Зілинський Іван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Іван Зілинський (22 травня 1879, с. Красна (Коростенка) біля Коросна, теп. РП — 21 квітня 1952, Прага) — мовознавець, дослідник лемківських говірок, фольклорист.

Після Перемиської гімназії вступив на філософський факультет Віденського університету. Уже на другому курсі підготував реферат «Загальний стан української діалектології», в якому велику увагу присвятив лемківській говірці рідного села. У 1907 р. закінчив університет, одержавши наукове звання доктора філософії. Працював викладачем української, німецької та латинської мов у Бережанській, Станіславській, Львівській гімназіях.

У 1911 р. побував на Східній Україні, досліджуючи українську мову. На основі зібраних матеріалів написав працю «Спроба упорядкування українських говорів» (Львів, 1914). Війна на певний час загальмувала його працю.

У 1926 р. почав працювати «допоміжним» професором Ягеллонського університету в Кракові, згодом «надзвичайним професором руських мов». З великою активністю продовжував працю над дослідженням лемківських говірок. У 1927 р. опублікував поважне наукове дослідження «Носові звуки в говірці села Красна Короснянського повіту. Філологічні праці» (Варшава, 1927).

У 1933 р. опублікував «Карту українських говорів», що стала вагомим внеском в українську діалектологію. Особливо енергійно виступив проти гіпотези окремих польських дослідників, які твердили, що основою лемківської, бойківської та навіть гуцульської говірок нібито була польська мова.

У квітні 1931 р. взяв участь в експедиції на Західну Лемківщину (с. Явірки) в результаті якої написав наукову розвідку «Лемківська говірка села Явірок» (1934). Чимало уваги присвятив спробам встановлення границь між окремими говірками карпатської групи, головним чином лемківської та бойківської. Його праці з цього приводу: «Питання про лемківсько-бойківську мовну границю» (1934), «Границі бойківського говору» (1938), «Мова закарпатських українців» (1939). Після війни залишився у Празі на посаді професора української та білоруської мов Карлового університету. Хвороба не дала йому змоги закінчити ряд запланованих праць. Цю справу продовжив його син Орест.