Зелена Діброва (Городищенський район)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
|||
Область | Черкаська | ||
Район/міськрада | Городищенський | ||
Рада | Зеленодібрівська сільська рада | ||
Код КОАТУУ | 7120383501 | ||
Основні дані | |||
---|---|---|---|
Населення | 685 | ||
Поштовий індекс | 19526 | ||
Телефонний код | +380 473431 | ||
Географічні координати | |||
Відстань до обласного центру | 70 (фізична) км | ||
Відстань до районного центру | 30 км | ||
Адреса місцевої ради | |||
19526, Черкаська обл., Городищенський район, с.Зелена Діброва, вул. Шевченка,14 |
Зеле́на Дібро́ва — село Городищенського району Черкаської області на Україні. Центр сільської ради. Населення — 685 чоловік (1157 у 1972 році).
Село розташоване за 30 км від районного центру і залізничної станції Городище серед густих лiсiв, у верхiв’ях двох рiчок, що впадають у рiчку Вiльшанку.
В народi залишилась згадка, що колись селом володiв якийсь Рогуцький, що i дав назву селу. Тепер того села не залишились.
Друга версiя, що назва села походить вiд глибокого яру, в якому росли могутнi дуби i при березi калина. В яру протiкала рiчка. Часто чумаки, якi їздили в Крим по сіль, зупинялись в дiбровi на перепочинок. По переказах звiдси i пiшла назва села - Зелена Дiброва.
Зміст |
[ред.] Історія
Першим письмовим документом, в якому згадується Зелена Дiброва, є археологiчна карта колишньої Київської губернiї пiд редакцiєю В.Б.Антоновича, на якiй зазначалось, що в пiвнiчнiй частинi села розташовано 100 курганiв. Це свiдки життя скiфiв. Археологiчнi знахiдки проведенi Лебединцевим, пiдтверджують, що село виникло ще у V cт. до нової ери.
В часи розквiту Київської Русi село Зелена Дiброва було форпостом проти половцiв, якi згодом прийшли на змiну скiфам.
Зелена Дiброва i сусiднi села були прикордонними мiстами i в часи татарщини. В селi нараховувалось бiля 300 дворiв, воно служило зимовиком сiчових козакiв. В 1964 року на таємних зборах козацького товариства козацький кiш був таємно вiдроджений.
До 1830 року Зелена Дiброва належала пану Енгельгарду.
Село відвідував Тарас Григорович Шевченко в 1845, 1847 та 1859 роках.
Рiвно через рiк пiсля Жовтневої революцiї в 1918 роцi був обраний перший голова сiльської ради Вiкнянський Олексiй Олексiйович, в 1929 роцi був заснований перший колгосп iм. Петровcького. Першим головою був обраний Шевченко Петро Васильович. Перший трактор придбали в 1932 р. Першими трактористaми були Матлах Федот Панькович та Годований Василь Дорофейович.
У 1928 роцi у Зеленiй Дiбровi налiчувалось 676 дворiв i проживало 2918 осiб.
Під час голодомору в 1932-33 роках вiд голоду вимерло 75% жителiв села, у 304 жилих дворах налiчувалось 724 жителi. Такi ж цифри наведено в документально-художнiй повiстi Олeкси Воропая "Дев'яте коло".
На фронтах Великої Вiтчизняної захищали Батькiвщину 350 осiб, 194 з них не повернулись. За мужнiсть i вiдвагу нагороджено орденами i медалями 197 осiб. В центрі села споруджено пам'ятник воїнам що загинули під час війни.
В післявоєнні роки в селі працював колгосп "Маяк", який обробляв 1445 га землі, в тому числі 1365 га орної. Колгосп вирощував зернові, технічні і садово-городні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво і птахівництво. Також у колгоспі була пасіка і рибне господарство.
Станом на 1972 рік в селі працювала восьмирічна школа, в якій навчалось169 учнів, будинок культури із залом на 350 місць, бібліотека з фондом 13 тисяч книг, фельдшенсько-акушерський пункт з пологовим відділенням.
[ред.] Персоналії
В селi глибоке корiння Красицьких, що походять вiд Антона i Катерини, улюбленної сестри i нянi Шевченка. Подружжя Красицьких народило дванадцятьох дiтей, а самi пiшли з життя молодими. Тарас кровно пов’язаний iз Зеленою Дiбровою i бував тут не лише в дитинствi, а й у молодi та зрiлi лiта, у кожен свiй приїзд на Україну. Прибула в Зелену Дiброву сестра Тараса Шевченка Катерина у 1823 роцi. На сільськосу цвинтарі збереглася могила Катерини.
Зелена Дiброва дала нащадкiв по Шевченкiвськiй лiнiї художника Фотiя Степановича Красицького i письменника Дмитра Филимоновича Красицького.
Із Зеленої Дiброви вийшли двi науковi постатi. Це брати Лебединцевi – археолог Петро Григорович та iсторик, педагог Феофан Григорович, якi жили в 1840р.
[ред.] Література
- Історія міст і сіл УРСР. Головна редакція Української Радянської енциклопедії. Київ.
[ред.] Посилання
Населені пункти Городищенського району |
|||
---|---|---|---|
Міста: | Городище | ||
Смт: | Вільшана • Цвіткове | ||
Села: | Будо-Орловецька • В'язівок • Валява • Вербівка • Воронівка • Дирдин • Дмитрове • Журавка • Зелена Діброва • Калинівка • Ксаверове • Мліїв • Набоків • Орловець • Петрики • Петропавлівка • Сегединці • Старосілля • Тихі Верби • Товста • Хлистунівка | ||
Селища: | Ільченкове • Кличкове • Кудинівка • Моргунове • Незаможник • Сагайдачне • Стадниця • Трихуторівка |
![]() |
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |