Лучицький Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Володимир Іванович Лучицький
Володимир Іванович Лучицький

Володи́мир Іва́нович Лучи́цький (*20 квітня (2 травня) 1877, Київ — †20 жовтня 1949, Київ) — український геолог і петрограф. Син історика Івана Лучицького. Дійсний член АН УРСР (обрано 12 лютого 1945). Заслужений діяч науки УРСР (1947).

[ред.] Біографічні дані

1899 закінчив Київський університет. Учень Петра Армашевського.

Один з організаторів Українського геологічного комітету, 1917—1923 очолював його.

Професор Київського університету (1913 —1923 і 1945 —1949), Московської гірничої академії (1923—1930) і Московського геологорозвідувального інституту (1930 —1941).

1941—1945 проводив геологічні дослідження на Уралі.

Від 1947 директор Інституту геологічних наук АН УРСР.

Нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

[ред.] Наукова діяльність

Працював у галузі петрографії, стратиграфії, гідрогеології.

Велике значення мають його роботи з вивчення Українського кристалічного щита, Криму.

Відкрив родовища графітів, каолінів.

Розробив гідрогеологічну тв геологічну характеристики території України. Склав гідрогеологічні та геологічні карти України.

[ред.] Література