Качановський Володимир Васильович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Качановський Володимир Васильович (01(13).10.1853 – 11(24).03.1901) – український та російський філолог-славіст, мовознавець, палеограф. Нар. в с. Великий Ліс (Гродненської губ.) в родині священика. У 1876 р. закінчив слов’яно-російське відділення Варшавського університету. Значний вплив на формування світогляду К. справив професор В. Макушев, який відстоював принцип паралельного вивчення історичного, культурологічного та мовознавчого матеріалу. Ще будучи студентом К. написав працю “Сербские жития и летописи как источник истории южных славян в XIV и XV веках” (1875 р.), яка була відмічена золотою медаллю і опублікована в “Славянском сборнике” в 1876 р. По закінченню університету, К. залишився працювати на кафедрі слов’янської філології. Здійснивши відрядження до Санкт-Петербурзького університету, К., після повернення до Варшави, деякий час працював бібліотекарем. Протягом двох років К. вивчав історію та культуру південних слов’ян в архівах, книгозбірнях і університетах Греції, Італії, Південної Франції, слов’янских країн. У книгосховищі м. Дубровник К. вдалося розшукати ряд неопублікованих документів, які були покладені в основу його магістерської дисертації “Неизданный дубровницкий поэт Антон-Марин Глегевич (Гледьєвич)”. В своїй праці К. особливо відмітив значення Глегевича для розвитку слов’янської драматургії. Захист відбувся в 1882 р. в Санкт-Петербурзькому університеті. Того ж року праця була опублікована. Важливим твором К. є також “Хорватские летописи XV-XVI вв.” (1881 р.). Після захисту дисертації К. деякий час працював в Болгарії, де займався переважно складанням болгарського словника. На основі зібраних в Болгарії матеріалів, К. написав ряд наукових робіт, серед яких особливо відмічають “Новые данные для изучения литературной деятельности болгарского патриарха Евфимия” (1888 р.). Праця присвячена літературній діяльності реформатора болгарського письма XIV ст. Опубліковані К. “Памятники болгарского народного творчества” (вип. 1, 1882) тривалий час залишалися одним з основних джерел вивчення болгарських народних пісень. У 1886 р. К. було обрано приват-доцентом Казанського університету. У 1887 р. в Казані К. опублікував працю “Об историческом изучении русского языка”. У 1888 р. став екстраординарним професором Ніжинського історико-філологічного інституту. Очолював кафедру церковно-слов’янської мови, історії російської мови і слов’янських наріч. З 1888 р. К. видавав журнал “Вестник славянства” (вийшло 11 книг). Протягом 1888-1890 рр. журнал друкувався в Казані, з 1891 по 1896 рр. – у Києві. В збірнику опубліковано цілу низку праць К., в тому числі рецензії, бібліографічні відомості про Україну та її культуру. К. вивчав спадщину Ф. Буслаєва, І. Бодуена де Куртене, О. Соболевського та ін. мовознавців. Загалом К. належить близького 200 наукових праць, присвячених різним аспектам вивчення мов, історії та культури слов’янських країн. Останньою великою працею К. є “История Сербии с половины XIV до конца XV в.” (т. 1, 1899), яку учений планував подати до захисту як докторську дисертацію. Помер у 1901 р., в Ніжині. Праці К. значно вплинули на подальший розвиток слов’янознавства майже в усіх країнах Центральної та Східної Європи.
![]() |
Ця стаття або абзац не містить джерел (літератури, веб-посилань тощо) Допоможіть Вікіпедії поповнити їх. |
![]() |
Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |