Могила Петро Симеонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Митрополит Петро Могила
Митрополит Петро Могила

Могила Петро Симеонович (1596-1647, рум. Petru Movilă) - святий; політичний, церковний і освітній діяч України, з 1633 року митрополит Київський і Галицький.

Петро Могила походить з давнього та шанованого молдавського роду. Прізвище Могила походить від молдавського слова mohila, що означає узвишшя, горбовину. Народився Петро Симеонович Могила 21 грудня 1596 року в сім’ї господаря Валахії (Волощини) і, деякий час, також Молдавії Симеона Могили та семиградської княжни Маргарет.

В 1607 році внаслідок боротьби за владу загинув батько Петра Могили. Після смерті Симеона Могили та після захоплення в 1612 році Кантемиром Мурзою молдавсько-валахійських володінь княжна Маргарет разом з сином мусили покинути Молдову та переїхати на українські землі Речі Посполитої, де їх прийняли родичі - князі Стефан Потоцький, Самуїл Корецький та Михайло Вишневецький.

Зміст

[ред.] Освіта

Початкову освіту Петро Могила здобув у Львівській братській школі, організованій в 1586 році для захисту та збереження православної віри. Сімейство Могил дотримувалося православ'я і мало тісні зв'язки з Львівським братством, постійно допомагаючи йому коштами та послугами у будівництві. Львів був неподалік від тодішніх молдавсько-валахійських володінь і Львівське братство, відчуваючи потребу в коштах, часто зверталося до одновірних молдавських господарів з проханнями про матеріальну допомогу.

Подальшу освіту Петро Могила здобував у європейських університетах. Де-які історики вважають, що спочатку він здобув освіту в Польській академії в Замості, а згодом вчився у різних навчальних закладах Голландії та в Парижі.

Петро Могила вільно володів грецькою та латинською мовами і досить швидко опанував богословську науку. Після повернення до Польщі він пішов на військову службу, брав участь у Цецорській битві 1620 року та Хотинській битві 1621 року.

[ред.] Церковна кар'єра

Про відтинок життя Петра Могили, починаючи від його участі в Хотинській битві та до посвяти у сан києво-печерського архімандрита, істориками виявлено дуже мало документальних свідчень. Відомо лише, що Могила починає часто відвідувати Київ і брати активну участь у справах православної віри. Київський історик С. Голубєв вважає, що окрім православного виховання цьому посприяли й часті зустрічі Петра Могили з Іовом Борецьким (наставником майбутьнього митрополита ще за часів навчання в Львівській братській школі). Спілкування з митрополитом Іовом остаточно завершило формування поглядів Петра Могили і, по суті, визначило напрям його подальшої життєвої діяльності. У 1625 році він приймає чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі.

Після смерті 21 березня 1627 року архімандрита Печерської Лаври Захарія Копистенського у грудні 1627 року на цю посаду було посвячено Петра Могилу. У цей час йому виповнилося тридцять років. В такому віці обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. Очевидно, цьому посприяла підтримка Борецького та інших впливових шляхетських сімей, які сповідували православну віру, попереднє іночество Петра Могили та його особисте багатство.

У 1628 році польський король Сигізмунд III затвердив Могилу на цій посаді.

«Новий архімандрит,— відзначає у своєму нарисі про нього М. Костомаров, — зразу ж виявив свою діяльність на користь монастиря, завів нагляд над священнослужителями у селах лаврських маєтків, малограмотних наказав учити, а впертих і своєвільних піддавати покаранням: оновив церкву, не шкодував витрат на прикрашення печер, підпорядкував лаврі Пустинно-миколаївський монастир, заснував Голосіївську пустинь, побудував за свій рахунок при лаврі богадільню для жебраків і задумав завести при Печерському монастирі вищу школу».

[ред.] Bидавнича діяльність

Петро Могила докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусії, так і в суспільному житті загалом. За п’ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили. В 1628 році в Лаврі були видрукувані перекладені Петром Могилою з грецької "Агапита діакона главизны поучительны" і "Тредь цветная", в яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів.

В 1629 році на Київському помістному соборі був схвалений до видання "Літургіаріон" Петра Могили. "Літургіаріон" являє собою служебник, виправлений Могилою за грецькими джерелами і з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями літургії. Це одна з найвизначніших праць Могили, яка протягом понад двохсот років не втрачала свого значення. Окрім цього у власноручних записах Могили зберігся ряд канонів і церковних піснопінь, що частково увійшли до майбутніх лаврських видань: це канон на причащення священиків, канон на ісход душі, канон на створення світу і плач вигнаних з раю прародителів, канон покаянний, благодарственне піснопіння на честь пресвятої Богородиці у зв'язку з чудовим позбавленням нею Києво-Печерської обителі від нашестя ляцького війська (1630) та ін. Ці невеликі твори, написані чудовою церковно-слов'янською мовою і свідчать про неабиякий літературний хист Петра Могили.

[ред.] Дипломатична діяльність

Життя і церковна служба Петра Могили припали на складний час в історії Православної Церкви. Становище православ’я в Україні у першій половині XVII ст. було надзвичайно складним. В 1596 році була підписана берестейська унія, в результаті якої більшість православних єпископів приймала зверхність папи, а Православна Церква лишалась поза законом. Більшість народу і монастирів не прийняли унії, яка насаджувалась Католицькою Церквою та польською королівською владою. Утиски й гоніння на православних стали звичним явищем. Їх усували з різних посад, забороняли відправляти богослужіння, церковні служби та святі таїнства. Православні храми закривалися та руйнувалися. Унія була виявом глибокої кризи в Православній Церкві.

Петро Могила вважав надзвичайно важливою справою примирення уніатів і православних. Але ставлення до всих його дій в цьому напрямку було неоднозначне. Одні розцінювали їх як щирі й беззастережні, тоді як інші вважали всі спроби Могили до примирення церков підступними, націленими на те, щоб злити православних з уніатами і, таким чином, розірвати зв'язки православної церкви на цих територіях із східними-патріархами та з Москвою. На той час зв'язки з Росією, а тим більше з російської церквою були мінімальні. Москві було не до київських справ, оскільки необхідно було зміцнювати владу царя нової династії Михайла Романова. До то го ж, призначення київського митрополита та єпископів здійснювалося без участі російської церкви.

29 червня 1629 року у Києві мав бути скликаний помістний собор, предметом обговорення якого мало стати питання примирення уніатів і православних. Але наслідків собор не мав ніяких, хоча на ньому і йшлося про примирення.

Не справдились надії Петра Могили на примирення церков і на Львівському соборі. Але найболючішого удару по його сподіваннях завдала смерть Іова Борецького. Звістку про смерть свого наставника Петро Могила отримав повертаючись до Києва з освячення Ставропігійської церкви у Львові (16 січня 1631 року). Церква була збудованоа Львівським братством з немалими пожертвами Могили.

Невдачі всих спроб по примиренню церков породили розгубленість та безнадію серед православних і грекокатоликів. «Ми — діти одного батька, сини однієї матері, нащо розриваємо згоду, нащо одні одних посилаємо до пекла, нащо одні одних викликаємо!» — писав Касіян Сакович.

Після ознайомлення з духовним заповітом Іова Борецького Петро Могила вступив до Київського братства і став старшим братчиком, опікуном і фундатором братства, монастиря та школи. Ця посада відкривала йому шлях до зайняття митрополичої кафедри, але митрополитом було наставлено Ісайю Копинського.

[ред.] Просвітницька діяльність

Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртовує довкола освічених людей і утворює гурток. А восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври відкривається перша школа. Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами, і створювалася вона за зразком польських шкіл вищого типу — колеґій. Всього в ній навчалося понад 100 учнів. Петро Могила добре усвідомовлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам часу і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв за кордон на навчання.

Та шкільні справи не давалися Петру Могилі легко. Спочатку печерсько-лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень. Могилі вдалося владнати цю проблему, але, як тільки розпочалося навчання, противники Могили вбачили у лаврській школі конкурентку й суперницю Київській братській школі. Київське братство та козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської. Їх підтримав і новий митрополит Ісайя Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об’єднаного закладу. Лаврську школу, об’єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на Києво-Братську колеґію. Це була перша вища школа у Східній Європі, яка дала початок всій університетській освіті в цій частині континенту. Колеґія була організована за зразками найкращих шкіл західного світу. Студенти вивчали тут три мови: грецьку, латинську і церковно-слов’янську. Ознайомлювались не тільки з богослов’ям, але і іншими гуманітарними науками. Випускниками цієї академії була майже вся культурна еліта тогочасної України і Білорусії.

Школа стала справою життя Петра Могили. На утримання колеґії і монастиря Могила записав дві лаврські волості і подарував власне село Позняківку, крім того, надавав грошову допомогу як колеґії, так і вчителям та учням. Під його невтомним і подвижницьким патронатом колеґія інтенсивно розвивалася й за десятирічний період піднялася до рівня, що перевершував найкращі показники уніатських та католицьких шкіл. З огляду на швидке зростання кількості учнів в 1634 року була відкрита філія колеґії у Вінниці (яку пізніше перенесли до Гощі на Волинь, де вона проіснувала до кінця XVII ст.), а 1636 Могилою була заснована колеґія в Кременці. З іменем Петра Могили пов’язане розгортання системи вищої і середньої освіти в Україні, яка не просто копіювала західно-європейські школи, а й могла реально конкурувати з ними.


У квітні 1632 року помер помер король Сигізмунд III. За польським звичаєм по смерті короля мав зібратися так званий "конвокаційний" сейм, на якому робився огляд діяльності попереднього короля, обговорювалися різні думки й пропозиції щодо майбутнього королівства. Потім збирався "елекційний" сейм, на якому обирався новий король.

У Прилуках було скликано велику козацьку Раду, яка обрала на сейм делегацію. Петро Могила був делегований на сейм від імені митрополита Ісайї Копинського та всього православного духовенства. На сеймі він мав вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати колеґії, типографії, повернення єпархій, які були закриті польською владою або віддані уніатам, церковних маєтків.

Польський королевич Владислав, щоб забезпечити собі більшість при голосуванні, склав спеціальний меморіал, у якому пропонувалося вирішити козацькі питання, віддати православним Київську митрополію, повернути всі її маєтки, монастирі й навіть львівське єпископство та ін. 8 листопада 1632 року Владислав був обраний королем і, зваживши на ситуацію, задовольнив прохання православного духовенства, видавши "диплом", яким гарантував православним більші права і вигоди, ніж ті, що були зазначені в "Меморіалі".

"Диплом" надавав повну свободу переходу як з православ'я в унію, так і з унії у православ'я. Київський митрополит мав, як і раніше, висвячуватися від Константинопольського патріарха. Віддавалась Луцька єпархія, запроваджувалася нова у Мстиславі, заборонялося чинити всілякі образи православним людям.

Петро Могила подякував Владиславу за "розумне і справедливе рішення". Тим часом, козаки і православне духовенство в один з останніх днів сейму прийняли рішення усунути від митрополії Ісайю Копинського як людину престарілу й хворобливу. Тут же, у Варшаві, митрополитом було обрано Петра Могилу.

12 березня 1633 року Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу. Королівською грамотою Могилі віддавалася Києво-Софіївська церква, утримувалася за ним і Києво-Печерська архімандрія, доручався нагляд над Пустинно-Микільським монастирем. Невдовзі було отримане благословіння й патріарха константинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання "екзарха святого константинопольського трону".

У квітні 1633 року Петро Могила розсилає православному населенню грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва. Проте Ісайя Копинський не вважав обрання Могили законним і подав скаргу королю. Тяжба тривала не один рік. У лютому 1637 року Петро Могила запросив Ісайю в Луцьк і там у присутності багаточисельного духовенства примирився з ним. Але Ісайя знову виступив проти Могили, заявивши, що той силою примусив його до примирення. До самої своєї смерті Копинськнй не давав спокою Могилі.

[ред.] Подвижництво

Після наставлення митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнув сподвижництво у церковній, освітній, будівничій галузях та книгодрукуванні. Вся його діяльність була спрямована на відновлення повнокровного життя Православної Церкви. Новий митрополит висунув перед пастирями суворі, але справедливі вимоги. Стосувалися вони передовсім обов’язкової загальної і богословської освіти, ретельного дотримання канонічних правил. У своїх грамотах і посланнях Петро Могила щораз концентрував увагу священнослужителів на необхідність своїм життям і діяльністю служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі, невтомно піклуватися про паству, сумлінно оберігаючи своє достоїнство від найменших проступків.

[ред.] Відновлення православних храмів

У відомство православного митрополита Могили перейшли Софійський кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми, Видубицький, Михайлівський, Пустинно-Миколаївський монастир і інші монастирі та храми. У 1634 році розпочалося відновлення Софійського собору, яке тривало впродовж десяти років. Митрополит наказав також розчистити з-під нашарувань землі залишки Десятинної церкви, під руїнами якої було віднайдено мощі святого рівноапостольного великого князя Володимира. Петро Могила за свої кошти відновив і стару церкву Спаса на Берестові, для розпису якої запросив художників з Криту. Ними були відновлені також Трьохсвятительська і Михайлівська церкви Видубицького монастиря.

[ред.] Впорядкування богослужбової практики

Важливою ділянкою активності митрополита Могили було впорядкування богослужбової практики і видавнича діяльність. Релігійні суперечки і контроверсії XVII сторіччя вимагали чіткого і сучасного викладу основ православної віри. З цією метою у 1640 році Петро Могила скликав у Києві собор, на який запросив духовних і світських осіб, в основному членів братств. Наслідком цього собору стало затвердження й нове видання Требника (1646). До церковної історії він увійшов як "Требник Петра Могили" і довгий час служив духовенству всієї Росії. У Требнику були викладені не лише молитви і обряди, до нього були додані пояснення й настанови, як у тому чи іншому випадку слід себе вести та чинити, а також догматичні й обрядові пояснення літургії, написані одним з учнів Могили Тарасієм Земкою. Під керівництвом Петра Могили було здійснено перегляд та видання інших богослужбових книг. Одна з найбільш відомих – це Служебник (1629, 1639). На церковному соборі 1642 року в Яссах, у присутності представників Українсько-Білоруської, Грецької та Молдавської Церков, було розглянуто, виправлено і схвалено подане українськими богословами "Православне сповідування віри".

Під керівництвом Могили було складено перший православний катехизис. Для його затвердження у 1643 році в Яссах був скликаний загальноправославний синод. Але оскільки з розглядом цього документу справа зволікалася, Могила видрукував короткий катехизис. Повний катехизис було видано вже після смерті Петра Могили спочатку в Європі грецькою, латинською та польською мовами і лише 1696 році в Москві, коли він уже заслужив повагу всіх богословів світу. Довгий час катехизис Петра Могили виконував роль найповнішого викладу православної віри.

[ред.] Літературна спадщина

Петро Могила залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Він автор книг "Євангеліє" (1616), "Анфологіон" (1636), "Ефхологіон" (1646) та ін.


Помер Петро Могила 11 січня(14) 1647 року, коли йому виповнилося лише п'ятдесят. На посаді митрополита він прослужив всього чотирнадцять років. 3(19) березня 1647 року тіло покійного, згідно з його волею, було перенесено й покладено у Великій церкві Києво-Печерської лаври. У 1996 році Петро Могила був першим, кого канонізували у святі Українські Православні Церкви усіх конфесій. Взагалі Петро Могила був канонізований усіма 15-ма автокефальними Церквами Вселенської Церкви (лише Російська Православна Церква каконізувала цого як місцевошанованого святого, тобто святого, якого шанують лише на певній території).

За кілька днів до смерті первосвятитель склав духовний заповіт, оголошуючи Києво-Братську колеґію першою спадкоємицею свого майна. Їй він заповів 81 тис. злотих, все своє нерухоме майно, коштовності та бібліотеку. На той час Петро Могила мав одну з найбагатших бібліотек. В ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Ціцерона, Макіавеллі, трактати Авіценни та ін. Поряд з богословською літературою сусідували польські хроніки, російські літописи, документальні збірники, хронографи. До його бібліотеки також ввійшли книги, які свого часу заповів Могилі Іова Борецький.

[ред.] Зв'язок поколінь

У 1991 році на місці Києво-Братської колегії було відкрито Києво-Могилянську академію, яка згодом дістала статус національного університету "Києво-Могилянська академія".

[ред.] Посилання

Іншими мовами