Національна спілка письменників України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Національна спілка письменників України (НСПУ) — добровільна творча організація професійних літераторів України: поетів, прозаїків, драматургів, критиків і перекладачів.

Зміст

[ред.] Історія спілки

Створена 17 червня12 серпня 1934 у Києві на I Всеукраїнському з’їзді радянських письменників як Спілка радянських письменників України — складова частина Спілки письменників СРСР, створеної того ж року.

Ухвалений тоді статут СП СРСР зобов'язував радянських письменників до активної участі в соціалістичному будівництві і підпорядкування політиці комуністичної партії. Статут визначав і єдино дозволений для радянської літератури творчий метод — соціалістичний реалізм, в основу якого покладено засади «партійності та народності».

Підставою для створення Спілок письменників України та СРСР була постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 «Про перебудову літературно-художніх організацій». За цією постановою, ліквідовано всі літературні організації, які натоді ще існували (в Україні — ВУСП, «Плуг», «Молодняк», «Західна Україна»), і був створений підготовний комітет для організації єдиної Спілки письменників СРСР і відповідні республіканський комітети. Спілки письменників союзних республік входили як підрядні до СП СРСР.

Найвищим органом СПУ (НСПУ) є з'їзди, які довгий час відбувалися нереґулярно, а почавши з 5-го (1966), скликалися за зразком партійних з'їздів раз на 5 pоків. З'їзд обирає правління НСПУ, яке виділяє з себе для керівництва поточною роботою раду, правління та секретаріат на чолі з головою правління.

У більших обласних центрах є місцеві літературні організації. При президії СПУ працюють комісії поезії, прози, драматургії, перекладів тощо.

IV з’їзд (1014 березня 1959) перейменував СРПУ на Спілку письменників України.

Число членів СРПУ на час її оформлення (1934) внаслідок терору початку 1930-х становило ледве 206 осіб, 1945 їх було 250, 1958 — 500.

На II з’їзді СРПУ (612 грудня 1948) у доповіді Олександра Корнійчука була названа кількість членів Спілки – 263.

На час III з’їзду (27 жовтня1 листопада 1954) СРПУ нараховувала 323 члени і 35 кандидатів.

IV з’їзд (1014 березня 1959) нарахував 534 члени СПУ.

V з’їзд (1619 листопада 1966) — 770 членів

VI (1821 травня 1971) — 858 членів

VII (1416 квітня 1976) — 922 члени

VIII (79 квітня 1981) — 1009 членів

IX (57 червня 1986) — 1095 членів.

СПУ мало власні друковані органи: «Літературна Україна», «Вітчизна», «Жовтень», «Прапор»; спільно з Українським товариством дружби і культурних зв'язку з зарубіжними країнами — «Всесвіт», а з Інститутом літератури імені Тараса Шевченка — «Радянське літературознавство»; російською мовою — «Радуга».

Власне видавництво СПУ (НСПУ) — «Радянський письменник» (тепер — «Український письменник»).

Комуністична партія здійснювала керівництво СПУ через свій партійний комітет у в ній. Дедалі більшу роль в керівництві СПУ відігравав КҐБ. 1971 на посаду секретаря президії СПУ «обрали» полковника КҐБ Івана Солдатенка, на VII з'їзді (1976) його замінив Полікарп Шабатин.

На межі 1980-х і 1990-х Спілка письменників України була центром національно-визвольної боротьби, у середовищі українського письменства започатковувалися Народний Рух України, «Просвіта» та «Меморіал».

Х з’їзд (1619 квітня 1991) був перейменований на I з’їзд СПУ, що повинно було свідчити про відокремлення від СП СРСР і початок самостійного існування.

II (XI) з’їзд пройшов у листопаді 1996. На ньому відбувся розкол, формально спричинений незаконним позастатутним (на думку частини членів) обранням Юрія Мушкетика головою правління СПУ на третій строк. Група письменників (Юрій Покальчук, Юрій Андрухович, Микола Рябчук, Ігор Римарук та інші) вийшли з СПУ і 1997 утворили альтернативну Асоціацію українських письменників.

[ред.] Керівники Спілки

За весь час її існування СРПУ-СПУ-НСПУ очолювали

[ред.] Література

[ред.] Ресурси інтернет