Еней
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ЕНЕ́Й (гр. Aineias, лат. Aeneas) — син Анхіса й Афродіти; після Гектора найславетніший герой Трої, родич троянського царя Пріама, владар дарданів. Народився на горі Іда, його виховували німфи. За «Іліадою» (XX, 215 і наст.), Е. походив від Троя. У перші дні Троянської війни не брав у ній участі, та коли Ахіллес напав на нього й відтиснув до міста Лірнесс, Е. повів свої загони проти греків. У двобоях з Діомедом та Ахіллесом його врятувала від загибелі Афродіта, а потім Посейдон. Післягомерівські міфи наділили Е. особливою доброзичливістю богів; у нашаруванні міфічних сюжетів, що зосередились навколо Е., вихідними пунктами були топоніми, зближені з його ім’ям та місцевістю, де процвітав культ Афродіти. Таким чином, перекази про Е. через острови Делос, Епір, Сіцілію та через Карфаген дійшли до Італії. У гомерівському гімні до Афродіти Е. залишився після падіння Трої в Троаді і владарював над троянським народом; пізніше поширюється легенда про його переселення на півострів Паллену (Гелланік), де він засновує місто Енею, згодом (за Стесіхором) — у Гесперію. Про троянське походження римлян уперше згадує Тімей (сучасник Пірра), за свідченням якого, Е. заснував Лавіній із святилищем троянських пенатів та Рим. Сам Пірр, на думку Павсанія, вирішив розпочати війну проти римлян під впливом переконання, що він, як нащадок Ахіллеса, буде боротися з нащадками троянців. У III ст. до н. е. переказ про походження римлян від троянців утвердився в Римі, що знайшло свій вираз у творах Невія, Еннія, Фабія. Рим убачав в Е. як представникові стародавнього царства свого предка, а піднесений у I ст. до н. е. рід Юліїв — у сині Е. Юлі свого родоначальника. Про мандри Е. та про заснування ним міста в Латіумі існують розмаїті оповіді римських істориків; за «Енеїдою» Вергілія, Е. залишив Трою під час падіння міста. Він забрав із собою сина Асканія (Юла) і на своїх плечах виніс старого батька Анхіса. Зібравши вцілілих троянців, Е. відплив на захід, відвідав Фракію, Кріт і Сіцілію (тут помер Анхіс). Е. відплив у Латіум, але Гера викликала велику бурю, внаслідок чого флот Е. віднесло до Карфагена. Тут в Е. закохалася Дідона, але Зевс наказав героєві покинути Карфаген. Спустившись в Аїд, Е. довідався від Анхіса про своє майбутнє, після чого вирушив у Латіум, де його гостинно прийняв Латин. У творі Вергілія згруповано всі основні риси місцевих переказів про Е. Як римська епопея, «Енеїда» мала на меті вказати на божественне походження Риму, уславити нащадка Е., відновника римської держави — Авґуста і відтворити в казкових образах міфічного минулого картини сучасної поетові епохи. Сюжети й образи легенд про Е. часто використовувалися в літературі нового часу. Відома трагічна опера «Е. і Лавінія», текст якої написав Б. Фонтенель, травестійна «Енеїда» І. П. Котляревського тощо.