Азербайджанська РСР
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Азербайджанська Радянська Соціалістична Республика (Азербайджан, АзРСР)
Зміст |
[ред.] Загальні відомості
Аз. РСР утворена 28 квітня 1920; розташована на Пд. СРСР, у сх. ч. Закавказзя; на Сх. омивається Каспійським м.,на Пд. межує з Іраном і Туреччиною. А. належить ряд островів на Сх. і Пд. від Апшеронського півострова. До складу А. входять Нахічеванська АРСР і Нагірно-Карабахська автономна область. Аз. РСР має пл. 87 тис. км2, поділяється на 68 районів, має 40 міст і 94 селища міського типу, нас. 3,7 млн чол. (1959), столиця — м. Баку (з пригородами 968 тис. ж., 1959).
[ред.] Державний устрій
Аз. РСР — суверенна соціалістична д-ва робітників і селян, яка на основі добровільності і рівноправності входить до складу СРСР. Поза межами статті 14 Конституції СРСР А. здійснює владу самостійно, повністю зберігаючи свої суверенні права. А. має право вступати в безпосередні зносини з іноземними д-вами. Вся влада в республіці належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих. Найвищим органом держ. влади республіки є її Верховна Рада, а в період між сесіями — Президія Верховної Ради А. Найвищий розпорядчий і виконавчий орган держ. влади — Рада Міністрів республіки. Місцевими органами держ. влади в авт. обл., районах, містах, селищах і селах є відповідні Ради депутатів трудящих. Верховна Рада Аз. РСР і Верховна Рада Нахічеванської АРСР обираються строком на 4 роки, Рада депутатів трудящих Нагірно-Карабахської а. о., районні, міські, селищні й сільські Ради депутатів трудящих обираються строком на 2 роки громадянами, що досягли 18 років. Активну участь в роботі державних органів беруть жінки А. За даними виборів 1959 до Верховної Ради і місцевих Рад республіки, серед 33 532 депутатів є понад 13 тис. жінок. У складі Верховної Ради Аз. РСР жінок 27,69 %, у складі місцевих Рад — 40,16 %. Правосуддя в А. здійснюється Верховним судом А., Верховним судом Нахічеванської АРСР, судом Нагірно-Карабахської а. о. і районними (міськ.) народ. судами. Вищий нагляд за точним виконанням законів на території республіки здійснюється як Генеральним прокурором СРСР безпосередньо, так і через Прокурора А. Республіка має свій держ. герб, прапор і гімн.
[ред.] Природа
А. в значній ч. гірська країна. На Пн. простягаються хребти Вел. Кавказу— Гол. Кавказький і Боковий (з вершинами Ба-зар-Дюзі, 4480 м, і Шахдаг, 4250 м). На Зх. і Пд. Зх. — система Мал. Кавказу з Шахдагським (г. Гіналдаг, 3373 м), Мровдагським (г. Гямиш, 3722 лі), Сх.-Севанським, Зангезурським (г. Капутджух, 3906 м), Карабахським та ін. хребтами, а також Карабахським вулканічним нагір’ям. На Пд. Сх. — Талишські (Талишинські) гори висота до 2500 м. Між горами Вел. і Мал. Кавказу 1/4 площі А. займає
Куро-Араксинська низовина (поділяється на Ширванський. Карабахгький, Мільський, Муганський і Сальянський степи). На узбережжі Каспійського м. розташовані Самур-Дівічинська (на Пн. Сх.) і Ленкоранська (на Пд. Сх.) низовини. А. багатий на корисні копалини. Є нафта (найбільше на Апшеронському п-ові і під дном Каспійського м.), газ, алуніти, залізна руда, мідь, поліметал. руди, кам. сіль та ін.; понад 600 мінер. джерел (найбільше відомі: Істісу типу «Карлові Вари», Бадамлинські типу «Нарзан», Сураханські). На Сх. від Кіровабада розташоване єдине в світі родовише лік. нафти (Нафталан). Клімат різноманітний: в Куро-Араксинській низовині — сухий субтропіч. (січень +1°, липень +26°; опадів 200—400 мм на рік), у Ленкоранській низовині — вологий субтропіч., з опадами 1400—1700 мм, в передгірських і гірських районах—помірний, помірно холодний і холодний (пересіч. температура січня від 0 до —10°, липня — від +20 до +10° і нижче, опадів — від 400 до 1300 мм). В А. протікають найбільші ріки Кавказу — Кура з притоками Араксом (на кордоні з Іраном) і Алазані, які використовуються для зрошення і одержання гідроенергії.
[ред.] Ґрунти і рослинність
Ґрунти і рослинність різноманітні. В низовинах переважно сіроземи і лучні грунти, в том числе солончаки з напівпустельною і степовою рослинністю, вище, до 500 м, — каштанові; на схилах гір, до 2000—2200 м, — бурі гірськолісові з широколистяними лісами (бук, граб, дуб). Особливо розвинута лісова рослинність на пд. схилах Гол. Кавказького хребта. Вище 2000—2200 м — гірськолучні грунти і субальпійські та альпійські луки, яйлаги — літні пасовища. В Ленкоранській низовині жовтоземні субтропічні грунти, які використовують для вирощування чаю, цитрусових та ін. На схилах Талишу в широколистяних лісах зустрічаються релікти третинного часу (залізне дерево, дуб каштанолистий, дзелква, шовкова акаиія та ін.). В А, понад 400 видів дерев і чагарників. Сучас. фауна А. налічує до 12 000 видів, в том числе безхребетних понад 10 тис, птахів 343, ссавців 92, риб прісноводних 88 та ін. В степах і напівпустелях, болотах, тугаях водяться численні гризуни, гієна, антилопа-джейран, вовк, шакал, дика свиня, наземні черепахи; в гірських лісах — бурий ведмідь, рись, козуля, олень, куниці, дятли. В Лепкоранській низовині багато водяних і чорних щурів, зустріч, дика свиня, лісовий кіт, тигр (заходить з Ірану), багато птахів. У лісах Талишу — леопард, рись, борсук, у високогір’ях — дагестанська коза, сарна, грифи Каспійське м. багате на рибу. З цінних порід є білуга, севрюга, лосось, каспійські оселедці і кілька, сазан та ін.; з ссавців у морі — лише каспійський тюлень.
[ред.] Населення
Осн. населення А. — азербайджанці; проживають також росіяни, вірмени, грузини, українці та ін. Серед, густота — бл. 43 чол. на 1 км2. Найбільш заселені Апшеронський півострів, особливо район Баку, і Куро-Араксинська низовина. Міського нас. 48 %, сільського 52 % . Найбільші міста: Баку, Кіро-вабад, Сумгаїт, Нуха, Мінгечаур, Ленкорань, Нахічевань, Степанакерт.
[ред.] Історія
На території А. люди жили вже в епоху палеоліту. В неолітичний період тут виникли землеробство і скотарство. Завдяки наявності багатих рудних родовищ у бронзовому віці (2-е тис. до н. е.) А. перетворився в один з центрів древньої металургії. На початку 1-го тис. ло н. е. в А. починають виготовляти вироби з заліза. В цей же час і виникли на території А. перші д-ви, в яких перепліталися первіснообщинні і рабовласницькі відносини. В період 1-го тис. до н. е. і до початку 2 ст. н. е. д-ви Манна, Мідія. Атропатена. пізніше Албанія стали важливими ланками азерб. державності. Від назви Атропатена (пізніше Атрнатакан, Адербайджан) бере свою назву і А. На протязі багатьох віків А. не раз ставав ареною жорстоких битв з іноземними поневолювачами. В середині 6 ст. до н. е. і на поч 3 ст. А. завойовували перси, в кін. 7— на поч 8—араби. Не раз виступав азерб. народ проти завойовників. Найбільшими повстаннями були антифеодальний маядпкітський рух в кін. 5—на поч. 6 ст. і антиарабське, хуррамітське повстання під проводом Бобека в 816—37. В 2-й пол. 9 ст., після розпаду Арабського халіфату на окремі феод, володіння, в А. виникли і зміцніли д-ви Саларідів, Мазьядідів, Кесранідів та ін., настало деяке пожвавлення в госп. і культ. житті країни, яке було перерване завоюванням А. сельджуками (11 ст.), а пізніше (13 ст.) — монголами. В 11 —13 ст. з вторгненням тюркських кочовиків відбувається заміна мови корінного населення А. тюркською розмовною мовою. В цей час формується азерб. народність. Монгольська навала (13 ст.) спустошила країну і надовго затримала її історич. розвиток. В кін. 14 і на початку 15 ст. на Пн. А. зміцніла д-ва Ширваншахів (Ширван), на Пд. виникли нові д-ви Кара-коюнлу і Ак-коюнлу. До деякої міри пожвавлюється економіч. розвиток країни. В цей же час зміцнилися історич. зв’язки з Росією (встановлені ще в 9—10 ст.), в А. перебував ряд рос. посольств, його відвідав видатний мандрівник Афанасій Нікітін. На поч. 16 ст. усі землі А. об'єднуються навколо д-ви Сефевідів, шо дало можливість відбити навалу турків-османів 30— 50-х рр. 16 ст. У боротьбі з місцевими феодалами шах Аббас І з дин. Сефевідів спирався на Іран, бюрократію і землевласників. Відбувся своєрідний процес переродження азерб. д-ви в іранську. З кін. 16 і в 17 ст. боротьба Ірану і Туреччини за володіння А. призвела до дальшого госп. занепаду А. Азерб. народ вів героїчну боротьбу проти іноземних і місцевих гнобителів, в ході якої прославився народний герой Кер огли. Тимчасове перебування прикаспійських обл. А. в складі володінь Росії (1723—35) сприяло дальшому зміцненню зв’язків народів Кавказу з Росією. На поч. 18 ст. в А. утворюється бл. 15 ханств, в яких зростає і зміцнюється рос. зовн.-політ, орієнтація. Важливою подією в історії А. було приєднання Пн. А. до Росії на початку 19 ст. (Гюлістан-ський — 1813 і Туркманчайський — 1828 договори); Гід. А. лишається під владою Ірану. Приєднання А. до Росії, незважаючи на колоніальну політику царизму, об'єктивно мало велике прогресивне значення: воно врятувало А. від руйнівних навал іран. і тур. феодалів, внутр. феод. міжусобиць, поклало край феод. роздробленості, сприяло прилученню А. до більш передової економіки і культури Росії.
У 2-й пол. 19 ст. в А. виникли і почали розвиватися капіталістич. відносини, хоч в значній мірі зберігалися феод. і патріархальні пережитки. Швидко зростала нафтова промисловість (1901 А. дав половину світового нафтовидобутку). Формувався азерб. пролетаріат. У 80—90-х рр. 19 ст. почалися стихійні виступи робітників. В кін. 90-х рр. у Баку виникли перші с.-д. гуртки. 1901 створено Бакинський комітет РСДРП ленінсько-іскрів-ського напряму. В грудні 1904 бакинські робітники провели заг. страйк і добились укладення пер ного в історії робітн. руху Росії колектив. договору між робітниками і нафтопромисловцями. При Бакинському комітеті РСДРП 1904 для проведення революц. роботи серед трудящих-азербайджанців була організована більшовицька група «Гуммет» («Енергія»). Трудящі А. під керівництвом більшовиків брали активну участь в революції 1905—07.
Щоб ослабити робітничий рух, який широко розгортався в А., царський уряд намагався роз'єднати його сили: він розпалював національно-релігійну ворожнечу між різними національностями, влаштовував погроми. У лютому 1905 в Баку була спровокована тата-ро-вірменська різня, що тривала кілька днів і припинилась завдяки зусиллям більшовицького Бакинського комітету РСДРП. В жовтні 1905 виникла перша Рада робітничих депутатів; в 1906 створено Спілку нафтопромислових робітників, діяльністю якої керували більшовики. В 1913—14 і у вересні 1917 в Баку відбулися грандіозні заг. страйки. В революц. боротьбі брало участь і трудове селянство. Більшовицькі організації А., очолювані такими відданими революціонерами, як М. А. Азізбеков, Д. X. Буніатзаде, К. Є. Во-рошилов, П. А. Джапарідзе, С. М. Ефендієв, А. І. Мікоян, Н. Н. Наріманов, Г. К. Орджонікідзе, С. С. Спандарян, Й. В. Сталін, Г. Г. Султанов, І. Т. Фіолетов, С. Г. Шаумян та ін., високо тримаючи ленінський прапор, безроздільно керували боротьбою трудящих А. проти самодержавства і капіталізму.
На 6-й день після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції в Петрограді 13 лист. 1917 в Баку була проголошена Рад. влада. 25 квіт. 1918 було утворено Бакинську Раду Народних Комісарів, яка здійснила націоналізацію нафтової промисловості, банків, каспійського торг, флоту, видала декрет про конфіскацію земель беків і ханів. У серпні 1918 англ. війська окупували Баку. Потім увесь А. захопили німецько-турецькі, а згодом знову англ. війська. Було встановлено антинародний мусаватистський режим. Серед багатьох злочинів окупантів одним з найогидніших було звіряче вбивство 26 бакинських комісарів (20 вер. 1918). Трудящі А. безустанно боролися проти окупантів і мусаватистів. У лютому 1920 на І з'їзді більшовицьких організацій А. була утворена Азербайджанська КП(б), під керівництвом якої 28 квіт. 1920 трудящі разом з Червоною Армією, в лавах якої були росіяни, українці та сини ін. народів нашої країни, повалили мусаватистський уряд і утворили Аз. РСР. На польському, врангелівському та ін. фронтах громад, війни мужньо боровся 1-й Бакинський Комуністичний батальйон і 1-й Бакинський робітничий полк. У травні 1921 на І з'їзді Рад А. була прийнята перша Конституція Аз. РСР. 1922 Аз. РСР ввійшла до складу Закавказької Федерації і через неї до Союзу РСР, а 5 груд. 1936 стала союзною республікою. Нова Конституція Аз. РСР затверджена VIII Всеазербайджанським з'їздом Рад 14 березня 1937.
За роки Рад. влади на основі індустріалізації, колективізації с. г. і культ. революції А. при допомозі всіх братніх народів СРСР перетворився в передову соціалістичну республіку.
Внаслідок соціалістичного перетворення країни і правильного проведення ленінської національної політики азерб. народ, а також представники інших народів, які населяють А., добилися повної рівноправності. Ліквідована національно-релігійна ворожнеча, що мала місце в минулому і розпалювалася експлуататорськими класами. Не менш важливим соціальним завоюванням трудящих Радянського А. є також визволення жінки від тяжкого гніту й вікового безправ’я, на яке її прирекли старий лад і мусульманська релігія.
У роки Великої Вітчизн. війни азербайджанці разом з ін. народами Рад. країни зі зброєю в руках відстоювали свободу і незалежність Рад. Батьківщини. Невмирущою славою в боях вкрила себе 416-а Таганрозька дивізія, сформована з азербайджанців. Славні сини А. мужньо боролися за визволення укр. земель. Десятки тисяч трудящих А. були нагороджені орденами і медалями, понад 100 синів А. за мужність і героїзм у Великій Вітчизн. війні удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Робітники, селяни й інтелігенція А. самовідданою працею допомагали фронту. Особливо великі заслуги в цей час бакинських нафтовиків, які безперебійно постачали військам високоякісне пальне.
У післявоєнні роки трудящі А. подали велику допомогу Україні у відбудові зруйнованого нім.-фашистськими загарбниками г-ва, зміцнили свої братні зв’язки з укр. народом. Соціалістичне змагання нафтовиків Баку з шахтарями Донбасу, яке почалося ще в 20-х рр., забезпечує невпинне підвищення продуктивності праці. Включилися в змагання сталевари та нафтовики України і А, Під керівництвом Комуністичної партії А. — одного з загонів КПРС — трудящі А. досягли нових, небачених успіхів у розвитку соціалістич. промисловості, с. г., науки і культури.
На 1 січ. 1959 КП Азербайджану налічувала 137 533 члени і кандидати у члени партії. Вірним помічником КП Азербайджану в комуністич. будівництві є Ленінська Комуністична Спілка Молоді А., утворена в липні 1920 на І з'їзді комсомолу А. На 1 січ. 1959 мала на обліку 613 896 членів.
[ред.] Народне господарство
Економіка А. характеризується високим рівнем розвитку промисловості (90 % продукції народного г-ва республіки) і різностороннім с. г. А. — один з важливих нафтових і бавовницьких районів Радянського Союзу. Важливе значення має А. і як район по вироби, нафтопродуктів, добуванню газу і заліз, руди, вироби, алюмінію, шовкових і шерстяних тканин, тютюну, чаю, плодів, вин, ікри.
Територія А. становить один економіч. адм. район, раднаргосп якого керує більшою частиною промисловості. За Рад. влади в А. проведено велике капіт. будівництво. Поряд з промисловим набуло великого розвитку і житлове будівництво, особливо в післявоєнний період. Валова продукція промисловості А. в 1958 зросла порівняно з 1913 в 15 раз. Гол. галузь — нафтова. Тепер, крім Апшеронського півострова, видобування нафти провадиться в Куро-Араксинській долині і, особливо, на морських площах. На нафтопромислах застосовується найновіша техніка. В 1958 в А. видобуто 16,5 млн т нафти і 4,4 млрд м3 газу. Реконструйовано старі і створено нові нафтопереробні з-ди: в Баку —ім. Сталіна, ім. Андрєєва, ім. Вано Стуруа, Ново-Бакинський та ін. Транспортування нафти і нафтопродуктів в різні райони провадиться морем, з-цями і нафтопроводом Баку — Батумі. Розвиткові економіки А. сприяла електрифікація г-ва. Великі теплові станції — в Баку і Сумгаїті; найбільшою ГЕС є Мінгечаурська (360 тис. кет); 1957 збудовано Варваринську ГЕС. Вироби, електроенергії 1958 становило 5,6 млрд квт-г (1913—0,11; 1940— 1,8 млрд квт-г). В А. значно розвинулося машинобудування: 25 з-дів у Баку і Мін-гечаурі виробляють верстати, устаткування для нафтової промисловості, електроприлади, с.-г. та ін. машини. Створено нові галузі промисловості: чорну й кольорову металургію (сталеливарний з-д у Баку, алюмініновий в Сумгаїті), хім. промисловість, виробн. будівельних матеріалів та ін.
В республіці організована розробка Дашкесанського родовища заліз. руди, яке є сировинною базою Закавказького металург. з-ду в Руставі (Груз. РСР). В Кіровабаді споруджується (1959) потужний глиноземний з-д. За роки Рад. влади створено великі галузі промисловості: шерстяну (Кіровабад, Баку), шовкову (Нуха, Степанакерт, Ордубад), бавовняну (Баку, Кіровабад, Мінгечаур), бавовноочисну (Кіровабад, Євлах, Алі-Байрамли, Сальяни та ін.); розвинулись консервна, виноробна, м’ясна, сироварна, тютюнова та ін. галузі. В 1958 в А. вироблено 1806 тис. м шерстяних і 6900 тис. м шовкових тканин. У багатьох містах і селах розвинута одна з найстаріших галузей місцевої промисловості А. — виготовлення килимів, найбільше в КубаХачмаському районі.
На 1959—65 передбачено дальше зростання валової продукції усіх галузей промисловості прибл. на 93 %, зокрема кольорової металургії в 3,5 раза, хім. промисловості в 6,4 раза, виробн. шерстяних тканин в 3,4 раза; буде закінчено будівництво ряду хім. і металургійного з-дів.
[ред.] Сільське господарство
А. спеціалізується на виробн. бавовни, пшениці, продукції садівництва, виноградарства, тваринництва (м’ясо, молоко, вовна) і шовківництва. На 1 січ. 1959 було 1424 колгоспи і 74 радгоспи, які мали 17,4 тис. тракторів (у переводі на 15-сильні), 2,8 тис. зернових комбайнів. Площа с.-г. угідь колгоспів і радгоспів 3,8 млн га, з яких на орну землю припадає 37 %. Посівні площі зросли з 962 тис. га в 1913 до 1248 тис. га в 1958, в том числе під бавовником з 103 тис. до 207 тис. га. В посівах зернових (771 тис. га) переважає пшениця (508 тис. га); сіють ячмінь, кукурудзу, рис, просо, овес і зернобобові. А.— значний район виноградарства і виноробства. Площа садів і виноградників становить бл. 96 тис. га (1958). Осн. масиви пром. виноградарства і садівництва—в районі Кіровабада, Шамхора, Шемахи, на Апшеронському п-ові і в Нагірно-Карабах. а. о. Цитрусові, чай, хурму та ін. культивують у Ленкоранській низовині. В землеробстві А. важливе значення має поливне г-во. Зрошується 2/3 оброблюваних земель. Збудовано Мінгечаурське водоймище на Курі, зрошувальні канали ім. Орджонікідзе, Московський, Верхньо-Карабахський, Самур-Дівічинський та ін. Будується (1959) магістральний Верхньо-Ширванський канал.
Важливою галуззю с. г. А. є тваринництво. На 1 січ. 1959 було (в тис. голів) 1367 великої рогатої худоби, в том числе 476 корів; 128 свиней, 4711 овець і кіз. У республіці виведено нову породу овець — азерб. гірський меринос — кращий меринос в СРСР; крім тонкорунних, розводять грубововнових овець породи бал-бас, карабахських і ширванських. Розвинуте шовківництво. В 1959—65 вироби, основної с.-г. продукції збільшиться в 1,8—2 рази; значні кошти вкладаються в розвиток зрошення і обводнення земель. В А. розвинуті всі осн. види транспорту. Довжина з-ць 1650 км, головні з них: Баку — Тбілісі, Баку — Гудермес — Ростов на Дону, Баку— Джульфа — Єреван, Баку — Астара. Шосейні дороги: Баку — Тбілісі, Баку — Єреван, Євлах — Степанакерт — Лачин, Євлах— Нуха — Тбілісі, Баку — Куба, Баку — Астара. По р. Курі — судноплавство від м. Євлаха до гирла. Порти А.: Баку (один з найбільших в СРСР), Порт Ілліч, Ленкорань і Астара. В А. виділяють 10 економіко-геогр. районів: Апшеронський (Бакинський), Кірова-оад-Дашкесанський, Куро-Араксинський, Ленкоранський, Нуха-Закатальський, КубаХачмаський, Щемахинський, Кельбаджар-Кубатлинський, Нахіч. АРСР, Нагірно-Карабахську автономну область.
[ред.] Охорона здоров’я
На 1 січ. 1959 лік. заклади мали 24 195 ліжок, тобто 1 ліжко на 140 ж. (в 1913 — було 1,1 тис. ліжок). Лікарів було 7755 (на 1 лікаря 477 ж.); середнього мед. персоналу — 22 000. В системі М-ва охорони здоров’я 538 лік. закладів, 124 протитуберкульозні диспансери, 134 шкірно-венерологіч., 43 онкологіч. Ліжок для роділь було 2453, жіночих та дитячих консультацій — 202. Навчання лікарів провадиться в Азерб. мед. інституті (Баку). Головні курорти — Мардакяни, Нафталан, Шуша.
[ред.] Народна освіта
Народна освіта, наукові і культурно-освітні установи, преса, радіомовлення. До Великої Жовтн. соціалістич. революції понад 90 % населення А. було неписьменним. За допомогою братніх народів СРСР А. став республікою суцільної письменності. 1959 в 4200 заг.-освіт, та школах робітничої і селянської молоді навчалось 660,4 тис. учнів, у 9 разів більше порівняно з 1914. При цьому кількість школярів-азербайджанців зросла в 20 разів, а дівчаток-азербайджанок більше як у 90 разів. В дошкільних закладах виховувалось понад ЗО тис. дітей. В дореволюц. час в А. не було жодного вищого учбового закладу. В 1958 в А. було 2 академії, 15 вузів (з 35,5 тис. студентів), 72 технікуми. Всіма видами навчання охоплено 744 тис. чол. На поч. 1958 налічувалось понад 5500 б-к з фондом книжок понад 20 млн тт. У містах і селах А. працює 2162 клубні заклади, у тому числі 1834 в сільс. місцевості. В республіці є 11 театрів, понад 1000 кіноустановок, відкрито 18 музеїв. Функціонує понад 475 тис. радіотрансляц. точок. Радіопередачі провадяться 5 мовами (азерб., рос, вірм., Іран., тур.). В Баку з 1956 діб телевізійний центр. Щороку видається 10 млн екз. книг і брошур. Трудівники республіки мають можливість читати рідною мовою твори класиків мар-ксизму-ленінізму, видатні твори класиків азерб., рос. і світової літератури, книги рад. і заруб, письменників. 1958 видавалось 118 газет, 19 журн., 36 періодичних збірників та 15 бюлетенів. У республіці є 80 наук, установ і н.-д. інститутів, у яких працює 5093 науковці, з них 168 докторів наук і 1624 канд. наук. Осн. наук, центром республіки є створена 1945 Академія наук Аз. РСР. Серед наук, працівників 52 лауреати Ленінської і Сталінської премій.
[ред.] Література
Література А. — одна з найдавніших та найбагатших л-р Сходу. В першому писемному літ. джерелі азерб. народу — епосі «Штабі Деде-Коркуд» (10—11 ст.) оспівується героїзм, любов до вітчизни. Писемна література 11—12 ст., що створювалась головним чином фарсидською мовою, відображала думи й сподівання народу. В цей період творили талановиті поети Гатран Тебрізі, Абуль-Ула Гяндже-ві, Фзлекі Ширвані, поетеса Мехсеті Ханум і один з найславетніших поетів Хагані Афза-ладдін. Вершина азерб. поезії 12 ст. — творчість великого поета Нізамі Гянджеві (1141—1203). Славу йому принесла «Хамсе» («П’я-териця») — п’ять поем («Хосров і Ширін», «Лейлі і Меджнун», «Сім красунь» та ін.), які відзначаються високою поетичною майстерністю. В роки феодалізму він висловив думку про те, що буде створено вільне суспільство, в якому люди стануть рівними. В 13—14 ст. в А. відомі поети Авхеді Марагаї, Зюльфугар Ширвані, Гасан огли та ін.; в 15 ст. — Шах Ісмаїл Хатаї та непримиренний борець проти реакційного духівництва Імадеддін Насімі. Видатний поет Мухаммед Фізулі (1498—1556) створював високохудожні ліричні і епічні твори, кращий — поема «Лейлі і Меджнун», що славить любов до людини; твір «Скарга»— яскравий зразок соціальної сатири 16 ст. В 17 ст. з’явився ряд народ, героїч. поем, серед них широко відомий епос «Кер огли». Розвивалась і ашугська література (Гурбані, Діварганли Аббас). Великого впливу народ, літератури зазнавали поети Саїб Тебрізі, Месіхі, Говсі Тебрізі. Найвидатніші письменники 18 ст.: поет-гуманіст Відаді (1709—1809) та один з перших представників реалізму в азерб. поезії Вагіф (1717—97).
В 1-й пол. 19 ст., після приєднання А. до Росії, під впливом передової рос. культури посилився розвиток реалістично-просвітительської літератури. Перші її представники: Аббас-кулі ага Кудсі Бакіханов (1794—1847), Ісмаїлбек Куткашенлі (1801—61), Мірза Шафі Вазех (1805—52). Особливо велике місце в культ. житті А. належить Мірзі Фаталі Ахундову (1812—78) — видатному письменникові, філософу-матеріалісту, основоположникові азерб. драматургії і театру, громад, діячеві. В 19 ст. з особливою силою розвивається сатирична поезія, талановитими представниками якої були Касум-бек Закір (1784—1857) та Саїд Азім Ширвані (1835—88). Прекрасним ліриком була поетеса Натаван Хуршудбану (1837—97). Драматургічні традиції Ахундова продовжували Наджаф-бек Везіров (1854—1926), Джаліл Мамедкулізаде (1869—1932), Абдуррагім Ахвердов (1870—1933), Наріман Наріманов (1870—1925), Сулейман Сані Ахундов (1875—1939).
Піднесення громад, думки на початку 20 ст. викликало до життя рев.-дем. сатирич. журнал «Молла Насреддін» (1906—30). Велику роль у л-рі цього періоду відіграв революційний поет-сатирик Алекпер Сабір (1862—1911). У поезії розвивалась і романтична течія, представлена Аббзсом Сіххатом (1874—1918), М. Хаді (1879—1920).
Перемога Рад. влади в А. відкрила великі можливості для розквіту нац. культури. У творенні азерб. рад. літератури взяли участь і письменники старшого покоління: Д. Мамедкулізаде, А. Ахвердов, С. Ахундов, С. Гусейн та ін. Основоположник азерб. рад. драматургії — Джафар Джабарли (1899—1934); твори його — великий вклад у нац. драматургію. Видатний представник азерб. літератури— драматург, народ, поет республіки Самед Вургун (1906—56). Як драматурги успішно працюють Мірза Ібрагімов, Ільяс Ефендієв, Сабіт Рахман, Енвер Мамедханли, І. Кусумов та ін. Найбільших успіхів досягли азерб. прозаїки, зокрема в жанрі романа: Мамед Саїд Ордубади, Сулейман Рагімов, Мехті Гусейн, Алекперзаде Абульгасан, Абдулла Шаїк, Мір Джалал та ін. Кращі представники азерб. поезії — Сулейман Рустам, Самед Вургун, Расул Рза, Мамед Рагім, М. Мюшфіг, Ахмед Джаміл, Осман Саривеллі та ін. Розвиваються літ. критика і літературознавство. В роки Рад. влади небувалого розквіту досягає ашугська поезія, в якій славляться праця, радісне життя будівників комунізму.
Літератури українського і азербайджанського народів зв’язує давня дружба. У 2-й половині 19 ст. один з основоположників Кирило-Мефодіївського товариства М. Гулак переклав на рос. мову поеми Фізулі «Лейлі і Меджнун», Нізамі «Іскандернаме» та ін., вивчав історію азерб. літератури. Член цього ж товариства О. Навроцький також перекладав азерб. поетів. Багато працював над дослідженням азерб. літератури давнього періоду укр. вчений-сходознавець А. Кримський.
За роки Рад. влади літературні взаємозв’язки між двома народами розширились і зміцніли. На азерб. мову перекладено багато творів укр. класиків: Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та укр. рад. письменників: О. Корнійчука, М. Рильського, П. Тичини та ін. На українську мову також перекладено твори класиків азерб. літератури і азерб. рад. письменників: Нізамі Гянджеві, М. Гусейна, М. Джалала та інших.
[ред.] Архітектура
Найстародавніші пам’ятники архітектури на території А. — дольмени, печерні житла, похоронні кургани, що відносяться до неоліту та бронзового віку. В період формування ранньофеодальних міст (4—7 ст.) будувалося багато оборонних укріплень (фортеця в Чирахкала) і християнських культових споруд (базиліка в Кумі, круглий храм у Лекіті). В 11 — на початку 13 ст. архітектура А. досягла високого рівня розвитку; складаються дві архітект. школи: нахічеванська (засновник — будівничий Аджемі, син Абу-Бекра) і ширвано-апшеронська. Поряд з феод, замками і мечетями будуються мавзолеї, переважно баштового типу, напр. мавзолей Юсуфа (1162, буд. Аджемі). Набули поширення склепінчасті та купольні конструкції, архітект. окраси, зокрема орнамент. Стіни цегляних будов облицьовувались здебільшого великими плитами з орнаментами. Для 13—15 ст. характерні такі ж типи будівель. Значно ширше використовуються портальні композиції, сталактити. Облицьовувальні плити замінюються орнаментом з різнокольорової цегли або орнамент, різьбленням по каменю. В 15 ст. в Баку споруджується величний ансамбль палацу Щирван-шахів. В 16—1-й пол. 18 ст. будується багато караван-сараїв, лазень, овданів (цистерн), мавзолеїв, мостів. Мавзолеї набувають рис мечетей (архітектурний комплекс в Ардебілі, 16—17 ст., будівничий Бага-Удин). Визначною спорудою 18 ст. є палац шекинських ханів в м. Нусі, багато оздоблений різьбою та розписами. В період капіталізму архітектура А. втратила свої самобутні риси. За роки Рад. влади міста і села А змінили свій вигляд. Докорінно реконструііовано м. Баку, в якому особливо відзначаються нац.-своєрідною архітектурою будинки ЦК КП Аз. РСР, консерваторії та музею ім. Нізамі (арх. С. А. Дадашев і М. А. Усейнов). В А. збудовано багато житлових, адм., культ.-осв., спортивних та ін. громадських споруд. Виросли нові міста Мінгечаур і Сумгаїт.
[ред.] Образотворче мистецтво
Найдавніші пам’ятки образотворчого мист. належать до 2-го тис. до н. є. — це вироби з каменю, бронзи, кераміка. Заліт, даними, вже у 8—10 ст. н. є. з А. вивозили до ін. країн килими, які славилися високими тех. і худож. якостями. Гол. центрами килимарства були Куба, Шир-ван, Казах та ін. Крім того, здавна було розвинуте виробн. полив’яної кераміки, метал. виробів, шовкових тканин, а також декоратив. оздоблення архітект. споруд цегляною кольоровою мозаїкою (Нахічевань), різьбленням по каменю і алебастру (Ширван). З 18 ст. з’являється стінний живопис: розписи ханського палацу (Нуха, 1756), будинку Шекиха-нових (там же). Високого розвитку досягла в 13—14 ст. мініатюра. До знаменитої Тебрізької школи мініатюри (16 ст.) належать К. Вехзад, Ага-Мірек, Султан-Мухаммед, Касим-Алі та ін. Художники 19 ст. Мірза Кадим Єревані (1825—75) і Мір Мовсум Навваб (1833—1918) під впливом рос. мист. повільно відходять від традиційної умовності мініатюрного і декоратив. живопису і вносять у свої твори перші риси реалізму. Перехід до реалігтич. живопису найбільше виявився в творчості художників поч. 20 ст. Б. Кенгерлі (1893—1922), А. Азімзаде (1880—1943). Останній став провідним художником республіки. Остаточна перемога соціалістич. реалізму в мист. А. зв’язана з тематичними картинами М. Абдуллаєва, Б. Алієва та ін., пейзажами і портретами Т. Тагієва, портретами С. Саламзаде, Б. Мірзазаде, Г. Халикова, які відображають соціалістич. перетворення країни, показують нову рад. людину В скульптурі відзначаються пам’ятники роботи Ф. Абдурахманова (Нізамі в Баку і Кіровабаді), П. Сабсая (С. М. Кірову в Баку), Д. Карягди (В. І. Леніну в Баку) та ін. Серед театр, художників виділяються І. Ахундов, Р. Мустафаєв. В кустар, промислах розвиваються багатюші традиції народ, мист. З народ, майстрами працюють такі художники, як Л. Керімов та ін. Майстри приклад. мист. успішно розробляють орнаментально-декоратив. оздоблення громад. будинків та предметів побуту.
[ред.] Музика
Музика А. — одна з найстародавніших. Народні мелодії А. одноголосні, своєрідні за ритмікою, в основі їх лежать лади — мугами (шур, сегях, раст та ін.). Муз. інструменти: тар, саз, кеманча, дудук, зурна, тютек, габал та ін. Народні співці — ашуги і ханенде — виконують пісні і власні твори: ашуги — епічні оповіді про народних героїв (дестани) і ліричні пісні, ханенде — вокально-інструментальні твори (дестгяхи, або мугами).
Професіон. музика А. бере свій початок від опери У. Гаджибекова «Лейлі і Меджнун», створеної в 1907. За Рад. влади бурхливо розквітла муз. культура А., створено консерваторію, муз. десятирічку, муз. училища, театр опери та балету, симфонічний та народ. оркестри, ансамбль пісні й танцю та ін. Видатні виконавці — народ. артисти СРСР Рашид Бейбутов, Бюль-Бюль Мамедов (М. Мамедов), Шевкет ханум Мамедова, народ. артисти Аз. РСР Гемер Алмасзаде, Ніязі та ін. На нац. тематику створюються опери, балети, симфонічні твори. Серед них опери: «Шах-Сенем» (1924) Р. Глієра, «Кер огли» (1937) У. Гаджибекова, «Нергіз» (1935) М. Магомаєва, «Севіль» (1953) Ф. Амірова та ін.; балети «Гіз галаси» (1940) А. Бадалбейлі, «Сім красунь» (1951) та «Дорогою грому» (1956) К. Караєва; симфонічна поема «Лейлі і Меджнун» (1947) та «Албанська рапсодія» (1952) К. Караєва, «Симфонічні мугами» (1948) Ф. Амірова, симфонічна поема «За мир» (1951) Дж. Гаджієва та ін. Між Азерб. та Укр. республіками проводиться обмін муз. колективами, диригентами, виконавцями.
[ред.] Театр
Театр А. бере початок від старовинних азерб. народ, ігор і свят. Профес. азерб. театр виник у 2-й пол. 19 ст. 1873 в Баку були поставлені комедії основоположника азерб. драматургії М. Ф. Ахундова. В доревол. азерб. театрі ставилися переважно п'єси послідовників Ахундова — драматургів Н. і Г. Везірових, Н. Наріманова, А. Ахвердова, У. Гаджибекова та ін., а також п'єси рос. та зарубіжної класики. Революц.-демократичний рух у країні вплинув і на розвиток азерб. театру,
в якому посилились народно-героїчні мотиви. Справжній розквіт азерб. театр, мист. настав з встановленням Рад. влади. На поч. 20-х рр. були створені держ. театри драми, опери та балету, сатири і агітації (пізніше — Бакинський робітничий), театр муз. комедії, ТЮГ та ін. В А. 9 театрів (1958).
При багатогранності стилю і форм азерб. театр велику увагу приділяє створенню народ. -героїч. романтично піднесених вистав.
[ред.] Кіно
Кіно А. фактично виникло в рад. період. 1923 було створено респ. фотокіноуправ-ління, при якому почала працювати студія по вироби, худож. і документ. фільмів. Кращі фільми 20-х рр.: «Гаджі Кара», «Лятіф», «В ім’я бога» (пост, видатного режисера і актора А. М. ЕІаріфзаде; 1893—1938). За сценаріями відомого азерб. драматурга Джабарли (1899—1934) були поставлені фільми «Севіль» і «Алмас». Серед фільмів, випущених в 30-х рр., — «26 комісарів», «Бакинці» (перший азерб. звуковий фільм), «Кяндліляр» та ін.; в 40—50-х рр. — «Аршин мал алан», «Радянський Азербайджан», «Рідному народові», «Улюблені пісні», «Під гарячим небом», «Двоє з одного кварталу», «Тіні повзуть», «На далеких берегах», «Мачуха», «її велике серце» та ін.
[ред.] Література
- Українська радянська енциклопедія
- Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 31. Телеграма Радянському соціалістичному урядові Азербайджану;
т. 32. Товаришам-комуністам Азербайджану, Грузії, Вірменії, Дагестану, Горської республіки; т. 33: Проект пропозиції про утворення федерації закавказьких республік; Робітникам міста Баку; т.35. Телеграма С. Г. Шаумяну;
- Орджонікідзе Г. К. Статті і промови. В 2 т. Перекл. з рос. вид., т. 1. К., 1857;
- Киров С. М. Избранные статьи и речи. М., 1957;
- Шаумян С. Г. Избранные произведения. В 2 т. М., 1957—58; История Азербайджана, т. 1. Баку, 1958;
- Рабочее движение в Баку в годы первой русской революции. Документы и материалы. Под ред. П. Н. Валуева и А. Н. Гулиева. Баку, 1956;
- ТокаржевскийЕ. А. Очерки истории советского Азербайджана в период перехода на мирную работу по восстановлению народного хозяйства (1921—1925 п\). Баку, і95в: Социалистическая индустриализация Азербайджана. Баку, 1957: Гулиев А. Трехсотлетие воссоединения * Украины с Россией. «Известия АН Азербайджанской (ТР», 1954, № 5;
- Исмаилов М. А. Историческая дружба русского, украинского и азербайджанского народов. Там же; ГюльК. К. Каспийское море. Баку, 1956;
Советский Азербайджан. Баку, 1958: Прилипк о Л. И. Лесная растительность Азербайджана. Баку, 1954; Губкин И. М. Избранные произведения по геологии Азербайджана. Баку, 1949;
- Черданчев Г. Н. Азербайджанская ССР. В кн.: Экономическая география СССР. М., 1957; 3авриев В. Г. Природное районирование и развитие ландшафтов Азербайджана. «Известия АН СССР, серия географич.», 1957, № 4; СССР в цифрах Статистический сб. М., 1958;
- Шаріф А. Література радянського Азербайджану. «Вітчизна», 1954, № 6; Ариф М. Література азербайджанского народа. Баку, 1958;
- Эфендиев И. Из истории азербайджанской прозы 19 в. Баку, 1957;
- Искусство Азербайджана, т. 1 — 5. Баку, 1949—56;
- Изобразительное искусство Азербайджанской ССР. М., 1957;
- 3уммер В. М. Мистецтво турків — Азері. Історичний нарис. «Східний світ», 1928, № 6;
- Всеобшая история архитектуры. М., 1958;
- Усейнов М. Памятники азербайджанского зодчества. М., 1951: Гаджибеков У. Основы азербайджанской народной музыки. Баку, 1957;
- Абассов А Узеир Гаджибеков и его опера «Кероглы». Баку, 1956;
- Карагичева Л. Азербайджанская ССР. М., 1957;
- Xалилов Р. Г. Композиторы и музыковеды Азербайджанской ССР. Баку, 1956.