Науковий ступінь
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Науко́вий сту́пінь
Зміст |
[ред.] Генеза
В процесі формування університетської освіти ще з 12 століття виробилася система наукових ступенів і звань, яку прийняли усі університети світу. Наукові ступені (інша назва — вчений або академічний ступінь, інколи вживають як вчені титули) запроваджено ще в середньовічних університетах. Це насамперед науковий (вчений) ступінь доктора наук (в класичних університетах це звичайно ступені доктора філософії, доктора права, доктора медицини і доктора теології). Вперше ступінь доктора наук присуджено в Болонському університеті у 1130 році.
Правила присудження ступенів, близькі до сучасних, запроваджено в середині 18 ст.
У 19 ст. в університетах запроваджено титул (звання) Почесного доктора (Doctor honoris causa).
[ред.] Види наукових ступенів
Зараз відрізняють один науковий ступінь — доктор наук, та університетські або академічні ступені — бакалавр, ліценціат, магістр. До іншої категорії належать наукові звання — професора, доцента, приват-доцента, які звичайно надаються органами влади за клопотанням Вчених рад.
[ред.] Доктор
Термін «доктор» взято з грецької мови, де він означає «вчитель». Отже «доктор медицини» означає «вчитель медицини» — найвищої кваліфікації. Перші правила присудження вченого ступеня склав Папа Онорій ІІІ 1219 року.
Ступінь доктора наук надається після промоції (лат. Promotio) або габілітації (лат. Habilitatio), під час якої претендент виступає з викладом своєї праці, а промотори (у нас — це офіційні опоненти) дають їй оцінку і пропонують рішення — присудити науковий ступінь доктора відповідної галузі науки. Перед промоцією потрібно скласти ригорози (лат. Rigorosum) — екзамени зі спеціальності або близької галузі науки, інколи ригорози може складатися із 10 і більше екзаменів. В деяких країнах, напр. в Австрії, при наявності вагомих праць науковий ступінь можуть присудити без промоції дисертації після здачі трьох ригорозів. В дипломах докторів наук можуть бути 4 ступені оцінки претендента, зокрема дуже добре, з відзнакою, з великою відзнакою (лат. Cum Laude, лат. Cum Laude Magna).
У 19 ст. в університетах запроваджено титул (звання) Почесного доктора (Doctor honoris causa).
[ред.] Бакалавр
У 13 столітті у Сорбонні вперше запроваджено ступінь бакалавра, який став найнижчим університетським ступенем. Вищим ступенем був магістр, він був найвищим ступенем, який могли отримати абсольвенти філософського факультету. Медичні, правничі і теологічні факультети класичних університетів мали право надавати своїм випускникам науковий ступінь доктора (відповідно — медицини, права, теології).
[ред.] Особливості наукових степенів
При загальній єдиній системі наукових і університетських ступенів спостерігаються деякі відмінності в окремих країнах.
[ред.] Наукові ступені у Європі
Тільки в Данії та Ісландії виділяють два докторські ступені.
У Німеччині деякий час (у 19 ст.) ступеня магістра не вживали, повернулися до нього, як академічого ступеня, лише у 1960 р.
Ліценціат — ступінь, який традиційно поширений в Австрії та Швайцарії.
Бакалавр більш поширений ступінь у Франції і Англії.
[ред.] Наукові ступені у США
У США перший найнижчий ступінь — бакалавр (англ. Bachelor), напр. бакалавр філософії; в деяких спеціальностях — ліценціат (Licenciat). Наступний ступінь — магістр (Magister, Master of Science), звичайно отримує бакалавр за рік після виконання магістерської роботи і здачі магістерських екзаменів. Найвищий ступінь доктор — Medicine Doktor (MD), Doktor of Medical Science (M.Sc.D.), Philosophy Doktor (PhD) — отримують після виконання докторської праці і промоції (часом це габілітація). При цьому можуть зараховувати іспити — ригорози, складені при отриманні ступеня магістра.
При усіх можливих відмінностях у різних країнах вчений ступінь доктора залишався і залишається єдиним, основним і незмінним у всьому науковому світі.
[ред.] Наукові ступені у колишньому СРСР
Дипломи доктора філософії, права та інші до 1918 р. видавали у Харківському, Київському св. Володимира та Одеському (Новоросійському) університетах, до 1939 р. — у найстарішому університеті України — Львівському (нині Львівський національний університет імені Івана Франка), до 1941 р. — у Чернівецькому університеті.
Після приходу до влади більшовики ліквідували університети, університетські свободи і наукові ступені. Повністю ліквідовано університетську систему самоврядування та автономію, викладачів стали готувати «Інститути червоної професури».
У 1934 р. деякі вузи (інститути народної освіти) перейменували в університети і стали повертати вчені ступені, однак при цьому не було мови про повернення університетської автономії та самоврядування.
У 1934 р. партійними органами було прийнято рішення запровадити значно меншу, спрощену дисертацію і ступінь, якому дали назву «кандидат наук». Це було зроблено, як стверджує Я. Ганіткевич, щоб полегшити здобуття вченого ступеня малограмотними претендентами та дати їм право займати посади доцента і професора, інші керівні посади в навчальних і наукових закладах.
При присудженні наукових ступенів остаточне слово як в інститутах, так і в університетах, відібрали у вчених і передали адміністративним органам.
Право видачі дипломів про наукові ступені, яке в усьому світі належить ректорам університетів, передали спеціально створеним адміністративним органам — Кваліфікаційним комісіям, пізніше — Вищій Атестаційній Комісії в Москві, які насамперед цікавилися «класовим походженням» претендентів, їх партійністю та поглядами.
Запроваджений партійним керівництвом термін «кандидат наук» набув великого поширення в СРСР і в «країнах соціалістичного табору».
В СРСР з 1934 р. по кінець 1986 р.захищено 518 700 дисертацій (біля 11 тис. в рік — за винятком воєнних років), в тому числі 473 тис. кандидатських дисертацій і 45.7 тис. докторських дисертацій; відношення докторів до кандидатів наук становило біля 1:10.
Потрібно визнати, що двоступенева система, запроваджена комуністичним режимом для слабопідготовлених претендентів, з часом втратила своє первісне призначення; завдяки активній діяльності науковців, не зважаючи на партійний диктат в науці, вона перетворилася в досить логічну обґрунтовану систему, що досить ефективно діяла на протязі десятиліть як в Росії, так і в республіках СРСР. Радянський ступінь доктора наук став досить високо цінитися у світі.
[ред.] Наукові ступені у зоні впливу СРСР
У часи панування СРСР над Східною Європою деякі країни «соціалістичного табору» зуміли частково відстояти свою багатовікову традицію наукових ступенів і не запровадили ступеня «кандидата наук» за прикладом СРСР. Так, в НДР знайшли вихід у запровадженні поруч із ступенем доктора ступеня «Doktor Wissenschaften», так що система стала двохступенева і зовні наближалася до радянської. У ПНР введено натомість другий ступінь «Доктор габілітований». Після розпаду Радянського Союзу ці країни повернулися до своєї і світової традиційної системи.
[ред.] Наукові ступені в УРСР та Україні
Україна після розпаду СРСР успадкувала радянську систему наукових ступенів, якої не було в країнах Європи і світу (), окрім країн зони впливу СРСР. Більше десятиліття відкладається обговорення питання — чи доцільно зберегти в Україні два радянські наукові ступені — кандидата і доктора наук, чи перейти на світову систему одного наукового ступеня — доктора наук.
ВАК України видав у 2004 р біля 5.5 тисяч наукових дипломів доктора і кандидата наук, розглянувши стільки ж атестаційних висновків експертних рад. Із цих 5,5 тисяч науковців доктори наук становили лише 708 осіб, тобто 13 % науковців офіційно допущено до вищих наукових посад. Біля 4.8 тис. кандидатів наук можуть працювати (нерідко, як і особи без ступеня) на нижчих наукових посадах.
[ред.] Див. також
- Університетська освіта в СРСР