Морфема
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Морфема — найменша частина мови, що має якесь значення (за визначенням американського лінгвіста Леонарда Блумфілда, 1933). Членування морфем на частини призводить лише до виділення елементів, що не мають значення — фонем.
Зміст |
[ред.] Морфи й алломорфи
Морфема є абстрактною одиницею мови, і тому є не знаком, а класом знаків. Конкретна реалізація морфеми в тексті називається морфою або (останнім часом все частіше) морфом.
При цьому, морфи, що представляють одну і ту ж морфему, можуть мати різну фонетичну структуру в залежності від свого положення в словоформі. Сукупність морф однієї морфеми, що мають однаковий фонемний склад, має назву алломорф.
Співвідношення між морфою, алломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), аллофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного алломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.
[ред.] Класифікація морфем
[ред.] Корені и афікси
Морфеми підрозділяюьтся на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси).
Корень — основна значуща частина слова. Корень є обов’язковою частиною будь-якого слова — не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і без них.
Афікс — допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів, афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не якомусь одному).
[ред.] Класифікація афіксів
Афікси поділяються на типи в залежності від їхнього положення в слові. Найбільш поширені в мовах світу два типи афіксів — префікси, що стоять перед коренем, та постфікси, що стоять після кореня.
Префікс уточнює смисл кореня, передає лексичне значення, інколи виражає і граматичне значення (наприклад, вид у дієслів).
В залежності від значення, що виражається постфіксами, вони розділяються на суфікси (що мають дериваційне, або словотвірне значення) і флексії або закінчення (що мають реляційне значення, тобто вказують на зв’язок з іншими членами речення). Суфікс передає лексичне та (частіше) граматичне значення.
Є мови, в яких не вживаються префікси (тюркські, угро-фінські), а всю граматику виражають постфіксами. В деяких інших мовах, наприклад, суахілі (родина банту, Центральна Африка), використовуються префікси і майже не використовуються постфікси. Індоєвропейські мови, до яких належить і українська мова, використовують і префікси і постфікси, але з перевагою останніх.
Окрім префіксів та постфіксів зустрічаються й інші типи афіксів. Інтерфікси — службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв’язування коренів у складних словах (наприклад, вод-о-спад). Конфікси — комбінації префікса з постфіксом, які завжди вживаються спільно, оточуючи корень (як, наприклад, в німецькій мові ge-lob-t — «хвалений»). Інфікси — афікси, що вставляються в середину кореня, і служать для вираження нового граматичного значення; зустрічаються в індонезійських мовах (наприклад, ta-n-go) . Трансфікси — афікси, які, розривають корень, що складається лише з приголосних, і визначають граматичне значення слова (характерні для семітських мов, наприклад, для арабської).
[ред.] Література
- А. А. Реформатский. Введение в языкознание
- Современный русский язык (под ред. В. А. Белошапковой)