Антиклерикалізм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Антиклерикалізм— Рух скерований на ослаблення політичного впливу духовенства, що намагається використовувати релігійність світського громадянства та авторитет Церкви для своїх конфесійно-політичних та партійно-станових інтересів.
Цей рух помітно головно в католицьких країнах, бо духовенство через намагання католицької цекрви перебрати державні функції, створюючи задля цього політичні католицькі (чи "клерикальні") партії для опанування державної влади.
Зокрема, у середньовіччі поміж римськими папами й імператорами довгий час точилися криваві війни за вишу владу. І досі деякі представники католицького духвенства вважають Ватиканську Державу, що в ній всі державні пости зайняті особами з вищого духовенства, відвовідною ідеалові державної організації.
Претензії католицького духовенства до якнайбільшого впливу на політичні й державні справи спричинилися до виникнення антиклерикалізму, що в своїй гострішій формі, — особливо в соціалістичних партіях і пресі, — набирає іноді й форм боротьби взагалі проти всяких впливів духовенства, і то навіть у тій сфері, що йому безсумнівно належить, себто в ділянці виховній та в суспільно-допомоговій.
Саме тому, що антиклерикалізм із боротьби проти духовенства, що політикує, перетворюється часто в боротьбу й проти Церкви, чимало побожних католиків вбачають в політичних амбіціях свого духовества велику небезпеку для самої Церкви і тому стають теж на більш помірковані, але все ж антиклерикальні, позиції. Так, наприклад, доктор Леопольд Коплер, один із католицьких авторитетів, писав у 1932 році в своїй праці — "Релігія і політика":
Було б нешастям для релігії і для Церкви, коли б духовенство все і всюди, силою свого становища й уряду, виступало як провідник у чисто політичних справах. Через те в народі виникло б переконання, що Церква і католицька політична партія — це одне й те саме, і таке переконання могло б мати для Церкви згубні наслідки. Політичне життя все було й буде ховзьким льодом. Тут трапляються найбільш непередбачені й несподівані події. Партія, що через перемогу на виборах зробилася майже всемогутньою, на других виборах, може бути ділком розторошена... Було б нещастям, коли б долю Церкви хтось хотів довірити політичній партії, або взагалі тісно злучити з її розвитком, чи занепадом. За всі помилки (тої клерикальної партії) в політичному житті мала б покутувати Церква"...
У московському православії Церква й духовенство зробилися віддавна знаряддям московської держави і її імперіалізму, в римському католицтві історія виявила безсумнівні намагання поставити національні держави на службу всесвітній церковній владі католицького духовенства; на думку багатьох православних українців, в українському православ'ї національна Церква і національна держава мають одна одну доповнювати, розмежувавши між собою функції.