Зелена Діброва (Городищенський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Зелена Діброва
Область Черкаська
Район/міськрада Городищенський
Рада Зеленодібрівська сільська рада
Код КОАТУУ 7120383501
Основні дані
Населення 685
Поштовий індекс 19526
Телефонний код +380 473431
Географічні координати
Відстань до обласного центру 70 (фізична) км
Відстань до районного центру 30 км
Адреса місцевої ради
19526, Черкаська обл., Городищенський район, с.Зелена Діброва, вул. Шевченка,14

Зеле́на Дібро́васело Городищенського району Черкаської області на Україні. Центр сільської ради. Населення — 685 чоловік (1157 у 1972 році).

Село розташоване за 30 км від районного центру і залізничної станції Городище серед густих лiсiв, у верхiв’ях двох рiчок, що впадають у рiчку Вiльшанку.

В народi залишилась згадка, що колись селом володiв якийсь Рогуцький, що i дав назву селу. Тепер того села не залишились.

Друга версiя, що назва села походить вiд глибокого яру, в якому росли могутнi дуби i при березi калина. В яру протiкала рiчка. Часто чумаки, якi їздили в Крим по сіль, зупинялись в дiбровi на перепочинок. По переказах звiдси i пiшла назва села - Зелена Дiброва.

Панорама села
Панорама села

Зміст

[ред.] Історія

Першим письмовим документом, в якому згадується Зелена Дiброва, є археологiчна карта колишньої Київської губернiї пiд редакцiєю В.Б.Антоновича, на якiй зазначалось, що в пiвнiчнiй частинi села розташовано 100 курганiв. Це свiдки життя скiфiв. Археологiчнi знахiдки проведенi Лебединцевим, пiдтверджують, що село виникло ще у V cт. до нової ери.

В часи розквiту Київської Русi село Зелена Дiброва було форпостом проти половцiв, якi згодом прийшли на змiну скiфам.

Зелена Дiброва i сусiднi села були прикордонними мiстами i в часи татарщини. В селi нараховувалось бiля 300 дворiв, воно служило зимовиком сiчових козакiв. В 1964 року на таємних зборах козацького товариства козацький кiш був таємно вiдроджений.

До 1830 року Зелена Дiброва належала пану Енгельгарду.

Село відвідував Тарас Григорович Шевченко в 1845, 1847 та 1859 роках.

Рiвно через рiк пiсля Жовтневої революцiї в 1918 роцi був обраний перший голова сiльської ради Вiкнянський Олексiй Олексiйович, в 1929 роцi був заснований перший колгосп iм. Петровcького. Першим головою був обраний Шевченко Петро Васильович. Перший трактор придбали в 1932 р. Першими трактористaми були Матлах Федот Панькович та Годований Василь Дорофейович.

У 1928 роцi у Зеленiй Дiбровi налiчувалось 676 дворiв i проживало 2918 осiб.

Під час голодомору в 1932-33 роках вiд голоду вимерло 75% жителiв села, у 304 жилих дворах налiчувалось 724 жителi. Такi ж цифри наведено в документально-художнiй повiстi Олeкси Воропая "Дев'яте коло".

На фронтах Великої Вiтчизняної захищали Батькiвщину 350 осiб, 194 з них не повернулись. За мужнiсть i вiдвагу нагороджено орденами i медалями 197 осiб. В центрі села споруджено пам'ятник воїнам що загинули під час війни.

В післявоєнні роки в селі працював колгосп "Маяк", який обробляв 1445 га землі, в тому числі 1365 га орної. Колгосп вирощував зернові, технічні і садово-городні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво і птахівництво. Також у колгоспі була пасіка і рибне господарство.

Станом на 1972 рік в селі працювала восьмирічна школа, в якій навчалось169 учнів, будинок культури із залом на 350 місць, бібліотека з фондом 13 тисяч книг, фельдшенсько-акушерський пункт з пологовим відділенням.

[ред.] Персоналії

В селi глибоке корiння Красицьких, що походять вiд Антона i Катерини, улюбленної сестри i нянi Шевченка. Подружжя Красицьких народило дванадцятьох дiтей, а самi пiшли з життя молодими. Тарас кровно пов’язаний iз Зеленою Дiбровою i бував тут не лише в дитинствi, а й у молодi та зрiлi лiта, у кожен свiй приїзд на Україну. Прибула в Зелену Дiброву сестра Тараса Шевченка Катерина у 1823 роцi. На сільськосу цвинтарі збереглася могила Катерини.

Зелена Дiброва дала нащадкiв по Шевченкiвськiй лiнiї художника Фотiя Степановича Красицького i письменника Дмитра Филимоновича Красицького.

Із Зеленої Дiброви вийшли двi науковi постатi. Це брати Лебединцевi – археолог Петро Григорович та iсторик, педагог Феофан Григорович, якi жили в 1840р.

[ред.] Література

  • Історія міст і сіл УРСР. Головна редакція Української Радянської енциклопедії. Київ.

[ред.] Посилання


Населені пункти Городищенського району

Міста: Городище
Смт: Вільшана • Цвіткове
Села: Будо-Орловецька • В'язівок • Валява • Вербівка • Воронівка • Дирдин • Дмитрове • ЖуравкаЗелена ДіброваКалинівкаКсаверовеМліївНабоківОрловець • Петрики • ПетропавлівкаСегединці • Старосілля • Тихі Верби • Товста • Хлистунівка
Селища: Ільченкове • КличковеКудинівкаМоргунове • Незаможник • Сагайдачне • Стадниця • Трихуторівка


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.