Битва під Лоєвом 1649
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Би́тва під Лоєвом 1649 (11 липня 1649) – одна з битв у ході Визвольної війни українського народу, в ході якої козацькі полки зупинили на Поліссі війська литовського великого гетьмана Я. Радзівілла, які одночасно з наступом польських військ на Волинь прагнули оволодіти Києвом.
У квітні 1649 р. у ході очищення українських земель від іноземного панування і формування території козацької держави сіверський полковник М. Небаба зайняв Гомель, а чернігівський полковник С. Пободайло — Любеч і Лоїв. З кінця травня литовські війська різко активізували бойові операції в Білорусі проти повстанців і козацьких загонів. Наприкінці червня у зв'язку з наближенням вирішальних подій, які призвели до битви під Зборовом, Я. Радзивілл отримав наказ вдарити на Київ. У червні 1649 р. Я. Радзивілл зосереджує своє військо (30 тис. чол.) у районі Річиці і звідси, як з базового табору, розпочинає бойові дії проти сотень Чернігівського і Сіверського козацьких полків, а також селянських повстанських загонів, що діяли на правобережній Білорусі. Б. Хмельницький направив сюди київського полковника М. Кричевського з завданням не допустити прориву литовців в Україну і їхнього виходу в тил українського війська. Для воєнних дій проти литовського війська у районі Чорнобиля зосереджуються Київський, Овруцький і Любартовський полки; наказним гетьманом цього війська (до 30 тис. чол.) призначається київський полковник М. Кричевський; йому підпорядковуються також Чернігівський і Сіверський полки. Переправившись через Прип'ять неподалік Мозиря, М. Кричевський рушив на північ в напрямку до литовського війська. У районі Лоєва знаходилась переправа через Дніпро. З лівого берега її прикривав Чернігівський полк (5 тис. чол.) на чолі з С. Пободайлом.
Опівдні 11 липня 1649 р. до литовського табору під Лоєвом підійшов авангард української армії, очолюваної М.Кричевським, і розпочав штурм ворожих позицій. У розпал бою загін литовської кінноти, що повертався з розвідки, навально атакував українське військо з тилу, розірвавши козацький возовий табір. Ця частина української армії, не виконавши до кінця свого завдання, була розгромлена. Із запізненням С. Пободайло почав переправлятися на правий берег на допомогу українському авангарду, але Радзивілл навальними атаками своєї кінноти скинув його полк у Дніпро і фактично розстріляв у воді литовською піхотою. Сіверський полк М. Небаби, що рухався на допомогу авангарду української армії з півночі по правому берегу Дніпра, маючи сильну артилерію, теж був раптово атакований литовською кіннотою і розгромлений. Коли М. Кричевський прибув у другій половині дня 11 липня під Лоїв з головними силами, поразка йому була вже забезпечена. Розташувавши свій табір біля литовського, він вступив у бій, який точився до темної ночі і завершився поразкою української армії. У бою загинуло біля 20 тис. козаків і селян. Решта козаків відступила до свого табору в лісі, де відчайдушно боронилася. Після двогодинного штурму Радзивілл дав відбій. А вночі обложені вислизнули з оточення. Коли вранці жовніри увійшли в порожній табір, вони знайшли на ношах тяжко пораненого М. Кричевського: полковник, усвідомлюючи свої прорахунки і провину за загибель своїх військ, наказав залишити себе у лісі.
Радзівілл, втративши в боях 6 тис. своїх воїнів і витративши майже всі боєприпаси, не зміг продовжити наступ на Україну.
[ред.] Література
- Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. – К.,1993. – С.184–185;
- Стороженко І. С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII століття. — Дніпропетровськ, 1996. — с. 218–222.
С. Р. Лях