Городище (Черкаська область)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Городище
[[Зображення:|120px]]
Основні дані
Регіон: Черкаська
Район/міськрада: Городищенський
Городищенська міська рада
Код КОАТУУ: 7120350100
Засноване/перша згадка: 1050
Статус міста з 1956 року
Населення 15491
Площа: 21,69 км²
Поштові індекси: 19500
Телефонний код: +380-4734
Географічні координати: 49°16′60″N, 31°26′60″E
Висота над рівнем моря 96 м
День міста остання субота вересня
Відстань
Найближча залізнична станція: Городище
До обл.центру:
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:

47 км
79 км
62 км
До Києва:
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:

— км
— км
— км
Міська влада
19500, Черкаська обл., м.Городище, вул. Грушевського,11
Міський голова:


Городищемісто, районний центр Городищенського району Черкаської області, залізницчий центр на магістралі КиївДніпропетровськ. Населення 16,5 тис. (2005).

Місто розташоване на гірських берегах річки Вільшанки, правої притоки Дніпра за 62 км від обласного центру — міста Черкаси.

Зміст

[ред.] Історія

Місто виникло на місці давнього поселення гродища, рештки якого зберігалися до кінця ХІХ ст. Перша писемна згадка про Городище належить до XVI ст.

Поселення часто зазнавало ворожих нападів. 1527 року воно було спалене татарами. Відродилося лише через 106 років, але розвивалося повільно. Земля родила погано, так як була переважно кам'яниста. Селяни жили бідно, хоч своєю працею (займалися бджільництвом, скотарством, виготовляли фарбу для сап'яну) давали значні прибутки власнику села Конецпольському.

Після перемоги над польсько-шляхетським військом 16 травня 1648 року під Корсунем, козаки з допомогою повсталого місцевого населення вигнали Конецпольського. 1649 року Городище стало сотенним містечком Черкаського полку.

У червні 1664 року козаки під проводом Івана Сірка разом з російськими військами, очолюваними Г.Косоговим, розбили під Городищем татарські полчища.[1]Після Андрусівського перемир'я 1667 року Городище у складі Правобережної України відійшло до Польщі.

[ред.] XVIII ст.

1768 року мешканці міста стали учасниками Коліївщини, під час якої місто було звільнене від польських феодалів.

З 1793 року, після приєднання Правобередної України до Росії, Городище стало волосним центром Черкаського повіту. 1794 року в ньому налічувалось приблизно 3,7 тисяч жителів. Кількість населення зростала за рахунок прийшлих селян, які осідали тут, працюючи на добуванні граніту й лабрадориту, на цегельних й винокурних заводах.

[ред.] ХІХ ст.

В 1822 році в місті в поміщицькому маєтку відкрита перша так звана ланкастерська школа на 30 місць. Вона готувала дітей для праці в панській економії.

1848 року брати К. і Т.Яхненки та Ф.Симиренко заснували тут цукроварню, що 1859/60 руку виробила близько 400 тисяч пудів цукру.

В 1856 році при цукроварні прийняло перших 95 учнів міністерське училище. В 1861 році почала працювати парафіяльна школа.

1860 року в Городищі у 1101 дворі проживало близько 7 тисяч жителів.[2] В місті існувала невелика лікарня на кілька койок при цукроварні.

Після реформи 1861 року посилилося зростання продуктивних сил. Розширювався цукровий завод, де 1867 року працювало 750 робітників. Поруч виріс механічеський завод, що виготовляв устаткування для цукроварень. Ці підприємства потребували багато робочих рук. Щороку 150 тисяч підвід цукрових буряків та 40 тисяч підвід дров возили селяни на заводи.

Значна частина городищенців займалась, як і попередні століття, чумацтвом, що описав також в своїй творчості П.П. Гулак-Артемовський:

Як з Городищ чумак, пішовши у Крим за сіллю,
в дорозі нидіє двадцяту вже неділю,
Обшарпався до рубця, в коломазь обліпився...
Терпить нужду й біду, пропасницю й гостинець.

1872 року, крім парафіяльної школи, в місті почало працювати однокласне народне училище на кошти громадян, з деякою доплатою з казни. Того ж року засноване двокласне училище, перетворене 1891 року на сільськогосподарську школу. В 1899 році на цукрозаводі відкрилося двукласне сільське училище. [3]

В 1876 році біля залізниці, спорудженої того ж року, виріс ще один, устаткований машинами та механізмами, Маріїнський цукрозавод. [4] Тут працювало понад 1000 робітників. В 1887 році завод Яхненків—Симиренка, не витримавши конкуренції, припинив існування.

Чимало робітників працювало на цегельному і пивомедоварному заводах, на 3-х млинах, 2-х олійницях та інших дрібних підприємствах.

[ред.] ХХ ст.

В 1912 році в місті заснована лікарня.

З березня по листопад місто було під австро-німецькою окупацією. Потім до міста війшли загони Симона Петлюри. В серпні 1919 до міста війшли війська генерала А.І.Денікіна. Наприкінці грудня 1919 року місто захопили війська Червоної Армії.

[ред.] Радянська доба

Після закінчення Громадянської війни в місті знову почала працювати промисловість. 1920 року стали до ладу Городищенський харчкомбінат, цукрозавод. Почала працювати лікарня, школи. В 1921 році місцеву сільськогосподарську школу реорганізовано у сільськогосподарську профшколу, а потім у сільськогосподарський технікум, який готував агрономів і плодоовочівників. В 1922 році на базі піскового та рафінадного цукрових заводівзасновано школу фабрично-заводського учнівства. (ФЗУ). При заводі працював клуб.

1 липня 1923 року на Чернечій горі встановлено перший пам'ятник Тарасу Шевченко, що був відлитий за проектом скульптора К.М. Терещенка. В 1924 році в місті встановлено погруддя поета. Тоді ж у заводському парку споруджено погруддя Карла Маркса.

У 1922—1923 роках у Городищі організовуються 4 ТСОЗи: "Селянин", "Орач", "Серп" і "Комуна". В 1928 році в місті споруджується маслозавод.

З 1923 року місто стає районним центром Київської губернії, у 1925 —1932 роках — Черкаського округу, з 1932 — Київської області, 1954 — Черкаської.

В 1927 році О.С. Коваль створив у місті капелу бандуристів, яка 1936 року виступала в Москві на першій Всесоюзній олімпіаді художньої самодіяльності працівників цукрової промисловості, через три роки — на Всесоюзній сільськогосподарській виставці.

В 1929 році ТСОЗи злилися в один колгосп "Вільне життя", що в 1930 році обробляв майже 3,4 тисяч гектар землі. Також в 1930 році в містечку почала діяти МТС бурякосійного напрямку, яка згодом мала 28 тракторів. [5]

Станом на 1930 рік в місті працювали: райлікарня, поліклініка, дитяча консультація, протитубдиспанцер, райсанстанція. Почала видаватися газета " Соціалістичний наступ" — орган Городищенського РК КП(б)У та районної ради депутатів трудящих.

1932 року колгосп "Вільне життя" поділився на три сільськогосподарські артілі: "Червоний колос" (через три роки — ім. К.Є. Ворошилова), "Червоні яри" та ім. Шевченка.

Добутий в Городищі лабрадорит використовувався не тільки в СРСР, а і вивозився до Німеччини, Франції, США.

На 1941 рік у місті працювало дві десятирічні школи, три семирічні, сільськогосподарський технікум та медична школа.

30 липня 1941 року німецькі війська окупували територію першої сільради Городища, а 1 серпня — другої. За час окупації вони спалили і зруйнували 51 будинок, зокрема — аптеку, поліклініку, протитубдиспансер, пресувальний та трубний цехи керамічного заводу та інші. Технікум плодоовочівництва був приспособлений під табір, де де тримали людей перед відправкою їх до Німеччини. [6] 1369 городищенців було вивезено до Німеччини, 369 страчено.

10 лютого 1944 року Червона Армія визволила Городище. За участь у Другій світовій війні 698 городищенців нагороджено орденами і медалями.

Після визволення міста почалася відбудова господарства. Лише за один післявоєнний рік сільськогосподарська артіль ім. Т.Шевченка відбудувала млип, конюшню, корівник, курятник, збудувала крупорушку. Також відбудовувалися і промислові підприємства, насамперед цукропісковий та рафінадний заводи. В 1944 році відбудовано керамічний завод. Залізничники власне побудували нову станцію, повністю спалену фашистами. Знову відкрилася поліклініка, лікарня, диспансери.

В 1950 році артіль ім.Шевченка об'єдналася з колгоспами ім. Димитрова та "Перше травня".

1959 року сільгоспартілі ім.Ворошилова, ім.ХХІІ партз'їзду об'єднано в колгосп ім.Фрунзе, що мав у своєму користуванні 1828 га орної землі, 394 голови великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, птицю.

Станом на 1972 рік в місті працювала лікарня на 200 ліжок, дитяча лікарня, протитубдиспансер, три медичних пункти при заводах, дитячий ревматсанаторій. В місті прайювало 249 медичних працівників, з них 61 лікар. Працювало 7 загальньоосвітніх шкіл: 4 восмирічні, 2 середні, вечірня середня школа робітничої молоді, школа ФЗН, музична школа-семирічка, дитячо-юнацька спортивна школа. Також діяли 3 будинки культури, 3 клуби — всі з стаціонарними кіноустановками, широкоекранний кінотеатр, 7 бібліотек з книжковим фондом майже 140 тисяч книг.

[ред.] Роки незалежної України

[ред.] Персоналії

У Городищі народились:

У вересні 1843 року та двічі влітку 1859 року в Городищі бував Т.Г.Шевченко. Відвідували містечко і народовольці А.І. Желябов, М.І.Рисаков, В.К. Дебогорій-Мокрієвичю.

У Городищі бували М.І. Костомаров, М.П. Драгоманов. У 1870 — 1873 рр. тут жив український етнограф П.П.Чубинський, на цукровому заводі працював відомий інженер-технолог цукрової промисловості М.О. Топлигін.


[ред.] Посилання

  1. Д.И.Эварницкий. История Запорожских козаков, т.2. СПб., 1895, стор. 353-354.
  2. Географическо-статистический словарь, т.1. СПб., 1862, стор. 671.
  3. П.Р. Слезкин. Описание Мошногородищенского имения Е.А. Балашовой, ч.1. Київ, 1913, стор.378.
  4. А.Чугаєв. Описание и справочная книга Черкасского уезда Киевской губернии, стор.7.
  5. Газета "Соціалістичний наступ", 1 березня 1931 року.
  6. По місцях Корсунь-Шевченківської битви. Київ, 1968, стор. 91-92.

[ред.] Література

Commons
ВікіСховище має мультимедія-дані до цієї статті. Дивіться


Населені пункти Городищенського району

Міста: Городище
Смт: Вільшана • Цвіткове
Села: Будо-Орловецька • В'язівок • Валява • Вербівка • Воронівка • Дирдин • Дмитрове • ЖуравкаЗелена ДіброваКалинівкаКсаверовеМліївНабоківОрловець • Петрики • ПетропавлівкаСегединці • Старосілля • Тихі Верби • Товста • Хлистунівка
Селища: Ільченкове • КличковеКудинівкаМоргунове • Незаможник • Сагайдачне • Стадниця • Трихуторівка


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Іншими мовами