Вернигора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вернигора:

  1. персонаж одного з найбільших польських національних міфів. Український пророк козак Вернигора, котрий передбачив Коліївщину (гайдамацьке повстання 1768 р.), крах Речі Посполитої наприкінці XVIII ст., довгі роки неволі та врешті відродження Польщі та її процвітання;
  2. казковий велетень неймовірної сили, що перевертає гори. У казках він разом із Вернидубом та Крутивусом (чи Верниводою ) — від покручення вуса цього казкового героя розступалася вода в річках: "Вернивода з водою грається: на той бік вусом поверне — там сухо робиться, то на той — там сухо робиться" (Чубинський, II, 226).

Зміст

[ред.] Суть переказу

Суть легенди про Мусія Вернигору полягає ось у чому. Вернигора – уродженець підросійської (тобто Лівобережної) України. Близько 1766 року у його родині сталася трагедія. Вернигора вбив свою матір і брата. Про мотиви цього учинку не повідомляють. Після цього він покинув рідне село й мігрував на Правобережжя, котре тоді було у складі Речі Посполитої. Пережите горе стимулювало апокаліптичні видіння. Вернигора став проповідувати. Проповідував в афектному стані, потім упадав в апатію і сон. Осів у Корсуні (нині – місто Корсунь-Шевченківський Черкаської області), де ним опікувався староста Суходольський. Він же уперше записав його пророцтво. Під час Коліївщини Вернигора підтримав Барську конфедерацію, вістря котрої було скероване проти Росії, опам’ятовував гайдамаків, навіть їздив на Запорізьку Січ й у Кримське ханство з метою прихилити на бік конфедератів запорожців і татар. Сам переховувався від гайдамаків.

Помер 1770 року. Під час російсько-турецької війни 1806-1812 років на прощу до могили Вернигори ходили селяни ледь не з усіх закутків України, тому царат заборонив прощу. Невдовзі могилу змила повінь (Вернигора передбачав, що могили не матиме).

[ред.] Вернигора в літературі

Вернигора фігурує в творчості класиків польської літератури Станіслава Виспянського (в його славетному “Весіллі”), Северина Гощинського, Юліана Словацького (“Сон срібний Соломеї”, “Беньовський”, “Вацлав”) та багатьох інших. Михайло Чайковський присвятив йому окремий твір – “Вернигора, український пророк, історична повість”, котрий уперше вийшов з друку в Парижі 1838 року. Одна з найвідоміших картин Яна Матейка – “Вернигора”. На першому плані на ній зображено дитя, що символізує світле майбутнє для поляків і українців. Після 1917 року в літературних колах називали “Вернигорою Бельведерським” Юзефа Пілсудського.

Польські письменники, як от. Мих. Чайковський (українського походження), малювали Вернигору як українського селянина, що ніби виступав проти гайдамаччини (1768 р.) і був ясновидцем, що провіщав будучину Польщі й України. (Між іншим передбачив незвичайно точно три розбори Польщі).

Поза казками Вернигора став легендарною постаттю історичного значення, що про неї згадував Котляревський в своїй "Перелицьованій Енеїді", де, вичисляючи забияк у пеклі, не забуває й про Вернигору: "...Тут був Вернигора Мусій".

[ред.] Автентичність переказів

Дослідники легенди про Вернигору розходяться в своїх висновках: проф. Г.Мосціцкий (поляк) відзначив у 1920 р., що "ніде автентичного тексту пророцтв Вернигори немає", і що тому їх автентичність "може підлягати сумнівові", а д-р Г. Костельник натомість уважав (стаття в 1934 р.), що Вернигора був історичною особою, про яку в українському народі на Правобережжі збереглася пам'ять, як про великого віщуна, і що він дійсно був тим великим віщуном, в роді біблійного Валаама, "яким рідко котрий нарід може похвалитися", — тільки, на жаль, пророцтва Вернигори щодо дальших подій були поперероблювані в часі між упадком Наполеона (точно передбаченим) і польським повстанням 1831 р. коли поляки Правобережжя, надіючись на скоре воскресіння Польщі (Вернигора передбачав: "Польський край повстане в давніх границях при допомозі французів і англійців", що сталося після першої світової війни) і вважаючи смішним говорити про допомогу вже побитої Франції, позаступали французів... турками!

Натомість, український історик Т.Коструба, що писав перед Костельником (в 1932 р.) заперечував історичне існування Вернигори: ніякого, мовляв, Вернигори, які історичної особи не було, а був Вернигора поетичним уосібленням акції мазепинської еміграції, яку провадив у першу чергу Пилип Орлик, а потім його син Григорій, і яка знаходила живе співчуття в Україні. Не дурно ж і кличуть Вернигору іноді Орленком. На Орлика надіялися, що він прийде й врятує Україну з московського ярма. Навіть, коли Орлик помер (1742 р.) чутку про його смерть уважали за московську вигадку. Отже, легенда про Вернигору в первісному вигляді — українська легенда, яку витворили українці в еміграції за часів Гр. Орлика (в першій половині XVIII ст.).

З цим о. д-р Г.Костельник рішуче не погоджується: "Завважуємо, що про Вернигору записали польські автори, а не українські... Невжеж це було б можливе, коли б Вернигора був (тільки) "українською легендою" й то ще з визвольницьким, політичним кольоритом ?"

[ред.] Пророцтва Вернигори

Пророцтва Вернигори згідно Йоахима Лелевеля:

  1. В польському краю незабаром зробиться великий заколот і брат змаже руки кров’ю брата свого і будуть грабежі, чужі вояки нароблять багато злого й вежі наповняться невільниками, потому із трьох сторін велика частина краю буде розірвана.
  2. Поляки в ненависті до свого короля довго будуть продаватися, врешті вибухне пожежа війни й велика частина Польщі буде розібрана на три частини.
  3. Один далекий нарід, замордувавши короля, повстане так, що стане страшним багатьом королям і князям, здавить одне королівство, а в відібраному від того малому краю повстане частина поляків і новий уряд (тлумачення цього пророцтва: Велика французька революція 1789 року)
  4. У третьому році після повстання поляків буде у великій частині світу війна; потому посунеться силач Заходу й на чолі народів піде на Схід і Смоленськ здобуде, але в кінці буде скинений із вершка могутності й буде вигнаний на острів (Наполеон І Бонапарт)
  5. Будуть з’їжджатися монархи й радити, а останній з’їзд буде на Червоній Руси (Галичині), але з умов монархів не вийде нічого; будуть заключати союзи, щоб утворити Польщу, але вони спершу не матимуть успіху, й не вдадуться. Прийде до війни з турками, що будуть побиті, й Росія, як розшалілий кінь, помчиться у глибину Туреччини, але потому Туреччина скріпиться, поляки почнуть повставати. Великий завойовник із хоробрим народом побідить росіян і польський нарід почне сильніше повставати.
    Прилучиться до Польщі турок і англієць, підуть через Київ, завалюючи Дніпро московським трупом, зайдуть у далеку московську країну і в кінці привітають москалі поляків як братів, з ворогів зробляться приятелями.
  6. Польський край устане в давніх границях при допомозі турків і англійців.
  7. Господь Бог тримає Україну під своєю опікою, хоч за незберігання Його наказів, на нарід найшла неволя панів, голод, зараза і війна. Україна зазнає ще щастя, але надійдуть для неї часи, коли стануться великі речі. Сказав би я про них, але боюся щоб Дніпро не повиходив з своїх берегів...
  8. У значній частині світу відміниться богослужіння, настануть нові уряди, старі зміняться або впадуть, і щастя буде тривати багато літ

[ред.] Джерела

"Українська Мала Енциклопедія", проф. Євген Онацький

Іншими мовами