Магдебурзьке право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Місто Рік набуття
М. п.
Володимир-Волинський 1324
Сянок 1339
Львів 1352
Галич 1367
Кам'янець-Подільський 1374
Ярослав 1375
Перемишль 1389
Городок 1389
Теребовля 1389
Самбір 1390
Жидачів 1393
Щирець 1397
Глиняни 1397
Мукачево 1445
Угнів 1462
Київ 1494
Бучач 1515
Золочів (Львівська область) 1523
Тернопіль 1548
Коростень 1589
Біла Церква 1589
Пирятин (Полтавська область) 1592

Магдебу́рзьке пра́во (німе́цьке пра́во) — одна з найвідоміших правових систем міського самоврядування в середні віки.

Скодифіковані в XIII ст. норми звичаєвого права і судових ухвал німецького міста Магдебурга, перейняті згодом багатьма містами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України тощо.

Феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала. Воно закріплювало права міських станів — купців, міщан, ремісників. Було юридичним виявом успіхів міського населення у боротьбі проти феодалів.

Встанoвлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів то-що. Воно узаконювало нерівність у правах, зважаючи на стать, походження, віросповідання.

[ред.] Магдебурзьке право в Україні

Магдебурзьке право прийшло на Русь-Україну разом з німецькими колоністами і вже князь Данило Романович та його наступники забезпечували їм привілей користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції.

Першими містами, що одержали маґдебурзьке право, були Володимир-Волинський (1324), Сянок (1339), Львів (1352), Кам'янець-Подільський (1374),Мукачево (1445), Київ (1494).

Спочатку магдебурзьке право стосувалося лише німецької людності міст. Вперше було поширене на все населення Галицького князівства Юрієм Болеславом Тройденович у м. Сяніку.

У XV—XVII ст. ст. маґдебурзьке право отримала більшість міст України. В різний час його одержали Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Лубни, Козелець, Полтава, Стародуб, Чернігів та ін.

У деяких містах (зокрема, західноукраїнських) надання маґдебурзького права супроводжувалося посиленням німецької і польської колонізації, обмеженням прав некатолицького населення (руське населення православного віросповідання, вірмени, євреї та ін. не обирались до магістрату, не мали права вступати в деякі цехи тощо).

Міська рада (магістрат) складалася з обраного війта і радців («райців», консулів), які творили колегію, що поповнювалась шляхом кооптації. Лише подекуди міщани обирали війта і лавників (лава — судовий орган), а ради доповнювалися з числа останніх. Судові компетенції належали і до ради, і до лави. Їх розмежування не завжди було виразне. Назагал лава займалася карними справами.

Необмежені компетенції ради (маґістрату) часто призводили до зловживань владою міською олігархією. Тому для оборони загалу міщанства, наприклад у Львові, король С.Баторій утворив 1577 року т. зв. ізбу ґмінну — представництво міщан, яке відстоювало інтереси широких мас та було дорадчим органом для магістрату.

За першими королівськими грамотами, в містах на маґдебурзькому праві ради повинні були складатися з двох національностей — поляків і українців (католиків і православних), але поляки часто витісняли українських міщан із міських рад. В Кам'янці були навіть три окремих національних юрисдикції: польська, руська (українська) і вірменська.

Львівський магістрат був апеляційною інстанцією для інших міст Галичини. Більшість міст краю мали неповне магдебурзьке право. Вони мали, наприклад, окремого від ради війта або старосту. В таких містах члени ради, звані також бурмистрами, були виборними.

Магдебурзьке право за своїм змістом і формою на Правобережній і Лівобережній Україні під впливом місцевих умов, а також норм звичаєвого права відрізнялося від магдебурзького права, яке застосовувалося в Західній Європі. Так, в Україні організація магістратів була іншою. У менших містах, які називалися ратушними, козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада (представники верхівки міського населення) — справами міщан.

Положеннями магдебурзького права керувалися й полкові суди тощо.

Норми магдебурзького права використовувались при всіх офіційних і приватних кодифікаціях права в Україні 18-19 ст.

Після 1654 року магдебурзьке право залишилося лише у деяких, т. зв. привілейованих містах. Фактично застосування права припинилося після запровадження 1781 року «Установлення про губернії» і створення нової судової системи.

Указом 1831 року Микола І скасував маґдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р.

В містах Галичини, яка після 1-го поділу Польщі (1772) відійшла до володінь Габсбурґів, органи міського самоуправління та суди, створені за магдебурзьким правом, продовжували ще деякий час діяти. Згодом австрійський уряд значно обмежив права цих органів. У Львові застосування маґдебурзького права припинилося 1786 року.

Хоч магдебурзьке право не відіграло в Україні тієї ролі, що на Заході, все ж воно, вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою до українських міст, стало одним із важливих чинників культурного правового наближення України до Західної Європи.

[ред.] Джерела


[ред.] Див. також