Авдикович Орест Львович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
О́рест Льво́вич Авдико́вич (16 лютого 1877, с. Дубківці, нині у складі с. Раштівці Гусятинського району Тернопільської області — 29 жовтня 1918, Відень, поховано у м. Перемишль, нині Польща) — український письменник, педагог, літературознавець. Псевдонім — Данило Троян.
[ред.] Біографічні дані
Народився у сім'ї греко-католицького священика москвофільської орієнтації Лева Авдиковича. Закінчив Львіську гімназію. 1898 навчався в гірничій академії у місті Леобен (Австрія). 1901 закінчив філософський факультет Львівського університету.
Учителював у Перемишлі: спершу в польській гімназії, від 1903 — в українській гімназії і водночас в українському ліцеї для дівчат. Від 1905 — перший адміністратор і префект гімназійного інституту, від 1909 — професор гімназії. Був завідувачем української бібліотеки для учнів і куратором драматичного гуртка, керував літературною секцією.
Від 1908 — голова Перемишльської філії Товариства наукових викладів імені Петра Могили.
Дружина Климентина Авдикович-Глинська відома як промисловець, меценат.
[ред.] Творчість
Дебютував белетристичним нарисом «Шекс» у газеті «Діло» (27 і 28 травня 1898). Друкувався у львівському виданні «Руслан» і «Літературно-науковому віснику».
У збірках оповідань «Поезія і проза» (1899), «"Моя популярність" та інші оповідання» (1905) реалістично змалював життя дрібної шляхти та сільської інтелігенції.
У творах «Гуси», «До місяця», «Звечора», «Останні скарби» та ін. наближався до «нової школи» в українській літературі, подаючи на основі монологів, діалогів психологізовані пластичні малюнки з життєвих випадків, концентруючи увагу на душевних зрушеннях, нюансах думок і почуттів героя.
Під впливом польського модерніста Станіслава Пшибишевського звертається до відображення розірваної свідомості зневіреного в житті інтелігента в мініатюрах із химерним сюжетом або ж узагалі без фабули: ліричних медитацій, елегій чи потоку свідомості ліричного героя, який дослухається до «музики своїх нервів»; до символічно-метафоричного змалювання його фантастичних візій, поєднуючи натуралістичний підхід до психологічного аналізу з лірико-символістичною експресією. Всі ці риси проявилися в збірках оповідань «Нарис одної доби» (1899), «Нетлі» (1900), «Метелики» (1900), «Демон руїни» (1901).
У прозі Авдикович став предтечею прихильників українського модерну, передусім «Молодої Музи».
1914 написав оповідання, в яких осудив Першу світову війну («На згарищах» та ін.).
У містерії «Ой у рідному краю та на дикому полі» (1918) помітні елементи містики.
Авдиковичу належать літературознавчі розвідки:
- «Огляд літературної діяльності Олександра Кониського» (Перемишль, 1908),
- «Форма писань Маркіяна Шашкевича» (Перемишль, 1911).
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Т. 1. — С. 13.
- Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 1. — К., 1977. — С. 19.
- Полєк В. Т. Авдикович Орест Львович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 16.
- Полєк В. Т., Нахлік Є. К. Авдикович Орест Львович // Енциклопедія Сучасної України. — Т. 1. — К., 2001. — С. 54.
- Ільницький М. М. Авдикович Орест Львович // Енциклопедія історії України. — Т. 1. — К., 2005. — С. 14.
- Крушельницький А. Посмертні оповідання Ореста Авдиковича // Нові шляхи. — 1929. — Книга 4.
- Нахлік Є. Авдикович Орест Львович // Українська біографістика. — Випуск 1. — 1996.
- Нахлік Євген. Орест Авдикович: письменник, літературознавець, педагог. — Львів, 2001. - 90 c. — (Літературні портрети; Випуск 2).
- Видатні постаті Бучаччини. Орест Авдикович