Вид (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вид (у міжнародній термінології — аспект) — граматична категорія дієслова, що вказує на те, «як проходить у часі або як розподіляється в часі» (А.М. Пешковський) вказана дієсловом дія. На відміну від категорія часу, вид пов’язаний не з часовою локалізацією дії, а з тим, як ця локалізацію тлумачить мовець. Вид у різних мовах має різноманітні засоби вираження та різноманітні відтінки значення. У мовах світу виділяються видові значення у протиставленні за досягненням / недосягненням внутрішньої межі дії, підкресленні процесу протікання дії, понятті стану та досягнутого стану, багаторазовості, звичайності дії та інші.

В українській мові та інших слов’янських мовах граматично протиставлені доконаний та недоконаний вид (завершена та незавершена дія, або перфектив та імперфектив). Причому доконаний вид сигналізує досягнення межі, а тому означає дію у неподільній цілісності. Натомість недоконаний вид є нейтральним до визначення межі та цілісності: у багатьох випадках він указує на дію, яка лише скерована до межі або взагалі межі не має.

У доконаного виду виділяється конкретно-фактична функція («Я відчинив вікно») та інші функції. У недоконаного виду виділяється конкретно-процесна функція («Я відчиняв вікно»), необмежена функція («Відкривав вікно вечорами»), загально-фактична функція («Ти відчиняв вікно? – Так, відчиняв»), коли важливим є сам факт, а не його результат.

У деяких мовах, таких як англійська та іспанська, виділяють так званий прогресивний вид (англ. Progressive або континуатив, англ. Continuous). Цей вид означає дію у процесі її здійснення у конкретний момент часу (англ. I am writing, ісп. estoy escribiendo «я пишу у цей момент»). Він протиставлений у різних часах, станах та інфінітиві «загальному» виду (непрогресиву).

У різних мовах виділяють також багаторазовий вид (ітератив, фреквентатив). В одній мові можуть бути співіснувати різні видові протиставлення.

Категорія виду пов’язана з іншими дієслівними категоріями, а особливо тісно — з категорією часу. Цей зв’язок проявляється у неможливості утворення деяких часів в рамцях одного виду. Так, в українській мові та в інших слов’янських мовах теперішній час доконаного виду використовується в значенні майбутнього часу («Я напишу» є семантично майбутнім часом, але граматично — теперішнім). В арабській та китайській мовах видове протиставлення взагалі не відокремлюється від часового протиставлення.