Арістофан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Арістофан
Арістофан

Арістофа́н (грец. Αριστοφανης; бл. 450 до н. е. — бл. 385 до н.е.), давньогрецький комедіограф, найбільш уславлений представник політичної комедії кінця V і початку ІV ст. до н. е., єдиний, чиї твори дійшли до нас не тільки у фрагментах.

(Αριστοφανης) (бл. 446—385 до н. е.) — великий старогрецький поет, «батько комедії», як називав його Ф. Енгельс, найяскравіший представник т. з. старогрецької комедії, для якої характерна гостра політична сатира. Родом з о. Егіна, був афінським громадянином. Патріот свого поліса (міста-держави), А. жив загальнонародними інтересами і в своїх комедіях відгукувався на всі злободенні питання громадського життя. Творчість А. припала на часи, коли афінська рабовласницька демократія переживала глибоку кризу і в Афінах загострилася соціально-політична боротьба. А. брав найактивнішу участь у цій боротьбі, був «яскраво вираженим тенденційним поетом» (Ф. Енгельс). Він сміливо й уїдливо висміював правлячі кола афінської держави, їхню внутрішню й агресивну зовнішню політику, що призвела до згубної Пелопоннеської війни. Війну А. вважав найбільшим соціальним лихом. Тема війни й миру посідає в його творах центральне місце.

За античними відомостями, А. написав понад 40 комедій, з яких збереглося 11: «Ахарняни» (425 до н. е.), «Вершники» (424), «Хмари» (423), «Оси» (422), «Мир» (421), «Птахи» (414), «Лісістрата» (412), «Жінки на святі Фесмофорій» (411), «Жаби» (405), «Жінки в народних зборах» (392), «Плутос» (338). Сюжети А. брав не з міфології, а створював сам, широко використовуючи казки, пісні, народні жарти, пародії. Його твори — це гротескне відтворення дійсності.

Комічними ситуаціями й прямими висловлюваннями хору А. критикує афінських держ. діячів, агітує за мир, зображує розклад суспільної моралі, глузує з своїх літературних ворогів. Хор у комедіях А. виступає у вигляді ос, жаб, птахів, навіть хмар. Грубий натуралізм у А. поєднується з патетичною лірикою, а комедійність доведена подекуди до буфонади. Проте твори А. в основі своїй реалістичні і за змістом глибоко народні. Нестримно смілива своїм сатиричним характером, вільним і одвертим сміхом, комедія А. в історії літератури — неповторне явище.

Зміст

[ред.] Життя

Обставини життя нам майже невідомі. Дати його народження і смерті встановлюються за вказівками, що містяться в його творах, а також за іншими джерелами. Арістофан народився, ймовірно, в Афінах, в епоху розквіту афінської демократії і був сучасником тривалої Пелопоннеської війни зі спартанцями (431 до н. е. — 404 до н. е.), коли в Афінах відбувалася запекла політична боротьба.

Він був сином Філіппа з філи Пандіони, з дема (округи) Кідатенайон (або Кідафін), південніше Акрополя. Батько Арістофана мав невелику земельну ділянку на сусідньому з Аттикою острові Егіні, тоді колонії Афін У пізньому джерелі його матір'ю названа Зенодора. Мав щонайменше двох синів, Філіппа й Арара, обидва стали комічними поетами. Іноді згадується ще один син, Нікострат або Філетр, також комедіограф, однак ми не знаємо, яке ім'я правильне, і часто припускають, що Арістофан мав четверо синів.

В античності заперечували афінське походження Арістофана. Деякі автори стверджували, що він з'явився на світло в маєтку батька на Егіні, на Родосі або навіть у Єгипті, однак збережені написи свідчать про те, що Арістофан був повноправним громадянином Афін. Всі звинувачення в чужоземному походженні варто вважати або жартом, або зловмисним наклепом, що походив, цілком ймовірно, від політика Клеона, головного ворога Арістофана. Однак, хоч би де Арістофан народився, значну частину свого життя провів в Афінах: він чудово знав і щоденну політичну ситуацію, і всі міські чутки про відомих суспільних діячів, і правила судової процедури, і побут своїх співгромадян. Арістофан не був аристократом, але у молодості був діяльним членом аристократичних клубів (так зв. гетерій), що готували олігархічний переворот, і отже співчував ідеології земельної аристократії.

Арістофан написав сорок чотири комедії, авторство чотирьох з них спірне. До нас дійшло одинадцять комедій, а крім того, майже тисяча фрагментів.

Про зовнішність Арістофана відомо тільки, що він був лисий.

[ред.] Творчість

Писати комедії Арістофан почав зовсім молодою людиною. Перша з них, "Бенкетуючі", до нас не дійшла. Відомо, що вона була поставлена в 427 до н.е., коли поетові було близько двадцяти років. Імовірно, через молодість Арістофана за автора виступив його друг Калістрат, як і під час постановки двох наступних, утрачених комедій "Вавилоняни" (426 до н. е.) і "Ахарняни" (425 до н. е.). За ними були поставлені "Вершники" (424 до н. е.), "Хмари" (423 до н. е.), "Оси" (422 до н. е.) і "Мир" (421 до н. е.). Останньою п'єсою завершився ранній період творчості поета. Для цих комедій характерна неприборкана політична сатира. У ряді комедій Арістофан нападає на демократію і жорстоко осміює демагогів з торгівельного стано — її вождів, що лестять народу й обманюють його, переслідуючи лише свою вигоду.

Першим з творів другого періоду, що дійшли до нас, більш стриманих й обережних, є "Птахи" (414 до н. е.), потім "Лісістрата" і "Жінки на святі Тесмофорій" (обидві 411 до н. е.). Нарешті, у 405 до н. е. були поставлені "Жаби".

У двох п'єсах третього періоду спостерігаються значні зміни, що свідчать про занепад древньої комедії і появу нових форм. У комедії "Жінки в Народних зборах" (бл 392 до .н. е.) уже намічені риси так званої середньої комедії, а "Багатство" (388 до н. е.) — у повному смислі зразок цього жанру. Ця комедія і дві наступні, що не дійшли до нас "Аеолосікон" і "Кокал" (обидві 387 до .н. е.), були, відповідно до легенди, подаровані Арістофаном синові Арару, щоб створити йому ім'я в театральних колах. У "Кокалі" вводяться сюжети зваблення дівчини і впізнання давно загубленої дитини, що незабаром стали неодмінними елементами нової аттичної комедії.

У комедіях Арістофан яскраво відображає афінське життя V ст. до н. е., і в цьому їхнє побутове значення. Як комічний поет Арістофан не вніс яких-небудь нововведень у структуру і форму комедії, але, володіючи багатством фантазії й істинно аттичною дотепністю, він вміє розкривати свої ідеї в забавних, яскравих і оригінальних сценах; основна ідея в нього ніколи не силує розвитку дії, усе начебто в нього випадкове і імпровізоване, однак фабула, при всіх її варіаціях, завжди злита з основною тезою і слугує його поясненням. Дійові особи Арістофана — здебільшого типи відомих класів і груп; риси їхнього характеру часто перебільшені до шаржу, однак поряд з цим вони майстерно наділені і реальними рисами, як надзвичайно реальна і та обстановка, у котрій вони діють. Талант Арістофана виявляється й у "парабасах", інтермедіях, у яких поет звертається до публіки, і в сатиричних куплетах і задерикуватих пісеньках.

Мова комедій повсякденна, розмовна, міська аттична мова, заповнена каламбурами і влучними словами з жаргону, багата і дотепними сполученнями, і комічними словотворами; мова і віршовані розміри відрізняються жвавістю, швидкістю і гнучкістю. Усе це разом узяте робить комедії Арістофана видатним й у своєму роді єдиним пам'ятником світової литератури, тим більше, що інші представники грецької політичної комедії до нас не дійшли.

[ред.] Перелік творів, що дійшли до нас

[ред.] Датовані твори, що не збереглися

  • Бенкетуючі (427 до н. е.)
  • Вавілоняни (426 до н. е.)
  • Селяни (424 до н. е.)
  • Торгові кораблі (423 до н. е.)
  • Хмари (перший варіант, 423 до н. е.)
  • Проагон ("Попереднє змагання"422 до н. е.)
  • Амфіар (414 до н. е.)
  • Плутос ("Багатство", перший варіант, 408 до н. е.)
  • Геритади (непевна, ймовірно 407 до н. е.)
  • Кокал (387 до н. е.)
  • Аеолосікон (second version, 386 до н. е.)

[ред.] Недатовані п’єси, що не збереглися

  • Аеолосікон (перший варіант)
  • Анагир
  • Жаровні
  • Даідали''
  • Данаїди
  • Діоніс
  • Кентавр
  • Ніоба
  • Герої
  • Острови
  • Лемнійські жінки
  • Старість
  • Мир (другий варіант)
  • Фінікійські жінки
  • Поезія
  • Полід
  • Пори року
  • Лелеки
  • Telemessians
  • Triphales
  • Жінки на святі Тесмофорій (другий варіант)
  • Жінки на відпочинку

[ред.] Політичні й соціальні погляди

В Арістофані звичайно убачають свідомого мораліста, послідовного прихильника миру і соціального реформатора. Хоча в античності комедію і сатиру вважали доброчинними для моральності, у випадку Арістофана, якщо звернутися до його творів, таке уявлення підтвердити важко. Безумовно помилиться той, хто буде вичитувати в його творах послідовну політичну алегорію. Арістофан був скоріше консерватором за духом, але навряд чи він схилявся на бік крайніх консерваторів, тих, хто вчинив переворот 411 до .н. е. Поставлена в тому ж році комедія "Жінки на святі Тесмофорій" свідчить скоріше про зворотнє. Опозиція Арістофана Пелопоннеській війні і його мрії про мир зовсім не є доказом його пацифізму, а говорять усього лише про утому від війни, у чому з ним були згодні всі жителі Афін, крім корисливих вождів, яких Арістофан невпинно критикував. У його ненависті до Клеона більше особистої антипатії, ніж принципових мотивів. Дві інші його мішені, Сократ та Евріпід, звичайно ставлять у приклад, ілюструючи протидію, що він надавав новаторству першого в області освіти, а другого — у трагічній поезії. Хоча це почасти вірно, така точка зору здається перебільшенням, і в будь-якому випадку питання, чи не так вже подобалося Арістофану все старе, залишається відкритим. Часом він зображує старше покоління як ідеальних героїв, але настільки ж часто ці люди з'являються в нього упертюхами і роззявами. Якщо судити по "Бенкету" Платона, Арістофан був приятелем Сократа. Оновлена трагедія Евріпіда безсумнівно давала чудовий матеріал для пародії, однак у "Жабах" Арістофан настільки ж майстерно пародіює свого улюбленого Есхіла. І узагалі важко назвати грецького поета, якого б він не пародіював. Його дотепність була готова скористатися будь-яким приводом, а його програма, якщо така в нього була, не піддається визначенню. Сучасники явно не сприймали Арістофана як духовного вождя; цілком імовірно, що як поет він вважав себе зобов'язаним відбивати події, що відбуваються, але не підштовхувати політичне життя в тому чи тому напрямі.

[ред.] Спадок

Як комедія політична комедія Арістофана не знайшла собі наслідувачів у пізнішій літературі Греції, але вже з XVІ ст. викликала наслідування як у Франції (Расін), так і в Англії, особливо ж у Німеччині (Ленц, Ґете). Платону приписується епіграма: "музи улаштували собі в нім притулок", а Ґете називає Арістофана "невихованим улюбленцем муз".

За рішенням Всесвітньої Ради Миру 1955 в усьому світі широко відзначено 2400-ліття з дня народження А., великого поета й палкого поборника миру.

[ред.] Твори

Тв.: Укр. перекл. —

  • Комедії. Перекл. Б. Тена. Вступна стаття О. Білецького. К., 1956;
  • Хмари. Перекл. Т. Франка. Львів, 1918;
  • Лісістрата. Перекл. К. Лубенського. X., 1928;
  • Комедії. Перекл. В. Свідзінського. К., 1939;

Рос. перекл. — Комедии. В 2 т. М., 1955.

[ред.] Література

[ред.] Посилання

[ред.] Див. також