Боровський Каспер
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Боровський Каспер – (нар. 6 січня 1802 – пом. 15 січня 1885). Вживав превдоніми: „Цудзоновський”, „О. Хвалібуг”. Луцько-житомирський єпископ, потім плоцький, професор Духовної Академії у Вільні й Петербурзі, патролог. Походить з родини Боровських, яка мала прізьвисько Цудзоновських і в XVII столітті прибула із землі Добжинської на Віленщині. Народився 6 січня в 1802 році в Поліновщизні. Навчався у домініканських, єзуїтських і місіонерських школах, студії відбув у 1823-1827 роках у вищій полоцькій школі піярів, в якій добре вивчив грецьку і латинську мови. У 1827 році вступив до Головної Семінарії у Вільні. Ієрейські свячення прийняв у 1831 році й працював вікарієм у Жежиці, потім настоятелем у Йосефсталі, німецькій колонії біля Одеси. У 1835 році почав викладати Святе Письмо в Віленській Академії. Здобув докторанта з теології канонічного права. У 1839 році прийняв кафедру права та історії Церкви, на якій працював надалі після прийняття Академії до Петербурга. За справу свого семінарійного колеги, о. єпископа Ігнатія Головінського, став у 1848 році луцько-житомирським єпископом. Керівництво дієцезією прийняв 27 лютого 1849 року. Будучи пастиром Луцько-Житомирської дієцезії, розвинув особливо енергійно пастирську і адміністративну діяльності. Ревний пастир збільшив духовну семінарію в Житомирі, старався про відновлення і будівництво костелів, часто наносив візити парафіям у своїй дієцезії. Видав ряд пастирських послань, у яких дбав про розвиток духовного життя своїх вірних: „Пастирське послання... при прийнятті керівництва своєю дієцезією 1849 року” (Санкт-Петербург 1849), [„Пастирське послання про великодню сповідь”] (Житомир 1850), [„Пастирське послання про обов’язки, життя, гідність людини і її відношення до Бога”] (Вільно 1854), „Пастирське послання... [Про таїнство покаяння]” (в: „Релігійно-Моральний Щоденник” T. 28: 1855, с. 527-542), „Пастирське послання... [Пасторальна інструкція про сповідь]” (в: „Релігійно-Моральний Щоденник” T. 28: 1855, с. 626-635), „[Пастирське послання про фальшиві науки, що перекручують правдиву віру]” (Житомир 1864). Під псевдонімом О. Хвалібога видав катехізм: „Менший катехізм через О. Хвалібога” (Вільно 1860) і „Римо-католицький катехізм, тобто християнська наука через О. Хвалібога” (Житомир 1860). Опублікував також власні переклади послань найстарших Отців Церкви. Від 1866 р. урядував також знесеною Росіянами Кам’янецькою дієцезією. Врівноважений, тактовний і сповнений повагою, єпископ К. Боровський мав добрі відносини з російською владою. Мав навіть у них довіру, доводом чого було ряд відзначень і факт, що на з’їзд єпископів в Римі 1862 року з нагоди канонізації японських мучеників, лише йому дозволили виїхати з терену Росії. Ці відносини, однак, не врятували його від гострих конфліктів з російською владою в період спроби русифікації католицьких богослужінь. Єпископ К. Боровський енергійно протистояв спробам впровадження російської мови до богослужінь не прийняв “требників” російською мовою. Тому, що не піддався вмовлянням і погрозам, в 1869 був вивезений до Пермі. Його звільнили із заслання лише через тринадцять років в 1882 році. Не міг повернутися до своєї дієцезії, виїхав до Плоцька, де в 1883 р., був призначений плоцьким єпископом ординарієм. Помер майже через два роки свого урядування 15 січня 1885. „Взірцевий священик і сумлінна людина – так про єпископа К. Боровського писав Валер’ян Харкевич – жодної праці не боявся, відзначався витривалістю і винятковою ретельністю. Не обдарований ані красномовністю ані знатним письменницьким талантом, вмів за допомогою щирого слова, а тим більше за допомогою прикладу, жертовного життя об’єднувати людські серця. Боротьбу: релігійну, політичну, літературну, уникав, хоча стільки разів знаходився на терені тієї боротьби; однак не визнавав компромісу з сумлінням”. Йому виставили величну епітафію у пресвітерії в плоцькій катедрі.
[ред.] Джерела
- Ks. Witold Józef Kowalów, Biskup Kasper Borowski (1848-1883), [w:] „Wołanie z Wołynia” nr 6 (19) z listopada-grudnia 1997 r., s. 32-34.
- Krzysztof Rafał Prokop, Sylwetki biskupów łuckich, Biały Dunajec – Ostróg 2001, s. 178-182.
- Інна Шостак. Луцько-Житомирська Римо-Католицька дієцезія наприкінці XVIII – у першій половині XIX століття, Білий Дунаєць – Острог 2005.