Віче

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вíче – загальні збори громадян міст княжої Руси-України для розгляду громадських справ.

В. відоме вже в добу племінного устрою й було характерне для всіх східних слов’ян як вияв народоправного ладу. В літописах вперше згадується в Білгороді під 997 р., Новгороді1016 р., Києві – 1068 р. В головних містах держав-земель за княжої доби вічові збори набрали характеру одного з верховних органів влади, який конкурував у своїх компетенціях із владою князя і боярської ради. В. скликалося і в малих містах ("пригородах"), але обмежувалося на розгляді справ місцевого управління. Громадяни "пригородів" мали також право брати участь у В. "старшого города". Пізніше їх заступали тисяцькі. Крім того, у вічових зборах звичайно брали участь князь, бояри, єпископ і духовенство. На Русі почало відігравати помітну роль з ослабленням князівської влади в період феодальної роздрібненості (2-а пол.11 – 12 ст.).

З економічним та політичним піднесенням великих міст і посиленням ролі купців, ремісників зростало й значення вічових зборів. В. збиралося на княжому чи церковному подвір’ї або на торговищі. Регулярних вічових зборів не було, їх скликали, на випадок потреби, князь, хтось із бояр або ініціатива виходила з народу. В. керував князь або єпископ (у Києві – митрополит), іноді – тисяцький. Правильного порядку дебатів і прийняття постанов В. не знало. В принципі, ухвали приймалися одноголосно, фактично справи вирішувала позиція більшості присутніх. Компетенції В. не були точно визначені, однак деякі були постійними його прерогативами - справа війни і миру, зокрема, народне рушення, деякі справи зовнішньої політики, покликання князя на престол (якщо він не посідав його порядком спадщини чи внаслідок завоювання); укладання договору ("ряду") з князем. Іноді В. домагалося зміни княжих урядовців, часом В. ставало судовим органом, головним чином для політичних правопорушень. Рішення В. "старшого" города було обов’язковим для цілої землі.

В. як орган державної влади в українських князівствах не мало найвпливовішого становища, як у Новгороді, Полоцьку та Пскові. На відміну від північних князівств, де князі узурпували всю владу, в Україні В. все ж зберігало рівнорядну роль до інших органів. Тільки в Галицькому князівстві воно поступається перед боярською радою. Вічові збори, як орган державної влади, занепадають під час переходу українських земель під владу Великого князівства Литовського і Польщі. Роль В. за литовсько-польської доби виконували соймики. В 16-18 ст. існували віча копних судів.

Своїм правним характером В. є органом прямого народоправства, аналогічним до народних зібрань у давніх грецьких містах і в середньовічних містах Західної Європи.

ДЖЕРЕЛА:

1.Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.

2.Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.

Іншими мовами