БТ-7
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
![]() |
Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |
Швидкохідні танки побудовані по проекту американського інженера Крісті поряд з такими незаперечними перевагами, як великий запас ходу, висока швидкість та інше, володіли ще й рядом серйозних недоліків. Деякі з них були в принципі непоправні в рамках серії БТ, однак частину вад можна було усунути шляхом модернізації колісно-гусеничних машин. Саме на підвищення експлуатаційних і тактико-технічних характеристик танків серії БТ була спрямована програма, що почалась в січні 1933 року, ще до завершення робіт над проектом БТ-5, у КБ Харківського паровозобудівного заводу. Первісний проект нової бойової машини, розроблений з урахуванням заданих характеристик, був наступним: передбачалося оснастити танк новим двигуном М-17, більше надійним, ніж М-5, з експлуатацією якого було досить багато проблем, а так само новий БТ повинен був мати абсолютно нову вежу з 76 мм. гарматою як основне озброєння. Корпус нового танка планувалося спроектувати заново повністю зварним, із кращими характеристиками огляду для водія. Планувалося так само оснастити танк паливними баками збільшеної ємності.
У підсумку планувалося створити абсолютно новий танк, що не був би простою модернізацією БТ-5, а був би машиною нової концепції в рамках серії БТ. Це була концепція сильно збройного танка з більшим запасом ходу, що повністю відповідав вимогам доктрини глибокої операції (радянська стратегія «бліцкригу»).
До початку 1934 року технічна документація на танк, що одержав найменування БТ-7 була готова. Перший прототип танка був зроблений до свята праці — 1 травня, а другий — до чергової річниці Жовтневої Революції 7 листопада 1934 року.
Почалися випробування эксперементальних зразків улітку й продовжилися восени 1934 року. По їхніх результатах була забракована оригінальної конструкції вежі, зроблена у формі еліпса зі скошеним дахом, на яку можна було ставити без внесення істотних змін всі існуючі тоді танкові знаряддя від 45 мм. до 76 мм. Причиною відмови від цієї вежі було роздільне кріплення знаряддя й кулемета в ній. Так само після випробувань вирішили відмовитися від курсового кулемета й спростити корпус.
У підсумку в серію пішов танк, далекий від прототипу й більше схожий на БТ-5. Справа в тому, що на серійні БТ-7 до 1935 року ставили вежу від БТ-5. Однак серйозна відмінність нового танка від його попередника крилося в новому двигуні М-17Т, а так само в корпусі, що був ширше чим у БТ-5, але з більше обтічною ходовою частиною. БТ-7, й особливо його останні модифікації, стали піком досконалості радянських колісно-гусеничних танків, побудованих по проекті Крісті. У цьому танку були по максимуму усунуті недоробки, які приводили до проблем з експлуатацією БТ-2 і БТ-5. Однак створити середній ударний і максимально універсальний танк із БТ-7 не вдалося, тому що бронювання залишалося на низькому, як радянських, так і закордонних, рівні. До того ж 45 мм пушка вже не задовольняла вимог сучасних війн. В 1940 році випуск БТ-7, що став символом моці танкових частин Червоної Армії в довоєнний період, припинився. Усього було випущено 5587 танків БТ-7 всіх модифікацій.
Модифікації
Модифікація, зразка 1935 року, із круглою вежею, як у БТ-5, з карбюраторним, потужністю 400 л. с., двигуном М-17Т.
У 1937 році почався випуск модифікації БТ-7 з конічною вежею й збільшеним до 188 боєзапасом. У кормовій ніші стали встановлювати кулемет ДТ. Для нічної стрілянини танк обладнали двома фарами прожекторного типу, які ставилися на масці гармати. Товщина броні на цій модифікації збільшилася — лобова броня досягла 22 мм, а маса танка відповідно збільшилася майже до 14 т.
Ще однією особливою модифікацією танка був танк БТ-7А. З 1936 по 1938 рік випустили 154 артилерійських модифікацій танка БТ, оснащених вежею від танка Т-26А (Т-26-4) у якій установлювалася короткоствольна 76 мм пушка КТ-26. Додаткове озброєння становили два кулемети ДТ — один у кульовій установці праворуч від гармати, а другий — у кормовій ніші. Так само на даху вежі танка була передбачена установка зенітного кулемета калібром 7,62 мм. Боєкомплект танка становив 50 пострілів до гармати (при наявності на танку радіостанції — 40 пострілів) і 3339 патронів до кулеметів ДТ. Установка нової вежі спричинила деякі зміни в конструкції корпуса танка.
Самою істотною зміною, що перетерпіли танки в серії БТ, стала установка дизельного двигуна B-2. У результаті зміни силової установки з'явилася модифікація БТ-7М. Зовні цей танк не відрізнявся практично від вихідної модифікації зразка 1937 року (з конічною вежею).
Перевага дизельних двигунів, як силових установок танків, над карбюраторними, стала очевидна після громадянської війни в Іспанії. Тому в СРСР наприкінці 1930-их років був розроблений ряд дизельних двигунів, що було дуже важливо напередодні війни (якщо ми згадаємо, всі танки військового періоду були оснащені дизелями). І першим танком, на якому новий тип силових установок був випробуваний, був танк БТ-7М.
Завдяки дизельному двигуну значно покращилися динамічні характеристики танка, зокрема його швидкість. Висока економічність двигуна дозволяла використовувати малий запас палива, значно запас ходу танка.
Найбільш досконала машина серії БТ була побудована в кількості 706 штук в 1939—1940 роках і була замінена у виробництві танком Т-34. У модифікації БТ-7М був досягнутий технічний максимум легких колісно-гусеничних танків.
Крім серійних машин, на базі БТ-7 був створений ряд експериментальних зразків, що представляли великий інтерес. Серед них:
БТ-ИС із приводом колісного ходу на три пари коліс, завдяки чому була значно підвищена прохідності танка на колесах (при знятих гусеницях); БТ-ИС мав збільшену товщину броні.
БТ-СВ-2 «Черепаха» з характерною оригінальною формою корпуса й вежі (про що свідчить назва танка).
Радіокеровані танки ТТБТ-7 і ТУБТ-7.
Був створений, але в серію не пішов командирський танк, з якого була знята вежа, а замість її було встановлене нерухома рубка. За рахунок цього на танку була розміщена потужна радіостанція.
Так само існувала вогнеметна модифікація БТ-7, що називалася ОТ-7 і машина призначена для зараження місцевості (хімічний танк) ХБТ-7.
Для серійних модифікацій БТ-7 був створений ряд пристосувань, призначених для полегшення експлуатації танка (і для виконання особливих завдань) у різних умовах — гусениці, що пристосовані для пресуванні по болоту, дерев'яні фашини й т. д. Однак ці пристосування так само залишилися в основному експериментальними.
Застосування
БТ-7 одержав бойове хрещення на Халхін-Голє в 1939 році. Там танки цього типу пройшли відстань в 500 км на колесах, і одягши гусениці вступили в бій. Через відсутність у ворога серйозних опонентів для радянські машині у цілому показали себе дуже добре. Однак відзначалися наступні проблеми: слабкий броньовий захист, відсутність (на більшості машин) радіозв'язку, а так що само вимагала високого ступеня підготовки механіків-водіїв складність у керуванні. Потім БТ-7 застосовувалися в «визвольному поході в Польщу» після розділу цієї держави. Там гостро виявився один недолік: складність у керуванні.
Під час «Зимової війни» з Фінляндією БТ-7 викликали ряд дорікань, як втім і більшість інших танків, що прийняли участь у цій кампанії. Однак через загальну кількісну перевагу над супротивником, а так само через фактичну відсутність у нього танків, всі недоліки радянського танку не могли зробити серйозного негативного впливу на хід кампанії.
БТ-7 був унікальною для свого часу машиною, що володіла винятковими динамічними характеристиками й володіла відносно гарними для легких танків характеристиками озброєння й захищеності. У порівнянні з німецькими танками, з якими БТ-7 довелося зштовхнутися в ході самого серйозного випробування боєм, радянський танк виглядав цілком переконливо. Німецькі машини Pz-I й Pz-II не йшли в порівняння із БТ, від якого вони відставали по всім (практично) характеристикам.
У роки Великої Вітчизняної війни танки БТ-7 найбільше активно використалися в її початковий період, коли вони поряд з Т-26 становили основу танкового парку СРСР, символом моці якого вони були. Величезні втрати цих машин поступово знижували їхнє число в діючому парку РККА, і до 1943 року застосування БТ-7, через малу їхню кількість, було вже обмежене. Проте БТ-7 взяли участь й у боях заключного етапу війни — вони застосовувалися в лютому 1944 року в операції по зняттю блокади Ленінграда, а в серпні-вересні 1945 року були застосовані в операції по знищенню Японської Квантунськой армії в Маньчжурії, в операції яка поклала кінець Другій Світовій Війні.
Так само в період ВВВ танки БТ всіх модифікацій внесли свій немаловажний внесок у підготовку танкістів, будучи використовуваними в навчальних підрозділах РККА.
Завершальним епізодом у кар'єрі «радянського танка Крісті» БТ-7 став парад перемоги в Харбіні у вересні 1945 року. Експлуатація танка й витягнуті з цього уроки внесли вагомий вклад у розвиток радянського танкобудування.