Гідравліка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гідравлика (грец. hydraulikуs - водяний, від hydor - вода і aulos - трубка), — наука, яка вивчає закони рівноваги і руху рідин, а також способи застосування цих законів для розв`язання конкретних технічних завдань.

Ці закони широко використовуються під час вирішення практичних завдань у багатьох галузях техніки:

Гідравлика складається з двох основних частин:

[ред.] Історія науки

Походження цієї науки досить давнє. Явища, які стосуються гідравлики, цікавили людину ще в давні часи. Багато практичних питань пов’язаних із зрошенням, водопостачанням та використанням водної енергії для примітивних двигунів, успішно вирішувались ще в давнину. Проте мистецтво зведення гідротехнічних споруд тоді ґрунтувалось в основному на суто практичному досвіді будівельників.

Першим законом гідравлики, який установлює кількісний зв’язок між окремими елементами явищ, вважають загальновідомий закон Архімеда, установлений за 250 років до н.е.

Великий внесок у розвиток гідравлики зробили вчені XVI та XVII ст.

Нідерландський учений Сімон Стевін встановив правила визначення тиску рідини на стінку і дно посудини.

Італійський фізик і математик Еванджеліста Торррічеллі, учень Галілео Галілея, відкрив закон витікання рідини з посудини і запропонував формулу, що наближено визначала швидкість витікання рідини з малого отвору в посудині під дією сили тяжіння.

Французський математик і фізик Блез Паскаль установив закон, який і досі називається законом Паскаля і широко використовується у гідротехніці.

Засновниками гідравлики, як науки вважається Даниїл Бернуллі.

У XVIII ст. почала розвиватися теоритична гідродинаміка, яка ґрунтувалася на диференціальних рівняннях руху ідеальної рідини Ейлера.

Російський вчений М.Є.Жуковський — основоположник сучасної аеромеханіки, створив теорію гідравлічного удару у водопровідних трубах.