Максим Грек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

МАКСИМ ГРЕК (Михайло Триволіс) (бл.1470 - 12 грудня 1555) - письменник, публіцист, перекладач. Він народився в Арті (у західній частині Греції, в Епірі) в аристократичній грецькій родині. У 90-х рр. перебрався до Італії, жив у Флоренції, Болоньї, Падуї, Мілані, Венеції, де перебував в дружніх відносинах з найвизначнішими гуманістами, у їх числі і зі знаменитим типографом Альдом Мануцієм. Можливо, під впливом проповідей Джироламо Савонаролі М. Г. має намір прийняти постриг у домініканському монастирі Сан Марко, а потім (у 1504 р.) відправляється на Афон, де приймає постриг у грецькому Ватопедському монастирі під іменем Максима. З цього часу М. Г. відрікається від своїх колишніх захоплень, цілком віддавшись вивченню богослов'я, хоча відзвуки культури Ренесансу дають про себе знати в багатьох його творах наступного періоду. У 1516 р. М. Г. на прохання великого князя московського Василія ІІІ Івановича переїжджає до Москви для перекладу Толкової Псалтирі. По завершенню роботи (мабуть, у 1522 р.) М. Г. просить дозволу повернутися на Афон, але безуспішно: його затримують у Москві, доручаючи надалі переклади і виправлення інших книг. Познайомившись і зблизившись з Вассіаном Патрикеєвим, М. Г. бере участь в обговоренні животрепетних проблем московського життя того часу, що і дало привід для безпідставних звинувачень М. Г. у приналежності до єресі і навіть у шпигунстві (зносинах з турецьким урядом, що було абсурднійшим наклепом). У 1525 р. М. Г. був ув'язнений у Йосифо-Волоколамський монастир, а потім (у 1531 р.). - у Тверський Отроч монастир. Лише на рубежі 50-х рр. його переводять до Троїце-Сергіїва монастиря, де в грудні 1555 р. він і помирає.

Свою літературну діяльність в Московії М. Г. починає з перекладу Толкової Псалтирі. Він перекладає також книги Священного писання і тлумачення на них, твори візантійських богословів - Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста, житія з агіографічного збірника Симеона Метафраста, фрагменти з візантійської енциклопедії Х в. - Лексикона Свіди. Займався він також виправленням вже існуючих до нього перекладів і в спеціальних творах обґрунтував свої перекладацькі принципи, що дозволило чеській дослідниці С. Матхаузеровій зв'язати з іменем М. Г. граматичну теорію перекладу. М. Г. належить також твір "Тлумачення імен за алфавітом", що було використано укладачами Азбуковників.

З оригінальних творів М. Г. належать публіцистичні твори, що доводять, зокрема , неприпустимість монастирського землеволодіння ("Стязание о извістном иноческом жительстве", "Слово душеполізно зіло внимающим ему" і ін.). В інших творах М. Г. розкриває свої погляди на державну владу ("Главы поучительны начальствующим правовірно", "Слово, пространно излагающе с жалостию нестроения и безчиния царей и властей последнего жития", написане в Смутний час після смерті Василя ІІІ: Московську державу символізує тут дружина, що сидить при шляху в чорному одязі вдовиці й оточена дикими звірами).

У низці творів М. Г. виступає проти астрології і всілякого марновірства ("Слово противу тщащихся звездозрением предрицати о будущих...") і проти апокрифічної літератури, зокрема проти апокрифічного "Сказання Афродитіана". Значне місце серед публіцистичної спадщини М. Г. займають його твори, спрямовані проти неправославних християн (католиків, лютеран, вірменів), а також проти представників інших релігій - іудеїв, магометан, еллінів-язичників. Особливо запекло сперечається М. Г. із придворним медиком Василія ІІІ Миколаєм Булевым, який виступав за з'єднання православної і католицької церков.

Високоосвічений енциклопедист, М. Г. уплинув на культуру Московії, на московських книжників - своїх сучасників, а також на наступні покоління - на своїх читачів. До нього зверталися за різного роду ученими довідками такі начитані люди, як Вассіан Патрикеєв, Ф. И. Карпов, гарячим шанувальником М. Г. був князь-вигнанець А. М. Курбський. М. Г. був оголошений преподобним, з'являються "Сказання про Максима Грека", найдавніше з яких, як вважають, належить Курбському. Дуже популярні були твори М. Г. у старообрядників, особливо ті, у яких він захищає обряди, що є предметом їхнього спору з офіційною церквою.

Твори Макима Грека широко поширювалися не тільки в Московській державі, а й в Русі. [Окремі твори Максима Грека, перекладені українською мовою, надруковані в полемічній «Книзі о вірі» (К., бл. 1620 р.).]. Так, український учений-мовознавець Памво Беринда в післямові до своєї тридцятилітньої праці -- славнозвісного «Лексіконъ славеноросскїй и именъ Тлъкованїє» -- назвав і головні джерела, на які орієнтувався і які використав. Серед них і «тлъкованїа преподобнаго Максіма Святогорца...».

Двічі виходило тритомне зібрання його творів, але воно не відповідає сучасним науковим вимогам. Лише окремі його твори опубліковані, переважно в останні десятиліття, на необхідному науковому рівні.

[ред.] Твори

Сочинения преподобного Максима Грека.— Казань, 1859—1862.—Ч. 1—3 (2-е изд.— Казань, 1894—1897.— Ч. 1-3); Сочинения Максима Грека: 1. Послание о фортуне; 2. Повесть о Савонароле / Подг. текстов, перевод и комм. Д. М. Буланина // ПЛДР: конец XV — первая половина XVI века.— М., 1984.— С. 456-493, 739-744. Українські гуманісти епохи Відродження. — К., 1995. — Ч.2. — С. 11-20.

[ред.] Література

Ржига В. Ф. Опыты по истории русской публицистики XVI века: Максим Грек как публицист // ТОДРЛ.— 1934.— Т. I.— С. 5—120; Иванов А. И. Литературное наследие Максима Грека.— Л., 1969; Синицына Н. В. Максим Грек в России.— М., 1977; Громов М. Н. Максим Грек.—М., 1983; Буланин Д. М. 1) Переводы и послания Максима Грека; Неизданные тексты.— Л., 1984; 2) Максим Грек // Словарь книжников.— Вып. 2, ч. 2,— С. 89—98. Німчук В. В. Мовознавча спадщина Максима Грека в «Лексиконі» П. Беринди // Слово і труд. -- К, 1976. -- С. 183-188.