Гірник Микола Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мико́ла Андрі́йович Гірни́к (7 червня 1923, с. Вербовець, тепер Катеринопільського району Черквської області — †8 грудня 1981, Київ) — український поет, перекладач. Батько поета Павла Гірника.

[ред.] Біографія

Народився в сім'ї селянина. Після закінчення середньої школи вступив на філологічний факультет Львівського університету. Від червня 1941 в Радянській армії. Як командир артилерійської бригади брав участь у боях на Сталінградському та Карельському фронтах. Тричі поранено. 1946 демобілізувався і продовжив начання в Київському університеті, який закінчив 1950.

1949—1954 — на редакційній роботі. Повернувся до неї після навчання на Вищих літературних курсах у Москві.

Нагороджено орденом Червоної Зірки, медалями.

[ред.] Твори

  • «Моя Звенигородщина» (1950).
  • «Вірність» (1952).
  • «Друзі-солдати» (1953).
  • «Ромашковий цвіт» (1955).
  • «Сонце і грози» (1958).
  • «Сурмачі» (1959).
  • «В авангарді світу» (1960).
  • «Стартують мрії» (1963).
  • «Сузівр'я серця» (1965).
  • «Цвіте терен» (1966).
  • «Крізь відстані» (1969).
  • «Одвічне, сьогоденне» (1973).
  • «Невтома» (1975).

Перекладав окремі твори російських, білоруських, литовських, казахських письменників.

[ред.] Література

  • Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 87.
  • Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 46.
  • Крижанівський С. А. Гірник Микола Андрійович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 426.