Гносеологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гносеологія (від грец. γνώσις — «знання» і λόγος — «вчення, наука») — теорія пізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» було введено і активно застосовувався у німецькій філософії XIX ст.

Теорія пізнання, гносеологія, епістемологія, розділ філософії, у якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. На відміну від психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук, гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які функціонують в психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єкту дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання — матеріалізм та ідеалізм.

[ред.] Теорії пізнання

  • Пізнання у Рене Декарта. Декарт критикує існуюче пізнання. Він сумнівається у всьому, що до цього часу вважалося беззастережним знанням. Він вважає, що ні дані відчуттів, ні мислення не дають такого знання. Ілюзії почуттів роблять ненадійними показники відчуттів, помилки суджень ставлять під сумнів висновки розуму. Тому необхідно починати із загального радикального сумніву. Проте, яким би всеохопним він не був, є в діяльності пізнання дещо, що не підлягає жодному сумніву. Декарт не скептик і не агностик, його сумнів лише попередній прийом, метод встановлення достовірної істини. Достовірним у всякому випадку є те, що сумнів існує. Сумнів – акт мислення, я мислю, значить я існую – cogito ergo sum. Це знамените положення – основа, на якій може будуватися все достовірне знання.
  • Пізнання у Артура Шопенгауера розвивається у двох формах: безпосереднє (інтуїтивне) пізнання або відсторонене (рефлективне) пізнання (пізнання розуму).Основним видом пізнання Шоренгауер вважає інтуїтивне: в кінцевому результаті весь світ рефлексії базується, на його думку, на інтуіції.

Шопенгауер стверджує, що наука не стільки діяльнісь пізнання, скільки діяльність, спрямована на служіння волі. Ціль науки в задоволенні практичних інтересів, які у своїй суті завжди інтереси волі, сліпого хотіння. Досконалим пізнанням може бути тільки споглядання, вільне від всякого відношення до практики і до інтересів волі. Таке споглядання розглядає речі не в якомусь відношенні, а як зміст, який тільки проявляється у відносності, але сам їй не підкоряється. Споглядальне пізнання, на думку Шопенгаура, недоступне науці, так як вона завжди заертаєтья до інтелекту, який глибоко занурений в інтереси волі. Проте таке пізнання цілком доступне різноманітним видам мистецтва.

[ред.] Поняття і питання гносеології

  • Поняття:
  • Основне питання — чи пізнаваний світ у принципі?
  • Відповіді на це питання дає:
    • оптимізм — світ пізнаваний, меж пізнання немає, необхідні лише час і засоби.
    • агностицизм — світ пізнаваний у принципі, людина не пізнає світ, а будує віртуальний світ на основі почуттєвого сприйняття.
    • скептицизм — ми пізнаємо реальний світ, але в силу недосконалості почуттів постійно вводимо себе в оману.

Див. також: Епістемологія



Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.