Звинувачення Ізраїлю в апартеїді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Нейтральність та неупередженість цієї статті є дискусійною.
Будь ласка, ознайомтесь з відповідним обговоренням та по можливості виправте недоліки.

Звинувачення в апартеїді відносно Ізраїлю були висунуті низкою правозахисних та гуманітарних організацій, таких як Міжнародна амністія, та іншими. Зокрема деякі оглядачі наводять аналогію з системою апартеїду яка існувала свого часу по відношенню до чорношкірих мешканців Південної Африки. В Ізраїлі ці звинувачення висуваються по відношенню до арабського населення країни, що мешкає на Західному Березі ріки Йордан та на інших окупованих територіях. В той самий час Ізраїль звертає увагу, що потреби безпеки держави Ізраїль виправдовують методи, які спонукають аналогію, проте вказують, що до деяких інших країн, де використовуються такі ж самі методи, цей термін не вживається.


Зміст

[ред.] Вживання терміну "апартеїд"

Цей термін по відношенню до Ізраїлю використовується останнім часом різними групами та окремими особами, зокрема південноафриканським активістом, отцем Десмондом Туту та іншими борцями з апартеїдом, а також бувшим президентом США Джимі Картером, членами ізраїльського парламенту - Кнесету[1], захисниками прав палестинців,[2], урядом Сірії, пропалестинськими студентськими групами у Великобританії, США, та Канаді. Деякі звинувачують Ізраїль в скоєні злочину апартеїду, в тому значенні як його визначає Міжнародний Кримінальний Суд. Проте Ізраїль, як і деякі інші країни, не ратифікував Римський Статут і не визнає цей суд.

Деякі політики, які також використовують аналогію з Південною Африкою в використанні терміну підрозділяються на такі категорії осіб:

  • Багатьом не подобається саме використання цього терміну і навіть аналогія з Південною Африкою.
  • Порівняння Ізраїлю з апартеїдом використовують більшість палестинців, більшість вчених з країн, що розвиваються, а також декілька ізраїльських про-сіоністських діячів, які передбачають в майбутньому вирішення цієї проблеми подібно до Південної Африки шляхом створення спільної держави для євреїв і арабів.
  • До останньої групи належать ті, хто шукають схожості та відмінності від Південної Африки і вивчають її досвід в вирішенні цієї проблеми.

Архієпископ англіканської церкви Десмонд Туту, лауреат Нобелівської премії миру використав аналогію з південоафриканським апартеїдом під час свого різдвяного візиту до Єрусалиму 25 грудня 1989, коли він заявив в інтерв’ю ізраїльській газеті Гаарец: "я - чорношкірий південноафриканець і якщо поміняти імена, назви того, що відбувається в секторі Газу та на Західному Березі - то можна легко описати події в Південній Африці.

У 2002 році Десмонд Туту повідомив, що його "глибоко турбує те, що він побачив в Святій Землі", додаючи, що "це йому дуже нагадувало те, що трапилося по відношенню до чорношкірих громадян в Південній Африці" і він також додав, що він бачив "приниження палестинців на контрольно-пропускних пунктах і числених пунктах контролю, що вони страждають подібно до них під час апартеїду, коли молоді білі поліцейські перешкоджали їм вільно пересуватися по своїй території". Туту також додав, що "багато південноафриканців починають бачити багато схожого до того, через що вони вже пройшли раніше", і заявив, що у листі, підписаному декількома сотнями інших видатних євреїв - мешканців Південної Африки, вони теж проводять явну аналогію між теперішньою політикою Ізраїлю і політикою апартеїду минулого.

[ред.] Звинувачення

[ред.] Окуповані території Західного Берега

Палестинці, що живуть в не анексованих частинах Західного Берега, не мають ізраїльського громадянства або громадянських прав обирати і голосувати в Ізраїлі, але підлягають законодавству ізраїльського уряду. Ізраїль побудував дороги і контрольно-пропускні пункти в Західному Березі, що ізолюють палестинські громади[3] . Законодавство також обмежує рух товарів між Ізраїлем і Західним Берегом, і в секторі Ґаза. Марван Башіра, викладач міжнародних відносин в Американському Університеті Парижа, охарактеризував обмеження на рух, як систему апартеїду де-факто".[4]


Згідно Лейлі Фарсакх, після 1977 року "військове керівництво на Західному Березі і в секторі Ґаза експропріює та огорожує палестинську землю, і дозволяє переселення ізраїльських поселенців на зайняті таким чином території. Уряд також запровадив різні військові закони і постанови для того, щоб регулювати цивільні, економічні і законні справи палестинських мешканців. Таким чином вони задушили Палестинську економіку і збільшили її залежність і інтеграцію в Ізраїлі ..." Багато хто розглядає ці Ізраїльські заходи територіальної інтеграції і соціального розмежування як апартеїд, навіть якщо вони ніколи не отримували таке ім'я." Навіть ізраїльська правозахисна організація Б’Целем також вказує, що така система нагадує апартеїд.

У відповідь на повстання палестинців - інтифаду, Ізраїль почав будівництво стіни в 2002 році навколо палестинських територій. Ця стіна була названа багатьма "стіною апартеїду".

[ред.] Дороги на Західному Березі

Організація Б’Целем в 2004 зазначала, що "палестинцям заборонили, або обмежили доступ до 450 миль доріг Західного Берега, що створило систему дуже схожу до минулого південноафриканського режиму апартеїду". У жовтні 2005 ізраїльські збройні сили заборонили палестинцям використовувати основні дороги по території Західного Берегу; Б’Целем описав це, зокрема, як перший крок у напрямку до "повної системи апартеїду на дорогах".[5]

Колишній президент США Джимі Картер заявив, що заборона палестинцям використовувати цю дорогу, "первершує навіть гірші зразки відособленості, або апартеїду, гіршого навіть від південноафриканського."[6]

[ред.] Працевлаштування та посвідчення

Позаштатний журналіст Флор де Преньоф, пише на сайті Salon.com, що хоча 18% населення в межах Ізраїлю в 2000 р. було арабським, "тільки 3.7 відсотка працівників ізраїльського уряду – араби. Араби займають тільки 50 з 5,000 викладацьких робочих місць в університетах і з 61 найбідніших міст країни – 48 арабські."[7]

Ізраїльські посвідчення особи, вимагаються від всіх мешканців віком 16 років і старші. Ці посвідчення вказують чи їх володарі є єврейської національності шляхом позначання єврейської дати народження володаря. Журналіст Кріс МакҐріл в газеті “Ґардіан” пише, що наявність вказівок приналежності до єврейської національності на посвідченнях особи - "практично вказує, де їх володарям дозволяється жити, чи мають вони доступ до деяких програм державного забезпечення, і крім іншого визначає як до них, ймовірно, будуть відноситися державні службовці і поліція." Ця ж стаття також порівнює ізраїльську систему реєстрації населення, яка вимагає збір етнічних даних мешканців, до подібної системи реєстрації населення Південної Африки періоду апартеїду.[8]

[ред.] Джерела

  1. Шіра Френкель "Left appalled by citizenship ruling", Джерусалем Пост, 15 травня, 2006 р.
  2. Урі Девіс. "Рух проти ізраїльського апартеїду в Палестині"
  3. Заборонні пропускні пункти та дороги at Б’Целем
  4. Марван Башіра. "Ізраїль приймає закони, які знищують всі надії на мир", 21 жовтня 2006.
  5. Кріс МакҐріл. "Ізраїль звинувачено в системі апартеїду на дорогах на Західному Березі, Ґардіан, 20 жовтня, 2005 р.
  6. Картер: Ізраїльський апартеїд - "гірший", БіБіСі, 11 грудня 2006 р.
  7. "WEDDINGS; Flore de Preneuf, Lee Hockstader", The New York Times, 5 липня, 1998 р.
  8. Ґардіан
Іншими мовами