Назофони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Назофони — це 11 пар неартикульованих звукових сполук, що виражають емоції. Назофони створюють голосовий фон. Це найдавніша частина мови, доісторичний комплекс.

В сучасних мовах назофони здатні виражати задоволення, ніжність, радість, захват, невдоволеність, нетерпіння, роздратування, злість, лють, шал, зловтіху, хизування, іронію, подив, розчарування, прикрість, схвильованість, тривогу, розгубленість, насторож, переляк, жах, серйозність, впевненість тощо.

Предметна і логічна семантика назофонів бідніша: згода–незгода, заперечення, вираження нерозуміння, питання взагалі, бажання вступу в контакт.

[ред.] Узагальнена таблиця назофонiв української мови

Узагальнена таблиця назофонiв української мови охоплює 20 типiв назофонiв. Кожний назофон може набувати iнших значень при вимовi у нижчому або вищому реґiстрах, що загалом дає бiля 60 експресивних можливостей. Назофони класифiкованi за кiлькiстю тактiв (протоскладiв), характером приголосного компонента, типом iнтонацiйного контуру.


[ред.] Посилання, джерела

Костянтин Тищенко. Метатеорія мовознавства. - К.: Основи, 2000.- 350 с.