Арістотель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Арістотель(скульптура)
Арістотель(скульптура)

Арісто́тель (грец. Αριστοτέλης; 384 до Р.Х.322 до Р.Х.) — Давньогрецький філософ і вчений

Арістотель народився в Стагирі. У 367 до Р.Х.347 до Р.Х. вчився в академії Платона в Афінах, у 343 до Р.Х.335 до Р.Х. був вихователем сина царя Македонії Пилипа — Олександра (майбутнього полководця). У 335 до Р.Х. повернувся в Афіни, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Він написав першу «Поетику». Вплинув на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу. Зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх попередників, критично його оцінив, виходячи зі своїх філософських поглядів, і сам здійснив ряд глибоких спостережень. У фізичних трактатах «Фізика», «Про походження і знищення», «Про небо», «Про метеорологічні питання», «Механіка» і інших виклав свої уявлення про природу і рух. Фізика в нього в своїй основі умоглядна. Первинними якостями матерії він вважав дві пари протилежностей «тепле — холодне» і «сухе — вологе», основними (нижчими) елементами, чи стихіями, — землю, повітря, воду і вогонь (своєрідна «система елементів»), що є різними комбінаціями первинних якостей; з'єднанню холодного із сухим відповідає земля, холодного з вологим — вода, теплого із сухим — вогонь. П'ятим, найбільш зробленим елементом вважав ефір.

Погляди на світ виклав у своїй космології, що панувала в науці до Н. Коперника. За Арістотелем, Всесвіт складається з ряду концентричних кришталевих сфер, що рухаються з різними швидкостями і приводяться в рух крайньою сферою нерухомих зірок; у центрі Всесвіту розташована нерухома Земля, навколо якої по концентричних колах обертаються планети. Область між орбітою Місяця і Землі (так званий підмісячний світ) є областю безладних нерівномірних рухів, а всі тіла в ній складаються з чотирьох нижчих елементів: землі, води, повітря і вогню. Земля, як найважчий елемент, займає центральне місце, над нею послідовно розміщаються оболонки води, повітря і вогню. Область між орбітою Місяця і крайньою сферою нерухомих зірок (так званий надмісячний світ) є областю вічних рівномірних рухів, а самі зірки складаються з п'ятого елемента — ефіру. Дослідження Арістотеля відносяться також до механіки, акустики й оптики. Зокрема, звук пояснював «струшенням» повітря звучним тілом, луну — відбиванням звуку, виступав проти деяких теорій Евкліда.

Фізика Арістотеля, заснована на принципі доцільності природи, хоча і містила окремі правильні положення, разом з тим відкидала прогресивні ідеї геліоцентризму.

Канонізоване церквою вчення Арістотеля гальмувало подальший розвиток науки, середньовічні церковники вихолостили його навчання, вони «вбили в Арістотелеві живе й увічнили мертве». Після тисячолітнього застою і безплідності наука відродилася лише в 15 — 16 ст. у боротьбі проти поглядів Арістотеля.

Товариські відносини між Платоном і Арістотелем, як між добрим учителем і здібним учнем, не заважали Арістотелеві критично відноситись до слів учителя. Кажуть, що Арістотель сказав: «Платон мені друг, але істина дорожча».

Арістотель жив і працював у той час, коли культура вільних грецьких держав-міст досягла найвищого розквіту і почала поширюватись разом із завойовницькими війнами Олександра Македонського далеко за межі Балканського півострова. Культура Еллади проникає в Єгипет, Персію, Межиріччя Тигру і Євфрату, Середню Азію та Індію.

На долю Арістотеля випала місія підвести підсумок досягнень учених і філософів античної Греції і, узагальнивши їх працю, передати наступним поколінням. Тільки його геній був здатним виконати це титанічне завдання. Він був одним із великих енциклопедистів, відомих людству. Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології, соціології

Великий філософ Арістотель у житті був малоприємною і різкою людиною. Тому, коли помер Олександр Македонський — його вихованець і покровитель, — Арістотель зрозумів, що його може спіткати доля філософа Сократа, засудженого афінянами на смерть. Випереджуючи таку подію, Арістотель поспішив втекти з Афін. «Хочу позбавити афінян нового злочину проти філософії», — пояснив він друзям причину своєї втечі.

Зміст

[ред.] Метод пізнання

Звернемо увагу на метод пізнання Аристотеля. В Аристотелевій «фізиці», на відміну від сучасного підручника фізики, ми не знайдемо ні математичних формул, ні описів дослідів і приладів. Аристотель приходить до тих чи інших висновків шляхом міркувань, установлення логічних протиріч у висновках, що випливають з тих чи інших припущень. Такий метод, метод діалектики і логіки, був у великому ході в древніх мислителів. Сократ, висуваючи ті чи інші положення, ставив питання, придумував відповіді, зіставляв ці відповіді і показував логічну суперечливість тих чи інших відповідей, що здаються на перший погляд очевидними. Тим самим він доводив їхню неправильність, абсурдність.

[ред.] Вчитель Олександра Македонського

Знаменитий філософ і вчений Арістотель сказав своєму учневі: «Свої таємниці ніколи не довіряй двом. Якщо таємниця буде розголошена, ти не зможеш встановити, хто це зробив. Коли ти покараєш обох, ти образиш того, хто вміє берегти таємницю. Якщо простиш обом, — знову ж образиш невинного, бо йому не потрібне твоє прощення».


УРЕ:

АРІСТОТЕЛЬ ('Αριστοτελης; 384—322 до н. е.) — великий старогрецький філософ, геніальний вчений-енциклопедист. А. жив в епоху великих соціальних і політ. потрясінь, викликаних значним посиленням класової боротьби між рабами і рабовласниками та жорстокими війнами, що закінчилися втратою незалежності тодішніми античними д-вами і створенням імперії під владою Македонії. Народився А. в грецькій колонії Стагіра, звідки дістав назву «Стагіріт». Учився в Афінах у філософській школі Платона. Був вихователем Александра Македонського. В 335 заснував власну філософську школу— Лікей (ін. назва — Перипатетична).

У своїх творах, що охопили всі галузі знань того часу, А. прагнув узагальнити досягнення античної думки. Характерна риса його філософії — вагання між матеріалізмом та ідеалізмом. Залишаючись в основному на позиціях ідеалізму, А. в ряді питань (особливо теорії пізнання) відстоював принципи матеріалізму. Свою філософію А. поділяв на вчення про «буття», вчення про «моменти буття», вчення про «становлення». Перша з цих частин містить вчення про сутність, її пізнання та про категорії Тут А. дав критику ідей Платона, на думку якого реально існують тільки загальні ідеї, а конкретні речі б лише «тінями» ідей. А. вказував, що Платон штучно відокремив поняття сутності від речей. На відміну від Платона, А. вважав за сутність конкретні речі, а поняття — за відображення їх. Конкретні речі, за А., становлять першу сутність, а поняття (роди і види) — другу Коли б не існувало першої сутності, не було б і другої. Така критика філософії Платона є, як відзначив Ленін, критикою ідеалізму взагалі. А. вважав, що сутність існує не поза речами, а в самих речах; визнавав об'єктивне існування природи і виходив з того, що матерія існує вічно. Пізнання об'єктивно існуючої природи відбувається через відчуття, уявлення, поняття. Без відчуттів немає справжнього знання. А. також критикує погляд Платона на пізнання, як «пригадування» душею того, що з нею відбувалося в царстві ідей, з якого душа нібито походить. В. І. Ленін так характеризував теорію пізнання А.: «Нема сумніву в об'єктивності пізнання. Наївна віра в силу розуму, в силу, міць, об'єктивну істинність пізнання» (Ленин В. И. Сочинения, т. 38, с. 366).

Категорії, які служать знаряддям пізнання сутності речей, А. розглядав як типи зв'язків не тільки в наших поняттях, а й як відображені зв'язки між речами і явищами. На думку А., існує десять таких категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, притаманність, дія, підпадання дії (πασχειυ). В інших випадках А. говорить про меншу кількість категорій. Зразком стихійної діалектики А. є визначення ним категорії кількості як предмета математики. А. вказує, що математик обминає різницю у властивостях речей, напр. теплоту, вагу та інші «чуттєві суперечності» і розглядає лише кількісну сторону. В. І. Ленін з цього приводу зауважує, що тут А. висловив точку зору діалектичного матеріалізму, але виразив її «випадково, невитримано, нерозвинено, мимохідь». Вчення А. про категорії було значним вкладом у розвиток філософії.

А. вперше в історії філософської думки зробив спробу детального вивчення форм і законів мислення. Енгельс високо оцінив це, вказавши, що А. дослідив «найістотніші форми діалектичного мислення». Логіка А. своїм завданням ставила вивчення зв'язків між поняттями, які відповідають реальним зв'язкам між предметами і явищами дійсності. Під цим кутом зору А. досліджував усі основні форми мислення — поняття, судження, умовиводи, сформулював основні закони формальної логіки, поклав початок її розвитку як науки. В творах А. з питань логіки, які дістали загальну назву «Органон», підкреслюється збіг форм мислення з формами буття. В цьому полягає значна заслуга А., на яку вказував Ленін у своїх «Філософських зошитах». Незважаючи на деяку метафізичну обмеженість у висновках з логіки, А. в результаті широких і універсальних знань, зокрема з природознавства, виходить за межі формальної логіки. В його творах можна бачити шукання, живі проблиски діалектичної думки. Але разом з тим А. не зміг розібратись у діалектиці загального і одиничного, критикував діалектику Геракліта та ін.

У вченні про «моменти буття» А. розглядає матерію, форму, рух. Він вкладає це вчення у загальну формулу переходу можливості у дійсність. У вченні А. про матерію і форму особливо яскраво проявляється його вагання між матеріалізмом і ідеалізмом. Матерія визначається як чиста можливість буття, а не саме буття За А., існують два види матерії— перша матерія як чиста можливість буття (вона незмінна), і друга матерія, яка перебуває у речах (вона змінюється, має початок і кінець). Внутрішній зв'язок між цими видами А. не зумів розкрити. Матерію він розглядав як щось пасивне, аморфне. Це свідчить про його метафізичну обмеженість, яка знайшла, зокрема, своє виявлення у критиці А. матеріалізму Емпедокла, Левкіппа, Демокріта. Форма виступає в А. як активний елемент, навіть як сутність. За А., існує дві форми Форма перша, або «форма форм», яка є рушієм, але яка не розвивається, стоїть над матеріальним світом і не має ні початку, ні кінця. Форма друга перебуває в речах, змінюється. Припущення першої форми за своєю суттю не відрізняється від ідей Платона і є виявом ідеалізму, бо «форма форм» — це не що інше, як бог.

У розділі «становлення» викладається вчення про причини, якими визначається перехід можливості в дійсність. А. налічує 4 причини: 1) матеріальну, 2) формальну, 3) дійову, 4) цільову (або кінцеву). Припущення формальної та цільової причин є даниною ідеалізмові й телеології. А. вважав, що про кожну річ неорганічної і органічної природи можна запитати: «для чого?», «заради чого?». Це означає, що мета властива розвиткові кожної окремої речі, рослини, тварини. Існує також мета, або ентелехія перша, і в розвитку Всесвіту. Ця мета стоїть над

матеріальним світом і спрямовує розвиток Всесвіту. Вчення про ентелехію за своєю суттю є різновидність ідеалізму. У вченні про природу А. висловив ряд прогресивних ідей. Він уперше в історії людського мислення створив класифікацію форм руху, підсумовуючи розвиток природознавчих уявлень стародавніх греків. А. розрізняв шість видів руху: 1) виникнення, 2) знищення, 3) рух як зміна якісна, 4) збільшення, 5) зменшення, 6) переміщення. Важливе визнання А. руху як якісної зміни. Ніхто з його попередників не дав такого глибокого аналізу руху. Поняттю руху А. надавав великого значення, оскільки, на його думку, рух служить справі поєднання форми і матерії при утворенні речей.

У «Фізиці» А., узагальнюючи вчення своїх попередників, виклав погляди на природу. Основою світу, за А., є матеріальний субстрат, первинна матерія із взаємовиключаю-чими протилежними властивостями, «первинними якостями»: тепле і холодне, сухе і вологе. З комбінації цих властивостей утворюються 4 стихії: вогонь (тепле і сухе), повітря (тепле і вологе), вода (холодне і вологе), земля (холодне і сухе). Зміна властивостей призводить до зміни агрегатного стану речовини. Коли, наприклад, у воді якість «холодне» замінюється на «тепле», вода перетворюється у пару (або у повітря). Це тому, що замість комбінації «холодне і вологе» (вода) виникла нова комбінація (тепле і вологе). В деяких випадках А. правильно відзначає, що якісні зміни відбуваються іноді раптово (стрибком), як, наприклад, перехід води у пару. В цьому виступає наївна і стихійна діалектика. Однак А. не розумів загального характеру стрибків у розвитку. Заслуга А. в натурфілософії полягала в тому, що він систематизував і узагальнив уявлення про природу, які склалися в рамках стародавнього суспільства. Ці погляди в наївній формі виявляли діалектичні ідеї про загальний зв'язок явищ і їх розвиток.

А. вважав Землю за єдиний центр Всесвіту, обмеженого, на його думку, у просторі і безконечного в часі. Навколо Землі обертаються особливі сфери, в яких закріплені планети і небо з зірками. Ці погляди пізніше розробив Птолемей (у 2 ст. н. е.). У вченні про світ в цілому, про зірки і небо ідеалізм А. знайшов своє остаточне завершення: «ефір», з якого, за А., складаються зірки, — це божественна сутність; причиною руху небесних тіл є бог. А. висловив думку про те, що Земля і Місяць кулеподібні.

Свої погляди на явища природи А. виклав у творах «Історія тварин», «Про виникнення тьарин» та ін. На підставі численних спостережень А. поділив тварин на 2 групи, що приблизно відповідають групам хребетних і безхребетних, заклав основи описової й порівняльної анатомії, описав бл. 500 видів тварин. Вивчаючи зародковий розвиток курей, А. спостерігав поступове новоутворення частин організму. А. висловив ідеї про єдність в природі та про градацію організмів, тобто про існування в природі поступових переходів від неживих тіл до рослин і від них—до тварин. Праці А. мали великий вплив на дальший розвиток біології і медицини.

В працях А. є багато і географічних відомостей. В його «Метеорології» описано атмосферні явища, але розуміння їхніх причин і пояснення впливу клімату на людей дуже недосконалі. А., напр., вважав, що жителі Північного Причорномор'я «самим кліматом приречені на рабство».

В своїх суспільно-політ. поглядах А. виступає як ідеолог античного рабовласницького суспільства, захисник рабства і рабовласницької держави. Рабство А. розглядав як природне явище: природа прирекла одну людину бути рабом, іншу — паном. Держава, за А., виникла природним шляхом з сім'ї як першої форми спільного існування людей. Шляхом об'єднання кількох сімей утворюються «селища», а з них і держава. Поняття «суспільство» і «держава» А. чітко не розрізняв. Вчення А. про д-ву було спробою виправдати рабовласницький лад, зобразити його як вічний і природний стан суспільства; причому д-ва, за А., має позакласовий характер. В цьому виявилась обмеженість А. як представника експлуататорського класу рабовласників. На основі свого вчення про д-ву А. створив етичний ідеал. В своїй етиці він всіляко звеличував рабовласників і принижував рабів. Вчення про «справедливість», яке завершує етику А., зводилось до виправдання економіч. і політ, нерівності людей. А. був видатним економістом свого часу. Саме з нього Маркс починає свій виклад історії економіч. думки, зокрема вчення про товар, вартість, гроші і т. д.

На протилежність реакційним поглядам Платона на прекрасне як «ідею», А. захищав реалістичний погляд на мистецтво як на відтворення дійсності і надавав йому пізнавального значення, критикуючи Платона, що протиставляв мистецтво і пізнання. А. висунув ряд педагогічних ідей, створив свою систему виховання «вільнонароджених» і дав цій системі теоретичне і психологічне обгрунтування. Вихованню А. надавав великого значення, бо, на його думку, людина від природи одержує лише зародки здібностей, які можна розвинути тільки вихованням. В природі людини у нерозривній єдності перебувають три сторони: рослинна, тваринна (вольова) і розумна. Відповідно до цих трьох сторін будується і виховання, яке повинно охоплювати фізичне, моральне і розумове виховання людини. Ці думки про виховання «згідно з природою» були розвинуті пізніше— в 17 і 18 ст. А. вимагав урахування вікових особливостей дітей. Виховання, на думку А., повинно бути не приватною, а держ. справою.

[ред.] Вплив аристотелізму

А. мав великий вплив на дальший розвиток філософії і науки, зокрема в Росії і на Україні. В 16 і 17 ст. курси філософії А. читались на Україні в братських школах і в Києво-Могилянській колегії (курси Йосифа Кононовича-Горбацького, Інокентія Гізеля та ін.). У першій половині 18 ст. вчення А. викладалось у Київській академії (курси Феофана Прокоповича, Михайла Козачинського, Георгія Кониського та ін.), у Греко-слов'янській академії в Москві і в кількох десятках семінарій в Росії і на Україні (Харків, Переяслав). Наявність внутрішніх суперечностей у поглядах А. привертала увагу і прогресивних, і реакц. мислителів: прогресивні діячі зверталися до його матеріалістичних і діалектичних тенденцій, реакційні — використовували ідеалістичні і метафізичні сторони його вчення. Філософія А. була використана католицькою церквою, яка перекрутила і пристосувала її до християнського віровчення. Бурж. історики філософії також фальсифікували справжній зміст вчення А. В наш час офіційні ідеологи католицизму— неотомісти — запозичають у А. його рабовласницьку ідеологію для захисту імперіалізму.

Марксизм-ленінізм високо цінить наукову спадщину А., зокрема філософію, яка у свій час була вершиною людської думки. Маркс називав А. «Александром Македонським старогрецької філософії», а Енгельс — «всеосяжною головою» стародавнього світу.

[ред.] Твори

Рос. перек л.—

  • Метафизика. М.—Л., 1934;
  • Категории. М., 1939;
  • Аналитики, первая и вторая. Л., 1952;
  • Физика. Изд. 2. М., 1937;
  • О душе. М., 1937;
  • Политика. М., 1911;
  • Афинская полития. Изд. 2. М., 1937;
  • Этика. СПБ, 1908;
  • Об искусстве поэзии. М., 1957;
  • Риторика. СПБ, 1894;
  • О возникновении животных. М.—Л., 1940;
  • О частях животных. М., 1937.

[ред.] Література

  • Маркс К. Капітал, т. 1 [розділи 1, 4, 11, 13], т. З [с. 392—393]. К., 1954;
  • Маркс К. До критики політичної економії [розд. 1—2]. К., 1954;
  • Енгельс Ф. Анти-Дюрінг. К., 1953;
  • Енгельс Ф. Діалектика природи. К., 1953;
  • Ленин В. И. Сочинения. Изд. 4, т. 38: Конспект книги Гегеля «Лекции по истории философии»; Конспект книги Аристотеля «Метафизика». История философии, т. 1. М., 1957.

[ред.] Посилання