Волюнтаризм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Волюнтар́изм (лат. voluntas — воля) - течія в психології і філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, лежачої в основі психіки і буття в цілому. Теорія, згідно з якою воля є першоосновою і творцем дійсності, основним фактором у психічному житті людини всупереч розумові; соціально-політична діяльність, яка, нехтуючи об'єктивними законами історичного розвитку, керується суб'єктивними бажаннями й довільними рішеннями осіб, які її здійснюють.
Згідно волюнтаризму, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають хід психічних процесів. Властиву людині здібність до самостійного вибору мети і способів її досягнення, а також здатність ухвалення рішень, що виражають її особисті установки і власні переконання, волюнтаризм тлумачить як ефект дії що стоїть за цими актами особливої ірраціональної духовної суті.
Ідея про пріоритет волі в житті людської особи виникла в період краху античного світогляду, коли було поставлено під сумнів переконання у тому, що головною духовною силою є розум. Одним з перших затвердив принцип волі релігійний мислитель Августін (354-430) згідно якому воля управляє діями душі і тіла, спонукає душу до самопізнання тощо.
Німецькі філософи А. Шопенгауер і Е. Гартман абсолютизували волю, наділівши її космічною силою, сліпою і несвідомою першоосновою, похідними від якої є всі психічні прояви людини. Надалі під впливом цього виду волюнтаризму в глибинній психології розвилося уявлення про ірраціональну природу ваблень, керуючих людською поведінкою.
Прихильниками волюнтаризму були також, німецький філософ і психолог В. Вундт згідно якому психічна причинність отримує вищий вираз у вольовому акті перш за все в апперцепції, американський філософ і психолог У. Джеймс, що вважав що вирішальна роль у вчинку належить нічим не обумовленому вольовому рішенню (лат. Fiat! — Та буде!), німецький психолог Р. Мюнстербере, що відстоював панування волі над рештою психічних функцій, і інші західні психологи кінця XIX — початку XX ст.