ЛСД
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ЛСД | |
---|---|
Систематична назва | (6aR,9R)-N,N-Діетил-7-метил- 4,6,6a,7,8,9-гексагідроіндоло- |
Альтернативна назва | диетиламід лізергінової кислоти, ЛСД-25 |
Хімічна формула | C20H25N3O |
Молекулярна маса | 323.43 |
Температура плавлення | 80-85 °C |
Номер CAS | 50-37-3 |
SMILES | O=[C@@](N(CC)CC)[C@H]
1CN(C)[C@](C2=C1)([H]) CC3=CNC4=C3C2=CC=C4 |
Дані приведені за стандартними умовами (25 °C, 100 кПа) |
ЛСД (диетиламід лізергінової кислоти) — ’’еталонний’’ галюциноген. Дуже токсичний препарат. ЛСД існує у вигляді прозорого розчину, порошку і у вигляді різноколірних марок, які нагадують поштові (їх основа просякнута розчином наркотика). ЛСД звичайно приймають внутрішньо.
Зміст |
[ред.] Походження та історія
Назва LSD є акронімом німецької назви речовини Lysergsäure-diethylamid. Вперше ЛСД було синтезовано в 1938 швейцарським хіміком Альбертом Хофманом в Sandoz Laboratories у Базелі, як частина великого проекту пошуку цікавих для медицини похідних від алкалоїдів. Його психоделічні властивості стали відомими через 5 років, коли Хофман повернувся до роботи над ЛСД. 16 квітня 1943 незначна доза речовини, що раптово проникла крізь шкіру вченого викликала в останнього психоактивні ефекти та бажання протестувати препарат у більшій кількості (250 мкг).[1]
До 1966 Sandoz Laboratories безкоштовно постачали ЛСД та псилоцибін зацікавленим вченим. Sandoz зарреєстрував для ЛСД торгову марку «Delysid».[1] Стало поширеною практикою вживання цих речовин психіатрами для кращого суб'єктивного усвідомлення шизофренічного стану. Було здійснено спроби використання ЛСД у психоделічній психотерапії.
Протягом холодної війни спецслужби цікавились можливістю використання ЛСД для допитів, контролю за свідомістю, а також для широкомаштабної соціальної інженерії. ЦРУ проводило інтенсивні дослідження препарату, які були переважною частиною знищено. [2] Проект MKULTRA (MK-ULTRA) був кодовим ім'ям для дослідницької програми ЦРУ по контролю за свідомістю в 1950х — 1960х роках. Досліди проводились Біомедичною Лабораторією Армії США (зараз — Медичний Дослідний Інститут Хімічного захисту Армії США), розташованому в Абердинському випробувальному полігоні. Добровольці приймали ЛСД та виконували завдання для виявлення ефекту наркотику на солдат. Цей проект вивчав можливості модифікації функціонування мозку не тільки дією хімічних препаратів, але й використанням електричних сигналів.
Британський уряд також займався випробуванням ЛСД. У 1953-1954 рр. вчені, що працювали на MI6 намагалися протестувати препарат, як «сироватку правди». Об'єкти тестування не були інформовані щодо препарату, натомість їм повідомили, що на них випробовують ліки від застуди. Один з тестованих (на той час йому було 19 років) повідомив, що бачив як «стіни розтікаються, тріщини з'являються на людських обличчях… очі зтікають по щоках… обличчя у стилі Сальвадора Далі… квітка перетворюється на слимака». Після довгого замовчування MI6 погодилась на виплату компенсації тестованим у 2006 р. Як і ЦРУ, MI6 вирішила, що ЛСД не є практичним препаратом для контролю свідомості.[3]
Вперше ЛСД стало популярним, як наркотик серед невеликої групи професійних психологів та психіатрів протягом 1950х, а також деяких політиків, з якими ранні дослідники ЛСД були особисто знайомі.
Декілька спеціалістів з психіатрії (найвідоміші з них — професори Гарварду Тімоті Лірі (Timothy Leary) та Річард Альперт (Richard Alpert)) стали вважати ЛСД «потенційним засобом духовного зростання». В 1961 доктор Лірі отримав грант на дослідження ефектів ЛСД від Гарвардського Університету. За цим проектом 3500 доз було надано 400 людям. З них 90% висловили бажання повторити досвід, 83% «вивчили щось нове» у духовному розумінні та 62% сказали що це змінило їх життя на краще.
[ред.] Дозування
[ред.] Ефекти
[ред.] Фармакодинаміка
[ред.] Фізичні ефекти
[ред.] Психологічні ефекти
[ред.] Рефлексія
[ред.] Психози
[ред.] Хімія
[ред.] Стабільність
[ред.] Виробництво
[ред.] Форми випуску
[ред.] ЛСД та закон
[ред.] В Україні
[ред.] В Канаді
[ред.] В Сполучених Штатах
[ред.] Посилання
- ↑ а б Hofmann, Albert. LSD — My Problem Child (McGraw-Hill, 1980). ISBN 0-07-029325-2. Доступно в мережі тут або тут.
- ↑ ACHRE Report, chapter 3: «Supreme Court Dissents Invoke the Nuremberg Code: CIA and DOD Human Subjects Research Scandals».
- ↑ Rob Evans, «MI6 pays out over secret LSD mind control tests». The Guardian 24 February 2006.
![]() |
Це незавершена стаття з хімії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
![]() |
Це незавершена стаття з медицини. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |