Кучабський Василь
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(псевдо - Бука, Яструб, Бой) - історик, публіцист, громадсько–політичний і військовий діяч.
Народився 04.11.1895 р. народився у с. Волиця поблизу Пустомит на Львівщині. Освіту у 1905 – 1913 рр. здобув в Академічній гімназії у Львові, продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету.
В 1911 р. вступив до“Пласту”, а з 1913 р. Василь стає актичним учасником січово – стрілецького руху в Галичині.
один з провідників "Мазепинського курсу мілітарного", автор перших українських підручників з військової справи.
На початку першої світової війни Василь Кучабський вступив до Легіону Українських Січових стрільців.Легіону Українських Січових стрільців. Був ком. чети в сотні Дідушка, згодом ком. сотні.
У 1915 – 1916 рр. під час кровопролитних боїв з російськими військами під Болеховом і під Стрипою він командував сотнею УСС. За хоробрість, виявлену у боях біля Семиківнців, нагороджений Військовим Хрестом Заслуги 3-го класу. Успішна військова служба поєднувалася із громадськими зацікавленнями. В.Кучабський проводив просвітницьку роботу серед стрілецтва, друкував статті і новели у часописі “Шляхи”, брав участь у виданні стрілецького сатиричного часопису “Самохотник”. На початку вересня 1916 сотні В. Кучабського і А. Мельника відзначилися у боях під Лисонею неподалік Бережан.
21 вересня 1916 р. В.Кучабський потрапив у російський полон і був вивезений до табору для військовополонених біля Царицина (сучасний Волгоград, Росія). На початку січня 1918 р. у складі групи старшин він втік з табору і пробрався до Києва, де присвятив себе розвитку військових сил української держави. У січні 1918 р. В.Кучабський вступив до Куреня Січових Стрільців. У складі СС спочатку очолював запасну сотню, згодом – другий піхотний полк. Був членом старшинської ради СС.
У січні – лютому 1918 р. стрілецька сотня під командуванням Кучабського вела тяжкі оборонні бої на Подолі у Києві проти більшовицьких військ. У 1918 – 1919 рр. брав участь у боях проти Червоної Армії і Добровольчої Армії ген. Денікіна. У 1919 р. В. Кучабський змінив військову форму на вбрання дипломата, перебуваючи у складі української дипломатичої місії у Швеції. Після повернення на Україну брав участь у боях на українсько – польському фронті у Галичині. В кінці 1919 р. у складі стрілецьких частин був інтернований до Луцьку. З весни 1920 р. перебував у Чехословаччині, в Празі став одним із засновників Українську Військову Організацію.
У 1920 р. Василь Кучабський повернувся до Галичини. Після замаху у вересні 1921 р. С.Федака на Ю. Пілсудського та воєводу о. Грабського Кучабського тимчасово заарештовано і на деякий час ув’язнено. Після звільнення громадський діяч жив у Львові. У 1923-24 рр. співредактор першого націоналістичного журналу “Заграва” (головний редактор – Д.Донцов).
У грудні 1922 р. Василь Кучабський разом з Є.Коновальцем виїхав до Німеччини. Тут він продовжив навчання, вступивши на філософський факультет (відділення історії та державознавства) Берлінського університету. У 1926 р. В.Кучабський здобув ступінь доктора філософії, а з 1934 по 1939 рр. викладав історію та літературу в гімназії м. Кіль.
З 1938 року- був дійсним членом Наукового товариства ім.Шевченка
На еміграції Василь Кучабський присвятив себе науково – публіцистичній діяльності. Він був активним співробітником Українського Наукового Інституту в Берліні, багато друкувався в українських виданнях: “Літопис Червоної Калини”, “Дзвони”, “Мета”, “Політика”, “Записки Українського Наукового Товариства в Берліні”, “Літопис політики, письменства і мистецтва” та інших.
У міжвоєнний період Василь Кучабський долучився до гетьманського руху, став членом “Братства українських класократів – монархістів – гетьманців”. Саме тоді остаточно оформлюється консервативна концепція вченого.
В роки гітлеровської окупації Польщі Василь Кучабський був директором краківської бібліотеки. У 1945 р. після вступу радянських військ на територію Польщі він зник без вісті.
За деякими даними, він переїхав до Відня, де був заарештований НКВС і розстріляний у Львові.
Василь Кучабський є автором праць :
“Січові Стрільці. Воєнно – історичний нарис” (1937),
“Українська дипломатія та держави Антанти в 1919 р.” (1931),
“Польська дипломатія і східно – галицька питання на Паризькій мирній конфренції в 1919 р.” (1931),
“Україна і Польща” (1933),
“Західна Україна в боротьбі з Польщею і більшовизмом в 1918 – 1923 рр.” (німецькою мовою, 1934),
“Значення ідей В’ячеслава Липинського” (1935),
“Симон Петлюра в світлі історії” (1936).
[ред.] Література
- Микола Лазарович. "Легіон Українських Січових Стрільців"