Громадянська війна в США

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Громадянська війна в США 1861-1865 рр. - війна між північними штатами США і 11 рабовласницькими штатами Півдня, які відділилися від Сполучених Штатів Америки і повстали з метою збереження рабства негрів на всій території Америки.

Війна почалась з битви за Форт Самтер 12 квітня 1861 р. і закінчилась 26 травня 1865 р., коли останні війська конфедератів здалися. Під час війни відбулося близько 2000 битв. Ця війна була найбільшою за масштабом людских втрат серед усіх воєн, де брали участь США.

Зміст

[ред.] Причини війни

Війна була логічним наслідком протистояння двох систем - рабства та вільної праці. Першe систему підтримували південні штати, політичною елітою яких були великі плантатори-рабовласники. Південне суспільство зверху до низу було заражене расистськими забобонами. Ті види робіт, які виконували темношкірі, вважалися невартими білої людини, навіть бідняка. Північні штати навпаки : в їх конституціях рабство було заборонено. Основою сільского господарства там були вільні фермери. Увесь довоєнний час характеризувався намаганням південних штатів розширити територію рабовласництва за рахунок нових штатів. Так ,наприклад, у 1820 р. був прийнятий ,так званий, Міссурійский компроміс, що поділив территорію на захід від ріки Міссісіпі за паралеллю 36°30' с.ш. на дві частини - рабовласницька до півдня й вільна до півночі. На півночі прогресивна спільнота намагалася допомагати рабам: видавала антирабовласницьку літературу , організовувала нелегальну втечу рабів до вільних штатів.

[ред.] Розкол

У 1860 президентом США був обраний Авраам Лінкольн, діяч Республіканьской партії, який виступав за скасування рабовласництва.

Південні штати відчули загрозу у цьому своєму способу існування , і у кінці грудня 1860 приклад подала Південна Кароліна, за якою в січні 1861 пішли Міссісіпі, Флорида, Алабама, Джорджия, Луізіана й Техас, а у квітні-травні Віргінія, Арканзас, Теннессі й Північна Кароліна. Ці 11 штатів утворили Конфедеративні Штати Америки, прийняли конституцію й обрали своїм президентом колишнього сенатора від Міссісіпі Дж. Дэвіса. Столицею Конфедерації стало віргінске місто Річмонд. Ці штати займали 40% всієї території США з населенням 9,1 млн. чол., у т.ч. понад 3,6 млн. негрів. У складі Союзу залишилося 23 штата, включаючи рабовласницькі Делавер, Кентуккі, Міссурі й Меріленд, які зволіли зберегти лояльність федеральному Союзу. Жителі ряду західних графств Віргінії відмовилися підкоритися рішенню про вихід із Союзу, утворили власні органи влади й у червні 1863 були прийняті до складу США як новий штат. Населення Союзу перевищувало 22 млн. чол., на його території розташовувалася практично вся промисловість країни.

[ред.] Перший етап війни

Бойові дії почалися 12 квітня 1861 нападом жителів півдня на форт Самтер у бухті Чарлстон, що після 34-годинного обстрілу був змушений здатися. У відповідь Лінкольн оголосив південні штати в стані заколоту, проголосив морську блокаду їхнього узбережжя, призвав в армію добровольців, а пізніше ввів військову повинність. Більша частина промислового потенціалу й людських ресурсів країни була зосереджена на Півночі, однак Південь був більше згуртований (там встановилася диктатура рабовласників) і сильний у військовому відношенні. У жителів Півдня було більше кадрових офіцерів, значні запаси озброєння, які були сюди завезені ще до інавгурації Лінкольна.Також багато офіцерів-федералів приєднались до конфедератів,серед яких був і Р.Е Лі. Жителі півдня - плантатори вели боротьбу не на життя , а на смерть за своє виживання й колишнє життя й перейнялися почуттям сліпої ненависті до "янкі" (жителів півночі), які здавалися їм не співвітчизниками, а чужинцями, ворогами. На півночі ж було чимало прихильників компромісу , особливо в тих колах буржуазії, які вели справи із плантаторами. Тактика обох сторін була однаковою-якнайшвидше захопити столицю супротивника.

Перший серйозний бій відбувся у Віргінії біля залізничної станції Манассас 21 липня 1861, коли погано навчені війська жителів півночі, перейшовши струмок Булл-Ран, атакували жителів півдня, але були змушені почати відступ, що перетворився у втечу. До осені на східному театрі воєнних дій Союз мав у своєму розпорядженні добре озброєну армію під проводом генерала Дж. Б. Макклеллана, що став з 1 листопада головнокомандуючим всіма арміями. Макклеллан виявився бездарним воєначальником, часто уникав активних дій. 21 жовтня його частини були розбиті в Боллс-Блаффа недалеко від американської столиці. Вашингтон став прифронтовим містом

Набагато успішніше здійснювалася блокада морського узбережжя Конфедерації. Одним з її наслідків було захоплення 8 листопада 1861 британського пароплава "Трент", на борту якого перебували емісари жителів півдня, що поставило США на грань війни з Великобританією.

У кінці 1861 армія Півночі нараховувала близько 650 тисяч солдатів. Але загальний план веденя війни ("анаконда-план") привів до того що армія була розосереджена по усьому величезному фронту.


В 1862 найбільшого успіху жителі півночі домоглися на західному театрі воєнних дій. У лютому-квітні армія генерала У. С. Гранта, захопивши ряд фортів, витиснула жителів півдня з Кентуккі, а після важких боїв при Шайло очистила від них Теннессі. До літа був звільнений штат Міссурі, і війська Гранта ввійшли в північні райони Міссісіпі й Алабами. Велике значення мало захоплення 25 квітня 1862 (у ході спільної десантної операції частин генерала Б. Ф. Батлера й кораблів капітана Д. Фаррагута) Нового Орлеана, важливого торговельного й стратегічного центра. Конфедерація була розрізана на дві частини. Під загрозою був вже Річмонд, але усі наступи федералів були відбиті з великими втратами. І лише перекидання частин с захода дало змогу зупинити контрнаступ конфедератів під проводом генерала Лі 1862 рік також відзначений першим в історії боєм броненосних кораблів, що відбувся 9 березня у берегів Віргінії.

[ред.] Перелом у війні

30 грудня 1862 Лінкольн підписав "Прокламацію про звільнення" рабів з 1 січня наступного року. Ця "Прокламація", як і рішення їпро набір негрів в армію, кардинально змінила мету війни: мова тепер йшла про знищення рабства. Шлях рабству на "вільні землі" Заходу ще раніше закрив прийнятий у травні 1862 гомстед-акт. Цей акт надавав право будь-якому громадянинові країни, що не приймали участь в заколоті проти Сполучених Штатів й сплатившему мито в 10 дол., зайняти гомстед - шмат землі в 160 акрів ~64 га) під ферму на вільних землях. Після п'яти років проживання на ділянці, її обробки й забудови вона віддавалася безкоштовно у власність.

Часті повстання рабів, успішна морська блокада підривали економіку Півдня . Невелика промисловість не могла задовольнити усі потреби фронту. Відчувалася нестача у медикаментах, зброї,їжі. На відміну від них Північ торгувала з Європою, приїзджали нові іммігранти з Європи, працювали на повну потужність промисловість і сільске господарство.

[ред.] Кінцевий етап

Останнім великим успіхом конфедератів стала битва під Чанселорвіллє навесні 1863, у ході якої 130-тисячна армія жителів півночі зазнала поразки від 60-тисячної армії генерала Лі. Однак людські та матеріальні ресурси Півночі були величезні. Вже в серпні 1863 армія Лі була відкинута до Віргінії . Восени 1864 була захоплена Атланта -один з найбільших промислових центрів Півдня. 9 квітня 1865 після кривавих боїв пав Річмонд. Через місяць останні сили конфедератів капітулювали. Громадянська війна завершилася.

[ред.] Результати війни

Втрати жителів півночі склали майже 360 тис. чоловік убитими й померлими від ран і більше 275 тис. пораненими. Конфедерати втратили, відповідно, 258 тис. і близько 100 тис. чоловік. Тільки військові витрати уряду США досягли 3 млрд. доларів. Війна продемонструвала нові можливості військової техніки, вплинула на розвиток військового мистецтва. Вона завершилася перемогою Союзу. Заборона рабства була закріплена 13-ою поправкою до Конституції США, що вступила в силу 18 грудня 1865. У країні були створені умови для прискореного розвитку промислового й сільськогосподарського виробництва, освоєння західних земель, зміцнення внутрішнього ринку. Війна не вирішила всі проблеми що стояли перед країною . Деякі з них знайшли вирішення під час Реконструкції Півдня, що тривала до 1877. Інші проблеми, у т.ч. надання кольоровому населенню рівних прав з білими, залишалися невирішеними багато десятиліть.



[ред.] Дивіться Також

Commons
ВікіСховище має мультимедія-дані до цієї статті. Дивіться




Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.