Артилерія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Артиле́рія (франц. artillerie, старофранцузською artiller — приготовляти, споряджати):
- Рід сухопутного війська, організаційно оформлений в підрозділи, частини і з'єднання, озброєні артилерійськими гарматами, реактивними, ракетними і самохідними протитанковими установками, різними засобами розвідки й зв'язку, а також приладами спостереження і керування вогнем.
- Артилерія як наука об'єднує ряд дисциплін, що вивчають будову, експлуатацію, проектування артилерійського і стрілецького озброєння, його бойові якості і способи застосування в бою — операції. Розвиток артилерії безпосередньо вв'язаний з розвитком засобів виробництва.
- Вид озброєння сухопутних військово-морських, повітряних та ін. видів і родів збройних сил.
Зміст |
[ред.] Історія
Вогнепальна зброя прийшла на зміну метальній в Китаї в 11 ст., в Європі 14 ст.
В 16— 17 ст. окремі феодальні держави регулювали і навіть брали виробництво артилерії в свої руки.
В Росії 15 ст. було організовано виробництво гармат (гарматний дім та гарматний двір у Москві).
До 2-ї пол. 17 ст. гармаші не ввіходили до складу регулярного війська, вони становили окрему касту, яка пильно охороняла таємницю свого фаху. Тільки під час війни артилерія передавалась армії. Обслуговували артилерію вільні майстри, а перевозили наймані їздові.
В Україні в 16—17 ст. запорозькі козаки під час морських і сухопутних походів проти турків, татар і польської шляхти широко застосовували артилерію — фальконети і гармати. Козаки були відомі як вправні гармаші.
На кінець 17 ст. у Франції і на початок 18 ст. в Росії та інших країнах артилерія була введена до складу регулярної армії і стала окремим родом війська. Відтоді артилерія розвивалась на науковій основі (з'явились теоретичні праці з артилерії та артилерійської школи). Поступово, в зв'язку з широким застосуванням артилерії, почалась її уніфікація, скорочення кількості калібрів і зразків гармат та снарядів, їхнє виробництво набуло характеру машинної індустрії.
Деякої єдності в системі артилерійського озброєння досягли на кін. 18 ст. Росія, Франція, Німеччина та інші держави.
В серед. 18 ст. в Росії з'явились гармати-гаубиці (шуваловський єдиноріг). Від стволів, зроблених із смуг кованого заліза, зварених в довжину і скріплених важкими залізними обручами (14 ст.), почали переходити до суцільнолитих бронзових та чавунних, а в 19 ст. — до суцільнолитих сталевих, скріплених стволів; кам'яні ядра замінювались чавунними, а з 18 ст. — порожнистими розривними ядрами значної сили з запальниками дедалі складнішої конструкції. Далекобійність А. зростала з застосуванням бездимних порохів, видовжених обтічної форми снарядів і здовжених стволів. У 19 ст. розвиток артилерійської науки і особливо балістики сприяв великим досягненням у підвищенні далекобійності і влучності стрільби. Було створено гідравлічне гальмо відкату, пружинний накатник та введено лафет, що різно підвищило скорострільність гармат; в 19 ст. поліпшилось заряджання з казенної частини, а в 1-й чверті 20 ст. почалась розробка напівавтоматичних і автоматичних затворів.
Тактика артилерії розвивалась відповідно до технічних досягнень. З 17 ст. артилерія зводилась в 1—3 батареї і діяла попереду піхоти, а у 18 ст. як попереду піхоти, так і на підвищених місцях за нею. На поч. 19 ст. артилерія стала зводитись в багатогарматні батареї (80 —100 гармат) На поч. 20 ст. артилерія почала вести вогонь з закритих позицій. З використанням досконаліших приладів стрільби і спостереження, з автоматизацією підготовки вогню, збільшенням дальності обстрілу, поліпшенням наземного і повітряного спостереження стало можливим масувати вогонь кількох дивізіонів артилерійських груп з різних напрямів. В першу світову війну 1914—1918 почали проводити артилерійську підготовку наступу війська, створювати арт-компактність 120—160 гармат на 1 км фронту. Під час другої світової війни масування вогню артилерії на вирішальних напрямах зросло до 41000 стволів, а компактність на окремих ділянках досягала 500—600 гармат на 1 км фронту (в Берлінській операції).
[ред.] Призначення
Артилерія має велику вогневу силу і здатна завдавати масового ураження противникові. Вона призначається для знищення бойової техніки, вогневих засобів і живої сили противника; руйнування оборонних споруд; розладнування керування ворожим військом і роботи його тилу; знищення баз атомної зброї, а також засобів, що застосовують атомну, хімічну та бактеріологічну зброю.
[ред.] Організаційна структура
Сучасна артилерія поділяється на сухопутну, морську і повітряну. Сухопутна артилерія за своїм призначенням поділяється на наземну, зенітну і спеціальну; морська артилерія — на корабельну і берегову. Повітряна артилерія складається з гармат, установлених на літаках, для боротьби з ворожою авіацією і для знищення наземних цілей. До спеціальної артилерія належить авіадесантна, протитанкова, танкова, самохідна, гірська, реактивна та ін. Калібри гармат можуть бути від 20 до 400 мм і більше, вага — від кількох кілограмів до десятків і сотень тонн, дальність стрільби — до 40 км і більше. За балістичними властивостями розрізняють гармати з настильною траєкторією (власне гармати) і навісною траєкторією (гаубиці, мортири, міномети). Нові види артилерії розрізняють за способом надання снарядові кінетичної енергії (динамореактивні гармати, пускові установки з реактивними снарядами) і за видами розривного заряду (атомна артилерія). Розвиток артилерії йде по лінії створення нових видів і зразків реактивної і атомної артилерії, а також модернізації існуючої артилерії за рахунок посилення дії снаряда (ваги розривного заряду і швидкості польоту), якості пороху і вибухових речовин, збільшення далекобійності, скорострільності, точності і купчастості стрільби, автоматизації і механізації наводки, заряджання і здійснення пострілу.
В сучасних арміях артилерія за своєю організаційною належністю поділяється на військову (батальйонну, полкову, дивізійну, корпусну та армійську) і артилерію резерву Верховного Головного командування (АРВГК). Ці види артилерії включають також частини і з'єднання зенітної, протитанкової і реактивної артилерії. АРВГК призначається для зміцнення військової артилерії та для виконання самостійних завдань в бою — операції і складається з частин і з'єднань, озброєних артилерією різних калібрів (гарматами, гаубицями великої і надвеликої потужності, залізничними гарматами, великокаліберною зенітною артилерією, реактивною і ракетною артилерією та ін). 3а способами бойового застосування розрізняють: артилерію підпорядковану командирові частини (підрозділу), і артилерію підтримки. Остання, лишаючись в підпорядкуванні старшого артилерійського командира, виконує вогневі завдання, поставлені командиром частини (підрозділу), яку вона підтримує.
[ред.] Види озброєнь
До А. як виду озброєння належать: арт. гармати з нарізними стволами, гладкоствольпі (міномети, безвідкатні гармати) і пускові устави із спрямовуючим пристроєм для стрільби реактивними снарядами; снаряди, трубки, запальники, гільзи, заряди та ін. елементи боєприпасів; засоби пересування: артилерійсько-самохідні моторизовані лафети, колісні та гусеничні тягачі, залізничні платформи, лафети для систем особливо великої ваги, кінна тяга (збереглася тільки в деяких країнах); прилади для керування вогнем (біноклі, стереотруби, далекоміри, бусолі тощо); засоби зв'язку (радіо, телефон, радіотелеграф та ін.); прилади і засоби інструментальної розвідки (радіолокаційні, оптичні, звукові, фотограметричні, топографічні та метеорологічні); засоби артилерійської повітряної розвідки (вертольоти і розвідники-коректувальники) і т. д.
[ред.] Використані джерела
- Українська радянська енциклопедія
- Энгельс Ф. Избранные военные произведения. М., 1957;
- Курс артиллерии. Под общей ред. А. Д. Блинова. Кн. 1—6, 8—10. М., 1947—49.
![]() |
Увага! Даний шаблон визнаний неправомірним: роботи, опубліковані в СРСР до 27 травня 1973 року можуть бути захищені авторським правом. Якщо ви побачите, що зображення позначене даним шаблоном, поміняйте його на один з наступних, у іншому випадку, воно може бути вилучене:
|