькіну було присуджено ступінь доктора пе­дагогічних наук (з психології). Узагальнені результати своїх досліджень він виклав у монографії «Восприятие времени», за яку отримав першу премію ім. К. Д. Ушинського.

Під керівництвом Д. Г. Елькіна в ОДУ організовано наукову школу з дослідницькою темою «Психологія диференціації часу», в якій здійснюється низка експериментальних досліджень, що підтверджують: сприйняття часу — процес моделювання часових параметрів подразни­ка. Результати цих досліджень лягли в основу доповіді Д. Г. Елькіна на XVIII Міжнародному психологічному конгресі в Москві (1966), де разом із відомим дослідником сприйняття простору і часу Суто, Д. Г. Елькін очолював роботу секції «Сприйняття простору і часу». В 1973 р. у Тбілісі на Міжнародному психологічному конгресі, присвяченому несвідомості, Д. Г. Елькін виступив з доповіддю «Відлік часу в стані сну та гіпнозу». Він був активним учасником не тільки міжнародних, але й чисельних всесоюзних психологічних з'їздів і конференцій. На запрошення Г. С Костюка Д. Г. Елькін працював професором лабораторії по вивченню відчуттів і сприйняття Всеукраїнського науково-дослідного інституту психології. Він написав розділи «Відчуття» та «Сприйняття» для підруч­ника «Психологія» під редакцією Г. С. Костюка, вперше виданого украї­нською мовою.

Повний творчих ідей, Д. Г. Елькін проводив дослідження в галузі інженерної психології. Ним були розроблені електронні нашкірні го­динники, біоелектричний протез руки. В галузі юридичної психології його цікавили мотивація правопорушень, особливості поведінки людини в умовах самотнього ув’язнення. Вчений зібрав рідкісний матеріал з психології тварин, однак монографія «Психология животных» надрукована не була через часті посилання автора на К. Лоренца та інших представників «буржуазних» наукових напрямків.

Д. Г. Елькіним проводилися дослідження з проблеми зворотного зв’яз­ку та випереджаючого відображення в формуванні адекватного сприй­няття тривалості, перцептивних складових простору та часу, функціо­нальної асиметрії в диференціації часу, ролі «біологічного годинника» та несвідомих компонентів у моделюванні психікою метрики і топології часу.

Перу вченого належить більш ніж 200 робіт з загальної, дитячої і педагогічної, інженерної психології, історії психології, психології тва­рин. Його праці ввійшли в двотомник «Психологическая наука в СССР», в чотиритомник «Основы психологии», збірник «40 лет советской психо­логии».

Багатогранність його особистості не вичерпується тільки науковою роботою. В 1959 p., після припинення нападів на психологічну на­уку, Д. Г. Елькін очолив Одеський відділ Психологічного товариства. Він активно пропагував психологічні знання. Прекрасно володіючи ри­торикою і логікою, талантом лекторської красномовності, він мав вели­кий вплив на студентську молодь, педагогів, лікарів. Вчений збирав ве­лику аудиторію слухачів. Як лектора Д. Г. Елькіна відрізняла точність означень, ясність і послідовність міркування, вміння найбільш абстрактні положення подати просто і дохідливо, розсіяти видимість чудового та познайомитися з новими, дійсно дивовижними явищами людської пси­хіки. Його публікації на сторінках газет та науково-популярні видання «Загадки человеческой психики», «Психология и кибернетика» мали широкий відгук у читачів.

Д. Г. Елькін вів активну роботу з підготовки наукових педагогічних і психологічних кадрів. Для студентів, які готувались до педагогічної діяльності, як методичні посібники він видав «Конспекты лекций по психологии», «Психологию речи». Під його керівництвом ЗО аспірантів захистили кандидатські дисертації, стали науковими працівниками в різних вузах країни. Будучи носієм ідеї експериментального вивчення психіки, Д. Г. Елькін з повагою ставився до наукової спадщини М. М. Ланґе. В 1958 р. за його ініціативою організовано конференцію, присвячену 100-річчю від дня народження М. М. Ланґе.

Помер 5 липня 1983 р. Поховали його на другому міському цвинтарі Одеси.

Зображення:Style-stub.gif Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!
Іншими мовами