Донецький національний технічний університет
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Донецький національний технічний університет | ||||||||
(ДонНТУ) | ||||||||
Перший корпус (вул. Артема, 58) | ||||||||
|
||||||||
Засновано | 30 травня 1921 р. | |||||||
Акредитація: | IV рівня | |||||||
Ректор | Мінаєв Олександр Анатолійович | |||||||
Веб-сайт: | http://donntu.edu.ua | |||||||
Юридична адреса: | Україна, 83000, Донецьк, вул. Артема, 58 | |||||||
Контакти: | Тел.: +380 (62) 301-07-09 Факс: 304-12-78 е-пошта: [1] |
Донецький національний технічний університет (ДонНТУ) — найстарший і найбільший вищий навчальний заклад Донбасу.
Широко відомий в Україні як ДПІ (Донецький політехнічний інститут).
Зміст |
[ред.] Історія
За роки існування ДонНТУ підготовлено більш 110 тисяч фахівців. Серед них чимало державних діячів, керівників підприємств, великих вчених. Зокрема, М.С. Хрущов очолював СРСР, А. Ф. Засядько у цей же період очолював Держплан СРСР, Н. М. Худосовцев та А. А. Пшеничний у різні роки були міністрами вугільної промисловості, Ляшко А. П., Звягильский Ю. Ф. і Янукович В. Ф. очолювали уряд України, віце-прем'єрами України були Гайдук В. А. і Клюєв А. П. Випускниками ДПІ є екс-міністр соціального захисту населення Російської Федерації Безлепкіна Л. Ф. і Голова Національних Зборів В'єтнаму Нгуен Ван Ан. Ім'я випускника і колишнього викладача ДПІ народного артиста А. Б. Солов'яненко носить Донецький академічний театр опери і балету.
Історію ДонНТУ можна розділити на кілька етапів:
- 1921–1926 — Донецький гірничий технікум
- 1926–1935 — Донецький гірничий інститут
- 1935–1960 — Донецький індустріальний інститут
- 1960–1993 — Донецький політехнічний інститут
- 1993–2001 — Донецький державний технічний університет
- з 2001 — Донецький національний технічний університет
[ред.] Джерела
Становлення першого в Донбасі вузу проходило у вкрай несприятливих умовах. Після громадянської війни не діяли шахти, металургійні, коксові, машинобудівні заводи, були зруйновані залізниці. Нове керівництво країни надавало великого значення відновленню Донбасу. Для цього необхідні були інженерні кадри. У той час у Донбасі працювало всього 189 гірських інженерів і гірська промисловість гостро відчувала потребу у фахівцях високої кваліфікації.
З огляду на це, у Юзівці вирішено було відкрити технікум. У 1920-ті роки в Україні технікуми були вищими навчальними закладами і готували фахівців вузької спеціалізації, у той час як інститути готували керівників виробництва, адміністраторів. За рішенням міської влади нанову створюваному навчальному закладу виділили будинок колишнього Комерційного училища (нині 2-й навчальний корпус) і напівзруйновані козацькіі казарми, що примикали до нього. За короткий термін був зроблений їхній ремонт і 30 травня 1921 відбулося офіційне відкриття ДонТехнікуму. Перший набір студентів складав 208 чоловік.
Оскільки студенти мали дуже слабку загальноосвітню підготовку, адміністрація технікуму організувала робочий факультет. Це був один з перших в Україні робітфаків, де студенти протягом трьох років вивчали загальноосвітні дисципліни.
На робітфаку училася і майбутній глава СРСР Микита Хрущов. Саме ДонТехнікум дав старт його політичної кар'єри. Повернувшись в 1922 році в Юзівку, він, закінчивши громадянську війну інструктором політвідділу Дев'ятої армії, був спрямований у якості комісара на відновлення однієї із шахт Рутченково (зараз Кіровский район Донецька). Завдяки успішній роботі він незабаром одержав пропозицію очолити сусідню шахту, але замість цього подав заяву на робітфак, у якому, зокрема, указав мету надходження: «Одержати технічні знання, необхідні для більш продуктивної роботи на виробництві». Незабаром Хрущов став партсекретарем не тільки робітфаку, але і всього технікуму.
Великою проблемою для ДонТехнікуму був підбір викладацьких кадрів. Для ведення спеціальних предметів запрошувалися інженери з промислових підприємств. З 1923 у технікумі стали працювати професора з Харкова, Катеринослава, Новочеркаську й інших міст.
[ред.] Донецький гірничий інститут
До 1926 р. технікум домігся значних успіхів у підготовці кваліфікованих фахівців, ставши фактично центром науково-технічної думки Донбасу. Однак високі темпи індустріалізації Донбасу вимагали значно більшої кількості кваліфікованих фахівців. У зв'язку з цим у квітні 1926 р. Донецький гірничий технікум був реорганізований у Донецький гірничий інститут.
Наприкінці 1929 р. вечірній металургійний технікум, що відкрився в місті, був перетворений у Донецький металургійний інститут (ДМІ), що готував фахівців у доменному, мартенівському і прокатному виробництві. А влітку 1930 р. на базі вуглехімічного факультету виник другий галузевий інститут — Донецький вуглехімічний (ДВуХІ). Він швидко розвивався: з'явилися лабораторії хімії вугілля, фізики, коксування й інші. У ДВуХІ працювали відомі вчені: проф. В.С. Крим, що займався вивченням хімії вугілля; проф. І.Є. Коробчанский, що розробив проект газифікації міста Сталіно й інших.
До 1935 р. гірничий, металургійний і вуглехімічний інститути випустили більше 1,5 тис. фахівців, що поповнили ряди інженерних кадрів на вугільних, металургійних, хімічних підприємствах країни. Однак умови вимагали створення в Донбасі єдиного великого вищого технічного навчального закладу, у якому можна було б з максимальною користю для підготовки фахівців створити сильні загальнотеоретичні і загальноінженерні кафедри.
[ред.] Донецький індустріальний інститут
У квітні 1935 р. було прийняте рішення створити на базі Донецького гірського, металургійного й углехимического інститутів єдиний — Донецький індустріальний інститут (ДІІ).
До 1941 р. інститут перетворився в найбільший навчальний і науковий центр регіону. За 20 років свого існування ДІІ підготував близько 4300 інженерів, була створена гарна матеріально-технічна база, підготовлені висококваліфіковані кадри викладачів. З огляду на заслуги в підготовці висококваліфікованих інженерно-технічних кадрів для вугільної й іншої галузей промисловості, Донецький індустріальний інститут був нагороджений у травні 1941 р. орденом Трудового Червоного Прапора. Орденами і медалями була нагороджена і велика група викладачів.
Подальші плани по розвитку інституту порушила Велика Вітчизняна війна. Вона ввірвалася в самий розпал екзаменаційної сесії і захисту дипломних проектів. Вже в перші дні війни багато студентів-старшокурсників, випускники, викладачі і співробітники добровольцями пішли на фронт. У серпні 1941 р. на фронт були мобілізовані майже всі студенти молодших курсів. Напередодні окупації міста фашистами в жовтні 1941 р. удалося евакуювати частину устаткування інституту, частина викладачів і студентів у м.Прокоп'євск на Уралі. Там було надане приміщення і виділене навчальне устаткування. У лютому 1942 р. почалися навчальні заняття. Вони мало чим нагадували минулі: проводилися в малопристосованих аудиторіях, у яких часто відключалася електрика. У настільки складних умовах у березні 1942 р. відбувся перший випуск студентів воєнного часу. Дипломи інженерів одержали всього 6 чоловік. У новому 1942/43 учбовому році в ДІІ в Прокоп'євску навчалося вже більше 400 студентів. Науковці інституту займалися дослідженнями, тематика яких була зв'язана з нестатками фронту.
Після звільнення Донбасу восени 1943 р. із Прокоп'євска в Сталіно була спрямована група викладачів для обстеження стану інституту. Збиток, нанесений інституту, склав більше 66 млн. карбованців. Були спалені і зруйновані 13 навчальних і житлових будинків, розграбовані лабораторії, кабінети, бібліотека. Не менш значними були і людські втрати; розстріляні фашистами проф. Нікольский Н. А., завідувач кафедрою математики С. Ф. Лебедєв, заживо спалені більш ста викладачів і співробітників інституту. Багато викладачів, співробітники, студенти віддали свої життя на фронті. У пам'ять про їх вдячні нащадки спорудили пам'ятник у входу в третій навчальний корпус.
Паралельно зі звільненням території Донбасу почалися роботи по відбудові його господарства. Разом з відновленням промислових підприємств відновлювався інститут. Викладачі і студенти працювали на відновленні навчальних корпусів, гуртожитку практично цілодобово. Завдяки їхній самовідданій праці 5 грудня 1943 р. 678 студентів 1-2 курсів приступили до занять. Але студенти не тільки училися, після занять вони продовжували ремонтувати аудиторії, бібліотеку, їдальню. У жовтні 1944 р. основний склад інституту, що знаходився в Прокоп'євску, прибув у Сталіно. У ДІІ знову сталі діяти 4 факультети: гірський, гірничо-механічний, металургійний і вуглехімічний.
Незважаючи на всі складності періоду відбудови, в інституті активно продовжувалися наукові дослідження. Профессорско-викладацький склад працював над найважливішими темами, зв'язаними з відновленням зруйнованого промислового потенціалу краю. У ДІІ була організована центральна лабораторія по відкачці води із шахт Донбасу на чолі з завідувачем кафедрою гірської механіки проф. В. С. Паком. Але основна задача ДІІ у відновленні зруйнованою війною економіки складалася в підготовці великої кількості інженерно-технічних працівників. Стан самого інституту був досить складним: з 5 довоєнних навчальних корпусів до початку 1946 р. в експлуатації знаходилися лише три: другий навчальний корпус, 70 % корисної площі першого і 40 % третього. Через відсутність навчальної площі багато спеціальностей не мали лабораторій і кабінетів. Але, незважаючи на це, уже до початку 1947–1948 навчального року число студентів досягло довоєнного рівня. Їхня підготовка проводилася по 14 спеціальностям на п'ятьох факультетах: гірському, гірничо-механічному, геологорозвідувальному, металургійному, хіміко-технологічному. Для прискореної підготовки при ДІІ були організовані трирічні вищі інженерні курси. До 1951 р. ДІІ був практично цілком відновлений.
Поступово вуз розширювався: було відновлено вечірнє відділення, відкрився факультет по підготовці фахівців промислового і цивільного будівництва, з 1953 р. почав функціонувати заочний факультет. У цьому ж році відкрилася філія ДІІ в Краматорську. У 1955 р. відкрили вечірнє відділення в Макіївці.
[ред.] Донецький політехнічний інститут
На початку 1960 р. філії ДІІ з'явилися в Горлівці і Торезі. За своїм характером інститут ставав політехнічним і 19 березня 1960 р. він був реорганізований у політехнічний. До цього часу в інституті навчалися 8355 студентів по 18 спеціальностям. Донецький політехнічний інститут мав у використанні у 1960 р. 4 навчальні корпуси, 2 бібліотеки з книжковим фондом у 600 тис. томів. Ректор ДПІ проф. Прочан М. А. (він був ректором з 1952 до 1968 р.) велику увагу приділяв питанням зміцнення і розширення матеріальної і навчальної бази інституту, що дозволяло систематично збільшувати набори студентів.
З 1952 року почалася підготовка студентів для закордонних країн, і вже до 1960 р. вуз закінчили більш 100 іноземних громадян з Китаю, Польщі, Угорщині і Болгарії. А в 1967 р. електротехнічний факультет Донецького політехнічного інституту закінчив Нгуен Ван Ан, що став згодом Головою Національних Зборів В'єтнаму. У 60-і роки були відкриті нові факультети: у 1960 р. — електротехнічний, у 1966 р. — механічний, у 1967 р. — геолого-маркшейдерський, у 1969 р. — інженерно-економічний. Утворення нових факультетів продовжувалося й у 70-і роки: у 1972 р. — енергетичний, у 1974 р. — факультет обчислювальних технологій та автоматичних систем управління, що у 1977 р. розділився на два самостійних факультети: ВТ і факультет АСУ. Таким чином, до початку 80-х у базовому інституті працювали денні факультети:
- гірничий;
- гірничо-геологічний;
- гірничо-електромеханічний;
- металургійний;
- механічний;
- хіміко-технологічний;
- інженерно-економічний;
- факультет обчислювальної техніки;
- факультет автоматичних систем управління.
А також два вечірніх факультети: гірничо-механічний і електромеханічний, а також заочний факультет. Крім того, були створені факультети по навчанню іноземних студентів, організаторів промислового виробництва і будівництва, підвищення кваліфікації викладачів середніх спеціальних навчальних закладів і підготовче відділення з денний і вечернею формами навчання. ДПІ дав також путівку в життя цілому ряду технічних вузів Донбасу, що виросли з підрозділів і філій базового інституту, у тому числі: Краматорському індустріальному інституту, перетвореному в 1960 р. з філії ДПІ в самостійний вищий навчальний заклад, і Макіївському інженерно-будівельному інституту, що також виріс з філії ДПІ.
З 1960 до 1990 р. значно зміцніла матеріально-технічна база інституту. Чимала заслуга в її розвитку належить ректорам: Михайлові Антоновичу Богомолову (1952–1968 рр.), Георгію Васильовичу Малееву (1968–1989 рр.), Олександрові Анатолійовичу Мінаєву (ректор з 1989 рр. по нинішній час). Були побудовані сучасні корпуси механічного, хіміко-технологічного, енергетичного, гірського факультетів. На початку 90-х років базовий інститут розташовувався в 9 навчальних корпусах, навчальна площа яких складала близько 200 тис.м2. У них розташовувалися 120 спеціалізованих аудиторій, більш 300 навчальних лабораторій і кабінетів, два навчальних телевізійних центри, обчислювальний центр, бібліотека з книжковим фондом більш 1,5 млн. томів.
До початку 90-х років ДПІ перетворився в один з найбільших вищих навчальних закладів України. У ньому працювало близько 1400 викладачів, у тому числі 122 професора, доктора наук, близько 700 доцентів, кандидатів наук. Викладацьку і наукову працю вели 10 Заслужених працівників вищої школи України (Зборщик М. П., Малєєв Г. В., Маценко В. Н. і ін.), що ведуть учені, відзначені званнями «Заслужений діяч науки і техніки» (Гейер В. Г., Клименко В. М., Сапицький К. Ф., Логвинов Н. М., Мінаев А. А. і ін.).
[ред.] Донецький державний технічний університет
У 1993 р. ДПІ пройшов атестацію і рішенням Кабінету Міністрів України у вересні 1993 р. йому був присвоєний статус державного технічного університету. На базі ДонГТУ в цей період був створений Регіональний учбово-науково-технічний комплекс, в який ввійшли також три інститути (гірничий, міжнародного співробітництва і Горловский автомобільно-дорожній), Красноармійська філія (тепер - Красноармійський індустріальний інститут), 20 факультетів, Центр підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, підготовче відділення для іноземних громадян, три технікуми. Складний для країни в цілому і вищому утворенні зокрема період середини 90-х років колектив університету здебільшого пройшов гідно, не тільки зберігши високий науковий і освітній потенціал закладу, але і забезпечивши умови для нового якісного стрибка в розвитку університету на початку нового тисячоріччя.
[ред.] Донецький національний технічний університет
Улітку 2003 університет одержав статус національного. До цього часу кількість спеціальностей і спеціалізацій перевищило 60. Загальна чисельність студентів за всіма формами навчання перевищила 25 тисяч. На 88 кафедрах у даний час працюють 1300 висококваліфікованих викладачів, серед яких є лауреати Державних премій України, у тому числі професора МІнаєв А.А, Смирнов А. Н., Башков Е. А.
ДонНТУ інтенсивно розвивається. Одним з найбільш яскравих прикладів його досягнень в останні роки є унікальний портал магістрів університету, що є визнаним лідером науково-освітнього інформаційного простору не тільки в масштабах країни, але і за її межами.