Лучицька Марія Вікторівна
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Марі́я Ві́кторівна Лучи́цька (1852 — 1924) — українська перекладачка, видавець, громадська діячка. Дружина історика Івана Лучицького, мати геолога Володимира Лучицького.
[ред.] Біографічні дані
Народилася неподалік Черкас, на хуторі Іркліїв, у сім’ї нащадка сербського князя Угричича, котрий за перемогу над турками під м. Требіньє дістав «приставку» Требінський, і дочки українського поміщика Фотини Павлівни, котра товаришувала з батьком Миколи Лисенка та родинами Старицьких і Кропивницьких. Ще до 1861 її дід сам відпустив на волю своїх селян.
Марія блискуче й достроково закінчила Інститут шляхетних дівчат у Києві. Ще в ранній юності дівчина навчала грамоти селянських дітей, сповідуючи погляди Дмитра Писарєва, мріяла працювати й стати лікарем.
Намірам поїхати до Цюріха здобути освіту перешкодила зустріч із талановитим ученим Іваном Лучицьким. Незабаром вони побралися — й Іван Васильович захопив дружину своїми науковими інтересами.
[ред.] Перекладацька діяльність
Ще в юності Марія Вікторівна опанувала чотири чужоземні мови і на прохання чоловіка стала перекладати потрібні йому праці. Вона переклала з англійської російською мовою «Описову соціологію» Герберта Спенсера, «Історичну географію Європи» Е.Фрімена, «Історію розумового розвитку Європи» Дж.Дрепера, із французької — «Історію Франції XIX ст.» Л.Грегуара тощо.
За редакцією Марії Лучицької вийшли 22 томи зібрання творів Віктора Гюго і 48 томів — Еміля Золя.
Зацікавившись країнами Скандинавії, Марія Вікторівна опанувала норвезьку, датську, шведську мови й першою запропонувала увазі співвітчизників скандинавську наукову та художню літературу. Серед її перекладів — зібрання творів Генріка Ібсена.