Жуков Георгій Костянтинович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Георгій Костянтинович Жуков (1 грудня (19 листопада ст. ст.), Стрелковка, Калузька губернія - 18 червня 1974) - радянський полководець і державний діяч, Маршал Радянського Союзу, один із найвидатніших війскових командувачів Другої Світової війни.
Зміст |
[ред.] Довоєнна кар’єра
У 1915 Жуков був призваний до армії Російської Імперії. Він брав участь у Першій Світовій війні в складі драгунського полку, де пройшов шлях від рядового до унтер-офіцера. Був двічі нагороджений орденом Св. Георгія за мужність.
На фронті Жуков приєдався до більшовиків, брав участь у громадянській війні у 1918-1920 роках. Відзначився під час придушеня Тамбовського повстання, за що отримав орден Червоного прапора.
У 1938-1939 роках був призначений командувачем 1-ої Радянської армії в Монголії. У 1939 році провів блискучу наступальну операцію і розгромив японську Квантунську армію на озері Халхін-Гол. Ця операція стала стала першим прикладом застосування скординованої дії всіх родів ввійск: концентрованого удару артилерії та авіації, танкового прориву і швидкого наступу, передвістивши, таким чином, характер більшості боїв Другої Світової війни. На думку істориків, саме завдяки розгрому Квантунської армії на Халхін-Голі Японія утрималась від нападу на Радянський Союз під час Другої Світової війни.
[ред.] Друга Світова війна
Перед нападом Німеччини та її союзників на Радянський Союз 22 червня 1941 року, і безпосередньо після цього (див. операція Барбаросса), Жуков займав пост голови Генерального штабу, а отже несе відповідальність за катастрофу початкового періоду війни.
Під час Київської оборонної операції (першої Битви за Київ) Жуков, згідно з його спогадами, пропонував залишити Київ і відступити. Однак Сталін не погодився з цією думкою, що призвело до оточення значних сил радянської армії і великих втрат. Київ втримати не вдалось.
В жовтні 1941 - січні 1942 років Жуков, під безпосереднім керівництвом Сталіна керував обороною Москви. Ціною великих втрат вдалось зупинити наступ німецьких військ і перейти до контр-наступу. Успіх оборони багато в чому завдячує організації тилового забезпечення і переброски військ з Далекого сходу.
В якості заступника головнокомандуючого і представника Ставки (на цей пост він був призначений після успіх в обороні Москви) Жуков брав участь в підготовці Сталіградської битви. Втім, всумереч поширеній думці, він не здійснював оперативного командування цієї операції, оскільки в цей час командував радянським наступом в районі міста Ржев. Під час цієї операції радянські сили зазнали величезних втрат, за що ця битва отримала назву "Ржевська м’ясорубка". Територіальні і стратегічні здобудки були мінімальними.
В 1942-1943 роках Жуков керував обороною Ленінграда. Йому вдалось зупинити наступ німецьких військ, втім він допустив оточення міста і не зміг запобігти блокаді Ленінграда, що призвело до численних втрат серед населення міста. Прорвати блокаду йому вдалось в 1944 році.
В 1943 році Жуков, в якості представника Ставки керував підготовкою до Курської битви, найбільшої танкової битви всіх часів, яка завершилась блискучою перемогою радянської армії.
В 1944-1945 роках Георгій Жуков керував наступом радянських військ (операція Багратіон). Він також командував радянською армією під час битви за Берлін.
8 травня 1945 року Жуков, від імені Радянського Союзу прийняв капітуляцію фашистської Німеччини[1].
Жуков приймав Парад Перемоги в Москві 24 червня 1945 році.
[ред.] Після війни
Жуков був призначений комендантом радянської окупаційної зони, але вже через рік він був знятий з цього посту і призначений на командування різними військовими округами). За поширеною версією, Сталін відчував небезпеку з боку Жукова, оскільки той був дуже популярною і впливовою особистістю в армії та народі. Втім, за іншими версіями Жуков був усунений від командування радянськими окупаційними військами через його участь в розкраданні цінностей в післявоєнній Німеччині.
Лише після смерті Сталіна Жуков повернув собі колишній вплив. Він підтримав Хрущова і Маленкова в боротьбі за владу, зігравши ключову роль в арешті і засудженні їхнього головного конкурента — Лаврентія Берії. Пізніше, в 1956 році Жуков підтримав Хрущова в боротьбі проти Маленкова.
Жуков був організатором і керівником військових навчань на Тоцькому полігоні 1954 року, коли для вивчення можливостей армії в атомній війні від 45.000 до 60.000 солдат були піддані дії радіації після вибуху атомної бомби.
У 1955 році Жуков став Міністром оборони СРСР. Він був одним з ініціаторів і організаторів придушення Угорської революції 1956 року.
Популярність Жукова не могла не хвиилювати і Хрущова. У 1957 року Жуков був виведений зі складу ЦК КПРС і відправлений на пенсію. У своїх мемуарах Хрущов наполягав, що Жуков готував військовий переворот.
Після зміщення Хрущова в 1964 році Жукова було реабілітовано, втім реальної влади він не отримав. Натомість, почалось закріпленя культ особистості Жукова, який тільки посилився після смерті маршала в 1974 році.
[ред.] Історична роль
Жуков одна з найбільш контроверсійних особистостей другої світової війни.