Історія Туркменістану
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Історія Туркменістану бурхлива, досі ще загадкова і характеризувалася взаємодією різних кочових племін.
Зміст |
[ред.] Давні часи
На території Туркменістану було знайдено безліч кам'яних знарядь, що належать до різних етапів палеоліту. До неоліту відносяться залишки поселень мисливців і рибалок: найвідоміші з них - грот Джебел у східному Прикаспії.
Південна область Туркменістану була північно-східною окраїною давніх хліборобських культур Близького Сходу, і тут раніше, ніж в інших частинах Середньої Азії, виникло хліборобство і скотарство. Знайдене поблизу Ашгабата поселення Джейтун - найдавніше хліборобське поселення (VI тис. до н.е.) на території колишнього CРCР. Хліборобство виникло на основі природного зрошення: поля зволожувалися розливами гірських струмків.
Стародавні землероби передгірних рівнин південного Туркменістану осідали в будинках, побудованих з глиняних валиків - попередників цегли-сирцю, виробляли серпи з вкладишами з кремнію, зернотерки, ліпний керамічний посуд, прикрашений червоним розписом. У неоліті в цій зоні з'являються перші ірригаційні канали. Розвиток хліборобства відбувався також в епоху бронзи. До цього часу відноситься безліч пам'яток - великих поселень (Намазга-тепе, Алтин-тепе, Кара-тепе тощо), частина яких належить до протоміського типу. Під час їх розкопок серед інших матеріалів були виявлені також предмети мистецтва - статуетки, керамічні посудини з розписом тощо.
Хліборобські оазиси південного Туркменістану VII-VI ст. до н.е. перебували у складі різних держав: Маргіана (басейн Mypгaбa) - у складі Бактрії; південно-західні області Парфії і Гірканії - у складі Мідії. У VI-IV ст. до н.е. Туркменістан входив до держави Ахеменідів, а після цього у володіння Олександра Македонского і його наступників - Селевкидів. Етнічний склад древнього населення Туркменістану був неоднорідним. У степах і пустелях кочували скотарі - дахи і массагети (західні групи саків - іраномовних племен, що займали у ті часи величезні території Середньої Азії і Казахстану).
[ред.] Середньовіччя
У середні століття дуже важливу роль у формуванні туркмен і їхньої мови відіграли огузи - тюркомовні племена, що проникали сюди здавна, але особливо у IX-XI ст. і в період пересувань сельджуків.
Туркменами приблизно у IX-XI ст. почала називатися та частина степового тюркомовного населення, яка осіла вздовж кордонів хліборобських районів і своєю культурою була тісно пов'язана з іраномовним населенням Хорезму і Хорасану.
Остаточно туркменська народність сформувалася лише в XIV-XV стст. До цього часу в оазисах південного Туркменістану майже завершилося злиття осілих огузьких степових племен з осілим іраномовним населенням північного Хорасану.
На початку XVI ст. північні туркменські племена широко розселилися і займали все східне узбережжя Каспійського моря, півострів Мангишлак, Устюрт і Балхани, північно-західні окраїни Хорезмського оазису, береги Сарикамишського озера і Узбою, а також пустелю Каракуми. Вони оволоділи землями і в оазисах південного Туркменістану, де ще зберігалося іраномовне хліборобське населення. У цей період більшість туркменських племен вели напівкочовий спосіб життя, поєднуючи заняття хліборобством на орошуваних землях зі скотарством. Скотарі, так само як і землероби, зазвичай були у кожному роді. Нерідко одна частина родини кочувала з худобою, а інша жила осіло, обробляючи землю і оберігаючи посіви. Хліборобством найчастіше займалися бідніші члени роду. Заможні родичі - володарі великих стад худоби - доручали їм за частку врожаю обробку своїх полів. Поділ туркмен на скотарів і землеробів зберігся і в ХХ ст.
У пізньому середньовіччі туркменські племена були розподілені між трьома феодальними державами - Іраном, Хівою і Бухарою. Суспільний лад туркмен у XVI-XIX ст. історики визначають як патріархально-феодальний з елементами патріархального рабства. Роль військово-феодальної знаті з часом посилювалася. Феодальні відносини найбільше були розвинуті серед осілих хліборобських племен (дар'яликські туркмени, язири прикопетдагської смуги). Однак туркмени майже не мали міст, розвинутого ремесла і в економічному відношенні відставали від своїх сусідів - корінних жителів Ірану, Бухари і Хіви. Це було головною причиною їх політичної роздробленості.
У XVI ст. їхня територія була об'єктом жорстоких війн між бухарськими і хівінськими ханами, а південь Туркменістану захопив сефевидський Іран.
У цей період зменшується стік води по Дар'ялику і починає поступово висихати Сарикамиське озеро, по берегах якого жили туркменські племена. Ця обставина змусила їх поступово переміститися на південь, у приатрекські степи і прикопетдагські райони, а звідти - на південний схід у долини Мургабу та Амудар'ї. З початку XVII ст. на кочовища північних туркмен і місто Хорезм вчиняють зухвалі набіги калмики, які прийшли зі сходу у пошуках вільних земель. У цей час зміцнюються не тільки економічні, а й політичні зв'язки туркмен з Російською державою. У кінці XVII ст. деякі туркменські племена, змучені набігами калмиків і загонів хівінського хана, перейшли у російське підданство і переселилися на Північний Кавказ.
У 1740 р. більша частина території Туркменістану опинилася в руках іранського шаха Надира. Частина туркмен, які не підокорилися, пішли на Мангишлак, у прикаспійські степи і в Хорезм. Надир-шах, зустрічаючи завзятий опір туркмен, жорстоко розправлявся з ними. Його проводирі знищували і забирали у рабство жителів, викрадали худобу, грабували майно. Однак боротьба не припинялася. У 1747 р. Надир-шах був убитий, і його держава швидко розпалася. Туркменські племена, які тимчасово пішли на північ, повернулися у південний Туркменістан.
[ред.] XIX вік
У XIX ст. тривали нескінченні війни і грабіжницькі походи феодальних властителів Хіви, Бухари та Ірану на територію Туркменістану. Не припинялися також міжусобиці між туркменськими феодалами. Все це перешкоджало суспільно-політичному, економічному і культурному розвитку туркмен, що прирікало їх на крайню відсталість.
Напередодні входження до складу Російської імперії туркмени займали всю сучасну територію Туркменістану, а також деякі райони сучасних Ірану й Афганістану. Частина їх жила на Устюрті і Мангишлаку, де окрім них кочували казахи. Як і в пізньому середньовіччі, туркмени поділялися на безліч племен, всередині яких існувала багатосходинкова система поділу. Найбільшими племенами були теке (текінці), йомут (йомути), ерсарі, сарики, салири, гоклени, човдури та інші. Племенні і родові зв'язки відігравали велику роль і використовувалися родовими вождями для експлуатації сородичів.
Тривалий час зберігалося безліч архаїчних соціальних інститутів, що вживалися з феодалізмом. Так, майже до 80-x років XIX ст. існувало патріархальне рабство. Всі туркмени поділялися на "чистокровних", рабів і рабинь, які у родині звичайно були наложницями. У суспільстві також був значний прошарок нащадків від змішаних шлюбів вільних з рабинями. Окрім цих основних категорій, існували ще прибульці з інших племен і нащадки вже підкореного і ще не повністю асимільованого іраномовного населення. Всі ці соціальні категорії, окрім "чистокровних", не вважалися повноцінними членами суспільства.
У 60-70-х роках XIX ст. до складу Росії увійшли Бухарський емірат, a після цього Хівінське ханство. У 1869-1885 рр. до складу Росії увійшла територія південного Туркменістану, що утворила Закаспійську область. З 1898 р. ця область стала частиною Туркестанського краю.
Після приєднання до Росії Туркменістан почав втягуватися в економічну систему російського капіталізму, яку, незважаючи на встановлену царською адміністрацією систему управління цією окраїною, можна все ж назвати прогресивною порівняно з архаїчним суспільно-економічним устроєм туркменських племен.
Соціальні відносини, родинно-шлюбні стосунки, правила поведінки у суспільстві, які протягом багатьох століть визначалися нормами звичайного права (адат), у нових соціально-економічних умовах опинилися під сильнішим впливом духівництва і все більше почали витіснятися нормами шаріату. Общинна земельна власність, яка раніше захищалася адатом, витісняла приватну власність. Родові старійшини і хани, які захоплювали общинні землі, ставали також фактичними розпорядниками води, що орошувала ці землі.
У 1880-1885 рр. по території Туркменістану була проведена Закаспійська залізниця, що започаткувало проникнення капіталу в Середню Азію. У Закаспійській області виникли міста (Красноводськ, Ашгабат, інші) з прибулим російським і вірменським населенням, з'явилися промислові підприємства. Таким чином, перед Жовтневою революцією 1917 року у суспільному ладі туркмен, який залишався в основному патріархально-феодальним, з'явилися елементи капіталізму, особливо у південних (Ашгабатському, Мервському) районах.
[ред.] XX вік
Після перемоги Жовтневої революції у Петрограді та вдалого збройного повстання у Ташкенті (листопад 1917 р.) радянська влада офіційно була проголошена у Закаспійській області 2 (15) грудня 1917 р. на IV з'їзді Рад Закаспійської області. Після цього влада почала переходити до рук Рад в інших містах, селищах, аулах Туркменістану. У цей же час у січні 1918 р. владу у Хіві захопив Джунаїд-хан.
30 квітня 1918 р. на V з'їзді Рад Туркестанського краю, що відбувся у Ташкенті, була утворена Туркестанська Автономна Радянська Соціалістична Республіка (у складі РСФСР). До неї увійшла основна частина території Туркменістану (Закаспійська область, переіменована у серпні 1921 р. у Туркменську область*).
У липні 1918 р. у Закаспійській області за підтримки англійців владу захопили есери і меншовики. У Закаспій вступили англійські війська. Громадянська війна та іноземна інтервенція тривали близько 1,5 року. У липні 1919 р. Червона Армія зайняла Ашгабат, а в лютому 1920 р. - Красноводськ; англійські війська були вигнані з Туркестану.
У листопаді 1919 р. перемогла народна революція у Хіві, у вересні 1920 р. - у Бухарі, і на цій території були утворені Хорезмська і Бухарська народні радянські республіки. Частину їх населення становили туркмени. Згодом ці республіки були перетворені в соціалістичні.
У результаті національно-державного розмежування Середньої Азії з окремих територій, населених туркменами, 27 жовтня 1924 р. була утворена Туркменська Радянська Соціалістична Республіка. У лютому 1925 р. (водночас з I з'їздом Комуністичної партії Туркменістану) відбувся I Всетуркменський з'їзд Рад, що ухвалив Декларацію про утворення Туркменської РСР і постанову про добровільне її входження до складу СРСР. Вперше була створена єдина туркменська національна держава, що стало найважливішим чинником формування туркменської нації.
У 1929-1930 рр. і особливо в 1931 р. у період індустріалізації і колективізації сільського господарства в Туркменістані, особливо у районах, що займалися тваринництвом і де найбільшою мірою збереглися докапіталістичні суспільні відносини, активізувалися загони басмачів, які підтримувалися з-за кордону. Тим не менше, Червоній Армії вдалося порівняно швидко ліквідувати басмацтво.
На початку Великої Вітчизняної Війни була створена 87-а окрема туркменська бригада, яка пізніше стала основою 76-ї стрілецької дивізії. Під час війни 19 тис. воїнів Туркменістану були нагороджені орденами і медалями, 51 воїн-туркмен був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
До труднощів післявоєнних років додалося страшне лихо 1948 р. - руйнівний Ашгабатський землетрус. Тим не менше, за післявоєнний період вдалося (багато у чому завдяки росіянам і українцям, які приїхали в Туркменістан зі спустошених під час війни регіонів СРСР) успішно відновити і модернізувати народне господарство республіки: створити нафтогазовий комплекс, побудувати Каракумський канал.
[ред.] Після 1990 року
У період розпаду СРСР у 1990 році у Туркменістані була заснована посада президента, яким став Сапармурат Ніязов. Незалежний Туркменістан перертворюється в автократичну країну під керуванням президента.
27 жовтня 1991 р. - день проголошення Незалежності Туркменістану.
18 травня 1992 р. - ухвалення Конституції Туркменістану.
12 грудня 1995 р. - підписання Резолюції Генеральної Асамблеї ООН про "Постійний нейтралітет Туркменістану" , що визначають внутрішню і зовнішню державну політику країни.
Найбільшою подією 2001 року стало створення духовного, етичного й естетичного кодексу Туркменістану "Рухнама" Сапармурата Туркменбаши.