Глядківський Павло Семенович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Павло́ Семе́нович Глядкі́вський (1896— листапад 1979)— історик школи Грушевського.
У 1931—1933 рр. продовжував працювати в Академії наук співробітником, але тепер у Культурно-історичній комісії, яка лишилася єдиною інституцією з Асоціації культурно-історичного досліду. На нього — як на одного з найближчих до М. С. Грушевського осіб — у 1931 р. звернули увагу співробітники ДПУ, силоміць залучивши до секретного співробітництва. Ймовірно, не отримуючи від науковця очікуваного «компромату», чекісти відмовились від його послуг одночасно із звільненням історика у серпні 1933 р. з ВУАН за «ідеологічну невідповідність сучасним вимогам науки». До наукової діяльності талановитий і багатообіцяючий дослідник більше ніколи не повертався.
У листопаді 1933 р. він виїхав на будівництво цукрового заводу у селище Ертиль (Воронезька обл.) і працював там плановиком-економістом до травня 1935 р. Після повернення до Києва з 1936 по червень 1941 р. П. С. Глядківський викладав загальноосвітні предмети на курсах техмінімуму тресту Укрбудшлях.
З початком війни Павло Семенович на схід не евакуювався. Після окупації Києва він зареєструвався у Київській міській управі і через відділ народної освіти управи був зарахований на роботу до видавництва «Школа» (колишня «Радянська школа»). Виконуючи обов'язки заступника завідувача, а потім головного секретаря видавництва, П. С. Глядківський займався реєстрацією співробітників, складав описи майна, приймав рукописи до друку, тощо. Але у грудні 1941 р. через ліквідацію німцями цього видавництва залишився без роботи.
З березня 1942 р. П. С. Глядківський став вчителем 34-ї київської школи, а з літа почав ще й завідувати дитячою їдальнею школи. На цих посадах колишній вчений працював до жовтня 1943 р., коли разом із родиною та іншими мешканцями Києва був вивезений у закритому вагоні до Німеччини.
П. С. Глядківському, який опинився у Берліні, пощастило приписатися до трупи київських артистів, що обслуговували військовополонених, і мати завдяки цьому паспорт, а також пайок і право вільно пересуватися у місті.
Після звільнення родина Глядківських повернулась в Україну до м. Первомайського Одеської (зараз Миколаївської) області, де жила мати Павла Семеновича Анастасія Антонівна. Тут до кінця 1948 р. П. С. Глядківський викладав німецьку мову у вечірній школі.
Зміст |
[ред.] Арешт
Саме тут, у Первомайському, він був арештований 9 січня 1949 р.
Обвинувачення П. С. Глядківського зводилися до двох основних докорів: по-перше, йому закидали співпрацю з «відомим українським буржуазним націоналістом Грушевським» та аспірантський стаж під проводом академіка, а по-друге, звинувачували у «пособництві окупантам», хоча, на дослідників, мало місце скоріше здобуття засобів для існування під час німецької окупації, ніж колабораціонізм.
У травні 1949 р. за постановою Особливої наради при Міністрі держбезпеки СРСР за «антирадянську націоналістичну діяльність» Павло Семенович був засуджений до 10 років концтаборів, але без конфіскації майна через відсутність останнього, і направлений до Озерного табору МВС СРСР.
[ред.] Звільнення
Незважаючи на тяжкий фізичний стан, П. С. Глядківський вижив і був звільнений 16 вересня 1954 р. як «інвалід, що страждає на невиліковну хворобу»
Павло Семенович повернувся до Первомайського, де став бухгалтером якоїсь контори. У 1975 р. після смерті дружини він переїхав до сина у Київ. Помер у листопаді 1979 р.
[ред.] Спогади
П. С. Глядківський залишив написані у 1975 р. напрочуд цікаві спогади про своє життя у сталінських таборах. Зі слів його сина Ігоря Павловича існували ще спогади про арешт і перебування науковця у в'язниці, але вони були знищені самим П. С. Глядківським.
[ред.] Література
- Юркова О.Київська історична школа М. С. Грушевського: долі науковців.