Грязьовий вулкан
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Грязьовий вулкан (сальза), (рос. грязевой вулкан, сальза, макалуба, англ. mud volcano, air volcano, macaluba, нім. Schlammvulkan m, Salse f) – геологічні утворення над тріщинами в осадових відкладах, що вміщають поклади газу з високим тиском. З ними пов’язане постійне або періодичне виверження грязьових мас, горючих газів тощо. Грязьовий вулкани переважно приурочені до регіонів, де у розрізі присутні глинисті породи, галечники, відклади підводних зсувів, глини, піски та неконсолідовані осади, тобто породи, що є характерними для молодих, наприклад, теригенних відкладів. На поверхні Г.в. виражені у вигляді грязьових конусів, що мають кратери, через які періодично або безперервно викидається газ. Окремі конуси або групи конусів можуть займати територію у десятки км2, а їх висота може сягати 300-400 м, хоча, як правило, вона не перевищує перших десятків або кількох метрів. Діаметр основи Грязьових вулканів – до 5-6 км.
Більшість Грязьових вулканів, особливо, найбільші з них, утворюються у місцях розвитку антикліналей, тектонічних розривів або діапірових складок. Найчастіше Грязьові вулкани виникають над антиклінальними структурами, у верхній частині розрізу яких залягає потужна пачка спресованих глин. У суху погоду глини зневоджуються і розтріскуються. Якщо тріщини досить глибокі, через них починає виділятися газ. У процесі підйому з надр він змішується з глиною і пластовою водою, що призводить до утворення грязі, яка викидається на поверхню. У діяльності Г.в. виділяють 2 стадії: експлозивну (короткочасна з досить сильними виверженнями) і грифонну (більш тривала і більш спокійна в проміжках між виверженнями). Виверження Г.в. супроводжується потужними викидами газів (г.ч. метану та його гомологів), твердих уламків та грязюки, які іноді підіймаються на висоту до дек. км. У грифонну стадію з Г.в. повільно витікає рідкий бруд, іноді густа маса перем’ятої породи - сопкова брекчія. Наявність йоду і брому у водах Г.в. та сірководню в газах надає грязям цілющих властивостей.
Грязьові вулкани є в Азербайджані (понад 200), Туркменії, на Тамані (Кубань), в Румунії, Італії, Ірані, Бірмі, Венесуелі, Новій Зеландії та інш. Найбільші і найефективніші Грязьові вулкани земної кулі відомі у районі Баку на Апшеронському п-ові (висотою до 400 м над рівнем моря), у Бірмі (узбережжя Аракан), на о-ві Тринідад. На території України є на Керченському півострові та прилеглій акваторії Азовського моря. В останні роки виявлені Г.в. на захід та південь Севастополя в акваторії Чорного моря. Серед діючих Г.в. виділяються з постійно спокійним режимом виверження та з активними викидами протягом кількох діб, що супроводжується вибухами та локальними землетрусами. Діючі Г.в. пов’язані з зонами активного Південно-Азовського розлому. Активні вулкани виділяють пари ртуті, вміст якої в атмосферному повітрі під час виверження зростає на 1-2 порядки. Активізація Г.в. у зоні Південно-Азовського розлому сприяє виникненню нових островів та мілин в акваторії Азовського моря та Керченської протоки.
Термін Г.в. через подібність у зовнішніх проявах до справжнього вулкану вперше застосовано Куглером (1938).
Булганацька група грязьових вулканів – знаходиться на Керченському п-ові. Продукти виверження вулканів – метан, глиняна брекчія з уламками сидериту та інш. порід. Найбільша грязьова сопка Центральне озеро викидає до 100 м3 метану та понад 5000 л грязі за добу. До Г.в.б.г. приурочені поклади бору; брекчії використовують при виготовленні керамзиту, а грязь – у лікувальних цілях.
[ред.] Література
- Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. ISBN 966-7804-14-3