Інертодетриніт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Інертодетриніт (рос. инертодетринит, англ. inertodetrinite, нім. Іnertodetrinit m) – у петрографії - мацерал інертинітової мацеральної групи, що зустрічається у вигляді розрізнених дрібних уламків різноманітної форми, які стають помітними завдяки відбивній здатності, більш високій, ніж у відповідних вітринітових мацералів.

Зміст

[ред.] Походження терміну

Термін введений в 1964 р. Міжнародним комітетом з петрології вугілля і органічної речовини (МКПВОР).

Походження слова: inertus (лат.) - інертний, detritus (лат.) - абразія. Синоніми: частково фюзинітовий уламок і семіфюзинітовий уламок; частково опаковий аттрит.

[ред.] Властивості

Крупність частинок становить < 10 мкм максимум для суцільних зерен і < 10 мкм мінімум для ниткоподібних уламків. Важливим критерієм для розпізнавання І. є розрізненість його частинок. На практиці частинки діаметром < 2 мкм відносять до мікриніту (Діссель, 1992 р.). Окремі інертинітові непошкоджені клітини і вигнуті уламки клітинних стінок фюзиту з золовою структурою включаються у фюзиніт незалежно від їх крупності.

Відтінки сірого і відбивна здатність істотно змінюються в межах одного і того ж вугілля в залежності від різних попередників інертиніту. У вугіллі з діапазоном 0,5-1,4 % RrVit переходи до попутного вітродетриніту носять поступовий характер. На стадії антрациту частина І. стає подібною вітродетриніту.

І. не флуоресціює за винятком частинок з відносно низькою відбивною здатністю в низько- і середньовуглефікованому вугіллі.

Твердість І. вища, ніж у вітринітових мацералів, але варіює в залежності від походження частинок.

Хімічні властивості схожі з інертинітовими мацералами.


[ред.] Генезис

У І. є безліч фітогенетичних попередників, які зазнали фюзинітизації в тій або іншій мірі: стінки клітин рослин або їх вміст, флобафени з тканин (Тейлор і інш., 1998 р.), окиснені спори і їх складові, близькі за походженням до грибів. Багато частинок І. є залишками пожеж на торфовищах або навколо них. У зв'язку з цим викопне деревне вугілля є основним попередником І. кутастої форми.


[ред.] Розповсюдження

І. є компонентом мікролітотипів тримацериту, вітринертиту і дюриту, в яких він зустрічається в різних кількостях, найбільше – в деяких тенюідуритах. Алохтонний І. може зустрічатися разом з глинистими мінералами, піритом або альгінітом у відкладах лускатої текстури ступінчастого нашарування (Діссель, 1992 р.; Петерен і Андсб'єрг, 1996 р.). І. рідко зустрічається у вугіллі кам'яновугільного періоду північної півкулі і віднос-но рідко в російському вугіллі пермсько-кам'яновугільного періоду. Високі концентрації І. зафік-совані у вугіллі Канади крейдового періоду (Калкреут і Лекі, 1989 р.), в деяких зразках вугілля Гондвани, де І. є характерною складовою, а також у вугіллі юри північно-західної Європи (Північне море), де він поширений (Петерсен і інш., 1998 р.). На І. багате вугілля підводного походження, наприклад, сапропелеве, а також глинисті і піщані відклади. Крім того, І. є одним з типових мацера-лів в клародюриті і дюриті, які утворилися або в лімно-очеретяному середовищі, або за рахунок рівня підзем-них вод, що змінюється в наземних фаціях. І. нагрома-джується також завдяки аеробному розкладанню у вер-хній частині куполоподібного торфу (Мор і інш., 1996 р.). Велика частина І. належить до керогену типу IV («мерт-вий вуглець»), однак в залежності від реакційної здатності (на що вказує відносно низька відбивна здатність) І. може також бути частиною керогену типу III.

[ред.] Технологічні властивості

Значущість І. для технологічних процесів залежить від його кількості в початковій сировині. При виробництві коксу з шихти, яка містить багато бітумінозного вугілля з високим вмістом летких речовин, велика кількість І. підвищує механічну міцність коксу (Панайтеску, 1991 р.).

[ред.] Література