Вепська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вепська мова — мова вепсів. Належить до прибалтійсько-фінської групи угро-фінських мов.

Зміст

[ред.] Етногеографічний опис

Близькість до людиківського і ліввіковського діалектів карельської мови. Поширена у Карелії (Вепська національна волость), Ленінградській і Вологодській областях Російської Федерації. Кількість носіїв - приблизно 6 000 осіб (перепис 2002 року).

Діалекти: північний, середній і південний.

[ред.] Мовний опис

Відсутність чергування приголосних, відрізняє вепську мову від інших прибалтійсько-фінських мов. Часткова гармонійність голосних.

Унаслідок сінкопи й апокопи більшості двоскладових слів перетворилися в односкладові. Відсутня опозиція коротких і довгих приголосних (окрім південного діалекту, де існують вторинні довгі голосні). Фонологічною ознакою є палаталізація. Властива синтетична форма перфекта кондиціонала. Своєрідна негативна форма імперфекта (у південному діалекті). Синтаксис подібний з карельським. Численні лексичні запозичення з російської мови.

[ред.] Вжиток і писемність

Створена в 1930-і роки вепська писемність розвитку не отримала; з кінця 1980-х років розробляється нова писемність на основі латинської абетки. Створена художня література (поети Мікуль Абрамов, Алєвтіна Андрєєва, письменник Ігарь Бродський).

Вепська мова викладається як предмет у початковій школі, вивчається у вищій школі. Нею видається навчальна і художня література, виходить дві газети (щомісячна Kodima), друкуються матеріали в дитячому журналі, ведуться радіопередачі. Центрами наукового вивчення мови є Інститут мови, літератури й історії Карельського наукового центра РАНЕЙ, Факультет прибалтійсько-фінської філології і культури Петрозаводського університету, Інститут Півночі Педагогічного університету ім. Герцена.

[ред.] Використовані джерела