Городецький Владислав Владиславович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Владислав Городецький.
Владислав Городецький.

Владисла́в Городе́цький (повне ім'я: Лєшек Дезидерій Владислав, * травень 1863 Шолудьки, Поділля — † 3 січня 1930, Іран) — польсько-український архітектор-модерніст, підприємець, меценат. Відомий за свої Будинок з химерами та Римо-католицький костел Святого Миколая у Києві. За характер творчості його порівнюють із Гауді[1].

Зображення:Style-stub.gif Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!


Зміст

[ред.] Біографічні відомості

Видатний київський архітектор Владислав Городецький народився у травні 1863 року в польській шляхетській родині на Поділлі у селі Шолудьки (тепер — Немирівського району Вінницької області). По закінченні реального училища Святого Павла в Одесі та Імператорської академії мистецтв у Петербузі (1890) переїхав до Києва, де прожив майже 30 років. Займався великим полюванням.

[ред.] Архітектурна діяльність

Римо-католицький костел Святого Миколая з його двома 60-метровими вежами
Римо-католицький костел Святого Миколая з його двома 60-метровими вежами

Будинок Національного художнього музею України, по вулиці Грушевського, 6, зведено у 18971899 із застосуванням у центральному порталі колон класичного давньогрецького доричного ордеру, а горельєф у фронтоні зображує алегорію торжества мистецтв. Пара величних левів стережуть цей храм прекрасного. Храм виконано у досить класичній манері, якби не те, що зведено його з бетону. Справа в тому, що Городецький був власником цементного заводу «Тон» під Києвом і «задля реклами» зводив більшість замовлень винятково зі свого бетону. Тому будинок музею, спроектований з дотриманням усіх пропорцій та канонів класичної архітектури, все ж є унікальним у своєму роді.

Римо-католицький костел Святого Миколая, по вулиці Великій Васильківській, 75, збудовано у рафінованих формах готики — з двома шпилястими вежами, традиційними для стилю круглим вікном — «трояндою», з насиченим ліпним декором. Щодо костелу, можна зауважити, що у різних джерелах повідомляється про два різних архітектори храму. В одних джерелах стверджують про те, що храм зводив саме Городецький, в інших — що його архітектором був Валовський, а Городецький лише керував власне будівництвом. Як би там не було, але храм дійсно вражає своєю пишністю та автентичністю — спорідненість зі своїми середньовічними західноєвропейськими братами.

Караїмська кенаса[1], по вулиці Ярославів Вал, 7, зведено 1900 року в ретельно оздоблених формах і деталях мавританського стилю. На жаль, під час реконструкції купол було знищено.

Привертають увагу монументальні фасади колишньої меблевої фабрики Й.Кімаєра, по вул. Архітектора Городецького, 13, та колишнього прибуткового будинку, по вулиці Великій Васильківській, 25, споруджених за проектами Городецького. Натомість практична доцільність і простота форм присутні в корпусах колишнього Південноросійського машинобудівного заводу по вулиці Жилянській, 101, споруджених повністю за проектом Городецького у 1890-х роках.

Будинок з химерами (1901-1902)
Будинок з химерами (1901-1902)

Але найбільшу славу принесла Городецькому найоригінальніша споруда ХХ століття у Києві — власний прибутковий будинок, зведений ним по вулиці Банковій, 10 у стилі модерн у 1901-1903 роках. Розташований на стрімкому крутосхилі і тому — на три поверхи з вулиці і на шість — із двору, розкритий на всі чотири боки різними асиметричними фасадами, будинок Городецького вражає уяву кожного, хто його бачить. Раціонально розпланований, технічно досконалий будинок оздоблений ззовні і зсередини безліччю скульптурних прикрас. Їх виконав талановитий італійський скульптор і близький друг архітектора — Еліо Саля (18641920), співавтор усіх архітектурних творів Городецького у Києві. Новація полягала в тому, що всі оздоби виготовлено з цементу — найпередовішого матеріалу сторіччя, і в тому, що скульптор проходив вже по готовому твору карбом, залишаючи авторську руку, надаючи поверхні виду натурального каменю.

Справжній зоопарк прикрасив фасади будинку на Банковій: голови слонів та носорогів, ящірки та жаби, пітон і крокодил, пантера й орли, нарешті величезні квітки латаття, казкові риби, косулі й дівчата в ретельно й дотепно продуманих та не менш майстерно виконаних композиціях створили незабутній фантастичний образ будинку-казки.

Владислав Городецький будував гімназії в Умані та Черкасах, в Мошнах — лікарню, в Шпикові — цукровий завод, в Печері — мавзолей Потоцьких, в Євпаторії — власну віллу тощо.

[ред.] Життя в еміґрації

Городецький емігрує у 1920 до Польщі, де він продовжив архітектурну практику за рахунок американських інвестицій в розбудову міського господарства розореної війною країни.

1928 року та сама американська компанія запросила Городецького на посаду головного архітектора синдикату по спорудженню перських залізниць. Там, у далекому Тегерані, вже літньою людиною, Владислав Городецький спорудив залізничний вокзал, палац для шаха, спроектував готель тощо.

3 січня 1930 року Владислав Городецький відійшов у вічність і був похований на римо-католицькому цвинтарі Долаб у Тегерані. На сірому камені викарбували польською мовою епітафію зі словами: «Професор архітектури».

А вулиця в центрі Києва, яку він проектував, на якій стоять споруджені за його кресленнями будинки, де він жив, названо ім'ям архітектора Городецького.

[ред.] Примітки

  1. http://www.mirtu.com/archiv/MT-01-02-2004/articles/ART8.htm

[ред.] Джерело

[ред.] Посилання

Іншими мовами