Гамарник Ян Борисович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гама́рник Ян Бори́сович (1894, Житомир - 1937, Москва) - радянський партійний, державний і військовий діяч. Керівник київських більшовиків у 1917-18 рр. Голова Київської міськради у 1921-23 рр.
Народився у 1894 році у Житомирі у родині службовця. Навчався (з 1915 року) на юридичному факультеті Київського університету. У 1916 році вступив до РСДРП(б). У 1917 році - член, а згодом секретар Київського комітету РСДРП(б). Один з керівників боротьби за встановлення радянської влади у Києві (член ревкому) у жовтні 1917 року та під час Січневого повстання у 1918 році. За часів Української Держави перебував на підпільній роботі в Одеській, Київській та Кримській більшовицьких організаціях.
З 1919 року - у Червоній армії, восени 1919 року - член РВР Південної групи військ 12-ї армії, яка у жовтні здобула Київ. У січні-травні 1920-го року обіймав посаду голови Київського губкому КП(б)У, з 6-го червня 1920-го року - Київського губревкому, згодом, після виборів до рад, проведених на початку 1921-го року, суміщав посади голови губвиконкому та Київської міської ради. Працював на цих посадах до липня 1923-го року. При Гамарникові Київ було поділено на п’ять районів, побудувано Боярську вузькоколійку.
Начальник Політуправління Червоної армії (1929), водночас заступник наркома оборони СРСР (1930), армійський комісар І-го рангу, член ЦК ВКП(б). Нагороджений орденами Леніна та Червоного Прапора. Скінчив життя самогубством у передбаченні репресій проти себе.
[ред.] Джерела
- Київ. Історична енциклопедія. 1917-2000 рр.
- "Вулиці Києва, Довідник" УЕ, Київ - 1995
- Вершити долю столиці киянам не дано чи не дають?