Європейська Хартія регіональних мов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Європейська хартія регіональних мов або мов меншин - створена у Страсбурзі 5 листопада 1992 року англійською і французькою мовами, обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігаэтся в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії Хартії кожній державі - члену Ради Європи і будь-якій Державі, якій було запропоновано приєднатися до цієї Хартії.

[ред.] Хартія в Україні

Відповідно до статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Таким Законом насамперед є Закон України «Про мови в Українській РСР». Стаття 3 якого говорить про те, що Українська РСР створює необхідні умові для розвитку і використання мов інших національностей в республіці.

В роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільські і селищні Ради, сільські населені пункті, їх сукупність), можуть використовуватись поряд з українською і їхні національні мови.

У разі, коли громадяни іншої національності, що становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють в належному обсязі національною мовою або коли в межах цих адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, в роботі названих органів і організацій може використовуватись українська мова або мова, прийнята для всього населення.

Крім внутрішнього законодавства статус мов національних меншин регулює і міжнародне законодавство. Зокрема для України таким законодавством є Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. Але фактично в України незважаючи на те, що Хартію було підписано 05.11.92 р., вона досі в Україні не діє.

Спершу Хартію було ратифіковано Законом України від 24 грудня 1999 року N 1350-XIV «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 р.» з великою кількістю застережень. В той же час стаття 21 Хартії передбачає, що будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти чи свого документа про прийняття, затвердження або приєднання може заявити одне або декілька застережень до пунктів 2 - 5 статті 7 цієї Хартії. Інші застереження не дозволяються. У нас застереження чомусь є буквально до всієї Хартії. Але зовсім не з цих, а з процедурних питання Закон втратив чинність у зв'язку з визнанням його таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з рішенням Конституційного Суду України від 12 липня 2000 року N 9-рп/2000.

Вдруге Хартію ратифіковано Законом України від 15.05.2003 р. №802-IV «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин». Але знову із купою застережень, через що ця Хартія не діє на території України.

[ред.] Хартія та російська мова

Апелюючи до Конституції України та Європейської хартії регіональних або міноритарних мов, місцеві ради Донецької, Запорізької, Харківської, Миколаївської, Луганської областей, а також Харкова, Севастополя, Дніпропетровська, Донецька й Луганська, попри протести представників виконавчої влади, прийняли рішення про надання на своїх територіях російській мові статусу регіональної. Фактично ж йшлося про те, що російська мова має замінити українську як мову діловодства та документації.

У підготовленому Міністерством юстиції України юридичному висновку щодо рішень обласних і міських рад стверджується, що місцеві ради порушили принцип законності, вийшовши за рамки своїх повноважень. Крім того, вважають експерти Мін’юсту, безпідставними є і посилання на Європейську хартію регіональних або міноритарних мов. По-перше, жодне положення хартії не дає підстави для визнання за певною мовою того чи іншого статусу. Це питання має вирішуватися спеціальними законами й не може бути предметом рішення місцевих органів. У хартії ж йдеться про певні охоронні заходи. І тому безпідставними є посилання на статтю 9 Конституції України, яка передбачає, що належним чином ратифіковані міжнародні договори є частиною українського законодавства. По-друге, наявний офіційний український переклад хартії, так само як і закон України про її ратифікацію, суперечить букві й духу автентичного документа, який Рада Європи пропонує для ратифікації своїм членам.

Так, ключовий термін minority language, який означає «міноритарна мова», в українському перекладі поданий як «мова меншин», а Закон «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», прийнятий Верховною Радою 15 травня 2003 року, передбачає захист мов національних меншин. Тим часом у п.11 Пояснювальної записки до Європейської хартії зазначено, що «метою Хартії є захист і підтримка регіональних або міноритарних мов, а не мовних меншин». Пояснимо, що «регіональні або міноритарні мови» (у трактуванні українських юристів) означають мови, які використовуються у певному регіоні та є менш поширеними, ніж інші в межах цього регіону.

[ред.] Джерела