Дисонанс (поезія)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Дисона́нс (від лат. dissono – недоладно, негармонійно звучу) у віршуванні - вид римуючого співзвуччя, у якому збігаються приголосні, але не збігаються наголошені голосні, наприклад: слово - слава. Дисонанс увійшов у поетичну практику лише в 20 столітті як рідкий, але виразний прийом.
[ред.] Джерела
- Велика радянська енциклопедія
- "Енциклопедичен речник на литературните термини"/ Иван Богданов, Издателство “Петър Берон”, София 1993 г.([1])