Антициклон
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Антицикло́н — замкнена область підвищеного атмосферного тиску з максимальним тиском в центрі. Вітри в антициклоні огинають центр за годинниковою стрілкою в північній півкулі і проти годинникової стрілки в південній. Низхідний рух повітря в антициклоні обумовлює неутворення хмарності. Влітку переважає жарка та суха погода, взимку — морозна та ясна.
Тиск у центрі антициклон на рівні моря підвищується до 1025-1040 мбар, а іноді (наприклад, узимку в Азії) - до 1070 мбар (при середньому тиску на рівні моря 1010-1015 мбар).
Антициклони повсякденно розвиваються в тропосфері поряд із циклонами. І ті й інші є частинами загальної циркуляції атмосфери, що створюють міжширотний обмін повітря. Протягом року над кожною півкулею їх виникає багато сотень. Тривалість існування окремого антициклону — кілька діб, а іноді й тижнів. Як і циклони, антициклон переміщаються в напрямку загального переносу повітря в тропосфері, тобто із заходу на схід, відхиляючись при цьому до низьких широт. Середня швидкість переміщення антициклон — близько 30 км/год у північній півкулі й близько 40 км/ч у південній, але нерідко антициклон надовго приймає малорухомий стан. Розмір антициклону в поперечнику сягає кількох тисяч км.
Вище так називаного шару тертя, тобто в середньому вище 1000 м, вітер в антициклоні дує майже по ізобарах, але в шарі тертя він значно відхиляється від ізобар назовні, у земної поверхні — на кут, близький до 30°. Це розтікання повітря з області антициклону в нижньому шарі супроводжується втіканням його в антициклон у вищих шарах атмосфери й повільним опусканням — осіданням. При осіданні повітря адіабатно нагрівається й віддаляється від стану насичення. Тому температура тропосфери в антициклоні підвищена (тільки над самою поверхнею суши взимку вона може бути дуже низькою), хмарність мала, опади, як правило, відсутні. Вітри у внутрішній частині антициклону слабкі, але підсилюються до периферії.
З розвитком антициклону і підвищення в ньому температури зростає й висота антициклону: замкнуті ізобари виявляються на все вищих рівнях у тропосфері й навіть у нижній стратосфері. Стратосфера в антициклон починається на більшій висоті, ніж у циклоні, і температура її знижена.
—
області підвищеного тиску в атмосфері, діаметром від кількох сотень до кількох тисяч км, що характеризуються своєрідними умовами погоди і системою течій повітря. А. разом з якісно протилежними їм циклонами (областями зниженого тиску) є найважливішими вихровими формами загальної циркуляції атмосфери.
На картах погоди А. позначають системою замкнених ізобар з макс. величинами тиску в центрі. Атмосферний тиск в А. може досягати 1080 мб. Завдяки високому атмосферному тиску в А. їх також наз. баричними максимумами. Підвищений тиск в А. здебільшого зберігається до висота 3—4 км, рідше до 5 і більше км, залежно від чого розрізняють низькі і високі А. Вплив баричного градієнта (спрямованого від центра до периферії), відхиляючої сили обертання Землі (Коріоліса закон) і тертя зумовлюють переміщення повітря в А. по спіралях, які розходяться від центра в напрямі руху стрілки годинника (мал. 1). Цей процес супроводиться компенсуючими низхідними течіями повітря в серед, частині А., які спричинюють його динамічне нагрівання і віддалення від стану насичення (див. Адіабатичний процес). Через це в А. спостерігається загальне переважання малохмарної, слабо вітряної або тихої погоди. На утворення і розвиток А. впливають географічні і сезонні умови, в зв'язку з чим інтенсивність, розміри і тривалість існування їх неоднакові. Найбільш потужні і стійкі А. спостерігаються над охолодженими районами: взимку — в центр, частині материків, влітку — над океанами.
На Україні за рік спостерігається близько 40 А., з них 30% виникає на місці і
70% надходить з інших районів: взимку переважно з Пн. Зх., навесні і восени — з Пн. Зх. і Зх., влітку — з Пд. Зх. (мал. 2).
Переміщення А. здебільшого відбувається через пд. і сх. райони України, де з ними пов'язані бездощові періоди, особливо восени і на початку літа, коли А. бувають найчастіше.
[ред.] Література
- Велика радянська енциклопедія
- Лоренц Э. Н., Природа и теория общей циркуляции атмосферы, пер. с англ., Л., 1970;
- Погосян Х. П., Общая циркуляция атмосферы, Л., 1972;
- Пальмен Э., Ньютон Ч., Циркуляционные системы атмосферы, пер. с англ., Л., 1973.
- Українська радянська енциклопедія