Авдикович Орест Львович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

О́рест Льво́вич Авдико́вич (16 лютого 1877, с. Дубківці, нині у складі с. Раштівці Гусятинського району Тернопільської області29 жовтня 1918, Відень, поховано у м. Перемишль, нині Польща) — український письменник, педагог, літературознавець. Псевдонім — Данило Троян.

Орест Авдикович
Орест Авдикович

[ред.] Біографічні дані

Народився у сім'ї греко-католицького священика москвофільської орієнтації Лева Авдиковича. Закінчив Львіську гімназію. 1898 навчався в гірничій академії у місті Леобен (Австрія). 1901 закінчив філософський факультет Львівського університету.

Учителював у Перемишлі: спершу в польській гімназії, від 1903 — в українській гімназії і водночас в українському ліцеї для дівчат. Від 1905 — перший адміністратор і префект гімназійного інституту, від 1909 — професор гімназії. Був завідувачем української бібліотеки для учнів і куратором драматичного гуртка, керував літературною секцією.

Від 1908 — голова Перемишльської філії Товариства наукових викладів імені Петра Могили.

Дружина Климентина Авдикович-Глинська відома як промисловець, меценат.

[ред.] Творчість

Дебютував белетристичним нарисом «Шекс» у газеті «Діло» (27 і 28 травня 1898). Друкувався у львівському виданні «Руслан» і «Літературно-науковому віснику».

У збірках оповідань «Поезія і проза» (1899), «"Моя популярність" та інші оповідання» (1905) реалістично змалював життя дрібної шляхти та сільської інтелігенції.

У творах «Гуси», «До місяця», «Звечора», «Останні скарби» та ін. наближався до «нової школи» в українській літературі, подаючи на основі монологів, діалогів психологізовані пластичні малюнки з життєвих випадків, концентруючи увагу на душевних зрушеннях, нюансах думок і почуттів героя.

Під впливом польського модерніста Станіслава Пшибишевського звертається до відображення розірваної свідомості зневіреного в житті інтелігента в мініатюрах із химерним сюжетом або ж узагалі без фабули: ліричних медитацій, елегій чи потоку свідомості ліричного героя, який дослухається до «музики своїх нервів»; до символічно-метафоричного змалювання його фантастичних візій, поєднуючи натуралістичний підхід до психологічного аналізу з лірико-символістичною експресією. Всі ці риси проявилися в збірках оповідань «Нарис одної доби» (1899), «Нетлі» (1900), «Метелики» (1900), «Демон руїни» (1901).

У прозі Авдикович став предтечею прихильників українського модерну, передусім «Молодої Музи».

1914 написав оповідання, в яких осудив Першу світову війну («На згарищах» та ін.).

У містерії «Ой у рідному краю та на дикому полі» (1918) помітні елементи містики.

Авдиковичу належать літературознавчі розвідки:

[ред.] Література