Диканька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Дика́нькаселище міського типу Полтавської області, центр Диканського району.

Розташована за 29 км від залізничної станції Полтава. Відома із середини 17 століття. Селище міського типу від 1957.

Зміст

[ред.] Перша згадка

Досі точна дата виникнення селища залишається невідомою. Уперше воно згадується 1658. Тоді поблизу Диканьки зійшлися в герці загони полтавського полковника Мартина Пушкаря та гетьмана Івана Виговського.

[ред.] Версії про походження назви

Не все зрозуміло і з самою назвою. Одні пов'язують її з наявністю тут колись густих лісових масивів, що видавалися дикими, інші виводять назву від прізвища Дикань, яке, буцімто, мав чоловік, що першим оселився в цій місцині. Таке прізвище, і справді, донині дуже поширене в окрузі.

[ред.] Пам'ятки архітектури

До 1917 Диканькою володіли нащадки Кочубеїв. Частина колись дуже пишної садиби Кочубеїв збереглася донині. А раніше композиційним центром її був красивий парадний палац, побудований наприкінці 19 століття за проектом італійського архітектора Джакомо Кваренгі. Палац Кочубеїв у роки громадянської війни 1918—1920 було зруйновано й розібрано.

Миколаївська церква від 1794 слугувала усипальницею роду Кочубеїв. А про Троїцьку церкву, споруджену дещо раніше, є легенда, пов'язана з Миколою Гоголем: нібито, саме тут бував коваль Вакула з повісті «Ніч перед Різдвом».

[ред.] Пам'ятки природи

Як ніякий інший край області, багата Диканьська земля природою. При самісінькому в'їзді до райцентру є кілька дубів-велетнів, що охороняються як пам'ятки природи. Їм уже не одна сотня років.

Знамениті дуби — то лише частка цього багатства. У районі є пам'ятка природи республіканського значення — Парасоцьке урочище. Та й хіба тільки це? Бузковий та Ялиновий гаї. Відслонення пісковиків, Лісосмуга Ізмаїльського, заповідне урочище Яворівщина, Писарів-щанський парк, який є пам'яткою садово-паркового мистецтва, — це справжні перлини Полтавщини.

[ред.] Поетичний світ Диканьки

Диканька — це маленький світ зі своїми турботами і радощами, оповитий легендами і переказами. Вона неповторна, гостинна і таємнича. Кожна її частина свята цією таємницею, магічністю — і це хвилює, цікавить і вабить. Здається, що саме тут переплітаються реальне з неможливим, святе з грішним, минуле з сучасним. Ос що пише про Диканьку М.К. Пойдеменко:

Нашу Диканьку знають усі

Вона мов веснянка у русій косі

Дуби зелені, бузковий гай,

Серцю так милий. Гоголя край.

Згадує Диканьку й Олександр Пушкін:

Цветет в Диканьке древний ряд

Дубов, друзьями насажденных,

Они о праотцах казненных

Доныне внукам говорят.

[ред.] Література


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.