Вайєхо Фернандо
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Фернандо Вайєхо | |
Fernando Vallejo | |
![]() |
|
Ім'я при народженні: | Фернандо Вайєхо Рендон Fernando Vallejo Rendón |
---|---|
Дата народження: | 24 жовтня 1942 |
Місце народження: | м. Медельїн, Колумбія |
Громадянство: | Мексиканське |
Рід діяльності: | письменник, біолог, кінорежисер, біограф |
Напрямок: | «наркореалізм» (narcorrealismo) (sicaresca) |
Жанр: | автобіографічні романи |
Magnum opus: | «Богоматір вбивць» (La Virgen de los sicarios) |
Премії: | Премія Ромуло Ґайеґос 2003 (Premio Rómulo Gallegos) |
Фернандо Вайєхо Рендон (ісп. Fernando Vallejo Rendón) (народився 24 жовтня 1942, Медельїн, Колумбія) — колумбійський письменник, біограф, біолог та кінорежисер. Він народився і виріс в м. Медельїн, пізніше вивчав кіноматографію в Італії. Починаючи з 1971 р. він живе в Мексиці. Його найбільш відомий роман «Богоматір вбивць» зажив йому світової слави і започаткував новий літературний напрямок — «наркореалізм». В своїх романах автор шокує читача нетрадиційними поглядами на релігію, сексуальність, суспільні відносини, і передусим сценами насильства. Дія більшості його романів відбувається в Колумбії і вони частково автобіографічні. Його основна тема — деградація суспільства спричинена торгівлею наркотиками і корупцією.
Зміст |
[ред.] Біографія
Фернандо Вайєхо народився в м. Медельїн, провінції Антіокія, республіки Колумбія. Його батько — Анібаль Вайєхо Альварес посідав декілька провідних посад в місцевому уряді, був державним секретарем, членом парламенту, редактром газети. Фернандо отримав досить добру освіту, вчився в Університеті Боготи. З дитинства він мав прихильність до музики і добре грав на піаніно. Він досконало виконував музику Моцарта, Ґлюка та Ріхарда Штрауса. В університеті Вайєхо вивчав філософію та літературу, однак пізніше змінив свою спеціальність і закінчив факультет біології. Свої освіту він продовжував в Італії, де Вайєхо вивчав кінематографію та режисуру в загально відомій кіностудії Чінечітта (Cinecittà).
[ред.] Творчість
Фернандо Вайєхо написав декілька біографій колумбійських авторів і поетів, однак більша частина його романів — автобіографічні. Його першою серією з п’яти романів була збірка «Ріка часу». Перша книга «Блакитні дні» вийшла у 1985 р. і вона була присвячена декільком епізодам з його життя, дитинства. В наступному романі 1987 р. — «Секретний вогонь» він описує свою юність в Медельїні і в Боготі і перші погляди на гомосексуалізм. Наступними книгами збірки були романи «Шляхи до Риму» (1988) та «Роки поблажливості» (1989) в яких він описує своє закордонне життя, зокрема в Римі, а потім у Нью-Йорку. Останній роман збірки — «Між привидами» (1993) присвячений своїм рокам життя в Мехіко, де він поселився у 1971 р. і живе зараз. У 1984 р. вийшов біографічний роман «Посланець» — це була вдосконалений варіант його ранньої біографії колумбійського поета Порфіріо Біарда-Джейкоба.
Найбільш відомою його працею став роман «Богоматір вбивць» (1994), в якому він описує деградацію суспільства в його рідному місті Медельїн. В книзі він з’являється, як один з головних героїв посеред хвилі вбивст і насильства в столиці наркоїндустрії — м. Медельїн. На думку деяких критиків цим романом він започаткував новий нпрямок сучасної літератури — "наркореалізм". Інші критики вживають для цього напряму термін "сікареска" (sicaresca) від іспанського слова "кіллер, вбивця". Низка інших латино-американських письменників, таких, як Хорхе Франко, Хосе Лібардо Поррас, Артуро Алапе, Ґуставе Альварес досліджують особливу субкультуру і соціальний феномен, який виник в деяких країнах Латинської Америки в наслідок неконтрольованої торгівлі наркотиками і хвилі насильств і деградації суспільства, яке їх супроводжує. Цей літературний напрямок не сприймається однозначно всіма, зокрема, мешканці Колумбії звинувачують авторів і особисто Фернандо Вайєхо в непропорційній концентрації на насильство і в ігноруванні позитивних рис колумбійського суспільства. Реакція на роман Вайєхо «Богоматір вбивць» в Колумбії була дуже неоднозначною, багато колумбійців вважали, що автор навмисно загострює увагу на негативі і дещо перебільшує рівень насильства. Цей роман був пізніше у 2000 р. екранізований з одноіменною назвою провідним французьким режисером Барбет Шредером. Фернандо Вайєхо написав сценарій для фільму, який поширив його популярність за межі іспаномовної аудиторії.
Хоча його ім’я вже було відомим завдяки попереднім творам, офіційне визнання в Латинській Америці він отримав після виходу в світ у 2002 р. свого роману «Круча» (El desbarrancadero). За цей роман він отримав одну з найпристижніших премій Латинської Америки — премію імені Ромуло Ґайєґоса, класика венесуельської літератури. В конкурсі приймало участь 246 письменників і призовий фонд складав 100 000 доларів. На церемонії вручення премії, Фернандо Вайєхо не тільки приголомшив всіх своєю промовою, в якій він гостро критикував релігію і папу Римського, але також і новиною, що він вирішив витратити всі гроші призового фонду на допомогу бездомним собакам Каракаса, столиці Венесуели.
В романі «Круча» він звертається до теми СНІДу і реакції суспільства на цю хворобу. Як і майже всі його романи, цей твір атобіографічний — в ньому він описує смерть свого брата від СНІДу на фоні розчарування в релігії і суспільстві загалом. Інший його твір — «Мій брат мер», 2003 р. (Mi hermano el alcalde) присвячений також його братові. В романі він описує специфічні особливості латиноамериканської демократії і роль особистості в прикладах успішного її втілення.
Творчість Фернандо Вайєхо не обмежується літературою — він також зняв декілька документальних кінофільмів, зокрема по проблемі насильства в Колумбії. У 1977 р. вийшов його перший фільм «Червоні хроніки», а пізніше у 1980 р. інший — «Серед шторму».
[ред.] Бібліографія
[ред.] Романи
- «Богоматів вбивць» (La virgen de los sicarios) (1994)
- «Ріка часу» (El río del tiempo) (1999). В збірку увійшли:
- «Круча» (El desbarrancadero) (2001). За цей роман він отримав премію ім. Ромуло Ґайґоса у 2003 р.
- «Паралельний бульвар» (La rambla paralela) (2002)
- «Мій брат мер» (Mi hermano el alcalde) (2004)
[ред.] Біографічні збірки
- Біографія Порфіріо Біарда-Джейкоба «Посланець» (El mensajero) (1991).
- Біографія Хосе Асунсьон Сільва «Болючі душі» (Almas en pena, chapolas negras) (1995).
[ред.] Інші твори
- «Граматика літературної мови» (Logoi. Una gramática del lenguaje literario) (1983)
- «Тавтологія дарвінізму» (La tautología darwinista) (1998)