Боровиця (Черкаська область)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
|||
Область | Черкаська | ||
Район/міськрада | Чигиринський | ||
Рада | Боровицька сільська рада | ||
Код КОАТУУ | 7125480501 | ||
Основні дані | |||
---|---|---|---|
Засноване/перша згадка | 1613 | ||
Населення | 1909 | ||
Поштовий індекс | 20921 | ||
Телефонний код | +380 473091 | ||
Географічні координати | |||
Висота над рівнем моря | 90 м | ||
Водойма | Дніпро, (Кременчуцьке водосховище) | ||
Відстань до обласного центру | 38 (фізична) км | ||
Відстань до районного центру | 28 км | ||
Адреса місцевої ради | |||
20921, Черкаська обл., Чигиринський район, с.Боровиця, вул. Леніна, 90/а |
Борови́ця — село Чигиринського району Черкаської області на Україні. Центр сільської ради. Населення 1909 чоловік (2823 у 1972 році).
Село розташоване на березі Кременчуцького водосховища, що омиває його східну частину, за 28 км на північний захід від районного центру — міста Чигирин. На півночі межує з селом Топилівка, на південному сході з селом Тіньки, на південному заході з селом Красносілля, на північному заході з селом Медведівка та на заході з селом Трушівці.
Зміст |
[ред.] Історія
На території села виявлено поселення епохи бронзи та скіфської пори.
[ред.] XVII ст.
Боровиця була заснована в 1613 р. на землях Польської корони в Черкаському старостві як слобода. Розташована на рукаві Дніпра р.Гречанці та на її притоці р.Боровиці, містечко губилося у густому бору. Звідси напевно і одержало свою назву.
Мешканці Боровиці впродовж 20 років від дня заселення не відбували феодальних повинностей. Населення зростало за рахунок селян-утікачів. 1616 року в Боровиці було 50 хат "послушних" і 100 козацьких. Крім сторожової служби, жителі займались рільництвом, рибальством, чумацтвом, мисливством.
Містечко відігравало помітну роль у визвольній боротьбі. В роки розгортання антифеодального руху на Наддніпрянщині, що набрав великого розмаху в першій чверті XVII ст., багато жителів Боровиці переходило із "послушних" у козаки, не визнаючи жодних прав феодала на їх долю. Разом з козаками вони взяти активну участь у селянсько-козацьких повстаннях 30-х років XVII сторіччя.
У липні 1637 року запоріжці, очолені гетьманом нереєстрових козаків Павлюком (Павлом Бутом), вступили до Боровиці, і її мешканці приєднались до них. 2 серпня цього ж року двотисячний козацький загін на чолі з полковниками К.Скиданом і С.Биховцем напав на головну квартиру реєстрового козацтва — м.Переяслав — і, захопивши його керівництво — старшого реєстру С.Кононовича, військового писаря Ф.Онушкевича та багатьох інших старшин, — повернувся до Боровиці. На ухвалу козацької ради заарештовану козацьку старшину було розстріляно у містечку, як зрадників[1]. 17 грудня, в розпалі бою під Кумейками, двотисячний загін на чолі з Павлюком і Скиданом відійшов на південь, у район Чигирина. Звідти Скидан рушив на Запоріжжя, щоб підготувати нові сили для продовження боротьби. Павлюк залишився в Боровиці для прикриття Скиданового відходу[2]. Під Кумейками козаки і селяни зазнали поразки. В ніч на 18 грудня основне повстанське військо, кероване Д.Гунею, відступило і об'єдналось в Боровиці з загонои Павлюка. Сюди ж прибуло і кілька козацько-селянських загонів, що стояли в Черкасах. 19 грудня авангард шляхти почав облогу Боровиці. Довідавшись про перебування Павлюка в Боровиці, коронний гетьман М.Потоцький 20 грудня прибув туди сам з основними силами. Польська артилерія невпинно вела гарматний обстріл оточеного козацького табору. Боровиця горіла, не вистачало води, їжі, однак захисники чинили опір[3]. Проте сили були не рівні і на козацькій раді під Боровицею 24 грудня полковники і військовий писар війська Запорізького Б.Хмельницький підписали вимушену угоду[4].
Сьогодні про події 1637 року нагадують Павлюків канал за селом, Павлюкова могила біля рибгоспу та рештки козацьких укріплень, споруджених під керівництвом Павлюка.
З середини XVII ст. Боровиця була сотенним містечком Чигиринського полку, на на чолі якого стояв Іван Проскуренко. За Андрусівським миром 1667 р. Боровиця відійшла до Польщі. Під час наступної війни між Росією та Польщею Боровиця була зруйнована поляками.
За «Вічним миром» 1686 р. містечко знаходилось в нейтральній незаселеній зоні між Росією та Польщею.
[ред.] XVIIІ ст.
Після Прутського миру 1711 року Боровиця відійшла до Польщі.
Жителі села активно приймали участь у гайдамацькому русі. У грудні 1736 року польське каральне військо натрапило тут на гайдамацького ватагу Медведя. Після запеклої сутички, повстанцям вдалося вирватися з оточення.
Містечко починає економічно занепадати. Так 1741 року у Боровиці було 170 дворів, а через 20 років залишилося 109. В 60-х роках Боровиця стала селом.
Влітку 1768 року на Правобережжі спалахнуло повстання Коліївщина, яке не обійшло і Боровицю. В селі було ліквідовано шляхетську владу та створено своє самоврядування. В той час великою популярністю серед населення Черкащини користувався уроженець Боровиці Семен Неживий. Навесні 1768 року він очолив загін гайдамаків, що діяв у районі Сміли, Медведівки, Канева, Чигирина.
Після другого поділу Польщі (1793) вона увійшла до складу Росії (Чигиринський повіт Брацлавського намісництва).
[ред.] XIХ ст.
На 1808 рік в Боровиці проживало 1684 чоловіка. Спершу мешканці села були приписані до Чигиринського, а згодом Боровицького казенного маєтку.
В 1842 році у селі відкрито початкову парафіяльну школу, де навчалось 40 хлопчиків до десятирічного віку.
За люстрацією 1844 року 234 господарства державних селян Боровиці відробляли 2544 тяглових і 2256 піших днів панщини та 1320 тяглових і 1140 піших днів шарварку. Піші, не забезпечені тяглом, селяни становили майже половину населення. Так, із 234 господарств 37 мали по 4 воли, 7 — по три, 61 — по два, 24 — по одному і 105 були піші.
Під час ліквідації кріпосного права царським указом від 16 серпня 1863 року державних селян Боровиці переведено до розряду селян-власників, з можливістю викупити свої наділи протягом 49-ти років.
В ході переобліку та межування земель, кріпосники вдалися до нарахувань, які значно перевищували справжню ціну наділів. Селян примушували викупати піски, болота, пасовиська, що вже 1875 року викликало масові обурення і відмови платити будь-які державні податки. На всій Чигиринщині вимагали загального переділу землі з розрахунку 5 десятин на душу.
26 березня 1876 року до Боровицької волосної управи зібралося понад 300 селян. 60 чоловік, зайшовши до приміщення, заявили протест проти люстраційних актів, відібрали печатку та папери у старшини й розігнали волосне управління. П'ять днів волость залишалася без влади[5]. Керівниками заворушень були Степан Корженко, Микола та Андрій Чигирики, Тиміш Бордуніс, Прохор Костенко, Трохим Йосипенко, Ілля Слюсь, Хтодось Дяченко та Юхим Жадан. Власті перекинули в район Чигирина каральні війська. До Боровиці вступив 4-й батальон Ризького драгунського полку і придушив виступи.
Жителі Боровиці також брали активну участь у Чигиринській змові, що була організована «Таємною дружиною» у 1877 році. Після розкриття змови, керівника у Боровиці Михайла Гудзя було засуджено на 12 років каторжних робіт, звідки він не повернувся, а другого активного керівника організації у Боровиці Прокопа Ширицю вислали на далеку північ.
Розташоване на чумацькому шляху, село у ХІХ ст, як і раніше було одним із значних осередків чумацтва на Україні. Чумацькі валки вирушали на південь і південний схід — до Криму і на Дон по сіль та рибу[6].Заможні, маючи свої «дуби» та пароми, сплавляли Дніпром вантажі сільськогосподарських продуктів до Кременчука, Катеринослава, та Олександрівська (Запоріжжя). Бідняки найметували і при сплаві і при чумакуванні.
[ред.] XХ ст.
В кінці ХІХ — на початку ХХ ст., пройшло розшарування селян. Так у 1912 році у ста господарств села було менше ніж по десятині землі, в 313 менш ніж по дві десятини, тоді як 24 господарства володіли 340 десятинами кращої землі[7].
Значного розвитку в селі набули промисли. Найважливішим стало млинарство. В 1900-му році в селі було 4 водяні млини і 31 вітряк, 3 олійниці і крупорушка. Також виготовлялось сукно на ступниках.
В 1909 році в Боровиці відкрито фельдшерський пункт, а згодом і медичну амбулаторію. Боровицький лікувальний центр обслуговував 6 сіл із 20-тисячним населенням.
В роки Першої світової війни більшість чоловіків пішло на фронт. Власті за війну реквізувала коней, селянські господарства убожіли і розпадалися.
[ред.] Радянська доба
Радянська влада встановилася в 1922 році, так як Боровиця, як і більшість сіл Чигиринщини входила до Холодноярської Республіки, яка не визнавала комуністичних та імперіалістичних ідей радянської Росії.
Восени 1927 року 26 сімей Боровиці згуртувалиця в ТСОЗ «Комунар». Головою обрали Г. К. Покрищенка. Майже водночас інші селяни організували другий ТСОЗ — «Більшовик». На базі ТСОЗів восени 1929 року виросли дві сільськогосподарські артілі — «Нове життя» і «Більшовик». Головами артілей стали Г. С. Супрун і П. Л. Захарченко.
У 1930-му році місцеві рибалки та рибалки навколишніх наддніпрянських сіл організували рибартіль. Її очолили Л. А. Півненко і Ф. К. Збаразький.
З 1935 року артіль «Більшовик» вийшла у передові. Тут набрало розвитку тваринництво, птахівництво і бджільництво.
Станом на 1940 рік в селі був клуб на 400 місць, двоповерхове приміщення середньої школи на 400 учнів, нове приміщення сільської ради та сільмаг.
[ред.] Друга світова війна
З початком Другої світової війни понад 1200 селян Боровиці були мобілізовані до лав Червоної армії. Вже на п'ятий день війни героїчно загинув А.М. Дерев'янко при захисті Брестської фортеці. В честь нього в селі його іменем названа вулиця.
10 серпня 1941 року село було окуповане німецькими військами. За зв'язок з партизанами фашисти розстріляли майже всіх активістів села, серед яких голови колгоспів Г.С. Супрун та П.К. Піступенко, голова сільради А.В. Шмигаль та багато інших. До Німеччини вивезено 129 юнаків і дівчат.
В роки війни в селі було зруйноване приміщення школи, сільради, поштового відділення, клубу. Загальна шкода за роки війни була оцінена у 6 млн. карбованців.
14 грудня 1943 року село було визволене.
300 жителів села відзначено бойовими нагородами. 396 загинули під час війни. В честь них в селі встановлено обеліск Слави.
[ред.] Післявоєнні часи
З перших днів визволення жінки, старики та діти почали відбудовувати господарство. Після закінчення війни у відбудову включилися демобілізовані солдати.
1951 року артілі "Більшовик" і "Комінтерн" злилися в колгсп "Дружба", який вирощував птицю та велику рогату худобу.
В 1959 році, в зв'язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС, Боровицю перенесено за 2 км, на крутосхили Дніпра. На відміну від старої Боровиці, де забудова будинків була хаотичною, нове село мало прямі вулиці. Село було радіофіковане, мало водогін. Збудовано універмаг та магазини продовольчих, господарчих та культурних товарів. В селі працювала пошта, побутові майстерні.
При школі села організовано хор та ансамбль бандуристів, що незмінно виступав на республіканських та обласних олімпіадах дитячої творчості. В 1966 році при школі відкрито філію Чигиринської музичної школи де навчалися учні по класу скрипки, фортепіано, баяна, бандури і духових інструментів.
1967 року споруджено будинок культури з глядацьким залом на 740 місць, лекційним на 180 місць і читальним — на 80. При ньому працював лекторій, драматичний, хоровий та хореографічний гуртки, гурток художнього читання. Тут виступали Московський та Ленінградський пересувні цирки, Черкаський народний хор. Тричі на тиждень демонструвалися художні фільми. При будинку культури діяла бібліотека, що налічувала біля 10 тисяч кник, проводилися читацькі конференції, тематичні вечори.
В 1971 році в колгоспі збудовано насосну станцію і завершено спорудження зрошувальної системи. На той час колгосп мав — 32 трактори, 6 зернових і 4 силосозбиральних комбайни, 17 косарок та жниварок, 16 тракторних плугів, 27 сівалок, 28 культиваторів, 30 вантажних автомашин.
[ред.] Роки незалежної України
![]() |
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
[ред.] Посилання
- ^ Мемуары относящиеся к истории Южной Руси, вып. 2, Киев, 1896, стор. 173—174.
- ^ В. А. Голобуцкий. Запорожское казачество, стор 231.
- ^ "Український історичний журнал", 1967, №6, стор 135.
- ^ М. А. Максимович. Собрание сочинений, т.1, стор 669.
- ^ Матеріали до історії селянських революційних рухів на Чигиринщині (1875—1879 рр.), стор. 86, 193, 283, 292.
- ^ І.С.Слабєєв. З історії первісного нагромадження капіталу на Україні, стор. 28.
- ^ Итоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году, стор. 523.
[ред.] Література
Історія міст і сіл УРСР. Головна редакція Української Радянської енциклопедії. Київ.
Населені пункти Чигиринського району |
|||
---|---|---|---|
Міста: | Чигирин | ||
Села: | Боровиця • Вдовичине • Вершаці • Вітове • Галаганівка • Головківка • Деменці • Зам'ятниця • Іванівка • Івківці • Красносілля • Матвіївка • Медведівка • Мельники • Новоселиця • Погорільці • Полуднівка • Рацеве • Розсошинці • Рублівка • Стецівка • Суботів • Тарасо-Григорівка • Тіньки • Топилівка • Трушівці • Худоліївка • Чмирівка | ||
Селища: | Буда • Бурякове • Гненне • Кудашеве • Скаржинка • Скелівка • Чернече |