Арктика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Арктика — північна полярна область Землі, що включає окраїни материків Євразія і Північна Америка, майже весь Північний Льодовитий океан з островами (крім прибережних островів Норвегії), а також прилягаючі частини Атлантичного й Тихого океанів.

Площа — 27 млн. кв. км.

Південна границя збігається з південною границею зони тундри, іноді Арктику обмежують полярним колом (66° 33' північної широти), у цьому випадку площа менша.

За особливостями рельєфу в Арктиці виділяють: шельф з островами материкового походження і прилягаючі окраїни материків.

Область шельфу зайнята окраїнними морями: Білим, Карським, Лаптєвих, Східно-Сибірським і Чукотським, рельєф суші переважно рівнинний, що характеризується наявністю вічної мерзлоти, на островах — гористий.

У водах Льодовитого океану знаходиться велика кількість айсбергів і криги, що покривають зону діаметром від 3 до 4 тис. км.

Максимальна кількість криги припадає на лютий, навесні лід руйнуються і виноситься Гренландскою течією на південь в Атлантику. До серпня зона, вкрита кригою, стає мінімальною.

Найбільше скупчення айсбергів в арктичному регіоні знаходиться в затоці Баффіна. Вони відколюються від глетчерів у західній частині Гренландії і спускаються по затоці Баффіна в північну Атлантику, де поступово тануть біля Лабрадору і Ньюфаундленду.

Берингова протока покрита кригою понад 6 місяців на рік, але Баренцове море між Скандинавією і Шпіцбергеном вільне від криги протягом цілого року.

Зона, вкрита арктичною крижаною шапкою, зменшилася в 1978 1987 роках на 2 %, що пов'язують з порушенням озонового шару.

В Арктиці містяться запаси вугілля, нафти, природного газу, золота, срібла, міді, урану, свинцю, цинку, нікелю і бокситів.

Через суворі кліматичні умови навігація в Арктиці триває недовго, що утрудняє видобуток корисних копалин.

В освоєнні Арктики велику роль зіграв Північний морський шлях.

Найбільший порт у цій зоні — Мурманськ (на Кольському півострові).

Населення — близько 1 млн. аборигенів:

  • алеути Аляски,
  • північноамериканські індіанці,
  • лопарі (саамі) Скандинавії і Росії,
  • якути,
  • ненці,
  • комі,
  • чукчі,
  • евенки (тунгуси) і
  • долгани Росії,
  • ескімоси Канади, Гренландії і Росії.



Ці два зображення показують мінімальне льодове покриття влітку у 1979 p. та у 2005 p.

Mінімальне льодове покриття влітку у 1979 p.
Mінімальне льодове покриття влітку у 1979 p.
Mінімальне льодове покриття влітку у 2005 p.
Mінімальне льодове покриття влітку у 2005 p.

Зміст

[ред.] УРЕ

Фізична карта Арктики
Фізична карта Арктики

Арктика (грец. αρκτικος — північний) — частина поверхні земної кулі, яка прилягав до Пн. полюса. За межу А. вважають ізотерму 4-10° найтеплішого місяця, яка приблизно збігається з пн. межею поширення деревної рослинності. До складу А. входить пн. узбережжя Європи, Азії, Америки та майже весь Пп. Льодовитий ок. з островами. Заг. пл. А. близько 25 млн. км2, з них більше 60 % займають водні простори. Острови своїм розташуванням ділять прибережну частину океану на окремі морські басейни. Більшість островів А. являє собою високі гірські плато з крутими скелястими берегами. Деякі з них вкриті льодовиковими щитами. Заг. площа сучас. льодовиків становить бл. 2 млн. км2, з них у межах рад. сектора А. більше 54 тис. км2. Моря навколо надовго замерзають, вкриваються значною товщею льоду. Дно Пн. Льодовитого ок. має окремі підвищення — хребти та западини. Центральна, найбільш глибоководна ч. океану має назву Арктичного басейну. В її межах — западина Г. Сєдова (5220 м), найглибша в Пн. Льодовитому ок. Від Новосибірських о-вів до Гренландії простягається підводний хр. Ломоносова і паралельно йому (від о. Врангеля до о. Елсміра) лежить хр. Менделєєва. Природні умови А. суворі, що визначається не так зимовими морозами, як різкими вітрами, хуртовинами та низькими т-рами влітку. Взимку панує полярна ніч. Охолодження земної поверхні в умовах характерної в цей час для внутр. районів А. малохмарної погоди надзвичайно велике. Отеплюючий вплив на А мають океанічні води та теплі води Пн.-атлантичної морської течії. Пересічні т-ри найхолодніших місяців знижуються в районі полюса до — 35, —40°, на узбережжях до —30°; абс. мінімум досягає —55°. Влітку сонце не заходить, піднімається на небі невисоко, гріє слабо. Танення снігу та льоду обмежує можливість підвищення т-ри вище 0°. Пересічна т-ра повітря найтепліших місяців в районі полюса підвищується до 0°, на узбережжях до +10°. Опади навіть влітку випадають переважно у вигляді снігу. Річна сума опадів від 75—100 мм поблизу полюса до 300—400 мм на узбережжі материків. Взимку над А. формується область високого тиску В інші пори року значного розвитку досягає циклонічна діяльність, яка спостерігається здебільшого на периферії. Влітку поле високого тиску розмите, і циклонічна діяльність захоплює також і центр. райони. З низькими т-рами пов'язане значне поширення багаторічної мерзлоти, яка в окремих районах досягає потужності кількох сот метрів (в СРСР — Сх. Сибір). Починаючи з 1920 помічається деяке потепління клімату А. Низькі т-ри, мала кількість тепла, фізіологічна сухість, багаторічна мерзлота, короткий вегетаційний період (2—2,5 міс.) — головні причини відносної бідності рослинного покриву та тваринного світу А. Рослинність А. переважно багаторічна. Серед рослин переважають лишайники й мохи. Квіткових мало. Тваринний світ А. бідний на кількість видів. Тут живе пн. олень, вівцебик, білий ведмідь, песець, лемінги. Цінне пром. значення мають моржі, тюлені, нерпа, лахтак, білуха, а також риби: тріска, сьомга, навага та ін. В А. налічують понад 240 видів птахів. Характ. біла куріпка, біла сова.

[ред.] дослідження

Дослідження Арктики
Дослідження Арктики

Систематичні дослідження А. почалися в 2-й пол. 16 ст., коли були зроблені перші спроби знайти пн. морський шлях у Китай та Індію. У 17 ст. промисловці та козаки (І. Ребров, С. Буза, І. Ерастов, М. Стадухін, С. Дежнєв) зробили ряд важливих плавань вздовж берегів Сибіру, обігнули мис Челюскін, відкрили протоку між Азією та Америкою. У 18 ст. рос. дослідники В. Берінг, С. Малигін, Д. Овцин, С. Челюскін, брати X. та Д. Лаптєви, В. Русанов та ін. здійснили ряд великих експедицій і нанесли на карту майже все пн. узбережжя Азії. У 19 ст. та на поч. 20 ст. наук. експедиції в А. здійснили рос. дослідники Ф. Літке, П. Анжу, Ф. Врангель, С. Макаров, Г. Седов, норвежець Р. Амундсен та ін. У 1909 американець Р. Пірі першим досяг Пн. полюса. Під час Першого Міжнародного полярного року (1882—83) силами 12 країн було відкрито 13 полярних станцій. Під час Другого і особливо Третього МПР число станцій значно збільшилось, а обсяг роботи розширився.

Провідна роль у вивченні А. належить Радянському Союзові, який організував сотні експедицій в А., створив густу сітку полярних станцій та обсерваторій, здійснює регулярне плавання суден Пн. морським шляхом. Планомірне вивчення А. почалося з моменту організації метеостанції «Північний полюс-1», яка за 9 міс. дрейфу (1937—38) зібрала цінний матеріал про природу центр. частини Арктики. Важливий наук. матеріал дав дрейф криголама «Сєдов» (1937—39). Всебічні дослідження в найтлу-хіших районах А. провели у післявоєнні роки дрейфуючі станції ПнП-2 та ПнП-3. Ці спостереження продовжили станції ПнП-4, ПнП-5, ПнП-7 і продовжують станції ПнП-6, ПнП-8.

[ред.] Міжнародно-правовий статус

А. ділиться на полярні сектори. Кожний сектор становить трикутник, основою якого є берег держави, що прилягає до А., вершиною — Пн. полюс, а боковими лініями — меридіани від Пн. полюса до сх. і зх. кордонів цієї держави. Полярні сектори в А. мають СРСР, Канада, США, Норвегія і Данія. За пост. ЦВК і РНК СРСР від 15 квітня 1926 рад. територією є всі землі й острови (відкриті й ті, що можуть бути ще відкриті), розташовані між узбережжям СРСР на Пн. Льодовитому ок., Пн. полюсом і меридіаном 32° 4' 35 сх. д. і 168°49'30 зх. д. (від Грінвіча). Виняток становлять сх. о-ви Шпіцбергенського архіпелагу, що знаходяться між 32 і 35° сх. д. і належать Норвегії. Біле м. на Пд. від лінії Канін Ніс — Святий Ніс 1921 проголошено внутр. водами СРСР. Сибірські моря затокового типу вважаються історичними радянськими морями.

[ред.] Література


Commons
ВікіСховище має мультимедія-дані до цієї статті. Дивіться