Горинь
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Горинь (білорус. Гарынь) - ріка в Україні та Білорусі, права притока Прип'яті. Довжина - 659 кiлометрiв.
Назва рiчки Горинь походить вiд староруського слова "горина" (гориста мiсцевiсть). У далекому минулому рiчка так i називалася Горина. Бере свiй виток з Кременецьких гiр біля с. Волиці на висотi 345 м над рiвнем моря. Найбiльша притока Горинi - Случ. Долина у верхів'ї течи річки вузька, і Горинь має тут високі урвисті береги, нижче за течією заплава розширюється, береги стають пологими.
Довжина ріки 659 км, площа водозабору 27700 км2. Загальне падіння ріки 218 м. Основні притоки: р. Жирак (п. б., 606-км), р. Полква (л. б., 573-й км), р. Цвітоха (п. б., 491-й км), р. Вілія (л. б., 448-й км), р. Устя (л. б., 301-й км), р. Стубазка (л. б., 287-й км), р. Зульня (п. б., 203-й км), р. Бережанка (л. б., 139-й км), р. Случ (п. б., 105-й км), р. Сирен (л. б., 71-й км). Ріка Горинь бере початок із джерела, що виходить на денну поверхню в с. Волиця на висоті 345 м над рівнем моря. Тече вона з південного-заходу на північний схід і впадає в р. Прип'ять із правого берега на 412 км від її устя, в 14 км нижче м. Давид-Городок, на висоті 127 м над рівнем моря. В 28 км від устя ріка розгалужується на два рукави, з яких основним є правий; лівий рукав Ветлиця довжиною 26 км впадає в р. Прип'ять на 417 км. Середній похил водної поверхні 0,33‰. Басейн р. Горинь межує на заході з басейнами pp. Іква, Стир і Стубла на сході з басейнами pp.. Уборть і Ствига, на півдні - з басейном р. Дністер. Басейн має неправильну грушоподібну форму; довжина його 300 км, середня ширина 92 км, найбільша ширина в середній частині 200 км, у нижній - різко зменшується до 10 км. Верхня частина басейну до впадання р. Устя розташоване на Волинь-Подільській височині і являє собою плато з оцінками 385,5-215 м абс, сильно розчленоване долинами рік і балок (густота яружно-балкової мережі, по С. Соболєву, становить 1-1,25 км на 1 км2 поверхні). Середня й нижня частини басейну лежать в області значно заболоченої низинної рівнини Полісся, що характеризується плоским рельєфом з піщаними пагорбами. У межах плато основними породами є крейдові піски, мергелі, вапняки й крейда, що зустрічаються у вигляді виступів у долинах рік, що підстилають древніми кристалічними породами, головним чином гранітами, і перекриті товщею третинних пісків, глин, мергелів і черепашкових вапняків. Четвертинні утворення представлені флювіогляціальними пісками й суглинками, а також лесами, на яких розвинені родючі сірі лісові ґрунти й чорноземи. У межах Полісся поширені моренні відкладення, представлені звичайно суглинками з різним складом валунів, флювіогляціальні піски та лесовидні суглинки з поверхневим покривом дерено-підзолистих ґрунтів; значні площі зайняті торфовищами. Ґрунтові води належать до девонських і крейдових відкладень, а в межах кристалічного масиву - зв'язані із тріщинами в кристалічних породах. У межах Полісся глибина залягання ґрунтових вод незначна. Більша частина поверхні басейну розорана; ліси, що займають 1950 км2 (18%), поширені, головним чином, у низов’ї й складаються із сосни з домішкою дуба; у верхів’ї переважають широколистяні ліси (дуб, граб, клен, ясен), що збереглися по схилах долин рік і балок. У низов’ї значну площу займають низинні очеретяні й осокові болота; загальна площа яких становить 1700 км2 (6%). Подекуди збереглися землі покриті луговою рослинністю. Озер у басейні дуже мало (0,1%). Річкова мережа добре розвинена, чому сприяють кліматичні умови і характер ґрунтів. Коефіцієнт густини річкової мережі без обліку рік коротше 10 км становить 0,26, а з врахування останніх - 0,46. Пологі й помірно круті ділянки схилів звичайно розорані, круті - задерновані або покриті мішаним лісом і чагарником. У низов’ї зустрічаються заболочені луки. У верхів'ї схили складені вапняком і крейдовими породами, перекритими супісками та суглинками, нерідко зустрічаються оголення древніх кристалічних порід; на решті ділянок вони переважно піщані й супіщані. У верхній та середній течії ріки на обох схилах (чергуючись по берегах) на висоті 3-8 м над рікою розташовуються тераси шириною від 0,3 до 4 км, із крутим уступом, висотою 5-10 м. Поверхня їх переважно рівна, розорана, рідше покрита сосновими або мішаними лісами. У верхів’ї ріки біля підніжжя схилів є витоки ґрунтових вод. В верхньому течії ріки заплава заболочена, покрита найчастіше лучно-болотною рослинністю, рідше чагарником і окремими деревами. На інших ділянках вона переважно суха, лугова, сильно пересічена старицями, балками й озерами, по берегах яких є густі зарості очерету й чагарнику (верба, плакуча верба). Зустрічаються піщані гряди й окремі пагорби, висотою від 1 до 8 м. Біля схилів, найбільш знижена частина її заболочена і являє собою мокрий луг. Ґрунти мулисто-піщані й глинисті, на заболочених ділянках торф'янисті. Щорічно в період весняного повіддя й дощових паводків заплава затопляється на глибину від 0,5 до 3,3 м на 1-2 тижні; на знижених ділянках вода втримується протягом 1-3 місяців. Русло у верхньому течії помірно звивисте, у середній і нижній - сильно звивисте (радіус кривизни звивин місцями досягає 20-40 м), переважно нерозгалужене. Ширина ріки до устя р. Полква 3-10 м, нижче - 25-60 м, найбільша -19.0 м (верхня окраїна с. Ворона), найменша - 0,5 м (с. Мала Горянка). Глибини розподіляються нерівномірно; на плесах порядку 1,4-2,5 м, місцями до 5,0-11,0 м, на перекатах зменшуються до 0,3-1,0 м. Швидкості течії на плесах незначні (0,1-0,3 м/с), на перекатах зростають до 0,5-1,3 м/с. Русло незначно заростає очеретом, осокою й водоростями, головним чином біля берегів, смугою в 3-5 м; у нижній течії засмічене затонулими колодами, корчами та деревами, які упали з берегів. Дно здебільшого піщане, на перекатах іноді покрите галькою, на плесах замулено; у верхів'ї на окремих ділянках кам'янисте. Береги висотою від 1 до 6 м, переважно круті або обривисті, на звивистих місцях чергуються з пологими й дуже пологими, у верхів’ї вони часто торф'янисті, задерновані, рідше скелясті або суглинні, на інших відрізках піщані або піщано-глинисті, підмиваються водою й, руйнуючись обвалюються в ріку разом зі чагарниками, які ростуть на них й окремими деревами. У багатьох місцях вони зливаються зі схилами долини. Живлення ріки переважно снігове з помітною участю дощового й ґрунтового. У річному ході рівня виділяються високе весняне повноводдя, низька літня межень, що порушується короткочасними дощовими паводками, осінні й зимові підйоми води. Підйом рівня навесні найчастіше починається в березні, рідше - в лютому, відбувається інтенсивно (до 0,5-1,0 м/добу) і в середині або другій половині березня наступає найвищий рівень висотою при звичайному повноводді 0,8-4,6 м, при винятково високому - 1,2-5,8 м. Як правило, повноводдя проходить одним піком і дуже рідко двома. Спад відбувається повільно, протягом одного-двох місяців і звичайно наприкінці травня - червні встановлюється межень.
Дощі, що випадають майже щорічно, викликають паводки висотою в середньому 0,5-1, 5 м, і рідко сягаючого рівня весняного повноводдя.
В жовтні починається підйом рівня води, що триває до льодоставу; після замерзання рівень знижується, але залишається вище літнього. Узимку при відлигах бувають паводки, висотою 0,5-2,5 м. Найбільш багатоводна ріка буває навесні (III-IV), коли по ріці проходить 42-54 % річного стоку, на літо й осінь (VI-XI) доводиться 31-39%, на зиму (XII-II) - 15-21 %. Найбільша витрата води багатоводного 1932 р. у с. Волошки дорівнювала 1108 м3/с, у с. Антонівка 1610 м3/сек, що відповідає модулям стоку 162 і 142 дм3/с з 1 км2. Найменші модулі стоку влітку й узимку не перевищують 0,4-1,2 дм3/с з 1 км2. Середньорічний модуль стоку наведений до багаторічного ряду становить у с. Волошки -3,96 л/с з 1 км2, у с. Антонівка - 3,81 л/с з 1 км2 у сел. Горинь - 3,56 дм3/с з 1 км2. Льодостав найчастіше наступає в середині грудня, на перекатах нерідко залишаються ополонки, що місцями зберігаються протягом всієї зими. Ріка скресає у верхів'ї наприкінці лютого - початку березня, у середній й нижній течії на 1-2 тижні пізніше Ріка у верхів'ї використовується, як джерело гідроенергії та для риборозведення.. Від м. Давид-Городок до устя ріка судноплавна. Більша частина басейну розорана (понад 60%), ліси займають 18% басейну, болота - низинні очеретові і осокові - займали до осушення 6%. Заплавні луки частково розорані, окультурені або знаходяться під випасами, що призводить до їх деградації, а також змиву при паводках в річкове русло значних домішок - органічних, бактеріальних і твердого стоку. Внаслідок господарської діяльності у басейні спостерігаються кризові ситуації. Першою із них є розміщення в верхній течії (на межі Хмельницької і Рівненської областей) Хмельницької АЕС. Через невирішеність проблеми технічного водопостачання із р. Південний Буг, АЕС знімає пікові значення повені, залишаючи в бровках русла лише мінімальний стік. Це веде до розвитку руслової ерозії, замулення зимувальних ям, каналізування русла. Внаслідок цього роками не спостерігалось у верхній і середній течії розвитку паводків, не відбувається енергообмін між руслом і заплавою, розвинулись явища стагнації. Із водної екосистеми зникають угрупування макрофітів, в першу чергу рдестів, лепехи, глечиків. Другою із вказаних проблем є процеси розширеної депресії підземних вод, сформованих в крейдяно-мергельній товщі (регіон Гощансько-Острозький) - через необґрунтований забір підземних вод для питного водопостачання м. Рівне. Інтенсивна інфільтрація у підземні водоносні горизонти поверхневого стоку посилює каналізування русла і деградацію річкової екосистеми. Доповнює формування кризової ситуації у р.Горинь забруднення промисловими і зливовими водами від хімоб'єднання "Азот" нижче М.Рівне і скиду стічних вод Оржівського деревообробного комбінату нижче впадання р.Устя. У цілому формування екологічного благополуччя річкового басейну визначають - сольовий фон (хлориди), біогенні сполуки -фосфати, руслова ерозія, токсичні домішки (мідь). За комплексним екологічним індексом річка в гирловій частині може бути віднесена до класу помірно-забруднених річок і перехідних до забруднених. Екологічний стан погіршують періодичні скиди (аварійні) стічних вод від цукрових заводів (Острозького, Бабино-Томахівського, Шпанівського, Мізоцького).