Битва під Лейпцігом 1813
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Битва під Лейпцігом | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Війна з Шостою коаліцією | |||||||
![]() Карта битви 18 жовтня 1813 |
|||||||
|
|||||||
Сторони | |||||||
![]() ![]() Рейнська конфедерація: ![]() |
![]() ![]() ![]() ![]() |
||||||
Командувачі | |||||||
![]() ![]() ![]() |
![]() ![]() ![]() |
||||||
Військові сили | |||||||
191,000 | 330,000 | ||||||
Втрати | |||||||
38,000 вбитих і поранених 30,000 полонених |
52,000 вбитих і поранених |
Битва під Лейпцігом (відома також як Битва народів, нім. Völkerschlacht bei Leipzig, 16-19 жовтня 1813 р.) — битва між військами імператора Наполеона і його союзників (Польща, Рейнський союз) і союзними арміями Австрії, Прусії, Росії і Швеції. Битва відбулася на території Німеччини, з обох сторін у ній брали участь німецькі війська. Вона вважається найбільшою битвою в світовій історії до початку Першої світової війни. Битва завершилась поразкою Наполеона, призвела до вторгнення союзників у Францію і в 1814 році до першого зречення Наполеона престолу.
Зміст |
[ред.] Передісторія
Після російської кампанії Наполеона, яка закінчилась повним розгромом французької армії, його противники утворили Шосту коаліцію, яка об’єднала Англію, Росію, Испанію, Португалію, Прусію, Австрію, Швецію і частину дрібних німецьких держав-князівств. Армія Наполеона скоротилась до декількох сотень тисяч солдат, об’єднанні сили Шостої Коаліції на східному березі Рейну за деякими даними налічували до мільйона солдат. Наполеон, набрав новобранців на заміну загиблих у Росії ветеранів, зумів досягти двох перемог над російсько-пруськими військами під Лютценом 2 травня і під Баутценом 20 — 21 травня, що привело до короткочасного припинення вогню. Війська коаліції під командуванням Гебхарта фон Блюхера, кронпринца Карла Юхана Шведського і Карла фон Шварценберга, слідуючи стратегії Траченбургского плану, уникали прямих зіткнень з Наполеоном, проте билися проти його маршалів, здобувши перемоги під Гроссбеереном, Катцбахом, Кульмі і Денневітце. Маршалові Удіно з 120-тисячною армією не вдалося узяти Берлін, і Наполеон у зв'язку з загрозою з півночі був вимушений в кінці вересня відступити на захід від Эльби. Він організував табір під Лейпцігом, прикриваючи свої тилові лінії і чекаючи війська союзників. Пруські війська наступали від Вартенбургу, російські і австрійські — від Дрездена, шведські — з півночі.
Наполеон шукав вирішальної битви, оскільки стратегія союзників на виснаження сил забезпечувала їм перевагу через набагато більші ресурси. Армія французького імператора налічувала понад 190 тисяч солдатів, 14 тисяч кінноти і близько 600-700 гармат.
Як вважають історики, фатальною для Наполеона стала тактична переоцінка своїх військ, які були вимотані попередніми боями і багатоденними переходами (та і взагалі складалися в цілому з новобранців), і стратегічна недооцінка військової сили союзників. Через невірну інформацію він сумнівався у присутності австрійської Богемської (як і раніше не вірив у вступ Австрії до війни, оскільки був зв'язаний сімейними узами з імператором Австрії Францем IІ) і Силезької (вважав, що вона знаходиться значно північніше) армій.
[ред.] Хід битви
[ред.] Диспозиція супротивників напередодні битви
15 жовтня Наполеон розмістив свої війська навколо Лейпціга, при цьому велику частину своєї армії (близько 110 тисяч чоловік) — на південь від міста уздовж річки Пляйсе (нім. Pleie), від Конневітца (нім. Konnewitz) до Маркклєєберга (нім. Markkleeberg) і далі через Вахау (нім. Wachau) і Лібертвольквітц (нім. Liebertwolkwitz) до Хольцхаузена (нім. Holzhausen). Генерал Бертран у Лінденау (нім. Lindenau) прикривав дорогу на захід. На півночі знаходилися війська маршалів Мармона і Нея. Союзники до цього моменту мали в наявності близько 200 тисяч чоловік, оскільки корпуси Коллоредо і Беннігсена тільки підтягалися до місця битви, так само як і кронпрінц Швеції з північною армією. Сили созників полягали перш за все в Богемській армії чисельністю в 130 тисяч солдатів під командуванням Карла Філіпа фон Шварценберга. При Богемській армії знаходилися також російський цар Олександр I і король Фрідріх Вільгельм III.
Згідно плану Шварценберга основна частина армії повинна була подолати опір біля Конневітца, пробитися крізь болотисту низину між Ельстером (нім. Elster) і Пляйсе, обійти правий фланг французів і зайняти найкоротшу дорогу на Лейпціг. Близько 20 тисяч солдатів під командуванням маршала Д'юлая повинні були атакувати Лінденау, а Блюхер наступати на Лейпціг з боку Шкойдіца. Після заперечень Олександра, що указував на складність форсування такої території, для виконання свого плану Шварценберг отримав лише 35 тисяч австрійців під командування Мервельдта і наслідного принца Фрідріха IV Шлезвіг-хомбургського; корпуси Кленау, Вітгенштейна і Клейста під загальним командуванням російського генерала Барклая де Толлі повинні були атакувати французів в лоб. Таким чином Богемська армія виявилася розділеною річками і болотами на три частини.
[ред.] 16 жовтня
16 жовтня видався похмурим. Ще до світанку армія Барклая де Толлі почала рух і близько 8 годин ранку відкрила артилерійський вогонь по ворогові. Авангардні колони союзників почали настання на позиції французьких військ. Російські (14-а дивізія Хельфрайха) і пруські (12-а бригада і 4 батальйона 9-ої бригади) війська під командуванням Клейста близько 9.30 захопили Марклєєберг, який обороняли маршал Ожеро і польський князь Понятовский: чотири союзників вибивали з міста, і чотири рази вони повертались і брали його штурмом.
Село Вахау (нім. Wachau), що знаходилося східніше, де стояли війська під командуванням самого Наполеона, також була взяте російськими (2-й піхотний корпус, 5200 чоловік; кавалерія Палена — гусари, улани і козаки, 2300 чоловік) і пруськими (9-а бригада, 5800 чоловік) військами під командуванням принца Євгенія Вюртембергського. Проте із-за втрат від обстрілу французької артилерії до полудня Вахау була знов залишена. Декілька батальйонів закріпилися в лісі на межі з селом.
5-а російська дивізія Мезенцова (5 тисяч чоловік), пруські 10-а (Пірх, 4550 чоловік) і 11-а бригади (Цитен, 5360 чоловік) під загальним командуванням Горчакова і 4-й австрійський корпус Кленау (24 500 чоловік) наступали на Лібервольквітц, що захищається 5-м армійським корпусом Лорінстона (13 200 чоловік, 50 знарядь) і Макдональдом (18 000 чоловік). Після запеклої битви за кожну вулицю село було узяте, проте обидві сторони понесли важкі втрати. Після підходу до французів підкріплення у вигляді 36-ої дивізії, союзники до 11 годин були вимушені залишити Лібервольквітц.
Весь фронт союзників був такий ослаблений битвою, що лише насилу міг захищати свої висхідні позиції. Операція австрійських військ проти Конневітца також не принесла успіху, і пополудні Шварценберг поспішив з Гессенсько-хомбургським корпусом на допомогу Барклаю де Толлі.
Наполеон, підбадьорений ходом бою, вирішив перейти в контрнаступ. Близько 3 годин дня 8 тисяч французьких вершників під командуванням Мюрата спробували прорвати центр фронту союзників у Вахау. Вони зуміли прорватися до горба, на якому знаходилися союзні монархи і Шварценберг, проте були зупинені російською піхотою і що поспішила на виручку кавалерії союзників. Також невдачею закінчилася настання французького піхотного корпусу Ларінгстона на Гюльденгоссу. Коли Шварценберг зрозумів стратегічну важливість цієї позиції, він наказав підтягти до неї резервні частини під командуванням великого князя Констянтина.
Наступ військ Д'ьюлая на Ліденау також був відбитий Бертраном, проте важливого успіху добилася Силезькая армія. Не чекаючи підходу північної армії (шведів), Блюхер віддав наказ приєднатися до загального наступу. Під Відеріцом (нім. Wideritz) і Мекерном (нім. Mckern) його війська зіткнулися із запеклим опором. Домбровський, не зважаючи на недостачу військ, цілий день боронився від підрозділів Ланжерона.
17 тисяч чоловік під командуванням Мармона, що обороняли Мекерн (нім. Mckern), отримали наказ залишити свої позиції і слідувати на південь до Вахау, внаслідок чого вони залишили добре укріплені позиції на півночі. Дізнавшись про наближення ворога, Мармон вирішив затримати його і послав до Нея по допомогу.
Генерал Йорк, що командував на цій ділянці 20 000 союзними військами після численних атак узяв село, втративши 7 тисяч солдатів. Корпус Мармона був знищений. Ней дізнався про це і розвернув свої війська, проте до Вахау не встиг. Ця тактична перемога була важлива не тільки тим, що прорваний фронт французьких військ на північ від Лейпціга, але і тим, що два корпуси французів було відвернуто від участі в ключовій битві при Вахау. Оскільки жодна із сторін не мала свіжих підкріплень для продовження битви, то з настанням ночі бій припинився.
Наступ на французькі позиції коштував союзникам близько 20 тисяч чоловік убитими і пораненими. Не дивлячись на успішні контратаки союзників під Гюльденгоссой і в Університетському лісі (біля Вахау), а також провал атаки Мюрата, велика частина поля бою залишилася за французами. Вони відтіснили війська союзників від Вахау до Гюльгенгосси і від Лібервольвітца до Університетського лісу, проте не змогли прорвати їх лінію фронту. В цілому день закінчився внічию для обох сторін.
[ред.] 17 жовтня
У боях попереднього дня Наполеонові не вдалося розгромити супротивника. До союзників йшло підкріплення в 100 тисяч солдатів, тоді як французький імператор міг розраховувати лише на корпус фон Дюбена.
Наполеон усвідомлював небезпеку, проте, сподіваючись на споріднені зв'язки з імператором Францем, не покинув украй уразливої позиції під Лейпцігом. Через полоненого при Конневітце австрійського генерала Мервельта пізно вночі 16 жовтня він передав свої умови перемир'я — ті самі, що вже принесли йому мир в серпні. Проте на цей раз союзники не погодилися з ними і навіть не удостоїли імператора відповіді. Пропозиція перемир'я виявилася серйозною психологічною помилкою Наполеона — розчаровані підсумками попереднього дня союзники повірили в слабкість французів, якщо імператор першим пропонує мир. Недільний день 17 жовтня пішов здебільшого спокійно, лише на півночі війська Блюхера, узявши села Ойтріц (нім. Eutritzsch) і Голіc (нім. Golis) Digby Smith — «1813: Leipzig — Napoleon and the Battle of the Nations», підступили впритул до Лейпціга.
У 2 годині дня в селі Зестевіт зібралася військова рада союзників. В цей же час було отримано повідомлення про прибуття армії Беннінгсена (35 тисяч чоловік). Шварцберг, що дізнався про успіхи Блюхера на півночі, хотів негайно відновити битву, проте Беннінгсен заявив, що його солдати дуже втомилися від довгого переходу. Було вирішено відновити настання в 7 ранку наступного дня. Олександр для посилення армії Беннінгсена передав їй 4-й армійський корпус Кленау, 11-у бригаду Цитена і козаков Платова, що збільшило її чисельність до 75 тисяч чоловік.
[ред.] 18 жовтня
У 2 годині ночі 18 жовтня Наполеон залишив свої старі позиції, захищати які через нестачу військ було практично неможливо, і відступив на відстань однієї години шляху від Лейпціга. Нові позиції обороняли 150 тисяч солдатів, що було явно недостатньо, щоб відбити наступ союзників, що мали в своєму розпорядженні до цього моменту 300 тисяч солдатів і понад 1 400 гармат.
Не дивлячись на це, бої 18 жовтня були украй запеклими і далеко не на всіх ділянках вдалими для союзників. У 7 годин ранку князь фон Шварценберг віддав наказ про наступ.
Наполеон, управляючи військами із ставки біля тютюнового млина Стьоттерлітца (нім. Sttterlitz), оборонявся набагато лютіше, ніж це було необхідно для прикриття відступу. Колони союзників переходили в наступ нерівномірно, деякі з них рушили надто пізно, із-за чого удару не був завданий по всьому фронту одночасно. Австрійці, що наступали на правому фланзі, під командуванням наслідного принца Гессен-хомбургського атакували позиції французів під Деліцем (нім. Dlitz), Дезеном (нім. Dsen) і Леснігом (нім. Lsnig), прагнучи відтіснити французів від р. Пляйсе. Спочатку був узятий Деліц, а близько 10 годин — Дезен.
Принц Гессен-Хомбургський був важко поранений, командування узяв на себе Коллоредо. Французькі війська були відтіснені до Конневітца, проте там їм на допомогу прийшли послані Наполеоном дві дивізії під командуванням Удіно. Австрійці були вимушені відступити, залишивши Дезен. Перегрупувавшись, вони знов перейшли в настання і до обіду захопили Леснінг, проте повторно узяти Конневітц, що обороняється поляками і молодою гвардією під командуванням Удіно і Ожеро, їм не вдалося.
Наполегливий бій розгорівся і під Пробстхайдой (нім. Probstheida), де оборонявся маршал Віктором від колон Барклая де Толлі. Побачивши це, Наполеон послав туди в бій Стару гвардію і артилерійський корпус Друо (150 гармат). Стара гвардія спробувала розвинути контрнаступ на південь, проте була зупинена вогнем артилерії, що розташовувалася на невеликому горбі в 500 м від місця сражения. До кінця світлового дня союзникам не вдалося узяти Пробстхайду, бій продовжився і після настання темноти. Близько 2 годин дня на правому фланзі Богемська армія під командовадованієм Беннингсена, що перейшла в настання із запізненням, захопила Цукельхаузен(нім. Zuckelhausen), Хольцхаузен і Паунсдорф (нім. Paunsdorf). У штурмі Паунсдорфа, не зважаючи на заперечення Бернадота, також брали участь частини північною армій під командуванням Бюлова і Винтцегероде. Силезька армія під командуванням Ланжерона і Сакена захопила Шенефельд і Голіс. У бою під Паунсдорофом вперше було застосовано нову зброю — англійські ракетные батареї.
В розпал битви вся саксонська дивізія (близько 3000 чоловік і 19 гармат), що билася в рядах наполеонівських військ, перейшла на бік союзників Трохи пізніше те ж зробили вюртембергзькі і баденські частини. До настання ночі на півночі і сході французи були відтіснені на відстань 15-хвилинного маршу від Лейпціга. Не дивлячись на те, що у Д'юлая були достатньо військ, щоб замкнути кільце навколо Наполеона, Шварценберг сумнівався в необхідності примушувати все ще небезпечного супротивника до відчайдушної битви.
Д'юлай отримав наказ лише спостерігати за французами і не атакувати Пегау. Завдяки цьому Бертран зміг скористатися дорогою на Вайсенфельс (нім. Weissenfels), через Лінденау у напрямі Залле, куди за ним потягнулися обоз і артилерія. Вночі почався відступ і самій французькій армії, гвардії, кавалерії, корпусів Віктора і Ожеро, тоді як Макдональд, Ней і Лорінстон захищали місто.
[ред.] 19 жовтня
Оскільки Наполеон при плануванні битви розраховував тільки на перемогу, то були прийняті недостатні заходи з підготовки відступу. Так, у розпорядженні всіх колон була тільки одна дорога на Вайсенфельс.
Диспозиція союзників на 19 жовтня була складена з розрахунком на продовження битви. Пропозиції Олександра про форсування Пляйсе і Блюхера про виділення 20 тисяч кавалерії для переслідування ворога було відхилено. Коли вранішній туман розсіявся, стало ясно, що штурму Лейпціга не знадобиться. Король Саксонії прислав офіцера з пропозицією здати місто без бою, якщо французьким військам буде гарантовано 4 години на відступ. Олександр відхилив його і послав своїх адьютантов до колон з наказом про наступ.
Тоді як французька армія в штовханині протискувалася через західні Рандштадські ворота і сам Наполеон лише насилу зміг вибратися з міста, російські війська під командуванням Ланжерона і Сакена захопили східне передмістя Халлес (нім. Halles), під командуванням Бюлова — Гріммас (нім. Grimmas). Петерстор — південні ворота міста — були взяті військами Беннігсена. Паніка серед захисників, що залишилися, міста досягла піку, коли помилково був підірваний міст Ельстербрюке, що знаходився перед Рандштадськими воротами . Почувши крики «Ура!» наступаючій армії, сапери висадили міст не зважаючи на те, що в місті залишалося ще близько 20 тисяч французів, зокрема Макдональд, Понятовський, Лорінстон. При відступі загинув маршал Понятовский, король Саксонії, були узяті в полон. До першої години дня місто було повністю захоплене.
[ред.] Наслідки
За різними оцінками від 85 до 110 тисяч чоловік загинули з обох боків під час Битви народів. Французька армія втратила близько 70 тисяч убитими і пораненими, ще близько 35 тисяч було узято в полон або кинуто в госпіталях. Серед загиблих був і маршал Франції Юзеф Понятовський (племінник короля Польщі Станіслава Понятовського, що отримав свій маршальський жезл лише за два дні до фатального дня. Втрати союзників склали 53 600 чоловік убитими і пораненими.
В результаті битви було ліквідовано присутність французьких військ східніше Рейну, розпався Рейнський союз, були звільнені Голландія і безліч дрібних німецьких держав.
Наполеон залишився один з Францією проти наступаючої Європи, що незабаром привело до його першого зречення від престолу.
[ред.] Зовнішні посилання
- voelkerschlacht1813.de(нім.)
- Статья о Битве Народов(рос.) на сайті hrono.ru