Вітряк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вітряк - споруда, що використовує силу вітру як джерело енергії. Використовуються для того, щоб молоти зерно, а також в деяких місцевостях для перепомпування води, молочення зерна, пиляння деревини. Також вітряками в наш час інколи називають вітрові електростанції.

[ред.] Історія

Вважається, що вітряки, або вітряні млини з'явлись пізніше ніж водяні. Є відомості про вітряки у стародавній Персії близько 7-го ст. до н.е. та в Китаї у 13 ст. н.е.

В Європі, вітряки згадуються з середніх віків. Найбільш ранні згадки датуються 12-м століттям. Це були вітряні млини для зерна. Згодом вітряки почали використовуватись як лісопилки та молотарки.

Вітряк у Алкмарі. Голландія
Вітряк у Алкмарі. Голландія

Доволі швидко вітряки стали переважати водяні млини у рівнинних регіонах, де нема великого перепаду висот для ефективної роботи водяного млина. Одними з найбільш відомих у Європі вітряків є голландські. В Голландії вони використовувались для перепомпування води та осушування боліт. Для освоєння нових земель потрібен був постійний дренаж боліт. Оскільки один вітряк, згідно законів фізики, може помпати воду тільки на певну висоту, то були побудовані серії вітряків, де кожен з наступний випомпував воду у більш високий резервуар. Найбільший комплекс з вітряків, що зберігся до нашого часу у Кіндердійку, отримав статус світової спадщини.

Вітряк у Ля Манха, Іспанія
Вітряк у Ля Манха, Іспанія

Інший європейський регіон, відомий своїми вітряками,- це Ля Манха, Іспанія. Тут вітряки стали знаменитими завдяки Сервантесу, який зобразив сцену боротьби а з вітряками у своєму романі Дон-Кіхот.

[ред.] Вітряки в Україні

Вітряки в Україні мають доволі тривалу історію. Є відомості, що водяні млини на території України з’явилися 7 тисяч років тому, а вітряки – 4 тисячі років. Хоча більш поширена точка зору, що вони відомі з часів Київської Русі.

Так само як і в Європі, на відміну від гірських місцевостей Карпат, у селах Полтавщини, Слобожанщини, Наддніпрянщини та Півдня України вітряків було значно більше, ніж водяних млинів. Будували їх обабіч доріг, у полі, чи на пагорбах за селом, поодинці, або групами, інколи до кількох десятків разом. Вітряки відігравали важливу ролю в забудові сільських поселень, визначали їхнє архітектурне обличчя, формували краєвид українського села. Будівництво вітряків, їх роботу оспівано в піснях, легендах, переказах, вітряки часто зображували у своїх творах художники.

П.Левченко. Вітряк на горі.
П.Левченко. Вітряк на горі.

Вітряки були місцем, де збиралася сільська громада для обговорення різних питань, нерідко подалі від ока сільської влади. Біля вітряків збиралася й молодь, водила веснянки, влаштовувала різні забави. Вітряки створювали особливий колорит українських сіл, польових доріг. Біля них подорожні відпочивали, по них відмірювали дорогу. Це були наче сторожові вежі.

Наприкінці ХІХ-початку ХХ сторіччя в Україні існували два типи вітряків: стовпові, коли навколо стовпа, вкопаного в землю, на основі (стільці) обертався до вітру весь корпус вітряка за допомогою дишла (водила), і шатрові, коли повертався верх вітряка, а корпус був нерухомий. На Поліссі серед останніх виділялися вітряки з багатогранним зрубним корпусом – "кругляки".

Іван Айвазовський. Пейзаж з вітряком.
Іван Айвазовський. Пейзаж з вітряком.

Вітряки мали чотири, шість або й вісім крил, які під дією вітру обертали вал. На валу закріплювалося велике дерев’яне "палечне" колесо-шестерня з передачею на "баклушу" – вертикальну шестерню, насаджену на веретено, яке закінчувалося роздвоєнням, що вставлялося в "порт лицю" і обертало верхній камінь. Щілина між каменями, від якої залежала кондиція борошна, реґулювалася важелем із ґвинтом. Над жорнами встановлювали кіш, куди засипали зерно, під кошем – лоток з "коником", який вібрував, ударяючись об грані веретена. З лотка зерно сипалося в отвір верхнього каменя. Піднімаючи за допомогою мотузки на блочку лоток вгору чи опускаючи вниз, регулювали кількість зерна, що сипалося в жорна. Для регулювання обертів крил використовували гальмо.

Шатрові вітряки мали зрубні стіни, поєднання зрубу та каркаса, на Півдні – часто кам’яні. Для підйому мішків із зерном у вітряках влаштовували блочки на гачочках біля дверей.

[ред.] Зовнішні посилання

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми