Дума
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ду́ма — жанр суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.
Зміст |
[ред.] Характерні ознаки Д.
Обсягом дума більше від історичних пісень, з якими, як і з давнім дружинним епосом («Слово про Ігорів похід», старовинні колядки, билини), має генетичний зв'язок. У структурі дум є більш чи менш виражені три частини: заспів («заплачка», як називали кобзарі), основна розповідь, закінчення.
Вірш думи — нерівноскладовий, астрофічний (без поділу на строфи-куплети через змінність порядку римування), з інтонаційно-смисловим членуванням на уступи-тиради, що формально у співі можуть починатися вигуками «ой», а завершуватися «гей-гей». Свою віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях, із яких думи перейняли деякі мотиви і поетичні образи. З голосіннями споріднює думи й характер імпровізації.
Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі, тим-то й важко вивчати їх дослівно. Кожний кобзар переймає від свого вчителя зразок рецитації в загальних рисах та творить свій окремий варіант (відміну) мелодії, під який рецитує всі думу свого репертуару. Співання дум вимагає особливого таланту, довгої науки і співацької техніки (справності). Тому думи збереглися тільки серед професійних співців.
[ред.] Мовно-стилістичні ознаки Д.
Домінатний елемент дум — словесний, а не музичний, і формується він до певної міри імпровізаційно, тому рими часто риторичні. Рими в думах переважно дієслівні.
В поетиці характерні розгорнуті заперечні паралелізми (найчастіше у заспіві), традиційні епітети (земля християнська, тихі води, ясні зорі, мир хрещений, каторга бусурманська, тяжкая неволя), тавтологічні вислови (хліб-сіль, мед-вино, Січ-мати, п'є-гуляє, дуки-срібляники, вовки-сіроманці, турки-яничари), коренеслівні (піший-піхотинець, квилить-проквиляє, жити-проживати), різноманітні фігури поетичного синтаксису (риторичні запитання, звертання, повтори, інверсія, анафора тощо), традиційні епічні числа (3, 7, 40 та ін.).
Стиль дум урочистий, піднесений, чому сприяє використання архаїзмів (златоглавий, глас, аще, рече, нозі, руці). Епічність і урочистість дум посилюється ретардацією — уповільненням розповіді через повторення фраз-формул.
[ред.] Тематика Д.
Думи — це козацький еопс. Найінтенсивніше розвивалися у період боротьби з турками, татарами, поляками, росіянами та ін. Головні теми дум: турецька неволя («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Богуславка», «Іван Богуславець», «Сокіл», «Утеча трьох братів із Азова»), лицарська смерть козака («Іван Коновченко», «Хведір Безрідний», «Самарські брати», «Смерть козака на Кодимській долині», «Вдова Сірка Івана»), визволення з неволі і щасливе повернення до рідного краю («Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Отаман Матяш старий», «Розмова Дніпра з Дунаєм»), козацьке лицарство, родинне життя та осуд «дуків-срібляників» («Козак Голота», «Козацьке життя», «Ганжа Андибер»), визвольна війна Хмельницького («Хмельницький і Барабаш», «Корсунська битва», «Похід на Молдавію», «Повстання після Білоцерківського миру», «Смерть Богдана й вибір Юрія Хмельницького»), родинне життя («Вдова і три сини», «Дума про сестру та брата», «Прощання козака з родиною»).
У думах, на відміну від балад та епосу інших народів, немає нічого фантастичного.
[ред.] Історія Д.
Найдавніша згадка про думи є в хроніці («Аннали», 1587) польського історика С. Сарницького, надавніший текст думи знайдений у краківському архіві М. Возняком у 20-х роках у збірнику Кондрацького (1684) «Козак Голота».
У наукову термінологію назву дума запровадив М. Максимович, який, як і М. Цертелєв, П. Лукашевич, А. Метлинський, П. Куліш, здійснив перші публікації дум. Перше наукове зібрання дум з варіантами і коментарем видали В. Антонович і М. Драгоманов (Исторические песни малорусского народа, ч. 1-2. — К., 1874, 1875).
Фундаментальні дослідження дум залишив фольклорист-музикознавець Ф. Колесса, який у 1908 році очолив організовану Лесею Українкою спеціальну експедицію на Полтавщину з фонографом для запису репертуару кобзарів («Мелодії українських народних дум», «Українські народні думи»).
Найґрунтовніше наукове видання дум у 20 ст. здійснила Катерина Грушевська (Українські народні думи, т. 1-2. — К., 1927, 1931), але воно було з бібліотек вилучене, а дослідниця репресована.
[ред.] Д. автентичні
- Козак Голота (дума)
- Отаман Матяш (дума)
- Хведір Безрідний (дума)
- Смерть козака в долині Кодимі (дума)
- Три брати Самарські (дума)
- Плач невільника (дума)
- Плач невільників (дума)
- Сокол і соколя (дума)
- Іван Богуславець (дума)
- Маруся Богуславка (дума)
- Самійло Кішка (дума)
- Втеча трьох братів з Азова (дума)
- Івась Коновченко (дума)
- Розмова Дніпра з Дунаєм (дума)
- Хмельницький і Барабаш (дума)
- Корсунська перемога (дума)
- Богдан Хмельницький і Василь Молдавський (дума)
- Іван Богун (дума)
- Білоцерківський мир (дума)
- Смерть Богдана Хмельницького (дума)
- Вдова Сірчихи і Сірченка (дума)
- Фесько Ґанжа Андибер (дума)
- Козацьке життя (дума)
- Проводи козака (дума)
- Повернення сина (дума)
- Сестра і брат (дума)
- Порада матері сину про женитву (дума)
- Вдова і три сини (дума)
- Олексій Попович (дума)
- Буря на Чорному морі (дума)
[ред.] Література
- Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 218-219