Біженці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця сторінка вимагає істотної переробки.
Можливо, її необхідно доповнити, переписати або вікіфікуваити.
Пояснення причин та обговорення — на сторінці Вікіпедія:Статті, що необхідно поліпшити.

Біженці — особи, яка внаслідок особливого перебігу подій або через цілком обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою раси, етнічного походження, релігійного вірування, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичної орієнтації знаходиться за межами країни своєї громадянської приналежності й не можуть скористуватися захистом цієї країни або не бажають цього робити внаслідок таких побоювань; або, не маючи певного громадянства й перебуваючи поза межами країни свого попереднього постійного мешкання, не можуть або не бажають повернутися до неї внаслідок таких побоювань.[1]

Біженці, що прибули до Травніка (центральна Боснія) під час війни 1993 року. Фото Mikhail Evstafiev
Біженці, що прибули до Травніка (центральна Боснія) під час війни 1993 року.
Фото Mikhail Evstafiev

Зміст

[ред.] Історичне тло

За весь час існування історії людства, гніт, голод та стихійні лиха змушували людей втікати з місць свого проживання. У наслідок цього завжди було багато людей, котрі потребували притулку. В минулому країни та народи давали притулок тим, хто його потребував.

Закони про притулок для біженців поважали стародавні ацтеки, ассирійці, греки, євреї, мусульмани та інші. У Біблії описується як поневолені ізраїльтяни втікали з Єгипту.[2] Грецький філософ Платон написав подан 23 сторіччя тому: "Люди та боги повинні виявляти більшу любов іноземцеві, віддаленому од своїх співвітчизників та родини. Тому потрібно вжити усіх застережень, щоб іноземцям не чинили лиха".[3] Мало не два тисячоліття пізніше у XV сторіччі маври та євреї через інквізицію змушені були залишити Іспанію. У XVII сторіччі пуритани, шукаючи релігійною свободи, знайшли собі притулок у місці, що тепер називається Сполученими Штатами Америки. У XVIII сторіччі у Франції через французьку революцію знать була змушена полишити свої домівки.

Після Першої світової війни відбулося масове переміщення людей з малої Азії, Російської імперії та Балканів. У 1930-х роках, багато-хто втік з Китаю через вторгнення японської армії і з Іспанії через перемогу фашистів. Під час Другої світової війни за деякими підрахунками близько 7 мільйонів євреїв та інших меншин через загрозу нацистів змушені були полишити свої батьківщини.[2]

В українській історії проблема біженців поставала декілька разів. Уперше масова поява біженців була пов'язана з політичними подіями XVIII ст. Найбільша кількість біженців спостерігається у XX ст., коли близько 200 000 вихідців з України, які опинилися у Європі внаслідок подій другої світової війни, із різних причин відмовились від повернення до СРСР і з часом розселилися по світу. Сьогодні на території України перебуває певна кількість біженців з країн колишнього Радянського Союзу, Африки, Азії.

[ред.] Опис пороблеми

[ред.] Глобальна криза

Хоча, загалом, ідея про обов'язок надавати притулок поважається, однак велика кількість біженців лякає держави. Головними чинниками таких тривог є економічні наслідки. Великі кошти витрачаються на те, щоб годувати, одягати, забезпечувати житлом і захищати мільйони біженців. За 19842003 роки річні витрати УВКБ зросли від 444 мільйонів доларів США до 1,16 мільярда.[4] Більша частина грошей надоходить від багатих держав, декотрі з яких самі борються з економічними проблемами. Часом держави, що дають такі пожертви нарікають: «Ми змушені допомагати безпритульним людям з наших вулиць. Як же ми можемо бути ще відповідальними за безпритульних цілої планети, надто тоді, коли проблема, мабуть, не вирішується, а загострюється». [Джерело?]

Примара ксенофобії — страх перед чузоземцями і ненависть до них — загострює проблему біженців. По багатьох країнах люди вірять, що біженці загрожують їх національній сутності, культурі та роботі. Такі побоювання часто виливаються у насилля. «На європейському континенті що три хвилини відбувається один расистський напад, часто це стається в приймальних центрах для біженців».[5]

Хассан утік з рідної Чечні, йому вдалося потрапити до ЄС. Зараз він серед людей у пункті у Сековце. „Я не хочу нікого вбивати”, – каже він, – „ні моїх співвітчизників чеченців, ні росіян. Але це неможливо у моїй країні. А будь-де у іншому місці тобі кажуть – ти чеченець, тому ти терорист”.[6]

[ред.] Україна — тунель до Європи

Мальовничу смугу Карпатських гір, котра позначає кордон між Україною та Словаччиною, ретельно патрулюють з обох боків кордону, незважаючи на її віддаленість. Цей маршрут все частіше використовують як мігранти, так і біженці, щоб досягти Західної Європи. Вважається, що Закарпатська область є основним місцем в Україні для нелегальної переправи до Європейського Союзу. Більшість перехоплених людей походять з таких країн, як Росія (чеченці), Республіка Молдова та Грузія, ще — з Кавказького регіону, а також і з країн, що знаходяться подалі — таких як Китай, Індія, Бангладеш та В'єтнам. [Джерело?]

у 2003 році кількість затриманих на кордоні нелегальних мігрантів подвоїлась від 2 274 до 4 486 у 2005 році. [Джерело?] Неурядові організації підраховують, що ці цифри показують лише близько 50 відсотків людей, що намагаються перетнути кордон.

У 2005 році отримано 797 заяв, що становлять майже 50 відсотків усіх нових шукачів притулку, зареєстрованих в Україні. Однак попри велику кількість звернень, загалом рівень визнання біженцями в Україні у 2005 році був меншим за 0,4 відсотки. Минулого 2006 року жодна особа з тих, що подали заяви у Закарпатській області, не отримала статус біженця.

Одразу біля кордону з Україною, у Словаччині, біженців та мігрантів, у тому числі й родини з маленькими дітьми, утримують у пунктах утримання на строк до шести місяців. У пункті в Сековце на сході Словаччини людям дозволяють прогулятися по півгодини двічі на день на подвір'ї оточеному колючим дротом. Сторожових собак нещодавно прибрали після протестів гуманітарних організацій. Затриманим надають харчі та медичну допомогу, до них мають доступ юристи та соціальні працівники.[7]

[ред.] Повернення додому

Біженці залишають дім, свою громаду та країну через страх, що їх можуть вбити, замордувати, зґвалтувати, пограбувати або ж що вони можуть вмерти з голоду. Навіть коли збройний конфлікт нарешті закінчується, то часто через беззаконня люди не хочуть повертатися додому.

Аґнес, руандійська біженка й мати шістьох дітей, сказала: "Повернути нас до Руанди — це все одно, що покласти нас у могилу".[Джерело?]

А втім, 2003 року додому повернулось близько 2,5 мільйона осіб[8] Повертатися нелегко. Часто країни, до яких повертаються біженці, лежать у руїнах — сплюндровані села, зруйновані мости, дороги й поля, засіяні мінами. Тому біженці, що повертаються, повинні відбудоваувати з самого початку не лише своє життя, а й доми, шокли, лікарні та все інше.

[ред.] Міжнародна підтримка

У XX сторіччі кількість біженців стрімко зросла. Намагаючись допомогти 1,5 мільйонам біженців після Другої світової війни, 1951 року було засновано Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців (УВКБ). Планувалось, що Управління проіснує три роки, виходячи з міркування, що невдовзі біженці адаптуються у суспільствах, які надали їм притулок, Після цього був намір розпустити цю організацію.

Однак так не сталося. У 1975 році налічувалось близько 2,4 мільйона біженців. Через десять років — 10,5 мільйона. А 1995 року кількість людей, що отримали захист та допомогу від УВКБ, зросла до 27,4 мільйона.[3]

Перший Верховний Комісар ООН у справах біженців почав свою роботу 1 січня 1951 року, за кілька місяців до ухвалення Конвенції. У наступні десятиліття цей документ став підгрунтям для зусиль агенції, спрямованих на захист і допомогу близько 50 мільйонам біженців.

Цей перший документ обмежувався захистом переважно європейських біженців після Другої світової війни. Однак Протокол 1967 року розширив сферу застосування Конвенції, оскільки проблема переміщення поширилася у всьому світі. Початковий документ також став прикладом для регіональних ініціатив, таких, як африканська Конвенція про біженців 1969 року та латиноамериканська Картахенська декларація 1984 року

4 грудня 1952 року Данія стала першою країною, яка ратифікувала Конвенцію. З того часу 145 держав приєдналися до одного чи обох документів (Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року). Однак з часом змінилися шляхи глобальної міграції, а останніми роками значно збільшилася кількість людей, що мігрують. Тому відповідність Конвенції 1951 року іноді піддається сумнівам, зокрема в Європі, континенті її ухвалення.[9]

[ред.] Допомога біженцям в Україні

  • Благодійний фонд «РОКАДА» (соціальна допомога)
office@rokada.org.ua
  • Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в області
М. Київ, 01073; вул. Петропавловська, 11; тел.(044) 468-01-01;
www.kyiv-obl.gov.ua
  • Міжнародний Комітет Червоного хреста
www.icrc.org
  • Програма юридичної допомоги HIAS в Україні (безкоштовні юридичні консультації)
м. Київ, 03056; вул. Дашавська, 22; тел.: (044)453-16-53 ; факс: (044) 453-16-50;
lps@hias.kiev.ua
  • Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (представництво в Україні)
М. Київ, 01015, вул. Січневого повстання, 32а; тел.: (044)288-94-24 , (044)288-96-86 ; факс: (044)288-98-50;
ukrki@unhcr.org
www.unhcr.org.ua

[ред.] Цікаві факти

Чи знаєте ви, що...

  • сотні дітей біженців кожного вечора лягають спати голоними.
  • кожна восьма дитина-біженець ходила до школи.
  • більшість дітей біженців ніколи не були в кіно, в парку, ще менше були в музеї.
  • багато дітей-біженців виростає за колючим дротом або в ізольованих таборах. Вони ніколи не бачили корови чи собаки.
  • переважна кількість біженців-дітей вважають, що зелена трава — це їжа, а не те, на чому можна побавитись та побігати.[10]
  • Ісус Христос був біженцем.
(Йосип І Марія разом із своїм сином Ісусом жили у Віфлеємі. Астрологи, що прийшли до них зі Сходу з подарунками, принесли золото, ладан та смирну. Після того як вони пішли, Йосипові з'явився ангел і сказав: "Уставай, візми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити"[11] Швидко ці троє вирушили в іншу країну шукали притулку, таким чином вони стали біженцями).

[ред.] Дивіться також

[ред.] Джерела і посилання

  1. Кейданський
  2. а б Microsoft ® Encarta ® 2006.
  3. а б "Пробудись!" 22 серпня 1996 р. стор. 4
  4. http://www.unhcr.org.ua/doc/af83.pdf
  5. Пробудись! 22 серпня 1996 року, стор. 5
  6. „Фортеця Європа” – стіна стає вищою
  7. http://www.unhcr.org.ua/news.php?in=1&news_id=87
  8. http://www.unhcr.org.ua/doc/af83.pdf
  9. Конвенція 1951 року про статус біженців у запитаннях та відповідях
  10. Садако Оґата, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців
  11. Матвія 2:13, Переклад Огієнка