Амфібрахій
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Амфібра́хій (грец. αμφιβραχυς — з обох боків короткий) — в античній версифікації — трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом.
У силабо-тонічному віршуванні — трискладова стопа з середнім наголошеним складом (UÚU). Константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити кілька складів (пеан); найліпший варіант амфібрахія — при парокситонній римі, коли витворюється гармонійний акаталектичний рядок.
В українській поезії до амфібрахія вперше звернувся Є. Гребінка («Човен», «Українська мелодія» тощо). Найменш уживаний одностопний амфібрахій, що трапляється здебільшого в гетерометричних строфах задля увиразнення лірчиного сюжету та акцентації поетичної думки:
- — Матусю! Хто очі мені замінив? —
- Всміхнеться, щоб сліз не побачив...
- Сама — до вікна, до неораних нив —
- І плаче... (Є. Плужник).
Двостопний амфібрахій також не часто зустрічається:
- ...ночами про подвиг
- я марив малим,
- а подвиг — це побут
- без жару й золи,
- шизоїдно чистий,
- абсурдно міцний,
- не вельми врочистий,
- та дуже ясний (О. Шарварок).
Подеколи поети звертаються до тристопного амфібрахія:
- На гратах не місяць — корова,
- Не сяйво — рапатий язик.
- В залізних, вантажних оковах —
- Життя божевільного лик (І. Крушельницький).
Прикладів чотиристопного амфібрахія в українському вірші теж не дуже багато:
- О метана бурею, Нене злиденна,
- Укріплю Тебе я на камені слова,
- І будеш, як церква, ясна і сталенна! (В. Пачовський)
П'ятистопний амфібрахій надає поетичному мовленню ознак урочистості, як у вірші М. Бажана «На Карпатських узгір'ях»:
- Просвічений сонцем, на вітрі, в зеленім огні
- Він листя різьблене, обтяжене росами, сушить.
- Хай ломляться гори, хай грози ревуть в вишині, —
- Він тут вкорінився, він тут укріпився й не рушить.
Надзвичайно рідкісний амфібрахій — шестистопний (С. Голованівський: «Минають роки, як хвилини, і зорі згасають байдужо...»), що виразно розмежовує віршовий рядок на два піввірші, викликає враження «важкого» стилю. Подеколи поети звертаються і до вільного амфібрахію, наприклад, І. Франко:
- Полудне.
- Широкеє поле безлюдне.
- Довкола для ока й для вуха
- Ні духа! (...)
[ред.] Література
- Українська радянська енциклопедія
- Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 34-35