Ільїнський Григорій Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ільїнський Григорій Андрійович (11(23).03.1876 – 14.12.1937) – український та російський учений, філолог-славіст, історик, археограф, етнограф, педагог, доктор філології з 1911 р., член-кореспондент Російської АН (пізніше АН СРСР) з 1921 р., Болгарської АН з 1929 р., Польської АН з 1930 р. Нар. в Петербурзі, українець за походженням. В 1898 р. закінчив Петербурзький університет з золотою медаллю і дипломом першого ступеню. Протягом 1901-03 рр. займався науковою роботою в Німеччині, Чехії, Австрії, Сербії, Болгарії. В 1902 р. в Празі опублікував працю “Про архаїзми і новотворення праслов’янської мови. Морфологічні етюди”, яка принесла йому визнання в наукових колах. З 1904 р. – приват-доцент Петербурзького університету, 1907-09 рр. – приват-доцент кафедри славістики Харківського університету, 1909-15 рр. – професор Ніжинського історико-філологічного інституту. Тоді ж викладав на Вищих жіночих курсах у Києві. У 1908 р. видав “Лекції з історії південнослов’янських літератур”. У 1916 р. була опублікована основна наукова праця І. “Праслов’янська граматика”, в якій учений досліджував фонетичні та морфологічні особливості праслов’янської мови в її розвитку. Історію розвитку праслов’янської мови І. ділить на два основні етапи: перший, початковий, період поступового розвитку мови і другий – період помітних змін у фонетичній системі і незначних змін у морфології. Значні діалектні зміни у праслов’янській мові сталися, на думку І., у ІІІ ст. до н. е. Для вивчення праслов’янської мови І. застосовував системний підхід, в якому поєднував вивчення фонетичних, морфологічних і словотворчих закономірностей з етимологічними спостереженнями. За рекомендацією О. Шахматова І. було присуджено академічну премію і відзначено золотою медаллю. “Праслов’янська граматика” І. значною мірою є актуальною й нині. І. було написано ряд цікавих наукових праць, в тому числі “Слепченский апостол” (1912 р.) та “Охридские листки” (1915 р.). Праця “Грамоти болгарських царів” (1911 р.) була нагороджена премією ім. М. В. Ломоносова. Протягом 1916-20 рр. – професор Юр’ївського (нині Тартуський) університету, з 1920 р. – Саратовського університету, з 1927 р. професор кафедри славістики Першого Московського університету. В своїй науковій творчості І. широко застосовував порівняльно-історичний метод. В працях І. відмічають тенденцію до применшення ролі іноземних впливів, переоцінки ролі чергувань звуків і пояснення ними мовних фактів, без необхідної уваги до історичних особливостей розвитку мови і лінгвістичної географії. І. належить близько 200 праць загальнослов’янської проблематики, в тому числі етимологічні розвідки, статті та рецензії на славістичні праці мовознавців. Статті “До історії малоруського імперативу” (1925 р.), “Як виникли форми називного відмінку однини середнього роду типу “зілля”” (1931 р.), “Замітка про український прислівник гала” (1931 р.), “Українське -ач в давальному відмінку” (1933 р.) присвячені морфології та словотворенню української мови. Дослідники виділяють розвідку І. “До питання про асиміляцію голосних в українській мові” (1926 р.). І. належать “Українські етимології” (1933 р.) і кілька статей, присвячених етимології українських гідронімів. Погляди І. на походження української мови викладені у низці рецензій на праці А. Кримського, О. Соболевського та ін. За основу, на якій формувалася українська мова, І. уважав розмовну мову Центральної України, зокрема Київщини та Полтавщини. Протягом останніх років наукової роботи І. наполегливо працював над працею “Нарис систематичної кирило-мефодіївської бібліографії” (1934 р.) і складанням етимологічного словника української мови (неопублікований). В 1934 р. І. був незаконно репресований і розстріляний в 1937 р. Реабілітований посмертно. Праці І. присвячені формуванню і становленню давніх слов’янських мов, окремим питанням морфології, фонетики та етимології української мови значно вплинули на подальший розвиток філологічної науки.

Джерела: Українська літературна енциклопедія. Т. 2. К., 1990. Українська мова. Енциклопедія. К., 2000. – 750 с. Енциклопедія Українознавства. К., 1996. Т. 3. Провідники духовності в Україні: Довідник. – К., 2003. – 782 с.