Кириченко Олексій Іларіонович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кириченко Олексій Іларіонович (25.2.1908 — 29.12.1975) — радянський партійний і державний діяч.
Н. у с. Чорнобаївка (тепер Білозерського району Херсонської обл.). З 1930 — член КПРС. У 1936 закінчив Азово-Чорноморський інститут інженерів-механіків соціалістичного землеробства. З 1938 працював в апараті ЦК КП(б)У. З 1941 — секретар ЦК КП(б)У з промисловості. Під час радянсько-німецької війни 1941-45 — член Військової Ради ряду фронтів, генерал-майор. У 1944 — секретар ЦК КП(б)У по кадрах, 1945-49 — перший секретар Одеського обкому Комуністичної партії. В 1949-53 — другий секретар ЦК КП(б)У. Після усунення червневим пленумом ЦК КПУ з посади першого секретаря Л. Мельнікова К. став першим українцем, що очолив Компартію України. Підчас перебування К. на посту керівника республіканської Ком. партії значно зріс відсоток українців серед членів КПУ (бл. 60% загального складу), розпочався короткий період політичної “відлиги”, використаний для висунення національно-культурних домагань (ставилося питання про чистоту української мови, створення умов для розвитку національної науки, реабілітацію репресованих українських діячів культури та їхньої творчості, скасування цензури тощо). У 1957 К. було відкликано до Москви і призначено на посаду секретаря ЦК КПРС. З 1960 — перший секретар Ростовського обкому Компартії, пізніше — на господарській роботі. Останні роки провів у Москві.
Голови українських державних утворень з 1917 року | ![]() |
---|---|
![]()
|